Техногенне середовище життєдіяльності людини

Людина безперервно перетворює природу, будуючи заводи, міста, канали, дороги, здобуваючи корисні копалини тощо. У результаті такої діяльності на планеті сформувалося техногенне середовище.

Техногенне середовище – частина біосфери, перетворена людиною за допомогою прямого і непрямого впливу з метою задоволення своїх потреб.

Господарсько-побутова діяльність людини сягнула таких розмірів, що почала впливати навіть на глобальні природні явища, загрожуючи безпечній життєдіяльності.

Техногенні небезпеки та їх наслідки

П’ять тисячоліть тому, коли з’явились перші міські поселення, почали формуватися елементи техносфери – сфери, яка охоплює штучні споруди на Землі. Сформувалася вона в епоху промислової революції, коли пара та електрика багаторазово посилили технічні можливості людини, дали змогу швидко пересуватися земною поверхнею, створювати світове господарство, заглибитись у земну кору та океани, піднятися в атмосферу, створити багато нових речовин. Виникли процеси, не притаманні біосфері: отримання металів та інших елементів, виробництво енергії на атомних електростанціях, синтез органічних речових, не існуючих у біосфері.

Потужним техногенним процесом є спалювання викопного палива. У зв’язку з використанням значних енергетичних потужностей люди концентрують енергію на невеликих ділянках, найчастіше в межах міст та населених пунктів. Також відбувається просторова концентрація синтетичних хімічних сполук (їх кількість сягнула 400 тис.), більша частина яких отруйна. Унаслідок цього різко зросли забруднення навколишнього середовища, знищення лісів, опустелювання, кількість людей, які гинуть у результаті аварій на виробництві і транспорті.

Аварії, спричинені порушенням експлуатації технічних об’єктів, за масштабами набули катастрофічного характеру вже в 20–30-ті роки XX ст. їх вплив інколи охоплює цілі регіони. Несприятлива екологічна ситуація, зумовлена аваріями, може тривати від кількох днів до багатьох років, а ліквідація наслідків потребує великих коштів та залучення багатьох спеціалістів.

Аварія – вихід із ладу машин, механізмів, пристроїв, комунікацій, споруд унаслідок порушення технології виробництва, правил експлуатації та безпеки, помилок, допущених при проектуванні, будівництві, а також внаслідок стихійних лих.

Джерелом аварій можуть бути транспортні засоби, заводи, електростанції, АЕС та ін. Як правило, це зумовлено неправильною експлуатацією чи виходом з ладу застарілого обладнання.

За розмірами та завданою шкодою розрізняють легкі, середні, важкі та особливо важкі аварії, що призводять до значних руйнувань і людських жертв. Найчастіше трапляються такі видр аварій:

• – аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), наприклад, аміаку, хлору, сірчаної та азотної кислот, чадного газу, сірчаного газу та ін.;
• – аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище;
• – пожежі та вибухи;
• – аварії на транспорті та ін.

Особливо важкі аварії можуть призвести до катастрофи.

Катастрофа – великомасштабна аварія, яка спричинює особливо важкі наслідки для людини, тваринного і рослинного світів, змінюючи умови середовища існування.

Глобальні катастрофи охоплюють континенти, їх розвиток загрожує усій біосфері.

Аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище. Катастрофою глобального масштабу була аварія, яка відбулася в 1986 р. на Чорнобильській АЕС. Унаслідок грубих порушень правил експлуатації та помилкових дій було забруднено радіацією величезні території, водоймища, завдано шкоди здоров’ю мільйонів людей.

За оцінками спеціалістів різних країн, сумарне радіоактивне забруднення еквівалентне випадінню радіоактивних речовин від вибуху кількох десятків таких атомних бомб, які було скинуто над Херосимою. Довгострокова дія малих доз іонізуючого випромінювання внаслідок надходження в організм радіоактивних речовин, які містяться в продуктах харчування та воді, призводить до розвитку патологічних процесів. За сучасними даними, внаслідок Чорнобильської катастрофи в Україні постраждало майже 3,23 млн осіб із них 2,35 млн мешкають протягом 12 років на забрудненій території, більше 358 тис. брали участь у ліквідації наслідків аварії, 130 тис. були евакуйовані в 1986 р. або пізніше відселені. В Україні пріоритетної медичної допомоги потребує понад 1,1 млн дітей. У структурі захворюваності переважають хвороби ендокринної системи, порушення імунітету, захворювання органів травлення, дихальної та нервової систем.

Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин. Вони виникають на підприємствах хімічної, нафтопереробної, целюлозно-паперової і харчової промисловості, у водопровідних і очисних спорудах, а також при транспортуванні сильнодіючих отруйних речовин. Особливістю хімічних аварій (на відміну від інших промислових катастроф) є їх здатність розповсюджуватись значною територією, де можуть виникати великі зони небезпечного забруднення навколишнього середовища. Повітряні потоки, які містять гази, пароподібні токсичні компоненти, аерозолі та інші частинки, стають джерелом ураження живих організмів не тільки в осередку катастрофи, а й в прилеглих районах. До основних джерел хімічних аварій та катастроф належать:

• – викиди і витоки небезпечних хімічних речовин;
• – загорання різних матеріалів, обладнання, будівельних конструкцій, що призводять до забруднення навколишнього середовища;
• – аварії на транспорті при перевезенні небезпечних хімічних речовин, вибухових та пожежонебезпечних вантажів.

Безпосередніми причинами цих аварій є: порушення правил безпеки і транспортування, недотримання техніки безпеки, вихід з ладу агрегатів, механізмів, трубопроводів, ушкодження ємностей тощо. Наприклад, для виготовлення багатьох полімерів (поролон, пінопласт, поліуретан тощо), які використовують у різних галузях народного господарства, застосовують фосген; для синтетичних каучуків, штучного хутра, оргскла – синильну кислоту; хлор – для дезинфекції води, при виробництві целюлози. Дуже отруйні аміак, фтористий водень, формальдегід та інші речовини, які у великих кількостях використовують у хімічному синтезі та багатьох технологічних процесах. На хімічному підприємстві американської транснаціональної корпорації “Юніон Карбайд” в індійському місті Бхопал у 1984 р. сталася аварія, внаслідок якої в атмосферу потрапило кілька десятків тонн газоподібного компонента – метилізоционату, що є сильною отрутою, яка викликає ураження очей, органів дихання, мозку та інших життєво важливих органів людини. Загинуло більше 2,5 тис. осіб, 500 тис. отруїлося, із них у 70 тис. це обумовили багаторічні захворювання. Збитки від техногенної катастрофи оцінюють у 3 млрд дол. США.

На території України розміщено 877 хімічно небезпечних об’єктів та 287 тис. об’єктів використовують у виробництві СДОР або їх похідні (у 140 містах і 46 населених пунктах). Збільшення обсягів хімічного виробництва призвело також до зростання кількості промислових відходів, які становлять небезпеку для навколишнього середовища і людей. Тільки токсичних відходів в Україні накопичено понад 4 млрд т, за середньорічного утворення –103 млн т.

Аварії на автомобільному транспорті. Транспортні засоби сприяють розвитку економіки країни, створюють зручність і комфорт для людей. Однак розвиток транспорту має і негативні наслідки, зокрема високий рівень аварійності транспортних засобів та дорожньо- транспортних пригод (ДТП). Будь-який транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки можливі ДТП, катастрофи та аварії поїздів, літаків, морських, річкових транспортних засобів, травми при посадці чи виході з транспортних засобів або під час їх руху. У світі щорічно внаслідок ДТП гине 250 тис. осіб і приблизно в 30 разів більше отримують травми.

Закон України “Про дорожній рух” визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров’я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища. Зокрема, посадові особи, які відповідають за експлуатацію і технічний стан транспортних засобів, зобов’язані:

• – забезпечувати добір, підвищення кваліфікації та професійного рівня водіїв, здійснювати контроль за станом їх здоров’я і дотриманням режиму праці та відпочинку;
• – забезпечувати належний технічний стан транспортних засобів і дотримання екологічних вимог їх експлуатації;
• – не допускати до керування транспортними засобами осіб, які не мають права на керування транспортним засобом відповідної категорії, не пройшли у встановлений строк медичного огляду, перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння або у хворобливому стані, або під впливом ліків, що знижують їх реакцію та увагу;
• – не випускати на лінію транспортні засоби, технічний стан яких не відповідає вимогам державних стандартів, правилам дорожнього руху, а також якщо вони не зареєстровані у встановленому порядку, переобладнані з порушенням вимог законодавства або не пройшли державного технічного огляду.

