Піраканта: вирощування і догляд у саду

Автор і редактор: Олена Н. https://floristics.info/ua/index.php?option=com_contact&view=contact&id=21 Правки: 16 серпня 2023 Опубліковано: 21 лютого 2019 Перша редакція: 21 червня 2018 🕒 10 хвилин 👀 19308 разів 💬 0 коментарів

• Чагарник піраканта – опис
• Посадка піраканти у відкритий ґрунт
  • Коли садити піраканту
  • Як посадити піраканту
  • Вирощування піраканти
  • Полив і підживлення піраканти
  • Пересадка піраканти
  • Обрізування піраканти
  • Розмноження піраканти
  • Піраканта взимку
  • Піраканта вузьколиста (Pyracantha angustifolia)
  • Піраканта шарлахова (Pyracantha coccinea)

  Піраканта (лат. Pyracantha) – рід вічнозелених колючих чагарників родини Розові, поширених у Південно-Східній Азії і на півдні Європи. Назва роду походить від двох грецьких слів, що означають «вогонь» і «колючка», тобто слово піраканта можна перекласти як «вогненна колючка» або «колюча рослина з вогненно-червоними плодами».

  У роду шість або сім видів. Вирощують піраканту як декоративну незимостійку рослину: тільки деякі гібридні сорти піраканти витримують холоди до – 20 ºC.

  Чагарник піраканта – опис

  Піраканти – розлогі або пряморостучі чагарники, що сягають у висоту 6 м і зовні нагадують деякі види кизильника. Пагони піраканти вкриті довгими, рідко розташованими колючкми й вічнозеленими зубчастими листками. Білі квітки зібрані в щиткоподібні суцвіття, а плоди є дрібними ягодоподібними яблуками, забарвленими в жовтий або червоний колір. Через плоди піраканту раніше відносили до підродини Яблуневі, однак потім її було переміщено до Спірейних.

  Цінність піраканти як декоративної рослини – в її рясному цвітінні і в такому ж рясному плодоношенні. Ягоди піраканти приваблюють птахів, а квітки, що густо вкривають кущ, – бджіл.

  Посадка піраканти у відкритий ґрунт

  Коли садити піраканту

  Для вирощування видових рослин застосовується насіннєве розмноження, здійснюване під зиму. Можна сіяти насіння піраканти й навесні, але тоді потрібне попередньо стратифіковане насіння впродовж півтора-двох місяців у нижньому ящику холодильника. Однак найпростіше купити напровесні саджанці піраканти із закритою кореневою системою в садовому павільйоні або спеціалізованому магазині. Такі саджанці адаптовані до умов місцевості й більш зимостійкі. Перед купівлею уважно огляньте рослину: на ній не повинно бути пошкоджень, ознак ураження хворобами чи шкідниками, а субстрат у контейнері має бути чистим, вологим і без запаху цвілі. Вибираючи сорт, віддайте перевагу найбільш холодостійким і менш примхливим культиварам, наприклад, сортам піраканти яскраво-червоної або вузьколистої.

  Не купуйте саджанці восени: зиму в саду вони не переживуть. Висаджують піраканту навесні, тільки-но відтане ґрунт.

  Як посадити піраканту

  Найкраще росте теплолюбна піраканта на південному схилі, захищеному від холодного вітру, причому як на сонці, так і в притінку, але під пекучими променями у рослини може влітку жовтіти листя. Небажано висаджувати піраканту в низині, де навесні довго стоїть холодне повітря і тала вода.

  До складу ґрунту піраканта особливих вимог не пред’являє, але готувати ділянку під рослину потрібно обов’язково. За тиждень до посадки ґрунт перекопують на глибину 35-40 см, додаючи на кожен м² 5-8 кг перегною, після чого поверхню вирівнюють. Ями для піраканти мають бути в об’ємі вдвічі більші за кореневу систему саджанців разом із земляною грудкою. Якщо ви висаджуєте живопліт, дотримуйтесь відстані між кущами не менше 60-90 см. Дно кожної ями розпушують, укладають на нього шар дренажного матеріалу, наприклад, ріні або дрібного гравію, після чого в дно забивають опору – кілочок, який має підніматися над поверхнею ділянки на півметра. На дренаж навколо опори насипають горбок змішаного з перегноєм ґрунту.

