Перші паперові гроші на українських землях

Поява перших паперових грошей на теренах України пов’язана з іменем російської імператриці Катерини II (1762-1796 рр.). Ще до її правління склалися обставини, які змушували правлячу верхівку замислитися над впровадженням в обіг паперових грошей. Це було зумовлено інтенсивним розвитком торговельних відносин і новоствореної банківської системи. Так, ще Петро III (1761-1762 рр.) прийняв указ (від 25 травня 1762 р.) про заснування Державного банку та про запровадження у грошовій системі Росії банківських білетів. Державний переворот 1762 р. завадив виконанню цього указу. Проте невдовзі критичний стан бюджету (російсько-турецька війна спричинила його дефіцит майже у 2 млн руб.) змусив Катерину II, що захопила владу внаслідок перевороту, повернутися до проблеми паперових грошей.

У 1768 р. граф Карл Сіверс надіслав Катерині II доповідь, в якій обстоював необхідність запровадження на території Росії паперових грошей. Він стверджував, що основною умовою для забезпечення довіри населення до асигнацій є їх приймання завжди і всюди та нагромадження у спеціально створеному банку мідних грошей на суму, на яку буде випущено асигнації.

План запровадження паперових грошей, розроблений графом Карлом Сіверсом і князем А. А. Вяземським, було затверджено імператрицею Катериною II у маніфесті від 29 грудня 1768 р. Згідно з цим документом в обіг вводилися перші в Росії паперові грошові знаки – асигнації.

Асигнації першого зразка випускалися номіналами 100, 75, 50 і 25 рублів та були в обігу з 1769 р. по 1786 р. Вони були двох видів -московські й петербурзькі та спершу оплачувалися лише у відповідному банку (Московському або Петербурзькому). Однак у 1771 р. ці обмеження було скасовано.

Намагаючись утвердити престиж асигнацій, 1774 р. уряд оголосив про готовність припинення випуску асигнацій, тільки-но їхня загальна кількість досягне 20 млн рублів (що дорівнювало вартості розміщених в асигнаційних банках валютних цінностей).

Циркулювали асигнації тільки на внутрішньому ринку. Ввіз і вивіз їх за кордон було заборонено через побоювання припливу в державу фальшивих купюр. Водночас у самій Російській імперії фальшування асигнацій було поширене, хоча винним загрожувала смертна кара.

Перші російські асигнації друкувалися на міцному білому папері зі складними філігранями. їх малюнок складався з візерунчастої рамки і тексту, виконаного чорною фарбою, а також двох овальних відбитків (медальйонів). Зворотній бік асигнацій був чистим і не містив малюнків. На кожній асигнації були підписи чорнилом двох сенаторів, радника і директора банку. Рамка мала два написи: верхній – “любовь к отечеству”, нижній – “действует к пользе онаго”, а ліворуч і праворуч однакові слова – “государственная казна”. У кутах рамки під коронами розміщувалися герби чотирьох царств – Московського, Казанського, Астраханського та Сибірського. Зверху над друкованим текстом було зображено два овали без фарби з емблемами. На лівому овалі – військові регалії (гармати, ядра, прапори) та символічні знаки промисловості й торгівлі (пакунок, бочка, кадуцей Меркурія), за якими проглядався корабель. У центрі

овалу – двоголовий орел, на шиї якого – орден Андрія Первозваного. Посеред ланцюга ордена містився геральдичний щит із зображенням Георгія Побідоносця. Зверху овалу – напис “покоит и обороняет”. На правому овалі – скеля, а під нею – бурхливе море та голови різних потвор, зверху півколом – напис “невредима”. Такий зовнішній вигляд мали перші асигнації Російської імперії, які потрапили до грошового обігу Лівобережної України. Після поділу Польщі гроші поширились і на Правобережну Україну.

28 червня 1786 р. Катерина II видала маніфест, який обмежив емісію асигнацій до 100 млн рублів і вводив в обіг нові купюри номіналами в 5 і 10 рублів, які друкувалися на кольоровому папері (десятирубльові – на червоному, п’ятирубльові – на синьому). На краях купюр із чотирьох сторін містилися водяні знаки. На асигнаціях були підписи директора Державного асигнаційного банку і касира (на лицевім боці), а також радника правління банку (на зворотнім боці). У верхній частині асигнації було виконано овальне рельєфне зображення.

