Чи мобілізують в Україні 3 мільйони чоловіків заради перемоги: експерти про ймовірність тотального призову

Після появи інформації про те, що в Україні мають мобілізувати 3 мільйони чоловіків заради швидшої перемоги (про це першим повідомило німецьке видання Welt із посиланням на історика Едварда Луттвака), організувавши тотальну мобілізацію, ситуацію прокоментували військові експерти – колишній речник Генштабу ЗСУ Владислав Селезньов і військово-політичний оглядач групи “Інформаційний спротив” Олександр Коваленко.

“В лютому 2014 року Росія розпочала гібридну війну проти України. Інформаційна агресія в цій війні є дуже потужною. ІПСОшні історії постійно трапляються, їх генерують відповідні організації військового характеру з території Російської Федерації. Мета – максимально створити хаос, посіяти панічні настрої в українському суспільстві, – каже Владислав Селезньов ТСН.ua. – Історія про масштабну мобілізацію, мовляв, треба мобілізувати 3 мільйони чоловіків – з тих самих джерел. Завдання – налякати весь український народ, мовляв, кожен, хто може тримати в руках зброю, буде воювати. Чи можна виключати такий варіант? Абсолютно ні. Але зараз передумов для цього немає. Суммарно 1 млн 300 тис. військовослужбовців Сил оборони виконують бойові завдання”.

До цього Селезньов додає: “Те, що мобілізація триває постійно на рівні визначених показників – це очевидно. Призиваються ті, хто потрібні, проходять навчання, після чого відправляються до бойових частин і підрозділів. Це плановий процес. Військовий стан в Україні продовжено, це означає, що мобілізаційні процеси триватимуть”.

Своєю чергою Олександр Коваленко в коментарі для ТСН.ua так охарактеризував нинішню ситуацію з мобілізацією в Україні: “Критичної ситуації у ЗСУ з ресурсом немає. Потреба є, але критичної ситуації немає”.

Водночас Олександр Коваленко зауважив, що за версіями деяких західних ЗМІ, в Україні провалився контрнаступ і є апокаліптичні сценарії, що насправді не відповідає дійсності.

Що зміниться після заміни військкомів

За словами Владислава Селезньова, у нього, як військового експерта, немає впевненості в тому, що фронтовики, які обіймуть посади обласних військкомів (останніх президент нещодавно наказав звільнити), зможуть стабілізувати ситуацію, яка зараз є з мобілізацією.

“Пішла хвиля заміни обласних військкомів. А районні, а в містах? А голови та члени ВЛК? Я думаю, що і там треба дивитися дуже ретельно, бо працює система щодо “відмазування” тих, хто має гроші й бажання відкуповуватися“, – каже Селезньов.

До цього він додає, що ЗСУ досі не мають доступу до багатьох державних реєстрів, за допомогою яких можна було б створити єдиний реєстр, за яким вести ретельний електронний облік військовозобов’язаних. За словами Селезньова, певні держоргани не діляться з військовими відповідними базами даних.

Читайте також:

У ЗСУ підрахували, скільки чоловіків справді готові піти на фронт

Мобілізаційний резерв України становить загалом близько 5 мільйонів осіб, з яких 1 млн вже пішов служити у військо.

Іван Тимочко пояснив ситуацію з мобілізаційним резервом / колаж УНІАН, фото t.me/V_Zelenskiy_official, кадр з відео

Наразі в Україні готові йти воювати близько 2,5 млн чоловіків. Про це в етері телемарафону сказав голова ради резервістів Сухопутних військ ЗСУ Іван Тимочко, коментуючи результати січневого соцопитування чоловіків.

Онлайн було опитано 400 чоловіків, з них 48% сказали, що не готові йти до війська, майже 35% – навпаки, готові, а 17% респондентів важко було відповісти.

“На другому році війни ми бачимо, що 50% готові сприйняти питання мобілізації як процес, на який вони погодяться. Насправді це та золота середина, про яку ми говоримо, враховуючи те, що в нас шалено попрацювала російська пропаганда, попри те, що в нас уже велика кількість людей служить. Якщо розраховувати, що мобілізаційний ресурс у нас в Україні близько 5 мільйонів, і мільйон уже пішов служити, то ми можемо говорити, що з тих, хто залишився, це насправді готових так чи інакше нести військову службу – більше 2,5 мільйона. Нехай навіть два мільйони”, – зазначив Тимочко.

Він зауважив, що це, між іншим, відповідь тим, хто дуже лементував і репетував, що мобілізувати 500 тисяч – це катастрофа для України.

