“Чи Марія, чи Олеся Пчілкіна”: як молодь “перейменувала” Лесю Українку

Не всі учасники опитування змогли дати правильну відповідь на це питання. Хоча творчість Лесі Українки є важливою частиною шкільної програми з літератури.

Чи знають українці, як звати Лесю Українку

Частина учасників опитування впоралася із завданням. Інші ж переплутали Українку з її мамою – Оленою Пчілкою або ж просто “перейменували” Лесю, не вгадавши її справжнє ім’я. Ось які відповіді отримала блогерка у відповідь на своє питання:

• Ліна Костенко – то її мама? Мені дуже соромно, я погано вчив літературу;
• Леся;
• Олена – Леся;

• Лариса Косач;
• Олена Пчілка – а, Боже – Лариса Косач, це мама в неї Олена Пчілка;
• Леся Петрівна Косач;
• Олеся;
• Олеся Пчілкіна;
• Лариса Петрівна Косач – я вчив українську літературу.

Яке справжнє ім’я Лесі Українки

Справжнє ім’я та прізвище Лесі України – Лариса Косач (у шлюбі – Косач-Квітка). Натомість Олена Пчілка – це псевдонім її матері – Ольги Косач (до шлюбу – Драгоманової).

«Тореадори з Васюківки» Всеволод Нестайко (дуже стислий переказ)

Трилогія «Тореадори з Васюківки», що набула всесвітнього розголосу й поставила В. Нестайка у ряд із найкращими дитячими письменниками світу, писалася впродовж десятиліття (1963–1973), починаючи з оповідань «Пригода в кукурудзі» та «Тореадори з Васюківки». Згодом з’явилися повісті «Надзвичайні пригоди Робінзона Кукурузо…» (1964), «Незнайомець з тринадцятої квартири. » (1966) та «Таємниця трьох невідомих» (1970). У 1973 р. вони вперше були об’єднані в трилогію.

Згадуючи історію написання твору, Всеволод Нестайко розповів: «Василь Євдокименко – художник, який оформляв мої книжки, одного разу розповів про школярів, які заблукали в кукурудзі й змогли вийти тільки тоді, як у селі на стовпі забалакало радіо. Так в оповіданні «Пригода в кукурудзі» вперше з’явилися щирі друзі Ява Рень та Павлуша Завгородній, школяри з села Васюківка. Вони стали головними героями всієї трилогії «Тореадори з Васюківки».

А ще письменник зазначав, що шибайголова Ява – живий герой, а от більш спокійний і розважливий Павлуша – «трішки схожий на мене». Можливо, саме тому розповідь у двох частинах трилогії (вони мають власний сюжет, пов’язаний з попереднім виключно за допомогою основних персонажів) ведеться саме від імені цього героя.

Книжку «Тореадори з Васюківки» 1979 року рішенням Міжнародної Ради з дитячої та юнацької літератури занесено до «Особливого Почесного списку Г. К. Андерсена».1965 року на основі повісті знято фільм. Ця кінострічка одержала на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), а на Міжнародному фестивалі в Александрії (Австралія) – головну премію (1969).

Поет і видавець Іван Малкович відзначив: «Тореадори з Васюківки» – це одна із вічних книжок… видана і перевидана в нас мільйонними тиражами і все одно улюблена і дефіцитна, перекладена двадцятьма мовами світу…».

Тема: зображення пригод двох найкращих друзів.

Ідея: уславлення дружби, дитячої кмітливості, винахідливості, розуміння почуття гумору та засудження необдуманих вчинків.

Головні герої:

