Повість «Тіні забутих предків»
Знайомство Михайла Коцюбинського з Гуцульщиною розпочалося під час першої поїздки до Криворівні влітку 1910 р. на запросини відомого фольклориста й етнографа Володимира Гнатюка. Повість стала лебединою піснею письменника.
Для написання «Тіней забутих предків» автор уважно вивчав побут і звичаї горян, їхній фольклор під час перебування у Криворівні, студіював етнографічно-фольклорні матеріали (багатотомну працю «Гуцульщина» Володимира Шухевича, «Матеріали до гуцульської демонології» Антона Онищука, «Гуцульські примівки» Івана Франка). Однак екзотика не стала основною в його творі. М. Коцюбинський «оновив етнографічно-романтичний сюжет» (Сергій Єфремов). Надзвичайно колоритні описи побуту і вірувань жителів Карпат автор, на відміну від Гната Хоткевича, використав як тло для «вічного сюжету». Стародавній обряд «грушки» (ігри при покійникові), який тоді ще зберігався в гуцульських селах, невипадково став у повісті фінальною сценою: так наголошено на незнищенності життя, циклічності переходу життя у смерть і смерті в життя.
М. Коцюбинський довго шукав назву для своєї повісті, перебрав кілька варіантів: «В зелених горах», «Тіні минулого», «Голоси предвічні», «Сила забутих предків» – і зупинився на тій, що мала глибоке значення, підтекст. Автор зробив назву ключем до розуміння всього твору.
Постановка повісті «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського. Рівненський академічний музично-драматичний театр. Режисер-постановник Ігор Борис
Письменника цікавила не зовнішня екзотика, а безсмертний дух народу, його уявлення й вірування. М. Коцюбинський порушив основні проблеми людського буття: прагнення до ідеалу – й трагічна недосяжність цього явища; протистояння життя і смерті; цінність кохання, туга за красою щирих людських взаємин; конфлікт мрії та дійсності. «Поезія не може жити на смітнику, а без неї життя – злочин», – так висловився один із персонажів новели «Сон», написаної М. Коцюбинським у той самий період, коли й були створени «Тіні забутих предків».
Стильові особливості
Письменник поєднав у повісті властиву для неоромантичної поетики міфологічність художнього мислення (поетизування природи, «оживлення» її, використання міфологічно-фольклорних образів, організація часу і простору за циклічним принципом, коли все найістотніше в світі повторюється, а людське життя становить у цьому одвічному процесі лише одне з кіл), із яскравими імпресіоністичними малюнками («зеленим духом дихнули смереки, зеленим сміхом засміялися трави, на всьому світі тільки дві барви: в зеленій – земля, в блакитній – небо. »; «гори цвітуть вогнями і сивий дим загортає смереки прозорим серпанком»).
Життя головних героїв тісно пов’язане з природою, їх зусібіч оточує її таємничий, чудесний світ: «Весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна». Кольори, звуки й запахи зливаються, напоюють собою все довкола – так майстерно письменник передає красу світу. Святий вечір постає казкою, а «на Маланки до мартини у загороду приходив сам Бог. На високому небі ясно горіли зорі, люто тріщав мороз, а сивий Бог йшов босоніж по пухкому снігу і тихо одхиляв двері кошари».
Та не тільки світ казкового, фантастичного приваблює у творі. Коцюбинському вдалося надзвичайно майстерно, з особливою увагою до деталей, показати працю вівчарів на полонині, опоетизувати її. Людина, яка єднається в праці з природою, відчуває власну значущість.
Промовиста деталь: змальовуючи ватага в клопотах, автор порівнює його з давнім жерцем, адже сивий гуцул розпалює і пильнує живу ватру, він «серцем чує» ходу «живої хвилі худібки», творить гарячу молитву, «щоб Господь милосердний заступив християнську худібку на росах, на водах, на усіх переходах».
Образи-персонажі
Образи Івана й Марічки оповиті красою. Ці двоє живуть у казковому світі природи, хоча мусять жити й у світі людських умовностей. Через страшний пережиток давніх часів – кровну ворожнечу родів Палійчуків і Гутенюків – хлопець і дівчина втаюють своє кохання.
Це гуцульські Ромео й Джульетта, які силою почуття здолали кривавий забобон, створили власний світ, де панувала гармонія і кохання, творчість (Іванова флояра народжувала музику, якої ніхто не грав, а Марічка засівала усі гори своїми співанками).
Іван та Марічка
Іван та Палата
Георгій Якутович. Ілюстрації до повісті «Тіні забутих предків». Дереворит 1 (1966)
1 Дереворит – техніка гравюри на дошці з дерева, розрізаного впоперек шарів.
2 Мольфар (діалектне) – чарівник.