Мобілізація в Україні

19 грудня Володимир Зеленський під час великої підсумкової прес-конференції повідомив, що військові запропонували мобілізувати ще 450-500 тисяч українців.

В кінці січня Кабмін передав до парламенту оновлену версію проекту закону про мобілізацію. Наразі він проголосований у першому читанні та готується до другого, останнього. В ньому будуть виписані нові правила мобілізації та демобілізації.

На початку лютого заступник командира 3-ої ОШБр Максим Жорін, коментуючи мобілізаційні процеси в країні, зазначив, що Україні потрібен новий законопроект про мобілізацію, але називати конкретну кількість бійців, яких треба мобілізувати не є вірним, оскільки потреба буде в них постійно.

“Не вирішать питання навіть 500 тис. людей. Ми що, 500 тис. людей отримаємо і переможемо у війні? Ні, так не буде”, – сказав він.

За словами Жоріна, українці мають усвідомити, що живуть в новій реальності, де люди в армії потрібні завжди. Для цього, вважає він, треба, щоб всі чоловіки стали на облік. Аби розуміти, хто може воювати і які функції виконувати.

Вас також можуть зацікавити новини:

Успенська церква Львова

У ті далекі часи, коли церква і держава йшли по історії рука об руку і не мислимо було існування скільки-небудь жвавого поселення без храму Господнього, в самому тоді ще зовсім молодому серці Галичини на розі з Ринковою площею з’явився православний храм Успіння Пресвятої Богородиці (Грецький як його називали місцеві). Правда факт його існування на цьому місці в документальних джерелах згадується лише в контексті перенесення Успенської церкви ближче до фортечних (нині Губернаторських) валів і будівництва на його місці Латинського собору в 1360 році як індикатор зміни підданства на польське.

На момент грандіозної львівської пожежі 1571 року храмова будівля на Підвальній під захистом Королівського арсеналу була вже третьою, яка за два століття існування церкви не тільки стала міським православним собором, а й отримала в 1585 році статус ставропігійної (прямого підпорядкування Константинопольському патріархату). Ось тільки будова розділила долю всього старого Львівського центру – перетворилася в дим і попіл того руйнівного згарища.

І хоча вже в наступному році питання про відновлення Успенського комплексу було вирішено Ставропігійською громадою Львова, куди входили українські, грецькі, молдавські міщани, ремісники і торговці, будівництво почалося з вежі-дзвіниці, що було обумовлено перш за все оборонними потребами. Ще через шість років для духовних потреб почалося зведення каплиці Трьох святителів. І лише останньою черга дійшла до храму.

Лик Богородиці пензля Миколи Петрахновіча

Розроблений в 1597-му проект створення нового храму Божого грецького віросповідання належав міському громадянину італійського походження архітектору Паоло Доминичи (- 1618) (Павло Римлянин). У 1591 році головний архітектор (він же постачальник каменю) почав будівельні роботи. Через рік до Римлянина приєднався його тесть архітектор Войцех Капінос (1545 – 1610), а в 1592-му – Амвросій Прихильний (- 1641), останньому з яких довелося закінчувати роботи вже одному (в 1597-го тандем Римлянин – Капінос з якихось причин був відсторонений).

Не дивлячись на достатнє фінансування, в якому крім інших взяли участь гетьман П. Конашевич-Сагайдачний, молдавські господарі Павло, Єремія і Симон Могила, московський цар Федір Іоанович (нагадуванням про їхній внесок служать герби Молдавії та Московії в центральному куполі), роботи розтягнулися на цілих тридцять вісім років.

Зволікання були пов’язані з національно-релігійними чварами, в яких місцева влада католицької Речі Посполитої не завжди приймала сторону Ставропігійського братства: то заготовлене братством вапно назавжди “позичить” міська рада для ратуші (1593), то вже зведену під дах цегляну будівля розберуть для перебудови в камені (1598), то патрицій Кампіан забере для своєї каплиці все середні і великі камені (1627)…

Купол з ліхтарем Успенського храму

Лише 1629 року Успенська церква Львова була закінчена. Освячення ж її 26 січня 1631 року в присутності архімандрита Києво-Печерської лаври Петра Могили (1597 – 1647) провів Галицький єпископ Константинопольської православної церкви Єремія Тиссаровський (- 1641).