На жаль, проголошену обіцянку про дотримання лімітової суми емісії було порушено. У 1790 р. асигнацій перебувало в обігу вже на суму 111 млн рублів. У той час нові банки перестали підтримувати рівновагу між металевим забезпеченням асигнацій та їхньою кількістю. Іншими словами, почалася незабезпечена емісія, курс асигнацій різко падав, і вони стали істотно відрізнятися від срібного рубля купівельною спроможністю.

Спроба Павла І вилучити з обігу не забезпечену металом частину асигнацій виявилася вдалою, але уряд не зміг відмовитися від подальшої емісії, і курс асигнації знову впав: у 1800-1805 рр. він коливався від 66 до 80 копійок сріблом за рубль асигнаціями.

Особливо сильно зросла емісія асигнацій під час правління Олександра І (1801-1825 рр.). Причиною цьому стали затяжні війни, що їх Росія вела проти Франції (1805 р., 1806-1807 рр.), Туреччини (1806-1821 рр.) і Швеції (1808-1809 рр.). Асигнації стрімко знецінювалися: вже у грудні 1810 р. за 100 тис. асигнаціями давали 25 тис. рублів сріблом. Напередодні Вітчизняної війни 1812 р. сума асигнацій, яка перебувала в обігу, складала 581,4 млн рублів, а 1815 р. (після закінчення війни) – 836 млн рублів. Становище ускладнювалося ввезенням великої кількості фальшивих рублів наполеонівськими військами. Курс асигнаційного рубля впав до 20 копійок сріблом.

У 1818р. в обіг надійшли 25- і 50-рубльові асигнації, 1819 р. – 5-, 10-, 25-, 50-, 100- і 200-рубльові. Нові грошові знаки значно відрізнялися від попередніх. Вони були виконані у стилі класицизму, відзначалися чіткістю зображення, рівновагою композицій, досконалістю малюнків і містили зображення герба Російської імперії. Мали вони і кілька водяних знаків. Такі асигнації випускалися в обіг щорічно до 1843 р.

Після проведення грошової реформи 1839-1843 рр. асигнації, курс яких був 3 руб. 50 коп. за 1 срібний рубль, повинні були виконувати роль допоміжного грошового знаку.

У 1840 р. при Державному комерційному банку було утворено депозитну касу, що залучала у вклади срібло в обмін на депозитні білети. За допомоги депозитних білетів, стовідсотково забезпечених сріблом, держава намагалася відродити довіру населення до паперових грошей. Депозитні білети випускалися лише на ту суму, на яку в депозитній касі накопичувався фонд золота і срібла. Такі білети були рівноправним платіжним засобом поруч із срібною монетою і перебували в обігу на території всієї країни. Користуючись великою популярністю, депозитні білети дедалі частіше використовувалися для погашення зобов’язань, особливо тоді, коли це стосувалося великих платежів.

Неврожай 1840 р. і дефіцит державних коштів змусили уряд ухвалити рішення про випуск кредитних білетів на суму ЗО млн срібних рублів. Тож у 1841 р. було випущено нові грошові знаки – кредитні білети 50-рубльової вартості, що оберталися нарівні зі сріблом і розмінювалися на срібну монету. У той час на теренах Російської імперії одночасно оберталися паперові грошові знаки трьох видів: асигнації, депозитні та кредитні білети.

Останнім кроком реформи Є. Ф. Канкріна, згідно з маніфестом від 1 червня 1843 р., була заборона використовувати у грошовому обігу країни всі наявні види паперових грошових знаків та їх заміна на державні кредитні білети. Нові паперові гроші повинні були повністю забезпечуватися золотими, срібними і мідними запасами. Указом від 21 вересня 1843 р. передбачався випуск білетів номінальною вартістю 3, 5, 10 і 25 рублів, а указами від 2 жовтня 1843 р., 23 лютого та 4 жовтня 1844 р.- білетів в 1, 50 і 100 рублів. На лицьовім та зворотнім боці грошових знаків було зображено герб Росії, вміщено витяг із маніфесту, зазначалися рік випуску і номер банкноти.

У 1853 р., з початком Кримської війни, уряд відчув гостру потребу у фінансових ресурсах. Цю проблему було вирішено нерозважливо – додатковою емісією кредитних білетів, що, своєю чергою, призвело до падіння їх курсу і масових обмінів на монети. За таких обставин 1854 р. уряд призупинив вільний обмін кредитних білетів на срібло. Фінансування Кримської війни 1853-1856 рр. практично звело нанівець позитивні результати грошової реформи 1839-1843 рр. Грошова система почала стрімко руйнуватися, і майже до кінця XIX ст. в Росії існував розладнаний паперово-грошовий обіг.

