Культура ділового спілкування менеджера

2.2. Етичні кодекси, їх значення для формування етичної поведінки в організації

Першим універсальним кодексом, що уособлював собою набір загальнолюдських цінностей, можна назвати зведення релігійних правил (зокрема, Десять заповідей Старого Заповіту). Кодекс етики в бізнесі — це зведення моральних принципів, моральних норм і правил поведінки однієї особи або групи осіб, що визначає оцінку їхніх дій з погляду взаємовідносин з іншими суб´єктами бізнесу, відносин у колективі і в суспільстві на основі дотримання моральних норм і принципів, які розділяються ними [54].

На підприємствах, в організаціях розробляються кодекси спілкування та поведінки працівників. У науці найчастіше вживається поняття “етичні кодекси”. Вчені виділяють такі типи етичних кодексів:

• кодекси, які регулюють документ з докладно розробленими правилами, включаючи санкції, передбачені у випадках порушення кодексу (наприклад, контракти);

• кодекси, які регулюють зобов´язання перед клієнтами, вкладниками, акціонерами, співробітниками тощо. Це соціальні кодекси;

• кодекси, які включають положення про цінності організації, її філософію та цілі (викладають основи корпоративної культури). Це кодекси корпоративні;

• кодекси, які визначають міжособистісні стосунки в організації і погоджують інтереси працівників та організації (наприклад, угоди, які укладаються між адміністрацією та профспілкою). Це кодекси професійні.

Розглянемо корпоративні кодекси, які регулюють діяльність організацій як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку. Вважають, що родоначальниками корпоративних кодексів були японські компанії, які довели регламентування поведінки працівників до абсолюту. Потім кодекси почали широко впроваджуватися у Сполучених Штатах Америки, особливо після скандалу, який призвів до відставки президента Р. Ніксона. Тоді багато американських компаній, щоб запевнити громадськість у своїх чеснотах, опублікували свої етичні кодекси. У них крім загальних положень про етику ринку та бізнесу було включено етичні норми, які стосувалися поведінки її працівників. Цими нормами заборонялися хабарі, шахрайство, подарунки, виплати незаконно отриманих грошей, розпалення конфліктів, розкриття секретів компанії, використання інформації, отриманої на довірливих умовах, протиправна поведінка заради інтересів фірми.

Кожен, хто ознайомлений з історією створення та розвитку відомої американської компанії IBM, погодиться з тим, що своїм успіхом вона великою мірою зобов´язана морально-етичним ідеям її засновника Т. Дж. Уотсона-старшого. Він, як честолюбний підприємець, безумовно, хотів бачити свою компанію успішною, але, маючи власні моральні цінності, не хотів це зробити у будь-який спосіб. Він вирішив об´єднати людей, що у нього працюють, єдиною метою, і для цього розробив кодекс поведінки працівників, принципи якого дуже прості: 1) кожна людина заслуговує на повагу; 2) кожний клієнт компанії має право на особливу увагу та найкраще обслуговування; 3) все, що робиться в компанії, повинно постійно вдосконалюватися. Цей підхід став стрижнем існування і діяльності компанії. Встановлених етичних принципів дотримуються й нині всі працівники компанії — від адміністраторів найвищого рангу до підсобників. Мабуть тому за роки існування IBM тут нікого не звільнили через скорочення програм, штатів, асортименту продукції або бюджету. Але незалежно від посади розлучалися з тією людиною, яка порушувала моральні норми компанії і не бажала співпрацювати з іншими [288, с. 60—67, 263—268].

