Що за регіон 77

Відбувається форматування тексту!
Почекайте кілька секунд, поки завантажиться повністю.
Або перечитайте сторінку заново, якщо довго не відповідає.

Повідомити про помилку

Соціальні сервіси та закладки:

Запам’ятати

• Всі документи
• Нові надходження
• Популярні документи
• Первинні законодавчі акти
• Групи документів
• Розподіл за комітетами ВРУ
• Термінологія законодавства
• Tезаурус “EUROVOC”
• Юридична класифікація
• Календар офіційних свят в Україні
• Правила користування
• Контактна інформація

Програмно-технічна підтримка — Управління комп’ютеризованих систем

Інформаційне наповнення — Відділ баз даних нормативно-правової інформації

Деякі функції знаходяться у режимі тестової експлуатації. Якщо Ви побачили помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl-Enter. Будемо вдячні!

Весь контент доступний за ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International license, якщо не зазначено інше

Поняття “регіон”, його економічний зміст та місія регіону

Як уже вказувалось, у класичному розумінні “економіка” — це наука про вміння раціонально вести домашні справи. У нашому випадку таким домом є “регіон”, що представляє собою господарство на певній території.

Поняття “регіон” походить від латинського слова “region”, що у перекладі означає територію, яка за сукупністю явищ або ознак відрізняється від інших територій і характеризується єдністю, взаємозв’язком елементів, що її складають, і цілісністю, що є закономірним результатом її розвитку. Однак наведене визначення не є однозначним. В різних країнах воно розуміється по-різному. Так, у вітчизняних довідкових та енциклопедичних виданнях, що мають універсальний характер, визначення регіону є занадто розпливчатим та некоректним. Для прикладу, у Малому економічному словнику регіон трактується як “область, район; частина країни, що відрізняється від інших областей сукупністю природних і (або) історично сформованих, відносно стійких економіко-географічних і інших особливостей, що нерідко сполучаються з особливостями національного складу населення [16].

У Великій радянській енциклопедії регіон розглядається як велика індивідуальна територіальна одиниця (природна, економічна, політична, та ін.); в Українській радянській енциклопедії визначення терміна регіон знаходимо у статті “Регіональні організації” — під регіоном розуміється територія земної кулі з характерним комплексом ознак; у Великому тлумачному словнику сучасної української мови регіон визначається як територіальна одиниця (район, область, зона), що вирізняється з-поміж інших одиниць специфічними ознаками (географічними, геологічними, етнографічними, економічними).

Найчастіше в науковій літературі й практиці використовується терміни “район” і “регіон”. Район визначається як територія за сукупністю елементів, цілісністю, причому ця цілісність — об’єктивна умова й закономірний результат розвитку даної території [1]. За своїм змістом термін “район” є синонімом поняття “регіон”. Раніше район був більше вживаним у російській мові, зараз цей термін використовується, для позначення певних типів регіонів: адміністративний район, внутріміський район, великий економічний район.

Багато вчених — регіоналістів (М. М. Некрасов, О.М. Румянцев, А. М. Пробст, П. М. Алампієв, В.Ф. Павленко, В.О. Поповкін, М. Г. Чумаченко, М.І. Долішній та ін.) досліджували поняття “регіон”, знаходили різні відтінки цього визначення, і загальним виявилось те, де за основу приймалися такі ознаки, як територія, спеціалізація і наявність економічних зв’язків. Наведемо кілька визначень регіону відомих вчених як підтвердження щодо сказаного про різне змістове наповнення. Так, М. М. Некрасов розглядає регіон з позиції соціально-економічної, не беручи до уваги таку категорію, як “самоуправління”, тобто адміністративно-територіальний поділ. “Під регіоном, в його розумінні, слід вважати крупну територію країни з більш-менш однорідними природними умовами і характерною спрямованістю розвитку продуктивних сил, сформованою на основі поєднання комплексу природних ресурсів з наявною і перспективною матеріально-технічною базою, виробничою і соціальною інфраструктурою”[19, с.22].

В. С. Більчак і В. Ф. Захаров звертають увагу на цілісність і значення фактору управління регіональним розвитком “Регіон — це соціально-економічна просторова цілісність, яка характеризується структурою виробництва всіх форм власності, концентрацією населення, робочих місць, духовним життям людини із розрахунку на одиницю простору і часу, і яка має місцеві органи управління своєю територією (область, край, республіка)” [5, с. 13].

У монографії Е. Алаєва регіон визначається “як територія, що характеризується єдністю, взаємозалежністю складових елементів, цілісністю, причому ця цілісність — об’єктивна умова та закономірний результат цієї території” [1].