Кожна людина має дбати про особисту безпеку. Наприклад, пішохід зобов’язаний: рухатися тротуарами, пішохідними або велосипедними доріжками, узбіччями, а в разі їх відсутності – краєм проїжджої частини автомобільної дороги чи вулиці; перетинати проїжджу частину автомобільної дороги, вулиці пішохідними переходами, за їх відсутності – на перехрестях по лінії тротуарів і узбіч; керуватися сигналами регулювальника та світлофора в місцях, де дорожній рух регулюється; не затримуватися і не зупинятися без потреби на проїжджій частині автомобільної дороги, вулиці та залізничному переїзді; не переходити проїжджу частину автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, поза пішохідними переходами за наявності роздільної смуги, а також у місцях, де встановлені пішохідні чи дорожні огородження; не переходити проїжджу частину при наближенні транспортного засобу з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом; не виходити на проїжджу частину із-за нерухомого транспортного засобу або іншої перешкоди, що обмежує видимість, не переконавшись у відсутності транспортних засобів, що наближаються.

Пасажир, тобто особа, яка користується транспортним засобом, але не причетна до керування ним, має дотримуватися таких правил: здійснювати посадку лише зі спеціального майданчика, а в разі його відсутності – з тротуару чи узбіччя; здійснювати посадку і висадку лише після повного припинення руху транспортного засобу; не відволікати увагу водія від керування транспортом; під час руху на автомобілі, обладнаному ременями безпеки, бути пристебнутим, на мотоциклі – в застебнутому мотошоломі.

Важливу роль при аваріях відіграє психологічний чинник, зокрема емоційний стрес, що виникає, як правило, у осіб, які не знають, що робити у разі аварії. Потрібно, щоб кожна людина з метою підвищення особистої дорожньо-транспортної безпеки знала, як діяти у разі потенційно аварійних ситуацій, вміла користуватися засобами індивідуального та колективного захисту, що є в транспортному засобі. Пасажиру, який перебуває поряд із водієм, під час удару слід підняти ноги і вперти їх у передню панель, голову схилити на груди, а руками закрити лице, щоб воно не постраждало від можливих осколків. Інші пасажири повинні вперти ноги в підлогу чи нижню частину передніх сидінь, по змозі підняти руки вперед і впертися ними в спинку переднього сидіння, напружити м’язи, згрупуватися. Пасажири та водії, обізнані з правилами поведінки, мають більшу ймовірність врятувати своє життя, ніж необізнані.

Усі чинники, що впливають на безпеку дорожнього руху, передбачити неможливо, однак, дотримуючись діючих законодавчих та нормативних актів, можна убезпечити учасників руху.

Аварії на повітряному транспорті. Відмови двигунів під час польотів практично завжди призводять до катастрофічних наслідків. У середньому щорічно в світі стається до 60 авіаційних катастроф, у 35 з яких гинуть усі пасажири та екіпаж. На дорогах щороку гинуть майже 300 тис. осіб, а в авіаційних катастрофах – до 2 тис.

Шанс на спасіння в авіакатастрофах при польотах на великих реактивних авіалайнерах значно вищий, ніж на невеликих літаках. Якщо дотримуватися певних рекомендацій, шанси пасажирів на спасіння збільшуються: одяг і взуття для таких подорожей мають бути з важкозаймистого матеріалу; безпечнішими є місця, розташовані біля виходу, ближче до середньої або хвостової частини літака; при зльоті та посадці необхідно, щоб ремінь безпеки щільно прилягав до стегон. Зайшовши в літак, доцільно визначити, де розміщені основні та аварійні виходи і як вони відкриваються. Якщо під час польоту виникла пожежа, потрібно якомога більше накритися одежею та намагатися менше дихати задимленим повітрям; коли літак зробив аварійну посадку, слід швидко покинути його, потім по змозі надати допомогу іншим пасажирам.

Аварії на залізничному транспорті. Зонами підвищеної небезпеки на залізничному транспорті є: залізничні колії, переїзди, посадочні платформи та вагони. Постійну небезпеку становить система електропостачання, можливість аварій, зіткнення, отримання травм під час посадки у потяг або висадки з нього. Крім цього, залізничними коліями перевозять небезпечні вантажі (паливо, нафтопродукти, радіоактивні відходи, вибухові речовини).

Найбільш небезпечні для пасажирів пожежі у вагонах, де перебуває велика кількість людей. Температура в осередку пожежі дуже швидко підвищується з утворенням токсичних продуктів горіння. Особливо небезпечні нічні пожежі на великих перегонах, коли пасажири сплять. Дотримання таких правил безпеки як пасажирами і машиністами, так і пішоходами значно зменшує ризик потрапляння в надзвичайні ситуації:

