Парки Львова в минулому і тепер: «Залізна вода». Фото

Своєю назвою парк завдячує високому вмісту заліза у місцевій джерельній воді. Розміщений між сучасними вулицями Стуса, Мушака і Мишуги на мальовничих схилах яру. Початки популярності цієї місцевості як відпочинкової сягають 1830-х рр., а міський парк заклали тут у 1905 р. за проектом Арнольда Рьорінґа.

Вулиця Стуса (кінець 1950-х рр.)

Правове регулювання: Андрій Дорош

Творець: Юліан Дорош

Дата: Післявоєнний період, Комуністичний режим, 1946-1990

Правове регулювання: Андрій Дорош

Парк «Залізна вода» був заснований у околиці, яка була відпочинковою зоною для львів’ян з ХІХ ст. Тут брали початок джерела, багаті на залізо, які й дали назву майбутньому парку. Поруч був чистий став, відомий як «ставок Камінського» (Kamiński).

Джерело: wikimedia.org. Автор: ЯдвигаВереск. Ліцензія

Популярність «Залізної води» як рекреаційної місцевості сягає доби бідермаєру, коли тут влаштовував літні вистави німецький театр під керівництвом Франца Краттера (Kratter).

Паркове джерело «Залізна Вода» у XIX ст. облаштоване бюветом. Форма «Паща лева», облицювання та підхід по сходах з’явились на початку 1980-х).

Джерело: wikimedia.org. Автор: NewLviv. Ліцензія

Іван Крип’якевич, повторюючи інформацію Францішка Яворського (Jaworski), пише: «Вулицею Зибликевича (частина сучасної Франка) й Дверніцького (Свєнціцького) доходимо до Залізної Води, над ставком, який творить притока Сороки. Залізна Вода стала місцем прогульок від 1830-х pp. Львів’яни мандрували туди не раз раненько із дітьми й харчами, клалися таборами по полянах у лісі й верталися пізнім вечором до міста»

Джерело: wikimedia.org. Автор: Alexandr-lviv. Ліцензія

Після Першої світової війни парк «Залізна вода» перейменували на «Парк Нарутовича» (Narutowicz), на честь першого президента міжвоєнної Польщі. Певний час на території верхньої тераси парку планувалося створити т. зв. «Йорданівський парк» ─ комплекс для спортивних вправ і патріотичного виховання молоді. Здійсненню цього проекту перешкодило будівництво колонії однородинних осель (на ділянці між сучасними вулицями Тернопільською і Ярославенка ─ т. зв. Новий Львів).

Скульптура в парку «Залізна вода»

Джерело: wikimedia.org. Автор: Alexandr-lviv. Ліцензія

Басейн «Залізна вода»

Перший міський відкритий басейн «Залізна вода» при вул. Снопківській збудований у 1933–1934 рр. за проектом архітектора Тадеуша Карасінського. Після 1945 р. басейн реконструювали, створивши на його базі спортивний комплекс «Динамо».

Правове регулювання: Володимир Румянцев

Колекція: Володимир Румянцев

Пляж на басейні “Залізна вода”

Колекція: Володимир Румянцев

Трамплін у басейні «Залізна вода»

Колекція: Володимир Румянцев

Басейн був облаштований коштом громади м. Львова з дотації Фонду праці, частково – комунального фонду. Сума інвестиції становила 201 тис. злотих . У 1932–1933 рр. виконано підземний резервуар для збирання води з потоку Софіївка та її перекачування до міської електричної станції на Персенківці. Цей резервуар давав змогу відділити забруднену воду потоку від чистої джерельної, яка йшла в басейн. Після 1945 р. міський відкритий басейн «Залізна вода» перетворили на спорткомплекс «Динамо». Головний будинок цього комплексу споруджено у 1953 р. за проектом архітектора Ярослава Новаківського.

