80-річчя Курської битви. Як наступ німців перетворився на відступ і якою була роль ленд-лізу США?

80 років тому, в липні-серпні 1943 року, тривала Курська битва. Вона почалася з німецького наступу з наміром оточити велике угруповання радянських військ, але невдовзі радянські війська перейшла у контрнаступ. І в підсумку все закінчилося великим відступом німців, які намагалися закріпитися на Дніпрі. Але їм це не вдалося. Чому? І яку роль відіграв ленд-ліз США?

Про Курську битву у проєкті Радіо Свобода «Історична Свобода» говорили з дослідником воєнної історії Василем Павловим.

80-річчя Курської битви. Як наступ німців перетворився на відступ і якою була роль ленд-лізу США? | Історична Свобода

No media source currently available

– Німці дуже довго зволікали з цим наступом – десь з кінця квітня і до початку липня. Більше ніж два місяці вони вагалися, відтягували свій наступ. І в принципі було чого. Вони бачили, що проти них велике угруповання радянських військ, що в Москві розгадали наміри німецького командування і дуже добре підготувалися до оборони. Деякі досвідчені генерали взагалі відмовляли Гітлера, але все-таки в підсумку наступ під Курськом відбувся. Чому німці за несприятливих передумов все-таки наважилися на цей наступ, який у підсумку став останнім великим наступом німців на Східному фронті?

– Німці не вагалися, а готувалися до цього наступу. Ніхто його у квітні місяці і не планував розпочинати, тому що це було неможливо. Бо лише наприкінці березня завершилася велика німецька наступальна операція на півдні, коли радянські війська були розгромлені під Харковом і відкинуті на Донбасі. Також завершилася велика битва в передгір’ях Північного Кавказу, у міжріччі Дону та Кубані.

Тобто дуже багато подій відбувалося і зосередити необхідні війська навколо Курської дуги на той момент не було жодної можливості.

– Усе-таки Гітлер з генералами збиралися на нараду наприкінці квітня. І якщо попервах вони планували наступ на початок травня, то в підсумку відкладали його аж до початку липня.

– По-перше, є кліматичні умови. По-друге, німецькі танкові війська, які мали стати головним тараном, не були готові. Нові танки «Тигри» і «Пантери» та самохідні артилерійські установки «Елефанти» тільки підтягувалися. Ті ж самі «Пантери» так і не встигли доробити.

Тобто не треба інтерпретувати ситуацію так, що в усьому винен Гітлер, а натомість у Німеччини були добрі генерали. Просто у тій ситуації маса об’єктивних факторів, які певною мірою грали на руку СРСР і проти німців

Німеччина ніколи не була готова до наступу на Курській дузі, тому що не змогла створити необхідну трикратну перевагу над радянськими військами

Наступ на Курські дузі стався тоді, коли стався, бо німецьке командування визнало, з одного боку, що вони готові, а з іншого – далі вже немає куди відтягувати. Якщо казати об’єктивно, то Німеччина ніколи не була готова до наступу на Курській дузі, тому що не змогла створити необхідну трикратну перевагу над радянськими військами. Упродовж всієї Курської битви радянські війська чисельно переважали німецькі війська у декілька разів.

– То що ж примушувало німців у такій ситуації наступати? Сиділи б в обороні. До речі, багато хто казав з німців після війни, так і написали, що влітку 1943-го взагалі не треба було йти в наступ, а натомість тримати оборону.

– Таким чином можна казати, що не треба було взагалі починати Другу світову війну – сиділи би собі у Німеччині і нічого не робили б. Це така вже доволі хибна логіка. Коли вже йде війна, то починає працювати логіка війни. І логіка ухвалення рішень під час війни не завжди співпадає з логікою ухвалення рішень в мирний або в умовно мирний час.

– Якщо казати про логіку війни, то в німців, як альтернатива, тоді озвучувалася така думка: дочекаємося радянського наступу – а німці теж прорахували плани ворога – і вдало контратакуємо. Як відомо, якби не почався німецький наступ, то радянський наступ мав би початися через 10-15 днів. Чому ж німцям першим треба було почати?

– Тому що в них просто не було іншого виходу.

Склалася ситуація, як у червні 1941 року, коли і німецькі, і радянські війська готові були напасти одне на одного

Склалася така сама ситуація, тільки в значно меншому масштабі, яка склалася на тоді ще радянсько-німецькому кордоні в червні 1941 року, коли і німецькі, і радянські війська готові були напасти одне на одного. І так само німецькі війська здійснили напад раніше. Ситуація повторилася, просто у значно менших розмірах.

– Тобто, ви вважаєте, що для німців чекати радянського наступу – це була би хибна тоді перспектива?

– Німці і так дочекалися радянського наступу. Вони його в будь-якому разі дочекалися б.

Фоном Курської дуги стала висадка в Сицилії англо-американських військ через 4 дні після німецького наступу і кардинально змінила ситуацію. Німецькі війська опинилися на розтяжці

У даній ситуації не слід виривати події з контексту. Бо фоном Курської дуги стала висадка в Сицилії англо-американських військ, яка сталася через 4 дні після німецького наступу і кардинально змінила ситуацію.

Радянське командування знало про плани цієї висадки і просто чекало, коли це станеться. А німецькі війська просто опинилися на розтяжці.

– Якщо дивитися з нашого часу на ті події, знаючи про співвідношення сил і висадку в Сицилії, то чи в німців взагалі були шанси на успіх влітку 1943-го під Курськом?

– Не можна оцінювати історичні події, знаючи результат. Тому що ті люди, які ухвалювали рішення, робили це у вирі подій.

Німці мали прекрасні танки «Пантера», які стали прекрасними в 1944–1945 роках. А в 1943-му переважна їх більшість просто не доїхала до лінії фронту

І дуже багато моментів у тій самій Курській битві вирішувалися на полі бою, де рішення ухвалювалися, не скажу, що в секунди, але в лічені години.

Так, німці мали прекрасні танки «Пантера», які стали прекрасними в 1944–1945 роках. А в 1943-му вони виявилася неготовими до битви на Курській дузі. Переважна їх більшість просто не доїхала до лінії фронту. Був шанс? Теоретично був. Практично не сталося.

Так само німці мали надпотужні «Елефанти», які пробивали будь-який радянський танк з будь-якої дієвої відстані, але радянська піхота винищувала ці «Елефанти» просто ручними протитанковими гранатами, бо німецькі конструктори забули встановити на «Елефанти» звичайний танковий кулемет, який відганяв би піхотинців. І так далі.

З одного боку, такі випадковості, а з іншого – планомірна робота радянської сторони, яка створила глибокоешелоновану оборону, мінні поля, рухомі протитанкові позиції. Все це вказувало на те, що німці могли прорвати радянську оборону, але розвинути успіх і оточити все радянське угруповання під Курськом шансів не мали.

Катастрофічні втрати радянських танкових військ у бою під Прохорівкою, близько 400 машин, для СРСР не були проблемою. Радянська танкова промисловість виробляла трохи менше від 4 тисяч танків на рік

Особливо слід вважати, що на той момент ВПК СРСР і західних союзників вийшов на дуже великі темпи виробництва техніки. Наприклад, катастрофічні втрати радянських танкових військ у бою під Прохорівкою, близько 400 машин, для СРСР не були проблемою. Тому що на той момент радянська танкова промисловість виробляла трохи менше від 4 тисяч танків на рік. Тобто у Битві під Прохорівкою радянські війська втратили близько 10% від річного виробництва. А німці такого виробництва танків ніколи не могли досягнути.

Отже, будь-які німецькі шанси на успіх, які були в якості техніки та в якості командування, нівелювалися величезною промисловою потугою союзників.

– Битва під Курськом і в цей же час починається висадка англо-американських військ у Сицилії. Як ці події на протилежному театрі воєнних дій, на Середземноморському, впливали на те, що відбувалося під Курськом і навпаки?

– Німці фактично відразу після висадки в Сицилії були змушені зняти з радянсько-німецького фронту і безпосередньо з-під Курська одне зі своїх найкращих з’єднань – 2-й танковий корпус СС. Його перекинули в Італію, щоб вирішувати проблеми там.

Загалом, із висадкою союзників німцям стало важче маневрувати резервами. Союзники розуміли, що німці ведуть надзвичайно потужні бої під Курськом, а тому не можуть вільно оперувати резервами і перекинути проти них великі сили. Також слід пам’ятати, що на літо 1943 року припадає початок масованих денних рейдів американської авіації на додачу до нічних бомбардувань. Таким чином, ні в Італію, ні на німецько-радянський фронт німецьке командування не могло перекинути достатньої кількості авіації.

Катастрофічні втрати радянських танкових військ у бою під Прохорівкою, близько 400 машин, для СРСР не були проблемою. Радянська танкова промисловість виробляла трохи менше від 4 тисяч танків на рік

Поєднання усіх цих факторів призвело до того, що Німеччина, спланувавши доволі непогану наступальну операцію, опинилася у стані, в якому була нездатна її реалізувати. Адже одночасно з боями під Курськом йшли важкі бої мало не по всій лінії німецько-радянського фронту з метою сковувати німецькі війська. Тобто все це слід розглядати в комплексі. І якраз велика помилка російської та радянської історіографії, коли одна битва виривається з контексту і возводиться в абсолют. Насправді все було взаємопов’язано між собою.

– Німецький наступ був короткотривалий. Але радянський контрнаступ німці відбивали доволі тривалий час – від 12 липня і до 23 серпня. Бої точилися плюс-мінус в тому районі – з певними територіальними втратами для німців. Але, все-таки, що змусило їх ухвалити рішення про великий відступ аж за Дніпро?

– Дійсно, німецький наступ захлинувся орієнтовно 12–14 липня. Ще приблизно 10–15 днів тривали позиційні бої. Радянський контрнаступ – наступальні операції «Кутузов» і «Румянцев» – розпочався в районі 23–24 липня. Починається поступове просування радянських військ, надзвичайно запеклі бої, зокрема й танкові, в районі Охтирки, Богодухова, Харкова. Радянська війська починають просуватися вперед.

Рішення про відхід німецьке командування ухвалило лише 8 вересня 1943 року. А радянський наступ, який умовно можна назвати предтечею Битви за Дніпро, розпочався 26 серпня. Ще на той момент, коли Харків не був взятий. Є традиційна дата 23 серпня, що Харків було «визволено». Зараз можна впевнено сказати, що повне «визволення» Харкова чи то вигнання нацистів з Харкова – це лише 29 серпня.

26 серпня розпочинаються дві радянські наступальні операції – Чернігово-Прип’ятська і Чернігово-Полтавська, завданням яких було прорватися до Дніпра. І якраз після початку цих операцій німецьке командування ухвалює рішення припинити опір і, відірвавшись від радянських військ, відступити за Дніпро. І це відбувалося впродовж двох тижнів – з 8 по 21 вересня 1943 року.

На ці дні припадає надзвичайно цікава операція німецьких військ по відходу за Дніпро. У цей час радянські війська фактично не зустрічають опору і просуваються швидкими темпами, а німецькі війська доволі швидко відходять за Дніпро. Одночасно з відступом німці виводять мирне населення, де воно хотіло, виводиться худоба. Німецькі війська переходять через дніпровські мости, і 21 вересня виданий наказ фельдмаршала Манштейна, що операція успішно завершилася, що німецькі війська успішно відірвалися, змогли зберегти боєздатність і відступили за Дніпро. Але в той самий час 21–22 вересня радянські війська на окремих ділянках починають виходити до Дніпра.

Якраз на цей проміжок 8–21 вересня припадає звільнення більшості обласних центрів Лівобережної України – Чернігова, Полтави, Сталіно (теперішній Донецьк). Внаслідок цього потужного наступу і паралельно з наступом на північному фланзі Курської дуги радянські війська вийшли до Дніпра від Смоленська до Запоріжжя. Відтак розпочнеться Битва за Дніпро, яка триватиме до середини грудня 1943 року.

– Ви зауважили, що дуже високі темпи були, якими радянські війська переслідували німецькі. Німецькі воєначальники потім у спогадах писали, що для них це стало неприємною несподіванкою і зазначали, що завдяки ленд-лізу в радянської армії з’явилося дуже багато автотранспорту, тому вони пересувалися набагато швидше, ніж влітку 1942 року. Яка була роль ленд-лізу взагалі у Курській битві?

– Можемо говорити, що для Курської битви і для 1943 року загалом роль ленд-лізу була вирішальною.

Для Курської битви і для 1943 року загалом роль ленд-лізу була вирішальною. Масове застосування поставлених автомобілів «Студебекер», які дали СРСР необхідну рухомість військ

Ми вже згадали про рухомість і швидкість радянських військ. Це стало можливим через масове застосування поставлених насамперед через територію Ірану автомобілів «Студебекер», які дали СРСР необхідну рухомість військ, якої бракувало в попередні роки.

Наявність значної кількості насамперед британських танків дозволила у період після великих втрат на Курській дузі використовувати танки ленд-лізу у переслідуванні німецьких військ і подоланні їхньої оборони.

Потужна повітряна битва за Кубань, в якій вирішальним інструментом радянської авіації стали американські винищувачі «Аерокобра»

Трохи пізніше за Курську дугу, але ще до Битви за Дніпро розгортається потужна повітряна битва за Кубань, в якій вирішальним інструментом радянської авіації стали американські винищувачі «Аерокобра».

Знаменита дивізії Покришкіна, в якій воювала більшість радянських асів, воювала саме на «Aерокобрах». Американські транспортні літаки «Дуглас» дали можливість радянській авіації проводити десантні операції. Хоча Дніпровська повітряно-десантна операція була невдалою, але така можливість з’явилася.

А поставки союзників за ленд-лізом металу, вибухівки і різних інших елементів дозволили нарощувати виробництво нової техніки.

Курська битва танкова битва. Хронологія подій у курскій битві

У ході зимового наступу Червоної армії і контрнаступу вермахту на Східній Україні в центрі радянсько-німецького фронту утворився виступ глибиною до 150 і шириною до 200 кілометрів, звернений у західний бік (так звана «Курська дуга»). Упродовж квітня – червня на фронті настала оперативна пауза, під час якої сторони готувалися до літньої кампанії.

Плани та сили сторін

Німецьке командування прийняло рішення провести велику стратегічну операцію на курскому виступі літа 1943 р. Планувалося нанести удари, що сходяться, з районів міст Орел (з півночі) і Білгород (з півдня). Ударні групи мали з’єднатися у районі Курська, оточивши війська Центрального і Воронезького фронтів Червоної армії. Операція отримала умовну назву “Цитадель”. На нараді у Манштейна 10-11 травня план був скоригований на пропозицію Готта: 2-й такий корпус СС повертає від Обоянського напряму до Прохорівці, де умови місцевості дозволяють провести глобальну битву з бронетанковими резервами радянських військ. І, виходячи з втрат, продовжувати наступ або перейти до оборони. (З допиту начштабу 4-ї танкової армії генерала Фангора)

Курська оборонна операція

Німецький наступ розпочався вранці 5 липня 1943 року. Оскільки радянському командуванню був точно відомий час початку операції – 3 години ночі (німецька армія воювала за Берлінським часом – у перекладі на московське 5 годин ранку), о 22:30 та о 2:20 за московським часом силами двох фронтів було проведено контрартпідготовку кількістю боєприпасів 0.25 боєкомплектів. У німецьких доповідях відзначено значні пошкодження ліній зв’язку та незначні втрати у живій силі. Також був проведений невдалий авіаційний наліт силами 2-ї та 17-ї повітряних армій (більше 400 штурмовиків та винищувачів) на Харківський та Білгородський аеровузли супротивника.

Бій під Прохорівкою

12 липня у районі Прохорівки відбувся найбільший в історії зустрічний танковий бій. З німецької сторони, на думку В. Замуліна, у ньому брала участь 2-й танковий корпус СС, який мав 494 танки та САУ, у тому числі 15 «Тигрів» та жодної «Пантери». За даними радянських джерел, у битві з німецької сторони брало участь близько 700 танків та штурмових знарядь. З радянської сторони у битві брала участь 5-та танкова армія П. Ротмістрова, що налічувала близько 850 танків. Після нанесення масованого авіаудару битва з обох сторін перейшла в активну його фазу і тривала до кінця дня. Наприкінці 12 липня битва завершилася з неясними результатами, щоб відновитися вдень 13 та 14 липня. Після битви німецькі війська не змогли просунутися вперед хоч значно, незважаючи на те, що втрати радянської танкової армії, спричинені тактичними помилками її командування, були набагато більшими. Просунувшись за 5-12 липня на 35 кілометрів, війська Манштейна були змушені, протоптавшись на досягнутих рубежах три дні в марних спробах зламати радянську оборону, розпочати відведення військ із захопленого «плацдарму». У ході битви настав перелом. Радянські війська, що перейшли 23 липня в наступ, відкинули німецькі армії на півдні Курської дуги на вихідні позиції.

Втрати

За радянськими даними, на полі бою у битві під Прохорівкою залишилося близько 400 німецьких танків, 300 автомашин, понад 3500 солдатів та офіцерів. Однак ці числа ставляться під сумнів. Наприклад, за підрахунками Г. А. Олійникова у битві не могло брати участь понад 300 німецьких танків. Згідно з дослідженнями А.Томзова, що посилається на дані німецького федерального Військового архіву, в ході боїв 12-13 липня дивізія «Лейбштандарт Адольф Гітлер» втратила безповоротно 2 танки Pz.IV, у довгостроковий ремонт було відправлено 2 танки Pz.IV та 2 Pz.III , в короткостроковий – 15 танків Pz.IV та 1 Pz.III. Загальні втрати танків і штурмових знарядь 2 тк СС за 12 липня склали близько 80 танків і штурмових знарядь, у тому числі не менше 40 одиниць втратила дивізія «Мертва Голова».

– У той же час, радянські 18-й та 29-й танкові корпуси 5-ї гвардійської танкової армії втратили до 70% своїх танків

Центральний фронт, задіяний у битві на півночі дуги, за 5-11 липня 1943 р. зазнав втрат в 33 897 осіб, з них 15 336 – безповоротні, його противник – 9-а армія Моделя – втратила за той же період 20 720 осіб, що дає співвідношення втрат 1,64:1. Воронезький і Степовий фронти, що брали участь у битві на південному фасі дуги, втратили за 5-23 липня 1943, за сучасними офіційними оцінками (2002), 143 950 осіб, з них 54 996 – безповоротно. У тому числі лише Воронезький фронт – 73 892 загальних втрат. Втім, інакше думали начальник штабу Воронезького фронту генерал-лейтенат Іванов та начальник оперативного відділу штабу фронту генерал-майор Тетешкін: втрати свого фронту вони вважали у 100 932 особи, з них 46 500 – безповоротними. Якщо, всупереч радянським документам періоду війни, вважати офіційні числа вірними, то з урахуванням німецьких втрат на південному фасі 29 102 чоловік, співвідношення втрат радянської та німецької сторін складає тут 4,95:1.