У 1861 р. було здійснено ряд спроб із метою налагодити функціонування грошового обігу належним чином. Однією з них було здійснення зовнішніх запозичень. Так, 1862 р. уряд уклав угоду з банками “H. М. Ротшильд і сини” в Лондоні та “Брати Ротшильди” в Парижі про п’ятипроцентний кредит на суму 15 млн фунтів стерлінгів. Частина цих грошей пішла на поповнення розмінного фонду, що дозволило з травня 1862 р. відновити обмін кредитних білетів на монети. Проте суми, що їх пред’являли до обміну, були настільки великими, що невдовзі обмінний фонд досягнув свого критичного рівня, і в кінці 1863 р. уряд знову припинив обмін кредитних білетів на золото і срібло. Спроба стабілізації рубля успіху не мала.

Зовнішній вигляд державних кредитних білетів, починаючи від середини 50-х і особливо після 60-х років, зазнав суттєвих змін. На них почали з’являтись архітектурні споруди й портрети історичних діячів – полководця князя Дмитрія Донського (кредитний білет 5 рублів, 1866 p.), засновника династії Романових Михайла Федоровича (кредитний білет 10 рублів, 1880 p.), Петра І (кредитний білет 50 рублів, 1868 p.), Катерини II (кредитний білет 100 рублів, 1864 p.). Уперше друкувалися зображення імператорських вензелів: на знаках, випущених до 1882 р.,- Олександра II, з 1882 p.- Олександра НІ, а з 1895 p.- Миколи II.

У 1887-1895 pp. було випущено державні кредитні білети нових зразків номіналами 1,3,5, 10 і 25 рублів, на зворотнім боці яких було зображено герб Російської імперії. Усі кредитні білети, випущені в той період, містили текст з указівками про їхній обмін у касі Державного банку на срібну й золоту монету. Одначе на практиці це не виконувалося.

Для налагодження грошового обігу в країні необхідно було провести нову грошову реформу, яка забезпечила б стабілізацію курсу паперового рубля. Агрегуючи золоті запаси та здійснюючи валютні інтервенції на російських та іноземних біржах, російський уряд від початку 90-х pp. зумів досягнути стабілізації курсу рубля на певному рівні. До моменту оголошення реформи курс паперового рубля дорівнював приблизно 66 коп. золотом. На цьому рівні й провели девальвацію. Водночас в обіг поступово почало вводитися золото.

Золота монета підлягала обміну на кредитні білети. При цьому між ними було встановлено таке співвідношення: 7,5 рубля кредитних білетів за напівімперіал (5 золотих рублів) і 15 рублів – за імперіал ( 10 золотих рублів).

У той час Державний банк почав приймати вклади золотом, видаючи намість депозитні квитанції різної вартості. Ці квитанції без будь-яких труднощів приймались у сплату казенних платежів нарівні із золотом.

Завершальним етапом реформи було прийняття закону, що регулював емісію кредитних білетів. Державному банкові дозволялося здійснювати випуск на 600 млн рублів. Половина цієї суми забезпечувалася золотом, решта – товарами й нерухомістю. Випуск білетів понад цю суму належало стовідсотково забезпечувати золотом.

Після грошової реформи (1895-1897 рр.) Державний банк перетворився на емісійний, а його кредитні білети – на банківські Економічне піднесення в країні було підкріплене випуском банкнот, які кредитували товарообіг і вільно розмінювалися на металеві гроші. Це сприяло перебуванню оптимальної кількості банкнот у грошовому обігу відповідно до потреб господарського розвитку країни.

Проведена реформа дозволяла здійснювати необмежений обмін білетів на золоту монету. Це викликало потребу у проведенні відповідних змін у написах на державних кредитних білетах, який раніше передбачав обмін на срібну монету, як основний засіб платежу. Спершу було випущено білети номіналами 1, 3, 5, 10 і 25 рублів із попереднім зовнішнім виглядом та білети номіналом 50 рублів зразка 1899 р., 100 рублів (1898 р.) і 500 рублів (1898 р.), на яких було зображено портрети Миколи II, Катерини II і Петра І відповідно. Усі кредитні білети, які перебували в грошовому обігу до проведення реформи, були вилучені до 1902 р., а з 1905 р. почалася поступова заміна грошових знаків, випущених у перші роки після реформи, на кредитні білети нових зразків.