  Саджанець добре поливають, витягують із контейнера, розташовують на горбку, розправляють його корені й потім, поступово підсипаючи в яму ґрунт і ущільнюючи його руками, заповнюють вільний простір. Після посадки навколо саджанця роблять кругову траншею і виливають у неї відро-півтора води. Коли вода вбереться і ґрунт злегка осяде, піраканту підв’язують до опори, а пристовбурні кола мульчують сухим торфом.

  Догляд за піракантою в саду

  Вирощування піраканти

  Посадка піраканти і догляд за нею ніяких специфічних знань і навичок від вас не зажадає. Вам потрібно буде вчасно її поливати, розпушувати в пристовбурних колах ґрунт, видаляти бур’яни й уносити підживлення. Якщо ви замульчуєте пристовбурні кола рослини органічним матеріалом, все це вам потрібно буде робити набагато рідше. Найважливішим пунктом догляду за рослиною є обрізування.

  Полив і підживлення піраканти

  Піраканта посухостійка, тому частого поливу не вимагає, але щойно посаджену рослину слід поливати регулярно доти, доки вона не приживеться. Надалі буде достатньо в суху погоду зволожувати пристовбурні кола один раз на тиждень. Ознакою того, що піраканта потребує поливу, є опущене поникле листя і занадто м’які жовтіючі стебла. Щоб вода не розтікалася, лийте її в кругову траншею, прориту по периметру пристовбурного кола. Намагайтеся просочити ґрунт навколо рослини вологою якомога глибше. Після поливання зручно розпушувати ґрунт і полоти ділянку.

  Частих підживлень піраканта не потребує. Вперше добриво у вигляді мінерального комплексу з пониженим умістом азоту вносять на початку активної вегетації. Удруге те саме добриво вносять у кінці літа.

  Пересадка піраканти

  Пересаджують піраканту, дотримуючись того ж порядку дій, що і при первинній посадці: викопують яму вдвічі більшу, ніж передбачувана земляна грудка з коріннями, після чого переміщають у нього викопану рослину. Не забувайте, що після пересадки піраканта потребує інтенсивного поливу, який полегшує їй адаптацію на новому місці.

  Обрізування піраканти

  Вирощування піраканти включає і формувальне обрізування рослини. Обрізати піраканту можна в будь-яку пору року, але доцільно проводити першу стрижку в середині весни, потім у середині осені й утретє – пізньої осені, буквально на початку зими.

  Навесні дочекайтеся завершення цвітіння піраканти й обріжте її на свій розсуд, залишивши деякі суцвіття, які пізніше дадуть декоративні плоди. Не забувайте, що формуються квітки і яблучка тільки на тих паростках, яким більше року. В середині осені проведіть друге обрізування, видаливши ті гілки й пагони, які закривають доступ до дозріваючих плодів і прирікають їх на гниття. А в кінці пізньої осені ще раз звільніть чагарник від зайвого листя, пагонів і гілок. Хоч би коли ви обрізали піраканту, не вкорочуйте її пагони більше, ніж на третину довжини.

  Старим кущам піраканти може знадобитись омолодження, при якому всю рослину обрізають на висоті 30 см. Готуючись до процедури, не забудьте надіти щільні рукавички, які захистять ваші руки від колючок.

  Якщо ж ви хочете увити піракантою стіну будівлі, направляйте по опорах її пагони в потрібну вам сторону і закріплюйте їх. У цьому випадку обрізування рослині може й не знадобитися.

  Розмноження піраканти

  Розмножують піраканту зеленими живцями й насінням. Насіння, як ми вже писали, висівають під зиму або навесні, але перед весняною процедурою посівний матеріал має пройти обов’язкову стратифікацію. На жаль, насіннєве розмноження зберігає тільки видові ознаки материнської рослини.

