Заходи з евакуації

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз’ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.

Зміст

Нормативна база

Поняття евакуації та її мета

Евакуація – організоване виведення чи вивезення із зони надзвичайної ситуації або зони можливого ураження населення, якщо виникає загроза його життю або здоров’ю, а також матеріальних і культурних цінностей, якщо виникає загроза їх пошкодження або знищення (стаття 2 Кодексу цивільного захисту України).

Основна мета евакуації — забезпечення безпеки кожної людини і всіх.

Масштаби евакуації залежать від величини поширення ураження чи загрози надзвичайної ситуації.

Види евакуації

Відповідно до статті 33 Кодексу цивільного захисту України розрізняють такі види евакуації:

1) обов’язкова

2) загальна або часткова

3) тимчасова або безповоротна

В залежності від обстановки, що склалася під час надзвичайної ситуації, проводиться загальна або часткова евакуація населення тимчасового або безповоротного характеру.

Обов’язковій евакуації підлягає населення у разі:

– виникнення загрози аварії з викидом радіоактивних і небезпечних хімічних речовин;

– катастрофічного затоплення місцевості та землетрусів;

– масових лісових і торф’яних пожеж, зсувів, інших геологічних та гідрогеологічних явищ і процесів;

– надзвичайних ситуацій на арсеналах, базах (складах) озброєння, ракет, боєприпасів і компонентів ракетного палива, інших вибухопожежо-небезпечних об’єктах Збройних Сил;

– збройних конфліктів (із районів можливих бойових дій у безпечні райони).

Загальна евакуація населення проводиться із зон:

– радіоактивного та хімічного забруднення;

– катастрофічного затоплення населених пунктів у разі руйнування гідротехнічних (гідрозахисних) споруд, хвиля прориву яких може досягнути зазначених населених пунктів менше ніж за чотири години;

– можливого ураження в разі виникнення надзвичайних ситуацій на арсеналах, базах (складах) озброєння, ракет, боєприпасів і компонентів ракетного палива, інших вибухопожежонебезпечних об’єктах Збройних Сил.

Часткова евакуація проводиться для вивезення категорій населення, які за віком чи станом здоров’я у разі виникнення надзвичайної ситуації не здатні самостійно вжити заходів щодо збереження свого життя або здоров’я, а також осіб, які відповідно до законодавства доглядають (обслуговують) таких осіб. Часткова евакуація може проводитися також для інших категорій населення за рішенням органів і посадових осіб, зазначених у частині четвертій статті 33 Кодексу цивільного захисту України.

Евакуація матеріальних і культурних цінностей проводиться у разі загрози виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій, які можуть заподіяти їм шкоду, за наявності часу на її проведення, що визначається на підставі інформації суб’єктів моніторингу, спостереження, лабораторного контролю та прогнозування надзвичайних ситуацій.

Обсяги та черговість проведення евакуації матеріальних і культурних цінностей, їх детальний перелік визначаються органами державної влади, суб’єктами господарювання, громадськими об’єднаннями та/або громадянами, в управлінні, віданні або власності яких перебувають зазначені цінності, та враховуються під час планування заходів з евакуації.

Приймання, перевезення, розміщення, облік та зберігання евакуйованих матеріальних і культурних цінностей здійснюється органом, відповідальним за організацію проведення евакуації, у визначеному законодавством порядку.

Суб’єкти прийняття рішення про евакуацію

Рішення про проведення евакуації приймають:

• на державному рівні – Кабінет Міністрів України;
• на регіональному рівні – Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;
• на місцевому рівні – районні, районні у містах Києві чи Севастополі державні адміністрації, відповідні органи місцевого самоврядування;
• на об’єктовому рівні – керівники суб’єктів господарювання.