Етичний кодекс може мати будь-яка організація — як велика корпорація, так і нечисленна структура. Кожна компанія розробляє свій кодекс і дає йому свою назву, наприклад: “Кодекс ділової етики” “Проктор енд Гембл” (Procter and Gambl), “Кодекс принципів ділової етики” “Юнілевер” (Unilever), “Зведення правил ділової етики” (Галф), “Зведення загальних ділових принципів компанії” “Ройял-датч-Шелл” (Royal Dutch Shell), “Кодекс ділової поведінки” “Кока-кола” (Coca Cola). За оцінкою журналу Fortune в США 450 з 500 кращих американських компаній і майже 50 % всіх інших мають етичні кодекси [54]. У кодексі етики компанії “Епл Консалтинг” (Apple-Consulting), що вже кілька років працює в Україні, серед іншого записано: “Консультанти компанії беруть на себе зобов´язання ставити інтереси поточних та перспективних клієнтів понад власні, зберігати незалежність поглядів і дій, тримати справи своїх клієнтів у суворому секреті, прагнути постійно підвищувати свою професійну майстерність, дотримувати і розвивати стандарти управлінського консультування, підтримувати честь і гідність професії і дотримуватися високих стандартів особистої поведінки”. Останнім часом етичні кодекси почали розробляти і впроваджувати в життя і найбільш життєздатні українські організації. Ключовими стандартами компетенцій (робочої поведінки) в них є такі: орієнтація на клієнта, мотивація на успіх, надійність, творчість, доброзичливі стосунки керівництва з персоналом, командна робота та ін.

Корпоративні кодекси в організаціях виконують такі основні функції:

• управлінську — регламентують поведінку персоналу, пріоритети у взаємодії з клієнтами, акціонерами, партнерами, конкурентами, зовнішнім середовищем; визначають порядок прийняття рішення та неприйнятні форми поведінки;

• розвитку корпоративної культури в організації — транслюють корпоративні цінності, орієнтують працівників на єдині корпоративні цілі, тим самим підвищують корпоративну ідентичність працівників;

• репутаційну — формують довіру до організації з боку зовнішнього середовища, підвищують її інвестиційну привабливість.

Як правило, корпоративні кодекси мають дві частини: ідеологічну та нормативну. В ідеологічній частині закладається філософія організації (формулюються місія, цілі та цінності). Вона включає в себе етичні принципи, покладені в основу мислення та діяльності керівництва. Формування цих ключових принципів має головною метою створити певний образ організації, викласти те, що сприятиме її репутації. Нормативна частина (тут викладаються стандарти поведінки різних груп працівників, регламентуються норми їх спілкування та взаємодії) містить у собі положення, які відображують принципи і правила ділової поведінки в конкретній організації, відповідальність адміністрації щодо працівників, регламентують взаємини з навколишнім середовищем — клієнтами, акціонерами, партнерами, конкурентами.

Якщо організація закріпила свою філософію у вигляді кодексу, то для перетворення задекларованих принципів у життя потрібно, щоб:

• керівництво організації, її менеджери щодня їх виконували, показуючи особистий приклад;

• впровадження принципів тісно пов´язувалось із мотивацією працівників, системою матеріального та морального заохочення;

• обрана філософія спочатку стала реальністю в організації, а потім переносилася у зовнішнє середовище;

• філософія доводилася до споживачів під лозунгом: “Ось такі принципи, за якими ми працюємо для вас, оцінюйте нас за результатами”.

Професійні кодекси виходять із професійної етики і регулюють відносини у професійних спільнотах та ефективні для “вільних професій”. Професійна етика — це конкретно визначений набір моральних норм, який слугує керівництвом поведінки в тій чи іншій професійній діяльності. Тому професійні кодекси ґрунтуються на таких самих принципах етики, як і корпоративні кодекси, але містять у собі стандарти поведінки щодо конкретної професії або виду діяльності. Кодекси регламентують поведінку спеціалістів у складних ситуаціях, характерних для певної професії, підвищують статус спільноти у суспільстві, формують довіру до представників цієї професії, посилюють її значущість.

Одним з перших професійних кодексів стала клятва Гіппократа — кодекс лікарів. Нині кодекси професійної етики розробляють спілки підприємців, об´єднання банкірів, асоціації рекламних агентств тощо. Наприклад, Спілка промисловців та підприємців Росії створила комісію з етики та розробила “Хартію корпоративної і ділової етики”, в якій передбачається оголошення бойкоту тим підприємцям, які порушують ділову етику. Ця хартія розглядається як крок до цивілізованого вирішення суперечностей між підприємцями. Кодекс етики і стандартів професійної практики затвердила нещодавно створена Українська асоціація менеджерів-консультантів. У ньому закріплено, що члени асоціації зобов´язуються зберігати високий етичний і громадянський рівень діяльності, здійснювати її таким чином, щоб слугувати суспільству відповідно до існуючих професійних стандартів компетентності, об´єктивності та чесності.

