Сортувати сміття, щоб не потонути в ньому

В Україні на звалища потрапляє майже 95% відходів і лише маленька частка спалюється чи йде на вторинну переробку. У той час як в деяких країнах Європи цей показник рівно протилежний. Більше того, Данія, наприклад, переробляє не тільки своє сміття, а й закуповує його в сусідніх країнах.

В Україні, за даними Мінрегіонбуду, щорічно викидають близько 10 млн тонн сміття, з яких лише 600 тисяч йде на вторинну переробку чи спалюється. Решта захоронюється на звалищах, яких, за офіційними даними, в Україні понад 6 тисяч. Вони займають 9 тисяч гектарів. Це не 7% території України, як поширювали чимало ЗМІ, але територія все ж велика – приблизно стільки ж, як десята частина Києва або площа міста Вишгород. Ще тисяча гектарів – несанкціоновані стихійні звалища.

Львівська сміттєва криза

Про масштаби проблеми в Україні почали активно говорити після трагедії у Львові на Грибовицькому сміттєзвалищі, де у 2016 році під завалами загинули троє рятувальників.

Сміттєзвалище, термін експлуатації якого закінчився понад 10 років тому, заблокували. А нового місця для вивезення побутових відходів у Львові не було. За законом полігон не може бути розташований на території міста, тому таку ділянку потрібно було шукати у сусідніх районах. Однак і місцева влада прилеглих районів, і мешканці виступали категорично проти розміщення сміттєзвалища на їх території. Через це на території міста за короткий термін утворилися гори сміття.

Місцева влада сусідніх районів та областей відмовлялися приймати львівське сміття на свої полігони. Тому спочатку його возили на сміттєспалювальний завод “Енергія”, а коли його закрили на ремонт, то доводилося везти навіть у Донецьку область на приватний полігон ТПВ.

За словами заступника міського голови з питань житлово-комунального господарства Львівської міської ради Сергія Бабака, “зелене світло” для львівського сміття дали одразу після того, як за вирішення питання взялася Львівська облдержадміністрація. Сміття зараз вивозять на полігони Львівської області та сусідніх областей.

“Вже майже півтора роки діє меморандум із Львівською облдержадміністрацією. У нас не було виходу, ми платимо 300 млн грн на рік, і ОДА до 1 липня 2019 року займатиметься вивезенням сміття зі Львова”, – зазначає Сергій Бабак.

Львівська сміттєва криза, хоча і виникла на грунті політичної боротьби між мером міста та президентом в особі його ставленика – голови Львівської ОДА, породила одразу кілька явищ. Частина мешканців почала сортувати сміття вдома та активно пропагувати культуру сортування. Крім того, у Львові та інших містах мешканці почали піднімати тему закритих сміттєзвалищ, які продовжують експлуатувати.

Зокрема, в лютому виникла подібна ситуація у Дрогобичі на Львівщині. Мешканці села Брониця, де розташований місцевий полігон, заблокували вивіз сміття, пояснюючи це тим, що термін експлуатації сміттєзвалища закінчився ще у 2008 році, і з того часу площа сміттєзвалища у 2 рази перевищила відведену йому ділянку. Сміттєва криза у Дрогобичі триває досі, а місто завалене сміттям.

Схожа ситуація, відома під назвою “Неаполітанська сміттєва криза”, виникла в Італії у 2007 році. Загострення ситуації відбулося, коли під тиском громадськості були закриті звалища, але нових місць для вивезення та переробки відходів не надали. Кризу пов’язують з діяльністю неаполітанської “сміттєвої мафії”, яка заробляє на нелегальній утилізації відходів і зацікавлена в тому, щоб “сміттєва проблема” не вирішувалася.

Контроль над вивезенням сміття у Неаполі став своєрідною політтехнологією, за допомогою якої мафія мала можливість впливати на будь-які рішення місцевої влади.

Висновки із львівської кризи

У Львові, після вирішення першочергових питань із вивезенням сміття, місцева влада розробила стратегію поводження з твердими побутовими відходами. Сміттєзвалище, яке Львів використовував майже 60 років, рекультивують (рекультивація – відновлення родючості грунтів і рослинного покриву) та побудують сміттєпереробний завод.

