Як падіння економіки Китаю загрожує всьому світу

Друга економіка світу з населенням понад 1,4 млрд демонструє повільне зростання, високий рівень безробіття серед молоді та хаос на ринку нерухомості. Це розчаровує інвесторів та насторожує економістів у всьому світі.

Найбільший девелопер Китаю China Evergrande має великі борги, Гонконзька фондова біржа призупинила торги акціями компанії, а її засновник опинився під наглядом поліції.

Це серйозний головний біль для Пекіна, але наскільки це важливо для решти світу?

Аналітики вважають, що побоювання глобальної економічної катастрофи перебільшені. Але транснаціональні корпорації, їхні працівники і навіть люди, які не мають прямих зв’язків з Китаєм, ймовірно, відчують принаймні деякі наслідки. Зрештою, все залежить від того, ким ви є.

Переможці та переможені

“Якщо китайці почнуть, приміром, менше їсти в кафе чи ресторанах, чи вплине це на світову економіку?” – запитала Дебора Елмс, виконавча директорка Азійського торговельного центру в Сінгапурі.

“Не настільки, як може видатись, але це точно вдарить по компаніях, які безпосередньо залежать від внутрішнього китайського споживача”.

Сотні великих світових корпорацій, таких як Apple, Volkswagen і Burberry, отримують значну частину своїх прибутків від великого споживчого ринку Китаю, і постраждають від того, що домогосподарства будуть менше витрачати. Наслідки цього відчують тисячі постачальників і працівників у всьому світі.

На Китай припадає понад третина зростання світової економіки, тож будь-яке уповільнення відчують і за його межами.

Міжнародне рейтингове агентство Fitch заявило минулого місяця, що спад китайської економіки “кидає тінь на перспективи глобального зростання” у 2024 році.

Однак, на думку деяких економістів, ідея, що Китай є двигуном глобального процвітання, – перебільшена.

Автор фото, Getty Images

На економіку Китаю припадає більше третини зростання світової економіки

“Математично, так, на Китай припадає близько 40% зростання світової економіки”, — каже Джордж Магнус, економіст Китайського центру Оксфордського університету.

“Але кому вигідне таке зростання? Китай має величезний торговельний профіцит. Він експортує значно більше, ніж імпортує, тому те, наскільки Китай росте або не росте, насправді більше стосується самого Китаю, ніж решти світу”.

З усім тим, менші витрати Китаю на товари й послуги або на житлове будівництво означатимуть менший попит на сировину і товари. У серпні країна імпортувала майже на 9% менше порівняно з аналогічним періодом минулого року, коли вона ще перебувала під нульовими ковідними обмеженнями.

“Найбільше від цього постраждають великі експортери, як-от Австралія, Бразилія та кілька країн Африки”, — каже Роланд Раджа, директор Індо-Тихоокеанського центру розвитку при Інституті Лоуї в Сіднеї.

Слабкий попит у Китаї також означає, що ціни там залишаться низькими. Для західних споживачів це гарний спосіб стримати зростання цін без подальшого підвищення відсоткових ставок.

“Це хороша новина для людей і компаній, які борються з високою інфляцією”, — каже Раджа. Тож у короткостроковій перспективі звичайні споживачі можуть виграти від уповільнення розвитку Китаю. А от для країн, що розвиваються, це матиме більш довгострокові наслідки.

За останні 10 років Китай інвестував понад трильйон доларів у величезні інфраструктурні проєкти, в рамках ініціативи “Один пояс та один шлях”.

Понад 150 країн отримали китайські гроші й технології для будівництва доріг, аеропортів, морських портів і мостів. За словами Раджі, прихильність Китаю до цих проєктів може постраждати, якщо всередині країни збережуться економічні проблеми.

“Тепер китайські фірми й банки не виявлятимуть такої ж фінансової щедрості за кордоном, як це було раніше”, — каже він.

Китай у світі

Незрозуміло, як внутрішня економічна ситуація Китаю вплине на його зовнішню політику.

Дехто стверджує, що ослаблений Китай може спробувати відновити зіпсовані відносини зі США. Американські торговельні обмеження частково сприяли падінню китайського експорту до Америки на 25% у першій половині цього року, а міністерка торгівлі США Джина Раймондо нещодавно заявила, що американські компанії вважають Китай “непридатним” для інвестування через зростання ризиків.

При цьому немає жодних підстав вважати, що підхід Китаю пом’якшується. Пекін продовжує відповідати власними обмеженнями, часто критикує “менталітет холодної війни” західних країн і, здається, підтримує добрі стосунки з авторитарними лідерами підсанкційних режимів, таких як російський Володимир Путін і сирійський Башар Аль-Асад.

