Насінництво багаторічних трав

У час енергетичної кризи все більше уваги приділяється широкому використанню маловитратних технологій, до яких у кормовиробництві відносяться пасовища та сіножаті багаторічних трав і їх травосумішок.

У порівнянні з іншими кормовими культурами із багаторічних трав, урожай зеленої маси яких становить 25–40 до 50 т/га, одержують дешевші, високої якості корми. Крім того, вони адаптовані до місцевих умов і досить пластичні до умов вирощування. Залишаючи після себе 40–120 кг/га кореневої маси і поживних решток, сприяють підвищенню родючості ґрунту та накопиченню гумусу і мінеральних елементів живлення рослин.

Трави сімейства бобових збагачують ґрунт азотом (180–200 кг/га і більше) за рахунок біологічної фіксації азоту повітря бульбочковими бактеріями під всі культури. Причому післядія їх відчутна протягом трьох років і більше.

Тому розумне повернення до вирощування багаторічних трав у польових і кормових сівозмінах є тим важелем, який дозволить встановити втрачену родючість ґрунтів і значно збільшить збори повноцінних кормів, що знизить собівартість тваринницької продукції і зробить цю галузь рентабельною.

Однією з основних причин, що стримує розширення травосіяння, є гостра нестача насіння багаторічних бобових і злакових трав.

Вихід з цієї ситуації – впровадження у виробництво нових сортів не тільки з високою продуктивністю кормової маси, але і високим потенціалом урожайності насіння; організація насінництва у кожному господарстві для забезпечення своїх потреб у насінні.

Із багаторічних трав доцільно висівати ті, які найбільш пристосовані до грунтово-кліматичних умов зони вирощування. У зонах Лісостепу та Степу України найбільш поширеними є люцерна, еспарцет, конюшина лучна, стоколос б/о, грястиця збірна, костриця (вівсяниця) лучна, райграс багатоукісний.

Дані науково-дослідних установ і досвід передових господарств показують, що високий урожай насіння багаторічних бобових та злакових трав можна одержати тільки при своєчасному і високоякісному виконанні комплексу заходів з вирощування цих культур з урахуванням місцевих умов і біологічних особливостей окремих видів трав.

Комплекс заходів з вирощування насіння кожного виду трав має свої особливості, які потрібно враховувати в насінницькій роботі.

З бобових трав найбільш поширена люцерна. Для утворення високого врожаю вона потребує значної кількості поживних речовин. Люцерна добре росте на різних ґрунтах, якщо тільки забезпечити її необхідними елементами живлення, але найбільш придатні для неї чорноземи всіх відмін і багаті на вапно суглинкові ґрунти. На супіщаних ґрунтах люцерна добре росте лише там, де підґрунтя багате на поживні речовини.

Конюшина добре росте на всіх ґрунтах, багатих на перегній та вапно, особливо придатні для неї чорноземи та сірі опідзолені. Високі врожаї зеленої маси і насіння дає у районах із достатньою кількістю опадів і значним сніговим покривом.

Еспарцет майже у всіх відношеннях менш вимогливий до умов вирощування, ніж люцерна. Посухостійкістю він перевищує всі бобові трави. Він добре росте і дає високі врожаї навіть на бідних змитих ґрунтах схилів балок, ярів, на супіщаних і піщаних ґрунтах, які містять багато вапна.

Створити сприятливі умови для росту і розвитку трав можна шляхом правильного і своєчасного основного і передпосівного обробітку ґрунту. Особливо ефективний у цьому відношенні глибокий обробіток, який створює добрі умови для аерації, рівномірного розподілу і накопичення атмосферних опадів, сприяє інтенсифікації мікробіологічних та інших життєво важливих процесів, що відбуваються в ґрунті, а також очищення його від бур’янів. Найкраща глибина оранки ґрунту 28–32 см. Весною ґрунт до посіву готують з урахуванням його фізико-хімічних властивостей, погодних умов, рельєфу місцевості, забур’яненості ділянки, ступені підготовки його з осені.

Головну увагу при цьому необхідно приділяти накопиченню і збереженню вологи, доброго обробітку ґрунту і знищенню сходів бур’янів. Якщо ґрунт з осені готувався за типом напівпару, весною до посіву ділянки боронують в один-два сліди середніми і легкими боронами. Якщо поле восени не вирівнювалось, то при досягненні ґрунтом фізичної спілості проводять боронування для закриття вологи і вирівнювання поверхні. Найбільш надійний строк сівби – весняний, хоч трави можна висівати з ранньої весни і до початку осені. Орієнтовна норма висіву, строки і способи посіву, глибина загортання насіння багаторічних трав наведені в табл. 1.