Однак роботи з облагороджування головної святині Руського кварталу Львова тривали і далі: в 1642-ому будівлю покрили позолоченою бляхою, а в середині XVII століття її прикрасив оновлений іконостас пензля учня художника Ф. Сеньковича – Миколи Петрахновича-Мораховського (1600 – 1666), який відновив (намісницький, пророцький, святковий ряди, царські та дияконські врата) і розвинув (страсний і апостольський ряди) його після пожежі, що виникла в результаті удару блискавки 21 травня 1630 року. Наприкінці того ж сторічча до північного фасаду була прибудована крита галерея-аркада.

Центральний вхід Грецької церкви Львова

А в 1773-ому і шістьма роками пізніше святиня Ставропігійського товариства знову постраждала від руйнівної пожежі, з якого вийшла з оновленою формою даху, зміненою формою центрального купола і новим іконостасом скульпторів М. Філевича і Ф. Олендзького (старий було продано церкви села Грибовичі в 1767 році); ікони до нього були написані в 1854 – 1859 роках польським художником Марціном Яблонським (1801 – 1876) і збереглися донині.

Зі встановленням Габсбурзької короною в 1788 році контролю над галицькими землями, у Львові пішли в небуття розселення по національно-релігійною ознакою як і високі оборонні стіни, Ставропігійське братство було розпущено, але його Успенська церква продовжила своє існування, хоча і під прапором Унії.

ХХ сторіччя не залишилося осторонь від долі унікальної перлини української храмової архітектури, помилувавши її під час активних бойових дій двох світових воєн і радянського войовничого атеїзму та внесши свою лепту в прекрасний твар: в 1926 – 1927 роках художник Петро Іванович Холодний (1876 – 1930) доповнив інтер’єри трьома майстерними вітражами (“Галицька Русь”, “Київська Русь”, “Фундатори”, в числі яких К. Корнякт і гетьман П. Конашевич-Сагайдачний), а в період з 1965 по 1973 роки була проведена повна реконструкція храму.

Південний фасад ставропігійної церкви

Нині включена в якості невід’ємної частини історичного центру Львова до переліку світової спадщини ЮНЕСКО Успенська церква зберігає в своїх стінах всю п’ятсотлітню хронологію подій серця галицьких земель, виступаючи сполучною ланкою між поколіннями минулого і майбутнього України.

Архітектура

Тридільний триголовий витягнутий прямокутник храмової споруди з напівкруглою апсидою (схід), невеликим притвором (захід) і критою прибудовою-аркадою в північній частині (35м х 10м), будучи південній домінантою Успенського Ставропігійського комплексу – один із кращих зразків української народної архітектури епохи Відродження в витонченої обробці італійських майстрів.

Внутрішній простір храму, візуально розділений на три нави чотирма витонченими колонами тосканського ордеру, що підтримують масивний центральний купол на парусах спочиваючий на невеликому підвищенні-барабані. Над прямокутним притвором з хорами під хрестовими склепіннями розташований невеликий перший купол, повторюючий контуром третій над апсидою, яка відокремлена від нефа широкої тріумфальною аркою. Загальний стиль оформлення витриманий в ренесансному йонськом дусі: підбанники прикрашені фризом з тригліфами і розетками в метопах, колони і пілястри мають чіткі класичні контури.

Апсида львівської Успенської церкви

Зовнішній декор львівській Успенській церкві складають пілястри тосканського ордеру, які візуально підкреслюють тричастинний поділ, глухі напівциркульні арки з замковим каменем прорізані арковими ж віконними отворами в обрамленні наличників, потужний антаблемент з прикрашеним метопами і рельєфами на теми Священного Писання (“Авраам приносить в жертву Ісаака”, “Мойсей перед неопалимою купиною”, “Давид грає на арфі”, “Добра новина”, “Успіння”, “Святий Миколай”) доричним фризом, а спрямований у височінь силует розвивають три динамічних купола з завершеннями у вигляді невеликих ліхтарів-надбудов.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Львівська обл., м. Львів, вул. Руська, 7 / Підвальна, 9.

Посилання

Як дістатися

Автотранспортом по трасах М06 (Е471) (Київ – Житомир – Новоград-Волинський – Львів – Стрий) / М09 (Е372) (Рава-Руська – Жовква – Львів) / М12 (Тернопіль – Львів) / М11 (Перемишль – Городок – Львів) / М10 (Радимно – Яворів – Новояворівське – Львів). У Львові по вулицях: Богдана Хмельницького – Липинського – В’ячеслава Чорновола – Свободи – Братів Рогатинців – Підвальна, остання з яких виходить до Успенського храму.

Громадським транспортом до Львова, а потім – в центр міста до пр. Свободи (орієнтир пл. Ринок), а далі вул. Беринди – Кафедральний майдан – вул. Руська до ставропігійного церкви.