– За період з 5 по 12 липня 1943 року Центральним фронтом було витрачено 1079 вагонів боєприпасів, а Воронезьким – 417 вагонів, майже у два з половиною рази менше.

Підсумки оборонної фази бою

Причина того, що втрати Воронезького фронту настільки різко перевершили втрати Центрального – у меншому масуванні сил і коштів у напрямку німецького удару, що дозволило німцям фактично досягти оперативного прориву на південному фасі Курської дуги. Хоча прорив і вдалося закрити силами Степового фронту, проте він дозволив наступникам домогтися сприятливих тактичних умов своїх військ. Слід зазначити, що лише відсутність однорідних самостійних танкових з’єднань не дало німецькому командуванню можливість сконцентрувати свої бронетанкові сили на напрямі прориву та розвинути його у глибину.

Орловська наступальна операція (операція Кутузов). 12 липня Західний (командувач генерал-полковник Василь Соколовський) та Брянський (командувач генерал-полковник Маркіан Попов) фронти розпочали наступ проти 2-ї танкової та 9-ї армій ворога в районі Орла. Наприкінці дня 13 липня радянські війська прорвали оборону супротивника. 26 липня німці залишили Орловський плацдарм і розпочали відхід на оборонну лінію «Хаген» (на схід від Брянська). 5 серпня о 05-45 радянські війська повністю звільнили Орел.

Білгородсько-Харківська наступальна операція (операція “Румянців”). На південному фасі контрнаступ силами Воронезького та Степового фронтів розпочався 3 серпня. 5 серпня приблизно о 18-00 було звільнено Білгород, 7 серпня – Богодухів. Розвиваючи наступ, радянські війська 11 серпня перерізали залізницю Харків-Полтава, 23 серпня опанували Харків. Контрудари німців успіху не мали.

– 5 серпня в Москві було дано перший за всю війну салют – на честь визволення Орла та Бєлгорода.

Підсумки Курської битви

– Перемога під Курськом ознаменувала перехід стратегічної ініціативи до Червоної Армії. На момент стабілізації фронту радянські війська вийшли на вихідні позиції для наступу на Дніпро.

– Після закінчення бою на Курській дузі німецьке командування втратило можливість проводити стратегічні наступальні операції. Локальні масовані наступи, такі як «Вахта на Рейні» (1944) або операція на Балатоні (1945), також успіху не мали.

– Фельдмаршал Еріх фон Манштейн, який розробляв операцію «Цитадель» і проводив її, згодом писав:

– Вона була останньою спробою зберегти нашу ініціативу на Сході. З її невдачею, рівнозначною провалу, ініціатива остаточно перейшла до радянської сторони. Тому операція «Цитадель» є вирішальним поворотним пунктом у війні на Східному фронті.

– – Манштейн Еге. Втрачені перемоги. Пров. з ним. – М., 1957. – С. 423

– На думку Гудеріана,

– Внаслідок провалу наступу «Цитадель» ми зазнали рішучої поразки. Бронетанкові війська, поповнені з такою великою працею, через великі втрати в людях та техніку на довгий час були виведені з ладу.

– – Гудеріан Г. Спогади солдата. – Смоленськ: Русич, 1999

Розбіжності в оцінці втрат

– Втрати сторін у битві залишаються неясними. Так, радянські історики, у тому числі й академік АН СРСР А. М. Самсонов, говорять про більш ніж 500 000 убитих, поранених та полонених, 1500 танків та понад 3700 літаків.

Проте німецькі архівні дані свідчать, що вермахт за липень-серпень 1943 р. на всьому Східному фронті втратив 537 533 особи. У ці цифри входять убиті, поранені, хворі, які зникли безвісти (кількість німецьких полонених у цій операції була незначною). І навіть незважаючи на те, що основні бойові дії в цей час проходили в районі Курська, радянські цифри німецьких втрат у 500 тис. виглядають дещо перебільшеними.

– Крім того, за німецькими документами, на всьому Східному фронті Люфтвафф втратили за липень-серпень 1943 1696 літаків.

З іншого боку, вірними радянські військові повідомлення про німецькі втрати не вважали навіть радянські командири у роки війни. Так, генерал Малінін (начальник штабу фронту) писав у нижчестоящі штаби: «Переглядаючи щодня підсумки дня про кількість знищеної живої сили та техніки та захоплених трофеях, я дійшов висновку, що ці дані значно завищені і, отже, не відповідають дійсності.»

Курська битва(5 липня 1943 – 23 серпня 1943, також відома як Битва на Курській дузі) за своїми масштабами, залученим силам і засобам, напруженості, результатам та військово-політичним наслідкам є однією з ключових битв Другої Світової війни та Великої Вітчизняної війни. У радянській та російській історіографії прийнято розділяти бій на 3 частини: Курську оборонну операцію (5-12 липня); Орловську (12 липня – 18 серпня) та Білгородсько-Харківську (3-23 серпня) наступальні. Німецька сторона наступальну частину бою називала Операцією Цитадель.

Після завершення битви стратегічна ініціатива у війні перейшла на бік Червоної Армії, яка до закінчення війни проводила переважно наступальні операції, тоді як Вермахт – оборонявся.

Історія

Після поразки під Сталінградом німецьке командування вирішило взяти реванш, маючи на увазі здійснення великого наступу на радянсько-німецькому фронті, місцем якого було обрано так званий Курський виступ (або дуга), утворений радянськими військами взимку та навесні 1943 року. Курська битва, подібно до битв під Москвою і Сталінградом, відрізнялася великим розмахом і спрямованістю. У ній з обох боків брали участь понад 4 млн. осіб, понад 69 тисяч знарядь і мінометів, 13,2 тисяч танків і самохідних установок, до 12 тисяч бойових літаків.

У районі Курська німці зосередили до 50 дивізій, у тому числі 16 танкових і моторизованих, що входили до складу 9-ї та 2-ї армій групи «Центр» генерал-фельдмаршала фон Клюге, 4-ї танкової армії та оперативної групи «Кемпф» групи армій “Південь” генерал-фельдмаршала Еге. Манштейна. Розроблена німцями операція «Цитадель» передбачала оточення радянських військ схожими ударами на Курськ і подальший наступ у глиб оборони.

Обстановка на курскому напрямку початку липня 1943 р.

На початку липня радянське командування завершило підготовку до битви на Курській дузі. Війська, що діяли в районі Курського виступу, отримали посилення. До складу Центрального і Воронезького фронтів з квітня по липень надійшло 10 стрілецьких дивізій, 10 винищувально-протитанкових артилерійських бригад, 13 окремих винищувально-протитанкових артилерійських полків, 14 артилерійських полків, 8 гвардійських мінометних полків . З березня по липень у розпорядження цих фронтів було передано 5635 гармат та 3522 міномети, а також 1294 літаки. Значне поповнення отримали Степовий військовий округ, частини та з’єднання Брянського та лівого крила Західного фронтів. Зосереджені на орловському та білгородсько-харківському напрямах війська були приведені в готовність відбити потужні удари добірних дивізій вермахту та перейти у рішучий контрнаступ.

Оборону північного флангу здійснювали війська Центрального фронту генерала Рокоссовського, південного – Воронезький фронт генерала Ватутіна. Глибина оборони становила 150 кілометрів і будувалася за кілька ешелонів. Радянські війська мали деяку перевагу у живій силі та техніці; крім того, попереджене про настання німців, радянське командування провело 5 липня контрартпідготовку, завдавши супротивнику значних втрат.

Розкривши наступальний задум німецько-фашистського командування, Ставка ВГК вирішила навмисною обороною виснажити та знекровити ударні угруповання ворога, а потім рішучим контрнаступом завершити їхній повний розгром. Оборона Курського виступу покладалася на війська Центрального та Воронезького фронтів. Обидва фронти налічували понад 1,3 млн. чоловік, до 20 тис. гармат та мінометів, понад 3300 танків та САУ, 2650 літаків. Війська Центрального фронту (48, 13, 70, 65, 60-та загальновійськові армії, 2-а танкова армія, 16-та повітряна армія, 9-й та 19-й окремі танкові корпуси) під командуванням генерала К.К. Рокосовського мали відбити наступ противника з боку Орла. Перед Воронезьким фронтом (38, 40, 6 і 7-а гвардійські, 69-а армії, 1-а танкова армія, 2-а повітряна армія, 35-й гвардійський стрілецький корпус, 5-й та 2-й гвардійські танкові корпуси) , Яким командував генерал Н.Ф. Ватутін ставилося завдання відбити настання супротивника з боку Білгорода. У тилу Курського виступу був розгорнутий Степовий ВО (з 9 липня – Степовий фронт: 4-а і 5-та гвардійські, 27, 47, 53-а армії, 5-а гвардійська танкова армія, 5-а повітряна армія, 1 стрілецька, 3 танкові, 3 моторизовані, 3 кавалерійські корпуси), що був стратегічним резервом Ставки ВГК.

3 серпня після потужної артилерійської підготовки та ударів авіації війська фронтів за підтримки вогневого валу перейшли у наступ і успішно прорвали першу позицію супротивника. З введенням у бій других ешелонів полків було прорвано другу позицію. Для нарощування зусиль 5-ї гвардійської армії було введено у бій передові танкові бригади корпусів першого ешелону танкових армій. Вони разом із стрілецькими дивізіями завершили прорив головної смуги оборони супротивника. Після передовими бригадами було введено у битву основні сили танкових армій. Наприкінці дня вони подолали другу смугу ворожої оборони і просунулися в глибину на 12 – 26 км, тим самим роз’єднавши томарівський і білгородський вузли опору супротивника. Одночасно з танковими арміями в бій були введені: у смузі 6-ї гвардійської армії – 5-й гвардійський танковий, а у смузі 53-ї армії – 1-й механізований корпуси. Вони разом зі стрілецькими з’єднаннями зламали опір ворога, завершили прорив головної смуги оборони і до кінця дня підійшли до другої оборонної смуги. Прорвавши тактичну зону оборони та розгромивши найближчі оперативні резерви, головне ударне угруповання Воронезького фронту з ранку другого дня операції перейшло до переслідування противника.

У районі Прохорівки сталася одна з найбільших у світовій історії танкових битв. У цій битві брало участь з обох боків близько 1200 танків та артилерійських самохідних установок. 12 липня німці були змушені перейти до оборони, а 16 липня розпочали відступ. Переслідуючи супротивника, радянські війська відкинули німців на вихідний рубіж. У той же час у розпал битви, 12 липня, радянські війська на Західному та Брянському фронтах розпочали наступ у районі Орловського плацдарму та звільнили міста Орел та Білгород. Активну допомогу регулярним військам надали партизанські з’єднання. Вони порушували комунікації супротивника та роботу тилових органів. В одній лише Орловській області з 21 липня по 9 серпня було підірвано понад 100 тисяч рейок. Німецьке командування змушене було тримати лише на охоронній службі значну кількість дивізій.

Підсумки битви на Курській дузі

Війська Воронезького та Степового фронтів розгромили 15 дивізій ворога, просунулися в південному та південно-західному напрямку на 140 км, підійшли впритул до донбаського угруповання противника. Радянські війська визволили Харків. За час окупації та боїв гітлерівці знищили у місті та області (за неповними даними) близько 300 тис. мирних жителів та військовополонених, близько 160 тис. людей викрадено до Німеччини, зруйнували 1600 тис. м2 житла, понад 500 промислових підприємств, усі культурно-просвітницькі , медичні та комунальні установи. Таким чином, радянські війська завершили розгром усього білгородсько-харківського угруповання противника і зайняли вигідне становище для переходу до загального наступу з метою звільнення Лівобережної України та Донбасу. У Курській битві брали участь і наші родичі.

У Курській битві виявився стратегічний талант радянських полководців. Оперативне мистецтво та тактика воєначальників показала перевагу над німецькою класичною школою: стали виділятися другі ешелони у наступі, потужні рухливі угруповання, сильні резерви. У ході 50-денних боїв радянські війська розгромили 30 німецьких дивізій, зокрема 7 танкових. Загальні втрати ворога склали понад 500 тисяч людей, до 1,5 тисячі танків, 3 тисячі гармат і мінометів, понад 3,5 тисячі літаків.

Під Курском військової машини вермахту було завдано такого удару, після якого фактично було вирішено вирішення результату війни. Це був корінний перелом у ході війни, який змусив багатьох політиків усіх сторін, що воювали, переглянути свої позиції. Успіхи радянських військ влітку 1943 року вплинули і на роботу Тегеранської конференції, в якій брали участь керівники країн-учасниць антигітлерівської коаліції, на прийняття нею рішення про відкриття другого фронту в Європі в травні 1944 року.

Перемога Червоної Армії отримала високу оцінку з боку наших союзників щодо антигітлерівської коаліції. Зокрема, Президент США Ф. Рузвельт у своєму посланні І. В. Сталіну писав: «Протягом місяця гігантських боїв Ваші збройні сили своєю майстерністю, своєю мужністю, своєю самовідданістю і своєю завзятістю не тільки зупинили німецький наступ, що давно замислювався, але й почали успішне контрнаступ, що має далекосяжні наслідки… Радянський Союз може справедливо пишатися своїми героїчними перемогами».

Перемога на Курській дузі мала неоцінне значення для подальшого зміцнення морально-політичної єдності радянського народу, підняття бойового духу Червоної Армії. Потужний імпульс дістала боротьба радянських людей, які перебувають на тимчасово окупованих ворогом територіях нашої країни. Ще більший розмах набув партизанський рух.

Вирішальне значення у досягненні перемоги Червоної Армії у битві на Курській дузі зіграло те, що радянському командуванню вдалося правильно визначити напрямок головного удару літнього (1943) наступу супротивника. І не тільки визначити, а й зуміти детально розкрити задум гітлерівського командування, отримати дані про план операції «Цитадель» та склад угруповання ворожих військ і навіть час початку операції. Вирішальна роль у цьому належала радянській розвідці.

У Курській битві набуло подальшого розвитку радянське військове мистецтво, до того ж всі 3 його складові: стратегія, оперативне мистецтво і тактика. Так, зокрема, було отримано досвід у створенні великих угруповань військ в обороні, здатних витримати масовані удари танків та авіації супротивника, створення потужної глибокоешелонованої позиційної оборони, одержало подальший розвиток мистецтва рішучого масування сил та коштів на найважливіших напрямках, а також мистецтво здійснення маневру як в ході оборонного бою, і у наступі.

Радянське командування вміло вибирало момент переходу в контрнаступ, коли ударні угруповання ворога були вже ґрунтовно виснажені в ході оборонного бою. З переходом радянських військ у контрнаступ велике значення мали правильний вибір напрямків ударів і найдоцільніших способів розгрому супротивника, і навіть організація взаємодії між фронтами та арміями під час вирішення оперативно-стратегічних завдань.

Вирішальну роль у досягненні успіху зіграло наявність сильних стратегічних резервів, їх завчасна підготовка та своєчасне введення у бій.

Одним з найважливіших факторів, що забезпечили Червоній Армії перемогу на Курській дузі, з’явилися мужність і героїзм радянських воїнів, їхня самовідданість у боротьбі з сильним і досвідченим ворогом, їх непохитна стійкість в обороні і нестримний натиск у наступі, готовність до будь-яких випробувань. Джерелом цих високих морально-бойових якостей був аж ніяк не страх перед репресіями, як це намагаються нині уявити деякі публіцисти та «історики», а почуття патріотизму, ненависть до ворога та любов до Вітчизни. Саме вони були джерелами масового героїзму радянських воїнів, їхньої вірності військовому обов’язку при виконанні бойових завдань командування, незліченних подвигів у боях та беззавітної самовідданості у справі захисту своєї Вітчизни – словом, всього того, без чого неможлива перемога у війні. Батьківщина високо оцінила подвиги радянських воїнів у битві на «Вогняній дузі». Понад 100 тис. учасників битви були нагороджені орденами та медалями, а понад 180 найвідважніших воїнів удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Перелом у роботі тилу і всієї економіки нашої країни, досягнутий безприкладним трудовим подвигом радянського народу, дозволив до середини 1943 року у зростаючих обсягах забезпечувати Червону Армію усіма необхідними матеріальними засобами, і зброєю і бойової технікою, зокрема нових зразків, як не поступалися за тактико-технічними характеристиками найкращим зразкам німецького озброєння та техніки, але найчастіше і перевершували їх. Серед них необхідно насамперед виділити появу 85-, 122- та 152-мм САУ, нових протитанкових гармат, що застосовують підкаліберні та кумулятивні снаряди, що зіграли велику роль у боротьбі з танками супротивника, у тому числі і важкими, нових типів літаків тощо. д. Усе це було однією з найважливіших умов зростання бойової могутності Червоної Армії та її дедалі більше неухильно зростаючої переваги над вермахтом. Саме Курська битва стала тією вирішальною подією, яка ознаменувала завершення корінного перелому у війні на користь Радянського Союзу. За образним висловом, у цій битві було зламано хребет нацистської Німеччини. Від поразок, перенесених ним на полях битв під Курском, Орлом, Білгородом та Харковом, вермахту вже не судилося оговтатися. Битва на Курській дузі стала одним із найважливіших етапів на шляху радянського народу та його Збройних сил до перемоги над фашистською Німеччиною. За своїм військово-політичним значенням вона стала найбільшою подією як Великої Вітчизняної, і всієї Другої світової війни. Курська битва – одна з найславетніших дат у військовій історії нашої Батьківщини, пам’ять про яку житиме у віках.

Курська битва

5 липня – 23 серпня 1943 р.
Навесні 1943 року на полях битв настало затишшя. Обидві сторони готувалися до літньої кампанії. Німеччина, провівши тотальну мобілізацію, зосередила до літа 1943 р. на радянсько-німецькому фронті понад 230 дивізій. Вермахт отримав багато нових важких танків Т-VI “Тигр”, середніх танків Т-V “Пантера”, штурмових знарядь “Фердинанд”, нові літаки “Фокке-Вульф 190” та інші види бойової техніки.

Німецьке командування вирішило повернути втрачену після поразки під Сталінградом стратегічну ініціативу. Для наступу противник обрав ” Курський виступ ” – ділянку фронту, що утворився внаслідок зимового наступу радянських військ. Задум гітлерівського командування зводився до того, щоб ударами, що сходяться, з районів Орла і Бєлгорода оточити і знищити угруповання військ Червоної Армії і знову розвинути наступ на Москву. Операція одержала кодове найменування “Цитадель”.