В. О. Долятовський вважає, що ” регіон у сучасному розумінні — це складний територіально-економічний комплекс, який має обмежені внутрішні ресурси, свою структуру виробництва, певні потреби у зв’язку із зовнішнім середовищем” [10, с. 19].

І. В. Арженовський термін “регіон” визначає як “частину території країни, яка виділилася спеціалізацією по виробництву тих чи інших товарів чи послуг; спільністю і специфікою по відношенню до інших територій характеру відтворюючого процесу; комплексністю і цілісністю господарства; наявністю органів управління, які забезпечують вирішення завдань и проблем, що є в регіоні” [3, с. 20].

Відносно спеціалізації виробництва певної території притримується і О. І. Добринін, який вважає, що “під регіоном ватро розуміти територіально-спеціалізовану частину народного господарства країни, що характеризується єдністю і цілісністю відтворювального процесу[ 9 ].

Згідно з визначенням, даним у Хартії регіоналізму, прийнятій Європейським парламентом в 1988 р., регіоном є “. гомогенний простір, який має фізико-географічну, етнічну, культурну, мовну спільність, а також спільність господарських структур та історичну долю”.

Наведене визначення з Європейської хартії регіоналізму в цілому збігається з розумінням поняття регіон у нашій країні. Відмінність лише в тому, що у вітчизняному викладі замість “гомогенного простору” використовується поняття “частина державної території.” Але в цій відмінності, напевне, і полягає принципово різний підхід до завдань і ролі регіональної політики та форм її здійснення в країнах ЄЄ та в Україні. Європейське розуміння регіону як гомогенної, тобто однорідної, території дозволяє території регіону “виходити” за межі державних кордонів, а, отже, й здійснювати функції міжнародного характеру, виконуючи рішення наднаціональних органів управління. У нас це обмежується рамками національних кордонів. Таким чином, поняття “регіон” має багатозначне тлумачення [8].

Пошуки універсального визначення поняття регіон ускладнюються тим, що в Україні конституційне поняття регіон є інновацією. Базовою адміністративно-територіальною одиницею згідно з Конституцією України є “область” [13]. Сьогодні в українському законодавстві, зокрема в Концепції державної регіональної політики та Законі України “Про стимулювання розвитку регіонів”, під регіоном розуміють територію АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Тому саме в такому значенні термін “регіон” набув поширення у соціально-культурній практиці та наукових дослідженнях. Виходячи з цього, видно, що регіон розглядається як певна територія. І тому, ми вважаємо за доцільне встановити різницю в руті понять “регіон” і “територія”.

У “Географічному енциклопедичному словнику” [6] територія визначається: 1) як частина поверхні землі з властивими їй природними, а також створеними в результаті людської діяльності, властивостями і ресурсами; 2) як адміністративно-територіальна одиниця в деяких зарубіжних країнах, що виокремлюється поряд з основною адміністративною одиницею за ознаками меншого освоєння; 3) як частина поверхні земної кулі, що знаходиться під суверенітетом певної держави і включає сушу (материкову частину держави, острови і анклави), внутрішні територіальні води, корисні копалини і повітряний простір. Таким чином, із цих визначень випливає, що територія являє собою насамперед природне середовище людства, включаючи і так звану “вторинну природу” як наслідок перетворення її людиною.

На відміну від території, кожен регіон можна уявити у вигляді територіальної соціально-економічної системи, що характеризується складною структурою, яка включає в себе всі види продуктивних сил і відображає всю багатогранність суспільних відносин на цій території. Отже, регіон — це передусім територіальна система, тобто регіональний суспільно-географічний комплекс, що розташований на певній території держави [20, с.20 ]. І тому необхідно чітко визначити поняття терміна “територіальна система”.

Термін “територіальна системи” застосовується для різних просторових соціально-економічних явищ. У нашому підручнику цей термін ми будемо використовувати для позначення утворень, що об’єднують на певній території (в рамках установленого адміністративно-територіального розподілу) об’єкти матеріального виробництва, невиробничої сфери та людські ресурси. Тому ми розділяємо думку авторів щодо визначення територіальної системи як цілісної сукупності різних видів продуктивних сил і виробничих відносин, що розвиваються у певних пропорціях взаємозалежністю на певній території і покликані задовольняти матеріальні та духовні потреби населення [20,с. 21].