У разі виникнення радіаційних аварій рішення про евакуацію населення, яке може потрапити або потрапило до зони радіоактивного забруднення, приймається Радою міністрів Автономної Республіки Крим та місцевими державними адміністраціями на підставі інформації суб’єктів господарювання, які експлуатують ядерні установки, про випадки порушень у їх роботі та прогнозоване дозове навантаження на населення.

У невідкладних випадках, зокрема у разі безпосередньої загрози життю та здоров’ю населення, рішення про проведення екстреної евакуації населення приймає керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, а за його відсутності – керівник аварійно-рятувальної служби, який першим прибув у зону надзвичайної ситуації та має повноваження для прийняття таких рішень.

У разі виникнення надзвичайної ситуації на транспорті під час перевезення пасажирів відповідальність за їх евакуацію покладається на підприємства, установи, організації, що здійснюють транспортні перевезення, та сили цивільного захисту.

З метою захисту дітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів, в умовах воєнного стану обласні військові адміністрації за погодженням з органами військового командування на відповідній території та Координаційним штабом з питань проведення обов’язкової евакуації населення в умовах воєнного стану можуть прийняти рішення про проведення обов’язкової евакуації в примусовий спосіб дітей з їх батьками, особами, які їх замінюють, або іншими законними представниками з окремого населеного пункту в місцевості, де ведуться бойові дії.

Обов’язкова евакуація в примусовий спосіб дітей здійснюється за супроводом одного з батьків, особи, яка їх замінює, або іншого законного представника.

Організація проведення евакуації

Проведення евакуації забезпечується шляхом:

♦ створення на регіональному та місцевому рівні органів з евакуації, а також органів з евакуації на об’єктах господарювання;

♦ розроблення плану проведення заходів з евакуації населення (працівників), матеріальних і культурних цінностей у разі загрози виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій;

♦ визначення безпечних районів, придатних для розміщення евакуйованого населення та матеріальних і культурних цінностей;

♦ організації оповіщення керівників суб’єктів господарювання і населення про початок евакуації;

♦ організації управління евакуацією;

♦ життєзабезпечення евакуйованого населення в місцях його безпечного розміщення;

♦ участі у командно-штабних навчаннях та об’єктових тренуваннях;

♦ навчання населення діям під час проведення евакуації.

Оповіщення керівників суб’єктів господарювання і населення про початок евакуації проводиться відповідно до Порядку організації оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв’язку у сфері цивільного захисту, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Навчання населення діям під час проведення евакуації населення здійснюється відповідно до Порядку здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 26 червня 2013 р. № 444.

Залучення транспортних засобів для евакуації

За рішенням суб’єктів, які приймають рішення про евакуацію (крім керівників суб’єктів господарювання), для виведення чи вивезення основної частини населення із зони надзвичайної ситуації, районів можливих бойових дій залучаються у порядку, встановленому законом, транспортні засоби суб’єктів господарювання, а в разі безпосередньої загрози життю або здоров’ю населення – усі наявні транспортні засоби суб’єктів господарювання та громадян.

Кількість, види та типи транспортних засобів, що планується залучити під час евакуації населення із зони надзвичайної ситуації, районів можливих бойових дій, визначаються органом, який прийняв рішення про залучення транспортних засобів.

Для проведення загальної евакуації населення залучаються наявні транспортні засоби відповідної адміністративної території, а в разі виникнення безпосередньої загрози життю або здоров’ю населення – додатково транспортні засоби суб’єктів господарювання та громадян.

Часткова евакуація населення проводиться з використанням транспортних засобів, що експлуатуються згідно з графіком роботи. Залучення додаткових транспортних засобів під час проведення часткової евакуації населення здійснюється за рішенням місцевої держадміністрації або посадової особи, яка має повноваження щодо прийняття такого рішення.