Водночас американські та європейські чиновники продовжують щомісяця їздити до Китаю для переговорів щодо двосторонньої торгівлі.

Щоправда, мало хто дійсно знає, що лежить між китайською риторикою і китайською політикою.

Приміром, політична коаліція яструбів у Вашингтоні вважає, що спад китайської економіки може вплинути на її політику щодо самоврядного Тайваню, який Пекін вважає своєю власною територією.

Автор фото, Getty Images

Держсекретар США Ентоні Блінкен (ліворуч) зустрівся з лідером Китаю Сі Цзіньпіном на початку цього року

Раніше цього місяця конгресмен-республіканець Майк Галахер, керівник спеціального комітету з Китаю, заявив, що проблеми всередині країни роблять лідера Китаю Сі Цзіньпіна “менш передбачуваним” і можуть змусити його “зробити щось дуже нерозумне” щодо Тайваню.

Якщо, як стверджує Раджа, стане очевидним, що “економічне диво Китаю закінчилось”, реакція Комуністичної партії “може мати значні наслідки”.

Однак багато політиків відкидають цю ідею, зокрема, президент США Джо Байден. Коли його запитали про таку можливість, він сказав, що економічна ситуація в материковому Китаї настільки погіршилася, що йому не вистачить сил атакувати Тайвань.

“Китай має зараз важкі економічні проблеми. Я не думаю, що це призведе до того, що Китай спробує вторгнутися на Тайвань – насправді навпаки. Китай, ймовірно, не має тих можливостей, які були раніше”, – заявив американський лідер.

Чекати несподіванок

Однак, як вчить нас історія, варто чекати несподіванок.

До 2008 року мало хто очікував, що іпотечна криза у США потягне за собою весь світ у прірву банкрутства, зазначає Дебора Елмс з Азійського торговельного центру в Сінгапурі.

Відлуння 2008 року змусили деяких аналітиків занепокоїтись щодо так званого “фінансового зараження” – коли криза нерухомості в Китаї може призвести до повномасштабного колапсу китайської економіки і спровокує світову фінансову кризу.

Автор фото, Getty Images

Китайський експорт знижується четвертий місяць поспіль

Однак Джордж Магнус з Китайського центру при Оксфордському університеті не погоджується, що сьогоднішню кризу можна порівняти з американською іпотечною кризою 2008 року.

“Китай навряд чи дозволить своїм великим банкам збанкрутувати – вони мають сильніші баланси, ніж тисячі регіональних і місцевих банків, які збанкрутували в США”.

Елмс погоджується: “Ринок нерухомості Китаю не пов’язаний з його фінансовою інфраструктурою так, як американські субстандартні іпотечні кредити 2008 року”.

“Водночас ми глобально взаємопов’язані, – зазначає вона. – Це не означає, що ми рухаємося до повторення 2008 року, але коли не працює один з великих двигунів економічного зростання, це впливає на всіх нас – і часто дуже несподіваним чином”.

“Китайці поїдуть – усе заросте”: як фермери з КНР освоюють Далекий Схід Росії

Попри російсько-китайське зближення останніх років, мешканці Далекого Сходу називають стратегію КНР щодо сусідніх територій “експансією”. Щоб оцінити реальні масштаби китайської присутності, кореспонденти Російської служби BBC вирушили в прикордонні села і побачили, як співіснують фермери з КНР і місцеві жителі.

“Був з похмілля, в результаті цього лівим коліном звалився в яму”.

“Тов Козлов В.І. не працював через п’янку вісім днів”.

“Коношенко Олексій з’явився в гаражі о дев’ятій годині і в п’яному вигляді з пляшкою горілки”.

“[Скотарі] були на зміні у нетверезому стану, кинули самовільно худобу, худоба бродила без нагляду”.

Село Максимівка розташоване за сотні кілометрів на схід від Благовєщенська. У центрі селища – занедбаний будинок. Раніше в ньому було правління колгоспу “Маяк”. Замка на вхідних дверях немає, і будь-хто може на власні очі переконатися, що обидва поверхи колишньої “контори” завалені паперами колгоспу, найстаріші з яких датовані 80-ми роками.

Судячи з цих документів, алкоголь був головною проблемою “Маяка” наприкінці радянського часу. Так, у квітні 1990 року механізатор Клочков “у стані сп’яніння” перекинув трактор, через що техніка стала непридатною, писав його бригадир.

