Тест у скільки років я вийду заміж

4). Чи згодні Ви жити виключно з коханою людиною, закриваючи очі на його шкідливі звички і убогий матеріальний достаток?

5). Чи Можете Ви мати дітей?

6). Чи готові Ви вийти заміж за розрахунком?

7). Вас бентежить наявність дитини у майбутнього обранця? Чи готові Ви прийняти його як рідного?

8). Ви здорова, життєрадісна жінка, готова виконувати роль законної дружини?

Після правдивих відповідей на питання тесту, переходимо до прогнозу заміжжя.

– У тому випадку, якщо Ваш вік від 46 до 65 років, то заміж Ви, швидше за все, не вийдете.

Час згаяно, життя адаптована – і нема чого виходити заміж, стираючи смердючі шкарпетки.

Для “оргії”- можна і без штампа в паспорті.

– Вам від 16 до 45 років від роду.

Ваші батьки одружилися, скажімо, у 37 років.

Якщо Ваш вік нижче (дорівнює) цієї позначки, то Ви вийдете заміж в 37 – 5 років = приблизно в 32 роки.

– Відповідаючи на 3 пункт ствердно, додайте 11 років.

– Якщо Ви не згодні з пунктом 4, Ви ніколи не будете заміжня.

– Не маючи можливості до дітородіння залишайте підсумковий вік без зміни.

– Бажаючи вийти заміж за розрахунком, віднімете з проміжної цифри рівно 6 років.

(Виходить 43 – 6 років = 37 років).

– Якщо Вас не бентежить чужа дитина, відніміть приблизно 5 років. Не готові до цього – нічого не додавайте.

– Якщо Ви хворая і похмура, сміливо додавайте 12 років.

– Життєрадісним і здоровим можна відняти 10 років.

В кінцевому підсумку, тест Вам прогнозує наступні вихідні дані:

Ви вийдете заміж залежно від сформульованих відповідей.

У нашому прикладі – 44 або 22 роки.

Матеріал підготував я – Едвін Востряковский.

Наталя прибирала в квартирі, коли у двері подзвонили. На порозі стояла свекруха Надія Михайлівна. – Привіт, Наталю, а Сергій вдома? – одразу почала жінка. – Мені терміново потрібно з ним поговорити. – Він ще на роботі, – сухо відповіла Наталя. – Можете на кухні зачекати. Невістка провела свекруху на кухню, а сама пішла закінчувати з прибиранням. Надія Михайлівна вирішила подивитися, що невістка приготувала на вечерю, заглянула в каструлю, яка стояла на плиті – пусто. Свекруха відкрила холодильник, заглянула в середину і застигла від побаченого. – Ти що надумала дівчино! Я все розповім синові! – тільки й вигукнула вона

– Ти чим мого сина годуєш, – сварилася свекруха до Наталки.

– А що вам не подобається? Все є – перше, друге, навіть компот. І взагалі, ваш син любить вареники з сметаною, – гідно відповіла невістка.

– Сама пий цей компот, він же ніякий. І їж магазинні вареники. Про себе дбаєш, он, в морозилці рибка хороша лежить, сама її їси, поки Сергій цілий день на роботі? А йому на ніч вареники? – наступала на неї Надія Михайлівна. – Тобі Сергій стільки грошей дає, і я вам допомагаю. Ти куди їх діваєш? Знову новий одяг купила? Це що таке? – і свекруха взяла з вішалки нову куртку Наталки.

– Я за свої купила, – гордо відповіла вона.

– Які такі свої? Ти не працюєш! Ти на гроші мого сина живеш, він тебе повністю утримує, ще й твоїй доньці з онукою допомагає.

– Я не хочу вас слухати. А хто за вашим Сергієм прибирає та готує йому обіди?

– Ну ти взагалі. Терпіння моє скінчилося, – свекруха все не йшла.

Наталка та Сергій одружилися, коли їй було вже сорок п’ять років. Жила вона з дочкою в кімнаті у гуртожитку сімейного типу, а в Сергія була своя маленька однокімнатна квартира. Познайомились вони на роботі. Сергій працював викладачем в інституті, а Наталя “працювала” там же вахтером.

Свекруха жила окремо. Наталя заміжня ніколи не була і постійно знаходилася в пошуку. І на новому місці одразу почала цікавитися, чи є неодружені чоловіки. А тут Сергій, який молодший за неї на п’ять років, жодного разу не одружений, та й жінок якось сторонився, сором’язливий був. Якийсь невдаха в жіночому питанні. Невисокого зросту, повненький, він завжди соромився знайомитись.