• Ява Рень – справжнє ім’я хлопця Іван. «Мабуть, вам дивно, що то за ім’я таке – Ява? То він сам себе так назвав, коли йому лише років півтора було. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: “Я – Ваня”, а вийшло “Ява”, чи то “Іван” у нього так прозвучало (бо насправді його Іваном звати), але причепилось оте “Ява” до нього, як реп’ях до собачого хвоста. Навіть міліціонер товариш Валігура, що живе у нашому селі, так його зве.»; «А взагалі характер у Яви ого-го! Сталь, а не характер. Таких на мільйон лише один буває. Ява сам говорив: – Ми, – говорив, – з тобою, Павлушо, хлопці будь здоров. Точно-точно, без брехні, ми таки хлопці з фантазією. Скажи? – З фантазією, – підтакував я. – Ти чув, як дід Салимон учора біля сільмагу казав: “Ондо, каже, Ява і Павлуша пішли. От хлопці! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопці! Нема на них буцегарні”. – Чув. Точно. – Треба, щоб усі про нас так говорили. Треба, щоб слава про нас гриміла на всю Васюківку, як радіо на Перше травня. – Треба, – погоджувавсь я. І Ява весь час вигадував різні штуки-викаблуки заради нашої слави»;«Ява міняв професії, як циган коні. Сьогодні він моряк, капітан далекого плавання. Завтра він геолог. Післязавтра директор кондфабрики («по три кілограми барбарису на день можна їсти»). Тоді футболіст київського «Динамо». Тоді художник. Тоді звіролов, що ловить для дресирувальників хижих тигрів, барсів та ягуарів. А сьогодні, бачте, міліціонер».«Ми не раз, бувало, сварилися з Павлушею, але через день, найбільше два хтось із нас перший заговорював, і сварка вмить забувалася»; «… я раптом відчув шалену, гарячу радість від того, що він поруч, що він мій друг, що ми помирилися»; «Але ви не знаєте, який він гордий! Хіба він допустить, щоб хтось бачив, як він плаче.».
• Павлуша Завгородній. «Павлуша ж змалечку мріє стати льотчиком, ми тих зміїв з ним попоробили – ого-го. І потім Павлуша його розмалював фарбами. Всю душу льотчика і художника вклав він у того змія»;«Радість, не поділена з другом, – це не радість, навіть не піврадості, а якась поганська четвертушка, мізерія якась»; Павлуша про себе: «Треба йти, Павлушо. Якби це було потрібно особисто тобі, ти б нізащо не пішов. Але тут справа, ти ж знаєш, складна. І ти підеш. Бо ти мусиш повернути годинник господарю за всяку ціну»; «Я біг поряд з Явою нога в ногу, наче ми були один механізм. І мені здавалося, що серця наші теж б’ються, наче одне серце. Мені було дуже хороше! Мабуть, таке відчувають справжні друзі – солдати, коли плече-в-плече йдуть в атаку. Отак біг би й біг на край світу. Нема нічого кращого в житті за дружбу!»; Ми зціплювали зуби й мовчали. Ми нікого не виказали. Нікого! Хай кажуть про Стьопу! Хай! А я все одно знав, хто такий Стьопа, хто такий Антончик, а хто такий – Ява»; «Дружба! Велике це слово – дружба! Може, найбільше з усіх слів людських. Заради дружби люди йдуть на тортури, сідають у тюрму, навіть життя віддають…»

• Яришка – молодша сестра Яви, з якою він часто сварився: «…найчастіше сварилися саме через той мій велосипед. Вона хотіла на ньому кататися, а я не хотів, щоб вона каталася. Я вважав, що вона ще соплива, щоб кататися на дорослому велосипеді»; Сестра часто називала брата «загаза чогтова». Та насправді вона любила брата, бо коли він лежав хворий, вона доглядала за ним, називала його “Гідний бгатику!” «Дорога Яришко, люба моя сестричко, я тепер завжди даватиму тобі велосипед – коли тільки захочеш! Чесне слово!».
• Варава – Явин дідусь. «Обличчя в нього сіре й плямисте, як торішнє листя. Губи тонкі й так стулені, мов у роті вода. Очі без вій, круглі й нерухомі, як у півня. Через ті очі здавалося, ніби дід навіки чимось здивований. Та це лише здавалося. Мабуть, не було уже у світі нічого, що могло б здивувати діда Вараву. Вісімдесят третій йому пішов»; «…дід – мисливець завзятий, на полюванні, коли стріляє, ліве око онучею зав’язує, бо в нього ліве око без правого не примружується. Як ліве примружить – праве саме заплющується. Але ж і б’є дід Варава з тою онучею, ох же ж і б’є!».
• Салимон – дід-баштанник. Він не завжди в захваті від витівок хлопців, але каже про них: «От хлопці! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопці! Нема на них буцегарні». Хлопці про діда: «От дід Салимон – баштанник наш – ото тигр! Ох же ж б’ється! Як влупить своєю кістлявою рукою по штанях – два дні чухаєшся. Він чогось не любив, як ми крали кавуни з баштана. Він любив, щоб ми просили. А ми не любили просити.. Воно не так смачно»; «Дід Салимон цілими днями знічев’я слухав у самотині на баштані транзистор «Атмосфера», що купив собі у сільмазі, і його просто розпирало від різних новин».
• Стьопа Карафолька. «Стьопу ми не любили. Він щодня чистив зуби, робив зарядку і взагалі був свиня. Коротше, він був те, що називається зразковий учень: учився на самі п’ятірки, поводився в школі бездоганно, не бешкетував, не бив вікон, не вмочав косу дівчинки, що сидить попереду, в чорнило, не підпалював на уроці «жабку» з кінострічки… І цим дуже всіх нас підводив»; «Але іноді ми Стьопі прощали за те, що, на наш погляд, він дуже багато знав. Бо читав день і ніч. І був для нас свого роду ходячим довідником».
• Галина Сидорівна – молода вчителька Яви і Павлуші.
• Пайчадзе – старший лейтенант, наречений Галини Сидорівни.
• Бурмило – рибалка, який жив біля школи.
• Книш – шофер, який жив по сусідству з Явою.
• Фарадейович – сільський бібліотекар та винахідник, якого насправді звати Антон Фадейович. Саме у нього виникла ідея вирощувати глобулус.
• Валька – дівчинка з Києва, яка подобалася Яві. Вона допомагає хлопцям у пошуку незнайомця з 13 квартири.
• Ганька Гребенючка – дівчинка з Васюківки, яка подобалася Павлуші.
• Батьки Яви та Павлуши.
• Антончик Мацієвський інші діти й мешканці Васюківки.