Крім того, запровадять комплекс заходів для підвищення культури поводження з відходами – просвітницькі програми у школах, поступову відмову від поліетиленової упаковки. У листопаді на сесії затвердили рішення про обмеження використання одноразових поліетиленових пакетів у торгових мережах Львова. Навесні, за словами заступника мера, придбають контейнери для компостування органічних відходів та листя.

“Країни Європи вибудовували культуру поводження з побутовими відходами десятки років. Цього не можна зробити за рік-два. І це потрібно робити на загальнодержавному рівні, щоб для всіх були однакові правила. Наприклад, виробники мають закладати вартість утилізації упаковки в ціну товару”, – вважає заступник мера Львова.

Заступник міського голови з питань житлово-комунального господарства Львівської міської ради Сергій Бабак

За словами Сергія Бабака, найбільшою проблемою для Львова наразі залишається відсутність земельної ділянки для нового полігону. Він потрібний не лише для вивезення сміття впродовж 2 років, коли будуватимуть сміттєпереробний завод, а й у подальшому для захоронення залишків.

“У нас єдине прохання до обласної влади – дайте нам земельну ділянку, ми вкладемо кошти міста і зробимо все за найвищими стандартами”, – підкреслює заступник мера.

На його думку, Україні потрібно йти за прикладом Балтійських країн, де є сучасні регіональні полігони, які обслуговують цілий комплекс навколишніх малих міст.

Сміттєзвалище сповільненої дії

Проблема зі сміттєзвалищами в Україні справді критична. Чимало міст є заручниками ситуації із відсутністю місця для вивезення сміття. Полігони, які проектувалися ще за радянських часів, передбачали лише захоронення органічних рештків і, по суті, були великими компостними ямами. Зараз термін експлуатації більшості з них закінчився.

До прикладу, Малашівське сміттєзвалище, куди звозять сміття з Тернополя, офіційно закрили ще у 2012 році. Однак його продовжують експлуатувати через відсутність альтернативи. У 2009 році міська влада спробувала отримати земельну ділянку під нове сміттєзвалище. Втім через протести місцевих мешканців та близькість грунтових вод від цієї ідеї відмовилися. Тим часом подальша експлуатація Малашівського сміттєзвалища загрожує екологічною катастрофою, адже воно розташоване неподалік водозабору, звідки постачається вода для Тернополя. Відтак існує загроза потрапляння небезпечних речовин у водоносний шар.

Подібна проблема існує й на Київщині. Полігон №5 у Підгірцях, куди звозять близько 40% відходів зі столиці, переповнений. Згідно з рішенням Київської міськради, з 1 жовтня 2018 року полігон має бути повністю закритим. Однак нового місця для вивезення сміття у Києва немає. Київська міська рада відтермінувала закриття полігону ще на два роки та оголосила конкурс на будівництво сміттєпереробного комплексу.

В Україні щороку з’являються тисячі незаконних стихійних сміттєзвалищ. Лише у Львівській області, за даними департаменту екології та природних ресурсів Львівської ОДА, у 2017 році їх було понад 150. Для боротьби зі стихійними звалищами у Мінекології створили карту, куди можна завантажити координати і фото смітників та відстежувати їх ліквідацію.

Виробник має платити за упаковку

У Верховній Раді зареєстровано одразу кілька законопроектів, які змінюють підхід до поводження з твердими побутовими відходами. Найбільш цікавим є законопроект 4028 який у 2016 році запропонувала група депутатів. Він передбачає закріплення принципу “виробник платить за упаковку”. Основна мета законопроекту – забезпечити фінансування роздільного збору відходів для їх повторної переробки.

Автори законопроекту пропонують виробникам товарів самостійно збирати та здавати на повторну переробку вторинну сировину або ж укладати договори зі спеціалізованими організаціями. Крім того, встановити більш жорстку відповідальність за порушення правил поводження із побутовими відходами.

Пропоновані зміни не потребують державного фінансування, адже всі витрати, пов’язані зі збором, сортуванням та утилізацією сміття, покладаються на виробників товарів. Відповідно, зросте їх вартість для кінцевих споживачів.