Мати йому казала – ось піду я, один залишишся, одружитися тобі треба, синку. Так вони й познайомилися, точніше, вона з ним познайомилася і одразу збагнула, що до чого. Якщо поміняти її кімнату та його однокімнатну квартиру, то може бути двокімнатна квартира. Сергій чомусь не пропонував. І тут Наталя все швидко зрозуміла, що робити. Ще б пак, років їй уже чимало, житла, можна сказати, немає. а тут такий “цінний” чоловік. Вона почала скаржитися колезі Сергія та навіть його начальниці.

Та через жіночу солідарність стала постійно говорити Сергію – коли одружишся, Наталка вже зачекалася. І той не витримав. Вона відразу ж погодилася на пропозицію Сергія і відразу почала обробляти вже чоловіка з приводу нової житлоплощі. Продали свої метри, знайшли двокімнатну квартиру. Щоправда, довелося взяти ще невеликий кредит.

Наталя заробляла мало. Кредит виплачував Сергій, його дохід був приблизно в чотири рази більший, ніж у Наталі, тільки квартира була куплена вже у шлюбі. Її донька, Галя, вийшла заміж, але була прописана у їхній квартирі. Чоловік Галі її прописувати у себе відмовився. Тож Сергій, одружившись, узяв кредит, виплатив його, з’їхався з Наталкою та ще й прописав у новій двокімнатній квартирі її дочку Галю.

Мати Сергія спочатку натішитися не могла на невістку – готує добре, прибирає, про Сергія дбає. Ну, все, можу бути спокійною за сина, думала вона.

Минуло кілька років. Наталка працювала на півставки, отримувала шість тисяч гривень, але намагалася відкласти ці гроші для себе. Ще доньці та внучці щось купити. На життя йшли гроші Сергія, він якось нічого не контролював. Віддавав Наталці майже всю зарплату. Він викладав в інституті, а ще брав учнів, його дохід був дуже пристойний.

Його матері вже було вісімдесят два роки, пенсію вона отримувала понад десять тисяч і постійно допомагала Сергію, але віддавала гроші Наталці. Та весь час скаржилася їй, що Сергій після роботи засиджується з друзями в кафе, повертається добряче веселий, їй доводиться з ним поратися, ще Сергій багато їсть. Тому вони багато витрачають, ще диван треба новий, ремонт треба робити.

У Наталі завжди були якісь прохання про гроші. Вона вміла просити. То на одне, то на інше, то ще й ще. А сама собі ні в чому не відмовляла – манікюр двічі на місяць за тисячу гривень, куртку собі нову купити, до театру сходити. Сергій щедро віддавав. Наталка смакувала. Внучці треба щось купити, у доньки проблеми на роботі. Їм також гроші потрібні.

Подітися нікуди. Сергій став допомагати онуці дружини. Наталка могла бути переконливою, та й потім – куди йому подітися? Хто про нього подбає? Мати твердо вклала в його голову цю думку, що про нього треба дбати, він не самостійний, коли матері не стане, що буде з ним?

Наталка швидко збагнула, що коли свекрухи не стане, її квартира відійде Сергію, а значить, після Сергія взагалі все їй дістанеться. Вона щодня дзвонила Надії Михайлівні, питала, як її здоров’я. Та раділа – яка дбайлива Наталка, не забуває про неї!

Їй і невтямки було, що Наталя чекає зовсім інших звісток від неї. Свекруха не просила допомоги. Наталка приїжджала до неї двічі на рік мити вікна. Надія Михайлівна давала їй трохи грошей, Наталка відмовлялася для виду, а сама із задоволенням брала їх. Сергію вона почала готувати не здорову їжу, пропонувати вареники з сметаною, магазинну випічку, багато солодощів. Чекала…

Вона загалом перестала працювати. Займається собою, щось мляво готує. Ходить до магазинів і насварює чоловіка. Іноді вони зустрічаються з приятелькою Світланою. У тієї все навпаки. Вона працює, а її чоловік вже рік, як у пошуку роботи. Світлана слухає Наталку і диву дається. Наталя постійно сварить свого чоловіка – він і гульбанить, і смітить, і з нею не розмовляє кілька днів. І взагалі він ніякий у подружньому значенні.

Світлана дивується цій парі. Наталка якась недалека. Їй п’ятдесят п’ять років, а вона постійно мріє з кимось познайомитись, адже чоловік такий поганий. Світлана з подивом дивиться на нову куртку Наталки. Красива, модна. Їй вона не по кишені. У Наталки завжди манікюр, зроблені брови, свіжа стрижка. Вони ровесниці, але Світлана не може дозволити собі таку куртку та регулярну стрижку з манікюром.

