Стовпотворіння на Евересті: найвищі у світі затори
У травні 1953 року Едмунд Гілларі і Тенцинг Норгей стояли на висоті 8848 метрів самі-самісінькі.
Але тепер там більш людно.
Завдяки сучасному альпіністському спорядженню і зусиллям провідників-шерпів, на Еверест нині сходить рекордна кількість людей, хоча колись ця гора вважалася непереможною.
За даними National Geographic, у 1990 році лише 18% альпіністів діставались вершини. У 2012-му ця цифра зросла до 56%.
Як наслідок – на Евересті скупчується люд, особливо в свята.
У 2012 році був день, коли на вершину піднялося 234 альпіністи. Для порівняння: у 1983 році їх було максимум вісім, а в 1993-му – 40.
Цього року в вузьких місцях траси утворювалися черги, в яких альпіністи стирчали по кілька годин.
Німецький скелелаз Ральф Дуймовіц у 2012 році зробив вражаючу фотографію: до вершини іде ланцюг із десятків людей. Тож альпіністи питають: чи не знищує така масовість всю романтику?
Західні туристи викладають за сходження від десяти до ста тисяч доларів – адже і за дозвіл піднятись на гору, і за послуги гіда треба платити. Не дивно, що це випробування перетворилось на індустрію.
“Там кроку ніде ступити – скрізь люди”, – розповідає 31-річна Аїша Джесса, лондонська альпіністка, яка нещодавно відвідала базовий табір на Евересті. Сусіднє село Намачі, каже вона, “повністю комерціалізоване і займається виключно обслуговуванням туристів”.
Які, між іншим, лишають по собі гори сміття та відходів.
Для багатьох скелелазів це дуже знецінило Еверест.
“Це вже не зустріч з дикою природою, а щось на кшталт походу в “Макдоналдс”, – каже Ґрем Гойленд, досвідчений альпініст і автор книги “Останні години на Евересті”, присвяченої невдалому сходженню Джорджа Меллорі й Ендрю Ірвіна у 1924 році.
Завдяки сучасним довгостроковим прогнозам, більшість альпіністів планують сходження на один і той самий час. Крім того, ми стали більше знати про висотну хворобу, що дозволило піднятись на гору багатьом менш витривалим людям.
За свої гроші західні туристи отримують вдосталь кисню і часто – провідника-непальця, який забезпечує їхній підйом.
Крім того, вздовж маршруту натягли мотузки, за які можна триматися, хоча професійні скелелази вважають, що це неспортивно.
Завдяки всьому цьому, Еверест від 1953 року підкорили більш ніж 3 тисячі людей.
Серед них – 13-річний каліфорнієць Джордан Ромеро і 80-річний японець Юйтіро Міура, які стали, відповідно, наймолодшою і найстаршою людиною, яка піднялася на Еверест. 81-річний непалець Мін Бахадур Шерхан наразі намагається побити рекорд Міура.
“Зараз на Еверест може піднятися будь-яка здорова людина – потрібні лиш гроші й терпіння, – каже Ебергард Юрґалскі, людина, яка від 1953 року веде хроніку сходжень на Еверест. – Крім того, завжди спостерігається ажіотаж після кількох тижнів негоди”.
Дехто попереджає, що приплив недосвідчених альпіністів на такий складний маршрут може мати трагічні наслідки.
“На вершину йдуть люди, які навіть не знають, як управлятись з мотузками або кішками, – каже Гойленд. – Це бомба сповільненої дії”.
У 1996 році восьмеро альпіністів загинули у 36 годинах ходу від вершини. У 2012 році Еверест забрав життя 10 людей, в тому числі трьох шерпів.
Недивно, що довкола Евересту зріє конфлікт.
Гойленд каже, що досвідчених альпіністів дратують черги любителів, які плентаються вздовж мотузок, заважаючи їм пройти.
А в квітні на висоті 7470 метрів двоє відомих європейських скелелазів, Улі Стек і Сімоне Моро, навіть побилися з шерпами.
Хоча ситуація з екологією дещо поліпшилась: нещодавно серія експедицій очистила Еверест від сміття й людських відходів, розповідає Гойленд.
А от проблема заторів різко розділила спільноту альпіністів.
Одна туристична компанія запропонувала встановити драбину на уступі Гілларі – скелі перед вершиною, де за раз може пройти тільки одна людина. Але пуристи вважають, що це применшить досягнення скелелазів.
Натомість пропонувалось обмежити кількість альпіністів. До 1985 р. влада Непалу пускала на кожен маршрут лише по одній експедиції, і теоретично цю практику можна відродити.
Інші вимагають, щоб кандидати на сходження проходили тренування або іспит зі знання альпінізму. “Якби кожен, хто йде на Еверест, мав хоча би приблизне уявлення про культуру скелелазіння, це б багато що змінило”, – каже Гойленд.
Але багатьом альпіністам як людям волелюбним неприємне саме поняття квот.
Сер Кріс Боннінґтон, який підкорив Еверест у 1985-му в віці 50 років, каже, що радий був здійснити сходження, коли там ще не було натовпів.
Одначе він проти того, щоб позбавляти інших людей задоволення.
“Якщо пускати на гору лише сто або двісті альпіністів на рік, сотні людей не зможуть отримати цей неймовірний досвід – піднятися на вершину”, – каже сер Кріс.
Також обмеження негативно вплинуть на місцеве населення.
“Люди живуть з цієї гори, живуть за рахунок туризму”, – каже Аїша Джесса.
Отож, суперечки тривають. І поки жива пам’ять про Гілларі й Тенцинга, на Евересті ніколи не буде порожньо.
Сходження на Еверест (8848 м)
Сходження на Еверест 8848 м вперше було здійснено з Непалу в далекому 1953 році сером Едмундом Хілларі і шерпом Тенцингом Норгеєм. Це була дійсно видатна подія світового масштабу.
З тих пір багато чого змінилося, нові технології, вміння та знання зробили підйом на Еверест більш доступним і безпечним. Загальна кількість альпіністів, які піднялися на Еверест з початку його історії: більше 10 тисяч осіб (станом на грудень 2021 року) і щорічно в успішний сезон піднімається ще близько 600 осіб (з них половина – шерпи).
Сходження на Еверест – це важка дорога та надзвичайно складне завдання, під силу лише одиницям. 14 травня 2018 року Тарас Поздній (керівник Турклуба “Кулуар”), Роман Городечний і Дмитро Семеренко разом стояли на вершині світу. Мав відбутися ще нелегкий спуск, але мета була досягнута. З трьох членів команди експедиції на Еврест усі три сходили на вершину.
Цілком можливо, що ви шукаєте не сходження на Еверест, а трекінг до базового табору. У нас є два маршрути: класичний трек до базового табору Евересту та через озера Гокіо і перевал Чо-Ла. В трекінг можна приєднатися навіть без попереднього досвіду гір.
Еверест при достатній підготовці може бути у вас першою вершиною вище 8000 м. Проте за бажання можете сходити на нижчі восьмитисячники, щоб краще підготуватися до найвищої вершини світу. Серед доступних 8-тисячників можна розглядати Чо-Ойю (8188), Лхоцзе (8516), а найкраще – Манаслу (8156).