Завдяки діям радянської розвідки плани противника стали відомі у ставці Верховного Головнокомандування. Вирішили побудувати в глибині Курського виступу довготривалу оборону, виснажити супротивника у боях і потім перейти в наступ. На півночі Курського виступу діяли війська Центрального фронту (командувач генерал армії К.К. Рокоссовський), на півдні війська Воронезького фронту (командувач генерал армії Н.Ф. Ватутін). У тилу цих фронтів був потужний резерв – Степовий фронт під командуванням генерала армії І.С. Конєва. Координацію дій фронтів на Курському виступі було доручено здійснювати маршалам А.М. Василевському та Г.К. Жукову.

Чисельність військ Червоної Армії в обороні становила 1 млн 273 тис. Чоловік, 3 000 танків та САУ, 20 000 гармат та мінометів, 2 650 бойових літаків.

Німецьке командування зосередило навколо Курського виступу понад 900 000 чоловік, 2 700 танків та штурмових знарядь, 10 000 гармат та мінометів, 2 000 літаків.

Удосвіта 5 липня 1943 р. противник почав наступ. Запеклі бої розгорнулися на землі та в повітрі. Ціною величезних втрат німецько-фашистським військам вдалося просунутися на північ від Курська на 10-15 км. Особливо тяжкі бої йшли на орловському напрямку в районі станції Понирі, яку учасники подій називали Сталінградом Курської битви. Тут відбулася потужна битва між ударними частинами трьох німецьких танкових дивізій зі з’єднаннями радянських військ: 2-ою танковою армією (командувач генерал-лейтенант А. Родін) та 13-ою армією (командувач генерал-лейтенант Н.П. Пухов). У цих боях здійснив подвиг молодший лейтенант В. Большаков, який закрив своїм тілом амбразуру ворожої вогневої точки. Снайпер І.С. Мудрецова в бою замінила командира, що вибув з ладу, але теж була тяжко поранена. Вона по праву вважалася одним із найкращих снайперів в армії, знищила 140 гітлерівців.

На білгородському напрямку, на південь від Курська, внаслідок запеклих боїв противник просунувся на 20-35 км. Але потім його настання було зупинено. 12 липня під Прохорівкою на полі приблизно 7 на 5 км відбулася найбільша зустрічна танкова битва Другої світової війни, в якій брало участь близько 1 200 танків та самохідних знарядь з обох боків. Небачена битва тривала 18 годин поспіль і затихла лише далеко за північ. У цій битві танкові колони вермахту були розгромлені і відступили з поля бою, втративши понад 400 танків та штурмових знарядь, у тому числі 70 нових важких танків “Тигр”. Три наступні дні гітлерівці кидалися на Прохорівку, але пробитися ні через неї, ні в обхід не змогли. В результаті елітну танкову дивізію СС “Мертва голова” німці були змушені вивести з фронтової смуги. Танкова армія Г. Гота втратила половину свого особового складу та машин. Успіх у боях під Прохорівкою належить військам 5-ї гвардійської армії під командуванням генерал-лейтенанта О.С. Жадова та 5-ї гвардійської танкової армії генерал-лейтенанта П.А. Ротмістрова, які також зазнали тяжких втрат.

Під час Курської битви радянська авіація досягла стратегічного панування в повітрі та утримувала його до кінця війни. Особливо допомогли у боротьбі з німецькими танками штурмовики Іл-2, які широко застосували нові протитанкові авіабомби ПТАБ-2,5. Разом із радянськими льотчиками мужньо боролася французька ескадрилья “Нормандія-Німан” під командуванням майора Жан Луї Тюляна. У важких боях на білгородському напрямі відзначилися війська Степового фронту, яким командував генерал-полковник І.С. Конів.

12 липня розпочався контрнаступ Червоної Армії. Війська Брянського, Центрального та частини західного фронтів перейшли у наступ на орловське угруповання противника (операція “Кутузов”), під час якого 5 серпня було звільнено місто Орел. 3 серпня розпочалося здійснення білгородсько-харківської наступальної операції (операція “Румянців”). 5 серпня було звільнено Білгород, 23 серпня – Харків.

5 серпня 1943 р. за наказом Верховного Головнокомандувача І.В. Сталіна в Москві було дано перший артилерійський салют у Великій Вітчизняній війні. 23 серпня Москва салютувала знову військам Воронезького та Степового фронтів на честь визволення Харкова. З того часу салютами стала відзначатись кожна велика нова перемога Червоної Армії.

Операція “Цитадель” була останньою наступальною операцією німецького вермахту на східному фронті у Другій світовій війні. Відтепер німецько-фашистські війська назавжди перейшли до оборонних дій у боях проти Червоної Армії. У Курській битві було розгромлено 30 дивізій противника, вермахт втратив понад 500 000 людей убитими та пораненими, 1 500 танків та штурмових знарядь, близько 3 100 гармат та мінометів, понад 3 700 бойових літаків. Втрати Червоної Армії в Курській битві склали 254 470 осіб убитими та 608 833 особи пораненими та хворими.

У битвах на Курській дузі солдати та офіцери Червоної Армії виявили мужність, стійкість та масовий героїзм. 132 з’єднання та частини отримали гвардійське звання, 26 частин удостоєні почесних найменувань “Орловські”, “Білгородські”, “Харківські” тощо. Понад 110 тисяч воїнів було нагороджено орденами та медалями, 180 осіб отримали звання Героя Радянського Союзу.

Перемогою у Курській битві та виходом військ Червоної Армії до Дніпра завершився корінний перелом у ході Другої світової війни на користь країн антигітлерівської коаліції.

Після поразки німецько-фашистських військ у Курській битві почався наступ Червоної Армії по всьому фронту від Великих Лук до Чорного моря. Наприкінці вересня 1943 р. війська Червоної Армії вийшли до Дніпра і без оперативної паузи розпочали його форсування. Цим було зірвано план німецького командування затримати радянські війська на Дніпрі, використовуючи систему оборонних укріплень “Східний вал” на правому березі річки.

Угруповання противника, що обороняється, налічувало 1 млн 240 тис. осіб, 2 100 танків і штурмових гармат, 12 600 гармат і мінометів, 2 100 бойових літаків.

Війська Червоної Армії на Дніпрі становили 2 млн 633 тис. осіб, 2400 танків і СА, 51200 гармат і мінометів, 2850 бойових літаків. Воїни Центрального, Воронезького, Степового, Південно-Західного фронтів, застосувавши підручні засоби – понтони, катери, човни, плоти, бочки, дошки, під артилерійським вогнем та бомбардуваннями супротивника переправлялися через потужну водну перешкоду. Протягом вересня-жовтня 1943 р. війська Червоної Армії, переправившись через річку і прорвавши оборону “Східного валу”, захопили 23 плацдарми на правому березі Дніпра. Ведучи запеклі бої, радянські війська 6 листопада 1943 р. звільнили м. Київ – столицю України. Також було звільнено всю Лівобережну та частину Правобережної України.

Десятки тисяч солдатів і офіцерів Червоної Армії показали цими днями зразки відваги та мужності. За подвиги, здійснені при форсуванні Дніпра, 2438 солдатів, офіцерів і генералів Червоної Армії були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Курська битва, яка тривала з 5.07.1943 по 23.08.1943, є переломною центральною подією Великої Вітчизняної війни та гігантським танковим історичним боєм. Битва на Курській дузі тривала 49 діб.

На цей великий наступальний бій під назвою «Цитадель», Гітлер покладав величезні надії, йому була потрібна перемога для підняття духу армії після низки невдач. Серпень 1943 став фатальним для Гітлера, оскільки почався зворотний відлік у війні, радянська армія впевнено йшла до перемоги.

Розвідка

Важливу роль відіграла розвідка наприкінці битви. Взимку 1943 року у перехопленій зашифрованій інформації постійно згадувалося про «Цитадель». Анастас Мікоян (член політбюро КПРС) стверджує, що Сталіну ще 12 квітня надійшли дані щодо проекту «Цитадель».

Англійська розвідка ще 1942 року зуміла зламати код «Лоренц», яким зашифровувалися повідомлення 3-го Рейху. Внаслідок цього було перехоплено проект літнього наступу, та інформація про загальний план «Цитадель», розташування та структура сил. Ця інформація була негайно передана керівництву СРСР.

Завдяки роботі розвідгрупи «Дора», радянському командуванню стала відома дислокація німецьких військ Східним фронтом, а робота інших розвідувальних органів давала інформацію за іншими напрямками фронтів.

Протистояння

Радянському командуванню було відомо про точний час початку німецької операції. Тому було проведено необхідну контрпідготовку. Штурм Курської дуги гітлерівці розпочали 5 липня – це є датою початку битви. Головна наступальна атака німців була у напрямку Ольховатка, Малоархангельська та Гнилець.

Командування німецькими військами прагнуло потрапити до Курська по найкоротшому шляху. Проте російські командири: М. Ватутін – Воронезький напрямок, К. Рокоссовський – Центральний напрямок, І. Конєв – Степовий напрямок фронту, гідно відповіли німецькому наступу.

Курська дуга була курирована з боку супротивника талановитими генералами – це генерал Еріх фон Манштейн та фельдмаршал фон Клюге. Отримавши відсіч на Ольховатці, гітлерівці спробували прорватися на Понырях за допомогою САУ «Фердинанд». Але тут вони теж не змогли прорвати оборонну силу Червоної Армії.

З 11 липня запекла битва йшла під Прохорівкою. Німці зазнали відчутних втрат техніки та людей. Саме під Прохорівкою стався переломний момент у війні, і 12 липня став поворотним у цій битві для 3-го Рейху. Німцями було завдано удару відразу з південного та західного фронтів.

Відбулася одна із глобальних танкових сутичок. Гітлерівська армія висунула в бій з півдня – 300 танків, із заходу – 4 танкові та 1 піхотну дивізії. За іншими даними, танковий бій налічував з двох сторін близько 1200 танків. Розгром німців наздогнав до кінця дня, рух корпусу СС припинено, а їхня тактика перейшла в оборонну.

У ході битви під Прохорівкою, згідно з радянськими даними, 11-12 липня німецька армія втратила понад 3500 людей та 400 танків. Самі німці оцінили втрати радянської армії у 244 танки. Усього 6 днів тривала операція «Цитадель», у якій німці намагалися наступати.

Використана техніка

Радянські середні танки Т-34 (близько 70%), важкі – КВ-1С, КВ-1, легкі – Т-70, артилерійські самохідні установки, що отримали прізвисько «Звіробій» у солдатів – СУ-152, а також СУ-76 та СУ-122, зустрілися у протистоянні з німецькими танками Пантера, Тигр, Pz.I, Pz.II, Pz.III, Pz.IV, які підтримувалися самохідними установками «Елефант» (у нас – «Фердинанд»).

Спробувати лобову броню «Фердинандів» у 200 мм радянські знаряддя були практично не здатні, їх знищували за допомогою мін та авіації.

Також штурмовими знаряддями німців були винищувачі танків StuG III та JagdPz IV. Гітлер сильно розраховував у битві на нову техніку, тому німці відкладали наступ на 2 місяці, щоб випустити до Цитадель 240 Пантер.

У процесі битви радянські війська отримували трофейні німецькі «Пантери» та «Тигри», кинуті екіпажем чи зламані. Після ліквідації поломок танки воювали за радянського війська.

Список сил Армії СРСР (за даними Міністерства оборони РФ):

Як резервні сили знаходився Степовий фронт налічує: 1,5 тис. танків, 580 тис. чоловік, 700 літаків, 7,4 тис. мінометів і знарядь.

Червона Армія мала в своєму розпорядженні чисельну перевагу до початку Курської битви. Проте військовий потенціал був за гітлерівців, за кількістю, а, по технічного рівня військової техніки.

Наступ

З 13 липня німецька армія перейшла у оборону. Червона армія атакувала, відсуваючи німців все далі, і до 14 липня фронтова лінія посунулася до 25 км. Потріпавши німецькі оборонні можливості, 18 липня радянська армія розпочала контратаку з метою розгрому Харківсько-Білгородського угруповання німців. Радянський фронт наступальних операцій перевищував 600 км. 23 липня вони досягли межі позицій німців, котрі займали до наступу.

До 3 серпня радянське військо налічувало: 50 стрілецьких дивізій, 2,4 тис. танків, понад 12 тис. знарядь. 5 серпня о 18 годині був від німців звільнений Білгород. З початку серпня точився бій за м. Орел, 6 серпня його звільнили. 10 серпня бійці радянської армії перерізали залізничну дорогу Харків – Полтава, під час наступальної Білгородсько-Харківської операції. 11 серпня німці атакували на околицях Богодухова, послабивши темп боїв на обох фронтах.

Тяжкі бої тривали до 14 серпня. 17 серпня радянські війська підступили до Харкова, розпочавши битву на його околицях. Заключний наступ німецькі війська здійснили в Охтирці, але цей прорив не вплинув на результат битви. 23 серпня розпочався інтенсивний штурм Харкова.

Безпосередньо цей день вважається днем ​​визволення Харкова та закінченням Курської битви. Незважаючи на фактичні поєдинки із залишками німецького опору, що тривали до 30 серпня.

Втрати

За різними історичними зведеннями втрати у Курській битві різняться. Академік Самсонов А.М. заявляє, що втрати у Курській битві: понад 500 тис. поранених, убитих та полонених, 3,7 тис. літаків та 1,5 тис. танків.

Втрати у важкій битві на Курській дузі, згідно з даними з досліджень Кривошеєва Г.Ф, у Червоній армії склали:

Тобто. всього людські втрати склали – 863303 чол., З середньодобовими втратами – 32843 чол.

Німецький історик Оверманс Рюдігер стверджує, що втрати німецької армії склали вбитими – 130 429 чол. Втрати бойової техніки склали: танки – 1500 шт.; літаки – 1696 прим. Згідно з радянськими відомостями, з 5 липня до 5 вересня 1943 р. було знищено понад 420 тис. німців, а також 38,6 тис. полонених.

Підсумок

Роздратований Гітлер вину за провал у Курській битві поклав на генералів і фельдмаршалів, яких розжалував, замінивши їх більш здібними. Проте надалі великі наступи «Вахта на Рейні» 1944 р. і операція на Балатоні 1945-го також зазнали невдачі. Після поразки у бою на Курській дузі гітлерівці не досягли у війні жодної перемоги.

Лінія фронту до початку літньо-осінньої компанії 1943 р. проходила від Баренцева моря до Ладозького озера, далі річкою Свір до Ленінграда і далі на південь; у Великих Лук вона повертала на південний схід і в районі Курська утворювала величезний виступ, що глибоко вдавався в розташування ворожих військ; далі від району Белграда пролягала на схід від Харкова і річками Сіверський Донець і Міус тяглася до східного узбережжя Азовського моря; на Таманському півострові вона проходила на схід від Тимрюка і Новоросійська.

Найбільші сили були зосереджені на південно-західному напрямку, дільниці від Новоросійська до Таганрога. На морських театрах співвідношення сил також почало складатися на користь Радянського Союзу, насамперед завдяки кількісному та якісному зростанню флотської авіації.

Німецько-фашистське командування дійшло висновку, що найзручнішою ділянкою для завдання рішучого удару є виступ у районі Курська, який отримав назву Курської дуги. З півночі над ним нависали війська групи армії “Центр”, що створили тут сильно укріплений орловський плацдарм. З півдня виступ охоплювали війська групи армії “Південь”. Противник розраховував зрізати виступ під основу і розгромити з’єднання Центрального і Воронезького фронтів, що діяли там. Німецько-фашистське командування враховувало також велике стратегічне значення виступу для Червоної Армії. Займаючи його, радянські війська могли завдавати ударів по тилах прапорам, як орловської, і белградско-харковской угруповань противника.

Розробку плану наступальної операції гітлерівське командування завершило вже у першій половині квітня. Він отримав умовну назву “Цитадель”. Загальний задум операції зводився до наступного: двома одночасно зустрічними ударами у загальному напрямку на Курськ- з району Орла на південь та з району Харкова на північ – оточити та знищити на Курському виступі війська Центрального та Воронезького фронтів. Наступні наступальні операції вермахту ставилися у залежність від результатів битви на Курській дузі. Успіх цих операцій повинен був стати сигналом для наступу на Ленінград.

До проведення операції ворог готувався ретельно. Користуючись відсутністю другого фронту в Європі, німецько-фашистське командування перекинуло з Франції та Німеччини в район на південь від Орла та на північ від Харкова 5 піхотних дивізій. Особливо велику увагу воно приділяло зосередженню танкових з’єднань. Стягувалися також великі сили авіації. В результаті супротивнику вдалося створити сильні ударні угруповання. Одна з них, що складалася з 9-ї німецької армії групи “Центр”, знаходилася в районі на південь від Орла. Інша, що включала 4-ту танкову армію та оперативну групу “Кемпф” групи армії “Південь”, розташовувалася в районі на північ від Харкова. Проти західного фасу Курського виступу було розгорнуто 2-ю німецьку армію, що входила до складу групи армій “Центр”.

Колишній начальник штабу 48-го танкового корпусу, який брав участь у операції, генерал Ф. Меллентін свідчить, що “жоден наступ був так старанно підготовлено, як це”.

Активно готувалися до наступальних дій та радянські війська. Ставка намічала в літньо-осінній компанії розгромити групи армій “Центр” та “Південь”, звільнити Лівобережну Україну, Донбас, східні райони Білорусії та вийти на лінію Смоленськ річка Сож, середня та нижня течія Дніпра. У цьому великому наступі мали брати участь війська Брянського, Центрального, Воронезького, Степового фронтів, лівого крила Західного фронту та частина сил Південно-Західного фронту. При цьому передбачалося головні зусилля зосередити на південно-західному напрямку з метою розгрому ворожих армій у районах Орла та Харкова, на Курській дузі. Операція готувалася Ставкою Генеральним штабом, військовими радами франтів та його штабами з усією ретельністю.

8 квітня Г. К. Жуков, який був у той час за завданням Ставки в районі Курського виступу, виклав свої міркування про задум майбутніх дій радянських військ Верховному Головнокомандувачу. ” Краще буде, – доповідав він, – якщо виснажимо противника нашій обороні, виб’ємо його танки, та був, ввівши свіжі резерви, переходом у загальний наступ остаточно доб’ємо основне угруповання противника. ” А. М. Василевський розділив цю думку.

12 квітня у Ставці відбулася нарада, на якій було ухвалено попереднє рішення про навмисну ​​оборону. Остаточне рішення про навмисну ​​оборону прийнято Сталіним на початку червня. Радянське Головнокомандування, розуміючи значення Курського виступу, вживало відповідних заходів.