Законопроект уже пройшов розгляд у комітетах та у вересні цього року був включений до порядку денного сесії Верховної Ради.

Сміттєпереробний завод як вихід?

Як зазначається у звіті Міністерства регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства, у 2016 році лише 5,8% усього сміття в Україні було утилізовано: 2,71% – спалили, а 3,09% – відправили на переробку.

У тому ж дослідженні йдеться про те, що у 2016 році лише у 575-ти населених пунктах впроваджували роздільний збір сміття. Це становить менше 2% від загальної кількості населених пунктів, яких в Україні майже 30 тис.

Спалювати можна і не сортоване сміття, за умови, що в ньому немає небезпечних речовин. Зазвичай сміттєспалювальні заводи обладнані сучасними системами фільтрів, які суттєво знижують рівень викидів. Спалювання сміття є поширеною практикою в країнах Європи.

В Україні є один сміттєспалювальний завод “Енергія”. Його потужності, за умови безперервної роботи, дозволяють спалювати близько 240 тис. тонн сміття на рік. Це понад 20% твердих побутових відходів, що утворюються в Києві. Завод виробляє теплову та електричну енергію.

При цьому рівень викидів відповідає українським вимогам. На заводі працює система електрофільтрів, які затримують частину пилу при спалюванні. До 2022 року тут планують встановити нову систему хімічного очищення газів, яка дозволить зменшити рівень викидів відповідно до європейських норм.

В Україні поки немає жодного заводу з комплексної переробки сміття. Наразі два сміттєпереробні заводи перебувають лише на стадії будівництва – у Львові та на околиці Харкова.

Якщо для сміттєспалювального заводу підійде будь-яке сміття, то для сміттєпереробного воно повинно бути відсортоване на дві категорії – органічне та все інше. Це потребує встановлення додаткових контейнерів у містах.

Сміттєпереробний завод у Львові буде утилізувати 240 тис. тонн сміття на рік методом механіко-біологічної переробки.

На заводі працюватимуть дві лінії механічного сортування сміття, потужністю 120 тис. тонн на рік кожна. Органічні відходи компостуватимуть у кисневих тунелях, а залишки використовуватимуть як біологічний відновник під час рекультивації Грибовицького полігону.

Після побудови заводу, очевидно, зміниться і тариф. Однак яким він буде поки достеменно невідомо. Зараз вартість вивезення сміття для львів’ян коливається від 718 до 803 грн за тонну в залежності від компанії-перевізника. Тобто, середньостатистична сім’я, що проживає у квартирі площею 50 кв. м., сплачує 80 грн.

Червоним пунктиром позначені об’єкти, які через брак фінансування не будуть реалізовані першочергово. Зокрема, це виробництво RDF-палива (капсул із перероблених відходів) та анаеробна фаза переробки сміття для отримання біогазу.

Міська влада уже визначилася із земельною ділянкою та розробила проект. Зараз будівництво на стадії обрання підрядника. Фінансуватиме проект Європейський банк реконструкції та розвитку, який виділив 35 млн євро (понад 1,1 млрд грн) кредитних коштів.

“ЄБРР оголосив конкурс, на який подалися 11 компаній. У другий тур пройшли 5. Після того, як оберуть переможця, буде проведена деталізація і почнеться будівництво комплексу, на яке потрібно приблизно два роки”, – каже заступник мера Львова.

Серед претендентів на будівництво сміттєпереробного заводу – німецька, польська та грецька компанії, а також нідерландсько-литовський та австрійсько-турецький консорціуми. Усі мають досвід будівництва подібних заводів.

На околиці Харкова буде другий в Україні сміттєпереробний завод. Його будують за кошти Світового банку. Завод перероблятиме близько 400 тис. тонн сміття на рік. На відміну від львівського заводу, цей проект передбачає не тільки компостування органічних відходів, а й видобування біогазу та генерацію електроенергії.

Будівництво заводу розпочали на території старого сміттєзвалища у вересні 2017 року та планують завершити за три роки. Роботи виконує консорціум трьох польських фірм. Вартість будівництва – понад 1,3 млрд грн.