Позаду пам’ятника загиблим у Великій Вітчизняній війні – занедбаний будинок, в якому було розташоване правління колгоспу “Маяк”

“Грачов працював у роділці кочегаром і входило в його обов’язок стежити за коровами і приймати розтелення. Оскільки тов. Грачов В. 3 квітня не вийшов у ніч на роботу отелилася корова теля пролежало всю ніч у лотку і через добу теля здохло”, – доповідав бригадир Удальцов у квітні 1991 року (У всіх прикладах збережені стиль і орфографія автора; прізвища змінені з етичних і юридичних причин – Ред.).

“Доводжу до вашого відома що доярка Денисова Н лила воду в молоко. Прошу правління колгоспу вжити відповідних заходів”, – ще одна доповідна Удальцова. Він же 1990 року скаржився в правління на телятницю Коношенко, яка кілька днів не виходила на роботу з причини “пиятки”.

Два поверхи покинутої будівлі, в якій було розташоване управління колгоспу “Маяк”, завалені архівною документацією

У 1990-ті колгосп, в якому працювали майже 400 осіб, почав розвалюватися. “Сіно підвозять із перебоями. Бувають дні що телятам сіна немає зовсім. Ось тому немає приросту і йде падіж”, – йдеться в скарзі від 1992 року.

“На фермі розморожена труба подає воду в корівник у результаті цього загинуло 6 голів телят”, – писав бригадир Крупник у грудні 1991 року.

В результаті колгоспну землю розпаювали, а в нульові роки останній голова колгоспу Євген Фокін здав в оренду кілька тисяч гектарів підприємцям з Китаю.

“Ми передали паї Фокіну, вважаючи, що якщо земля буде в колгоспі, то так буде краще. А він все китайцям віддав і поїхав, а ми залишилися без нічого”, – говорить місцева жителька Тетяна Іванівна.

“Ніяк. Звичайно. Як всюди ходять”, – так сам Фокін відповів на запитання, як китайці з’явилися в Максимівці. Власник компанії “Маяк”, яка обробляє землю навколо Максимівки, Чжан Єньгуй на питання BBC не відповів.

Виробнича база китайського підприємства – це десяток тракторів і комбайнів за високим металевим парканом. За його межі робочі виходять тільки за продуктами.

Скільки таких Максимівок на російському Далекому Сході? Щоб відповісти на це питання, кореспонденти Російської служби BBC вивчили понад 20 тисяч виписок з Росреєстру на сільськогосподарські землі в п’яти регіонах, що межують з Китаєм: Забайкальському, Хабаровському і Приморському краях, Амурській і Єврейській автономній областях.

“У нас землі мало, а людей – багато”

У 1990-ті роки, після відкриття кордонів, китайські селяни стали масово найматися до російських фермерів або орендувати землю у колгоспів: їх приваблювала наявність великих наділів за низькими орендними ставками, йдеться в дослідженні Цзяї Чжоу, присвяченому історії присутності китайців в сільському господарстві Далекого Сходу .

“У нас землі мало, а людей – багато”, – так пояснює мотиви роботи в Росії керівник китайської ферми в одному з прикордонних районів. Основна культура, яку вирощують, і тоді, й зараз – це соя.

Фермери з КНР працюють на російському Далекому Сході з початку 1990-х років (на фото – мешканка села Унгун, ЄАО, і сторож китайської ферми “Баоцюнь”)

У 2000-і роки на зміну неформальним селянським артілям прийшли китайські компанії, згадує голова Союзу селян ЄАО Олександр Ларик. Саме на початку нульових років в Росії з’явилося законодавство, що регулює роботу закордонних аграріїв: іноземці можуть тільки орендувати сільськогосподарські землі.

Активно підприємці з КНР стали інвестувати в сільське господарство Далекого Сходу після кризи 2008 року, каже директор китайської ферми з Приморського краю: “[Була] паніка, шукали, куди вкласти гроші”.

Офіційний облік

“Не наша компетенція”, – так міністр з розвитку Далекого Сходу і Арктики Олександр Козлов відреагував на прохання BBC надати актуальні дані про обсяг земель, орендованих китайцями. За його словами, “якщо взяти офіційний облік, невеликий відсоток китайських компаній має стосунок до земельних ділянок в Росії”.

Однак, як випливає з даних Росреєстра, наразі компанії і фізичні особи, пов’язані з Китаєм, орендують або володіють як мінімум 350 тис. га земель на Далекому Сході.

Багато це чи мало? За інформацією Росстату, у 2018 році площа посівів у п’яти прикордонних регіонах склала 2,2 млн га. Таким чином, у відношенні до всіх використовуваних земель у китайців – близько 16%.

Аналіз Російської служби BBC показав, що китайські фермери представлені в 40% районів Далекого Сходу. Лідер за китайською присутністю – Єврейська автономна область. Так, в Ленінському районі китайці орендують близько 62 тис. га. Для порівняння: за даними Росстату, в 2018 під посіви тут використовували 81 тис. га.

