Що робити, якщо ви стали свідком кримінального правопорушення?

Свідок – це фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального правопорушення.

Свідок і очевидець – це те саме. Однак свідок – це процесуальний статус.

Свідок зобовʼязаний надавати показання і може відмовитися від цього лише у виняткових випадках (не свідчити проти себе, зберігати професійну таємницю тощо).

Свідки можуть подавати документи, матеріали та інші докази стосовно вчиненого кримінального правопорушення, наприклад відео з телефону.

Затримувати осіб до прибуття поліції має право будь-хто, це називається «громадське затримання».

Будь-хто має право повідомити органи правопорядку та органи прокуратури про вчинене кримінальне правопорушення (ч. 1 ст. 214 КПК України), свідок – не виняток. Найпростіший спосіб – зателефонувати на гарячу лінію «102».

Надалі свідок має бути допитаний під час досудового розслідування, а його показання зафіксовані у протоколі допиту.

Варто зазначити, що такий протокол не є доказом, отже свідка повторно допитають під час судового розгляду.

Правове обґрунтування

1. Свідок – це фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального правопорушення, і яка викликана для давання показань (ст. 65 КПК України).

Тобто свідок – це процесуальний статус особи, яка надає показання.

Деякі правники розрізняються поняття свідок та очевидець, наділяючи першого лише характеристикою того, що особа має інформацію про вчинений злочин, наприклад перебувала на місці події, таким чином розрізняючи осіб на очевидців та свідків. Водночас за своїм змістом це одне й те саме. А якщо відступити від юридичної мови, то свідок/очевидець – це особа, яка володіє інформацією про вчинене кримінальне правопорушення.

2. Збором доказів та подальшим доказуванням обставин кримінального правопорушення займаються органи правопорядку та органи прокуратури. Це їхні повноваження та їхній обовʼязок. Водночас будь-хто може сприяти цим органам в їх роботі, насамперед тим, що надавати показання як свідок або потерпілий у кримінальному провадженні.

Свідок зобовʼязаний надавати показання і може відмовитися від цього лише у виняткових випадках (не свідчити проти себе, зберігати професійну таємницю тощо).

Тож свідок зобовʼязаний давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду (ч. 2 ст. 66 КПК України). За надання неправдивих відомостей або ухиляння від явки до слідчого, прокурора, суду особа несе відповідальність, встановлену законодавством.

3. Окрім прямої форми допомоги розслідуванню кримінального правопорушення, яка полягає у виконанні обовʼязків свідка, особи мають право подавати документи, матеріали та інші докази стосовно вчиненого кримінального правопорушення.

Найбільше це стосується потерпілих осіб, які часто активні в кримінальному провадженні та допомагають розслідуванню. Водночас свідки теж часто діляться матеріалами, наприклад, відеозаписами з персональних смартфонів або знайденими на місці події доказами, які неможливо було залишити в непорушному стані до прибуття органів правопорядку та огляду ним місця події.

4. За загальним правилом затримувати осіб, які вчинили кримінальні правопорушення мають уповноважені особи органів правопорядку. Водночас КПК України допускає можливість затримання неуповноваженою службовою особою – т.зв. «громадське затримання» (в порядку ст. 207 КПК України).

Будь-яка цивільна особа може затримати іншу в разі, якщо є підстави вважати, що вона вчиняє або щойно вчинила кримінальне правопорушення. Такі дії не визнаються протиправними, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи (ст. 38 КК України).

Затримання допускається виключно з метою доставлення особи до уповноважених органів влади. Застосування непропорційної сили, проведення «допитів», запис відеороликів, глузування тощо – забороняється. Доцільно одразу після проведення затримання повідомити уповноважені органи (найоптимальніше – на гарячу лінію «102»)

Перевищенням заходів (сили), необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила кримінальне правопорушення, тяжкої шкоди (заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або смерті), яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (ч. 2 ст. 38 КК України).

Відповідальність за перевищення зазначених заходів за наявності підстав може наставати лише за статтями 118, 124 КК України.

5. Будь-хто має право повідомити органи правопорядку та органи прокуратури про вчинене кримінальне правопорушення (ч. 1 ст. 214 КПК України), свідок – не виняток. Найпростіший спосіб – зателефонувати на гарячу лінію «102», яку адмініструє Національна поліція та з якої сигнал скеровується на найближчу за відстанню чергову частину поліції.

Середній час прибуття екіпажу патрульною поліції в місті складає 5-7 хв., а слідчо-оперативної групи (СОГ), яка не тільки затримає правопорушників, а й зафіксує сліди кримінального правопорушення шляхом проведення огляду місця події, – 20-40 хв.