На Третьому Європейському симпозіумі з менеджменту, який відбувся у 1973 р. у м. Давосі, було зроблено спробу упорядкувати етичні норми менеджменту. Було запропоновано примірний кодекс з етики поведінки менеджерів. У ньому було закладено, що професійним завданням менеджера є служіння клієнтам, акціонерам, працівникам і суспільству, приводилися в рівновагу їхні інтереси, які часто суперечать одне одному [31, с. 47].

Багато великих фірм та корпорацій на Заході, приймаючи етичні кодекси, вводять до штатного розкладу психологів та спеціалістів з етики. Нині це вже норма, а не виняток. Досвід у цьому напрямі СІЛА, Німеччини, Японії свідчить, що витрати на морально-психологічну підтримку персоналу є не тільки об´єктивно необхідними, а й такими, що окупаються. Організації набагато дешевше створити нормальні умови для продуктивної діяльності своїх працівників, аніж потім компенсувати додаткові витрати на навчання та перепідготовку нових людей або на відшкодування витрат через конфлікти й страйки.

Окремі організації в Україні також вже мають певний досвід організації етико-психологічної підтримки працівників. У деяких вищих навчальних закладах, наприклад, працюють психологічні служби, завданнями яких є сприяння повноцінному особистісному й інтелектуальному розвитку студентів, профілактика і корекція відхилень у ньому. У Київському гуманітарному інституті, наприклад, здійснюється програма психологічної підтримки підготовки менеджерів. На окремих підприємствах України створено етичні служби, а в деяких — протокольні служби, які забезпечують дотримання етикету у взаєминах з іноземцями, особливо під час встановлення контактів та проведення офіційних переговорів. Проте такий досвід поки що впроваджується повільно. Більшість керівників ще не усвідомили необхідності морально-психологічної підтримки людей. Не вистачає відповідних методичних розробок, немає коштів для розв´язання цієї проблеми.

З поширенням міжнародних економічних відносин проблеми етичного регулювання бізнесу наприкінці минулого століття набули інтернаціонального характеру. У зв´язку з цим зусиллями ООН, Організації економічного співробітництва та розвитку, Міжнародної торгової палати було прийнято міжнародні зведення правил, що регулюють поведінку суб´єктів господарської діяльності, які займаються міжнародним бізнесом. Значну роботу в цьому напрямі веде і Рада Європи. Міжнародною торговою палатою було прийнято два зведених документи, адресованих підприємцям, про загальні норми поведінки інвесторів в іноземній державі та в боротьбі з корупцією [54].

Особливого значення це питання набуло в зв´язку з розширенням діяльності транснаціональних компаній (ТНК). Вони через свою організаційну структуру не можуть бути об´єктом регулювання і підлягати праву однієї держави. Саме тому було поставлене питання про створення та прийняття кодексу міжнародної поведінки для них. Проект кодексу поведінки ТНК, розроблений в ООН, було прийнято у 1980 р., а переглядався він та уточнювався в 1985 і в 1988 рр. Робота над кодексом триває й нині. З метою регулювання діяльності ТНК в етичному плані розглядалися такі питання:

• забезпечити повагу з боку транснаціональних корпорацій до національного суверенітету країн, в яких вони оперують, і зобов´язати дотримуватися місцевих законів, постанов та адміністративних розпоряджень;

• зобов´язати ТНК відповідати у своїй діяльності цілям, пріоритетам і політиці країн, в яких вони оперують, а також поважати місцеві соціальні та культурні принципи і цінності;

• забезпечити повагу з боку ТНК до прав людини і загальних свобод;

• заборонити ТНК втручатися у внутрішньополітичний процес суверенних держав та у міждержавні відносини;

• утримати ТНК від корупції в економіці та політиці.

Велике значення міжурядовими організаціями, об´єднаннями підприємців різних країн надається питанням етичного регулювання рекламної діяльності, встановленню нормативів та етичних норм, які мають бути покладені в основу національного законодавства щодо реклами. Міжнародною торговою палатою вже розроблено Міжнародний кодекс рекламної діяльності, яким керуються підприємці в 17 країнах. У ньому містяться етичні норми і стандарти рекламної діяльності, основні з них такі: реклама має бути законною, пристойною, чесною і правдивою; вона повинна відповідати принципам добросовісної конкуренції, загальноприйнятим у комерційній діяльності; вона не повинна зловживати довірою громадськості та споживача і не повинна вводити споживача в оману [54].

