Азербайджанська

Азербайджанська мова (самоназва آذربايجانجا ديلي / Azərbaycan dili / Азәрбајҹан дили) належить до тюркських мов і нараховує близько 31 мільйона носіїв, що проживають переважно в Азербайджані, Ірані, Іраку, Грузії, Вірменії, Туреччині, Сирії та Росії. Існує два основні варіанти азербайджанської мови: північна азербайджанська і південна азербайджанська. На північному азербайджанському діалекті розмовляє близько 6 мільйонів людей в Азербайджані, 160 000 людей у Вірменії, 285 000 людей у Грузії та 112 000 людей у Дагестані. Південний азербайджанський діалект нараховує близько 23,5 мільйонів носіїв в Ірані, 530 000 – у Туреччині, 300 000 – в Іраку, 30 000 – у Сирії, і невелика кількість – в Афганістані. Азербайджанська мова відома також під назвами азері, азарі, азері турецька, азербайджанська турецька.

На території Азербайджану арабське письмо почали використовувати з VII ст., і тривало це до 1920-х рр. Протягом цього періоду використовувалися три різні версії арабського письма: 28-буквений арабський алфавіт, 32-буквений персидсько-арабський алфавіт і 33-буквений тюркський арабський алфавіт. Ідеально жоден з них не підходив для письма азербайджанською мовою. У зв’язку із цим пропонувалися різні реформи, особливо наприкінці XIX і початку XX ст.

В Ірані для письма азербайджанською мовою завжди використовувався варіант арабського письма.

Арабська в’язь для азербайджанської мови

Латинський алфавіт для азербайджанської мови (редакція 1929 року)

В 1929 році латинський алфавіт, відомий під назвою яналіф (Yanalif) (новий алфавіт), був затверджений для письма азербайджанською мовою в північній частині Азербайджану. Фактично це була спроба радянської влади зменшити вплив ісламу в тюркських республіках, які всі без винятку до 1929 року використовували арабське письмо.

Кириличний алфавіт для азербайджанської мови (Азәрбајҹан әлифбасы)

В 1939 році кириличний алфавіт був затверджений Сталіним і використовувався до 1991 року. Сталін прагнув перешкодити контактам між тюркськими республіками і Туреччиною. Його турбувала можливість розвитку союзів, які могли б підірвати владу Радянського Союзу.

Латинський алфавіт для азербайджанської мови (редакція 1991 року)

Одержавши незалежність в 1991 році, Азербайджан повернувся до латинського алфавіту, який дещо відрізнявся від редакції, яку використовували раніше в 1929-1939 рр. Цей перехід викликав значну плутанину і хронічний дефіцит обладнання для другу і шрифтів, які могли використовуватися для письма за допомогою нового алфавіту. На щастя, латинський алфавіт, який використовувався для письма турецькою мовою, дуже схожий на азербайджанський, тому турецьке обладнання для друку користувалося більшим попитом. Головну складність у новому алфавіті представляла літера, відома під назвою «шва» у вигляді перевернутої літери «е», оскільки жодна інша мова її не використовує. Деякі люди пишуть «æ», якщо неможливо написати букву шва.

Латинський алфавіт для азербайджанської мови (Azərbaycan əlifbası) – редакція 1992 року

16 травня 1992 року латинський алфавіт для азербайджанської мови був трохи змінений – літеру «ä» замінили літерою «ə», а також був змінений порядок літер.

Нові статті

У якому році азербайджанська мова стала державною

До 100-річчя Національної академії наук України та Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського

Археологи [21]
• Археологи (А – Я) [311] Археологічні культури [139]
• Археологічні культури (А – Я) [24]

