15 пласких питань психологам

Бувають моменти у житті кожної людини, коли вона самостійно не може впоратися з тією чи іншою проблемою. Тоді ми звертаємося за допомогою до спеціалістів: психологів або психотерапевтів. Аби вилікувати душу.

Напередодні Всеукраїнського дня психолога, який відзначається 23 квітня, «Конкурент» поставив кілька запитань психологам. Нам відповідали психолог, голова ГО «Асоціація психологів України «Разом заради майбутнього», член Ради Правління Національної психологічної асоціації (НПА), м. Тернопіль Ігор Лубківський; психолог, психотерапевт м. Київ Володимир Гаріпов; психолог м. Київ Володимир Левицький; тренер, психолог, гіпнолог, тілесно-орієнтований терапевт м. Київ Аліна Котенко; практичний психолог, кандидат психологічних наук, доцент, м. Київ Ігор Ульяніч; психолог Сергій Антонюк та особистісноорієнтований психотерапевт, реєстровий психотерапевт УСП, практичний психолог, м. Київ Владлена Дмитрієва.

1.Навіщо мені психолог, якщо я нормальна?

Так кажуть про себе всі невротики. Якщо серйозно, ми в тій чи іншій мірі потребуємо погляду на ситуацію з іншого боку. Зазвичай для цього ми використовуємо своє найближче оточення. Але чи не краще таку допомогу отримати від фахівця, емоційно дистанційованого від проблеми?

Ми ж всі умовно нормальні. Для людини психолог буде корисний тим, що зможе допомогти вийти на новий рівень розуміння себе. А це, своєю чергою, дасть можливість вийти на новий рівень життя.

2. Чим психолог відрізняється від психотерапевта і психіатра?

Психолог – це людина, яка отримала вищу психологічну освіту. Ця освіта дає йому, з одного боку, формальне право працювати в різних організаціях. Наприклад, у дитячих садочках, школах, лікарнях, в’язницях. Коли потрібно виконувати умовно статистично-наглядову роботу за якимось персоналом. А з іншого боку – це якісь базові знання і розуміння того, що таке психіка, як вона влаштована, як розвивається, змінюється, її особливості. Але нема ніяких прикладних навик, як з цим працювати.

Щоб стати психотерапевтом, потрібно отримати додаткову освіту. В Україні не вчать цьому, немає спеціального диплома психотерапевта. Є професійні спільноти, де проходиш тривале навчання.

Хоча, згідно з європейськими стандартами, тепер вже в якості базової освіти допускається або будь-яка медична, або будь-яка гуманітарна освіта. Крім того, психотерапевт обов’язково має працювати в якомусь одному визначеному напрямку психотерапії, а не в усіх одразу. Наприклад, у зв’язку з війною, багатьом психотерапевтам довелося освоювати спеціальні методи роботи з травмою або здобувати навички кризового консультування.

А психіатр – це лікар, який працює в клініці з патологіями і займається медикаментозним лікуванням.

3. Психологи вправляють мізки близьким?

Психологи нікому не вправляють мізки. Якщо є потреба в операції на мозку, її робить нейрохірург.

Але якщо називати консультацію «вправляння мізків», то тут все залежить від досвідченості і особистості конкретного психолога. Початківці можуть це робити. Більшість досвідчених психологів цього не роблять, поки близький сам не попросить.

4. Куди з голови дівати історії клієнтів?