І це тільки офіційні дані. Навіть влада визнає, що далеко не у всіх випадках китайці записують наділи на себе.

Наприклад, у Єврейській автономній області в 20% випадків вихідці з Китаю обробляють землі, записані в Росреєстрі на росіян, розповів BBC губернатор регіону Олександр Левінталь.

“У нас понад 10 таких фіктивних господарств”, – підтверджує фермер з Смідовічського району ЄАО Анатолій Ільюшко. Ще один варіант неофіційної оренди – шлюб з російськими громадянами, розповідає голова Спілки селян ЄАО Олександр Ларик.

В результаті реальну частку китайських господарств доводиться оцінювати “на око”.

“Практично вся земля, яка була в радгоспах, віддана китайцям”, – говорить Ларик. На його думку, вихідці з КНР контролюють 65-70% придатних земель в ЄАО, у той час як голова регіону Левінталь вважає, що йдеться про 56%.

В Амурській області, за оцінкою фермера з Благовєщенського району Євгена Соколовського, китайці займають чверть всього ринку. На великі російські агрохолдинги припадає близько 50% всього сільгоспвиробництва.

Дані Росреєстру, як з’ясувала Російська служба BBC, цілком відбивають реальність: у районах з високою часткою китайських фермерів вони є помітною економічної і навіть соціальною силою.

“Діма-китаєць”

У біробіджанському районі Єврейської автономної області у вихідців з КНР – майже 11 тис. га (для порівняння: за даними Росстату, під посіви в 2018-му році використовувалися 24 тисячі).

Один з найвідоміших фермерів тут – “Діма-китаєць”: його знають всі, хто займається сільським господарством на південь від Біробіджана.

Діма живе в селі з прозаїчною назвою Опитне Поле. Те, що справи у Діми йдуть непогано, помітно ще на під’їзді до населеного пункту: його великий будинок з червоним дахом видно навіть з траси.

Насправді Діму звуть Сін Цзе, але на Далекому Сході китайці часто беруть собі російські імена.

У 1990-ті роки Діма приїхав в Росію до свого дядька. На батьківщині він навчався на металурга, але в підсумку став селянином: викупив в Опитному Полі свиноферму, взяв в оренду понад 2,5 тис. га землі, де вирощує сою. На його фермі працює десяток росіян і близько п’ятнадцяти китайців.

“Діма-китаєць” одружився з місцевою фермеркою, розлучився і знову одружився з росіянкою – цього разу, як кажуть, із “дівчиною з міста”.

Російське громадянство Діма отримувати не став, натомість він постійно подовжує посвідку на проживання. Але в житті регіону все одно бере участь активно: купує подарунки для дитячих садків, взимку надсилає трактори для розчищення під’їздів до віддалених сіл. “У місті, коли займаються спортом, вони гроші збирати людям”, – ламаною російською розповідає він про фінансову підтримку свят.

“Діма-китаєць” – рідкісний приклад інтеграції китайського фермера в життя Далекого Сходу. Більшість ферм, заснованих вихідцями з Китаю, є справжніми фортецями серед російських сіл.

Китайські фортеці

Село Бабстове розташоване на півдні Єврейської автономної області. За пів години їзди звідси по поганій асфальтовій дорозі, що переривається ґрунтовими ділянками, – річка Амур і кордон з Китаєм.

У Бабстовому базується мотострілецька частина прикордонного прикриття, а у неї під боком прилаштувалася китайська ферма з миролюбною назвою “Дружба”.

Виробнича база “Дружби” обнесена високим парканом, поруч з хвірткою майорить червоний прапор.

Сторож китайської ферми у Бабстово представився Юрою, але російською не говорив

Хвіртка не замкнена, всередині – лінивий собака і літній китаєць-сторож, який представився Юрою. Російською він знає тільки слово “халасо” (добре), яке повторює кожні тридцять секунд з щирою посмішкою. На всі прохання реагує однаково – простягає пом’ятий аркушик з телефонами і повторює ім’я “Яна”. Так на російський штиб звуть господиню ферми. Зараз вона в Китаї, і додзвонитися до неї не виходить.

По сусідству з Бабстовим в селах Унгун і Гірське – відразу по три китайських сільгосппідприємства. Всі вони схожі одне на одне: високий паркан, гора російської і китайської сільгосптехніки, сторож, який не розмовляє російською.

На хвіртці ферми “Єврейський аграрій” в Унгуні є телефони перекладачів і імена, написані ієрогліфами. Ферма “Баоцюнь” в тому ж Унгуні належить головному управлінню держгоспів провінції Хейлунцзян. Її керівники повісили табличку “Центр сільськогосподарських послуг” російською та китайською.

