Остання твердиня проти Талібану. Що таке Панджшерська долина в Афганістані і хто там керує

Зараз там формуються загони повстанців під керівництвом Ахмада Масуда – сина легендарного командира Ахмада Шаха Масуда, який успішно протистояв спершу радянським військам, а потім “Талібану”.

Драматична й дивовижна Панджшерська ущелина не вперше стає гарячою точкою в бурхливій історії Афганістану – свого часу вона була бастіоном боротьби проти радянських військ у 1980-ті роки та проти талібів у 90-ті.

Фронт національного опору Афганістану (ФНОА), що наразі контролює провінцію Панджшер, нещодавно знову нагадав світу про силу цієї ущелини.

“Червона Армія зі своєю міццю не змогла перемогти нас . І Талібан 25 років тому теж . вони намагалися захопити ущелину й зазнали нищівної поразки”, – сказав BBC очільник зовнішньополітичного відомства ФНОА Алі Назарі.

Повідомляють, що наразі в Панджшерській ущелині налічують кілька тисяч вояків антиталібського опору.

Довга, глибока й курна ущелина розтягнулась на 120 км на північ від столиці Афганістану Кабула. Вона захищена високими скелями, що здіймаються на 3 тисячі метрів над її дном. Це дивовижний природний захист для місцевих.

Тут є лише одна вузька дорога, що звивається між великими кам’янистими узвишшями та звивистою річкою Панджшер.

“Це не просто ущелина. Тут вся територія оповита міфами. Щойно ви потрапите туди, ви побачите ще щонайменше 21 малу долину, що з’єднані з нею”, – каже Шакіб Шарифі, який жив там у дитинстві, але залишив Афганістан, коду таліби взяли країну під свій контроль.

Панджшер завжди був важливою магістраллю.

Через гори Гіндукуш долина веде до перевалу Анджуман на висоті 4 430 метрів, що перетинає провінцію Бадахшан.

Цим шляхом свого часу пройшли армії Олександра Македонського і Тамерлана – великих завойовників Центральної Азії.

“Панджшерська долина також історично славилася видобутком корисних копалин, зокрема напівкоштовних каменів”, – каже Елізабет Лік, доцент кафедри міжнародної історії в Університеті Лідса.

Сьогодні в ущелині є гідро та вітроелектростанції. США допомогли збудувати там дороги та радіовежу, що приймає сигнали з Кабула. Колишня авіабаза США у Баграмі, яку первісно збудував Радянський Союз в 1950-х роках, також розташована недалеко від гирла долини.

“Хоробрі” люди

Повідомляють, що в ущелині мешкає від 150 тисяч до 200 тисяч людей. Більшість з них розмовляють на дарі – одній з основних мов Афганістану – та є етнічними таджиками.

Таджики складають близько чверті населення Афганістану, що налічує 38 мільйонів людей. Однак панджшерці не дивляться в бік Таджикистану, одного з північних сусідів країни. Вони мають свою локальну ідентичність.

Пан Шарифі, який донедавна відповідав за планування в Міністерстві сільського господарства Афганістану, описує панджшерців як хоробрих, “можливо, найхоробріших в Афганістані”.

Він каже, що місцеві – непримиренні борці з талібами. В них є “елемент войовничості, але в позитивному сенсі”. Історичні перемоги над Британією, Радянським Союзом і Талібаном “ще більше їх надихнули”.

Автор фото, Alamy

Зелень на дні ущелини поступається крутим схилам

Після поразки талібів у 2001 році ущелина перетворилася з району на провінцію – одну з найменших в Афганістані.

Лідери Панджшера отримали значні посади в уряді та збройних силах. Панджшерська ущелина стала автономною і була єдиною провінцією в Афганістані, де на посади губернаторів призначали місцевих, а не людей за межами регіону.

“Зазвичай губернатори більш лояльні до уряду, ніж до місцевого населення, – каже професор Антоніо Джустоцці з Королівського інституту оборонних досліджень. – Але Панджшер був особливим випадком”.