  Найчастіше садівники вдаються до вегетативного способу розмноження піраканти – відсадками й живцюванням, оскільки вони зберігають і видові, і сортові ознаки батьків. Для живцювання годяться і зелені, і здерев’янілі живці, але зелені вкорінюються значно легше. Заготовляють живці під час весняного обрізування: вам знадобляться відрізки гілок завдовжки 15-20 см. Звільніть їхню нижню частину від листя й опустіть нижній зріз у розчин коренеутворювача, а потім висадіть живці під нахилом у вологий пісок і накрийте прозорим ковпаком. Регулярно знімайте покриття, щоб провітрити живці й обприскати пісок. У середньому вкорінення триває близько трьох тижнів, але саджанці потрібно дорощувати в тепличних умовах ще рік, і тільки наступної весни їх можна буде висадити у відкритий ґрунт. Якщо ж ви вирощуєте саджанці для живоплоту, доведеться їх ростити в теплиці два роки.

  Тим, у кого на ділянці вже росте дорослий кущ піраканти, простіше розмножити рослину відсадками. Навесні нагніть кілька низько зростаючих, здорових і міцних пагонів, укладіть їх у заздалегідь зроблені під кущем борозни, залишивши на поверхні тільки верхівки, закріпіть пагони в борознах і присипте родючим ґрунтом. Упродовж усього сезону поливайте й прополюйте ґрунт навколо відсадків, на зиму вкрийте їх листям, а наступної весни відокремте від материнського куща та відсадіть на постійне місце.

  Піраканта взимку

  Деякі види піраканти досить зимостійкі. Наприклад, вузьколиста піраканта в Москві й Підмосков’ї нормально зимує в саду. Проте на випадок дуже лютих морозів або малої кількості снігу пристовбурні кола чагарника краще укрити товстим шаром опалого листя. Але навіть якщо піраканта вимерзне до кореневої шийки, то за умови, що її коріння було захищено від морозів укриттям, рослина досить швидко відновиться, потрібно тільки під час першого обрізування видалити підмерзлі гілки і пагони.

  Шкідники і хвороби піраканти

  Піраканта хворіє дуже рідко, та й шкідниками майже не уражається. Іноді, щоправда, на ній можна виявити попелицю. Буває це, коли рослина ослаблена неправильними умовами утримання або поганим доглядом. Не чекайте, коли попелиця розплодиться або інфікує рослину якимось вірусом, відразу обробіть кущ інсектицидом.

  Уражається піраканта також бактеріальним опіком, вилікувати який неможливо, тому при купівлі саджанців віддайте перевагу найстійкішим до цього захворювання сортам. Може захворіти піраканта на такі грибкові хвороби, як фітофтороз або пархи, причому причиною цього теж буде поганий догляд або невідповідні для рослини умови утримання. Знищити збудника хвороби можна розчином Фундазолу або іншого фунгіциду подібної дії.

  Види і сорти піраканти

  В умовах середньої смуги вирощуються два види піраканти.

  Піраканта вузьколиста (Pyracantha angustifolia)

  походить із Південно-Західного Китаю. Цей вічнозелений чагарник із колючками на гілках сягає у висоту 4 м. У нього вузьке довгасте або оборненоланцетне листя завдовжки до 5 см, із клиновидною основою й іноді з гострою вершиною, цілокрає або зубчасте в верхній частині листової пластини. З верхнього боку листя в молодому віці опушене, в зрілому – голе, знизу воно вкрите сіруватим опушенням. Білі квітки, зібрані в щитковидні суцвіття, сягають у діаметрі 8 мм. Плоди кулясті, злегка притиснуті, діаметром до 8 мм, зазвичай яскраво-помаранчевого кольору. Зимостійкість піраканти вузьколистої досить висока. Найкращими сортами виду вважаються:

  • Орендж Глоу – прямостояча рослина заввишки до 2,5 м із рідкісними гілками й зеленим листям, що не опадає в теплі зими. Цвітіння починається в травні. Яблучка у рослин цього сорту округлі, яскраво-помаранчевого кольору;
  • Голден Чармер – швидко зростаючий кущ із дугоподібними пагонами, що сягає у висоту 3 м і ефектно квітне в травні пухнастими щитками з білих квіток. Плоди помаранчевого кольору сягають у поперечнику 1 см. Сорт має підвищену стійкість до забруднення повітря і посухи, але в сильні холоди може підмерзати.