Щоб встановити характер і закономірності формування і розвитку територіальної системи, слід визначити набір функціональних підсистем і окремих виробничих і соціально-економічних елементів. Існують різні пропозиції. Так, виділяють чотири територіальні підсистеми: 1) матеріальне виробництво; 2) виробнича інфраструктура; 3) населення і пов’язана з ними соціально-побутова інфраструктура; 4) природні ресурси і їх територіальні структури. В інших випадках виділяють три територіальні підсистеми: 1) виробництво; 2) обслуговування; 3) розселення. При цьому територія розглядається як особлива категорія, яка забезпечує просторову спільність підсистеми. Однак, для вирішення конкретних завдань керування розвитком територіальних систем більш прийнятним є розчленування їх на підсистеми та складові елементи. Тому обов’язково до складу територіальних підсистем в нових умовах господарювання (ринкових відносин) повинні ввійти не тільки виробництво, населення і соціально-виробнича інфраструктура, а й ринкова інфраструктура. У рамках підсистем протікають взаємопов’язані процеси виробництва, накопичення, обміну та споживання (як фази єдиного відтворюваного процесу) і соціально-демографічного розвитку. Дослідження їх має велике значення для керування комплексним розвитком територіальних систем. Доцільно зауважити, що поняття структури співвідносяться з поняттям системи й організації в такий спосіб: якщо система характеризується безліччю проявів деякого складного об’єкта (його елементи, будова, зв’язки, функції і т. д.), то структура виражає лише те, що залишається стійким, відносно незмінним при різких перетвореннях системи. Структура як сукупність стійких зв’язків об’єкта забезпечує її цілісність, тобто зберігає основні властивості при різних зовнішніх і внутрішніх змінах. Нерозривний зв’язок системи і структури пояснюється тим, що перша має потребу у структурі як “скелеті”, здатному додати необхідні сили для “зчеплення” всім її складовим частинам, “забезпечити міцне і стійке її буття як цілого, стабільне і ефективне її функціонування як цілого, прогресивний і ощадливий її розвиток цілого” [18, с.3]. Тобто, основна функція структури полягає в тому, щоб забезпечити системі внутрішню міцність, стабільність, високий ступень взаємозв’язку всіх її компонентів.

Якщо розглядати регіон в структурі національної економіки, то він являє собою цілісну господарюючу систему, що складається із окремих взаємопов’язаних підсистем і елементів, які в сукупності утворюють галузеву структуру його господарства. Основними структурними компонентами господарства регіону є виробнича і невиробнича сфери, кожна з них представлена галузями, які відповідно до територіального поділу праці поділяються на галузі спеціалізації (профільні), та ті, які забезпечують лише потреби регіону. Кожна галузь представлена в регіоні окремими підприємствами, фірмами, акціонерними товариствами, організаціями та установами. Якщо галузева структура господарства є малорухомою і змінюється повільно, то поелементна структура окремої галузі є досить динамічною; під впливом динамічних чинників (науково-технічного прогресу, коливання ринкової кон’юнктури, ринкових перетворень тощо) відбувається відкриття та закриття підприємств, їх перепрофілювання, укріплення та розширення.

Структура господарства регіону визначається і за формами власності, Резиденті інституційні одиниці (підприємства, фірми, акціонерні товариства,організації та установи) приватної, колективної та комунальної власності утворюють місцеве господарство, загальнодержавної власності та власності інших держав — господарство централізованого підпорядкування [17,с.42]. Разом вони утворюють регіону або регіональне господарство (рис. 1.3)

Виходячи із вищесказаного, можна зробити висновок, що основною методологічною проблемою дослідження регіонального розвитку вважається на даний час відсутність загальновизнаного трактування поняття “регіон” і яка його місія з точки зору економічної теорії.

Рис. 1.3. Структура господарства регіону

Структура управління регіоном (Г) покликана реалізовувати місію регіону (М), що можна записати, якщо виразити місію регіону через функції, які він виконує, у такому вигляді:

де I — інституційна; Е — економічна; С — соціальна; Ек — екологічна, Еп — етнопсихологічна функція управління.

Більшість сучасних економістів — регіоналістів схильні визначити “регіон” як особливий суб’єкт територіальної соціально-економічної системи із такими завданнями: а) погодження рішень, які приймають підприємства за критеріями їх індивідуальної роботи (щоб врахувати їх вплив на загальний стан регіону); б) регулювання рівня і динаміки витрат всієї сукупності підприємств шляхом розвитку регіональної інфраструктури. Однак, досліджуючи регіони, необхідно врахувати їх подвійну природу. З одного боку, це багатомірні еколого-соціально-економічні структури, що піддаються тільки міждисциплінарному вивченню, з іншого — це ланки просторової структури економіки, тобто особливий тип територіальних соціально-економічних систем, який виникає на основі взаємопов’язаного розвитку виробництва, населення і ресурсної сфери (основних факторів виробництва) плюс підприємницький хист органів управління. Як багатомірні структури, регіони об’єднують різноякісні підсистеми на основі взаємодії природних, виробничих та соціальних процесів; економічних, демографічних, екологічних, культурних та політичних чинників. Територія служить ареною взаємодії визначених чинників, а сформовані на її підґрунті системи розглядаються як носії матеріальних умов життєдіяльності.