Отже, розвиток партнерських відносин і зростаюча залежність бізнесу організацій як на національному, так і міжнародному ринку стимулювали розвиток ділової етики. Етичні вимоги знаходять відображення в корпоративних і професійних кодексах і стають ядром корпоративної культури організацій.

Що має бути в етичному кодексі

ЕТИЧНИЙ КОДЕКС ЛІКАРЯ 3 ГІГІЄНИ ПРАЦІ ТА ПРОФПАТОЛОГА (ПРОЕКТ)

Збереження життя і здоров’я, охорона і безпека праці людини є головними фундаментальними завданнями лікаря з гігієни праці і профпатолога. Це вимагає від нього гуманного ставлення до робітників, поваги до їх гідності, співчуття, справедливості, доброзичливості і порядності.

Метою практичної діяльності лікаря з гігієни праці та профпатолога є захист та покрашення здоров’я робітників, збереження їх працездатності, оцінка та контроль за станом виробничого середовища, адаптація робочого місця та самої роботи до фізичних та психофізіологічних можливостей людини.

Держава захищає працівників шляхом створення законодавчої та нормативно-правової бази, виходячи з Конституції України, Основ законодавства України про охорону здоров’я, Закону України “Про охорону праці”, міжнародних конвенцій, Кодексу робітників медицини праці ІСОН, інших угод про захист здоров’я, безпеки та корони праці людини. Крім того, громадське суспільство створює додаткові умови збереження здоров’я та працездатності, продовження трудового віку людини, які базуються на соціально-економічних, національних, культурних, релігійних засадах.

Лікар з гігієни праці і профпатолог є ланкою, що зв’язує виробництво, умови і характер праці і здоров’я робітників, приймає участь у вирішенні медичних, санітарно-гігієнічних, соціальних, правових та етичних проблем.

Політичний і соціальний розвиток суспільства, глобалізація світової економіки та лібералізація світової торгівлі, розвиток науки та техніки, інформаційних технологій як складових в сфері сучасного виробництва і наданні послуг призводять до змін умов праці і суттєво впливають й здоров’я працюючого населення та обумовлюють норми професійної поведінки та етики лікарів з гігієни праці та профпатологів.

Моральні засади, що систематизовані в Етичному кодексі лікаря з гігієни праці і профпатолога (далі – Кодекс), враховують основні положення Етичного кодексу лікаря України, Міжнародного етичного кодексу робітників медицини праці та Конвенції про захист прав та гідності людини з огляду застосування досягнень біології і медицини, а також сучасного рівня наукового технічного розвитку.

Він спрямований до представників практичної медицини, лікарів з гігієни праці і профпатологів (далі – Лікар), науковців, сфера професійної діяльності яких охоплює життя і здоров’я, збереження оточуючого середовища, безпеку і охорону праці людини, що займається трудовою діяльністю на підприємствах незалежно від форм власності.

Кодекс має за мету служити керівництвом для лікарів з гігієни праці та профпатологів й бути стандартом для етичної оцінки професійної поведінки, він використовується на доброчинних засадах. Кодекс є орієнтиром в пошуках прийняття рішень, які б відповідали самим висо-ким морально-етичним вимогам часу.

• Кодексу повинні дотримуватися адміністративний персонал і науковці, що мають безпосереднє відношення до лікувально-профілактичної і наукової діяльності у галузі охорони здоров’я, лікарі, а також їх помічники та студенти медичних учбових закладів.

• Підтримувати, впроваджувати та контролювати виконання Кодексу мають етичні комісії та комітети при лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних закладах та наукових установах, медичні і наукові асоціації, товариства та інші громадські організації, що діють в системі охорони здоров’я та визнають цей Кодекс.

• Визнання Кодексу науковим чи лікувально-профілактичним закладом, медичною чи науковою асоціацією, товариством або іншою громадською організацією, що діє в системі охорони здоров’я, підтверджується офіційним повідомленням Комісії з питань біоетики при Кабінеті Міністрів України.