Насінники злакових трав висівають, як правило, у чистому вигляді. Бобові трави можна висівати під покрив ранніх зернових, кукурудзи на зелений корм, просо. При цьому норму висіву основної культури збільшують на 10–15%, а покривної культури зменшують на 20–25%.

Кращі результати за інтенсивністю росту дають безпокривні посіви, тому дуже важливо шляхом застосування комплексу агротехнічних прийомів домагатись очистки від бур’янів ділянок, зайнятих під багаторічними травами.

Таблиця 4. Приблизний набір решіт для очищення насіння багаторічних трав на «Петкус-Гігант»

Догляд за насінниками в рік сівби. Полягає він у руйнуванні кірки, розпушенні міжрядь і боротьбі з бур’янами, своєчасному збиранні покривної культури та збиранні отави. Особливе значення у перший рік життя насінників повинно надаватися осінньому підживленню фосфорно-калійними добривами (45–60 кг фосфору і 80–90 кг д. р. калію на 1 га), а в наступні роки – підживленню навесні (особливо злакових трав) азотними добривами.

Злакові трави та еспарцет формують насіння, як правило, в першому укосі. Насіння ранньостиглої конюшини лучної і люцерни посівної можна отримувати і в другому укосі. При цьому оптимальним строком збирання першого укосу є фаза бутонізації.

Для ефективної боротьби з бур’янами слід насамперед застосовувати запобіжні заходи: ретельне очищення насіння, дотримання чергування культур у сівозміні, відповідні способи основного і передпосівного обробітку ґрунту. При потребі застосовують і хімічні заходи (табл. 2).

На насінниках бобових трав і особливо люцерни та конюшини необхідно вести боротьбу зі шкідниками. Насіннєві посіви обробляють пестицидами 3–4 рази за вегетацію.

Один із найвідповідальніших періодів у насінництві трав – збирання врожаю. Запізнення з ним лише на 1–3 дні призводить до великих втрат насіння. Оптимальні строки збирання насіння багаторічних трав наведені в табл. 3.

У зв’язку з нерівномірним достиганням насіння і високою вологістю листостеблової маси найбільш ефективним способом збирання насінників трав є роздільний.

Щоб запобігти втратам при роздільному збиранні, скошувати насінники багаторічних трав слід починати в такі строки: при побурінні бобиків – у конюшини 75–80%, у люцерни – 70–80%, еспарцету – 60–70%; злакові трави залежно від виду – в кінці воскової і на початку повної стиглості насіння.

Для зниження втрат насіння слід зменшити частоту обертання молотильного барабана до 600–900 об./хв., а підбарабанну опустити в найнижче положення, слідкувати за герметизацією комбайна.

Завершальним етапом насінництва є очищення насіння трав, яке проводять на очисних машинах типу «Петкус». Використовують також і універсальну потокову очисно-сушильну лінію КОС-0,5. Технологічне обладнання лінії включає: дві машини попереднього очищення насіння К-523/3, конюшинотерку К-310 А, сушарню Т-685, повітряно-решітну К-546, трієрний блок К-231, пневматичний сортувальний стіл ПСС-2,3 і електромагнітну машину ЕМС-1а.

На зберігання засипають добре очищене і просушене насіння вологістю не вище 13% для бобових і 15% для злакових трав.

Багаторічні бобові трави

Конюшина. У світовій флорі налічується близько 300 багаторічних і однорічних видів, з них в СРСР — близько 70, в Українській РСР — 37. В культурі найбільш поширені конюшини лучна, рожева і біла. Коню­шина лучна має кілька підвидів, з яких найбільш поширені одноукісна північна та двоукісна скоростигла південна.

Люцерни налічується близько 100 видів, переважно багаторічних, з них в СРСР — 60, в Українській РСР —• 20. У виробництві поширені: люцерна синя, або посівна; люцерна жовта, або серповидна; люцерна гіб­ридна, або мінлива; люцерна голуба.

Еспарцет. Відомо понад 130 видів, в СРСР—62, в Українській РСР — 11. В культуру введено три види еспарцету: посівний, або виколистий, пі­щаний і закавказький.

Буркун. Відомо 20 видів, в СРСР — 11, в Українській РСР — 7. Най­поширеніші буркун білий і жовтий, серед яких трапляються багаторічні й однорічні форми.