Усі дзвінки, які поступають на гарячу лінію «102», потрапляють у Журнал Єдиного обліку, а якщо містять ознаки кримінального правопорушення – надалі в Єдиний реєстр досудових розслідувань.

Також про вчинення злочину можна повідомити, звернувшись до чергової частини Національної поліції. Заявник отримує корінець-талон про реєстрацію заяви про вчинення кримінального правопорушення (ст. 60 КПК України).

6. Надалі свідок має бути допитаний під час досудового розслідування, а його показання зафіксовані у протоколі допиту. Варто зазначити, що такий протокол не є доказом, отже свідок буде повторно допитаний під час судового розгляду, оскільки визнаються доказом лише показання, які сприймаються безпосередньо суддею.

Винятком з цього правила є допит свідка слідчим суддею під час досудового розслідування, якщо існує небезпека для його життя і здоров’я, тяжка хвороба, наявні інші обставини, що можуть унеможливити допит у суді або вплинути на повноту чи достовірність показань (ст. 225 КПК України), а також під час розслідування злочинів в умовах воєнного стану, перелік яких міститься у ст. 615 КПК України.

Спеціально для Ініціативи «Право в умовах війни»
підготував Євген Крапивін,
експерт Центру політико-правових реформ

Поділитися новиною у соціальних мережах

Правові аспекти поведінки свідка під час давання показань

Не свідчи неправдиво на ближнього твого! – заповідь Божа!

Останнім часом в Україні, як бачимо з повідомлень, розміщених на сайті Національного антикорупційного бюро України, відкривають усе більше кримінальних проваджень за фактом відмови свідка від давання показань. Це є певним соціальним показником готовності суспільства до важливої ролі свідка у правових процесах.

Під час дослідження цього питання необхідно звернути увагу на ключові моменти, які стали підставою для притягнення особи до відповідальності за відмову від давання показань. Ця стаття розрахована не на професійне юридичне й наукове середовище, а на осіб, яких можуть викликати для давання показань як свідка. Наша мета – не допустити або мінімізувати негативні наслідки для таких осіб, якщо вони приймуть рішення відмовитись від свідчень.

Хто такий свідок і в яких державних органах особу можна допитати як свідка

Необхідно розуміти, що свідків як учасників певних процесуальних подій можуть викликати для давання показань до різних органів і в різних справах, зокрема кримінальному, цивільному, адміністративному та господарському судочинстві, а також під час розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Коротко розглянемо можливість особи законно відмовитись від давання показань у кожному окремому судочинстві.

Поняття “свідок” у кримінальному провадженні має певні відмінності від аналогічного поняття в цивільному, адміністративному, господарському провадженнях і провадженні у справах про адміністративні правопорушення.

Статтею 65 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) визначено, що свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань. Тобто для того щоб особу було викликано для допиту як свідка у кримінальному провадженні, необхідно, щоб у посадової особи, яка прийняла рішення про такий виклик, була легальна інформація, що особа знає або може знати певні обставини.

При цьому серед обов’язків свідка, які передбачено ст. 66 КПК, є обов’язок давати правдиві показання під час досудового розслідування й судового розгляду. За порушення цього обов’язку передбачено кримінальну відповідальність за ст. 385 Кримінального кодексу України.

У цивільному (ст. 69 ЦПК), господарському (ст. 66 ГПК), адміністративному (ст. 65 КАС) судочинстві свідок – це особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.

Як бачимо, різниця у правовому визначенні поняття “свідок” у різних судочинствах є суттєвою.

При цьому межі відповідальності свідка за відмову від давання показань залежать від правового визначення свідка процесуальними законами судочинства.

Наприклад, у цивільному, господарському, адміністративному судочинстві свідок може відмовитись від давання показань на тій підставі, що йому невідомі обставини, які стосуються справи. У кримінальному ж провадженні така підстава вважатиметься незаконною, оскільки для допиту свідка достатньо того, що йому можуть бути відомі певні обставини, а не достовірно відомо про це.

Особа може законно відмовитись від давання показань лише у випадках, прямо передбачених Конституцією та законами України. Зокрема, згідно зі ст. 63 Конституції України кожному громадянину України гарантовано право відмовитись давати показання щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Хто є членами сім’ї і родичами особи, викликаної для допиту як свідка, щодо яких особа має право законно відмовитись від давання показань без ризику настання кримінальної відповідальності за таку відмову

Під час дослідження кола осіб, щодо яких свідок має законне право відмовитись від показань, труднощі виникають у конкретизації поняття “осіб, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки”. Адже чинне законодавство не передбачає докладного переліку таких осіб, і кожен випадок необхідно розглядати окремо.