Нікуди. У психологів в голові навіть буває така алегорія – «в мені живуть чужі історії». Але зазвичай це не дуже напружує, навіть навпаки – додає якесь відчуття вибраності. Як писала живий класик психоаналізу Ненсі Мак-Вільямс, щоб бути хорошим психотерапевтом, треба мати дещо нездоровий інтерес до чужого життя. Тобто в професію зазвичай саме такі люди і йдуть. Їм це цікаво, вони отримують від цього задоволення. Ця ж Ненсі Мак-Вільямс писала: «Якби я хотіла обрати якусь іншу професію, щоб протягом одного життя прожити декілька, я б не змогла знайти професію кращу». І це дійсно унікальна можливість – прожити з клієнтом його життя. В усякому разі – це точно цікавіше, ніж дивитися якісь там розважальні шоу по телебаченню. Крім того, якщо ти пропрацьовуєш якісь власні проблеми (проходиш власний досвід), чужі історії тебе починають зачіпати трохи менше, ніж раніше. Хоча так, таке теж іноді буває, коли історія клієнта може зовсім вибити тебе з колії. Тоді психологи (психотерапевти) самі йдуть на консультацію до іншого психотерапевта, наділеного відповідною кваліфікацією, – супервізора. І там приводять себе в порядок. Крім того, існують також групові супервізії, інтервізійні групи (група рівних) та Балінт-групи. Там психологи (психотерапевти) діляться між собою цими історіями, але так, щоб клієнта при тому ніяк не можна було ідентифікувати. Тобто не називаючи таких його даних, завдяки яким його якось можна було б впізнати, іноді для цього навіть змінюючи його ім’я, вік, місце проживання.

5. Чи є у психологів свої психологи?

Так. Всіх методів сучасної психології освоїти просто неможливо, будь-якому психологу завжди є чому повчитися у колеги. Тому нерідко одні психологи ходять на навчання до інших, де, знову ж таки, перебувають в якості звичайних клієнтів. Крім того, проводяться різноманітні семінари та науково-практичні конференції, а нерідко, навіть досягнувши певного професійного рівня, все-одно доводиться знову йти вчитися в навчальні проекти, щоб навчитися ще чомусь. Психологія – це наука, в якій все життя доводиться вчитися.

Обов’язково потрібно мати і свого психотерапевта. Це передусім потрібно для того, щоб психолог не запихав у голову своїм клієнтам щось своє.

6. Коли «сезон» у психолога?

Немає такої закономірності. Однак коли народ бідніє, як-от через зростання комунальних тарифів, зазвичай клієнтів стає трохи менше. Просто тому, що ми привчені задовольняти своє психічне, та й навіть духовне життя за залишковим принципом. Або відкладати проблему до тих пір, поки вона не стане взагалі нестерпною.

Хоча є умовна сезонність – весняне і осіннє загострення. Це обумовлено лише тим, що змінюється фон – є таке поняття в психології. Це все, що відбувається навколо людини, звісно, на неї впливає. Коли починається осінь, вона трошки приводить до депресії. Коли було тепло, сонечко, а тут стало холодно і неприємно. Роботи більше стає зазвичай. Тому так.

7. Як розпізнати в натовпі маніяка?

Він вимащений кров’ю, з ножем у руці. Жартую. Це міф, що психолог може за зовнішнім виглядом або виразом обличчя “читати” людину, як книгу. Максимум – можна зробити деякі припущення. Досить подивитися відео із серійними вбивцями: Едмундом Кемпером, Тедом Банді та іншими. Ззовні вони можуть бути усміхненими, харизматичними, турботливими. Ззовні вони такі ж, як ми.

Психічнохвору людину іноді можна розпізнати, але навіщо це вам? Навіть фахові психіатри в результаті тривалого обстеження не завжди здатні поставити правильний діагноз. Крім того, психопатії взагалі дуже важко діагностуються. Однак в більшості випадків це й не потрібно. Світ реагує на наші запити, тому якщо пропрацювати себе і свої комплекси, шансів зустріти маніяка буде набагато менше. Це, до речі, знову ж про те, навіщо нормальній людині психолог. Та просто для того, щоб краще зрозуміти себе і свої підсвідомі прагнення, щоб убезпечити себе від чогось, ймовірно, поганого.

А маніяк – це хвора людина. Але якщо у нього хороший інтелект, його буде складно розпізнати в натовпі. Єдине, що їх виділяє, – всі, що відбулися як маніяки, з дитинства отримували насолоду від мук живих істот.