За довговічністю бобові трави віднесено до трьох груп: дворічники — буркун білий і жовтий; малорічники — конюшина лучна, рожева, біла; трави середньої довговічності — люцерна, еспарцет, лядвенець та багато інших.

За строком розвитку всі багаторічні трави відносять до типу середньо­стиглих.

У виробництві найбільш поширені конюшина лучна двоукісна, люцер­на гібридна, або мінлива, еспарцет піщаний і буркун білий. В умовах республіки це рослини довгого дня. За сприятливих умов вони здатні утворювати стебла, квітки і плоди, тобто мають ярий цикл розвитку (дворучки). Властивістю рослин дворучок є здатність різко припиняти ріст і розвиток в умовах скорочення світлового дня, тим самим затри­

мувати утворення генеративних органів восени, що сприяє накопиченню запасних речовин, загартуванню рослин, підвищує їх зимостійкість та довговічність. Тому багаторічні бобові трави можна висівати як рано навесні, так і протягом літа.

Тривалість світлової стадії у різних видів неоднакова. Люцерна гіб­ридна, еспарцет піщаний вже у фазі 3—4 листків з утворенням стебла переходять до світлової стадії, тому вони гірше витримують затінення покривними культурами, ніж конюшина, яка довше перебуває у фазі розетки.

В нижній частині стебла при переході в корінь у багаторічних бобових трав формується зона кущіння, так звана коронка, або головка.

Вегетативне відновлення у багаторічних бобових трав відбувається за рахунок розвитку бруньок на коронці і верхній частині кореня, а також із нижніх пазушних вузлів стебла. У буркуну білого післяукісне відро­стання відбувається майже виключно з вузлів нижньої частини стебла.

При щорічному відмиранні пагонів восени коронка зберігає життє­здатність. Глибина залягання зони кущіння є однією з ознак стійкості проти несприятливих умов перезимівлі.

Основна маса коренів багаторічних бобових трав (до 80 %) знахо­диться в орному шарі. На дрібних корінцях розвиваються бульбочкові бактерії. В результаті симбіозу з ними в грунті накопичується 100— 200 кг/га азоту.

Завдяки добре розвинутій кореневій системі багаторічні бобові трави дістають вологу і поживні речовини з глибоких шарів грунту. Характер­ною особливістю кореневої системи еспарцету є винятково висока розчи­нювальна здатність, завдяки якій він використовує необхідні поживні речовини з важкорозчинних сполук. Цінною особливістю люцерни є дре­нуюча і розсоліовальпа дія па грунт, що особливо важливо при зро­шенні.

Багаторічні бобові трави можуть рости па різних грунтових відмінах. Кращими для них є чорноземи, сірі опідзолепі, а також бурі й кашта­нові грунти з родючим, багатим на вапно підгрунтям. Непридатні — кислі певанпові грунти, болотні землі з високим рівнем підгрунтових вод, а та­кож грунти з оглеєпим або кам’янистим, непроникним для коріння під­грунтям.

Біологічні особливості багаторічних бобових трав наведені в таб­лиці 177.

Агротехніка. Багаторічні бобові трави вирощують у польових, кормо­вих і грунтозахисних сівозмінах, а люцерну, крім того, у вивідних полях.

Кращі попередники — колосові, цукрові буряки, картопля. Обробіток грунту такий самий, як і під покривну культуру.

За літньої сівби обробіток здебільшого напівпаровий. Важливо не до­пускати псресушення верхнього шару грунту.

Щоб запобігти пошкодженню проростків шкідниками і ураженню хво­робами, насіння перед сівбою завчасно (за 1 —1,5 місяця) протруюють препаратом ТМТД (3—4 кг/т) або фентіурамом (4 кг/т). Доцільно поєдну­вати протруювання з обробкою насіння мікроелементами, зокрема моліб­деном. Норма витрати молібденовокислого амонію 200—250 г на 1 га або 1 кг/ц насіння.

При надмірній кількості твердого насіння (понад 20%) перед про­труюванням його обробляють на скарифікаторі. Для підвищення енергії проростання і схожості провадять сонячне обігрівання протягом 5— 7 днів. Перед сівбою насіння обробляють нітрагіном.

Найбільш поширений спосіб сівби — звичайний рядковий під покрив ранніх зернових. Сіють трави зерно-трав’яними сівалками, а при від­сутності останніх зерновими (спочатку висівають покривну культуру, а потім впоперек її рядків — трави). Еспарцет сіють звичайними зерно­вими сівалками впоперек посіву покривної культури. Розпушений грунт після сівби покривної культури ущільнюють кільчастими котками, що сприяє одержанню дружних сходів.