Поширена думка, що після будівництва сміттєпереробного заводу полігони та спалювальні заводи більше не будуть потрібні. Однак яким би сучасним не був сміттєпереробний завод, він лише частково вирішує проблему утилізації сміття та зменшує навантаження на полігон, адже приблизно 40% сміття потрібно буде захоронювати.

Як зазначають в українському представництві компанії “Веолія”, що надає послуги у сферах поводження з відходами, існує популярний міф, що сміттєпереробний завод вирішує всі проблеми зі сміттям, однак це не так.

“Відходи являють собою неоднорідну суміш різних матеріалів. Їх можна сортувати, тобто розділяти на різні фракції, чи використовувати у якості палива. У світі не існує технології, яка б перетворювала відходи в чисту сировину без залишків”, – зазначили в компанії.

Склад побутових відходів у кожному місті різний. Власне, від цього залежить спосіб його переробки. У 2017 році французька компанія Egis провела дослідження морфології сміття у Львові. Як зазначається у висновках, майже третина відходів харчові – 31%, відходи з саду – 7%, папір – 2,4%, картон – 2,9%, композитні матеріали – 1,4%, текстильні матеріали – 1,1%, санітарні текстильні матеріали – 11%, пластмаси – 13%, скло – 10%, метали 1,5%, небезпечні відходи – 1,8%, дрібні елементи – 15%.

Зайвим буде нагадувати, що одна пальчикова батарейка забруднює шкідливими металами 400 літрів води або 20 квадратних метрів грунту. Однак в Україні немає потужностей для переробки таких небезпечних відходів.

Цього року у Львові закрили єдине в Україні державне підприємство “Аргентум”, де частково утилізували використані батарейки. Технологія їх повної переробки дуже дорога, тому у Львові лише накопичують батарейки, формують партії по 20 тонн та відправляють їх на переробку до країни Європи. Переважно Німеччину або Польщу.

Чи можна заробляти на смітті?

В Україні є кілька десятків сортувальних ліній. Однак прибуток від продажу відсортованої сировини зазвичай не покриває витрат на процес сортування сміття. Адже чим глибшим є сортування, тим дорожчий цей процес.

Суттєво здешевити переробку сміття можна за умови, що мешканці будуть самостійно його сортувати. У деяких європейських країнах мешканців фінансово стимулюють до цього. Наприклад, у Німеччині, Фінляндії та деяких інших країнах Європи встановлені спеціальні автомати, куди можна здати пластикові пляшки та отримати гроші. Зазвичай у вартість напою уже закладена вартість утилізації пластикової пляшки.

В Україні минулого року затвердили Національну стратегію поводження з відходами та зробили кілька доповнень до законодавства про відходи. Серед іншого там був пункт про заборону захоронення необроблених або неперероблених відходів з 1 січня 2018 року.

Однак на практиці жодних змін не відбулося, адже ця норма трактується досить вільно. Закон тлумачить перероблення як “здійснення будь-яких технологічних операцій, пов’язаних із зміною фізичних, хімічних чи біологічних властивостей відходів, з метою підготовки їх до екологічно безпечного зберігання, перевезення, утилізації чи видалення”. Тобто, такою обробкою може бути навіть пресування у сміттєвозі чи ущільнення бульдозером, що здійснюється на кожному полігоні.

“Дія закону пройшла номінально, оскільки найбільшою зміною стала поява наклейок на контейнерах – “скло”, “органіка”, “папір”, “пластик” тощо. В іншому все залишилось майже без змін і перевізники все одно часто скидають сміття в один контейнер, що демотивує громадян, оскільки вони відчувають, що їхні зусилля марні. В окремих містах є позитивні приклади, коли малі підприємці забирають сітки з пластиковими пляшками і дійсно займаються їхнім сортуванням та переробленням, але сказати зараз про те, що це масове явище не можна”, – каже засновник проекту Recycle Мар, що займається популяризацією сортування сміття, Іван Стародуб.