Відбиток удару супротивника з району на південь від Орла покладалося на Центральний фронт, що обороняв північну і північно-західну частини Курського виступу, а наступ ворога з району Білгорода повинен був зірвати Воронезький фронт, який обороняв південну та південно-західну частини дуги.

Координація дій фронтів дома покладалася на представників Ставки маршалів Р. До. Жукова і О. М. Василевського.

Ніколи ще за час війни радянські війська не створювали такої потужної та грандіозної оборони.

На початку липня радянські війська були повністю готові до відображення настання супротивника.

Німецько-фашистське командування все відкладало початок операції. Причиною тому була підготовка ворога до нападу на радянські війська потужною танковою лавиною. 1 липня Гітлер викликав до себе основних керівників операції та оголосив остаточне рішення розпочати її 5 липня.

Фашистське командування особливо дбало про досягнення раптовості та нищівності удару. Проте задум супротивника не вдався: радянське командування вчасно розкрило наміри гітлерівців та надходження на фронт його нових технічних засобів, та встановило точну дату початку операції “Цитадель”. На підставі отриманих даних командувачі Центральним і Воронезькими фронтами ухвалили рішення провести заздалегідь сплановану артилерійську контрпідготовку, обрушити вогневий удар по районах зосередження основних угруповань ворога, щоб зупинити його початковий натиск, завдати йому важкої шкоди ще до того, як вона кинеться в атаку.

Перед настанням Гітлер видав два накази для підтримки духу своїх солдатів: один, 1 липня, за офіцерським складом, інший, 4 липня, по всьому особовому складу військ, що брали участь в операції.

5 липня на світанку війська 13-ї армії, 6-ї та 7-ї гвардійських армій Воронезького та Центрального фронтів обрушили потужний артилерійський удар по його бойовим порядкам, вогневим позиціям артилерії, командним та спостережним пунктам. Почалася одна з найбільших битв Великої Вітчизняної війни. У ході артилерійської контрпідготовки противнику було завдано серйозних втрат, особливо в артилерії. Бойові порядки гітлерівських частин та підрозділів були значною мірою дезорганізовані. У стані ворога сталося збентеження. Німецько-фашистське командування на відновлення порушеного управління військами було вимушено відкласти початок наступу на 2,5-3 години.

О 5 годині 30 хвилин після артилерійської підготовки противник перейшов у наступ у смузі центрального фронту та о 6 годині – у смузі Воронезького. Під прикриттям вогню тисяч гармат, за підтримки безлічі літаків в атаку кинулися маси фашистських танків і штурмових гармат. За ними йшла піхота. Почалися запеклі битви. По військах Центрального фронту у смузі 40 км гітлерівці завдали трьох ударів.

Противник був упевнений, що йому вдасться швидко включитись у бойові порядки радянських військ. Але його головний удар припав по найсильнішій ділянці оборони радянських військ, і тому з перших хвилин битви стало розгортатися не так, як планували гітлерівці. Ворог зустріли шквалом вогню з усіх видів зброї. З повітря живу силу та техніку супротивника знищували льотчики. Чотири рази протягом дня німецько-фашистські війська намагалися прорвати оборону радянських військ і щоразу змушені були відкочуватися назад.

Швидко зростала кількість підбитих та спалених ворожих машин, тисячами трупів гітлерівців покривалися поля. Несли втрати та радянські війська. Фашистське командування кидало в бій дедалі нові танкові та піхотні частини. Проти діяли на головному напрямку (лівий фланг 13-ї армії) двох радянських дивізій (81-ї генерали Барінова А. Б. та 15-ї полковника В. Н. Джанджгова) наступали до 4 піхотних дивізій та 250 танків. Їх підтримували близько 100 літаків. Лише до кінця дня гітлерівцям вдалося вклинитися в оборону радянських військ на 6-8 км на дуже вузькій ділянці та вийти до другої оборонної смуги. Це було досягнуто ціною величезних втрат.

Вночі війська 13-ї армії закріплювалися на своїх позиціях і готувалися до чергової битви.

Рано вранці 6 липня 17-й гвардійський стрілецький корпус 13-ї армії, 16-й танковий корпус 2-ї танкової армії і 19-й окремий танковий корпус за підтримки авіації завдали контрудару по головному угрупованню супротивника. Обидві сторони билися з надзвичайною завзятістю. Ворожа авіація, незважаючи на великі втрати, безперервно бомбила бойові порядки радянських частин. Внаслідок двогодинної сутички ворог був відтіснений на північ на 1,5 -2 км.

Не зумівши прорватися другу смугу оборони через Ольховатку, противник вирішив зосередити свої основні зусилля іншому ділянці. На світанку 7 липня 200 танків і 2 піхотні дивізії, підтримані артилерією та авіацією, завдали удару у напрямку на Понирі. Радянське командування терміново перекинуло сюди великі сили протитанкової артилерії та реактивних мінометів.

П’ять разів протягом дня гітлерівці робили запеклі атаки, і всі вони закінчувалися безуспішно. Лише наприкінці дня супротивник, підтягнувши свіжі сили, увірвався до північної частини Понирів. Але наступного дня його вибили звідти.

8 липня після потужної артилерійської та авіаційної підготовки ворог відновив наступ на Ольховатку. На невеликій ділянці за 10 км він ввів у бій ще дві танкові дивізії. Тепер у битві брали участь майже всі сили ударного німецько-фашистського угруповання, що наступало на Курськ із півночі.

Жорстокість боїв наростала з кожною годиною. Особливо сильним був натиск ворога у стику 13-ї та 70-ї армій у районі населеного пункту Самодурівка. Але радянські воїни вистояли. Ворог, хоч і просунувся ціною виняткових втрат ще на 3-4 км, прорвати радянську оборону не зміг. То був його останній натиск.

За чотири дні кровопролитних боїв у районі Понирі, Ольховатка німецько-фашистському угрупованню вдалося включитися в оборону військ Центрального фронту лише у смузі завширшки до 10 км та у глибину до 12 км. На п’ятий день бою вона наступати вже не могла. Гітлерівці змушені були перейти до оборони на досягнутому рубежі.

Назустріч цьому угрупованню, яке намагалося пройти до Курська з півночі, прагнули пробитися ворожі війська з півдня.

Головний удар противник завдавав з району на захід Бєлгорода в загальному напрямку на Курськ в це угруповання ворог включив основну масу танків та авіації.

Бої на обоянском напрямі вилилися в найбільшу танкову битву, яка мала істотний вплив на весь хід і результат подій на південному фасі Курського виступу. Гітлерівці мали намір з ходу протаранити першу і другу смуги оборони, що діяла на цьому напрямку 6-ї гвардійської армії генерала І. М. Чистякова. Забезпечуючи головний удар зі сходу, 3-й танковий корпус ворога наступав із району Білгорода на Корочу. Тут оборону займали війська 7-ї гвардійської армії генерала М. С. Шумілова.

З ранку 5 липня, коли противник перейшов у наступ, винятковий тиск супротивника довелося витримати радянським військам. Сотні літаків та бомб були кинуті на радянські позиції. Але солдати дали відсіч супротивникові.

Велику шкоду ворогові завдавали льотчики, сапери. Але гітлерівці, незважаючи на великі втрати, продовжували атаки. Найбільш жорстокі бої розгорілися у районі населеного пункту Черкеське. Надвечір ворогові вдалося вклинитися в головну смугу оборони дивізії та оточити 196-й гвардійський стрілецький полк. Прикувши себе значні сили противника, вони сповільнили його просування. У ніч на 6 липня полк отримав наказ вирватися з оточення та відійти на новий рубіж. Але полк вистояв, забезпечивши організований відхід нового оборонний рубіж.

У другий день битва тривала з неослабною напругою. Противник кидав в атаки дедалі нові сили. Прагнучи прорвати оборону, він не зважав на величезні втрати. Радянські воїни стояли на смерть.

Велику допомогу наземним військам надавали льотчики.

Наприкінці другого дня битви 2-й танковий корпус СС, що настав на правому фланзі ударного угруповання, вклинився на дуже вузькій ділянці фронту в другу смугу оборони. 7 та 8 липня гітлерівці робили відчайдушні спроби розширити прорив у бік флангів та заглибитися у напрямку Прохорівки.

Не менш запеклі бої розгорілися і корочанському напрямі. До 300 ворожих танків наступали від району Білгорода на північний схід. За чотири дні боїв 3-му танковому корпусу ворога вдалося просунутися лише на 8-10 км на дуже вузькій ділянці.

9-10-11 липня на напрямку головного удару гітлерівці, як і раніше, докладали відчайдушних зусиль, щоб прорватися до Курська через Обоянь. Вони ввели в бій усі шість танкових дивізій обох корпусів, що діяли тут. Напружені бої йшли у смузі між залізницею та шосейною дорогами, що ведуть від Білгорода до Курська. Гітлерівське командування розраховувало здійснити марш до Курська за два дні. Наприкінці був уже сьомий день, а ворог просунувся лише на 35 км. Зустрівши таку вперту протидію, він був змушений повернути на Прохоровку в обхід Обояні.

До 11 липня противник, просунувшись лише з 30-35 км, вийшов кордон Гостищево, Ржавець, але до мети йому було як і далеко.

Оцінивши обстановку, представник Ставки маршал А. М. Василевський і командування Воронезького фронту вирішили зробити потужний контрудар. До його нанесення залучалися 5-а гвардійська танкова армія генерала П. А. Ротмістрова, що прибула в розпорядження фронту 5-а гвардійська армія генерала А. С. Жадова, а також 1-а танкова, 6-а гвардійська армії і частина сил 40,69 та 7-ї гвардійської армії. 12 липня ці війська перейшли у контрнаступ. Боротьба розгорілася по всьому фронті. З обох боків у ній брала участь величезна маса танків. Особливо тяжкі бої точилися в районі Прохорівки. Війська натрапили на виняткову, завзяту протидію частин 2-го танкового корпусу СС, безперервно переходили в контратаки. Тут відбулася велика зустрічна танкова битва. Запекла сутичка тривала до пізнього вечора. Обидві сторони зазнали великих втрат. 12 липня настав перелом у битві під Курском. Цього дня за наказом Ставки Верховного Головнокомандування у наступ перейшли Брянський та Західний фронти. Сильними ударами вони першого ж дня на ряді ділянок орловського угруповання ворога зламали оборону 2-ї танкової армії і стали розвивати наступ у глибину. 15 липня розпочав наступ і центральний фронт. В результаті гітлерівське командування змушене було остаточно відмовитися від свого плану знищити радянські війська на курскому виступі і почало вживати термінових заходів щодо організації оборони. З 16 липня німецько-фашистське командування почало відводити свої війська на південному фасі виступу. Воронезький фронт і введені у бій 18 липня війська Степового фронту перейшли до переслідування супротивника. Наприкінці 23 липня вони в основному відновили стан, яке займали і початку бою.

Таким чином, і третій літній наступ ворога на східному фронті повністю провалився. Воно захлинулося вже за тиждень. Адже гітлерівці стверджували, що літо – це їхній час, що влітку вони можуть по-справжньому використати свої величезні можливості та здобути перемогу. Це виявилося далеко не так.

Гітлерівські генерали вважали Червону Армію не здатною до широких наступальних дій у літню пору. Неправильно оцінюючи досвід попередніх компаній, вони вважали, що радянські війська можуть наступати лише у “союзі” із лютою зимою. Фашистська пропаганда наполегливо створювала міфи про “сезонність” радянської стратегії. Проте дійсність спростувала ці твердження.

Радянське командування, володіючи стратегічною ініціативою, у битві на Курській дузі диктувало ворогові свою волю. Розгром угруповань противника створив вигідну обстановку для переходу тут у рішучий контрнаступ, який готувався Ставкою заздалегідь. План його було розроблено і затверджено Верховним Головнокомандувачем ще травні. Після цього він неодноразово обговорювався у Ставці та коригувався. До участі в операції залучалися дві групи фронтів. Розгром орловської угруповання ворога доручався військам Брянського, лівого крила Західного та правого крила центрального фронтів. Удар по білгородсько-харківському угрупованню мали завдати війська Воронезького і Степновського фронтів. Партизанські з’єднання Брянщини, Орловської та Смоленської областей, Білорусії, а також областей Лівобережної України отримали завдання виводити з ладу залізничні комунікації, щоб зривати постачання та перегрупування сил противника.

Завдання радянських військ у контрнаступі були дуже складними та важкими. Як на орловському, так і на білгородсько-харківському плацдармі, противник створив сильну оборону. Перший з них гітлерівці зміцнювали майже два роки і розглядали його як вихідний район для завдання удару на Москву, а другий вони вважали “бастіоном німецької оборони на сході, воротами, що замикали шляхи для російських армій на Україну”.

Ворожа оборона мала розвинену систему польових укріплень. Її головна смуга глибиною 5-7 км, а місцями до 9 км складалася із сильно укріплених опорних пунктів, які з’єднувалися траншеями та ходами сполучення. У глибині оборони були проміжні та тилові рубежі. Основними її вузлами служили міста Орел, Болхов, Муенськ, Білгород, Харків, Мерефа – великі вузли залізниць та шосейних доріг, що дозволяли супротивнику здійснювати маневр силами та засобами.

Контрнаступ вирішено було розпочати з розгрому орловський плацдарм, що обороняли, 2-ї танкової та 9-ї німецьких армій. До проведення Орловської операції залучалися значні сили та засоби. Її загальний план, який одержав умовне найменування “Кутузов” , полягав у одночасному завданні військами трьох фронтів ударів з півночі, сходу і півдня на орел з метою охопити тут вороже угруповання, розсікти його й знищити частинами. Війська лівого крила Західного фронту, що діяли з півночі, мали спочатку разом із військами Брянського фронту розгромити болховську угруповання ворога, та був, наступаючи на Хотинець, перехопити шляхи відходу противника з району Орла на захід разом із військами Брянського і Центрального фронтів знищити його.

На південний схід від Західного фронту підготувалися до настання війська Брянського фронту. Вони мали прорвати оборону супротивника зі сходу. Війська правого крила центрального фронту готувалися до наступу у напрямі на Кроми. Їм наказувалося пробиватися до Орла з півдня і разом із військами Брянського та Західного фронтів розгромити угруповання ворога на орловському плацдармі.

Вранці 12 липня у смузі наступу ударних угруповань Західного та Брянського фронтів розпочалася потужна артилерійська та авіаційна підготовка.

Гітлерівці після потужних ударів артилерії та авіації спочатку не змогли чинити скільки серйозного опору. Внаслідок дводенних запеклих боїв оборона 2-ї танкової армії була прорвана на глибину до 25 км. Німецько-фашистське командування, щоб посилити армію, почало спішно перекидати сюди частини та з’єднання з інших ділянок фронту. Це сприяло переходу на наступ військ Центрального фронту. 15 липня вони завдали удару по орловському угрупованню ворога з півдня. Зламавши опір гітлерівців, ці війська за три дні повністю відновили становище, яке займали до початку оборонної битви. Тим часом 11 армія Західного фронту просунулися на південь до 70 км. Основні її сили знаходилися тепер за 15-20 км від населеного пункту Хотинець. Над найважливішою комунікацією ворога – з/д. магістраллю Орел-Брянськ нависла серйозна загроза. Гітлерівське командування почало поспішно стягувати до ділянки прориву додаткові сили. Це дещо сповільнило поступ радянських військ. Для того щоб зломити зрослий опір супротивника в бій були кинуті нові сили. В результаті темпи настання знову підвищилися.

Успішно просувалися до Орла війська брянського фронту. З ними взаємодіяли війська Центрального фронту, що наступали на Кром. Із сухопутними військами активно взаємодіяла авіація.

Становище гітлерівців на орловському плацдармі з кожним днем ​​ставало дедалі критичним. Дивізії, перекинуті сюди з інших ділянок фронту, також зазнали тяжких втрат. Стійкість солдатів у обороні різко знизилася. Дедалі частішими стали факти, коли командири полків і дивізій втрачали управління військами.

У розпал битви під Курськом партизани Білорусії, Ленінградської, Калінінської, Смоленської, Орловської областей за єдиним планом “Рейкова війна” почали масовий висновок з ладу залізничних. комунікацій супротивника. Вони також нападали на ворожі гарнізони, автоколони, перехоплювали залізниці та шосейні дороги.

Гітлерівське командування, роздратоване невдачами на фронті, вимагало від військ утримувати позиції до останньої людини.

Фашистському командуванню вдалося стабілізувати фронт. Гітлерівці відступали. Радянські війська нарощували силу ударів і не давали перепочинку ні вдень, ні вночі. 29 липня було звільнено місто Болхів. У ніч проти 4 серпня радянські війська увірвалися в Орел. На світанку 5 серпня Орел був повністю очищений від ворога.

Слідом за Орлом було звільнено міста Крома, Дмитровськ-Орловський, Карачаєв, а також сотні сіл та сіл. До 18 серпня орловський плацдарм гітлерівців перестав існувати. За 37 днів контрнаступу радянські війська просунулися на захід до 150 км.

На південному фасі готувалася ще одна наступальна операція – Білгородсько-Харківська, яка отримала умовне найменування “Полководець Рум’янцев”.

Відповідно до задуму операції, Воронезький фронт завдав головного удару на своєму лівому крилі. Завдання було прорвати ворожу оборону, а потім розвивати наступ рухомими з’єднаннями у загальному напрямку на Богодухів, Валки. Перед контрнаступом у військах вдень і вночі тривала напружена підготовка.

Рано-вранці 3 серпня на обох фронтах почалася артилерійська підготовка атаки. О 8 годині за загальним сигналом артилерія перенесла вогонь у глибину бойових порядків супротивника. Притискаючись до її вогневого валу, танки та піхота Воронезького та Степового фронтів перейшли в атаку.

На Воронезькому фронті війська 5-ї гвардійської армії опівдні просунулися до 4 км. Вони обрізали шляхи відходу ворога на захід його білгородського угруповання.

Війська Степового фронту, зламавши опір противника, вийшли до Бєлгорода і з ранку 5 серпня зав’язали бої за місто. В один і той же день, 5 серпня, було звільнено два старовинні російські міста – Орел і Білгород.

Наступальний прорив радянських військ наростав з кожним днем. Армії Воронезького фронту опанували 7-8 серпня містами Богодухів, Золочів та селищем Козача Лопань.

Білгородсько-Харківське угруповання противника було розсічено на дві частини. Розрив між ними становив 55 км. Ворог перекидав сюди свіжі сили.