У результаті багаторічних творчих пошуків було виведено образ “російської валюти”, зображення на якій нерідко перевершували складністю й витонченістю рисунки та гравюри кращих художників. Тоді було випущено в обіг грошові знаки номіналами 3 рублі (зразка 1905 р.), 5, 10 і 25 рублів (1909 р.), 100 рублів (1910 р.) і 500 рублів (1912 р.). Останню купюру можна віднести до кращих взірців світових валют. До того ж вона виявилася найбільшою за всю історію паперових грошей. На купюрах номінальною вартістю 25 рублів та більше було зображено портрети царів Олександра III, Катерини II і Петра І.

Стабільність паперових грошових знаків похитнулася з початком першої світової війни, в яку була втягнена Російська імперія. Використання паперово-грошової емісії для фінансування війни стало причиною інфляції, що суттєво зменшило купівельну спроможність рубля. Кредитні білети у великих кількостях пред’являлися для обміну на золото. Це змусило уряд у липні 1914 р. припинити такі операції. А емісія кредитних білетів тривала. Так, до 1 січня 1916 р. уряд тричі збільшував розмір емісії Державного банку понад суму, встановлену емісійним законом 1897 р.

Якщо до війни банкнотна емісія Державного банку мала стійке золоте покриття, то у воєнний час нові емісії, власне, не мали ніякого забезпечення. Уряд був безсилим в умовах війни виконати свої короткострокові зобов’язання, які згодом перетворились у довгострокові, а затим – у безстрокові. Емісія кредитних білетів, позбавлена будь-якого стійкого забезпечення, ставала засобом покриття воєнних витрат, що безперервно зростали. Емітовані кредитні білети з банкнот перетворилися в нерозмінні паперові гроші.

Банкноти 1961 року: різновиди та їх вартість

Історія паперових банкнот в Росії бере початок з часів Катерини ІІ. Саме нею були введені в обіг паперові гроші. 100-рублева папірець «Катруся» відрізнялася значним розміром і вагомістю госказначейского забезпечення.

Згодом розміри грошових банкнот зменшувалися, а їх реальна вартість знижувалася. Реформа грошових знаків Радянського Союзу 1961 року деномінованих що використовували рублі 1947 в 10 разів. Рубль в черговий раз став «легше», а ціни після реформи 1961 року – вище.

зміст:

Реформа грошей 1961 року в СРСР

Радою Міністрів Радянського Союзу було оприлюднено постанову про введення з 01.01.1961 р нового масштабу цін і обміну грошових знаків на квитки зразка 1961 року номіналом в 1, 3, 5, 10, а також 25, 50 і 100 руб. За 1 новий рубль «купувалися» 10 рублів старих.

Сьогодні і знавцям, і нетямущим в боністиці, частенько трапляються радянські купюри зразка 1 961-го року. Це не дивно, тому що ще років 25 тому такі паперові гроші були символом надійності в економіці і у багатьох викликають ностальгію і навіть зберігаються як реліквія.

Деякі все ж сподіваються, що з часом вдасться продати радянські банкноти дорожче. Інших цікавить, скільки коштують паперові рублі того часу, зовнішній вигляд яких в незміненому вигляді проіснував 30 років. Адже графічне рішення банкнот, випущених в обіг після реформи 1961 року, що не змінювалося і побило історичний рекорд стабільності дизайну паперової купюри. Але так як ці радянські купюри все ще досить поширені у населення, ринкова їх вартість зовсім невисока.

Як називалися банкноти 1961 року

Введені в обіг «нові» банкноти офіційно називалися по-різному. Номінал від 1 до 5 рублів іменувався «державні казначейські білети», а більш солідні купюри гідністю в 100, 50, 25 і 10 рублів вважалися «квитками Державного банку СРСР», зберігши ту ж назву, що і гроші зразка 1947 року.

Народна назва паперових банкнот так само грунтувалося на порівнянні з грошима «старими». Старі – «сталінські онучі» – були досить солідними за розміром банкнотами. А гроші, введені в обіг після реформи 1961 року, що завдяки невеликому розміру банкнот і незвичного радянським людям різноманітності кольорів, отримали влучне визначення «хрущовські фантики».

Взагалі традиція давати назву грошей в російській народі була досить сильною. Спершу «народні» назви мали тільки монети, а з появою паперових купюр, і ці гроші обзавелися прізвиськами.