Починали із сортування пластику у Іллінецькій громаді на Вінниччині. Місцева влада знайшла оригінальний спосіб, як стимулювати мешканців сортувати сміття – усі виручені кошти з продажу вторсировини витрачають на озеленення міста. Таким чином мешканці бачать прямий зв’язок між сортуванням сміття та зміною зовнішнього вигляду міста.

У грудні цього року в Іллінецькій громаді відкрили сміттєсортувальну лінію. Там сортують сміття на близько 20 видів вторинних матеріалів та продають сировину. Сортувальна лінія обслуговує ще кілька навколишніх громад.

Громадські екоініціативи

В Україні немає чіткої державної програми, яка б зобов’язувала сортувати сміття та передбачала жорстку відповідальність за порушення екологічних норм. Також немає стимулювання і популяризації культури поводження зі сміттям.

Однак є чимало громадських ініціатив, які пропонують альтернативні рішення, що зменшують кількість відходів.

Одним з таких є соціальний проект Recycle Map, який з’явився у розпал сміттєвої кризи у Львові, як відповідь на неспроможність місцевої влади самостійно владнати проблему. Це інтерактивна карта пунктів прийому вторсировини, створена для сприяння і популяризації сортування та вторинного перероблення відходів. Згодом карту розширили і для інших міст.

“Суть ідеї проста – якщо люди почнуть переробляти основні категорії відходів, то кількість, яка потрапляє в контейнер, можна легко зменшити на 30-40%. Чим менше генерується сміття – тим менше його потім потрапляє на сміттєві майданчики, менше доводиться вивозити в сміттєвозах і, як наслідок, це допомагає зменшити масштаб проблеми”, – каже засновник Recycle Map Іван Стародуб.

За словами засновника проекту, у цьому також було зацікавлення переробників вторсировини, оскільки досі Україна імпортує макулатуру.

“Наше ж завдання полягало у тому, щоб показати людям, куди можна здати вторинну сировину і допомогти тим, хто вже прийняв рішення зменшувати кількість відходів, що потрапляють на сміттєзвалища”, – резюмує Іван Стародуб.

Органічні відходи становлять найбільшу частку з того, що потрапляє в контейнери. Одна їх можна перетворювати на органічне добриво шляхом компостування. Це доводить започаткований київськими школярами Нікітою Шульгою та Софією-Христиною Борисюк проект ” Компола”.

Ідею підтримали на рівні Міністерства екології та Міністерства освіти і науки України. Суть проекту полягає у тому, щоб компостувати відходи зі шкільних їдалень та поширювати екологічну грамотність серед школярів. Зараз проект вже успішно реалізований в 32 навчальних закладах України.

Вирішення проблеми зі сміттям в Україні, як і питання зменшення споживання енергоресурсів, є однією з умов забезпечення сталого розвитку міст. Будь-які цивілізовані способи переробки сміття не можуть покриватися лише за рахунок коштів від продажу отриманої сировини. Зараз у тариф на утилізацію сміття закладена лише вартість його вивезення та захоронення на полігонах. Відтак, зміна принципу поводження зі сміттям обов’язково повинна супроводжуватися новим принципом оплати за його переробку.

Володимир Рихліцький

Мистецтво зi смiття: як це можливо? Еко-проект “Друге життя”

14-го червня відбулося урочисте відкриття арт-об’єктів з вторинної сировини у рамках еко-проекту «Друге життя». Виставка проходила у львівському музейно-культурному комплексі пивної історії – «Львіварня». Цікаво, що чиновники міської адміністрації, провідні екологи, бізнесмени, журналісти і молоді митці зібрались під одним дерев’яним дахом, щоб надати сміттю право на друге життя.

Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!

1000 жерстяних банок, 10 кг скла, 700 поліетиленових пляшок, 150 паперових склянок, 25 кг металу, 5 кг макулатури і невпинний ентузіазм – це ті ресурси, завдяки яким 10 українських студентів творчих спеціальностей звертають увагу суспільства на актуальну нині тему сортування і переробки сміття за допомогою мистецтва.