Основна культура, яку вирощують аграрії з КНР, – соя (На фото: соєве поле в біробіджанському районі ЄАО)

Китайські робітники не живуть на фермах постійно: їх привозять на час виконання певних робіт, у тому числі на посівну чи жниву.

За межі ферми-“фортеці” вони виходять тільки в двох випадках: на роботу в поле або купити продуктів в магазині.

“Як вибирають? Пальцем показують, – розповідає продавчиня магазину в одному з таких сіл. – Дуже люблять молочні продукти і цукерки, з алкоголю – тільки пиво, та й те мало коли”.

На вихідні або під час вимушеного простою – наприклад, через повінь – китайські працівники їдуть на батьківщину. Знайомитися з місцевими дівчатами ніхто не намагається, запевняє перекладач ферми “Сіньда” з села Димитрове, – мови-то не знають.

Робітники китайської ферми з села Максимівка (Амурська область) йдуть в магазин

Основну роботу китайці вважають за краще віддавати своїм землякам, а росіян беруть на допоміжні посади, говорить голова Союзу селян ЄАО Олександр Ларик.

“Так, китайці намагаються брати своїх”, – підтверджує голова регіону Олександр Левінталь. На його думку, це пояснюється мовним бар’єром і бажанням дотримуватися власних технологій.

“Місцевих залучають на сезонні роботи. Відсіялися – і все. Зараз по домівках сидять до збиральної: викличуть – не викличуть”, – розповідає житель Максимівки Ігор.

Платять небагато, тисячу рублів в день (близько $16 – Ред.) , робочий день по дванадцять годин і більше, скаржиться житель села Сіваковка Приморського краю Сергій. В інших селах платня у китайців може досягати 2000 рублів за день плюс безкоштовне харчування, розповідають жителі.

Деякі далекосхідники зауважують: заробітна плата для села нормальна. “Просто люди ледачі. А ще кажуть: “Я патріот, на китайців працювати не буду “, – розповідає мешканець Сіваковки.

“Помре, але зробить”

Керівники китайських ферм стверджують, що раді би наймати більше росіян – та нікого. Головна біда – та ж, що підкосила Максимівський колгосп, – алкоголь.

“Китайці не п’ють і не мають куди бігти: вони приїхали до нас на сезон. Наш громадянин вийшов на тиждень, слізно попросив грошей і пішов у запій. Техніка стоїть в полях, ламається”, – говорить керівниця сільгосппідприємства з Амурської області, яка вийшла заміж за китайця.

Керівник ще однієї китайської ферми в ЄАО розповів, що через пристрасть росіян до алкоголю їм доводиться видавати зарплату тільки раз на місяць.

Китайські фермери намагаються брати на роботу в Росії громадян КНР (На фото: співробітник ферми з Максимівки, Амурська область)

Китайці – “в сотні разів краще за наших” як працівники, запевняє Анатолій Ільюшко з Волочаївки (ЄАО). “Китаєць помре, але зробить роботу. Бригадир зведений у ранг бога”, – розповідає він. На його думку, росіяни не винні, що стали такими: це наслідок роботи в колгоспах і радгоспах, де селянин був не зацікавлений у підвищенні продуктивності.

Сам Ільюшко наймає як росіян, так і китайців. Законодавство Єврейської автономної області дозволяє йому брати громадян сусідньої країни на роботу в сільському господарстві, тоді як в Амурській області вже багато років діє “нульова квота” – офіційно наймати іноземців для роботи в полях там не можна.

Втім, китайські підприємці знаходять лазівки – наприклад, залучаючи земляків під виглядом висококваліфікованої робочої сили, розповідає глава регіонального відділення “Опори Росії” Борис Бєлобородов.

Частина селян працюють і зовсім нелегально. Фермер Соколовський з Амурської області, який був одним з тих, хто свого часу ратував за введення “нульової квоти”, вважає, що загалом на полях в регіоні працюють близько тисячі нелегалів з Китаю. Періодично їх затримує місцева поліція.

Ферма “Єврейський аграрій” у селі Унгун (ЄАО)

Сам Соколовський в результаті безпосередньо постраждав від заборони – частина промислових теплиць, в яких він раніше вирощував помідори, зараз занедбані. “Чи багато охочих йти працювати в теплицю, де вдень понад 40 градусів, а вранці і ввечері комарі і мошки?” – ставить він риторичне запитання.

У Єврейській автономній області працюють близько двох тисяч сільгоспробітників з Китаю, вважає глава регіону Олександр Левінталь. Скорочувати квоту він готовий, але повністю обнуляти – ні. З 2020 року “нульова квота” почне діяти і в Приморському краї.