Основними ознаками регіону вважають: спільність народногосподарських і регіональних завдань, техніко-економічні особливості розвитку промисловості і сільського господарства, наявність суб’єктів господарювання, об’єднаних регіональними, економічними, політичними, соціальними і культурно-етнічними інтересами та традиціями.

Характерними ознаками економічних регіонів можуть бути: 1) охоплення всієї території країни; 2) відповідність основним критеріям міських економічних територій (метрополії з містом в центрі та околицями, орієнтованими на домінантне промислове місто); 3) незалежність до юрисдикції місцевих органів управління, незбігання з межами адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Територіальна організація господарства країни з її природно-ресурсними потенціалом (ПРП), масштабами та різноманітністю економічних відносин зумовлює необхідність подальшої раціоналізації її регіональної структури, під якою прийнято розуміти відносно відокремлені територіально-виробничі утворення та їх взаємозв’язки в межах єдиного господарського комплексу країни. Тому, поряд з елементами та механізмами внутрішньої структури економіки регіону, обов’язково вивчають економічні зв’язки регіону з іншими регіонами країни і державами світу. Враховуючи такі зв’язки формуються системи взаємодіючих регіонів, а економіка кожного регіону стає частиною однієї або кількох регіональних систем.

Території поділяються на регіони, виходячи із певних цілей і завдань, основним з яких є управління регіональним розвитком. Економічний розвиток будь-якої території зумовлений тісною взаємодією між природними, соціальними і економічними елементами суспільно-господарської системи. У всіх виробничих процесах людина бере участь безпосередньо або опосередковано. Отже, регіон забезпечує цілісність природного і матеріального, створеного людиною, середовища, а також соціуму. Регіони можуть бути різного розміру від міста (або району у місті) до великих регіонів всередині континенту. Для визначення територіального розміру застосовують такі терміни, як “локальне регіональне утворення”; “мікро-“, ” мезо-“, ” макрорегіон” тощо.

Різноманітні трактування поняття “регіон” зумовили і численні підходи до класифікації, серед яких виділяють чотири основні групи:

перша група — прості регіони за однією ознакою, а саме до уваги беруться основні критерії (показники): обсяг валового регіонального продукту; коефіцієнт густоти населення; характер господарської спеціалізації регіону та ін.;

друга група — складні регіони на основі сукупності не менше двох ознак (інтегральних показників): інвестиційного потенціалу та інвестиційного ризику;

третя група — на базі визначення ключових проблем регіонального розвитку. Цей підхід дає змогу виділити такі типи регіонів: депресивні, регіони, піонерні регіони, програмні (планові) регіони;

четверта група — розглядається з точки зору можливостей здійснювати самостійну економічну політику.

Загально прийнятий підхід до класифікації регіонів передбачає використання низки критерії: 1) рівень економічного розвитку регіону; 2)темпи економічного розвитку регіону; 3) тип територіальної структури господарства; 4) коефіцієнт густоти населення; 5) темпи приросту населення; 6) характер і коефіцієнт виробничої спеціалізації; 7) економіко-географічне положення (його вигідність); 8) політична обстановка і інвестиційний клімат та ін. Іншими словами — “портрет” регіону.

В індустріально розвинутих країнах термінологія регіональних класифікацій набагато ширша. У ній виокремлюють:

• 1) депресивні регіони, в яких в минулому спостерігалися високі темпи розвитку;
• 2) регіони стагнації, що визначаються дуже низькими темпами розвитку;
• 3) піонерні регіони або регіони нового освоєння;
• 4) мікрорегіони, або первинні економічні регіони, за подальшого подрібнення яких їх ознаки втрачають сутність економічного розвитку;
• 5) економічні регіони першого порядку (генеральні), тобто регіони, які утворюють схеми регіонального макроподілу країни;
• 6) програмні (планові) регіони, на які поширюються цільові програми соціально-економічного розвитку і межі яких не збігаються за територією з регіонами єдиної мережі;
• 7) унікальні (проблемні і проектні) регіони, які виділяються в країнах, що розвиваються, і пов’язані із зведенням крупних новобудов (проектні регіони) або характеризуються дуже низьким рівнем розвитку (проблемні) [12].

З точки зору управління можуть бути регіони, які мають свій орган господарського управління і самостійні плани соціально-економічного розвитку, та регіону, в яких такі органи і плани відсутні.

Класифікацію типів регіонів можна проводити за географічним положенням, за виконавчими функціями, за рівнем урбанізації, за рівнем і типом господарського розвитку, за галузевою спеціалізацією, за стадіями промислового освоєння [22]. Отже, регіон — це територіальна соціально-економічна система із поєднанням підсистем та окремих елементів, яка характеризується спеціалізацією, єдністю та цілісністю відтворювального процесу.