Басейн СК «Динамо» на вул. Стуса, 4

Колекція: Володимир Румянцев

Правове регулювання: Марина Курсанова

Колекція: Mapина Курсанова

Басейн «Залізна вода». Поштівка до 1939 року

Парк «Залізна вода» заклали на височині над долиною колишнього малого потоку ─ на хвилястих схилах, які перетинають паркові доріжки, і на плато, де лежить верхня тераса. Характер рельєфу визначив тут ландшафтний стиль планування.

Джерело: wikimedia.org. Автор: Sofiya Hunchyk. Ліцензія

Основою природного деревостану «Залізної води» є букові дерева. На території парку ростуть також сосни, модрини, дуби, берези, кілька видів кущів у підліску. Посеред масиву зелені зберігся старий яблуневий сад, який, можливо, є залишком давнього приміського Снопкова.

Джерело: wikimedia.org. Автор: Alexandr-lviv. Ліцензія

Загальна площа міського парку «Залізна вода» на сьогодні становить 19,5 га.

Щоб більше дізнатися про інші паркові зони Львова, варто клікнути на посилання, що є на цій карті.

Інформація та фото www.lvivcenter.org, wikimedia.org

Марія Стахів

Без світла, але з куражем: як живе наймолодший музей України

Війна і відключення електроенергії натиску Анастасії не послабили – музей відновив діяльність, залучив до команди тимчасових переселенців, влаштовує костюмовані екскурсії при свічах та приймає чи не менше туристів, ніж знаменита на всю Україну Кам’янець-Подільська фортеця. Двіж у Малієвцях зафіксувала в тексті і на фото Ірина Пустиннікова спеціально для УП.Життя.

Пів на п’яту вечора. Анастасія Донець, директорка Малієвецького обласного історико-культурного музею, в променях вечірнього зимового сонця підфарбовує вії та поправляє пишне жабо перед дзеркалом у різьбленій рамі. Дзеркало старе, але не старовинне – з антикварними меблями у класицистичному палаці графів Орловських після радянського господарювання не склалося. Світла у палаці немає вже не одну годину – планове відключення, обіцяють дати після 19:00.

“Нема – ну і добре, воно нам і не потрібне”, – впевнено каже Анастасія і одягає трикутного капелюха з плюмажем, як у героїв фільмів про піратів.

Інтернет в палаці теж не ловить.

“Так який інтернет, у нас тут ХІХ століття”, – говорить Наталія Ярова, наукова співробітниця музею. Вона вже у декольтованій сукні з корсетом. За півгодини Наталія стане графинею Орловською, а поки зав’язує метелика на шиї сина Марка, студента Львівської політехніки. Він теж братиме участь у костюмованій вечірній екскурсії маєтком у Маліївцях. Буде партнером графині по полонезу.

Рівно о 17:00 біля бічних воріт палацового комплексу Анастасія з своїм заступником Іваном Федоровичем (пенсне, капелюх-котелок, переносна колонка під пахвою) зустрічають зі смолоскипом туристів. Дві групи сьогодні – з Хмельницького та Тернополя. Очікували, що буде людей зо двадцять, приїхали ж усі 35. Не страшно. От кілька тижнів тому було одночасно вісімдесят гостей на екскурсії – тоді й справді було тісно.

Анастасія голову тримає гордо, позує впевнено – туристи не в курсі, що вона директорка. Для них це мандрівниця у часі, котра поведе групу за собою у вотчину Орловських.

Палац у колишньому Дунаєвецькому, а зараз Кам’янець-Подільському районі Хмельниччини ще кілька років тому був річчю культовою – широко відомою у вузьких колах туристів та краєзнавців. Тоді у його стінах розміщувався обласний дитячий протитуберкульозний санаторій. Потрапити всередину більшості туристів було зась. Довгі роки завідував закладом лікар-пульмонолог Леонід Юнь – батько Анастасії. А потім “санаторію”, як кажуть у Маліївцях, закрили – у рамках медичної реформи.