З 11 по 17 серпня відбувалися запеклі битви. До 20 серпня вороже угруповання було знекровлене. Війська степового фронту успішно наступали на Харків. З 18 по 22 серпня військам Степового фронту довелося вести тяжкі бої. У ніч проти 23 серпня розпочався штурм міста. Вранці після завзятих боїв Харків було звільнено.

У результаті успішних наступів військ Воронезького і Степового фронтів були виконані завдання контрнаступу. Загальне контрнаступ після Курської битви призвело до визволення Лівобережної України, Донбасу, південно-східних районів Білорусії. Незабаром із війни вийшла Італія.

П’ятдесят днів тривала Курська битва – одна з найбільших битв Другої світової війни. Вона поділяється на два періоди. Перший – оборонний бій радянських військ на південному та північному фасі Курського виступу – розпочався 5 липня. Другий – контрнаступ п’яти фронтів (Західного, Брянського, Центрального, Воронезького і Степового) – почався 12 липня на орловському напрямку і 3 серпня – на білгородсько-харківському. 23 серпня Курська битва завершилася.

Після Курської битви зросла могутність і слава російської зброї. Підсумком її була неспроможність і роздробленість вермахту та у країнах сателітах Німеччини.

Після битви за Дніпро війна вступила до завершального етапу.

План наступу на курскій дузі назву. Велика Курська битва: плани та сили сторін

П’ятдесят днів, з 5 липня по 23 серпня 1943 року, тривала Курська битва, що включає Курську оборонну (5 – 23 липня), Орловську (12 липня – 18 серпня) і Білгородсько-Харківську (3-23 серпня) наступальні стратегічні операції радянських військ. За своїм розмахом, залученими силами та засобами, напруженістю, результатами та військово-політичними наслідками вона є однією з найбільших битв Другої світової війни.

Загальний хід Курської битви

У жорстоке зіткнення на Курській дузі з обох сторін були залучені величезні маси військ та військової техніки – понад 4 млн. чоловік, майже 70 тис. гармат та мінометів, понад 13 тис. танків та самохідно-артилерійських установок, до 12 тис. літаків. Німецько-фашистське командування в битву кинуло понад 100 дивізій, що становило понад 43% дивізій, які перебували на радянсько-німецькому фронті.

Виступ у районі Курська утворився в результаті завзятих битв взимку та ранньою весною 1943 року. Тут праве крило німецької групи армій “Центр” нависало над військами Центрального фронту з півночі, а лівий фланг групи армій “Південь” охоплював війська Воронезького фронту з півдня. У ході тримісячної стратегічної паузи, що настала наприкінці березня, воюючі сторони закріплювалися на досягнутих рубежах, поповнювали свої війська людьми, військовою технікою та зброєю, накопичували резерви та розробляли плани подальших дій.

Враховуючи велике значення Курського виступу, німецьке командування вирішило влітку провести операцію з його ліквідації та розгрому радянських військ, які займали оборону, сподіваючись повернути втрачену стратегічну ініціативу, домогтися зміни ходу війни на свою користь. Ним було розроблено план наступальної операції, що отримала умовну назву Цитадель.

Для цих планів противник зосередив 50 дивізій (зокрема 16 танкових і моторизованих), залучив понад 900 тис. людина, близько 10 тис. гармат і мінометів, до 2,7 тис. танків і штурмових знарядь і понад 2 тис. літаків. Німецьке командування покладало великі надії застосування нових важких танків «тигр» і «пантера», штурмових знарядь «фердинанд», винищувачів «фокке-вульф-190Д» і штурмовиків «хеншель-129».

На Курському виступі, що мав довжину близько 550 км, займали оборону війська Центрального і Воронезького фронтів, що мали 1336 тис. чоловік, понад 19 тис. гармат і мінометів, понад 3,4 тис. танків та САУ, 2,9 тис. літаків. На схід від Курська зосередився Ставки ВГК Степовий фронт, що знаходився в резерві, який мав 573 тис. осіб, 8 тис. гармат і мінометів, близько 1,4 тис. танків і САУ, до 400 бойових літаків.

Ставка ВГК, своєчасно і вірно визначивши задум противника, ухвалила рішення: перейти до навмисної оборони на заздалегідь підготовлених рубежах, у ході якої знекровити ударні угруповання німецьких військ, та був перейти у контрнаступ і завершити їх розгром. Відбувся рідкісний історія війни випадок, коли сильна сторона, мала все необхідне наступу, обрала з кількох можливих найоптимальніший варіант своїх дій. Протягом квітня – червня 1943 року у районі Курського виступу було створено глибоко ешелонована оборона.

Війська та місцеве населення відкрили близько 10 тис. км траншів та ходів сполучення, на найбільш небезпечних напрямках було встановлено 700 км дротяних загороджень, збудовано 2 тис. км додаткових та паралельних доріг, відновлено та збудовано заново 686 мостів. Сотні тисяч мешканців Курської, Орловської, Воронезької та Харківської областей брали участь у будівництві оборонних рубежів. Військам було доставлено 313 тис. вагонів з військовою технікою, резервами та постачальницькими вантажами.

Маючи в своєму розпорядженні дані про час початку німецького наступу, радянське командування провело заздалегідь сплановану артилерійську контрпідготовку по районах зосередження ударних угруповань ворога. Противник зазнав відчутних втрат, його розрахунки на раптовість наступу були зірвані. Вранці 5 липня німецькі війська перейшли в наступ, проте танкові атаки ворога, підтримані вогнем тисяч гармат та авіацією, розбилися про непереборну стійкість радянських воїнів. На північному фасі Курського виступу йому вдалося просунутися на 10 – 12 км, а на південному – на 35 км.

Здавалося, що перед такою могутньою сталевою лавиною не встоїть ніщо живе. Небо почорніло від диму та пилу. Їдкі гази від вибухів снарядів та мін зліпили очі. Від гуркоту гармат і мінометів, брязкіт гусениць воїни втрачали слух, але билися з безприкладною мужністю. Їхнім девізом стали слова: «Ні кроку назад, стояти на смерть!» Німецькі танки розстрілювалися вогнем наших знарядь, протитанкових рушниць, закопаних у землю танків та самохідок, вражалися авіацією, підривалися на мінах. Піхота супротивника відсікалася від танків, винищувалась артилерійським, мінометним, рушнично-кулеметним вогнем або в рукопашній сутичці в окопах. Гітлерівська авіація знищувалася нашими літаками та зенітною артилерією.

Коли на одній із ділянок 203-го гвардійського стрілецького полку німецькі танки прорвалися в глиб оборони, заступник командира батальйону з політичної частини старший лейтенант Жумбек Дуїсов, розрахунок якого був поранений, з протитанкової рушниці підбив три ворожі танки. Поранені бронебійники, натхненні подвигом офіцера, знову взялися за зброю та успішно відбили нову атаку ворога.

У цьому бою бронебійник рядовий Ф.І. Юпланков підбив шість танків та збив один літак Ю-88, бронебійник молодший сержант Г.І. Кікінадзе підбив чотири, а сержант П.І. Хаусів – сім фашистських танків. Піхотинці сміливо пропускали ворожі танки через свої окопи, відсікали піхоту від танків і знищували гітлерівців вогнем із автоматів та кулеметів, а танки палили пляшками з горючою сумішшю, підбивали гранатами.

Яскравий героїчний подвиг здійснив екіпаж танка лейтенанта В.С. Шаландіна. Роту, в якій він діяв, почала обходити група ворожих танків. Шаландін та члени його екіпажу старші сержанти В.Г. Кустов, В.Ф. Лекомцев та сержант П.Є. Зеленін сміливо вступили в бій із чисельно переважаючим противником. Діючи із засідки, вони підпустили ворожі танки на дистанцію прямого пострілу, а потім, вдаривши по бортах, спалили два «тигри» та один середній танк. Але й танк Шаландіна був підбитий і спалахнув. На машині, що горить, екіпаж Шаландіна вирішив піти на таран і з ходу врізався в борт «тигра». Ворожий танк спалахнув. Але загинув і весь наш екіпаж. Лейтенант B.C. Шаландіну було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Наказом міністра оборони він надовго зарахований до списків Ташкентського танкового училища.

Поруч із боями землі йшли запеклі битви у повітрі. Безсмертний подвиг здійснив тут льотчик гвардії лейтенант А.К. Горовець. 6 липня у складі ескадрильї літаком Ла-5 він прикривав свої війська. Повертаючись із завдання, Горовець побачив велику групу ворожих бомбардувальників, але через пошкодження радіопередавача не зміг повідомити про це ведучого та вирішив атакувати їх. Під час бою відважний льотчик збив дев’ять ворожих бомбардувальників, та й сам загинув.

12 липня в районі Прохорівки відбулася найбільша у Другій світовій війні зустрічна танкова битва, в якій з обох боків брало участь до 1200 танків та самохідних гармат. За день бою протиборчі сторони втратили від 30 до 60% танків та САУ кожна.

12 липня настав перелом у Курській битві, ворог припинив наступ, а 18 липня почав відводити всі свої сили у вихідне становище. Війська Воронезького, а з 19 липня і Степового фронту перейшли до переслідування і до 23 липня відкинули супротивника на кордон, який він займав напередодні свого наступу. Операція «Цитадель» провалилася, ворогові не вдалося повернути хід війни на свою користь.

12 липня війська Західного та Брянського фронтів почали наступ на орловському напрямку. 15 липня у контрнаступ перейшов Центральний фронт. 3 серпня розпочали контрнаступ на Білгородсько-Харківському напрямку війська Воронезького та Степового фронтів. Масштаб бойових дій ще більше розширився.

Наші війська під час боїв на Орловському виступі виявили масовий героїзм. Ось лише деякі приклади.

У бою за опорний пункт на південний захід від села В’ятки 13 липня відзначився командир стрілецького взводу 457-го стрілецького полку 129-ї стрілецької дивізії лейтенант н.д. Маринченко. Ретельно маскуючись, він непомітно для супротивника вивів взвод на північний схил висоти і зблизька обрушив на ворога зливу вогню з автоматів. У німців почалася паніка. Вони, кидаючи зброю, побігли. Захопивши на висоті дві гармати 75-мм, бійці Маринченка відкрили з них вогонь по противнику. За цей подвиг лейтенанту Миколі Даниловичу Маринченку було надано звання Героя Радянського Союзу.

19 липня 1943 року у бою за населений пункт Троєна Курської області героїчний подвиг здійснив навідник взводу 45-мм гармат 896-го стрілецького полку 211-ї стрілецької дивізії сержант М.М. Шиленків. Противник тут неодноразово переходив у контратаки. Під час однієї з них Шиленков підпустив німецькі танки на 100 – 150 м та вогнем з гармати підпалив один і підбив три з них.

Коли ворожим снарядом розбило гармату, він узяв автомат і разом зі стрілками продовжував вести вогонь по ворогові. Миколі Миколайовичу Шиленкову було надано звання Героя Радянського Союзу.

5 серпня було звільнено два старовинні російські міста -Орел і Бєлгород. Того ж дня ввечері в Москві вперше було зроблено артилерійський салют на честь військ, що їх звільнили.

До 18 серпня радянські війська, завдавши тяжкої поразки групі армій «Центр», повністю звільнили орловський плацдарм. Війська Воронезького та Степового фронтів у цей час вели бої на харківському напрямку. Відобразивши сильні контрудари танкових дивізій ворога, наші частини та з’єднання 23 серпня звільнили Харків. Таким чином, битва під Курськом завершилася блискучою перемогою Червоної армії.

Дата 23 серпня тепер відзначається нашій країні як День військової слави Росії – розгром німецько-фашистських військ у Курській битві (1943 рік).

Водночас слід зазначити, що перемога у Курській битві дісталася радянським військам дуже високою ціною. Вони втратили понад 860 тис. осіб убитими та пораненими, понад 6 тис. танків та САУ, 5,2 тис. гармат та мінометів, понад 1,6 тис. літаків. Проте ця перемога була радісною і надихаючою.

Таким чином, перемога під Курськом стала новим переконливим свідченням вірності радянських воїнів присязі, військовому обов’язку та бойовим традиціям наших Збройних Сил. Кріпити і примножувати ці традиції – обов’язок кожного воїна Російської армії.

Історичне значення перемоги під Курськом

Курська битва – один із найважливіших етапів на шляху до перемоги у Великій Вітчизняній війні. Нищівний розгром фашистської Німеччини на Курській дузі свідчив про зростання економічної, політичної та військової могутності Радянського Союзу. Ратний подвиг воїнів злився з самовідданою роботою трудівників тилу, які озброїли армію чудовою військовою технікою, що забезпечували її всім необхідним для перемоги. Яке ж всесвітньо-історичне значення розгрому німецько-фашистських військ під Курськом?

По-перше, гітлерівська армія зазнала важкої поразки, величезних втрат, заповнити які фашистське керівництво не могло ніякими тотальними мобілізаціями. Грандіозна битва літа 1943 на Курській дузі продемонструвала перед усім світом здатність Радянської держави власними силами розгромити агресора. Престижу німецької зброї було завдано непоправної шкоди. На розгром зазнали 30 німецьких дивізій. Загальні втрати вермахту становили понад 500 тис. солдатів і офіцерів, понад 1,5 тис. танків та штурмових гармат, 3 тис. гармат та мінометів, понад 3,7 тис. літаків. До речі, разом із радянськими льотчиками в боях на Курській дузі самовіддано билися льотчики французької ескадрильї «Нормандія», які в повітряних боях збили 33 німецькі літаки.

Найбільш важкі втрати зазнали танкових військ противника. З 20 танкових і моторизованих дивізій, що брали участь у Курській битві, 7 були розгромлені, а решта зазнала істотних втрат. Головний інспектор танкових військ вермахту генерал Гудеріан змушений був визнати: «В результаті провалу наступу «Цитадель» ми зазнали рішучої поразки. Бронетанкові війська, поповнені з такою великою працею, через великі втрати в людях і техніці на довгий час були виведені з ладу. Ініціатива остаточно перейшла до росіян».

По-друге, у битві під Курськом провалилася спроба ворога повернути втрачену стратегічну ініціативу та взяти реванш за Сталінград.

Наступальна стратегія німецьких військ зазнала повної катастрофи. Курська битва призвела до подальшої зміни співвідношення сил на фронті, дозволила остаточно зосередити стратегічну ініціативу в руках радянського командування, створила сприятливі умови для розгортання загального стратегічного настання Червоної армії. Перемогою під Курськом та виходом радянських військ до Дніпра завершився корінний перелом у ході війни. Після Курської битви гітлерівське командування було змушене остаточно відмовитися від наступальної стратегії та перейти до оборони на всьому радянсько-німецькому фронті.

Однак нині деякі західні історики, безсоромно фальсифікуючи історію Другої світової війни, намагаються всіляко применшити значення перемоги Червоної армії під Курськом. Одні з них стверджують, що битва на Курській дузі – це звичайний, нічим не примітний епізод Другої світової війни, інші у своїх об’ємних працях або просто замовчують про Курську битву, або говорять про неї скупо і незрозуміло, інші фальсифікатори прагнуть довести, що німецько- фашистська армія зазнала поразки в битві під Курськом не під ударами Червоної армії, а в результаті «прорахунків» та «фатальних рішень» Гітлера, внаслідок його небажання прислухатися до думки своїх генералів та фельдмаршалів. Однак усе це не має під собою підстав і перебуває у суперечності з фактами. Неспроможність таких тверджень визнавали й самі німецькі генерали та фельдмаршали. «Операція «Цитадель» була останньою спробою зберегти нашу ініціативу на сході, – визнає колишній гітлерівський генерал-фельдмаршал, який командував групою ар.
мій «Південь» Е. Манштейн. – З її припиненням, рівнозначним провалу, ініціатива остаточно перейшла до радянської сторони. Щодо цього «Цитадель» є вирішальним, поворотним пунктом війни на Східному фронті».

По-третє, перемога у Курській битві – тріумф радянського військового мистецтва. У ході битви радянська військова стратегія, оперативне мистецтво та тактика ще раз довели свою перевагу над військовим мистецтвом гітлерівської армії.

Курська битва збагатила вітчизняне військове мистецтво ДОСВІДОМ організації глибоко ешелонованої, активної, сталої оборони, проведення гнучкого та рішучого маневру силами та засобами у ході оборонних та наступальних дій.

В галузі стратегії радянське Верховне Головнокомандування творчо підійшло до планування літньо-осінньої кампанії 1943 року. Оригінальність прийнятого рішення виражалася в тому, що сторона, яка мала стратегічну ініціативу і загальну перевагу в силах, переходила до оборони, навмисно віддаючи активну роль ворогові в початковій фазі кампанії. Надалі в рамках єдиного процесу ведення кампанії за обороною планувався перехід у рішуче контрнаступ і розгортання загального наступу. Успішно було вирішено проблему створення непереборної оборони в оперативно-стратегічному масштабі. Її активність була забезпечена насиченням фронтів великою кількістю рухомих військ. Вона досягалася проведенням артилерійської контрпідготовки у масштабі двох фронтів, широким маневром стратегічними резервами їх посилення, завданням масованих ударів авіації по угруповань і резервів противника. Ставка ВГК вміло визначала задум ведення контрнаступу кожному напрямі, творчо підходячи до
вибору напрямів основних ударів і методів розгрому противника. Так, в Орловській операції радянські війська застосовували концентричні удари по напрямах, що сходяться, з подальшим дробленням і знищенням ворожого угруповання частинами. У Білгородсько-Харківській операції головний удар наносився суміжними флангами фронтів, що забезпечило швидкий злом сильної та глибокої оборони ворога, розтин його угруповання на дві частини та вихід радянських військ у тил харківського оборонного району противника.

У Курській битві була успішно вирішена проблема створення великих стратегічних резервів та ефективного їх використання, остаточно завойовано стратегічне панування у повітрі, яке утримувалося радянською авіацією до завершення Великої Вітчизняної війни. Ставка ВГК вміло здійснювала стратегічну взаємодію не лише між фронтами, що брали участь у битві, а й з діяли на інших напрямках.

Радянське оперативне мистецтво у Курській битві вперше вирішило проблему створення навмисної позиційної непереборної та активної оперативної оборони глибиною до 70 км.

При проведенні контрнаступу було успішно вирішено проблему прориву глибоко ешелонованої оборони супротивника шляхом рішучого масування сил і коштів на ділянках прориву (від 50 до 90% їх загальної кількості), вмілого використання танкових армій та корпусів як рухомих груп фронтів та армій, тісної взаємодії з авіацією , що здійснювала в повному обсязі в масштабі фронтів авіаційний наступ, який значною мірою забезпечував високі темпи наступу сухопутних військ. Було придбано цінний досвід ведення зустрічних танкових битв як в оборонній операції (під Прохорівкою), так і в ході наступу при відображенні контрударів великих бронетанкових угруповань противника.