177. Біологічні особливості багаторічних бобових трав

Мінімальна температура проростання насіння, °С

Потреба насіння у воді під час про­ростання, % від абсолютно сухої маси

Тривалість періоду від сівби по з’яв­лення сходів за оптимальних умов, днів

Тривалість вегетаційного періоду, днів

Сума активних температур (за період від проростання насіння до збирання врожаю), °С

Мінімальна температура, яку витриму­ють добре розвинуті рослини при пе­резимівлі без снівого покриву, °С

Мінімальна температура, яку витриму­ють сходи, °С

Максимальна глибина проникнення ко­ренів, м

Стійкість проти затоплення, діб

Вибагливість до елементів живлення

Вибагливість до родючості грунтів

Стійкість проти підвищеної кислот­ності грунту

Стійкість проти засолення грунту

На Поліссі і в західному Лісостепу конюшину й еспарцет підсівають також під озимі на зелений корм, а інколи й на зерно.

За ступенем пригнічення трав покривні культури розміщуються у та­кій низхідній послідовності: озимі на зерно, озимі на зелений корм, овес, ячмінь, яра пшениця на зерно, ярі зернові на монокорм; однорічні трави на зелений корм, горох, чина, просо на зерно, кукурудза на зелений корм.

Підпокривно трави сіють у кращі агротехнічні строки для покривних культур. Щоб зменшити негативний вплив на трави покривних культур, норму висіву їх знижують на 20—ЗО % проти повної, крім проса і горо­ху. Кукурудзу на зелений корм у вологозабезпечених районах висівають звичайним рядковим способом, а в посушливих — широкорядним.

Проте жодна з покривних культур не сприяє підвищенню врожайності багаторічних бобових трав, особливо люцерни. Наукові дослідження пока­зують, що найвищу продуктивність люцерна забезпечує при безпокривній сівбі, яка створює добрі умови для одержання максимальних урожаїв в результаті одержання вирівняного травостою, внесення достатньої кількості добрив, особливо органічних, а також зрошення в необхідні періоди, що практично неможливо при підпокривному вирощуванні. Із за­стосуванням гербіцидів на посівах багаторічних бобових трав створюється можливість провадити весняні, післяукісні та післяжнивні посіви. Вес­ною доцільніше сіяти трави безпокривно в період сівби цукрових буряків. Кращими строками літньої сівби у зоні Полісся і Лісостепу є середина червня—кінець липня, у південних районах Степу — перша і друга де­кади серпня.

Норми висіву трав і глибина загортання насіння наведені в табли­ці 178.

178. Орієнтовні цорми висіву та глибина загортання насіння багаторічних бобових трав

Глибина загортання насіння, см. на грунтах

млн. схо­жих насі­нин на 1 га

Як високопродуктивні кормові культури багаторічні бобові трави вико­ристовують велику кількість поживних речовин з грунту. Вони позитивно реагують иа безпосереднє внесення добрив і непогано використовують їх післядію.

Органічні добрива (гній і компости) доцільно вносити під провідні культури сівозміни за 1—3 роки до сівби багаторічних трав, в Степу в нормі 20—30, а па Поліссі та у вологих районах Лісостепу ЗО—40 т/га. При безпокривній сівбі в умовах достатнього зволоження під багаторічні трави, що будуть використовуватися 2—4 роки, рекомендується вносити 40—60 т/га гною.

Кислі грунти обов’язково вапнують, вносячи вапно у формі меленого вапняку, крейди, мергелю, дефекату, мартенівських шлаків у нормі

2— 10 т/га залежно від гідролітичної кислотності грунту та виду вапня­кового матеріалу. Вапнують під попередник, а сильно кислі грунти за 2—■ З роки до сівби трав.

На солонцюватих грунтах проводять гіпсування. Сиромелений гіпсо­вий камінь, або фосфогіпс, у нормі 3—4 т/га (на солонцях 8—10 т/га) вносять під попередник або безпосередньо восени під багаторічні бобові трави перед зяблевою оранкою. Ефективне також розсіювання його по

3— 4 ц/га після збирання покривної культури або рано весною на посівах минулих років.

З мінеральних добрив насамперед застосовують фосфорні й калійні. При підпокривному вирощуванні, крім передбачених для удобрення по­кривної культури мінеральних добрив, додатково вносять фосфорні й ка­

лійні по ЗО—40 кг/га поживної речовини кожного. Якщо трави висівають без покриву, то норми допосівного внесення фосфорних і калійних доб­рив підвищують до 50—60 кг/га поживних речовин.