За радянщини панські маєтки по віддалених селах віддавали під диспансери, профілакторії чи санаторії. Леонід Юнь і зараз впевнений, що без профілактичної роботи країну чекає епідемія дитячого туберкульозу. Він би волів, щоб у Маліївцях і далі оздоровлювалися діти. Але Настя – вперта, вся в батька, вона вирішила, що у покинутій садибі буде музей. Інакше спочатку почне протікати дах, потім з палацу без охорони винесуть все, що погано лежить, а далі – далі руїна.

Тому мабутня директорка локомотивом сунула вперед – і наприкінці 2021 року таки отримала те, що бажалося: музейний статус садибі і сім кілометрів розкішного асфальту до воріт комплексу від траси Н03. Раніше замість дороги в село вела колекція з ям, по ній екскурсійні бусики не дуже б їздили. А зараз он, туристи вже подіставали мобілки – і знімають все, що відбувається.

Донець і Федорович жваво звертаються до них віршами – вся екскурсія заримована. На вірші біографії графів Орловських поклав Леонід Юнь.

“Як в “Омені”, – шепоче одна літня туристка іншій. З колонки долинає таємнича атмосферна музика, з боку палацу до гостей вже рухаються. Ні, хто рухається не скажемо, щоб не заспойлити дійство тим, хто у Маліївцях ще не був, але хотів би побувати.

Групи нарешті заходять у палац: він весь освітлений свічками. Так, як було і за Орловських. Попереду полонез у розцяцькованій ліпниною бальній залі, розповідь про подільських диваків та культуртрегерів, ще купа сюрпризів та несподіванок – і довгий спуск темним парком до водоспаду, родзинки маєтку в Маліївцях.

Там до групи несподівано приєднується Борсук – дуже розумний пес, що прибився до музею кілька місяців тому. Він весело скаче навколо скрині з таємничим еліксиром і зовсім не боїться вогняного шоу від команди Dragon Slayer.

Під кінець екскурсії, на частуванні у палаці, туристи оплесками вітають всіх, хто влаштував для них пірнання у давнину. А це весь невеликий колектив наймолодшого музею України. Навіть пані бухгалтерка Альона Гєрасімова – і та робить реверанс у пишній сукні. Вона допомагала готувати частування для екскурсантів. Анастасії хтось протягує букет. Це перші квіти, які подарували гості вечірньої екскурсії.

. Світло дадуть вже по сьомій – і лише хвилин на десять. Переодягатися та прибирати зі столу так і доведеться при свічках.

Це вже другий варіант вечірньої екскурсії за три місяці. У попередньому романтичний граф Орловський шукав у темних залах палацу втрачене кохання. Коли графа, кам’янецького режисера та актора Валерія Свереду, призвали до армії, сценарій довелося міняти.

Свій яскравий костюм Донець називає “сльози реконструктора”: звичайно, що це не відтворення одягу якоїсь історичної епохи. Відтворення коштують великих грошей, може, колись і вони у музею з’являться. Тоді і будуть вручну пошиті сукні та сюртуки.

Шити є кому – юна Поліна Шунтуєва з дизайн-студії історичного костюму у Кам’янці-Подільському співрацює з музеєм у Маліївцях. До приїзду туристів колектив якраз вибирав, яке з приміщень другого поверху віддати під кімнату модистки.

У Поліни сьогодні день народження – 22, але святкуватиме наступного дня, у неділю. Сьогодні – робота. Поліна з своєю великою родиною опинилася у Кам’янці в 2014–му: тікали з Сімферополя. На Поділлі вже давно як вдома, щебече з подільським акцентом, хоча жити таки мріяла б десь біля моря.

Палац за останній рік до переселенців вже звик: весною та влітку 2022-го він надав прихисток понад 200 людям з різних регіонів країни. Хтось пробув тут лише ніч чи дві, хтось затримався на місяць, хтось дотепер на Поділлі, знайшовши хату у сусідніх селах або містечках.