Попри те, що більша частина китайців не знає російської мови і намагається не стикатися з місцевим населенням, конфлікти все одно виникають.

“Росіянин бити не можна”

У липні 2015 року троє раніше судимих ​​жителів Архаринського району Амурської області пішли в багатоденний запій.

У якийсь момент компанія виявила, що закуска закінчилася. Один з чоловіків запропонував піти на місцеву ферму, де працювали китайці. Трійця безперешкодно увійшла на територію виробничої бази, хвіртка не була замкнена.

На базі був тільки сторож, який не розмовляв російською. “Дай їсти”, – так звернувся до нього один з тих, хто прийшов і кілька разів замахнувся палицею. Злякавшись, гість з Китаю віддав їм пакет з китайськими булочками, а потім компанія самостійно обшукала холодильник і виявила заморожене м’ясо.

Китайські ферми не завжди справляють враження добре організованих підприємств (На фото: ферма поруч з Волочаївкою, ЄАО)

Також їх трофеями стали 60 яєць і дві пляшки оливкової олії, випливає з судового рішення. Весь цей час китаєць кричав щось, але грабіжники чесно зізналися на суді, що не розуміли його.

Набравши їжі, трійця покинула базу і продовжила бенкет. Через кілька днів двоє з них проїжджали повз китайської ферми на мотоциклі і вирішили повторити успіх, цього разу їхньою ціллю став акумулятор від трактора.

Пройшовши крізь бічну хвіртку, вони почали відкручувати дріт, що скріплював акумулятор. У цей момент з будинку вискочив китаєць з сокирою в руках і почав щось кричати. У відповідь один з непрошених гостей став розмахувати палицею.

Сокира виглядала соліднішою за палицю, і грабіжники відступили.

Про те, що місцеві заходилися грабувати ферму, сторож повідомив перекладачеві Андрію – громадянину КНР, який на той момент перебував на батьківщині. Андрій подзвонив господареві ферми – росіянину, і той викликав поліцію.

Показання китаєць давав телефоном: розповідав Андрію, а той потім перекладав його слова поліцейським.

В результаті трійцю сільських розбійників відправили в колонію на строк від 5 до 9 років.

У таких умовах найчастіше живуть китайці на фермах на Далекому Сході (На фото: ферма поруч з Волочаївкою, ЄАО)

Конфлікти між мешканцями китайських ферм і місцевими жителями не завжди фіксує поліція.

“У нас росіяни якось напилися і поїхали у китайців вимагати горілку. Китайці зачинили двері і не дали. А іншим разом вкрали у них сіялку з трактора, а китаєць і в поліцію заявити не може”, – розповідає фермер Віталій з прикордонного села Руська Поляна (ЄАО).

Агроном китайської ферми “Маяк” з Максимівки Тетяна визнає, що росіяни можуть “кривдити” і “задирати” китайців. “Наш може йому “дати щигля”. Я кажу: “Дай йому здачі, чого ти стоїш ?!” А він: “Росіянин не можна бити “, – розповідає Тетяна.

Втім, більшість жителів трьох регіонів Далекого Сходу, з якими поговорили кореспонденти BBC, запевняють, що такі бійки з китайськими сільгоспробітниками трапляються рідко.

“Які конфлікти? Китайці нікуди не ходять, тільки працюють цілодобово”, – говорить житель Максимівки Ігор.

“Тепер вже немає конфліктів, люди звикли до китайців”, – підтримує його комерційний директор китайської компанії “Зелене поле” Владислав Бурдінський.

“Ну то й що, що вони іноземці?”

Кілька років тому село Димитрове в ЄАО вмирало: в ньому залишилося лише шість жителів, а ґрунтова дорога від траси стала геть непридатною.

У покинуте село Димитрове китайців покликав колишній нафтовик Олександр Сомов

Місцевий фермер Олександр Сомов, у минулому нафтовик із Сахаліну, запросив на свою землю китайців. Ті засадили 3 тис. га соєю, підлатали дорогу, замінили вуличне освітлення і навіть поставили автобусну зупинку: тоді в селі залишався один школяр, за яким щодня приїжджав автобус.

У 2018 році Димитрове, загублене серед полів і сопок, прославилося на весь Китай: репортаж про те, як китайські підприємці відроджують російське село, зробило державне агентство “Сіньхуа”.

Але навіть у Димитрові, яке могло зникнути з мапи, є незадоволені.

“Дорогу [до своїх полів] вони хорошу зробили. А ця [загальна дорога, що веде до села] – глина, місиво. А світло мені нащо? Вони тут живуть, ось для себе і зробили”, – скаржиться пенсіонер Іванич.