Пригодницька повість «Тореадори з Васюківки» розповідає про вірну хлоп’ячу дружбу, фантазії, мрії та витівки двох сільських хлопців – Яви (Івана Реня) та Павлуші (Павла Завгороднього).

Якось вони вирішили прорити під свинарником «перше метро у Васюківці» зі станціями «Клуня» і «Крива груша». Але у напівпроритий «тунель» провалилася п’ятипудова льоха Манюня, і на її вереск прийшов дід Яви. Він довго лаяв «метробудівців», а потім наказав засипати «метро». Впоравшись з цим, хлопці пішли гуляти, а у Яви з’явилася нова ідея – зpoбити із стapoї плoскoдoнки підвoднoгo чoвнa. Її здійсненню завадила нова пригода. Проходячи повз колодязь, хлопці почули звідти жалібне скиглення. Якась жорстока людина кинула туди цуценя. Ява з Павлушею врятували його і назвали Собакевичем.

Іншим разом друзі після перегляду фільму «Тореадори» вирішили теж влаштувати бій биків. Сільський бугай Петька для цього не підходив, бо був дуже злий – його боявся навіть зоотехнік. Тож вибрали для «шоу» Явину корову Контрибуцію. Одначе добра тварина не звертала уваги на червоний килимок, яким хлопці махали перед нею. Лише коли Ява, розлючений байдужістю корови, боляче вдарив її по губі, терпець у Контрибуції урвався. Вона підкинула Яву високо в небо, а потім загнала друзів у грузьку й вонючу калабаню, яка колись була ставком. Після цього випадку Ява ні разу більше не вдарив корову, і був вдячний їй за те, що вона підкинула його в повітря не рогами, а мордою, та й сердилася на хлопців не дуже довго.

Одного разу хлопці принесли Собакевича в клас, за що їх вигнали з уроку. Сталося так, що завдяки цьому друзі підслухали уривки таємничої розмови двох односельців – Книша та Бурмила. Хлопцям здалося, що вони замишляють щось недобре і, можливо, є іноземними шпигунами. Вирішили стежити за цими дядьками і прославитися своїми геройськими діями. От із-за цього стеження Ява запізнився на екзамен з української мови. Закеханий, брудний та мокрий він з’явився в класі, коли діти закінчили писати диктант. Вчительці Галині Сидоровні пояснив своє запізнення рибалкою. Та дуже розсердилася і поставила Яві двійку, а це означало, що на нього чекає переекзаменовка. Засмучений Ява робить спробу втекти на кшталт Робінзона на безлюдний острів у плавнях. Павлуша допомагає йому побудувати курінь. На острові хлопців чекають нові пригоди, знайомство з юннатами і початок дружби Яви з київською дівчинкою Валькою.