  Піраканта шарлахова (Pyracantha coccinea)

  походить із Малої Азії і з півдня Європи, де вона росте на галявинах, узліссях і в світлих лісах. У висоту цей розлогий чагарник сягає 2 см, а його нижні пагони часто стеляться по землі. Листя у рослини ланцетне або довгасто-еліптичне, шкірясте, блискуче, завдовжки до 4 см, навесні й улітку темно-зеленого кольору, а восени – яскраво-червоного. Квітки білі або рожево-жовті, плоди кулясті, до 6 мм у діаметрі, коралово-червоного відтінку. Піраканта червона вирізняється посухостійкістю, але зимостійкість у неї невисока, тому на зиму її потрібно обов’язково вкривати. Ця піраканта їстівна: у всякому разі, птахи клюють її яблучка всю зиму. Найвідоміші сорти виду:

  • піраканта Ред Колумн – популярна рослина заввишки до 3 м, яка цвіте дрібними білими квітками, зібраними в парасольки. Плоди невеликі, яскраво-червоні;
  • Ред Кашн – напіввічнозелена рослина заввишки до 2 м із прямими, пружними пагонами і ягодами насиченого червоного кольору.

  Популярністю користуються також піраканта городчаста і піраканта шарлахова, проте обидва ці види зовсім не зимостійкі, тому їх вирощують у кімнатній культурі.

  Піраканта в ландшафтному дизайні

  Головні чесноти піраканти – рясне, довге цвітіння і яскраві гарні плоди. Використовують цю рослину для створення живоплоту, оскільки піраканта не тільки красиво та густо росте, а й «оснащена» колючками, що надійно захищають периметр від непрошених гостей.

  Яскравість листя і ягід рослина зберігає навіть глибокої зими, тому піракантою часто декорують непривабливі стіни й будівлі, проте слід знати, що сама рослина витись і чіплятися за опору не буде, вам доведеться направляти її пагони й закріплювати їх. А проте для вертикального озеленення піраканта підходить ідеально.

  Вирощують піраканту і як сольну рослину, і невеликими групами: нею можна прикрасити кам’янисті гірки, оформити бордюр, її можна використовувати в якості тла для міксбордерів. У піраканти є одна чудова якість: вона запам’ятовує своє положення щодо опори і після того, як опору прибирають, продовжує зберігати звичну форму.

  Із піраканти часто формують бонсаї, особливо привабливі вони у вигляді каскаду або деревця з одним або декількома стовбурами.

  Піраканта

  Всім знайома картина похмурого зимового саду, де голі кущі та дерева чорніють на тлі снігу. А так хочеться надати яскравих барв зимовому пейзажу! З цим завданням допоможе впоратися піраканта – незвичайний вічнозелений чагарник. Рослина мало відома звичайним квітникарам, її частіше використовують креативні ландшафтні дизайнери. Справа в тому, що цвітіння кущів рясна, сніжно-біла. А взимку колір перетворюється на яскраво-червоні ягоди – чагарники ніби горять вогнем. Прочитати про переваги піраканти можна тут, а про різноманітність сортів тут!

  Крім краси, ягоди принесуть користь, оскільки є чудовим кормом для птахів, що зимують. Як розпізнати рослину серед інших? Які особливості та чим корисна піраканта?

  Ботанічний опис піраканти

  Піраканта – яскравий зелений багаторічний чагарник із прямостоячими або розлогими гілками. У висоту рослина може досягати від 3 до 6 м. Має дуже високу інтенсивність росту. Нерідко рослину плутають із дуже схожим на нього кизильником. Однак досвідчені садівники та ландшафтні дизайнери знають про одну головну відмінність. На відміну від дуже схожого двійника кущі піракантів мають рідкісні, але дуже гострі і довгі шипи. Вони можуть досягати до 2,5 см. Укол такого шипа досить болісний і пекучий.

  Листя чагарника овальне, навіть яйцевидне, сильно витягнуте. Мають темне зелене забарвлення і в теплих регіонах на зиму не опадають, а набувають трохи червонуватий відтінок. Прожилки на листовій пластині виражені слабо, рельєфності немає, край зубчастий.