При цьому китайці – його сусіди: вони викупили порожню хату і селять туди робітників. Але спілкування не виходить. “О сьомій ранку йдуть, а повертаються, коли темно. Я їх не бачу, вони – мене”, – розповідає Іванич.

З появою ферми “Сіньда” почалося відродження Димитрового

Інші мешканці Димитрового ставляться до приїжджих з більшим теплом. Сусід Іванича на ім’я Олександр згадує, що китайці навіть приходили до нього в гості.

“Пива принесуть, вип’ємо, яєчок їм даси, меду”, – говорить він.

В інших селах, які відвідали кореспонденти BBC, – думки теж різняться, але загалом ставлення до китайців – нейтральне.

“Вони нас не чіпають, і ми їх не чіпаємо”, – зазначає пенсіонерка Анна з Максимівки Амурської області.

“Звичайно, погано, що російські землі в них. Я не йду до них працювати. Чому? Тому що я росіянин”, – говорить її односельчанин Сергій, покурюючи біля паркану.

“Ну то й що, що вони іноземці? Допомагають мені, дають корм для птахів, паркан зробили”, – розповідає Ірина Дмитрівна з Унгуна. Її будинок стоїть прямо навпроти китайської ферми.

За побут на фермі в Димитровому, як і на інших китайських фермах, відповідають жінки

У 1994 році, через три роки після відкриття кордонів, лабораторія вивчення громадської думки далекосхідного Інституту історії РАН провела опитування місцевого населення про ставлення до китайців.

Тільки 5% опитаних тоді позитивно ставилися до перебування китайців у Росії. Третина чесно зізналася в негативних почуттях, половина заявила, що погоджується на їхню присутність тільки як робочу силу.

У 2003 році дослідники повторили опитування. Десятиліття бурхливого розвитку економічних і культурних зв’язків не похитнуло негативних настроїв серед жителів Далекого Сходу: майже кожен четвертий тоді зізнався, що його ставлення до китайців тільки погіршилося. Про позитивну динаміку заявили 15%.

Але за п’ятнадцять років росіяни стали терпиміше ставитися до громадян КНР: такі дані продемонструвало опитування, проведене лабораторією 2017 року.

До того ж понад третина (37%) далекосхідників впевнені, що стратегію КНР щодо Росії можна вважати “експансією”. Майже половина вважає, що Китай загрожує територіальній цілісності Росії, а третина – її економічному розвитку.

Китайські банкрути

Село Сіваковка розташоване за 200 км на північ від Владивостока. Поруч – озеро Ханка, яке Росія ділить з Китаєм, навколо – сопки і рисові поля.

Уздовж поля розмитою дощем дорогою їде трактор без кабіни з високою, немов від грубки, вихлопною трубою. Коли він наближається, видно, що за кермом – китаєць.

Побачивши кореспондента BBC, робочий злазить, але розмови не виходить: російською він не розуміє ані слова. Китаєць приязно потискує руку на камеру, заводить свій старенький трактор і вирушає далі.

Хорольський район, де розташована Сиваківка, – рисівницький центр Примор’я. Поле, на якому дозріває рис, прорізає магістральний канал з водою ФГБУ “Приммеліоводгосп”. Однак меліоративна система, якою воду доправляють від каналу на рисові чеки (ниви), належить не державі, а південнокорейській групі “Агро Сангсенг”.

Колись система належала місцевому колгоспу, але потім її викупили корейці, розповідає BBC керівник однієї з дочірніх структур “Агро Сангсенга”. Крім Хорольського району, корейці також контролюють заливні канали ще в трьох районах Примор’я. Щоправда, самі вони рис зараз практично не вирощують, здаючи землю в оренду китайським компаніям.

Однак справи у них йдуть не найкращим чином, розповів BBC керівник однієї з китайських рисівницьких ферм. За його словами, тільки в Сіваковці розорилися п’ять сільськогосподарських підприємств, заснованих вихідцями з Китаю.

Магістральні канали поруч з Сіваківкою

На межі банкрутства й аграрне підприємство “Сатурн” у сусідньому Ханкайськом районі, яке частково належить інвестору з Китаю. “Сама меліоративна система з радянського часу не реконструювалася, потрібні колосальні вкладення. Інвестор не потягнув”, – розповів директор “Сатурна” Володимир Шек.

Попри факти банкрутства китайських бізнесменів, багато російських фермерів упевнені, що їхнім колегам простіше виживати в Росії. Насамперед – завдяки підтримці китайського уряду.

Наприклад, фермерка з Валдгейма (ЄАО) Алена Каріпова для покупки комбайна взяла в Росії кредит під 13% річних, тоді як вихідці з Китаю, на її переконання, можуть отримати на батьківщині гроші під 2% або взагалі безвідсотково.