Яна Клименко, журналістка із Запоріжжя, прибула сюди восени і затрималась у палаці дотепер. Підпрацьовує лісовою феєю на нічних екскурсіях: готична врода, корона з ялинкових гілок, смолоскип в руці, шляхетна постава. Зірка туристичних фотосесій.

Шукати прихисток не у гуртожитках райцентрів, а у палаці-музеї в подільській глушині – не найочевидний спосіб. На історико-культурний музей виходили переважно через Facebook: знали Анастасію ще з мирного життя, були у неї на екскурсіях (раніше вона проводила їх у Кам’янці). Не відмовляла нікому.

Переселенцям, що знайшли прихисток в палаці, проводили екскурсії, вони потрохи допомагали розчищати старий графський парк з мальовничим озерцем. І не лише вони: на толоки у Маліївці приїздять волонтери і з Хмельницького, і з Кам’янця–Подільського. За кілька годин праці у парку їх, як правило, чекає концерт класичної музики, пікнік чи безкоштовна екскурсія палацом.

Парк з фантастичним водоспадом і палац – два основних магніти заповідника, але ж не єдині. Островські мали непоганий смак – і навіть водонапірну вежу у маєтку стилізували під башту лицарського замку. Навколо неї – старий яблуневий сад і загончик. Місце проживання барана Соуса з гаремом та дітками.

А поруч із садом – мурована приземкувата споруда. Місцеві старожили називали її коровайнею – не від хлібо-булочних виробів, а від корів. Корівник себто. Але Анастасія Донець вважає, що це були графські стайні: на місці сучасної кількаповерхової споруди поруч Орловські мали манеж. Коні у маєтку вже теж є: красиві, нагодовані.

Коли розмовляєш з Донець, складається враження, що досягти можна всього – і все буде добре. І у Маліївців, і у країни в цілому. Такі б розмови у картонну упаковку та в аптеки – продавати безрецептурно у відділі із заспокійливими.

Анастасія розповідає, що любов до цього місця їй передала бабуся Олександра Соколова. Вона походила з розкуркуленої родини зі Знам’янки, а на Поділля потрапила за розподілом медичного вишу. Вступила туди несподівано, за компанію з подругою (подруга в результаті не пройшла) – і всупереч батькові, котрий вже підшукав для доньки гарну партію. Батько, Омелян Соколов, півроку з нею після такого вибрику не розмовляв. Хоча мав би бути до подібного готовим: одружився ж на не менш вольовій і власній Мотрі. Схоже, сильні жінки – домінантний ген у роду Донець.

Вивчившись, Олександра просилася у місце з красивою рікою. В комісії сказали: на Поділлі Дністер є! Так бабуся опинилася у Маліївцях, де Ушку можна переступити, не замочивши взуття.

Хату обирала за бузком біля будинку, щоб красивий був. Бузок в Маліївцях розкішний, сортовий, Орловськими колись виплеканий. А у парку розсипався тисячами міні–веселок водоспад. Те, що він ще існує, заслуга Олександри Соколової. У Маліївцях в 1960–х гордість села, кар’єр повільно, але невпинно підповзав до водоспаду, зжирав шмат за шматом мальовничі сусідні скелі. Бабуся не побоялася встати на захист пам’ятки – і вдалося. Отриману за це чималу як на радянський час премію пустила на облаштування ринви для води, що стікає з водоспаду. Та ринва і тепер служить Маліївцям.

Тому, напевно, Анастасія Донець така вольова, владна і до безтями закохана у рідні Маліївці. Бо спочатку у неї була бабуся. І палац.

Бабуся часто брала онучку з собою на роботу – в палац. Сюди мама, теж лікарка за фахом і естет за душевним покликанням, водила помилуватися парком. Батько на вихідних одягав рибацький костюм і ліз чистити фонтан з левовою пащею – з власної ініціативи. Тепер він зі стриманою усмішкою згадує, як вже в п’ять років Настя заявляла, що коли виросте, купить собі цей палац.