11 інсталяцій і скульптур із вторинної сировини, представлених на виставці, лише на перший погляд здаються дивними, але філософія мистецтва залишається незмінною, адже використані пляшки і жерстяні банки «відродились», наче птиця-фенікс, у вигляді незвичайних творів мистецтва.

Глобальні цілі

Організатори запевняють: їх мета набагато серйозніша, а важливість події значно більша, ніж продемонструвати креативність українських студентів.

«Успішність суспільства, країни і влади проявляється саме тоді, коли ми готові робити реформи, направлені на довгострокові цілі сталого розвитку: гендерна рівність, освіта або тема екології. На жаль, за останні роки, в Україні не так багато уваги приділялось саме питанню екології, хоча всі розуміють, наскільки вона важлива, – каже Євгенія Піддубна-Смирнова, старший директор з корпоративних відносин компанії Carlsberg Ukraine. «

«Зрозуміло, що в умовах економічної кризи, питання майбутнього стоять не так гостро. Але, на щастя, уряд, на чолі з міністерством екології та природніх ресурсів, розробив Національну стратегію поводження з відходами, і тепер в нас є шанс дуже скоро отримати законодавство, яким буде передбачено сортування і переробка сміття».

На її думку, роздільний збір – це запорука того, що сміття буде перероблятися, а не їхати на полігони. Ця технологія є досить популярною у розвинених країнах, зокрема членах ЄС, і перспектива її появи в Україні значно збільшує шанси на вирішення проблеми зі сміттям.

Відкриваючи виставку, організавтори виставки «Carlsberg Ukraine» переслідували мету змінити ставлення до сміття і висвітлити його ресурсно-цінну частину. Адже ті самі ресурси, замість того щоб гнити на смітнику, можуть бути використані для переробки у нові матеріали.
Згідно з шокуючою статистикою сьогодні 5% території України зайняті сміттєзвалищами, що є неприпустимою цифрою для країн Європи.

Провідники ідеї переробки сміття – це українські студенти, адже саме молодь є тією рушійною силою, яка рухає вперед суспільство. І саме вони висвітлили глобальну мету, задекларовану організаторами заходу – змінити ставлення людей до сміття і популяризувати ідею роздільного його збору та переробки.

Львів без сміття

Місто, в якому відбувається виставка, також обране не випадково. Попри тривалий та складний період відносин Львова зі сміттям, саме столиця Галичини є першим містом в Україні, яке застосувало стратегію «Zero Waste», або «Нуль відходів». За словами Андрія Москаленка, заступника львівського міського голови з питань розвитку, ця стратегія визначає, що Львів на інституційному рівні буде рухатись шляхом переробки, попередження, сортуваннi, а не спалення.

«В нашому житті так стається, що ми кожного дня проходимо повз щось і ніби його помічаємо, але не до кінця розуміємо, що це таке. Проте декілька років тому мені відкрили очі: коли купуєш горнятко кави, ти не задумуєшся, чи воно переробляється та що з ним взагалі відбувається далі», – говорить Москаленко. За його словами, одна кав’ярня – це триста таких самих горняток, які вивозяться на полігон і спалюються, замість того щоб стати цінним матеріалом і отримувати «друге життя».

Підтримка подібних інціатив – доволі логічний крок міської адміністрації. Нещодавно Львів отримав кредит від Європейського банку розвитку і реконструкції на рекультивацію сміттєзвалища у Грибовичах та будівництво заводу з переробки вторсировини. 1-го червня мер міста Андрій Садовий оголосив початок робіт вже у 2018-му році. Таким чином, Львів із зони екологічної небезпеки прагне перетворитись на лідера у сфері переробки сміття. Еко-проект «Друге життя» – чудова нагода для міста закріпити своє нове амплуа.

Зміна ментальності людей в даному питанні, налаштування на довгострокову роботу – те, на що робить акценти львівська адміністрація у своїх заявах. І саме мистецтво чиновники вважають однією з найпотужніших інструментів для досягнення даної цілі.

«Сьогодні це реалізовується в такий спосіб, щоб можна було прийти з дитиною, з дорослими, з батьками, подивитись і зрозуміти, що ці чудові витвори мистецтва – це саме те, що оточує нас», – розкриває зміст виставки заступник мера.