Наприклад, у ст. 68 ГПК і ст. 67 КАС поняття членів сім’ї чи близьких родичів значно вужчі, ніж у ст. 3 КПК і ст. 71 ЦПК.

Тож для визначення повного переліку осіб, проти котрих можна законно не свідчити, треба керуватися названими вище статтями, роз’ясненнями НАЗК, змінами, внесеними 01.01.2020 до ст. 1 Закону України “Про запобігання корупції”, та ст. 1265 ЦКУ.

Таким чином, особа, яку викликано на допит як свідка, відповідно до ст. 63 Конституції України та зазначених вище процесуальних норм права може законно відмовитись давати показання щодо таких членів сім’ї і близьких родичів: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, двоюрідні брат і сестра, рідні брат і сестра дружини/чоловіка, племінник і племінниця, рідні дядько й тітка, батьки дружини/чоловіка сина або дочки (свати), будь-які особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права й обов’язки (крім осіб, взаємні права й обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, якщо вони спільно проживали сукупно протягом не менше 183 днів календарного року, а також інші родичі до шостого ступеня споріднення включно.

Коли особа має законне право відмовитись від давання показань під час допиту її як свідка

На мою думку, особа може законно відмовитись від давання показань, якщо запитання слідчого / прокурора / слідчого судді / суду стосуватимуться рішень, дій та бездіяльності безпосередньо свідка, членів його сім’ї та родичів, зокрема й щодо документів, предметів та інших речових доказів, які були у власності/користуванні свідка, членів його сім’ї та родичів, створені, змінені та знищені ними.

При цьому необхідно розуміти, що показаннями згідно зі ст. 95 КПК є відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту свідком щодо відомих йому обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

Відповідно до ст. 65 КПК свідком є особа, яка викликана для давання показань (у тому числі для проведення впізнання або слідчого експерименту).

Тобто відмова особи давати свідчення під час проведення інших процесуальних дій, ніж допит, впізнання та слідчий експеримент (наприклад, огляд місця події, обшук, освідування, експертизи тощо), є цілком законною і вмотивованою, незалежно від того, ставлять особі під час цих слідчих дій запитання про неї, членів сім’ї чи родичів, коло яких встановлено законом.

У кримінальному провадженні є ще одна додаткова підстава для відмови від давання свідчень – свобода від самовикриття. Відповідно до ст. 18 КПК жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення.

На практиці застосування принципу “свободи від самовикриття” може зіграти погану роль зі свідком. Тому відмова свідка від давання показань з підстав ст. 18 КПК може бути не так актом “свободи від самовикриття”, як фактичним самовикриттям перед співробітниками правоохоронних органів.

Тому без професійної допомоги адвоката розібратись у питанні законної відмови свідка від давання показань доволі складно.

Досить часто на практиці доводилось стикатися з випадками, коли особу “допитували як свідка” представники приватних охоронних структур, кадрових служб підприємств, установ, організацій тощо.

У кримінальному провадженні особу можуть допитати лише слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд чи оперативний працівник на виконання доручень слідчого, прокурора, який під час таких допитів виконує повноваження слідчого. Також допитати особу як свідка можуть спеціальна тимчасова слідча комісія Верховної Ради України, слідчі комісії Верховної Ради України та безпосередньо Верховна Рада України.

Отже, особу як свідка можуть допитати лише наведені вище посадові особи державних органів, цей перелік є вичерпним, і будь-які інші “допити” є незаконними.

• Особа, викликана на допит як свідок, може законно відмовитись давати показання щодо членів сім’ї і близьких родичів, перелік яких визначено законодавством.
• Кожен громадянин має право відмовитись від свідчень за принципом “свободи від самовикриття”, проте реалізовувати цей принцип потрібно вкрай обережно.
• Допитувати як свідка особу може чітко визначене коло осіб (органів), усі інші “допити” є незаконними.

Пам’ятайте, головне – знати обов’язки й основоположні права. Зокрема, знати, у якій справі особу викликають як свідка; надавати свідчення рідною мовою та користуватись послугами перекладача; користуватись правовою допомогою адвоката тощо.

Останнім часом держава надає все більше можливостей громадянам захистити свої права, отримавши правову допомогу кваліфікованого фахівця права (адвоката), зокрема й під час допиту особи як свідка.

І щоб уникнути притягнення осіб до кримінальної відповідальності за відмову від давання показань і не допустити випадків порушення прав особи, зокрема й від самовикриття, рекомендуємо підготуватись до візиту на допит за допомогою адвоката.

Анатолій Романюк, адвокат
АО “Вдовичен та партнери”

Спеціально для “Юрист&Закон”