8. Депресія – це хвороба чи відмазка?

Якщо ми говоримо про важкі форми депресії, коли, грубо кажучи, людина лежить зубами до стінки і їй нічого не хочеться, то це є захворюванням.

Хоча і так буває, і так. Але важливо розуміти, що є два різні підходи до розуміння проблеми депресії. Депресією в побутовому плані називають просто поганий настрій і небажання щось робити, яке іноді може тривати достатньо довго. Іноді це може бути й відмазкою. Але в переважній більшості випадків навіть тоді людина все одно має на це право. Просто, можливо, не знаходить іншої можливості, щоб якось потурбуватися про себе, інакше, ніж заявивши, що в неї депресія. Або щоб позбутися чиєїсь надокучливої уваги.

Але є депресія і як хвороба. Щоб відрізнити її від першої, умовно кажучи, «побутової» депресії, іноді її ще називають «клінічною». Зазвичай її діагностують тоді, коли вона триває більш як півроку і не пов’язана з якимись конкретними неприємними життєвими обставинами чи подіями. Але для того, щоб діагностувати клінічну депресію, необхідний фаховий навіть не психотерапевт, а психіатр. Тобто якщо у вас вже більше як півроку триває поганий настрій і ви не знаходите його причин, тоді, можливо, вам і справді варто перевіритися у психіатра. Так, про всяк випадок.

Однак існує ще й цілий ряд депресій, що займають, так би мовити, проміжне місце. Ними якраз займаються психологи і психотерапевти. Наприклад, це можуть бути сезонні депресії; депресія, пов’язана зі смертю близької людини або з крахом якихось життєвих цінностей чи орієнтирів; депресія, що може виникнути внаслідок розлучення або невдалого кохання; післяродова депресія та інші. В усіх цих випадках, на відміну від клінічної депресії, причина поганого настрою зазвичай достатньо яскраво виражена та зрозуміла. Принаймні самій людині.

9. Усі психологи щасливі?

Ні. Тут, як в фільмі «Матриця», – не факт, що після того ти станеш щасливішим, але факт, що після того будеш краще розуміти життя. Просто багато наших проблем не завжди залежать від нас самих. Тому не завжди вдається так легко стати щасливим. Деякі наші проблеми можуть мати родові корені і йти з життя наших батьків, бабусів-дідусів і навіть більш віддалених родичів. Деякі залежать від стану справ в державі. Наприклад, важко бути щасливим в країні, де йде війна. А деякі наші проблеми залежать від нашого психосоціального оточення, яке теж вдається змінити далеко не завжди. Але що точно – психологія дає можливість іноді розуміти трохи більше за інших людей. І це надихає. Крім того, смію припустити (на жаль, немає такої статистики), що психологи, напевно, все-таки рідше потрапляють в усякі халепи і навіть в нещасні випадки. І, що вже точно, – здатні легше переносити чужі історії. Наприклад, ми з колегами вже не перший рік працюємо з нашими родинами загиблих воїнів і знаємо всі їхні історії. В той час, як звичайну людину навіть одна така історія може вибити зі звичної колії всерйоз і надовго. Або й навіть травмувати на все життя.

10. Як вибрати хорошого психолога?

Приблизно так само, як фен для волосся. У нього повинен бути сертифікат якості (відповідний диплом) і позитивні відгуки. За кілька перших зустрічей з психологом ви повинні отримати якісь зміни в напрямку бажаного результату. Якщо такої динаміки не спостерігається, краще змінити фахівця.