Успішному проведенню Курської битви сприяли активні дії партизанів. Завдаючи ударів по тилах ворога, вони скували до 100 тис. солдатів і офіцерів противника. Партизани здійснили близько 1,5 тис. нальотів на залізничні лінії, вивели з ладу понад 1 тис. паровозів та розгромили понад 400 військових ешелонів.

По-четверте, розгром німецько-фашистських військ під час Курської битви мав величезне військово-політичне та міжнародне значення. Він значно підвищив роль та міжнародний авторитет Радянського Союзу. Стало очевидним, що міццю радянської зброї фашистська Німеччина поставлена ​​перед неминучим розгромом. Ще більше зросли симпатії простих людей до нашої країни, зміцнилися надії народів окупованих гітлерівцями країн на швидке звільнення, розширився фронт національно-визвольної боротьби груп борців руху Опору у Франції, Бельгії, Голландії, Данії, Норвегії, посилилася антифашистська боротьба та інших країнах фашистського блоку.

По-п’яте, поразка під Курськом і результати битви надали глибокий вплив на німецький народ, підірвали моральний дух німецьких військ, віру в переможний результат війни. Німеччина втрачала вплив на своїх союзників, посилилися розбіжності всередині фашистського блоку, що призвели надалі до політичної та військової кризи. Було започатковано розпад фашистського блоку – зазнав краху режим Муссоліні, і Італія вийшла з війни на боці Німеччини.

Перемога Червоної армії під Курськом змусила Німеччину та її союзників перейти до оборони на всіх театрах Другої світової війни, що вплинуло на її подальший хід. Перекидання значних сил противника із заходу на радянсько-німецький фронт та його подальший розгром Червоною армією, полегшив висадку англо-американських військ у Італії та вирішив їх успіх.

По-шосте, під впливом перемоги Червоної армії зміцнилася співпраця провідних країн антигітлерівської коаліції. Вона дуже вплинула на правлячі кола США та Великобританії. Наприкінці 1943 року відбулася Тегеранська конференція, де вперше зустрілися керівники СРСР, США, Великобританії І.В. Сталін; Ф.Д. Рузвельт, У. Черчілль. На конференції було ухвалено рішення про відкриття другого фронту в Європі у травні 1944 року. Оцінюючи результати перемоги під Курськом, глава англійського уряду У. Черчілль зазначав: «Три величезні битви – за Курськ, Орел і Харків, всі проведені протягом двох місяців, ознаменували аварію німецької армії на Східному фронті».

Перемогу в Курській битві було досягнуто завдяки подальшому зміцненню військово-економічної могутності країни та її Збройних Сил.

Одним із вирішальних факторів, що забезпечили перемогу під Курськом, був високий морально-політичний та психологічний стан особового складу наших військ. У жорстокій битві з усією силою виявилися такі могутні джерела перемог радянського народу та його армії, як патріотизм, дружба народів, віра у свої сили та успіх. Радянські бійці та командири виявили чудеса масового героїзму, виняткової мужності, стійкості та військової майстерності, за що 132 з’єднання та частини отримали гвардійське звання, 26 – удостоєні почесних найменувань Орловських, Білгородських, Харківських. Понад 100 тис. воїнів було нагороджено орденами та медалями, а 231 особу удостоєно звання Героя Радянського Союзу.

Перемогу під Курськом вдалося здобути також завдяки потужній економічній базі. Зрослі можливості радянської промисловості, героїчний подвиг трудівників тилу, дозволили забезпечити Червону армію у величезних кількостях досконалими зразками бойової техніки та озброєння, перевершують за низкою вирішальних показників бойову техніку фашистської Німеччини.

Високо оцінюючи роль і значення Курської битви, мужність, стійкість та масовий героїзм, виявлені захисниками міст Білгород, Курськ та Орел у боротьбі за свободу та незалежність Вітчизни, Указами Президента Російської Федерації від 27 квітня 2007 року ці міста були удостоєні почесного звання «Місто військової слави. ».

Перед заняттям на цю тему та під час його проведення бажано відвідати музей з’єднання або частини, організувати перегляд документальних та художніх кінофільмів про Курську битву, запросити для виступів ветеранів Великої Вітчизняної війни.

У вступному слові доцільно наголосити на важливості такої історичної події, як Курська битва, наголосити на тому, що тут завершився корінний перелом у ході війни і почалося масове вигнання ворожих військ з нашої території.

При висвітленні першого питання необхідно, використовуючи карту, показати розташування та співвідношення сил протиборчих сторін на різних етапах Курської битви, наголосивши при цьому, що вона є неперевершеним зразком радянського військового мистецтва. Крім того, необхідно докладно розповісти про подвиги, навести приклади мужності та героїзму воїнів свого роду військ, здійснених у Курській битві.

У ході розгляду другого питання необхідно об’єктивно показати значення, роль і місце Курської битви у вітчизняній військовій історії, детальніше розглянути фактори, що сприяли цій великій перемозі.

На закінчення заняття необхідно зробити короткі висновки, відповісти на запитання слухачів, подякувати запрошеним ветеранам.

1. Військова енциклопедія 8 т. Т.4. – М: Воєніздат. 1999.

2. Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу 1941 – 1945: Коротка історія. – М., 1984.

3. Дембіцький Н., Стрельніков ст. Найважливіші операції Червоної армії та флоту 1943 р.// Орієнтир. – 2003. – № 1.

4. Історія Другої світової війни 1939 -1945 о 12 т. Т.7. – М., 1976.

Підполковник
Дмитро Самосват,
кандидат педагогічних наук,Підполковник
Олексій Куршев

Курська битва (битва на Курській дузі), що тривала з 5 липня по 23 серпня 1943 року, є однією з ключових битв Великої Вітчизняної війни. У радянській та російській історіографії прийнято розділяти бій на три частини: Курську оборонну операцію (5-23 липня); Орловську (12 липня – 18 серпня) та Білгородсько-Харківську (3-23 серпня) наступальні.

У ході зимового наступу Червоної армії і наступного контрнаступу вермахту на Східній Україні в центрі радянсько-німецького фронту утворився виступ глибиною до 150 і шириною до 200 кілометрів, звернений у західний бік (так звана Курська дуга). Німецьке командування вирішило провести стратегічну операцію на Курському виступі. Для цього було розроблено і у квітні 1943 року затверджено військову операцію під кодовою назвою “Цитадель”. Маючи відомості про підготовку німецько-фашистських військ до наступу, Ставка Верховного головнокомандування прийняла рішення тимчасово перейти до оборони на Курській дузі і в ході оборонної битви знекровити ударні угруповання ворога і цим створити сприятливі умови для переходу радянських військ у контрнаступ, а потім у загальний стратегічний наступ .

Для операції “Цитадель” німецьке командування зосередило дільниці 50 дивізій, зокрема 18 танкових і моторизованих. Угруповання противника налічувало, за даними радянських джерел, близько 900 тис. чоловік, до 10 тис. гармат і мінометів, близько 2,7 тис. танків і понад 2 тис. літаків. Повітряну підтримку німецьким військам надавали сили 4-го та 6-го повітряних флотів.

Ставка ВГК до початку Курської битви створила угруповання (Центральний і Воронезький фронти), що мало більше 1,3 млн. чоловік, до 20 тисяч гармат і мінометів, понад 3300 танків та САУ, 2650 літаків. Війська Центрального фронту (командувач – генерал армії Костянтин Рокоссовський) обороняли північний фас Курського виступу, а війська Воронезького фронту (командувач – генерал армії Микола Ватутін) – південний фас. Війська, що займали виступ, спиралися на Степовий фронт у складі стрілецького, 3-х танкових, 3-х моторизованих і 3-х кавалерійських корпусів (командувач генерал-полковник Іван Конєв). Координацію дій фронтів здійснювали представники Ставки Маршали Радянського Союзу Георгій Жуков та Олександр Василевський.

5 липня 1943 року німецькі ударні угруповання за планом операції “Цитадель” почали наступ на Курськ з районів Орла та Білгорода. З боку Орла наступало угруповання під командуванням генерал-фельдмаршала Гюнтера Ханса фон Клюге (групи армій “Центр”), з боку Білгорода – угруповання під командуванням генерал-фельдмаршала Еріха фон Манштейна (оперативна група “Кемпф” групи армій “Південь”).

Завдання відбити наступ з боку Орла було покладено війська Центрального фронту, з боку Білгорода – Воронезького фронту.

12 липня в районі залізничної станції Прохорівка за 56 кілометрів на північ від Білгорода відбулася найбільша зустрічна танкова битва Другої світової війни – битва між танковим угрупованням противника (оперативна група “Кемпф”) і наносили контрудар радянськими військами. З обох сторін у битві брали участь до 1200 танків та самохідних установок. Запекла битва тривала весь день, надвечір танкові екіпажі разом з піхотою билися врукопашну. За один день противник втратив близько 10 тисяч чоловік та 400 танків і був змушений перейти до оборони.

У цей же день війська Брянського, Центрального і лівого крила Західного фронтів розпочали операцію “Кутузов”, яка мала на меті розгромити орловське угруповання противника. 13 липня війська Західного та Брянського фронтів прорвали оборону супротивника на болхівському, хотинецькому та орловському напрямках і просунулися на глибину від 8 до 25 км. 16 липня війська Брянського фронту вийшли на межу річки Олешня, після чого німецьке командування почало відведення своїх головних сил на вихідні позиції. До 18 липня війська правого крила Центрального фронту повністю ліквідували клин противника на курскому напрямку. У цей же день у битву були введені війська Степового фронту, які почали переслідування противника, що відступав.

Розвиваючи наступ, радянські сухопутні війська, підтримані з повітря ударами сил 2-ї та 17-ї повітряних армій, а також авіацією дальньої дії, до 23 серпня 1943 відкинули супротивника на захід на 140-150 км, звільнили Орел, Білгород і Харків. За даними радянських джерел, вермахт втратив у Курській битві 30 добірних дивізій, у тому числі 7 танкових, понад 500 тисяч солдатів і офіцерів, 1,5 тисячі танків, понад 3,7 тисячі літаків, 3 тисячі гармат. Втрати радянських військ перевершили німецькі; вони становили 863 тис. людина. Під Курськом Червона Армія втратила близько 6 тис. танків.

Підготовка Курської стратегічної оборонної операції (квітень – червень 1943 р.)

6.4. Директива Ставки ВГК про створення Резервного фронту (з 15.4 – Степовий ВО) у складі 5 загальновійськових, 1 танкової та 1 повітряної армій та кількох стрілецьких, кавалерійських, танкових (механізованих) корпусів.

8.4. Доповідь маршала Г. К. Жукова Верховному головнокомандувачу про можливі дії німців та радянських військ навесні та влітку 1943 р. та про доцільність переходу до навмисної оборони в районі Курська.

10.4. Запит Генерального штабу командувачем військами фронтів про їх міркування щодо оцінки обстановки та можливі дії противника.

12–13.4. Ставка ВГК виходячи з доповіді маршалів Р. До. Жукова і О. М. Василевського, генерала А. І. Антонова, і навіть з урахуванням міркувань командувачів військами фронтів, ухвалила попереднє рішення про перехід до навмисної оборони у районі Курська.

15.4. Наказ №6 ставки вермахту про підготовку до проведення наступальної операції під Курськом (кодове найменування «Цитадель»)

6–8.5. Операції радянських ВПС зі знищення авіації противника на аеродромах та в повітрі на центральній ділянці радянсько-німецького фронту.

8.5. Орієнтування Ставкою ВГК командувачів військ Брянського, Центрального, Воронезького та Південно-Західного фронтів про терміни можливого наступу противника.

10.5. Директива Ставки ВГК командувачам військ Західного, Брянського, Центрального, Воронезького та Південно-Західного фронтів про вдосконалення оборони.

Травень червень.Організація оборони у смугах Брянського, Центрального, Воронезького та Південно-Західного фронтів, створення глибоко ешелонованих оборонних рубежів, поповнення військ, накопичення резервів та матеріальних засобів. Продовження операцій радянських ВПС щодо знищення авіації противника на аеродромах та в повітрі.

2.7. Директива Ставки ВГК командувачам військ фронтів із зазначенням термінів можливого початку наступу противника (3-6.7).

4.7. Німці провели розвідку боєм у смугах оборони 6-го та 7-го гв. армій Воронезького фронту. Наступ кількох посилених батальйонів противника відбито.

5.7. О 02 год. 20 хв. на підставі даних розвідки про час початку німецького наступу (призначено на 03 год. 00 хв. 5.7) проведено артилерійську контрпідготовку та завдано авіаційних ударів по військам противника, зосередженим у вихідних районах.

5.7. Німці основними силами груп армій «Центр» та «Південь» перейшли у наступ на північному (05 год. 30 хв.) та південному (06 год. 00 хв.) фасах курського виступу, завдаючи масованих ударів у загальному напрямку на Курськ.

В операції брали участь війська Центрального фронту (командувач генерал К. К. Рокоссовський) – 48, 13, 70, 65, 60-та, 2-а танкова, 16-а повітряна армії, 9 і 19 тк – на орловському напрямку; Воронезького фронту (командувач генерал Н. Ф. Ватутін) – 38, 40, 6 гв., 7 гв., 69-а, 1-а гв. танкова, 2-а повітряна армія, 35 гв. ск, 5 гв. тк – на білгородському напрямку. У тому тилу було розгорнуто стратегічні резерви, об’єднані в Степовий ВО (з 9 липня Степовий фронт, командувач генерал І. З. Конєв), – 4 гв., 5 гв., 27, 47, 53-я, 5-я гв. танкова, 5-а повітряна армія, один ск, три тк, три мк і три кк – із завданням запобігти глибокому прориву ворога, а при переході в контрнаступ наростити силу удару.

5.7. О 05 год. 30 хв. ударне угруповання 9-ї німецької армії (9 дивізій, у тому числі 2 танкові; 500 танків, 280 штурмових гармат) за підтримки авіації атакувало позиції на стику 13-ї (генерал Н. П. Пухов) і 70-ї (генерал І. І.). В. Галанін) армій на ділянці 45 км, зосереджуючи основні зусилля на ольховатському напрямі. Наприкінці дня противнику вдалося вклинитися в оборону армій на 6-8 км і вийти до другої оборонної смуги.

6.7. Рішенням командувача фронтом по противнику, що вклинився, в районі Ольховатки був нанесений контрудар частиною сил 13-ї і 2-ї танкової армій і 19 тк. Просування ворога тут було зупинено.

7.7. Перенесення німцями основних зусиль у смугу 13-ї армії у напрямку Понирів. Контрудар 15, 18 гв. ск та 3 тк.

7-11.7. Неодноразові спроби 9-ї німецької армії прорвати оборону Центрального фронту виявилися безуспішними. За сім днів наступу супротивник просунувся лише на 10–12 км.

12.7. Перехід 9-ї німецької армії до оборони у смузі Центрального фронту. Завершення оборонної операції.

13.7. На нараді у ставці Гітлера прийнято рішення про перехід до оборони військ 9-ї армії на півночі та про продовження наступу військами 4-ї танкової армії на півдні курського виступу.

5.7. О 06 год. 00 хв. після артилерійської підготовки та масованих нальотів авіації ударне угруповання групи армій «Південь» у складі 4-ї танкової армії та оперативної групи «Кемпф» (1500 танків) перейшло в наступ.

Основні сили (2 тк СС, 48 тк, 52 ак) супротивник направив проти 6-ї гв. армії генерала І. М. Чистякова на обоянському напрямі.

Проти 7-го гв. армії генерала М. С. Шумилова на корочанському напрямку наступали три танкові та три піхотні дивізії 3 тк, 42 ак і ак «Раус».

Напружені битви, що розгорнулися, тривали весь день і носили запеклий характер.

Зроблений контрудар частиною сил 1-ї гв. танкової армії генерала М. Є. Катукова позитивного результату не дав.

На кінець першого дня битви противнику вдалося вклинитися в оборону 6-й гв. армії на 8-10 км.

У ніч проти 6 липня за рішенням командувача фронтом 1-я гв. танкова армія, 5 та 2 гв. ТК були розгорнуті на другій оборонній смузі 6-го гв. армії на 52-кілометровому фронті

6.7. Противник на обоянському напрямі прорвав головну смугу оборони 6-го гв. армії, а до кінця дня, просунувшись на 10-18 км, прорвав на вузькій ділянці та другу смугу оборони цієї армії.

На корочанському напрямку 3 тк супротивника вийшов до другої смуги оборони 7-ї гв. армії.

7.7. Вночі І. У. Сталін дав особисту вказівку генералу М. Ф. Ватутіну втомити противника на підготовлених рубежах і допускати його прориву на початок наших активних дій на Західному, Брянському та інших фронтах.

7-10.7. Ішли запеклі танкові бої на обоянському та корочанському напрямках. Німецькому танковому угрупованню вдалося прорватися до армійської оборонної смуги 6-го гв. армії, але в корочанському напрямку противник увірвався у другу смугу оборони 7-ї гв. армії. Проте подальше просування німців було затримано, але не зупинено. Німці, просунувшись на глибину до 35 км і не зумівши подолати опір танкових військ фронту на обоянському шосе, вирішили прорватися до Курська з півдня через Прохоровку.

9.7. У тривожній обстановці на Воронезькому фронті Ставка ВГК віддала розпорядження командувачу Степовим фронтом висунути на курско-білгородське напрям 4 гв., 27, 53-ю армії і передати в підпорядкування М. Ф. Ватутіну 5-ю гв. армію генерала А. С. Жадова, 5-ю гв. танкову армію генерала П. А. Ротмістрова та ряд окремих танкових корпусів. Командувач Воронезьким фронтом і маршал А. М. Василевський, який знаходився на цьому фронті, прийняли рішення про нанесення потужного контрудара з німецького угруповання, що наступало на Курськ з півдня.

11.7. Противник несподівано завдав сильний танковий та авіаційний удар і потіснив з’єднання та частини 1-ї гв. танкової, 5, 6, 7-й гв. армій і захопив рубіж, намічений для розгортання 5-го гв. танкової армії. Після цього 1-а гв. танкова та 6-та гв. армії не змогли брати участь у контрударі.

12.7. Відбулася одна з найбільших зустрічних танкових битв, яка отримала в історії назву «Прохорівська». У ньому брало участь з обох боків близько 1500 танків. Бій відбувався одночасно у двох районах: основні сили сторін билися на прохорівському полі – 18, 29, 2 та 2 гв. тк 5-й гв. танкової армії та дивізії 5-ї гв. армії, їм протистояли дивізії СС «Адольф Гітлер» та «Рейх» 2-го танкового корпусу СС; на корочанському напрямку проти 3-го німецького тк діяли бригади 5 гв. мк 5-й гв. танкової армії.