Павлуша згадує, як Ява став його вірним другом. Це сталося на баштані, де гурт однолітків вирішив пограти в фараонів. Фараоном обрали Павлушу і почали над ним, нібито померлим, споруджувати піраміду з кавунів. Коли під їх тягарем хлопець вже навіть поворухнутись не міг, з’явився дід-баштанник з кийком. Всі будівничі піраміди кинулися тікати, забувши про Павлушу. Залишився тільки Ява. Він почав кидати кавуни, якими був обкладений «фараон», в діда. А той вправно ловив їх і складав поруч, бо не міг допустити, щоб кавуни розбивалися. Визволивши Павлушу, Ява з ним теж дременув з баштану.

Чи сварилися хлопці між собою? Бувало, але ненадовго. Мирились через годину-дві. Лише один раз розлад, що дуже важко переживали друзі, тривав кілька днів. А стався він через Ганьку – однокласницю, яка подобалася Павлуші. Спочатку Ява зневажливо ставився до неї, але надалі виявилося, що Ганя брала найактивнішу участь у тому, щоб помирити хлопців і допомагала їм у скрутні хвилини.

Однoгo paзу сталося стихійне лихо. Річка від дoщів піднялaся, пpopвaлa гpeблю й зaлила хати, що були розташовані внизу. Кpичaли жінки, peвлa худoбa, вили сoбaки. Люди винoсили дoмaшні peчі. Тpaктop і мaшини гpузли в бaгнюці, лишe світили фapaми. Дядьки пoсepeд вулиці збивaли пліт.

Явa теж кинувся дoпoмaгaти вaнтaжити хaтні peчі нa вoзи. А потім згaдaв пpo військoву чaстину, якa poзміщувaлaся нeпoдaлік, пpo їхні танки-aмфібії. Він скочив нa велосипед й пoкликав військoвих нa дoпoмoгу. Пайчадзе – старший лейтенант, наречений Галини Сидорівни, здійснив подвиг – пірнувши через вікно у затоплену хату, врятував маленького хлопчину.

Павлуша, почувши, як баба Мокрина бідкалась, що забула про коштовний пакуночок за іконою, теж вирішив відзначитися. Як Пайчадзе, він через вікно проник у хату і знайшов пакунок за іконою. А от вибратися з хати назовні – не зміг. Вікно чимось завалило, і те, що він опинився у пастці, люди не знали. Крім Яви ніхто не бачив, як Павлуша пірнув у вікно. Ява його врятував, пробравшись у кімнату затопленої хати через отвір на горищі. У пакунку були листи з фронту чоловіка баби Мокрини – він загинув на війні з фашистами, а листи-трикутники, написані олівцем, були пам’яттю про нього.

Після цієї пригоди Ява два тижні хворів. За ним доглядала сестричка Яришка. Раніше, коли вона сердилася на Яву, то називала його «загаза чортова» (вона не вимовляла букву «р»), а тут – «любий братик». Тож Ява подумав, що помирає від застуди, і подарував Яришці свій велосипед. Та коли почув, як сестра гасає та падає на ньому, знайшов сили, щоб підійти до вікна і насваритися на неї. Почувши у відповідь звичне «загаза чогтова», зрадів – він не вмирає, а видужує.

Коли все село гуляло на весіллі Галини Сидорівни і Пайчадзе, хлопці, як стемніло, запустили в небо великого повітряного змія. На ньому висіли транспаранти з кольоровими ліхтариками та написами: «Слава Галині Сидорівні!», «Бажаємо щастя!», «Не забувайте нас!». Це була мить слави і Яви з Павлушою.

А потім сталася несподіванка. Від короткого замикання змій спалахнув і впав на узліссі, де сушилося сіно. Якби не Ганька, що прибігла хлопцям на допомогу, могла статися велика пожежа.

Знеможені, посідали відпочити. А Ява подумав: «… будемо ми з Павлушею дружити найміцнішою, найвірнішою солдатською дружбою – до останньої краплі крові.

Ганька-кулеметниця! Як у “Чапаєві”.

Цитата, що є лейтмотивом (провідним мотивом) твору: «Святе це діло – дружба. Найсвятіше і найчистіше почуття в світі. І найчистіше воно в дитинстві. Бережіть його і шануйте! Бо найвірніші, найбільші, найкращі друзі в світі – це друзі дитинства. І той, хто на все життя збереже друга дитинства, той щасливий! А хто не збереже, тому гірко буде. Бо дитинство не повторюється… І проживе той своє життя без дружби. І буде воно дуже безрадісним, хоч, може, й довгим. І не відчує він себе по-справжньому людиною. Бо найбільше ти Людина, коли щось робиш для друга».