Про знайомства вона взагалі не думає. Звичайно, її чоловік не подарунок, але їм вже по п’ятдесят п’ять років, які ще знайомства? Вона якось не витримала. Так і заявила Наталці – ти ж живеш на його гроші, ти чому його весь час свариш. Наталка у відповідь образилася – я і свої витрачаю.

– Які свої? – Розсміялася Світлана.

– Ну, ось, я ж заробляла шість тисяч, я їх відкладала.

– Так, – з гідністю відповіла вона.

Виявляється, Наталка ще й купувала для чоловіка найдешевші та майже прострочені продукти. Вона мала завдання – цілими днями шукати те, що дешевше, і зробити потім з цього обід для чоловіка. Ось її якось свекруха й упіймала. Готувала Наталка із “прострочки”. Сварка була! І тут Наталя заявила:

– А скільки я для вашого Сергія роблю! Давайте я переїду до вашої квартири, а ви поживіть з ним!

– Ти що придумала, дівчино? Не хочеш з ним жити, розлучайся.

– Я розлучатись не буду. Квартира у нас – це спільно нажите майно. Розміняти її не можна, тільки на кімнати, тож можемо тільки роз’їхатися – я у вашу квартиру, а ви сюди. І готуйте йому те, що вважаєте за потрібне.

– Ось не чекала! А прикинулася гарною дружиною. Мені Сергій сказав, ти ще й на свою доньку та внучку гроші його витрачаєш, як тобі не соромно!

– Ви чого хочете, Надія Михайлівно. Адже я можу піти. Вам скільки років? – вона з неприязнью подивилася на Надію Михайлівну. – Що з Сергієм буде далі, ви про це подумали?

– Та тільки про це і думаю, – змахнула сльозу жінка. – Не чекала я від тебе, Наталя, зовсім не чекала.

Вона пішла, але все розповіла синові. Той став їй давати гроші на тиждень по невеликій сумі та просив усі чеки. Почав розглядати написи на упаковках, перевіряти терміни придатності. На Галю та внучку грошей більше не давав. Наталя терпіла тиждень.

– А куди ти гроші діватимеш? – Запитала вона чоловіка. – Будемо на їжі тепер економити і на моїй онучці?

– Тобі щось не подобається? – холодно відповів Сергій. – Ти живеш на мої гроші та майже в моїй квартирі.

– Що означає на твої, і що означає у твоїй квартирі, – одразу обурилася Наталка. – Ти забув, що я мала кімнату, і я заробляла.

– Що ти там заробляла! А ти пам’ятаєш, що я брав кредит на купівлю цієї квартири, бо нам не вистачило грошей?

– Ну і що, – відразу парирувала Наталка. – Тепер це наша спільна квартира, тобто все навпіл. А хочеш ще сюди і Галя приїде з онукою? Вона тут прописана багато років, тому має повне право проживати.

Після того, як Сергій вкотре дав їй невелику суму на тиждень і попросив потім усі чеки, Наталка запросила свою доньку пожити у них. Сергію та свекрусі так і сказала – Галя тут прописана, я згодна, щоб вона тут проживала.

Квартира у них була двокімнатна – дві окремі кімнати. Наталя з самого початку зайняла кімнату з балконом, а Сергію залишила меншу кімнату. Він тоді ще у всьому погоджувався з дружиною. Жили вони вже кілька років у різних кімнатах. Галина розмістилася біля матері. Сергій почав ще пізніше повертатися додому. У холодильнику на нього чекала проста їжа, але зате у великих кількостях.

Наталка буквально кидала каструлю на стіл. Їж, казала вона чоловікові. Тепер Сергію було незручно ходити вдома, як він звик, доводилося одягатися. Галина довго займала ванну, фиркала, дивлячись на чоловіка матері, і не розмовляла з ним.

Сергій, попри все, був розумний чоловік. Він зрозумів, що його дружина виживає його у буквальному значенні слова. Вони й удвох із матір’ю впоратися з цією парочкою не зможуть. Він звернувся до юриста. Там усе підрахували. Вартість його квартири до шлюбу, кредит, відсотки за кредитом, його зарплата, повна відсутність доходу дружини, вартість її кімнати в гуртожитку.

Виходило, що Сергієві належить майже три чверті квартири.

– А що мені робити? – питав він.

– Розлучайтеся, виставляйте квартиру на продаж. Три чверті суми будуть ваші. На гарну однокімнатну квартиру цілком вистачить.

Все це Сергій висловив Наталці, після чого вона взагалі припинила готувати. Він їй давав гроші, приходив додому, а холодильник пустий. Сергій першим не витримав. Вирішив миритися із дружиною. А куди йому подітися? Хоч і погана дружина, але він до неї звик. Нехай вже купує собі, що хоче, чи внучці. Значить, моя доля така, заспокоював він сам себе. Тільки що сказати матері…