• У разі невизнання або порушення Кодексу до установ та організацій і окремих осіб можуть застосовуватись корпоративні та дисциплінарні санкції. Крайньою формою осуду порушення фахових і загальнолюдських морально-етичних принципів є виключення лікаря або вченого з професійної асоціації, членом якої він є, та громадський осуд.

• У кожному випадку невизнання або порушення Кодексу Комітети та Комісії з питань біоетики зобов’язані досліджувати можливі негативні наслідки для окремих людей і суспільства та вживати заходи щодо їх профілактики і усунення шляхом порушення питань перед відповідними організаціями та органами державної влади про дисциплінарні, адміністративні та юридичні санкції.

• У разі виникнення непередбачених Кодексом ситуацій, невизначених питань і розбіжностей в тлумаченні, виконанні або порушенні положень Кодексу остаточне рішення є прерогативою Комісії з питань біоетики при Кабінеті Міністрів України.

• Комісія з питань біоетики при Кабінеті Міністрів України, етичні комітети санітарно-епідеміологічних, лікувально-профілактичних закладів і наукових установ, лікарські об’єднання і асоціації мають, у разі потреби, відстоювати і захищати у засобах масової інформації, у суспільному житті та в суді честь і гідність лікаря з медицини праці і профпатолога, якщо його професійні дії відповідають Етичному кодексу лікаря України і Етичному кодексу лікаря з гігієни праці та профпатолога.

• Головною метою фахової діяльності лікаря з гігієни праці та профпатолога є збереження та захист життя і здоров’я людини, безпека та охорона праці, профілактика професійних і виробниче обумовлених захворювань, своєчасна діагностика та лікування не тільки під час виробничої діяльності робітника, а й після закінчення трудової діяльності. Етичне ставлення до особистості не припиняється протягом всього життя.

• Лікар виконує свої обов’язки в тісній взаємодії з органами охорони здоров’я, безпеки і охорони праці, підприємцями, робітниками, органами безпеки суспільства і юстиції. В рамках багатопрофільного підходу Лікар повинен будувати свої дії на засадах загальнолюдських цінностей та на розумінні обов’язків, зобов’язань, відповідальності та стандартів професійної поведінки кожного з партнерів і діяти на основі морально-етичних принципів суспільства, власної моральної позиції і совісті, керуючись клятвою Гіппократа і цим Кодексом.

• Лікар зобов’язаний систематично удосконалювати свої професійні знання, приймати участь в розробці та оцінці обладнання, устаткування, виробничих технологій для найбільш ефективного захисту робітника від впливу несприятливих факторів виробничого середовища.

• Лікар повинен керуватися етичними принципами при вирішенні можливих протиріч між вимогами професії і нанесенням шкоди здоров’ю людини, правом одержання інформації і її конфіденційністю, особистими і колективними інтересами.

• Лікар з метою запобігання виникненню виробниче обумовлених травм та професійних захворювань повинен володіти обґрунтованою і затвердженою методологією, методами якісної професійної оцінки і управлінням факторами ризику для здоров’я.

• Лікар при виникненні непевностей або ж розбіжностей в думках щодо оцінок професійних ризиків для здоров’я повинен бути відвертим та чесним, уникати невизначеності в обговоренні з колегами, при необхідності консультуватись з представниками інших професій, науково-дослідними установами, інформувати представни-ків підприємства та органи управління.

• Лікар здійснює аналіз показників стану здоров’я окремих груп робітників. Ця інформація повинна бути відкритою для роботодавців, управлінців та представників робітничих організацій, для установ охорони здоров’я та безпеки праці і використовуватися з метою удосконалення заходів по покращенню умов праці та здоров’я робітників. Про травми на виробництві та професійні захворювання слід інформувати відповідні органи згідно з чинним законодавством.

• Там, де умови праці або природа виробництва така, що може загрожувати безпеці робітників на інших робочих місцях цього ж підприємства, Лікар повинен про це поінформувати всіх робітників і роботодавців. У випадках небезпечних ситуацій управляючий персонал чи, якщо це вимагається чинним законодавством, компетентні органи мають бути поінформовані про заходи, що необхідно вжити для безпеки всіх працюючих та населення.

• Лікар має усвідомлювати свою роль у справі охо-рони навколишнього середовища та населення. З огляду на справу охорони здоров’я та навколишнього середовища Лікар повинен ініціювати та брати участь, за обставинами, у визначенні, інформуванні, консультуванні п оцінці необхідних програм для запобігання загрозі здоров’ю та навколишньому середовищу, що може статист на виробництві.