Однак деякі звичні нам назви мають глибоке історичне коріння. Наприклад, нову 10-тірублевую купюру 1961 року часто називали «десяткою» або «червонцем» за аналогією з царськими золотими 10 рублями і завдяки червоному, «Червона» кольором радянської купюри. За колір народ ще називав її і «червоненька».

25-тірублёвую банкноту називали «четвертак». Мали ходіння «трояки» (3 руб.), «П’ятірки» (5 руб.), «Полтиники» (50 руб.) І 100 рублів – «стольник».

Як виглядали паперові рублі 1961 року

Як уже зазначалося, дизайн, графіка і колірна палітра нових паперових грошей були досить цікавими та різноманітними.

Лицьову сторону квитків від 1 до 50-ти руб. включно виконав художник Держзнаку С. А. Поманскій. На зворотному боці всіх паперових банкнот намалював І. І. Дубасов, а «обличчя» купюри в 100 руб. – Ю. А. Лук’янов.

Кожна з банкнот мала свій основний колір:

• жовто-коричневий – 1 і 100 рублів;
• зелений – 3 і 50 рублів;
• синій – 5 рублів;
• червоний – 10 рублів;
• фіолетовий – 25 рублів.

Банкнота 1 рубль 1961 року:

Банкнота 3 рубля 1961 року:

Банкнота 5 рублів 1961 року:

Банкнота 10 рублів 1961 року:

Банкнота 25 рублів 1961 року:

Банкнота 50 рублів 1961 року:

Банкнота 100 рублів 1961 року:

На квитках 5, 3, 1 рубль зображувалися вежі і храми Московського Кремля. Банкноти від 10 руб. прикрашалися портретом В.І.Леніна. Найкрасивішою вважалася купюра номіналом в 25 рублів в бузково-фіолетових тонах. Дизайн її, до речі, настільки технологічно високий, що до сих пір 25 рублів 1961 року визначається як високозащіщённая банкнота, підробити яку неймовірно складно.

Скільки коштують банкноти 1961 року

Вартість банкноти (будь-який) залежить від безлічі факторів, серед них такі вузькоспеціальні, як тип друку / кліше, напрямок водяного знака, ультрафіолетовий штамп. Ультрафіолетовим захистом, наприклад, забезпечувалися купюри в 10, 25, 50 і 100 рублів СРСР. Але існують банкноти 10-ти і 25-тірублевие, на яких немає УФ штампа. Такі бони стоять в три-п’ять разів вище. Або ж на 25-тіпятірублёвках УФ штамп міг бути або бузковим, або жовтим. А від кольору ультрафіолетового свічення також змінюється вартість купюри.

Більш «стандартними» відмінностями банкнот зразка 1961 року, що на які зазвичай звертають увагу, є:

• тип паперу. Всього їх 2. Папір 1-го типу не має глянцевому поверхні, крім цього, її колір має легкий відтінок кольору купюри. Папір 2-го типу більш поширена, має білий колір і глянцеву поверхню з одного боку. Купюри, випущені на папері 1-го типу в рази дорожче паперових рублів, надрукованих на папері типу № 2.
• серія (заміщений). Банкноти, серія яких починається на букву «Я», цінуються дорого.
• стан грошової купюри. Воно може бути від «нижче середнього» / F (стара / брудна / рвана купюра) до стану «ідеальне» / UNC (навіть без найменших дефектів). Відповідно, варіюється і ціна цих бон.

Існують різні каталоги, таблиці і інтернет-форуми, які можуть підказати, скільки коштують паперові рублів радянського зразка. Якщо, наприклад, виходити тільки з категорії «стан», то купюра номіналом в 100 рублів в стані «ідеальне» оцінюється в 500 сьогоднішніх російських рублів. Грошовий знак номіналом 1 рубль СРСР «ідеальний» – 40 рублів, а стара купюра того ж номіналу має ціну всього-на-всього в 3 рубля.

Орієнтовні ціни на радянські банкноти зразка 1961 року вказані в наступній таблиці:

Номінал Вартість UNC (ідеальний стан) 1 рубль 30-40 рублів 3 рубля 80-100 рублів 5 рублів 180-200 рублів 10 рублів 170-200 рублів 25 рублів 140-170 рублів 50 рублів 300-400 рублів 100 рублів 400-500 рублів

Писати чи розповідати про гроші радянської епохи, як і взагалі про колекції купюр і монет, можна нескінченно. Як бачите, «допоміжна» історична дисципліна – боністика – може посприяти в поліпшенні матеріального стану (якщо пощастить), а може допомогти у вивченні історії конкретної країни, регіону.