Ви можете обійти шістьох різних авторитетних і дорогих психологів, а в кінцевому результаті вам допоможе якийсь молодий і недосвідчений. Але той, що підійде саме вам. Тому насамперед тут варто орієнтуватися на якісь власні внутрішні відчуття. Однак якщо хочете якось додатково підстрахуватися, то добре обирати того психолога, який, крім вищої психологічної освіти, має ще й додаткову освіту в якомусь з обраних ним напрямків психотерапії. В принципі байдуже, в якому саме. Однак, якщо ви схильні менше говорити про свою проблему, тоді вам краще обирати тілесного терапевта або арт-терапевта. А якщо хочете саме поговорити, то когось з «класичних» напрямків – психоаналіз, гештальт-терапія, клієнт-центрована терапія. А якщо хочете поєднати і одне (розмову), і друге (дію), то шукайте психолога-психодраматиста. Крім того, один психолог іноді просто не може охопити весь спектр людського життя, тому обмежується тією ділянкою роботи, яку знає і вміє робити. Ну, скажімо, дитячі психологи – то зовсім окремий вид спеціалізації. І якщо психолог чудово працює з дорослими, то ще не факт, що він буде знати, що робити з дітьми. Це ж саме стосується і роботи з сімейними парами. З ними теж працюють далеко не всі психологи. Крім того, варто розуміти, що з деякими специфічними проблемами теж можуть працювати не всі психологи. Наприклад, це стосується післяродової депресії, роботи з вагітними і підготовкою до майбутнього материнства, роботи з втратами (смертю близького родича), роботи з залежностями. Тому якщо ви здатні наперед сформувати свій запит до психолога, то краще зразу по телефону уточнити, чи працює він саме з вашою проблемо чи ні. І якщо ні, він просто перенаправить вас до свого колеги. Це теж нормально і в тому теж немає нічого страшного.

11. Скільки коштує прийом у психолога?

Це залежить від кількох факторів. Від середнього рівня цін в кожному конкретному місті, від кваліфікації психолога і від того, з яким саме запитом доведеться працювати. Крім того, достатньо дорогою є робота із залежностями. Тому що для самого психотерапевта це достатньо важка, виснажлива і довготривала робота. І не всі за неї хочуть братися. Тут мова вже може йти про тисячі гривень.

А загалом непоганого психолога-початківця в якомусь обласному центрі можна знайти за 300-400 гривень. В Києві середня ціна 800 гривень. Хороший з психолог з великим досвідом – приблизно 1 200 гривень за один сеанс.

12. За скільки сеансів можна «вилікувати» людину?

Ми не лікуємо клієнтів. І все залежить від того, з яким реальним запитом прийшла людина.

Зазвичай необхідно 5-6 консультацій, щоб було видно хоч якийсь результат. Якщо ж мова йде про якісь серйозні психотерапевтичні проблеми, то це може тривати й півроку-рік, або й навіть кілька років.

13.Чесно: кому психологи розповідають історії своїх клієнтів?

Інколи – супервізорам, але так, щоб людину неможливо було ідентифікувати.

14. Яка найцікавіша фобія у людей?

Не фобії основні проблеми в людей. Зазвичай звертаються з чимось більш побутовим і приземленим.

15. З ким легше працювати: з дітьми чи дорослими?

Можна сказати, що, з одного боку, з дітьми легше, бо вони щиріші і рідше брешуть. А з іншого – важче, бо проблеми дорослих залежать лише від дорослих, а проблеми дітей нерідко пов’язані з їхньою сімейною системою. Зокрема, з їхніми батьками. А це батьки визнавати готові далеко не завжди. Дуже поширена батьківська позиція: «З нами все нормально, просто зробіть щось з нашою дитиною, бо вона неслухняна, погано вчиться, часто хворіє, тощо». Хоча насправді нерідко так дитина може реагувати якраз на щось, що відбувається сім’ї. Наприклад, на стосунки між батьком і матір’ю.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Справжні та несправжні психологи: як обрати допомогу, а не проблему

За останні пару тижнів ми побачили запеклу дискусію щодо того, як відрізнити справжнього психолога від несправжнього. Що ж, дискусія достойна уваги, бо питання довіри, як і професіоналізму – насправді важливі. Тож давайте підійдемо до розмови відповідально – і послухаємо професіоналів.