• Лікар повинен з достатньою мірою конфіденційності вести записи (протоколи) на підприємстві. Такі записи включають дані про результати нагляду за робочий середовищем, перелік небезпечних для здоров’я впливів, результати персональних обстежень робітників. Робітники повинні мати доступ до даних щодо нагляду за робочим середовищем та до персональних записів про здоров’я. Доступ до медичних документів, їх передача або опублікування можливі в рамках чинного законодавства і цього Кодексу.

• Лікар повинен співпрацювати з іншими фахівцями у справі захисту конфіденційності медичної інформації та даних про стан здоров’я робітників. Він повинен звертати увагу та давати належну оцінку випадкам, що порушують принципи етики та, у разі необхідності, інформувати відповідні органи. Це торкається зловживань даними зі стану здоров’я робітників, приховування результатів досліджень, порушення медичної конфіденційності та недостатнього захисту протоколів (записів), наприклад, інформації у комп’ютері.

• Лікар повинен сумлінно виконувати взяті на себе зобов’язання, етичні норми і правила стосовно установи і колективу, в якому він працює або працював раніше.

• Лікар своїм професіоналізмом, морально-етичними переконаннями, поводженням у будь-яких життєвих ситуаціях, відношенням до людини і до виконання своїх фахових обов’язків повинен бути гідним прикладом для своїх учнів і інших членів суспільства.

• Лікар зобов’язаний особистим прикладом і іншими доступними йому засобами (лекції, бесіди, ЗМІ, Інтернет тощо) пропагувати необхідність і доцільність збереження особистого здоров’я на виробництві і дотримання здорового способу життя і бути прикладом у додержанні • цих норм і правил.

• Лікар повинен брати активну участь в роботі професійних об’єднань і асоціацій, водночас спираючись на їх захист і підтримку. Лікарські об’єднання й асоціації зобов’язані сприяти і надавати кожному зі своїх членів допомогу у дотриманні і відстоюванні принципів високого (професіоналізму, фахової незалежності, моральності, , етики і деонтології.

• Мотиви матеріальної та особистої вигоди, кар’єри, задоволення власних амбіцій не повинні переважати при прийнятті лікарем фахових рішень. Вимагання або одержання від роботодавця, робітника або його родичів будь-яких винагород за викривлення об’єктивних даних, що характеризують зв’язок стану здоров’я з умовами праці, є аморальним.

• Гуманні цілі, яким служить Лікар, дають йому підставу вимагати законного захисту його морально-етичних позицій і принципів, особистої гідності, достатнього матеріального забезпечення, створення умов для фахової діяльності.

• Ефективна діяльність Лікаря потребує вільного доступу до робочих місць, можливості відібрати проби, зразки та оцінити виробниче середовище, зробити аналіз робочих операцій, оцінити стан здоров’я робітника, а також надавати необхідні відомості та науково обґрунтовані рекомендації відповідним органам у справах впровадження на виробництві стандартів з умов праці і охорони здоров’я працюючих в межах існуючого законодавства.

• Результати оцінки умов праці і здоров’я робітників повинні надаватися тільки управляючому персоналу, містити загальні оцінки придатності для роботи, що аналізувалася, а також обмеження, необхідні з медичної точки зору й пов’язані з оцінкою ризику цієї роботи. Загальна інформація з приводу придатності робітників чи відносно здоров’я та можливого чи реального впливу на здоров’я умов праці може бути надана тільки з дозволу робітників, що були обстежені.

• Лікар зобов’язаний не розголошувати технічні або ж комерційні таємниці, з приводу яких був поінформований в процесі своєї діяльності. Проте він не повинен приховувати інформацію, що є необхідною для захисту безпеки та здоров’я робітників або ж населення. При необхідності Лікар повинен звертатися до компетентних органів, відповідальних за виконання законів.

• Лікар співпрацює із структурами управління в справі вибору чистих та безпечних технологій, інженер-них засобів контролю та відповідності організації праці і робочих місць потребам робітників, він відстоює принципові позиції, що завжди надають пріоритет медичним критеріям, а не економічним чи технічним.