Ні – сміттю, так – вторсировині

Серед основних хедлайнерів події – громадська організація «Україна без сміття», що займається популяризацією сортування і переробки вторсировини. Пані Ольга Чернявська, керівник освітніх проектів організації, читає лекції для школярів і займається просвітницькою діяльністю з екологічних питань. Як наголошує сама вона, про сміття і важливість його переробки вона може говорити годинами. При цьому наголошує: треба змінити ставлення до об’єкту проблеми і замість слова «сміття» використовувати інше, більш прийнятне за змістом – «вторсировина».

«Чи стане менше сміття на планеті, якщо ми будемо проводити такі заходи? Ні. Але ми привернемо увагу, і це дуже важливо, – розповідає пані Ольга. – Люди зрозуміють, що є проблема, і що треба з нею щось робити. Насамперед – змінити ставлення».

Переворот у свідомості людей – надважлива річ, і пані Чернявська доводить це на прикладі великих компаній і цілих держав. Зокрема, Adidas, яка виробляє свій продукт з пластику, що збирається в океані. Приклад країн Європи доводить, що скляні і PET-пляшки безумовно є розхожим матеріалом для переробки. Представниця «України без сміття» впевнена: акцент на молодь зроблено правильно, адже нове покоління мислить прогресивно і сприймає цю проблему інакше. На думку активістки, залучення саме цієї аудиторії і звернення її уваги допоможуть вирішити проблему зі сміттям у якнайшвидший спосіб.

Голос молоді

Попри велику кількість запрошених гостей різних статусів, головні герої виставки – студенти-митці, які протягом двох тижнів працювали, щоб вдихнути нове життя в пляшки з-під пива і жерстяні банки. Вони абсолютно солідарні з організаторами заходу і запрошеними експертами.

«Проблема вторсировини вже давно є актуальною за кордоном, і дуже круто, що сьогодні про це почали дбати і піклуватися в Україні», – говорить В’ячеслав Пасинок.

Турботу про переробку вторсировини та роздільний збір сміття В’ячеслав і його колеги демонструють на прикладі своїх робіт. Використовуючи та комбінуючи різні матеріали, молоді митці впевнено стверджують: сміття може і повинне мати друге життя, що у вигляді іншого матеріалу, що і витвору мистецтва. За підрахунками студента, з металевих пляшок можна зробити близько ста робіт. Зокрема у своїх роботах він використовував метал з бетоном, які також можна застосувати в архітектурі та будівництві.

«Зважаючи на екологію, мусимо завважити, що сміття переробляється в природі дуже довго – близько ста років. Тому потрібно замислитись над тим, що ці матеріали треба переробляти власноруч. Але як почати це робити? В Україні дуже багато шкіл й університетів – багато молоді. Починати потрібно саме з неї. Якщо ми будемо нагадувати про це в школах і вузах, облаштовувати територію урнами для роздільного збору, привертати на це увагу, то наша країна справді зміниться на краще, адже молодь – це наше майбутнє. І це вже починається з нас».

Автори робіт вкотре нагадують: ця виставка не є панацеєю від проблеми. Вона – лише яскравий метафоричний інструмент, що дає поштовх до міркувань. Як саме молоді митці зосереджують увагу суспільства та як виглядає «друге життя» вторсировини?

Другий подих

Перший арт-об’єкт одразу переносить нас до Києва. Серія фото-робіт авторства Анни Штонди яскраво демонструють проблему наочі. Переповнені сміттям баки, розкиданий вулицями бруд, неохайне ставлення до власного навколишнього середовища чудово проілюстровані на прикладі Києва, проте актуальним це є далеко не тільки в столиці.

«Така проблема існує не тільки в Києві, але й в інших великих і навіть маленьких містах. Мої роботи демонструють основний меседж нашого еко-проекту: забруднення стає помітним, тому чисте майбутнє – в наших руках», – говорить авторка фотографій, відразу переходячи до іншої роботи.