Цей матеріал – розмова з Валерією Палій, кандидаткою психологічних наук, президенткою Національної психологічної асоціації, та Оленою Нагорною, військовою психологинею. Ми говоримо про вагу та важливість як належних паперів, так і таланту, про комфортність відносин і про незручні запитання, які не треба соромитися ставити. Врешті-решт, у нашому суспільстві існує велика недовіра до психологів. Цей аспект – роль медіа у формуванні довіри чи недовіри до цілої професії – ми теж не можемо скидати з рахунків, але у цьому матеріалі обговорювати не будемо. Бо це вже інша історія, як то кажуть.

Тож почнемо з питання про те, чим важливі «папери» психолога, такі як диплом про фахову освіту, різноманітні грамоти та відзнаки, досвід та навички врешті-решт. Тобто про здобуте власною працею і визнане професійною спільнотою. І водночас про особисті риси – талант, жвавий та допитливий мозок. Те, що від природи, від тата із мамою.

ТОЛКОВИЙ ПСИХОЛОГ – ЦЕ В ПЕРШУ ЧЕРГУ ЩО: ТАЛАНТ, ЖВАВИЙ МОЗОК, ДОКУМЕНТИ ПРО ОСВІТУ?

Валерія Палій стверджує, що тільки природних даних недостатньо, але вони можуть бути хорошою передумовою. А от якісна теоретична підготовка дає спеціалісту розуміння базових дисциплін, які є визначальними у роботі. Наприклад, анатомії центральної нервової системи, психофармакології, патопсихології та інших. Без цих дисциплін фахівець не може бути якісним клініцистом і може помилятися, невірно діагностувати проблеми свого клієнта, і навіть піддавати ризику життя і майбутнє останнього.

Насправді бути психологом – це не просто слухати, давати поради і займати експертну позицію, і це не про чутливість як рису. Бути психологом – це знати основи будови тіла і мозку, мати розуміння вікових особливостей розвитку, орієнтуватися в симптомах і синдромах психічних розладів. Також це і майстерне використання психодіагностичних інструментів. Це все вчать в університетах. Базові речі протягом перших 4 років бакалаврату, а вже більш чітко спеціалізують в магістратурі, в залежності від подальших професійних планів. Важливо пам’ятати, що на робочому місці щодня психолог приймає важливі рішення, а тому для нього чи неї дуже важливо мати хорошу підготовку.

Її думку підтримує і Олена Нагорна. Вона каже, що для того, щоб бути ефективним психологом, потрібно отримати освіту державного зразка. І постійно вдосконалювати професійні навички, в тому числі, і відповідно вимог фахових спільнот з європейською або міжнародною акредитацію. Іншими словами, фахівець має пройти два таких пильних перехресних контролі. З одного боку, має бути базова структурована освіта, підтверджена державою, з іншого – кваліфікація, підтверджена професійними спілками..

До речі, в законодавстві України поки що немає вимоги щодо наявності у психолога кваліфікаційного рівня в тому чи іншому напрямку психології. Але для клієнта наявність сертифікату дає гарантію якісної терапії і захищеність від неетичної поведінки. Наприклад, у манікюрному салоні фахівчині завжди вішають на стіну дипломи про проходження курсів підвищення кваліфікації (хоча це також необов’язково). Тож не треба дозволяти копирсатися у наших мізках і людям без підтвердження наявності у них відповідних знань та кваліфікації.

Звісно, талант, здібності, особистісні характеристики, життєвий досвід, вміння цей досвід опрацьовувати, навички і здібності до комунікацій з людьми, розвинута емпатія – все це робить деяких фахівців більш ефективними. Але мати право називатися психологом і психотерапевтом можна тільки тоді, коли суспільство і наукова спільнота мають підтвердження, що ця людина отримала систематизовані науково доведені фахові знання. А розвивати здібності потрібно завжди – саме це і робить фахівця професіоналом.