23.7. Завершилася оборонна операція Воронезького фронту.

12.7. Переломний день у Курській битві на користь Червоної Армії. Цього дня одночасно з Прохоровською битвою почався наступ військ Західного та Брянського фронтів на орловському напрямку. Намічені німецьким командуванням плани зазнали повного краху.

Необхідно відзначити той факт, що в результаті напружених повітряних битв під час Курської оборонної операції радянська авіація міцно опанувала панування в повітрі.

Включає Орловську та Білгородсько-Харківську стратегічні наступальні операції.

Брали участь ліве крило Західного фронту (командувач генерал В. Д. Соколовський) – 11 гв., 50, 11-а та 4-та танкова армії; Брянський фронт (командувач генерал М. М. Попов) – 61, 3, 63-та, 3-та гв. танкова та 15-та повітряна армії; праве крило Центрального фронту – 48, 13, 70-та та 2-га танкова армії.

12–19.7. Прорив ворожої оборони військами Західного фронту. Просування 11-го гв. армії генерала І. Х. Баграмяна, 1, 5, 25 тк на глибину 70 км та розширення прориву до 150 км.

15.7. До операції включається Центральний фронт.

12–16.7. Прорив ворожої оборони військами Брянського фронту – 61-а (генерал П. А. Бєлов), 63-та (генерал В. Я. Колпакчі), 3-я (генерал А. В. Горбатов) армії, 1 гв., 20 тк на глибину 17-22 км.

19.7. Командувач Брянським фронтом за вказівкою Ставки ВГК вводить у бій 3-ю гв. танкову армію генерала П. С. Рибалка (800 танків). Армія, разом із загальновійськовими з’єднаннями прориваючи численні оборонні рубежі, зазнала великих втрат. До того ж вона неодноразово перегрупувалася з одного напрямку на інший і зрештою була передана до складу Центрального фронту.

19.7. Запеклі бої на всіх напрямках. Уповільнення темпів просування радянських військ.

20.7. Введення в битву командувачем військами Західного фронту 11-ї армії генерала І. І. Федюнінського, яка прибула з резерву Ставки ВГК, яка за 5 днів просунулася на 15 км.

26.7. Введення у бій 4-ї танкової армії генерала В. М. Баданова, переданої з резерву Ставки ВГК Західному фронту (650 танків). Вона прорвала разом із 11-ою гв. армією оборонні рубежі противника та за 10 діб просунулися на 25–30 км. Загалом за 30 днів армія з боями пройшла 150 км і наприкінці серпня була виведена на доукомплектування.

29.7. Війська 61-ї армії Брянського фронту оволоділи великим вузлом оборони супротивника м. Болхов.

3–5.8. Виїзд Верховного головнокомандувача до діючої армії. Він відвідав штаби Західного та Калінінського фронтів.

5.8. Звільнення Орла військами 3-ї та 69-ї армій Брянського фронту. За наказом І. В. Сталіна, який перебував у діючій армії, у Москві було дано перший артилерійський салют на честь звільнення радянськими військами мм. Білгород та Орел.

7.8. Армії Західного фронту перейшли у наступ північніше орловського плацдарму, що змусило німців послабити опір на брянському напрямі, і радянські війська перейшли до переслідування противника.

12.8. Війська 65-ї та 70-ї армій Центрального фронту звільнили м. Дмитровськ-Орловський.

13.8. Командувач військами Центрального фронту отримав директиву Генерального штабу, де відзначалися серйозні недоліки у використанні танків.

15.8. Військами Брянського фронту звільнено м. Карачов.

18.8. Радянські війська вийшли на підступи до Брянська та створили умови для проведення нової операції. За 37 днів Орловської операції радянські війська просунулися на 150 кілометрів на захід, ліквідували ворожий плацдарм, з якого німці протягом двох років загрожували Москві.

Білгородсько-Харківська стратегічна наступальна операція «Полководець Рум’янцев» (3-23 серпня)

Для проведення операції залучалися війська Воронезького і Степового фронтів (38, 47, 40, 27, 6 гв., 5 гв., 52, 69, 7-а гв. армії, 5-я гв. і 1-я гв. танкові армії , 5-й окремий тк та 1 відд. мк).

3–4.8. Прорив ворожої оборони військами Воронезького фронту, введення у прорив танкових армій і корпусів і їх у оперативну глибину.

5.8. Звільнення м. Білгород частинами 69-ї та 7-ї гв. армій.

6.8. Просування танкових з’єднань на глибину до 55 км.

7.8. Просування танкових з’єднань на глибину до 100 км. Опанування важливими опорними пунктами ворога. Богодухів та Грайворон.

11.8. Вихід танкових військ у район Охтирка – Тростянець.

11–16.8. Контрудар противника з військ 1-ї гв. танкової армії.

17.8. Війська Степового фронту зав’язали бої на околицях Харкова.

18.8. Контрудар супротивника з району Охтирки проти 27-ї армії. Директива Ставки ВГК командувачу Воронезького фронту про недоліки у веденні операції.

23.8. Введенням нових сил Воронезькому фронту вдалося виконати завдання і до 25.8 знову звільнити Охтирку.

23.8. Війська Степового фронту за сприяння Воронезького та Південно-Західного фронтів (53, 69, 7 гв., 57-а армії та 5-а гв. танкова армія) після завзятих боїв звільнили Харків. У ході операції війська просунулися за 20 днів на 140 км.

Із книги США: Історія країни автора Макінерні Деніел

Хронологія основних подій до зв. е., г.14 000-10 000 Приблизний час, коли перші люди з’явилися в Північній Америці10 000-9000 Палеоіндіанці8000-1500 Архаїчні індіанці Поява перших сільськогосподарських культур у Західній півкулі1500 Культура Поверті-Пойнт (

Хронологія подій 12 грудня 1758 р. – 16 лютого 1759 р. Облога французами Мадраса.20 грудня 1758 р. Бугенвіль прибув Версаль з місією від Монкальма.13 січня 1759 р. Британський флот прибув Мартініку з метою завоювання острова. Шуазель провів розмову з

ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ 1492 Колумб підходить на кораблі до островів, нині званим Багамськими; це перша з чотирьох його подорожей у Новий Світ. 1502 р. Франсіско Пісарро прибуває на острів Еспаньола. Під час свого останнього походу Колумб досліджує узбережжя

Таблиця 1. Бойовий склад військ, що брали участь у Курській битві станом на 1 липня 1943 р. Найменування об’єднань Стрілецькі, повітряно-десантні війська та кавалерія Артилерія РВГК, армійська та корпусна Бронетанкові та механізовані війська Військово-повітряні

Таблиця 2. Бойовий склад військ, що брали участь у Курській битві станом на 1 серпня 1943 р. Найменування об’єднань Стрілецькі, повітряно-десантні війська та кавалерія Артилерія РВГК, армійська та корпусна Бронетанкові та механізовані

Хронологія подій 1 вересня 1901 р. – народження Власова. Березень 1919 р. – вступ Власова до Червоної Армії. Листопад 1938 р. – початок роботи Власова в Китаї (до листопада 1939 р.). -майори.24 січня 1942 р. – Власов зроблений в

Із книги Німецька окупація Північної Європи. Бойові операції Третього рейху. 1940-1945 автора Зимке Ерл

Додаток А Хронологія подій 1939 р Вересень1 Друга світова війна починається з вторгнення німецьких військ до Польщі.2 Німеччина попереджає Норвегію про необхідність зберігати суворий нейтралітет.Жовтень10 Редер вказує Гітлеру на переваги німецьких військово-

Хронологія подій Боротьба Червоної армії за визволення Прибалтики була складовою загальних стратегічних зусиль, які докладали Радянські Збройні Сили у 1943–1945 роках, звільняючи тимчасово окуповану територію нашої Батьківщини від німецьких загарбників.

ХРОНОЛОГІЯ ГОЛОВНИХ ПОДІЙ 18761 липня – смерть Бакуніна. 1892 Створення Бібліотеки анархіста в Женеві.

Вони командували фронтами, арміями у Курській битві БАТОВ Павло Іванович Генерал армії, двічі Герой Радянського Союзу. У Курській битві брав участь на посаді командувача 65-ї армії. Народився 1 червня 1897 р. в селі Філісово (Ярославська область). У Червоній Армії з 1918 р.

ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ (Дати до 14 лютого 1918 р. наведені за старим стилем) 1917 2 березня – Микола II зрікся престолу, в Росії перемогла Лютнева революція.

З книги Військово-економічний фактор у Сталінградській битві та Курській битві автора Миренков Анатолій Іванович

Додаток 2 Початковий склад тилу фронтів у Курській битві Центральний фронт № п/п Найменування посади Військове звання Прізвище, ім’я, по батькові 1 Заступник командувача військами фронту по тилу – він же начальник управління тилу генерал-майор Антипенко Микола

Хронологія основних подій 15 серпня 1945 р. – Визволення Кореї Радянською Армією. 10 жовтня 1945 р. – Створення Трудової партії Кореї. Освіта Республіки

Передмова Курс історії вітчизняної держави та права є однією з основних, фундаментальних правових дисциплін, які займають важливе місце у навчальних планах підготовки студентів за спеціальністю «Юриспруденція». Історія держави і права – наука та

Курська битва є переломним моментом у ході всієї Другої світової війни, коли Радянські Війська завдали такої шкоди Німеччині та її сателітам, від якої ті вже не змогли оговтатися і до кінця війни втратили стратегічну ініціативу. Хоча до розгрому противника залишалося багато безсонних ночей і тисячі кілометрів боїв, але після цієї битви в серцях у кожного радянського громадянина, рядового та генерала з’явилася впевненість у перемозі над ворогом. Крім того, битва на орловсько-курскому виступі стала прикладом мужності простих солдатів і блискучого генія російських командирів.

Корінний перелом під час Великої Вітчизняної Війни розпочався з перемоги Радянських військ під Сталінградом, коли під час операції «Уран» було ліквідовано велике угруповання противника. Битва на курскому виступі стала заключним етапом корінного перелому. Після поразки під Курськом та Орлом стратегічна ініціатива остаточно перейшла до рук радянського командування. Після невдачі німецькі війська до кінця війни вже переважно оборонялися, а наші переважно вели наступальні операції, звільняючи Європу від нацистів.

5 червня 1943 року німецькі війська перейшли у наступ на двох напрямках: на північному та південному фасі курського виступу. Так розпочалася операція «Цитадель» і безпосередньо Курська битва. Після того як наступальний тиск німців спав, а його дивізії були значно знекровлені, командування СРСР провело контрнаступ проти військ груп армій «Центр» і «Південь». 23 серпня 1943 року було звільнено Харків, що ознаменувало закінчення однієї з найбільших битв Другої світової війни.

Передісторія бою

Після перемоги під Сталінградом під час вдало проведеної операції «Уран» радянським військам вдалося провести гарний наступ по всьому фронту і відкинути супротивника на багато миль на Захід. Але після контрнаступу німецьких військ у районі Курська та Орла виник виступ, який був спрямований у бік Заходу шириною до 200 та глибиною до 150 кілометрів, утворений радянським угрупованням.

Починаючи з квітня до червня, на фронтах запанував відносний затишок. Стало зрозуміло, що після поразки під Сталінградом Німеччина спробує взяти реванш. Найкращим місцем вважався саме курский виступ, завдавши ударів по якому в напрямку Орла і Курська з Півночі і Півдня, відповідно, можна було створити котел, масштабами більшими, ніж під Києвом, Харковом на початку війни.

Ще 8 квітня 1943 року маршал Жуков Г.К. направив свою доповідь про весняно-літню військову організацію, де викладав свої думки щодо дій Німеччини на Східному Фронті, де передбачалося, що Курська дуга стане місцем завдання основного удару противника. При цьому Жуков висловив свій план контрзаходів, які включали виснаження супротивника в оборонних боях, а потім нанесення контрудара та його повне знищення. Вже 12 квітня Сталін вислухав генерала Антонова А.І., маршала Жукова Г.К. та маршала Василевського А.М. з цього приводу.

Представники Ставки Верховного Головнокомандувача одноголосно висловилися за неможливість і марність завдання превентивного удару навесні та влітку. Адже, виходячи з досвіду минулих років, наступ проти великих угруповань противника, які готуються до завдання удару, не приносить суттєвих результатів, а лише сприяє втратам у своїх військах. Також формування сил для завдання головного удару мало послабити угруповання радянських військ на напрямах головного удару німців, що також неминуче призвело б до поразки. Тому було ухвалено рішення про проведення оборонної операції в районі Курського виступу, там, де очікувався основний удар сил Вермахту. Таким чином, Ставка розраховувала виснажити противника в оборонних боях, вибити його танки і завдати вирішального удару по противнику. Тому сприяло створення потужної оборонної системи цьому напрямі на відміну перших двох років війни.

Весною 1943 року у перехоплених радіо-даних дедалі частіше з’являлося слово «Цитадель». 12 квітня на стіл Сталіну розвідка поклала план під кодовою назвою «Цитадель», розроблений Генеральним Штабом Вермахту, але ще Гітлером не був підписаний. Цей план підтверджував, що Німеччина готує головний удар там, де на нього чекало радянське командування. За три дні Гітлер підписав план проведення операції.

Для того, щоб зруйнувати плани Вермахту було вирішено створення на напрямку прогнозованого удару глибокоешелонованої оборони та створення потужного угруповання, здатного витримати натиск німецьких частин та здійснити контрудари у момент кульмінації бою.

Склад армій, командувачі

Для удару по радянських військ у районі курско-орловського виступу планувалося залучити сили. групи армій “Центр”, якою командував генерал-фельдмаршал Клюгеі групи армій “Південь”, якою командував генерал-фельдмаршал Манштейн.

До складу німецьких сил входило 50 дивізій, у тому числі 16 моторизованих та танкових, 8 дивізіонів штурмових гармат, 2 танкові бригади, а також 3 окремі танкові батальйони. Крім того танкові дивізії СС «Дас Райх», «Мертва Голова» і «Адольф Гітлер», які вважаються елітними, були підтягнуті для удару в напрямку на Курськ.

Таким чином, угруповання склало 900 тисяч осіб особового складу, 10 тисяч гармат, 2700 танків і штурмових гармат, і понад 2 тисячі літаків, що входили до складу двох повітряних флотів Люфтваффе.

Одним із ключових козирів у руках Німеччини мало стати використання важких танків «Тигр» і «Пантера», штурмових знарядь «Фердинанд». Саме через те, що нові танки не встигли потрапити на фронт, перебували в процесі доопрацювання, початок операції постійно відкладався. Також на озброєнні Вермахту були застарілі танки Pz.Kpfw. I, Pz.Kpfw. I I, Pz.Kpfw. I I I, які пройшли деяку модифікацію.

Головний удар мали завдати 2-а та 9-а армії, 9-а танкова армія групи армій «Центр» під керівництвом генерал-фельдмаршала Моделя, а також оперативна група «Кемпф», танкові 4-а армія та 24-й корпус групи армій “Південь”, якими командувати довірили генералу Готу.

В оборонних боях СРСР задіяв три фронти Воронезький, Степовий, Центральний.

Командував Центральним фронтом генерал армії Рокоссовський К.К.. У завдання фронту входила оборона північного фасу виступу. Воронезькому фронту, командування яким було довірено генералу армії Ватутіну Н.Ф., мав обороняти південний фас. Генерал-полковник Конєв І.С. був призначений командувачем Степового фронту, резерву СРСР під час битви. Разом у районі курського виступу було задіяно близько 1,3 мільйона осіб, 3444 танки та САУ, майже 20 000 гармат та 2100 літаків. Дані можуть різнитися з деякими джерелами.

Озброєння(танки)

Німецьке командування під час підготовки плану «Цитадель» не шукало нових шляхів досягнення успіху. Основну наступальну міць військ Вермахту під час операції на Курській дузі мали виконати танки: легкі, важкі та середні. Для посилення ударних угруповань на початок операції у фронт було поставлено кілька сотень нових танків «Пантера» і «Тигр»

Середній танк “Пантера”був розроблений компанією MAN для Німеччини у 1941-1942 р.р. За німецькою класифікацією вважався важким. Вперше брав участь у боях на Курській дузі. Після боїв влітку 1943 року на Східному фронті почав активно використовуватися Вермахтом та інших напрямах. Вважається найкращим танком Німеччини у Другій світовій війні, навіть незважаючи на низку недоробок.

«Тигр І»— тяжкі танки німецьких збройних сил часів Другої світової війни. На далеких дистанціях бою був малоуразливим вогневими засобами радянських танків. Вважається найдорожчим танком свого часу, адже створення однієї бойової одиниці скарбниця Німеччини витрачала 1 мільйон рейхсмарок.

Panzerkampfwagen IIIдо 1943 року був основним середнім танком Вермахту. Захоплені бойові одиниці використовувалися радянськими військами, з їхньої основі створювалися САУ.

Panzerkampfwagen IIвипускався з 1934 до 1943 р.р. З 1938 року використовувався у збройних конфліктах, але виявився слабшим за аналогічні зразки техніки у противника, не тільки по броні, але навіть і по озброєнню. У 1942 році був повністю виведений зі складу танкових підрозділів Вермахту, проте залишився на озброєнні і використовувався штурмовими групами.

Легкий танк Panzerkampfwagen I – дітище “Круппа” і “Даймлер Бенц”, знятий з виробництва у 1937 році, був випущений у кількості 1574 одиниці.

У радянській армії протистояти навалу німецької броньованої армади мав наймасовіший танк Другої світової війни. Середній танк Т-34мав безліч модифікацій, одна з яких Т-34-85 перебуватиме на озброєнні деяких країн до цього дня.

Хід битви

На фронтах запанував затишшя. У Сталіна виник сумнів щодо вірності розрахунків Ставки Верховного Головнокомандувача. Також думка про грамотну дезінформацію не покидала його до останнього моменту. Тим не менш, о 23.20 4 липня та 02.20 5 липня артилерія двох радянських фронтів завдала по передбачуваним позиціям противника масованого удару. Крім того бомбардувальники та штурмовики двох повітряних армій здійснили авіаналіт на позиції супротивника в районі Харкова та Білгорода. Однак особливого результату це не дало. За даними німців були пошкоджені тільки комунікації зв’язку. Втрати в живій силі та техніці не були серйозними.