• Лікар в межах своїх професійних обов’язків приймає участь в розробці заходів по запобіганню усім проявам погіршення стану здоров’я робітників, причиною яких є трудова діяльність. Він несе всю повноту відповідальності за свої рішення і дії відносно збереження життя і здоров’я робітників.

• Лікар повинен здійснювати нагляд за здоров’ям робітників тільки з їх дозволу. В процесі отримання дозволу повинні обговорюватись реальні позитивні та негативні наслідки участі у програмах відбору та нагляду за здоров’ям. Він також повинен зберігати конфіденційність персональних даних про здоров’я робітників та запобігати зловживанню ними.

• Лікар приймає активну участь в розробці і проведенні ефективних запобіжних заходів по покращенні здоров’я робітників лікувальними закладами, надані першої допомоги, а також впровадженні стратегії швидкої реабілітації та повернення до роботи робітників.

• Лікар заохочує до партнерства робітників підприємств для збереження їх життя і здоров’я, покращення умов праці на робочому місці, зменшення ризиків для здоров’я, проектування безпечного обладнання і технологічних процесів.

• Лікар, спираючись на принципи справедливості допомагає робітнику одержати або зберегти роботу без будь-якої дискримінації з урахуванням недопіків у здорової людини, особливо коли зміни в стані здоров’я виникли в процесі трудової діяльності.

• Лікар повинен бути обізнаний з особливими потребами робітників, що пов’язані з їх статтю, віком, фахом, психофізіологічними можливостями з метою професійного відбору, перепідготовки, працевлаштування урахуванням умов праці.

• Біологічні тести та інші дослідження повинні обиратися з точки зору їх умотивованості та важливості для справи захисту здоров’я робітників, а також з належною увагою до їх сприйняття, специфіки та подальшого використання. Лікар не повинен використовувати вибіркові тести чи дослідження, які не були випробувані чи не мають достатньої подальшої цінності, потрібної для відповідних висновків. У випадках, коли існує вибір, переваг. має завжди бути надана неагресивним методам і дослідженням, які не несуть ніякої загрози здоров’ю. Агресивні методи чи дослідження, які мають ризик для здоров’я можуть застосовуватись лише після того, як буде доведена їх корисність для здоров’я робітника. Такі дослідження мають проводитися лише з дозволу робітників та за найвищими професійними стандартами.

• Результати оглядів, виконаних у рамках профнагляду за здоров’ям, мають бути роз’яснені робітникам Висновок про придатність до даної роботи має базуватись на повному знанні вимог цього виду роботи та робочого місця, а також на оцінці стану здоров’я робітника. Робітник має бути поінформованим, що він має можливість опротестувати висновок щодо його придатності до роботи, якщо він впевнений в тому, що це зашкодить його інтересам.

• Лікар повинен надавати кваліфіковані та чесні консультації робітникам з приводу захисту і покрашення їх здоров’я, працездатності на виробництві, виходячи з умов і характеру роботи і стану виробничого середовища, очікуваних ризиків для здоров’я на робочому місці.

• Лікар повинен будувати свої стосунки з робітниками на принципах правдивості, конфіденційності, принципі рівності та поважного ставлення до людської гідності незалежно від їх стану, політичних та релігійних переконань.

• Лікар повинен постійно підтримувати зв’язки з науковими установами і використовувати їх для підвищення свого професійного рівня. Він в разі потреби доповідає науковій спільноті, як і організаціям охорони здоров’я та праці, про нові або очікувані ризики, пов’язані з виробництвом, з метою наукового обґрунтування запобіжних заходів. Лікар, залучений до наукових досліджень, повинен планувати та проводити свою діяльність на сучасному науковому рівні з дотриманням етичних принципів, пов’язаних з науковими та медичними дослідженнями, і в разі необхідності використовувати оцінки незалежних комітетів по етиці.

• Оцінки та висновки Лікаря, як і його діяльність в цілому, повинні базуватися тільки на об’єктивних даних. Він повинен відстоювати свою повну професійну незалежність та відповідним чином діяти, виконуючи свої функції, і за будь-яких обставин протистояти впливам корисно зацікавлених окремих осіб або угрупувань.

Він повинен бути позбавленим економічної, матеріальної і фінансової залежності.
До збірки