Стратегічно важлива

За словами Джустоцці, в Афганістані “ймовірно сотні” подібних ущелин. Але близькість цієї до головної дороги на північ від Кабула “надає їй великого стратегічного значення”.

Вхід в ущелину лежить недалеко від того місця, де головна магістраль з Кабула залишає рівнину та підіймається високо в гори до перевалу Саланг, що веде до північних міст Кундуз та Мазарі-Шариф.

Автор фото, Getty Images

Бійці опору, Панджшер, серпень 2021 року

Схожих гірських долин в Афганістані чимало, зазначає Шакіб Шарифі. Але унікальність Панджера – в комбінації кількох важливих факторів.

“Йдеться не лише про десятки важкодоступних бойових позицій в ущелині, гірський рельєф та потужну самоповагу й гордість жителів Панджшера. Окремо ці фактори можна зустріти в багатьох місцях Афганістану. А тут усі вони поєднуються”, – каже Шарифі.

Вважають, що в долині є великі запаси зброї. Загони, що колись базувалися там, мали розформувати, а бійці – здати зброю. “Але запаси лишилися”, – каже Джустоцці.

Лідером нового опору “Талібану” є Ахмад Масуд – 32-річний син легендарного Ахмада Шаха Масуда, видного діяча опору Афганістану 80-90-х років минулого століття.

Автор фото, Getty Images

Ахмад Масуд-молодший має гарну освіту, але, на відміну від свого батька, поки не має реального бойового досвіду

Масуд заявив, що його бійців підтримують представники афганської армії та спецпризначенці.

“У нас є запаси боєприпасів та зброї, які ми терпляче збираємо з часів мого батька, тому що знали, що цей день може настати”, – написав Масуд в авторській колонці для Washington Post.

Його батько, Ахмад Шах Масуд – відомій польовий командир на прізвисько Панджшерський лев (сина вже подекуди називають “Панджшерське левеня”), свого часу був лідером Північного альянсу, що об’єднав таджиків, пуштунів, узбеків, хазарейців та інші етнічні спільноти спочатку проти прорадянського режиму, а потім і проти талібів.

Ахмад Шах Масуд, син генерала афганської армії, народився в Панджшерській ущелині. Його портрет досі можна побачити по всій провінції Панджшер та в Кабулі – на пам’ятниках, рекламних щитах і вітринах.

“Він став обличчям опору під час радянсько-афганської війни, – каже Елізабет Лік з Університету Лідса. – Він мав харизму й активно спілкувався з західними ЗМІ. Він також був тією людиною, з якою СРСР готові були вести перемовини. І це робило фігуру Масуда такою значимою”.

Автор фото, Alamy

Портрети Масуда-старшого в Панджшері, 2009 рік

За словами Джустоцці, Масуд відрізнявся від інших лідерів повстанців. “Він був освіченою і приємною людиною, спілкувався французькою. Тоді як інші командири справляли враження грубих, неписьменних та фанатичних людей”.

Масуд загинув у 2001 році внаслідок нападу терористичного угрупування “Аль-Каїда”, за два дні до її нападу на Сполучені Штати 11 вересня. Президент Афганістану Хамід Карзай оголосив його національним героєм.

Однак дехто каже, що лідер моджахедів був військовим злочинцем. Згідно з розслідуванням Human Rights Watch 2005 року, “Ахмад Шах Масуд був причетний до багатьох зловживань”, скоєних збройними силами під його командуванням під час бойових дій в Афганістані.

Нездоланні?

З кінця 1980-го по 1985 рік СРСР здійснив щонайменше півдесятка штурмів ущелини – з землі та з повітря. Радянські військові погано знали місцевість й часто потрапляли в засідки.

Їх обстрілювали зліва, справа та по центру, каже Шарифі. Один солдат зазвичай ховався під каменем і звідти вів вогонь, але радянські вояки ніколи не могли його знайти, “і це зводило їх з розуму”.