Раніше дійсно були програми з освоєння сільгоспземель поза Китаєм, які містили пільгові кредити, підтверджує комерційний директор китайської компанії “Зелене поле” Владислав Бурдінській. Але наразі підтримки від уряду КНР немає, запевняє він.

Ще одна причина стійкості китайських фермерів – “підтримка” з боку російських чиновників.

“Китайці відстібали по два-три КАМАЗа сої кожному чиновнику. Для мене папірець було зробити складно, а документи за китайців оформляли наші дівчатка, бігали до податкової та пожежної”, – стверджує Анатолій Ільюшко з ЄАО.

У Єврейської автономної області “особливі відносини” між китайськими підприємцями і місцевою владою навіть були предметом кримінальної справи. Так, в 2018 році заступник голови Ленінського району Дмитро Лукашевич був засуджений до року виправних робіт за те, що віддав китайській компанії під сою землі природного заказника.

“Зараз до нас пильна увага, стали жорсткішими”, – парирує всі звинувачення в “особливому ставленні” керівник китайської ферми з Амурської області. Наприклад, наприкінці 2018 року Россільгоспнагляд провів позапланові перевірки аграрних компаній з китайським капіталом за дорученням віцепрем’єра Олексія Гордєєва.

Хорольський район – рисівницький центр Примор’я

Третя постійна претензія до китайців з боку російських колег з аграрного сектору – використання заборонених гербіцидів, що знищують бур’яни і дають високий урожай.

“Начебто використовують ті ж гербіциди, що й я, але у них вони вбивають ті бур’яни, які у мене залишаються. Бачив [у китайця] якісь тюбики, питаю, що це, а він ховає”, – підтверджує Віталій Кейван з Руської Поляни (ЄАО).

“Тут поруч такими гербіцидами користувалися, що там [потім] ріс один мох – типу цвілі. Соя стала карликова”, – говорить Анатолій Ільюшко.

Втім, у розмову одразу втручається його син Іван і гаряче зауважує: російські фермери теж сиплють що завгодно, лише б отримати максимальну вигоду.

“Хай китайці їдуть до Айови”

Попри всі суперечності, китайські компанії, як і раніше, готові вкладати гроші в сільське господарство Далекого Сходу, а уряд КНР має намір їх підтримувати, запевнив BBC генеральний секретар Китайської асоціації з розвитку підприємств за кордоном Хе Чженьвей.

“Тут хороші пільгові умови, екологія, продукція – не ГМО”, – перераховував він переваги Далекого Сходу в кулуарах Східного економічного форуму, який пройшов на початку вересня у Владивостоку.

Площа земель, які можна потенційно ввести в обіг, досягає 3 млн га, розповів BBC на форумі голова державного Фонду розвитку Далекого Сходу Олексій Чекунков. І в Китаї розуміють, що з їхньою допомогою можуть вирішити питання продовольчої безпеки, впевнений він.

Чекунков визнає, що на Далекому Сході є “певна алергія” на китайські інвестиції в сільське господарство. Але вони, на його думку, пов’язані з тим, що раніше в регіон приходили маленькі компанії, які “працювали незаконно”.

Тепер з’являються більші гравці – наприклад, Legend Holdings, яка контролює знаменитого виробника електроніки Lenovo. Її дочірня структура “Легендагро холдинг” зараз освоює вирощування рису в тому самому Хорольському районі, де раніше збанкрутували інші компанії з Китаю.

Голова фонду вважає, що “цивілізовані” китайські компанії, працюючи в партнерстві з російськими гравцями і надаючи робочі місця далекосхідникам, “прекрасно вбудуються в наше середовище”. А маленькі підприємства “нехай їдуть додому або в Америку, до Айови”, говорить Чекунков.

Місцеві жителі скаржаться: молодь їде до міст, залишаються самі пенсіонери (на фото – мешканець села Максимівка, Амурська область)

Багато місцевих жителів вважають, що без китайських інвесторів землі на Далекому Сході простоюватимуть.

“Працювати немає кому: якщо поїдуть китайці, то тут все заросте і, як раніше, буде горіти синім полум’ям”, – впевнена місцева жителька, яка займає керівну посаду на одній з ферм.

А потім, вже після того як вимикається камера, вона довірливо додає: “Думаєте, мені приємно на китайців працювати? Ми одне одного не розуміємо: у них менталітет інший”.

Над матеріалом працювали:

Редактори: Олександра Зайцева, Георгій Неяскін. Дизайн: Олеся Волкова. Фото: Кирило Глазков. Продюсер: Катерина Венедиктова.