Археографічні видання [45]
Пам’ятки писемності [116]
• Пам’ятки писемності (А – Я)
  • Рукописні книги [17]
  • Літописи [57]
    • Козацькі літописи [31]
    • Козацькі літописи (А – Я) [5]
    Архівісти [4]
    • Архівісти (А – Я) [152]
    • Архівні установи (А – Я) [36] Архівні довідники [74]
    Персоналії (А – Я) [7237]
    Біографічні матеріали [1185]
    Листування [171]
    Мемуари [460]
    Ономастика [48]
    Території (А – Я) [147]
    Адміністративно-територіальні довідники [60]
    Карти [88]
    Описи, подорожі [139]
    Путівники [178]
    Топоніміка [61]
    Пам’ятки історії [58]
    • Пам’ятки історії (А – Я) Пам’ятки архітектури та містобудування [210]
    • Пам’ятки архітектури та містобудування (А – Я)
    • Війни (А – Я) [42]
    • Революції (А – Я) [7]
    • Князі (А – Я) [27]
    • Гетьмани (А – Я) [24]
    • Президенти (А – Я) [6]
    Археологи [21]
    • Археологи (А – Я) [311]
    • Археологічні культури [139]
    • Археологічні культури (А – Я) [24]
    • Північне Причорномор’я і Приазов’я (середина І тис. до н.е. — V ст. н.е.) [123]
    • Київська Русь (IX–XIII ст.) [229]
    • Галицько-Волинська держава (XII–XIII ст.) [54]
    • Українські землі під татарським пануванням (XIII–XV ст.) [27]
    • Литовсько-польська доба (ХV ст. – перша половина ХVІ ст.) [136]
    • Українсько-козацька держава (XVI ст. – XVIII ст.) [324]
    • Запорозька Січ (XVI ст. – XVII ст.) [125]
    • Гетьманська Україна (1648–1782) [128]
    • Українська національна революція (1648–1676) [70]
    • Руїна (1658–1687) [38]
    • Обмеження та ліквідація козацької державності (1708–1782) [75]
    • Кримське ханство (XV ст. – XVIII ст.) [34]
    • Українські землі у складі Російської імперії (кінець XVIII–XIX ст.) [304]
    • Українські землі у складі Австрійської імперії (кінець XVIII-XIX ст.) [165]
    • Початок XX ст. (1900–1914 рр.) [57]
    • Перша світова війна (1914–1917 рр.) [56]
    • Українська революція (1917–1921 рр.) [518]
    • Іноземна інтервенція. Білогвардійці в Україні (1918-1920 рр.) [69]
    • Західноукраїнські землі між двома Світовими війнами (1921–1939) [84]
    • Радянська модернізація України (1920-1930-ті) [113]
    • Репресії та рух опору 1920-х – 30-х рр. [66]
    • Голод 1920-х – 30-х рр. [110]
    • Український визвольний рух 1939–1960 рр. [95]
    • Друга Світова Війна (1939-1945) [201]
    • Окупаційний режим (1941–1944) [133]
    • Повоєнний період (1946 – перша половина 50-х років) [76]
    • Голод 1946–1947 рр. [8]
    • Друга половина 50-х років – перша половина 80-х років XX ст. [54]
    • Тимчасова лібералізація радянського суспільства (1953—1964 рр.) [11]
    • Друга половина 1980-х років – 1991 р. [39]

    Азербайджанська мова

    Сучасна літературна мова, що розвивається від 13 ст., набрала виразних форм у поезії К. Бурганеддіна, І. Несімі. Формування літературної азербайджанської мови пов’язане з поезією Шах Ісмаіла Хатаї та творчим доробком М. Фізулі й поетів його плеяди.

    Остаточно літературна азербайджанська мова сформувалася у 19 ст. внаслідок впливу народної мови, що засвідчили у своїх творах М. Ахундов, С. Вургун та ін.

    Для азербайджанської мови характерний палатальний сингармонізм, аглютинативна граматична будова, широке вживання післяйменників і сполучників. Азербайджанська мова має 9 голосних і 23 приголосні фонеми.

    У сучасній азербайджанській графіці на основі латиниці (використовується в Азербайджані) й кирилиці (використовується в Дагестані) кожній фонемі азербайджанської мови відповідає одна літера.

    Прикметною ознакою фонетики азербайджанської мови є висока частотність вживання фонеми — у всіх позиціях, відчутна аспірація глухих приголосних p, t і частково k (тобто, поява призвука h), що властиво також вірменським і грузинським мовам, наявність так званих mediae lenes (неповних дзвінких приголосних), також притаманних вірменській та грузинській мовам. У словах, запозичених із арабської та перської мов, зустрічаються довгі голосні.

    У синтаксисі розвинено систему сполучних складних речень.

    В орфографії азербайджанської мови використовується апостроф.

    До 1929 писемність азербайджанської мови в Азербайджані базувалася на арабській графіці, 1939–1992 використовувалася писемність на основі кирилиці, 1929–1939 та від 1992 — на основі латинської абетки.

    У Дагестані для азербайджанської мови продовжує використовуватися абетка на основі кирилиці.

    У Ірані для азербайджанської мови застосовується арабська графіка.

    Основи вивчення й дослідження азербайджанської мови в Україні заклав А. Кримський, який присвятив їй кілька праць.

    Література

    1. Ширалиев М. Азербайджанский язык // Языки мира. Москва, 1987.
    2. Халимоненко Г. Азербайджанська мова. Основи теоретичної граматики. Київ, 2004.
    3. Əlibəyzadə E. Azərbaycan dilinin tarixi. Cild I-II. Bakı, 2007.

    Автор ВУЕ