На дерново-підзолистих і сірих лісових грунтах, якщо під покривні культури або безпосередньо під трави органічні добрива не вносили, вносять азотні добрива з розрахунку N30-45.

Суттєве значення для багаторічних бобових трав має рядкове внесен­ня добрив, особливо фосфорних у нормі Р 8—і о, а також сумісне внесення складних добрив — амофосу, нітрофоски, нітрофосу з розрахунку ЗО— 50 кг/га залежно від вмісту в них поживних речовин.

Крім основного та припосівного удобрення, застосовують підживлення. Фосфорними і калійними добривами доцільно підживлювати восени, оскільки за таких умов вони краще розчиняються, стають більш доступ­ними для рослин і підвищують їхню зимостійкість. Вносять до 45— 60 кг/га поживних речовин фосфору і калію, а на грунтах, бідних на гу­мус,— по 45—60 кг NPK.

За достатньої кількості фосфорних і калійних добрив економічно вигід­ніше вносити їх в один прийом під оранку, виходячи із потреби в них на 2—3 роки.

Багаторічні бобові трави дуже чутливі до внесення мікродобрив, особ­ливо молібденових, борних і марганцевих, які значно підвищують якість корму, кормову і насінну продуктивність трав.

Молібден доцільно вносити в тому разі, якщо його вміст у кореневміс­ному шарі грунту не перевищує 6,2 кг/га. Обприскують або обпудрюють ним насіння з розрахунку 250—400 г поживних речовин на 1 ц насіння, або обприскують травостій у фазі стеблування 0,02—0,03 %-ним розчином молібдсиовокислого амонію.

Догляд за посівами. При з’явленні грунтової кірки її негайно руй­нують ротаційною мотикою або кільчастими котками. Проти листоїдних шкідників обприскують сходи метафосом, хлорофосом або поліхлорпі – неном.

Для знищення двосім’ядольних бур’янів на посівах конюшини першого року життя застосовують гербіцид 2М-4ХМ. Вносять його у нормі 1,5— 2,5 кг/га у період, коли покривна культура перебуває у фазі кущіння, а конюшина має не менше двох трійчастих листків.

При засміченні двосім’ядольними бур’янами під час утворення першо- го-третього справжнього листка в люцерни, висіяної під покрив злакових культур, посіви обробляють препаратом 2,4-ДМ у нормі 1,5—2 кг/га за діючою речовиною.

Застосування гербіцидів при безпокривному посіві значно змінює тех­нологію вирощування люцерни. В Українському НДІ кормів для обробки люцерни запропоновано бакову суміш гербіцидів (ептаму — 4—5 кг/га+ + вензару (ленацилу) 1 —1,5 кг/га). При внесенні її під передпосівну культивацію на весняних безпокривних посівах люцерни гине 90—98 % одно – і двосім’ядольних бур’янів, завдяки чому можна одержати в рік сівби люцерни за два укоси в фазі цвітіння 240—280 ц/га зеленої маси, або 45—55 ц/га кормових одиниць. В середньому за три роки використан­ня врожайність зеленої маси люцерни при застосуванні вищезгаданої суміші становила 611 ц/га проти 387 ц/га при сівбі під покрив ячменю.

Добрі результати від застосування гербіцидів на травостоях люцерни другого і третього років використання одержані в Українському НДІ зро­шуваного землеробства. Обробка її травостою препаратами 2,4-Д забез­печила знищення 65—80 % двосім’ядольних бур’янів і сприяла значному підвищенню врожаю.

В рік сівби еспарцету при з’явленні 1—4 справжніх листків застосо­вують гербіциди 2,4-ДМ і 2М-4ХМ, як і на посіві конюшини.

На безпокривних посівах, крім хімічних засобів, застосовують своє­часне підкошування бур’янів (2—3 рази за літо) на висоті 6—7 см з тим, щоб не допустити їх обсіменіння. На літніх посівах підкошують один раз.

Збирають покривні культури в максимально стислі строки, зернових — прямим (однофазним) комбайнуванням або роздільно (двофазним) з під­биранням валків за 3—4 дні і одночасним подрібненням та вивезенням соломи.

При надмірному відростанні після виходу з під покриву трави скошу­ють за 1—1,5 місяця до закінчення вегетації. За цих умов рослини нако-

179. Кормова цінність зеленої маси багаторічних бобових трав