Рівно о 06.00 5 липня після потужної артпідготовки значні сили Вермахту перейшли у наступ. Однак несподівано для себе здобули потужну відсіч. Цьому сприяло наявність численних танкових загороджень, мінних полів із великою частотою мінування. Через значні пошкодження зв’язкових комунікацій не вдалося німцям досягти чіткої взаємодії між частинами, що призвело до розбіжностей у діях: піхота часто залишалася без підтримки танків. На північному фасі удар був спрямований на Ольховатку. Після незначного успіху та серйозних втрат німці спрямували удар на Понирі. Але й там вклинитись у радянську оборону не вдалося. Таким чином, 10 липня у строю залишилося вже менше третини всіх німецьких танків.

* Після того як німці перейшли в атаку, Рокоссовський зателефонував Сталіну і з радістю в голосі повідомив про те, що наступ почався. Здивований Сталін запитав Рокоссовського про причину його радості. Генерал відповів, що тепер перемога у Курській битві вже нікуди не піде.

Завдати російським поразка Півдні ставилося завдання 4-му танковому корпусу, 2-му танковому корпусу СС і армійської групі «Кемпф», які входили до складу 4-ї армії. Тут події розгорталися успішніше ніж на Півночі, хоча запланований результат досягнутий не був. 48-й танковий корпус в ударі на Черкаське зазнавав великих втрат, не просуваючись суттєво вперед.

Оборона Черкаського є однією з найяскравіших сторінок Курської битви, яку чомусь практично не згадують. 2-й танковий корпус СС був успішнішим. Йому ставилося завдання вийти в район Прохорівки, де на вигідній тактичній битві місцевості дати бій радянському резерву. Завдяки наявності рот, що складаються з важких “Тигрів”, дивізіям “Лейбштандарт” і “Дас Райх” вдалося досить швидко пробити пролом в обороні Воронезького фронту. Командування Воронезького фронту прийняло рішення про зміцнення оборонних рубежів і направило 5-й Сталінградський танковий корпус виконання цього завдання. Фактично радянські танкісти отримали наказ про зайняття кордону, вже захопленого німцями, але погрози трибуналом та розстрілом змусили перейти їх у наступ. Вдаривши в чоло “Дас Райх” 5-й Стк зазнав невдачі і був відкинутий. Танки Дас Райх перейшли в атаку, спробувавши оточити сили корпусу. Частково їм це вдалося, але завдяки командирам підрозділів, що опинилися поза кільцем, комунікації не були перерізані. Тим не менш, у ході цих боїв радянські війська втратили 119 танків, що є незаперечно найбільшими втратами радянських військ за один день. Таким чином, вже 6 липня німці вийшли до третього рубежу оборони Воронезького фронту, що робило ситуацію складною.

12 липня в районі Прохорівки після обопільної артпідготовки та масованих авіаударів зіткнулися у зустрічному бою 850 танків 5 гвардійської армії під командуванням генерала Ротмістрова та 700 танків з боку 2 танкового корпусу СС. Бій тривав цілий день. Ініціатива переходила з рук до рук. Противники зазнавали колосальних втрат. Все поле бою застилало густий дим пожеж. Однак перемога залишилася за нами, супротивник змушений був відступити.

Цього дня на Північному фасі Західний та Брянський фронти перейшли у наступ. Вже наступного дня оборону німців було прорвано, а до 5 серпня радянським військам вдалося звільнити Орел. Орловська операція, під час якої німці втратили 90 тисяч солдатів убитими, у планах Генштабу мала назву Кутузов.

Операція «Румянців» мала завдати поразки силам німців у районі Харкова та Білгорода. 3 серпня силами Воронезького і Степового фронту було розпочато наступ. До 5 серпня було звільнено Білгород. 23 серпня Харків із третьої спроби було звільнено радянськими військами, що ознаменувало закінчення операції «Румянців», а разом із нею і Курської битви.

* 5 серпня було дано перший за всю Війну салют у Москві на честь звільнення від німецько-фашистських загарбників Орла та Бєлгорода.

Втрати сторін

Досі втрати Німеччини та СРСР під час Курської битви точно не відомі. На сьогоднішній день дані розходяться кардинально. У 1943 році німці в битві на курскому виступі втратили понад 500 тисяч людей убитими та пораненими. 1000-1500 танків супротивника знищили радянські бійці. А радянські аси та сили ППО знищили 1696 літаків.

Що стосується СРСР, то безповоротні втрати становили понад чверть мільйона людей. 6024 танки та САУ були спалені, вибули з ладу з технічних причин. 1626 літаків було збито в небі над Курском та Орлом.

Підсумки, значення

Гудеріан та Манштейн у своїх мемуарах говорять про те, що Курська битва стала поворотним пунктом Війни на Східному фронті. Радянські війська завдали німцям великих втрат, які назавжди втратили стратегічну перевагу. Крім того, бронетанкова міць фашистів вже не могла бути відновлена ​​до колишніх масштабів. Дні Гітлерівської Німеччини були пораховані. Перемога ж на Курській дузі стала чудовою підмогою для підняття моралі бійців на всіх фронтах, населення в тилу країни та на окупованих територіях.

День Військової слави Росії

День розгрому радянськими військами німецько-фашистських військ у Курській битві відповідно до Федерального Закону від 13 березня 1995 року відзначається щороку. Це день пам’яті всіх тих, хто в 1943 році в липні-серпні в ході оборонної операції радянських військ, а також наступальних операцій «Кутузов» та «Румянців» на курскому виступі зумів переламати хребет потужному ворогові, визначивши перемогу радянського народу у Великій Вітчизняній Війні. У 2013 році очікуються масштабні святкування на відзначення 70-річчя перемоги на Вогняній дузі.

Відео про Курську дугу, ключові моменти битви, обов’язково рекомендуємо до перегляду:

Провесною 1943 року, після завершення зимово-весняних боїв, на лінії радянсько-німецького фронту між містами Орел і Бєлгород утворився величезний виступ, спрямований на захід. Цей вигин неофіційно називали Курською дугою. На вигині дуги розташовувалися війська радянських Центрального та Воронезького фронтів та німецьких груп армій «Центр» та «Південь».

Окремі представники вищих командних кіл Німеччини пропонували вермахту перейти до оборонних дій, виснажуючи радянські війська, відновлюючи власні сили та займаючись зміцненням захоплених територій. Однак Гітлер був категорично проти: він вважав, що німецька армія ще досить сильна, щоб завдати Радянському Союзу великої поразки і знову перехопити стратегічну ініціативу, що вислизає. Об’єктивний аналіз ситуації показував, що німецька армія не здатна наступати відразу з усіх фронтах. Тому було вирішено обмежити наступальні дії лише одним відрізком фронту. Цілком логічно німецьке командування обрало для завдання удару Курську дугу. Згідно з планом, німецькі війська повинні були завдати ударів по напрямах, що сходяться від Орла і Бєлгорода в напрямку на Курськ. За успішного результату це забезпечувало оточення і розгром військ Центрального і Воронезького фронтів Червоної армії. Остаточні плани операції, що отримала кодову назву «Цитадель», було затверджено 10-11 травня 1943 року.

Розгадати задуми німецького командування щодо того, куди саме наступатиме вермахт у літній період 1943 року, не становило великої праці. Курський виступ, що сягає багато кілометрів у глибину території, контрольованої гітлерівцями, був спокусливою і очевидною мішенню. Вже 12 квітня 1943 року на нараді у Ставці Верховного Головнокомандування СРСР було ухвалено рішення про перехід до навмисної, спланованої та потужної оборони в районі Курська. Війська РСЧА мали стримати натиск гітлерівських військ, вимотати супротивника, а потім перейти в контрнаступ і розгромити ворога. Після цього передбачалося розпочати загальний наступ у західному та південно-західному напрямках.

На той випадок, якби німці вирішили не наступати в районі Курської дуги, було також створено план наступальних дій силами, зосередженими на цій ділянці фронту. Проте пріоритетним залишався оборонний план, і саме його реалізації Червона армія розпочала у квітні 1943 року.

Оборона на Курській дузі будувалася ґрунтовна. Усього було створено 8 оборонних рубежів сумарною глибиною близько 300 км. Величезна увага приділялася мінуванню підступів до лінії оборони: за різними даними, щільність мінних полів становила до 1500-1700 протитанкових та протипіхотних мін на кілометр фронту. Протитанкова артилерія була не розподілена рівномірно по фронту, а зібрана в так звані «протитанкові райони» — локалізовані скупчення протитанкових гармат, які закривали відразу кілька напрямків і частково перекривали сектори обстрілу один одного. Таким чином досягалася максимальна концентрація вогню і забезпечення обстрілу однієї ворожої частини, що наставала, відразу з декількох сторін.

Перед початком операції війська Центрального і Воронезького фронтів налічували сумарно близько 1,2 мільйона чоловік, близько 3,5 тисячі танків, 20 000 гармат і мінометів, а також 2800 літаків. Як резерв виступав Степовий фронт чисельністю близько 580 000 чоловік, 1,5 тисяч танків, 7,4 тисяч гармат і мінометів, близько 700 літаків.

З німецької сторони в битві брали участь 50 німецьких дивізій, що налічували, за різними даними, від 780 до 900 тисяч осіб, близько 2700 танків та САУ, близько 10 000 гармат та приблизно 2,5 тисяч літаків.

Таким чином, до початку Курської битви Червона армія мала чисельну перевагу. Однак не слід забувати, що ці війська розташовувалися в обороні, а отже, німецьке командування мало можливість ефективно концентрувати сили і домагатися потрібної концентрації військ на ділянках прориву. Крім того, в 1943 році німецька армія отримала у досить великій кількості нові важкі танки «Тигр» і середні «Пантери», а також важкі самохідні установки «Фердинанд», яких було у військах лише 89 (з 90 побудованих) і які, проте , самі собою становили чималу загрозу за умови їхнього грамотного застосування в потрібному місці.

На озброєння німецьких ВПС у цей час надійшли нові бойові літаки: винищувачі Фокке-Вульф-190А і штурмовики Хеншель-129. У ході боїв на Курській дузі відбулося перше масове застосування радянськими ВПС винищувачів Ла-5, Як-7 та Як-9.

6-8 травня радянська авіація силами шести повітряних армій завдала удару на 1200-кілометровому фронті від Смоленська до узбережжя Азовського моря. Метою цього удару стали аеродроми німецьких ВПС. З одного боку, це справді дозволило завдати певних збитків як машинам, так і аеродромам, проте, з іншого боку, радянська авіація зазнала втрат, та й суттєвого впливу на ситуацію в майбутній Курській битві ці дії не мали.

Загалом те саме можна сказати і про дії люфтваффе. Німецькі літаки бомбардували залізничні магістралі, мости, місця концентрації радянських сил. Варто зазначити, що німецька авіація найчастіше діяла успішніше. Претензії щодо цього висловлювалися частинам радянської ППО. Так чи інакше, серйозної шкоди та порушення роботи комунікаційних шляхів Червоної армії німецьким військам досягти не вдалося.

Дату переходу німецьких військ у наступ обидва командування – Воронезького і Центрального фронтів – передбачили досить точно: за їхніми даними, атаки слід очікувати в період з 3 по 6 липня. За день до початку битви радянським розвідникам вдалося захопити «мову», яка повідомила про те, що 5 липня німці почнуть штурм.

Північний фас Курської дуги утримував Центральний фронт генерала армії К. Рокоссовського. Знаючи час початку німецького наступу, о 2:30 ночі командувач фронту наказав провести півгодинну артилерійську контрпідготовку. Потім о 4:30 артилерійський удар був повторений. Ефективність цього заходу була досить суперечливою. За доповідями радянських артилеристів, німецьким військам було завдано значної шкоди. Проте, зважаючи на все, великої шкоди завдати все-таки не вдалося. Точно відомо про невеликі втрати в живій силі та техніці, а також про порушення ліній провідного зв’язку противника. Крім того, тепер німці точно знали, що раптового наступу не вийде — Червона армія готова до оборони.

Авіація мала підтримувати радянські війська у процесі протидії артилерійському нальоту, але через темний час доби всі вильоти було скасовано. О 2:30 5 липня до авіаційних частин надійшла директива про готовність від командувача 16-ї повітряної армії генерал-лейтенанта Руденка. Відповідно до неї, винищувальні частини вже на світанку мали бути готовими до відображення можливих нальотів люфтваффе, а штурмовикам і бомбардувальникам наказувалася бойова готовність до 6:00 ранку.

Рано-вранці радянські винищувачі розпочали боротьбу з німецькими бомбардувальниками та штурмовиками. У районі Малоархангельська німецькі Ju-88, діючи під прикриттям винищувачів Фокке-Вульф, бомбили розташування радянських частин. Льотчиками 157-го винищувального авіаполку було збито три Ju-88 і два FW-190. Німці збили п’ять радянських винищувачів. У цьому бою люфтваффе втратило командира частини Германа Міхаеля, літак якого, за німецькими даними, вибухнув у повітрі.

Аж до пів на восьму ранку в перший день битви на ділянці Центрального фронту радянським льотчикам вдавалося досить успішно відбивати атаки люфтваффе. Однак потім німці почали діяти значно активніше. Збільшилася кількість ворожих літаків у повітрі. Радянські машини продовжували вилітати групами по 6-8 винищувачів: далася взнаки організаційна помилка, допущена авіаційним командуванням. Це призвело до серйозних труднощів для винищувачів ВПС РСЧА. Загалом за перший день битви 16-та повітряна армія зазнала досить серйозних втрат як у знищених, так і у пошкоджених літаках. Крім помилок, згаданих вище, дався взнаки також малий досвід багатьох радянських пілотів.

6 липня 16-та повітряна армія супроводжувала контрудар 17-го гвардійського корпусу біля Малоархангельська. Літаки 221-ї бомбардувальної дивізії здійснювали вильоти аж до другої половини дня, атакуючи німецькі війська в Сеньковому, Ясній Поляні, Подоляні та інших населених пунктах. У той самий час німецькі літаки безперервно бомбардували позиції радянських військ. За радянськими даними, великих втрат радянські танки від бомб не зазнавали — більшість знищених і пошкоджених на той час машин було підбито сухопутними засобами.

До 9 липня 16-та повітряна армія продовжувала не лише вести активні бої, а й паралельно намагатися змінити тактику застосування авіації. Перед бомбардувальниками намагалися надсилати великі групи винищувачів для «розчищення» повітряного простору. Командири авіадивізій та полків стали отримувати більше ініціативи під час планування операцій. А ось при проведенні операцій льотчики мали діяти відповідно до заданих цілей, не відволікаючись від плану.

Загалом за часи боїв першого етапу Курської битви частинами 16-ї повітряної армії було скоєно близько 7,5 тисяч літако-вильотів. Армія зазнала важких втрат, але зробила все можливе для того, щоб надати належну підтримку своїм наземним силам. Починаючи вже з третього дня боїв, командування армії змінило тактику дії літаків, вдаючись до масованих ударів по скупченням ворожої техніки та живої сили. Ці удари позитивно вплинули на розвиток подій 9-10 липня в смузі битв Центрального фронту.

У смузі дій Воронезького фронту (командувач – генерал армії Ватутін) бойові дії почалися ще вдень 4 липня з ударів німецьких частин по позиціях бойового охорони фронту і продовжилися до глибокої ночі.

5 липня розпочалася основна фаза битви. На південному фасі Курської дуги бої відрізнялися значно більшою напруженістю і супроводжувалися серйознішими втратами радянських військ, ніж північному. Причиною тому стала місцевість, найбільш підходяща застосування танків, і ряд організаційних прорахунків лише на рівні радянського фронтового командования.

Головний удар німецьких військ завдавав уздовж шосе Білгород – Обоянь. Цю ділянку фронту утримувала 6-та гвардійська армія. Перша атака відбулася о 6 годині ранку 5 липня у напрямку села Черкаське. Відбулися дві атаки за підтримки танків та авіації. Обидві були відбиті, після чого німці перенесли напрямок удару у бік населеного пункту Бутово. У боях у Черкаського противнику практично вдалося здійснити прорив, але ціною важких втрат радянські війська запобігли йому, часто втрачаючи до 50-70% особового складу частин.

Авіаційну підтримку частин РККА на південному фасі Курської дуги здійснювали 2-а та 17-а повітряні армії. Рано-вранці 5 липня німецька авіація розпочала бомбардування бойових порядків першої та другої ліній радянської оборони. Вильотами винищувальних ескадрилій вдалося завдати досить істотних збитків противнику, проте втрати радянських військ також були високі.

6 липня німецькі танки пішли на штурм другої лінії оборони радянських військ. Цього дня серед інших радянських частин слід відзначити 291 штурмову і 2 гвардійську штурмову авіадивізії 16 повітряної армії, які вперше застосували в бою кумулятивні бомби ПТАБ 2,5-1,5. Ефект цих бомб на ворожу техніку було охарактеризовано як «відмінний».

Проблеми та недоліки, які наголошувалися в діях радянської авіації 2-ї та 17-ї повітряних армій, дуже схожі з аналогічними проблемами у 16-й армії. Однак і тут командування намагалося коригувати тактику застосування літаків, вирішувати організаційні завдання якнайшвидше і всіма силами прагнути підвищення ефективності дій повітряних сил. Очевидно, своєї мети ці заходи досягли. Все частіше в рапортах командирів наземних частин стали з’являтися слова про те, що радянські штурмовики суттєво полегшують відбиття німецьких танкових та піхотних атак. Винищувачі також завдавали противнику істотних збитків. Так, зазначалося, що лише 5-й винищувальний авіакорпус за перші три дні досяг позначки 238 збитих літаків противника.

10 липня на Курській дузі встановилася погана погода. Це різко знизило кількість літако-вильотів як із радянської, так і з німецької сторони. Серед безумовно вдалих боїв цього дня можна відзначити дії 10 Ла-5 зі складу 193 винищувального полку, які зуміли розігнати групу з 35 пікувальників Ju-87 з прикриттям з шести Bf.109. Ворожі літаки безладно скинули бомби і почали йти на свою територію. Два «Юнкерси» було збито. Геройський подвиг у цьому бою здійснив молодший лейтенант М. В. Кубишкін, який, рятуючи свого командира, пішов на зустрічний таран «Месершмітт» і загинув.

12 липня, у розпал Прохоровського бою, авіація обох сторін могла надаватися лише дуже обмежену підтримку наземним частинам: погодні умови продовжували залишатися поганими. ВПС Червоної армії здійснили цього дня всього 759 літако-вильотів, а люфтваффе — 654. При цьому у звітах німецьких льотчиків немає згадок про знищені радянські танки. Надалі перевага в повітрі на південному фасі Курської дуги поступово переходила до радянської авіації. До 17 липня активність 8-го авіакорпусу німців впала майже до нуля.