Він каже, що деякі з нинішніх командирів були учасниками останньої хвилі тієї війни. “Їх навчили стояти наодинці на заставах без зв’язку зі штабом. Вони знали, як це – чекати та завдавати болю”.

Автор фото, Alamy

Іржавий гелікоптер з часів радянського вторгнення в Афганістан в 1979 році

Джустоцці каже, що СРСР дійсно вдалося на певний час закріпитися в ущелині, але це тривало недовго.

“Вони не бачили сенсу в тому, щоб залишатися там, а тримати там армію було доволі складно, – каже Джустоцці. – Вони хотіли захистити головну автомагістраль з півночі на південь, але в інших сусідніх районах теж почалися бої”.

Зброя, танки й літаки залишилися іржавіти в Панджшерській ущелині. Це спадщина невдалих радянських військових кампаній.

Син за батька

Ахмаду Масуду було 12, коли його батька вбили.

Масуд-молодший навчався у військовій Академії Сендхерста, має ступінь бакалавра в галузі військових досліджень від Королівського коледжу Лондона. Але молодому політику бракує реального бойового досвіду.

“Він має батьківську харизму, але не має досвіду, – каже Джустоцці. – Йому також потрібні навички перемовин щодо розділу влади на національному рівні. Оскільки він нова фігура, і йому немає чого втрачати – на відміну від деяких старих урядовців – він міг би бути більш вимогливим”.

Важко оцінити, як далі розвиватимуться події, каже Елізабет Лік.

“Він, вочевидь, дуже добре усвідомлює свій власний спадок та історичне значення свого батька – ми бачимо, як він продовжує розвивати міжнародну співпрацю”.

“Але зараз все інакше. Таліби захопили великі міста й селища поблизу та порушили ланцюги постачання. Це змінює баланс сил”.

Автор фото, Getty Images

Ахмад Масуд біля могили свого батька, липень 2021 року

Масуд сам попросив підтримки.

“Якщо польові командири талібів почнуть наступ, вони, звичайно, зіткнуться з рішучим опором з нашого боку. І все ж ми знаємо, що наших збройних сил і матеріально-технічного забезпечення буде недостатньо”, – написав він у своїй статті для Washington Post.

“Вони швидко закінчаться, якщо наші друзі на Заході не знайдуть спосіб забезпечити нас без зволікання”.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

–>Catholicmessage.org –>

Католицька Церква Візантійської Традиції першу неділю Великого Посту називає Неділею Торжества Православія. Одначе назва Торжество Православія не пов’язана безпосередньо із конфесіями, які у своїх назвах вживають слово Православна. Слово Православіє є грецького походження і складається з двох слів Ortho i Doxia, дослівно Правильная Слава. Тобто той, хто правильно славить є православним. Звичайно йдеться про віддавання слави Богу.

Поняття, або визначення що таке Православіє було канонічно встановлене Католицькою Церквою на VII Вселенському (II Нікейському) Соборі 787 року, на якому Церква прийняла Догмат Іконопочитання.

Почитання священих зображень бере початок у перших часах Християнства. В перші віки святі зображення мали символічний характер, а в IV і V віках відбувся перехід на історичний іконопис. Законність і важливість священих зображень осіб і подій багатьма не визнавались і опротестовувались. Появлення іконостасу в III-IV віках було однією з перших дієвих відповідей Церкви на спроби заперечити Боговоплочення через заперечення іконопису. Але протести іконоборців не припинялись, і підсилювались в тих випадках, коли іконопочитання часом перетворювалось на ідолатрію.

З плином часу кількість іконоборців зростала, і серед них були не тільки миряни, але й священики і єпископи. Вони мали свою ідеологію, яку вони висловили на іконоборському соборі 754 року.