  Коренева система рослини міцна, добре розгалужена. Іде на глибину до 1,5 м, другорядні коріння знаходяться ближче до поверхні ґрунту.

  Навесні рослина обливається великими білими ароматними квітками, зібраними у великі щиткоподібні суцвіття. Листя за такою білою шапкою практично губиться. Квітка дуже схожа на вишневу, складається з 5 овально-довгастих пелюсток, по центру розташовується від 10 до 15 тичинок. Суцвіття дуже привабливі для комах, оскільки мають сильний аромат та медоносні якості.

  Після закінчення періоду цвітіння дома суцвіть з’являються пучки красивих великих щільних ягід оранжевого чи яскравого червоного відтінку. Зовні вони за своїм зовнішнім виглядом дуже нагадують горобину чи мініатюрні яблучка. Діаметр ягідки рідко перевищує 0,5 см, він має сферичну форму. Розташовуються плоди на довгих плодоніжках, зібраних у пучок. Харчової цінності для людини вони не мають, зате є улюбленими ласощами для птахів.

  Пираканта. Неприхотливый вечнозелёный кустарник.

  Декоративные кустарники. Кустарник пираканта. Посадка семенами пираканты, эксперимент

  Пираканта

  Історія піраканти

  Піраканта – давно відома, проте мало популярна рослина із сімейства рожевих. Достеменно невідомо, ким вперше воно було відкрито, проте його декоративна цінність була сповна оцінена. У нашому регіоні чагарник часто не вважають чимось незвичним. Та й знайти його не так просто. Тому він росте далеко не в кожному саду. Як правило, використовують його лише модні ландшафтні дизайнери, які стежать за останніми тенденціями.

  Однак, за всієї непопулярності чагарника за останні роки з одного його виду вже вивели кілька інших сортів: вузьколисту, яскраво-червону, шарлахову та городчасту піраканту.

  Назва рослини «піраканта» походить від грецької мови. Якщо розібрати його на окремі частинки, можна отримати два слова: pyr і akanthos. У перекладі вони означають «вогонь» та «шип». Тобто, це чагарник із шипами та вогненними плодами.

  За іншою версією піраканта так і називається «вогненний шип». Невідомо, чи через яскраво-червоні свої плоди, чи тому, що укол від колючки залишає неприємне пекуче відчуття.

  Цікаві факти

  Виходячи з назви, багато хто приходить до висновку, що така рослина занадто вимоглива і нестерпна, але це не так. Піраканта відноситься до розряду тих декоративних чагарників, які зовсім невибагливі до складу та якості ґрунту, не люблять пересадок та ідеально виростають у півтіні.

  Головна умова для успішного росту рослини на вашій ділянці – захищеність від сильних поривів вітру та яскравого сонця. До догляду рослина теж невибаглива. Достатньо спочатку весни обрізати чагарник і надати йому потрібної форми, видалити старі плоди, один раз за сезон внести добрива та помірно поливати. За такі мінімальні зусилля рослина віддячить гарним зовнішнім виглядом будь-якої пори року.

  Батьківщина та територія поширення піраканти

  Батьківщиною піраканти вважаються південні та східні регіони Азії. Там вони ростуть у дикій природі. Особливо великі посадки спостерігаються у Китаї та Японії. Там рослина росте у дикій природі.

  Крім природного ареалу проживання, знайти піраканту, що росте у відкритому ґрунті, можна на території півдня Європи. Рослина віддає перевагу теплому, без суворих морозів і різких перепадів температури клімату. В особливо холодних регіонах чагарник можна зустріти лише як кадочну культуру.

  Застосування піраканти

  Застосовувати піраканту можна будь-де. Це універсальний чагарник, що чудово виглядає в будь-якій композиції. Дуже часто рослину використовують для створення вічнозелених огорож. Більш низькорослі різновиди аналогічно застосовують для бордюрних посадок навколо палісадників.

  У відкритому ґрунті піраканта чудово виглядає в одиночних посадках, композиціях на задньому фоні. Використовують її для озеленення терас, альтанок, літніх майданчиків та кам’яних садів.

  У Китаї та Японії піраканту застосовують як основу для створення бонсаїв. Низькорослі сорти можна використовувати як кадочну культуру.