ЯКІ «ДИПЛОМИ» – ВАГОМІШІ?

Перш за все, звернімо увагу на той момент, що психолог має вищу гуманітарну освіту за напрямом “Психологія”. Тож підтвердженням кваліфікації є диплом державного зразка за спеціальністю “053 Психологія” – не курси, не онлайн проєкти, а саме університетська освіта, – наголошує Валерія Палій. – Також в Україні випускають і лікарів-психологів – тобто фахівців, які мають вищу медичну освіту – втім їх не так багато, як психологів з гуманітарною освітою.

Щодо самих ВИШів, то в межах України роботодавці цінують випускників Українського католицького університету, Києво-Могилянської академії, Національного університету імені Тараса Шевченка, Національного університету ім. В.Н. Каразіна та деяких інших.

Щодо післядипломного навчання спеціаліста, то воно є дуже важливим, але його специфіка може відрізнятися від сфери роботи фахівця. Післядипломною освітою ми називаємо підвищення кваліфікації. Наприклад, за багатьма міжнародними нормами психологи опановують навчання у доказових методах психотерапії чи психологічних інтервенцій. Як правило, такі навчання проводяться фаховими професійними об’єднаннями в Україні і за її межами. Вони тривають від 1 до 5 років (в більшості випадків 3-5) і передбачають здобуття додаткових практичних і теоретичних навичок, проходження власного досвіду психотерапії чи клієнтського досвіду, і перші кроки роботи під супервізією (професійним наставництвом). Фахівець, який, скажімо, займається виключно психодіагностикою, може здобувати додаткову освіту в роботі з конкретними методами оцінки. Таке навчання менш тривале. Але важливо розуміти, що справжні фахівці-психологи багато навчаються після університету, тому що це дозволяє їм працювати ефективно та за високими стандартами.

Втім зверніть увагу, що професія психолог передбачає безперервну освіту, тобто фахові психологи постійно мають відвідувати різні післядипломні навчання, тренінги, лекції, курси. Чому це важливо? На таких заходах фахівці знайомляться з новими підходами та останніми дослідженнями, мають власний клієнтський досвід, спілкуються з однодумцями та розширюють власний професійний світогляд. В нашій професії прийнято вважати, що як тільки ти ізолюєшся від інших і перестаєш вчитися – ти або стаєш непрофпридатним, або маєш інші проблеми. Це погано для нашої роботи. А за вимогами Європейського сертифікату з психології EuroPsy, який діє в 25 країнах Європи (і в Україні також), мінімальна вимога до підвищення кваліфікації за рік для психолога складає 40 годин додаткових навчань.

ЯК ПЕРЕВІРИТИ ОСВІТУ ВАШОГО ПСИХОЛОГА?

Клієнт може сміливо запитати психолога про диплом державного зразка (бажано рівня вищої освіти бакалавр та магістр), а також попросити документи про додаткову освіту в конкретному методі психотерапії чи підході – наголошує Валерія Палій. – Всі українські дипломи, видані після 2000 року відображаються в Єдиній державній електронній базі з питань освіти (ЄДЕБО). Тож попросіть фото диплому вашого психолога та перевірте чи є він в ЄДЕБО.

Якщо ж ви хочете перевірити післядипломне навчання спеціаліста, скажімо чи він навчався травматерапії, – зверніться в Асоціацію, чи установу, яка навчала. Також бажано мати копію чи вихідні дані документа, який підтверджує навчання там.

Щодо “чорних реєстрів” Валерії Палій невідомо нічого, а от реєстри власних членів чи акредитованих спеціалістів часто можуть вести професійні спільноти. Наприклад, Національна психологічна асоціація, до якої входить близько 1600 українських психологів, має власний реєстр членів. Однією з основних умов членства в фаховому об’єднанні є базова психологічна освіта. Там перевіряють документи кожного свого члена через відкриті бази, і таким чином допомагають верифікувати дипломи для тих, кому це може бути актуальним.