Суб’єктові господарювання або громадянину, транспортні засоби яких залучалися для здійснення заходів з евакуації населення, компенсується вартість наданих послуг і розмір фактичних (понесених) витрат за рахунок коштів, що виділяються з відповідного бюджету на ліквідацію загрози виникнення надзвичайної ситуації або наслідків надзвичайної ситуації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Працівник суб’єкта господарювання, власник, користувач, водій транспортного засобу, які відмовилися від надання послуг з перевезення населення, яке підлягає евакуації, несуть відповідальність відповідно до закону.

Органи з евакуації, їх функції та завдання

Для планування, підготовки та проведення евакуації у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та на об’єктах господарювання утворюються органи з евакуації.

Відповідно до Порядку до органів з евакуації належать:

• комісії з питань евакуації – відповідають за планування евакуації на відповідному рівні, підготовку населення до здійснення заходів з евакуації, підготовку органів з евакуації до виконання завдань, здійснення контролю за підготовкою проведення евакуації, приймання і розміщення евакуйованого населення, матеріальних і культурних цінностей (на об’єктах господарювання, що потрапляють у зони можливих надзвичайних ситуацій, з чисельністю працюючого персоналу менш як 50 осіб комісії з питань евакуації не утворюються, а призначається особа, що виконує функції зазначеної комісії);
• збірні пункти евакуації – призначені для збору і реєстрації евакуйованого населення та організації його вивезення (виведення) у безпечні райони і розміщуються поблизу залізничних станцій, морських і річкових портів, пристаней, маршрутів евакуації, а також на наявних міських площах, у відкритих безпечних місцях або безпечних приміщеннях;
• проміжні пункти евакуації – розміщуються на зовнішньому кордоні зони надзвичайної ситуації, пов’язаної з радіоактивним (хімічним) забрудненням, для пересадки населення з транспорту, що працював у зоні надзвичайної ситуації, на дезактивовані транспортні засоби, які здійснюють перевезення на незабруднені (незаражені) території.
• приймальні пункти евакуації – розгортаються для приймання, ведення обліку евакуйованого населення, матеріальних і культурних цінностей та відправлення їх до місць постійного (тимчасового) розміщення (збереження) у безпечних районах.

Збірні пункти евакуації, проміжні пункти евакуації та приймальні пункти евакуації забезпечуються зв’язком з районними, міськими, районними у містах, селищними, сільськими комісіями з питань евакуації, комісіями з питань евакуації, утвореними на об’єктах господарювання, пунктами посадки на транспортні засоби, вихідними пунктами руху пішки, медичними і транспортними службами.

Час на розгортання і підготовку до роботи органів з евакуації усіх рівнів не повинен перевищувати чотирьох годин з моменту отримання рішення про проведення евакуації.

Контроль за роботою органів з евакуації здійснюється органом, який приймає рішення про проведення евакуації.

На центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві держадміністрації, органи місцевого самоврядування та суб’єкти господарювання, що проводять евакуацію населення, покладається:

1. розроблення і виконання плану проведення заходів з евакуації населення (працівників), матеріальних і культурних цінностей у разі загрози виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій;
2. визначення і підготовка безпечного району для евакуйованого населення і його життєзабезпечення;
3. здійснення контролю за плануванням, підготовкою і проведенням заходів з евакуації підпорядкованими їм органами з евакуації.

Координація дій Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих держадміністрацій, органів місцевого самоврядування під час проведення евакуації здійснюється центральними органами виконавчої влади через відповідні територіальні органи у межах їх повноважень.

Порядок проведення евакуації

Порядок проведення евакуації визначається постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2013 № 841 «Про затвердження Порядку проведення евакуації у разі загрози виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій». Перелік адміністративно-територіальних одиниць, з яких проводиться евакуація населення, матеріальних і культурних цінностей в особливий період з районів можливих бойових дій, визначається Кабінетом Міністрів України.

Організація евакуації населення, матеріальних і культурних цінностей в особливий період здійснюється з урахуванням положень Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Оповіщення органів з евакуації про початок евакуації населення здійснюється за рішенням органу, що їх утворив.