Хронологічно істроія іконоборства виглядає приблизно так:

• Гоніння на ікони і шанувальників ікон розпочав Лев Ісавр (716-741)
• Його син Константин Копроним (741-770) енергійно продовжив гоніння
• Його онук Лев Хазар (770-775) офіційно не відмінив гоніння
• Цариця Ірина (775-802) відновила почитання ікон
• Її преємники Нікіфор (802-811) підтримував іконопочитання
• Михаїл І (811-813) підтримував іконопочитання
• Лев Армянин (813-820) відновив гоніння на іконопочитателей
• Михаїл ІІ (820-829) продовжив гоніння
• Теофіл (829-842) продовжив гоніння
• За Теодори (843) іконопочитання остаточно було утверджене

Хоча імператори іконоборці не були атеїстами, вони були не містиками а раціоналістами. Влітку 726 року відбулось виверження вулкану в Середземному морі, і це було потрактовано як Божий гнів за почитання ікон. На особливій нараді у імператора видали едікт проти шанувальників ікон, який був підтриманий частиною духовенства, яка визнавала Візантійську модель взаємовідносин між духовною і світською владою, де світська влада вище за духовну. Але не всі духовні радо прийняли указ світської влади у духовному питанні. Еллада і Цикладські осторви відмовили у послусі імператорові. Два Папи Григорій ІІ і Григорій ІІІ також виступили проти імрераторського едікту 726 року, і їхні послання потім були долучені до актів VII Вселенського Собору.

Проти іконоборців дуже потужно виступив Св. Іоанн Дамаскін, який жив за кордонами імперії, і який невдовзі після едитку 726 р. написав три слова на захист ікон. Проти імператорського едікту виступив також і патріарх Герман Константинопольський, якого у 730 р. Лев змістив і замінив на покірного Анастасія. Син Лева, Константин Копронім у 754 р. скликав 338 єпископів на собор, метою якого було заборонити почитання ікон. Власне це і було зроблено. Діяння іконоборського собору 754 р. були розглянуті на 6-му засіданні VII Вселенського Собору і були збережені в його актах.

Після собору 754 р. розпочались гоніння проти ікон, шанувальників ікон і особливо проти авторитетних і впливових їхніх захисників. Енергійними захисниками іконопочитання були монахи, які піддались жорстоким переслідуванням.

Коли після Лева Хазара (775-780) владу успадкувала його дружина Ірина (780-802), новообраний патріарх Тарасій погодився прийняти патріарший престол за умови утвердження іконопочитання на Вселенському Соборі. Ірина, дослухавшись прохання Тарасія, запросила на Собор Папу Адріана І, який сам не зміг приїхати, але прислав двох своїх делегатів. Спочатку Собор було відкрито 7 серпня 786 року, але противники перешкодили його продовженню. І лише через рік, 24 вересня 787 року, Собор було відкрито в Нікеї під головуванням патріарха Тарасія.

Отці провели вісім сесій Собору, і на 7-й сесії було укладено Догмат про Почитання Ікон. Зокрема в актах Собору записано: “Ми непорушно зберігаємо всі церковні передання, затверджені письмово і неписьмово. Одне з них заповідає робити мальовані зображення; тому що це у згоді із історією євангельської проповіді слуговує підтвердженням того, що Бог-Слово істинно, а не примарно вочоловічився, і це є на користь нам”. “Рухаючись за божественим вченням святих отців і за переданням Католицької Церкви з усяким старанням і дбайливістю визначаємо, щоб святі і чесні ікони пропонувались так само, як зображення чесного і животворного Хреста, чи то вони будуть зроблені у фарбах або мозаїках, чи то будуть ікони Господа і Бога і Спасителя Нашого Ісуса Христа, чи непорочної Владичиці, чи чесних Ангелів і всіх Святих і праведних мужів. Чим частіше за допомогою ікон вони робляться об’єктом нашого споглядання, тим більше ті, що на них споглядають спонукаються згадувати першообрази, отримують через це більше любові до них, і більший мотив віддавати їм цілування, почитання і поклоніння, але не як істинне, яке згідно з нашою вірою належить одному тільки Божому єству.”