З “купити” не вийде, все-таки пам’ятка архітектури національного значення, чудовий зразок класицизму. Але хто ж у п’ять років чітко зрозуміє таку непросту мрію: “влаштую тут музей в рекордно короткі строки; стану його директоркою – а в планах матиму великий архітектурний заповідник”.

Колишня Дунаєвеччина ж бо – чи не самий палацовий регіон і Поділля, і всієї України, тут панські маєтки куди не поглянь, та й в самому ексрайцентрі Дунаївцях відразу дві старосвітські садиби. Тут є що рятувати і що оплакувати. Оплакувати встигнеться завжди, а рятувати треба вже.

І всі притомні люди це розуміли. І так само розуміли, що шляхів порятунку насправді майже немає. Коли закрилися схожі сусідні заклади у Соснівці й Великому Жванчику, Маліївці ще трималися. Хоча “санаторія” замість профілактики туберкульозу займалася чимось на кшталт короткої державної перетримки для дітей з неблагополучних родин. Коли вирок пролунав і для Маліївців, Анастасія в смерті санаторної системи побачила зародок нового життя – музейного.

Відкривати музей в наш час, в селі? Штат в 12 людей, державні кошти – та ви хоч розумієте, яка це відповідальність? А показувати вам є що там у тих Маліївцях? Десь так Анастасію екзаменували у кабінетах чиновників від туризму. Іспити вона здала без помилок. Була мрія, котра перетворилась на мету.

Ідея все ж відгукнулась чиновникам Хмельницької ОДА. За допомогою Департаменту культури пройшли процедуру реєстрації музею, ОДА погодилась прокласти до палацу дорогу. Анастасія говорить, що палац став її третім переможним Майданом. Що вражалась згуртованості і ентузіазму людей, котрі приїздили на толоки. Що як дитина тішиться, коли кам’янецький архітектор-реставратор Олександр Віштаченко віднаходить на стінах фрагменти старих фресок або стукко (декоративних штукатурок).

Коли 2 жовтня 2021 року в бальній залі палацу Орловських концертом класичної музики відзначили реєстрацію Малієвецького обласного історико-культурного музею, Анастасія Донець розплакалася. А хто б втримався у мить здійснення дитячої мрії?

Приклад Маліївців поки що для країни унікальний. Він надихає тих, хто сам давно вже дивиться на сусідні руїни – і не знає, до якого берега пристати. Чи там, де безпорадність і розведення руками – чи там, де сила згуртованих спільним прагненням людей змінює реальність на свою користь і користь України.

На Львівщині старий яблуневий сад замінили новим грушевим

Фермерське господарство «Нова Мрія» (Львівська область) вирішило замінити старий яблуневий сад новим грушевим.

Рекомендуємо

На Закарпатті заклали нову ягідну плантацію лохини

На Кіровоградщині заклали сад саджанцями із Донеччини

Про це розповів Ярослав Прийма, власник підприємства, передає agrotimes.ua.

«Яблуневому саду вже близько 20 років, й на його 5 га посаджені груші сортів „Ноябрьська“, „Киргизська“, „Молдавська Рання“, „Фаворитка“, „Ред Фаворитка“. Минулого сезону ми отримали перший добрий урожай груші. Продавали її по 35−40 грн/кг», — розповідає Ярослав Прийма.

З груш та яблук господарство виготовляє пюре для дитячого харчування, яке продається в тому числі в аптечних мережах. Це новий вид продукції для «Нової мрії», яке воно почало опановувати лише в минулому році, виготовивши 2 т.

Додамо, що фермерське господарство також виготовляє соки прямого віджиму з фруктів власного виробництва — крім яблук та груш це персики, слива, вишня, смородина та малина.

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою “Розсилка” на [email protected] .

Тільки зареєстровані користувачі можуть коментувати