• – під час руху вздовж залізничної колії не дозволяється підходити ближче 5 м до крайньої рейки;
• – на електрифікованих ділянках залізничної колії не можна підніматися на опори, торкатися до спуску, який відходить від опори до рейок, проводів, що лежать на землі;
• – залізничні колії дозволяється переходити тільки у встановлених місцях (пішохідними містками, переходами тощо); перед переходом колій необхідно впевнитись у відсутності потяга або локомотива;
• – підходячи до переїзду, потрібно уважно стежити за світловою та звуковою сигналізаціями та шлагбаумом; переходити колії можна тільки при відкритому шлагбаумі, а за його відсутності – якщо не видно потяга;
• – заборонено бігти платформою вокзалу вздовж потяга, що прибуває або відбуває;
• – під час проходження потяга без зупинки забороняється стояти ближче 2 м від краю платформи;
• – підходити до вагона дозволяється тільки після повної зупинки потяга;
• – посадку у вагон та вихід з нього рекомендують здійснювати тільки з боку перону, бути обережним, щоб не оступитися та не потрапити в зазор між посадочною площадкою вагона та платформою;
• – на ходу потяга не дозволяється відкривати зовнішні двері тамбурів, стояти на підніжках та перехідних площадках, висовуватися з вікон вагонів; при зупинках потяга на перегонах виходити з вагонів;
• – забороняється використовувати у вагонах відкритий вогонь і користуватися побутовими приладами, що працюють від вагонної електромережі (чайники, праски та ін.);
• – не можна перевозити у вагонах легкозаймисті та вибухонебезпечні матеріали;
• – у разі екстреної евакуації з вагона потрібно зберігати спокій, забирати тільки найнеобхідніше, великі речі залишати; надавати допомогу в евакуації пасажирам із дітьми, літнім людям, інвалідам та ін.;
• – при виході через бокові двері та аварійні виходи слід бути обережними, щоб не потрапити під зустрічний потяг.

Аварії на морському транспорті. Ризик для життя людини на морських транспортних засобах вищий, ніж на авіаційних та залізничних, але нижчий, ніж на автомобільних. У світовому морському транспорті щорічно зазнають аварій понад 8 тис. кораблів, унаслідок яких потрапляє у небезпеку 6 тис. осіб , з яких до 2 тис. гине. Основними причинами загибелі кораблів є посадка на рифи, зіткнення, перекидання, пожежі, порушення норм експлуатації та правил безпеки, помилкові функціональні дії команди та ін. У результаті помилок людей за спокійного моря і ясної погоди затонули технічно справні кораблі “Михайло Ломоносов” та “Адмірал Нахімов”, були численні людські жертви.

У разі загрози загибелі корабля необхідно евакуювати пасажирів. Це пов’язано з ризиком для життя людей, особливо в умовах шторму. Найбільша небезпека виникає тоді, коли відмовляють пристрої. Пасажири ризикують життям, коли на воду спускають рятувальні засоби: у разі перекидання човна, ударів об борт корабля, удару човна об воду тощо. Небезпечним є неправильне використання рятувальних жилетів, стрибання з висоти 6–15 м із борту корабля.

За тривалого перебування у воді причинами смерті можуть стати гіпотермія (переохолодження організму) та виснаження. Щоб уповільнити переохолодження організму і збільшити шанси на виживання за низьких температур, необхідно голову тримати якнайвище над водою, оскільки понад 50% усіх тепловитрат організму припадає на цю частину тіла. Утримуватись на поверхні води потрібно так, щоб мінімально витрачати фізичні зусилля. У разі тривалого перебування пасажирів на човнах або плотах небезпека для життя може виникати внаслідок виснаження організму за відсутності води та їжі. Людина має намагатися подолати паніку, розгубленість, зберігати самовладання та віру в порятунок. Така поведінка в екстремальних ситуаціях збільшує шанси на виживання.

Пожежі та вибухи. Вони часто трапляються на об’єктах, які виробляють вибухонебезпечні та хімічні речовини. При горінні багатьох матеріалів утворюються високотоксичні речовини, від дії яких люди гинуть частіше, ніж від вогню. Раніше під час пожеж небезпечним був переважно чадний газ, але в останні десятиріччя горить багато речовин штучного походження: полістирол, поліуретан, вініл, нейлон, поролон. Це призводить до виділення в повітря синильної, соляної і мурашкової кислот, метанолу, формальдегіду та інших високотоксичних речовин. Найбільш вибухо- та пожежонебезпечні суміші з повітрям утворюються у разі витікання газоподібних і зріджених вуглеводних продуктів метану, пропану, бутану, етилену, пропилену тощо.

Від третини до половини всіх аварій на виробництві пов’язані з вибухами технологічних систем та обладнання: реакторів, ємностей, трубопроводів тощо. Пожежі на підприємствах можуть виникати також унаслідок ушкодження електропроводки та машин, які перебувають під напругою, опалювальних систем.