Олена Нагорна додає важливий наголос: дуже важливо розуміти, хто видав сертифікат, де саме була отримана освіта. Якщо це інституція, яка не несе жодної відповідальності за знання, які вона розповсюджує, такий псевдо-документ не буде означати високого фахового рівня спеціаліста.

Тож можна виділити три базові умови, які здатні суттєво мінімізувати ризики, – підсумовує Валерія Палій.

1. Диплом державного зразка про вищу освіту в сфері психології. Запитати диплом і проглянути його – це ваше право. В ньому має бути зазначений рік навчання, заклад вищої освіти, спеціальність. Якщо спеціаліст відшучується, знаходить приводи, щоб не показати документ, звинувачує вас у надмірній підозрілості тощо – це непрофесійно.

2. Наявність післядипломної освіти. Яка проводиться фаховими професійними об’єднаннями і передбачає здобуття додаткових практичних і теоретичних навичок, проходження власного досвіду психотерапії чи клієнтського досвіду, і перші кроки роботи під супервізією (професійним наставництвом).

3. Членство у професійних спільнотах. Великі фахові спільноти мають Етичні кодекси і можуть надавати консультації щодо етичної діяльності своїм членам, або порушувати розгляд скарг проти них, якщо на їх діяльність надходять скарги.

А ще важливо врахувати і певні необхідні внутрішні правила взаємодії, вони наступні.

А. Робота з фахівцем має свою рамку: тривалість, формат, місце, періодичність, вартість.

Б. Фахівець повинен гарантувати сталі і прозорі для вас умови.

В. У вас не повинно бути жодних додаткових стосунків з фахівцем – флірт, дружба, спільні бізнес справи, романтичні стосунки. А ще спеціаліст не повинен використовувати те, що може здатися вам емоційними маніпуляціями – недоречно жартувати, знецінювати вас, ігнорувати чи «карати» за погану поведінку (наприклад уникати чи скасовувати зустрічі без зрозумілих і об’єктивних підстав).

Ну і пам’ятайте, що психологи не призначають медичних препаратів – вони можуть проводити діагностику, консультування, реабілітацію та корекцію, а також психотерапію за умови наявності додаткового навчання в окремих напрямках і методах.

СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ – ЦЕ ТЕ, ЩО ВІДРІЗНЯЄ КОЖНОГО КЛАСНОГО ФАХІВЦЯ

Абсолютно універсальних людей не буває. Це неможливо в жодній професії. Тому фахівець у царині психології обирає для себе спеціалізацію, розвиває конкретні знання і навички, а також окреслює межі власної компетентності.

Олена Нагорна наголошує: Популярний психолог – це просто тренд. Кожна людина має обрати для себе того фахівця, з яким вона зможе рухатися вперед і розвиватися. Причому абсолютно нормально в різні періоди життя звертатися до різних фахівців. Зростає людина – змінюються її потреби і вимоги. Формується інший рівень сприйняття світу, самоусвідомлення – і можна змінювати фахівців, з якими людина працює. Або, наприклад, на якісь питання людина буде шукати відповіді в когнітивно-поведінковій терапії. А через деякий час – в екзистенційній або логотерапії. Тому це абсолютно нормально знаходити для себе відповіді у різних людей, за різними напрямками, за допомогою різних методик, але надзвичайно важливо, щоб це була робота з кваліфікованими спеціалістами.

Кожен психолог може протягом своєї фахової кар’єри здобувати різні знання, навички в різних методиках. Чим більшою кількістю методик людина володіє, тим більший набір її інструментів. Але як доводить життя і як показує практика, не можна бути у всіх методиках першим. Тобто необхідно знати інструменти, але бажано володіти повними компетенціями в кількох методиках, якими й володіти майстерно.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДРУЗІВ ТА КОЛЕГ: ВАЖЛИВІ, АЛЕ Є ЩЕ ДЕЩО

Коли ви обираєте психолога, то головне – критичне мислення і відсутність зайвої сором’язливості. Звісно, рекомендації людей, яким ви довіряєте, важливі. Але запитати про фах безпосередньо у спеціаліста – несоромно і відповідально. Адже немає нічого поганого у тому, що ви хочете бути впевненими у кваліфікації людини, якій маєте намір довірити своє психічне здоров’я.