Зі вторсировини Анна підготувала серію прикрас під назвою «Другий подих». Шляхетне жіноче намисто блищить, наче зі смарагду, але справжня його собівартість значно нижча: воно зроблено зі звичайного пластику, що деформувався в процесі плавлення. Намисто виконано у формі багатьох поєднанних листків, що має символічне значення: листя, перегніваючи, дає корисний вплив на середовище, так само і пластик може бути корисним після переробки.

Павучок на троні

Робота спільного авторства Поліни Водолазької та Олександри Морхун вражає своєю цинічною кумедністю. «Я ж тебе, миленька, аж до хатиноньки, сам на руках донесу» – саме під цією назвою зображено павука із лапами-трубами і очами-СD-дисками, що повзе павутиною-сіткою до своєї «милої» – маленької мухи із пластикової пляшки. Автори запевняють: цією роботою вони хотіли показати, що деякі речі можуть мати інше враження, особливо знаходячись в тому місці, де знаходитись ніби не повинно. За прикладом далеко йти не треба – уся ця виставка розкриває інше значенню сміттю як явищу.

Друга робота, вже «сольник» пані Водолазької, нагадує Залізний Трон із серіалу «Гра престолів». Проте замість мечей – пластикові пляшки і CD-диски. За словами Поліни, цей трон – іронічна візуалізація влади людини над планетою, і сівши на нього, можна відчути себе королем.

«Кожна людина вирішує, що зробити зі сміттям, – пояснює художниця, сідаючи на власноруч зроблений престол. – Покарати його і викинути до смітника або помилувати і дати друге життя. Але на жаль наші люди не поважають своє королівство, тому ми тонемо у смітті, як у скарбах».

Сама Полина робить вольове королівське рішення помилувати сміття, що демонструє навіть своїм платтям – повністю зробленим зі вторсировини.

Небезпечний півень

Серед усіх робіт особливою експресивністю відрізняється інсталяція Олександри Морхун, виконана у агресивно-червоних кольорах. У прикрашеній сміттям фігурі легко вгадується півень, готовий протрубити світанок. Авторка роботи зазначає – у такий різкий спосіб вона намагається продемонструвати нагальність проблеми, необхідність рішучих дій для її вирішення.

«Агресивна стилізація – це виклик суспільству, спроба змінити його свідомість, – говорить художниця. – Необхідно вживати рішучих заходів. Тому червоний колір – як небезпека. Тому багато сміття на самому птахові, адже це впливає на нас самих – на наше здоров’я, на нашу життєдіяльність. Про це треба піклуватись вже сьогодні, адже в майбутньому ми пошкодуємо, якщо будемо робити щось інакше».

Окрім цього, тут, як і в інших роботах, лейтмотивом іде тема воскресіння і переродження. Півень – це також символ відродження і другого життя, світанку, який нарешті настав для відходів.

Робота Олени Волобуєвої була представлена останньою, хоча організатори з цим не погодились: саме ця інсталяція під кричащою назвою «Врятуй!» принесла авторові сертифікат на 10.000 грн. Виконана зі вторсировини лелека застрягла у нафті і всім своїм видом благає споглядачів її врятувати.

«Я хотіла привернути увагу до екологічної катастрофи в Україні, – розповідає Олена. – Так само як нафта, потрапляючи до водного середовища, вбиває все живе, поводить себе сміття із нашим середовищем. Викидуючи відходи в смітник, ми так само вбиваємо і самих себе».

Так само, як треба рятувати птахів, потрібно пригортати увагу суспільства до цієї теми, переконана авторка об’єкту. Дбайливе ставлення дівчини до екології і живе сприйняття проблеми були оцінені організаторами в 10.000 грн, які Олена може витратити на подальшу роботу в цьому напрямку.

Виставка триватиме до кінця червня. Вхід на неї входить у вартість квитка для відвідування музею. Якщо ви досі не переймались проблемою переробки вторсировини і не усвідомили всю важливість дбання про свою планету – їжджайте до Львову, пийте каву, пройдіться Площею Ринок і загляньте до музейно-культурного комплексу «Львіварня». Мабуть, саме з цього моменту сміття у вашій хатинці отримує друге життя.

Автор матеріалу Олександр Пація

Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!