Іконопочитання після VII Вселенського Собору

Після Собору 787 р. іконоборці час від часу робили спроби відновити свою владу в Церкві, і одна з таких спроб їм вдалася за імператора Лева V Армянина (813-820). Наприкінці 814 р. за згодою чи наказом Лева солдати розбили ікону Спасителя над брамою імпереторського палацу. Лев також наказав партіархові підняти вище всі ікони, щоб неможливо було їх цілувати. Патріарх Нікифор відмовився виконувати цей наказ і одразу скликав собор з 70-х єпископів. Наступного дня патріарх і учасники собору прийшли до імператора, якому було проголошене напоумлення, зачитане Св. Теодором Студитом. Імператор скликав свій собор, на якому патріарха Нікифора було засуджено і потім відправлено на заслання в березні 815 р. Згодом на заслання був відправлений Св. Теодор Студит. Багатьох єпископів, монахів, сенаторів, патриціїв і простих мирян бичували і катували, змушуючи відмовитись від шанування ікон.

У 820 р. Лева було вбито і його місце зайняв Михаїл (820-829), який був взагалі байдужим до релігійних справ, хоча мовчазно потурав гонінням проти шанувальників ікон. Його син Теофіл (829-842) співчував іконоборцям, але по його смерті, його дужина Теодора подбала про возстановлення справедливості. Патріархом було обрано монаха Методія, який скликав Собор де було відновлено світлу пам’ять ІІ Нікейського Собору 787 р., VII Вселенського.

11 березня 843 року вперше було відсвятковано Торжество Православія, яке відтоді святкується першої неділі Великого Посту.

Іконопочитання і іконоборство на Заході

Під час іконоборства на Сході Римська Церква завжди була на захисті іконопочитання, і Папи надавали в себе притулок переслідуваним на Сході.

Хоча і на Заході також були певні рухи в цьому питанні. Отримавши акти Собору 787 р., Папа Адріан І відправив Карлу Великому латинський переклад. Перечитавши латинський переклад, Франська Церква, керована Карлом Великим і його богословами, не визнали ані собор 754 р., ані VII Вселенський Собор 787 р. Вони казали, що ікони не треба викидати і не треба переслідувати почитателей ікон, але й не треба шанувати ікони. Вони полемізували на тему latreia=adoratio i proskunesis timetike=veneratio, бо з якоїсь загадкової причини отримали не вірний переклад актів VII Вселенського Собору 787р., в якому, ніби отці Собору, закликають віддавати іконам latreia=adoratio. Хоча насправді отці Собору щодо ікон однозначно казали про proskunesis timetike=veneratio, тому що latreia=adoratio належить тільки Богу. Оскільки висновки франських богословів виглядали ні вашим ні нашим, бо вони не могли не розуміти справжньої суті Догмату Собору 787 р., дії Карла Великого можуть свідчити лише про його намагання втілити Візантіську модель цезаропапізму на Заході, коли світька влада хоче абсолютно керувати Церквою.

Пречистому образу Твоєму покланяємся благій, просяще прощенїя прегрішенїй наших, Христе Боже: волею бо благоволил єси плотїю взити на крест, да избавиши, яже создал єси, от работи вражїя. Тім благодарственно вопїєм Ти: радости исполнил єси вся, Спасе наш, пришедий спасти мір.

Неописанноє Слово Отчеє, из тебе, Богородице, описася воплощаєм, и оскверншїйся образ в древнеє вообразив, божественною добротою сміси: но исповідающе спасенїє,
ділом и словом, сїє воображаєм.

За матеріалами: М.Э.Поснов, История Христианской Церкви, Издательство “Жизнь с Богом”, Брюссель 1964, с.с. 455-463.

1-а Неділя Великого Посту
Торжество Православія

о. Керлі
04.03.2012