Олена Нагорна наголошує: зараз треба бути дуже уважним, тому що з’явилося багато людей, які вважають, що отримавши психологічну просвіту, яку проводять наші та іноземні фахівці різних рівнів, вже можна бути психологом. Але якщо таке навчання прослухала людина без базової освіти, без опанування механізмів, які при цьому працюють – це ризик для клієнта. Тобто якщо освіта людини, яка називає себе психологом, складається лише з відкритих он-лайн тренінгів, то є ризик що то непрофесійна, або недосконала освіта.

Але знову ж таки, не забуваємо, що психолог і психотерапевт – це різні компетенції. І дуже важливо, щоб фахівець сам міг чітко окреслювати коло своїх компетенцій, і могти перенаправляти до іншого спеціаліста, якщо у певних питаннях він не має знань потрібної глибини.

Обираючи фахівця, переконайтеся в його кваліфікації. Для цього недостатньо лише рекомендацій друзів. Краще запитати самого фахівця: «Як я можу переконатися у вашому рівні кваліфікації? Чи можете ви продемонструвати мені ваші дипломи, сертифікати, або де я можу знайти підтвердження вашої освіти?» Фахівець, професіонал завжди скаже: “Окей, не питання, у мене є такі й такі копії дипломів, сертифікатів”. За необхідності дасть роз’яснення, яка організація їх видала, в який період відбувалось навчання і т.д. Прозорість в комунікації, в тому числі з психологом, надзвичайно важлива.

Валерія Палій нагадує ще й про те, що у кожного з нас власні очікування, і тому рекомендації можуть не спрацювати. Я знаю, що часто побажання можуть бути дуже різні: вік, стать, манера спілкування, метод, почуття гумору. Це нормальні критерії пошуку, бо вам з людиною має бути комфортно. Людина має вас поважати, створювати стабільні умови роботи (час, періодичність, оплата). Не поводити себе дивно, або так, щоб після зустрічі ви почувалися зле. Але в рекомендаціях важливо, щоб той, хто рекомендує, сам мав успішний досвід роботи з таким спеціалістом. І, звичайно, повторюємо мантру: диплом, післядипломна освіта, членство в професійних об’єднаннях.

Звісно, диплом це важлива умова, і може максимально захистити від ризиків, втім це не є 100% гарантією якості. Так буває в усіх професіях. В нашій роботі важлива особистість спеціаліста, його досвід, знання, відкритість світу, готовність зрозуміти. Я завжди раджу перед записом просто подзвонити, або прийти познайомитися на перший прийом. Там ви можете поставити усі питання до спеціаліста щодо освіти, метода, досвіду. Слідкуйте за власними відчуттями. Якщо вас щось насторожує: неготовність відповідати, дивні жарти, дивні звички – не залишайтеся.

Тож підіб’ємо основні підсумки. Вибір психолога – відповідальна справа. І навіть рекомендації друзів можуть не спрацювати, бо у кожного з нас власні очікування. Що ж до «легких шляхів» – різноманітних онлайн консультацій та відеоблогів, це взагалі окрема історія, яка заслуговує на окрему розмову. Але освіта, спеціалізація та підтверджене членство в профільних асоціаціях – перше, що ви маєте перевірити. Друге – особисті відчуття та комфорт у відносинах. Третє – відсутність намагання людини робити те, в чому вона не є фахівцем. Тож ставтеся відповідально до вибору того, кому маєте намір дозволити допомагати вам здобути рівновагу, впевненість та силу йти вперед.

Тетяна Циба

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства