Історія Медвинської республіки (1920): повстання проти більшовиків

Відомо багато історичних події, які мали долесне значення та наслідки для суспільства. Однією з таких подій було повстання у селі Медвин на Київщині, яке розпочалося 26 серпня 1920 року. Ця подія увійшла в історію як Медвинська республіка – спроба селян виступити проти більшовицького свавілля та встановити власну незалежність.

Медвин – колись спокійне село – стало ареною активних бойових дій під час гарячих днів літа 1920 року. Більшовицька влада захопила цей населений пункт навесні 1919 року і негайно налагодила систему продрозкладки, яка передбачала примусове вилучення продуктів харчування у місцевого населення. Не визнаючи свавілля і тиранії, місцеві селяни стали об’єднуватися та чинити опір – сформували озброєний загін, який налічував до тисячі чоловік.

Завдяки скоординованим діям повстанці захопили місто Богуслав і утримували його понад місяць. Це був перший випадок, коли вдалося звільнитися від більшовицької облоги та створити власний “острів свободи”.

Але такий спротив не міг залишитися непоміченим для більшовицької влади. Влада посилила тиск на селян, повстання придушили. Проте нова хвиля більшовицьких репресій та жорстокості, зухвала поведінка продзагонівців, надвисокі норми продовольчого податку, масова мобілізація в Червону армію знову загострили ситуацію в регіоні.

Відвага і спротив селян проти радянської влади

Потужне антибільшовицьке повстання у Медвині вдруге спалахнуло в ніч на 26 серпня 1920 року. Селяни арештували радянських активістів і проголосили створення Медвинської республіки. Очолив повстання Хома Лебідь (Сидоренко), начальником штабу став Микола Василенко. Цей рішучий заклик до незалежності надихнув місцевих жителів продовжувати боротьбу, що велася майже місяць.

Відвага повстанців викликала страх у більшовиків, які визнавали, що повстання може розповсюдитися на інші села. Задля встановлення свого режиму більшовицька влада виставляла сотні військовиків з кулеметами, щоб придушити повстання. У результаті такого протистояння було зруйновано Успенську церкву – символ місцевого співжиття і традицій.

Важка доля спіткала Медвин 12 вересня 1920 року, коли більшовики спромоглися оточити та спалити село. Загалом було знищено близько 600 будинків, що становило третину всього селища. Влада наклала на місцевих мешканців жорстоку контрибуцію, вимагаючи від них велику кількість худоби й інших ресурсів.

Більшовицький терор

Медвинське повстання було придушене, але увійшло у пам’ять та серця місцевих жителів. Учасників повстання, котрі не встигли відійти в ліси, вивезли до Сміли та розстріляли. У самому селі залишилася військова частина, що повинна була утримуватися населенням.

13 жовтня каральний загін кінноти Семена Будьонного захопив у Медвині 80 заручників (молоді чоловіки до 30 років) і порубав їх біля урочища Ковтунів лісок.

Дії повстанців продовжив Дмитро Цвітковський, який очолював антибільшовицький спротив аж до літа 1921 року. Проте, надія на амністію та домовленості з радянською владою не збулися. Селяни повірили в обіцянки, що їх дала радянська влада, та припинили збройну боротьбу. Однак більшовики не тільки не дотримали слова, а й здійснили масові репресії. Більшовицькі чекісти ще два десятиліття безжально переслідували та знищували всіх, хто брав участь у Медвинському повстанні.

Учасник подій Іван Дубинець в еміграції написав книгу спогадів «Горить Медвин», в якій згадує: «Населення Медвина, що стихійно підтримало повстання, зазнало надзвичайних жертв, але ніколи не було в нього каяття чи нарікання за цю акцію проти більшовиків. Тільки тепер селяни зрозуміли свою помилку: треба було не Медвин збройно боронити, а свою державу українську, і своїх синів віддавати в жертву не на полях бою за Медвин, а на загальних фронтах української армії на чолі із Симоном Петлюрою за Україну».

Сьогодні Медвинське повстання є важливим етапом історії України, свідченням нескореності селян та їхньої відданості ідеї незалежності. Воно нагадує нам про вартість свободи та незалежності, а також про те, як важливо об’єднуватися та долати тиранію для досягнення справедливості.

Медвинське повстання залишило глибокий слід у серцях українців, нагадуючи про нашу історичну спадщину та прагнення до свободи та незалежності. Його героїчні дії є пам’яттю про вартість боротьби за ідеали та про те, що жодні репресії не можуть знищити дух вільної людини.

26 серпня

Більшовики захопили Медвин навесні 1919 р. На місцевих жителів було накладено продрозкладку (система примусового вилучення у селян продуктів харчування). Збурені цим селяни почали чинити опір та сформували озброєний загін, що налічував до тисячі чоловік. Вони захопили місто Богуслав і утримували більше місяця.

Врешті повстання придушили. Однак нова навала більшовиків, зухвала поведінка продзагонівців, фантастичні норми продовольчого податку і масова мобілізація в Червону армію знову сколихнули селян.

Потужне антибільшовицьке повстання почалося в ніч на 26 серпня 1920 р., коли під час загальних зборів селян був заарештований радянський актив. Очолив повстання Хома Лебідь (Сидоренко), начальником штабу був Микола Василенко. Селяни проголосили Медвинську республіку. І майже місяць вели боротьбу.

Більшовики побоювались, що повстання пошириться на інші села. Тож чи не щодня кількасот більшовиків із кулеметами наступали на село. Під час такого протистояння було спалено Успенську церкву. 12 вересня 1920 р. більшовики оточили і підпалили Медвин.

Полум’я знищило біля 600 хат (третина села). Було накладено жорстоку контрибуцію: 50 коней, 150 корів, 300 овець тощо. Учасників повстання, які не відійшли в ліси, вивозили до Сміли й розстрілювали. У самому селі залишилися військова частина на утриманні населення.

13 жовтня каральний загін кінноти Семена Будьонного захопив у Медвині 80 заручників (молоді чоловіки до 30 років) і порубав їх біля урочища Ковтунів лісок.

Повстанський загін, очолюваний Дмитром Цвітковським діяв аж до літа 1921 р. Припинили боротьбу, повіривши обіцянкам радянської влади про амністію, однак майже всі були розстріляні.

У подальшому чекісти ще два десятиліття вишукували і знищували всіх причетних до Медвинського повстання.

Учасник повстання Іван Дубинець, який в еміграції написав книгу спогадів «Горить Медвин», свідчив: «Населення Медвина, що стихійно підтримало повстання, зазнало надзвичайних жертв, але ніколи не було в нього каяття чи нарікання за цю акцію проти більшовиків. Тільки тепер селяни зрозуміли свою помилку: треба було не Медвин збройно боронити, а свою державу українську, і своїх синів віддавати в жертву не на полях бою за Медвин, а на загальних фронтах української армії на чолі із Симоном Петлюрою за Україну».