Понад 63% пожеж у промисловості спричинені помилками людей або їх некомпетентністю. Коли підприємство скорочує штати і бюджет аварійних служб, знижується ефективність їх функціонування, різко зростає ризик виникнення пожеж та вибухів, а також рівень людських і матеріальних втрат.

Небезпечні ситуації як природного, так і техногенного походження є чинниками, що тією чи іншою мірою дестабілізують ситуацію. Найголовнішим у зниженні цього дестабілізуючого впливу є захист населення від їх згубних наслідків.

Технологічне середовище

Сьогодні технологічне середовище є, можливо, найвпливовішою силою, що визна­чає наше існування. Нові технології спричинили появу таких надзвичайних речей, як антибіотики, трансплантація органів, портативні комп’ютери та Internet. Але завдяки науково-технічному прогресові з’явилися й такі жахливі речі, як ядерні ракети, нерво­во-паралітичний газ і автоматична зброя. Наше ставлення до нових технологій зале­жить від того, на шо ми звертаємо більше уваги — на користь, яку вони приносять, чи на пов’язані з ними загрози.

Технологічне середовище зазнає постійних і швидких змін. Досить озирнутися і по­глянути, скільки нас оточує предметів, котрих не існувало 100 і навіть 30 років тому. У часи Авраама Лінкольна (1809—1865) не існувало автомобілів, аеропланів, фотоапаратів, радіо та електричного освітлення. Вудро Вільсон (1856—1924) й уявити собі не міг таких речей, як телебачення, аерозольні балончики, холодильники, автоматичні посудомийні машини, кімнатні кондиціонери, антибіотики та комп’ютери. За часів президентства Франкліна Делано Рузвельта (1882-1945) й гадки не було про ксерокопіювання, синте­тичні миючі засоби, магнітофони, протизаплідні таблетки та штучні супутники Землі. А сучасники Джона Кеннеді (1917—1963) обходилися без персональних комп’ютерів, про­гравачів для компакт-дисків, відеомагнітофонів та World Wide Web.

Нові технології створюють нові ринки і нові можливості, витісняючи при цьому старі технології. Виробництво транзисторів, наприклад, спричинило занепад індустрії елект­ронних ламп, винайдення ксерокопіювання завдало збитків випускові копіювального паперу, зростання автомобільної промисловості уповільнило розвиток залізниць, поява компакт-дисків практично звела до нуля випуск звичайних платівок тощо. Маркетологи повинні уважно стежити за змінами у технологічному середовищі. Компанії, які відста­ють від технологічного прогресу, приречені на випуск застарілих товарів, вони втрачають перспективні можливості щодо випуску товарів та освоєння ринків. США посідають перше місце у світі за величиною асигнувань на науково-дослідницьку діяльність та дослідно-конструкторські розробки. Сьогодні вчені допомагають розроб­ляти нові товари та послуги, проводячи дослідження у таких сферах, як практичне викори­стання сонячної енергії, створення електромобіля, ліків від раку, керованих голосом комп’ютерів і генетично вдосконалених сільськогосподарських культур. В наш час дослі­дження здійснюються в основному групами вчених, а не дослідниками-одинаками, такими як Томас Здісон, Семюель Морзе чи Олександр Белл. Багато компаній включають до складу дослідницьких команд спеціалістів з маркетингу, які спрямовують дослідження на ринок. Крім того, вчені працюють над такими доволі фантастичними проектами, як літаю­чі автомобілі, трьохвимірне телебачення та створення космічних поселень. Дослідницькі ко­манди працюють не тільки над технічним втіленням ідеї, але й над комерційним аспектом — як створити практичні та недорогі версії продуктів, спроектованих в результаті їх роботи.

Чим складнішими стають товари та технології, тим більших гарантій їхньої безпечно­сті вимагає громадськість. Тому урядові органи вивчають та забороняють потенційно не­безпечні товари. В США, наприклад, кожен новий лікарський препарат повинен прохо­дити цілу систему жорсткого контролю, що здійснюється Федеральним управлінням контролю за якістю продуктів харчування та медикаментів. Комісія з безпеки споживчих товарів США розробила стандарти безпечності для споживчих товарів; до компаній, що порушують ці стандарти, застосовуються штрафні санкції. Таке посилення державного контролю призвело до збільшення витрат на дослідницьку роботу та збільшенням про­міжку часу між створенням нового товару і його появою на ринку. Маркетологи повинні знати всі вимоги контролю та враховувати їх при розробці нових товарів.