Комісія з питань евакуації, утворена на об’єкті господарювання:

1. організовує оповіщення та ведення обліку працівників, уточнює дані про транспортні засоби, строк їх подання, маршрути і порядок руху;
2. подає необхідну інформацію комісії з питань евакуації, утвореній Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою держадміністрацією, органом місцевого самоврядування, на території якого планується розмістити евакуйованих працівників;
3. забезпечує зустріч та розміщення евакуйованих працівників у безпечному районі та організовує їх інформаційне забезпечення.

Комісія з питань евакуації, утворена Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою держадміністрацією, органом місцевого самоврядування, організовує оповіщення, евакуацію та прибуття на збірні пункти евакуації (пункти посадки) непрацюючого населення, осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, визначених Порядком виявлення осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, які проживають у зоні надзвичайної ситуації або можливого ураження, та організації їх супроводження, зокрема осіб з порушенням зору, слуху, опорно-рухового апарату, інтелектуальними, психічними порушеннями за місцем проживання.

Збірні пункти евакуації :

1. уточнюють чисельність евакуйованого населення, порядок його відправлення;
2. організовують збір та ведення обліку населення;
3. здійснюють посадку населення на транспортні засоби;
4. формують піші і транспортні колони;
5. інформують комісії з питань евакуації про відправлення населення;
6. організовують надання медичної допомоги евакуйованому населенню та охорону громадського порядку.

Евакуація особового складу збірних пунктів евакуації організовується після завершення евакуації населення на підставі рішення органу, що утворив такі органи.

Приймальні пункти евакуації організовують у безпечному районі:

1. підготовку пунктів висадки;
2. уточнюють кількість населення, що прибуло, і порядок подачі транспортних засобів для його вивезення із зазначених та проміжних пунктів евакуації до пунктів розміщення;
3. організовують надання медичної допомоги евакуйованому населенню та охорону громадського порядку.

Для інформаційного забезпечення евакуйованого населення про порядок дій у різних ситуаціях та оперативну обстановку Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою держадміністрацією, органом місцевого самоврядування використовуються системи оповіщення, засоби радіомовлення і телебачення.

У разі виникнення аварії на хімічно або радіаційно небезпечному об’єкті евакуація населення проводиться у два етапи:

♦ перший – від місця знаходження населення до межі зони забруднення;

♦ другий – від межі зони забруднення до пункту розміщення евакуйованого населення в безпечних районах.

На межі зони забруднення у проміжному пункті евакуації здійснюється пересадка евакуйованого населення з транспортного засобу, що рухався забрудненою місцевістю, на незабруднений транспортний засіб. Під час пересадки населення за необхідності здійснюється його санітарна обробка та спеціальна обробка одягу, майна і транспорту. Після проведення спеціальної обробки транспортний засіб використовується для перевезення населення забрудненою місцевістю.

Відмова від евакуації

Особа може відмовитися від обов’язкової евакуації. У випадку такої відмови від фізична особа підписує відмову від проведення обов’язкової евакуації. Своїм підписом у такій відмові особа підтверджує, що не бажає переміщатися в іншу місцевість та має намір залишитися за місцем свого проживання. Для цього людина має повною мірою усвідомлювати, що відмова від обов’язкової евакуації може призвести до значної шкоди для здоров’я та небезпеки для особистого життя та життя дитини (у тому числі дітей, особи (осіб), що перебуває (перебувають) під опікою/піклуванням, у прийомній сім’ї, сім’ї патронатного вихователя, дитячому будинку сімейного типу, тимчасово влаштованих).

Відмова батьків, осіб, які їх замінюють, або інших законних представників від обов’язкової евакуації в примусовий спосіб дітей з окремого населеного пункту в місцевості, де ведуться бойові дії, не допускається.

Особа, яка відмовляється від обов’язкової евакуації неповнолітніх дітей попереджається про кримінальну відповідальність за статтею 166 Кримінального кодексу України за злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування.

Відмова не перешкоджає реалізації права на евакуацію з території до безпечних районів у майбутньому.

Облік та зберігання оформлених відмов від обов’язкової евакуації здійснюється місцевими держадміністраціями або органами місцевого самоврядування, які організовують проведення такої евакуації.

Розміщення евакуйованого населення

Евакуація населення проводиться у безпечні райони, визначені органом, який приймає рішення про проведення евакуації.У разі коли евакуйоване населення неможливо розмістити у безпечному районі, його частина може розміщуватися на території регіону, суміжного з небезпечним районом, за погодженням з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями такого регіону.

Порядок розміщення евакуйованого населення визначається Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою держадміністрацією, на території якої планується розміщувати евакуйоване населення, за заявкою органу, що приймає рішення про проведення евакуації.

Евакуйоване населення розміщується:

• у готелях;
• санаторіях;
• пансіонатах;
• будинках відпочинку;
• дитячих оздоровчих таборах;
• у придатних для проживання будівлях підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Розміщення евакуйованого населення здійснюється за встановленими видами та обсягами послуг з його життєзабезпечення.

Фінансування заходів з евакуації здійснюється за рахунок коштів, передбачених відповідно до вимог законодавства для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку.

Нацсоцслужба на підставі інформації місцевих держадміністрацій, органів місцевого самоврядування про наявність у безпечних районах прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, сімей патронатних вихователів, закладів, в яких передбачається цілодобове перебування дітей, визначає прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, сім’ї патронатних вихователів, заклади, до яких буде евакуйовано дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, залишених без батьківського піклування, з урахуванням їх віку та стану здоров’я.

8 місяців невідомости: історія евакуації із Прип’яті

Гортаючи альбом зі світлинами, моя мама Галина Скороход зупиняється на чорно-білій: згори знято ряди дитячих візочків. Таким був краєвид з вікна дитячої поліклініки міста Прип’ять, у якій вона працювала медсестрою. Сьогодні ця фотокартка могла би стати перлиною будь-якої виставки про «ідеальне життя» в Радянському Союзі. Але мамі вона дорога іншим. Це перше, з чим у неї асоціюється Прип’ять – місто молодих і натхненних. 35 років тому містян евакуювали через аварію на ЧАЕС. Ми знаємо історії ліквідаторів, працівників станції та їхніх сімей. У цьому хорі зрідка звучать голоси людей, які назавжди були вимушені залишити свій дім. Мамина історія саме така. Її вона завше починає зі спогадів про погоду 26 квітня 1986 року

Ольга Скороход

Сиди вдома й не виходь

День був погожим і теплим. Того року все розцвіло незвично рано. Я тоді була в декретній відпустці по догляду за семимісячною донькою. Вранці вмостила її у візочок. Планувала довго гуляти на сонечку й набрала багато газет.

Ми котилися до центральної площі. Людей було чимало, діти гралися, їли морозиво. Я бачила, що машини поливали вулиці, однак мені це дивним не здалося. До мене підійшла моя знайома Світлана. Її чоловік працював на атомній станції. Вона сказала: «Чего ты тут ходишь? На станции авария. Быстро иди домой, закрой все окна и не выходи».

Вид з вікна дитячої поліклініки міста Прип’ять, 1984 рік

Вже потім стало відомо, що лікарі й медсестри, хто міг, розносили по своїх дільницях таблетки йоду. На наш будинок або не вистачило, або лікар не дійшов. Я зателефонувала в поліклініку й запитала, як нам отримати таблетки? Там сказали сидіти у квартирі й нікуди не виходити. Один чоловік з нашого будинку поїхав на велосипеді до поліклініки, отримав йод і розносив по квартирах.

Евакуйовували наступного дня. Всіх опанувала непевність, невідомість. По радіо оголосили, що через аварію ми повинні на три дні покинути місто. Я склала дитячі речі, документи, гроші. Напередодні батьки закололи порося, і вся морозилка була забита м’ясом та салом. Я була впевнена, що воно пропаде, тому взяла ще сумку з м’ясом. Сказали о 14:00 покинути будинок. Ми жили в останньому, четвертому мікрорайоні, тому до нас автобуси доїхали лише о 16:45. Тим часом накрапав дощик, я як могла кутала й захищала від нього дитину.

Здавалося, почалася війна

Повезли нас на захід від Прип’яті, у сусідній Поліський район. Нас розмістили в селі Тараси в домівках місцевих жителів. Тамтешні люди мене дуже добре прийняли. Одразу сказали, що їхня корова ще не була на випасі, тому молоко можна сміливо пити. Телефонний зв’язок уже від’єднали, і єдиний спосіб повідомити, де мене розмістили, – це телеграф. Я відправила батькам телеграму. Вони жили за десять кілометрів, у селі Лелів Чорнобильського району. Їх евакуювали пізніше. Наступного дня вони приїхали провідати нас і поспішали назад, бо мама казала: «Я ще квасолю хочу посадити, поки не стемніло». Вони поїхали й незабаром мені стало дуже погано – підвищилась температура, і я блювала. По селах чергували медики, тож мене з донькою скоро забрали до лікарні. Через кілька днів Тараси евакуювали, бо виявилося, що це село також потрапило в зону ураження.

Евакуація дітей з Прип’яті після аварії

Мене поклали в лікарню селища Поліське. Температура не знижувалась, мене страшенно палило. Пиття не було, вода з крана не годилася. Єдине, що встигла з собою взяти з їжі до лікарні, – печиво. Просто сухим я не могла годувати дитини. Через брак персоналу в лікарні направляли і студентів медуніверситету. Я просила в них чаю, ним розмочувала печиво й так годувала доньку. Я була в такому стані, що не питала, як їх звати, звідки ті студенти, але до кінця життя буду їм вдячна.

Жодної виписки мені не видали, і що зі мною трапилося лікарі не сказали. Через якийсь час, коли мені стало трохи краще, я вже могла виходити в коридор слухати радіо. Панував неспокій. Адже ніхто не знав, що відбувається. Здавалося, почалася війна. Багато сімей розгубилося. Постійно лунали оголошення: хтось шукає сім’ю, бо під час евакуації був в іншому місті; вчитель напередодні аварії повіз дітей на спортивні змагання до Києва і тепер опинився з ними далеко від дому, він не знає, де його сім’я, діти – де їхні батьки. Ми дослухались до кожного прізвища.

Нас мали евакуйовувати кудись далі, оскільки і в Поліському була висока радіація. Ми стояли на подвір’ї, чекаючи на автобус, і раптом під’їхали мої батьки. Їх тоді вже евакуювали в село Загальці Бородянського району. То я на кілька днів поїхала з ними. Там нас місцеві люди також дуже добре прийняли. Батько довгий час підтримував із ними взаємини.

Місцеві вважали нас заразними

Із Загальців я поїхала в Київ до дядька. Там пробула кілька днів, зрозуміла, що у Прип’ять ми не повернемося. Це була повна невідомість і стан розгубленості. Де я житиму? Де працюватиму? Де мої друзі? Потім почула оголошення, що евакуйованих дітей вивозитимуть у піонерські табори й санаторії. Автобуси від’їжджали з бульвару Лесі Українки, від будинку Київської облради. Так ми потрапили в табір «Ювілейний» у Баришівському районі. Це вже було 15 травня.

Табір “Ювілейний”, Баришівський район, літо 1986 року

Мені виділили кімнату, елементарні засоби гігієни і для дитини – візочок, манеж, ванночку. Увесь мій одяг забрали, а дали великий сатиновий халат 56 розміру, хоча я тоді носила 48-й. Пізніше в місцевому магазині купила собі тканину і руками пошила літню сукню. Вже згодом з якогось побуткомбінату нам видали дещо з одягу. Але спочатку був лише той халат.

У таборі в дітей раптом почалася діарея. Моя донька у свої 8 місяців настільки ослабла, що не могла ані сидіти, ані голови підняти. Нас госпіталізували в Баришівську районну лікарню. І ми, мами з дітьми, йшли територією лікарні в тих халатах. Вони були яскраві, лежали на нас казна-як – одразу було зрозуміло, що ми евакуйовані. Люди від нас тікали у прямому сенсі цього слова. Це було дуже неприємно. Вони вважали нас заразними.

Ніхто не розумів, що означає втратити все

Щоб заявити про необхідність надати мені житло, я змушена була добиратися до Зеленого мису під Тетеровом. Там розмістили адміністрацію медчастини, де я працювала до народження доньки. Представник Головного управління МОЗ СРСР переконував мене погодитися на переселення в далекі області Росії. Пропонував Томськ, Омськ, Мурманськ. Кажу йому: «Пусть едут в Томск те, кто оттуда приехал». Прип’ять була союзним містом і для роботи на станції туди направляли фахівців з АЕС усього Союзу. «Они говорят, что прожили здесь 10–15 лет и тепер это их родина», – сказав він мені. «А я тут живу с деда-прадеда, почему я должна ехать в Томск?». Повернулася я від нього ні з чим.

Галина Скороход, 1988 рік

Фото з архіву Галини Скороход

Галина Скороход, 1988 рік

Надалі мені чиновники постійно говорили, що треба почекати і квартиру дадуть. Хоча б якась визначеність з’явилася тоді, коли моїх батьків остаточно переселили в село Недра Баришівського району. Думала, якщо не отримаю квартири, то переїду до них. Як правило, давали одну хату на родину. Тобто разом із батьками тепер жила і моя бабуся по матері. Хоч у селі Лелів вона мала власну хату.

Ми пробули в таборі рівно півроку, від 15 травня до 15 жовтня. «Ювілейний» не опалювали, тож із настанням холодів нас перевезли у санаторій «1 травня» в Пущі Водиці. Я була в розпачі. Знову нас кудись везуть, йде зима, а нічого конкретного. У Пущі моє питання також не вирішували. Час ішов і я почала шукати допомоги, написавши листа в Комітет радянських жінок. А оскільки такі листи зазвичай доходили до адресата, то до мене в санаторій приїхали представники від медчастини. Мене знову запевнили, що забезпечать житлом. Врешті у грудні 1986 року нам виділили квартиру на Борщагівці в Києві.

Дитину я лишила в батьків, а сама потрохи скуповувала необхідне. Потрібно було все – від ложки до меблів. Нам видавали талони, щоб без черги могли замовити меблі, холодильник і телевізор, адже був дефіцит на все. Поки квартира була порожня, то я мешкала в родичів і невеликі покупки складала в них. Їхня сусідка тьотя Настя, коли все це побачила, то не могла зрозуміти й казала: «Навіщо тобі це?». Люди просто не уявляли, що означає втратити все.

Після аварії я кілька разів була на батьківщині. Вперше – ще у 1990-х, щоб поприбирати на могилах дідуся і бабусі. Потім у 2000-х возила дочку показати їй, де вона народилася. Коли ми йшли Прип’ятю, то я безупинно плакала. Зринув весь біль від спогадів під час евакуації. А через кілька років, коли приїхали в Лелів, то мали відчуття дому. Це ж місце мого дитинства й молодости, де минули щасливі роки. Там на початку села – хата дідуся та бабусі. Там – крута гора, якою ми спускалися до річки Прип’ять, з якою було пов’язане все життя. Ліси, звідки приносили гриби. Там досі є осика, яку ми з братом посадили. І черешневий сад, який садив ще мій батько. Пам’ятаю це місце саме таким.