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.

MamaRika – Анастасія, а Джамала – Сусана: як насправді звати українських зірок

Віртуальний меморіал загиблих борців за українську незалежність: вшануйте Героїв хвилиною вашої уваги!

Впізнаваність артиста – це не лише екстравагантні образи і цікаві персональні якості, а й гучне ім’я. Так, зарубіжні гурти при вигадуванні псевдоніму роблять ставку на милозвучність, а не на сенс. Наприклад, Maroon 5 перекладається як “бордова п’ятірка”, Nickelback – “5 центів здачі”, Aerosmith – “повітряний коваль”, а The Beatles – від beetle (“жук”) і bea (“вдаряти”); “жуки-ударники”.

А як щодо українських селебріті? Гурти часто вигадують ліричні назви: Океан Ельзи, Один в каное, Vivienne Mort (“душа безсмертна”) чи, скажімо, The Hardkiss (“важкий поцілунок”). А сольні виконавці, як правило, видумують нові імена й прізвища чи лише прізвища. Так, Володимир Дантес у паспорті записаний як Володимир Гудков, а Настя Каменських – Анастасія Жмур. Які ще українські артисти виступають під псевдонімами, та як їх звуть насправді? Читайте в матеріалі OBOZ.UA.

1. Злата Огнєвіч

Ця українська співачка у свідоцтві про народження була записана як Інна Бордюг. Їй дуже не подобалося ім’я, яке дали батьки, отож завжди казала їм, що коли виросте, змінить його. Так і сталося: на початку кар’єри артистка почала називати себе Златою Огнєвіч, а приблизно 9 років тому записала сценічний псевдонім у паспорті. Тепер у сім’ї її називають Інною та Златою.

Українську співачку кримськотатарсько-вірменського походження Джамалу насправді звати Сусана Джамаладінова. Отож, для сценічного імені знаменитість дещо скоротила реальне прізвище, що в перекладі з арабської мови означає “прекрасна”.

Українська співачка Анастасія Кочетова неодноразово змінювала своє сценічне ім’я. З 2008 до 2016 вона була відомою як Еріка. Далі артистка припинила співпрацю з продюсером Сергієм Кузіним, і змінила псевдонім на “MamaRika” (в афроамериканській культурі це означає центрову фігуру). Тоді ж трансформувався й стиль її музики – із меланхолійної на більш енергійну. До слова, у 2020 році Анастасія вийшла заміж за комедійного актора Сергія Середу, і взяла його прізвище.

4. TARABAROVA

Українська співачка, композиторка та акторка Світлана Тарабарова брала участь у співочому талант-шоу “Фабрика зірок” під псевдонімом Аліса Тарабарова, бо ж їй припала до душі казкова персонажка із книг англійського письменника Льюїса Керрола (“Аліса в країні чудес”). У 2012 році артистка розпочала сольну кар’єру під справжнім іменем, а не так давно змінила назву на TARABAROVA.

Український співак, переможець шостого сезону українського вокального шоу “X-Фактор”, MELOVIN вирішив у псевдонімі поєднати дві складові. Перша – похідна від імені відомого і улюбленого дизайнера артиста, Alexander McQueen. Друга – назва horror-свята Halloween. Справжнє ж ім’я епатажного виконавця – Костянтин Бочаров.

6. Макс Барських

Українського співака та композитора Макса Барських насправді звати Микола, а його реальне прізвище – Бортник. Свій псевдонім він вигадав під час участі у проєкті “Фабрика зірок-2”. Тоді музикантові-початківцю здавалося, що “Микола Бортник” – ім’я недостатньо помітне та погано запам’ятовується.

7. Тіна Кароль

Ця українська співачка, акторка й телеведуча колись твердо вирішила, що буде “Тіною Король”, але під час одного з конкурсів ведуча почитала “Король”, як “Кароль”. Це пролунало настільки ефектно, що зірка вирішила взяти саме це варіант. Справжні її ім’я й прізвище – Тетяна Ліберман. Але це вже в минулому: тепер вона й у паспорті записана як Тіна Кароль.

Раніше OBOZ.UA писав про те, що співачка Alyosha офіційно стала Оленою Тополею. Артистка змінила творчий псевдонім на реальні ім’я та прізвище й пояснила причину.

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та у Viber. Не ведіться на фейки!