3 Фудульна (діалектне) – горда, пихата.
Та жорстока доля руйнує примарне щастя. Зі смертю Марічки Іван втрачає і частину власної душі – ту, що так тонко відчувала красу. Його щире намагання жити матеріальними цінностями, одружитися, дбати про господарство зазнає краху. Надто різні вони з Палатною, глуха Іванова законна дружина до справжньої краси.
Образи Юри та Палагни створені митцем за принципом контрасту до образів Марічки й Івана. Юра має владу над природними стихіями, наділений магічною силою мольфара 2 . Однак його мало хвилює духовна краса. Він дивиться на світ крізь призму спраги матеріального володіння, панування, тому здатний посягнути й на чуже життя. Юра вдається до магії, щоб звести зі світу суперника. Здавалося б, Палагну, яка згодилася бути Юровою любаскою після того, як побачила його в мить боротьби зі стихією, можна зрозуміти. Та автор не залишає ілюзій: фудульна 3 Палагна любить у ньому відблиск власної гордині. Адже той Юра, що «не видів кращої від Палагни, був могутній, потужний, все знав. Од його слова гинула зразу худоба, сохла й чорніла, як дим, людина. Він був земним богом, той Юра».
Фільм «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова
Творчість М. Коцюбинського стала новаторським явищем української літератури не тільки тому, що розширила її тематичні обрії. Модерне письмо великого художника слова – це і відповідь на запити часу вивести рідне письменство на загальноєвропейські обрії, і взірець органічно поєднаної техніки імпресіоністичного письма з національною традицією. Його проза утверджує красу життя, прагнення до ідеалу й гармонії, тому є завжди актуальною. Підтвердження цьому – й кінофільм, знятий за мотивами повісті «Тіні забутих предків» у 1964 р. режисером Сергієм Параджановим. Оператор Юрій Іллєнко віртуозно передав пластичні рішення фільму; композитор Мирослав Скорик написав музику – звуковий образ Гуцульщини; Софія Сергієнко – тривожні голоси полонини, шум дощу, гупання загадкової сокири в лісі, «незвичайну звукову та шумову густину фільму, що була важливою складовою його образотворчо-емоційної компоненти» (Іван Дзюба). Звичайно, запорукою успіху кінострічки, реалізації творчого задуму режисера й творчого колективу була талановита гра акторів Івана Миколайчука (Іван) та Лариси Кадочникової (Марічка).
Кадр із фільму «Тіні забутих предків». Режисер Сергій Параджанов (1964)
Хата-гражда у Криворівні – місце зйомок фільму «Тіні забутих предків»
Кіноверсія повісті здобула світове визнання: 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них – 24 гран-прі) у 21 країні. Фільм продовжив Довженкову традицію «поетичного кіно». Цю кінострічку створював колектив надзвичайно обдарованих людей: сценарій написав С. Параджанов у співпраці з письменником Іваном Чендеєм; завдяки художникам Георгієві Якутовичу та Михайлові Раковському режисер «примусив барви сповна брати участь у створенні предметного й емоційного багатства фільму, у ліпленні його поетичних алегорій та метафор» (І. Дзюба).
4 вересня 1965 р. в кінотеатрі «Україна» (м. Київ) відбулася прем’єра фільму «Тіні забутих предків». На той час українська інтелігенція вже відчула суть «хрущовської відлиги», адже було заарештовано понад 20 українських журналістів, письменників, науковців. Щоб продемонструвати свідому громадянську позицію, слово про щойно побачений фільм узяли В’ячеслав Чорновіл, Михайлина Коцюбинська, Зиновія Франко, Іван Дзюба. Коли ж промовці заговорили про тиск на українську культуру, повернення сталінських методів боротьби з інакодумцями, їх почали вигуками зганяти зі сцени, обзивати «буржуазними націоналістами». Іван Дзюба, сходячи зі сцени, крикнув: «А ви що думали? Ви будете брехати – а я мовчатиму?» Виступ Василя Стуса виявився найкоротшим: «Хто проти тиранії, встаньте!» Несподівано підвівся весь зал. Невдовзі кожен із них дорого заплатив за свою сміливість. Навіть С. Параджанов опинився за ґратами. У СРСР фільм «Тіні забутих предків» був під негласною забороною аж до кінця 1980-х рр.
Діалог із текстом
1. Зробіть порівняльну характеристику Марічки й Палагни, виберіть цитати з тексту, які найвлучніше характеризують ці жіночі образи.
2. Які вірування гуцулів використав М. Коцюбинський у своєму творі? Назвіть фантастичних істот, що перейшли на сторінки повісті з міфології Гуцульщини.
3. Знайдіть і зачитайте опис вигону худоби на полонину. Чи можна сказати, що цей фрагмент виконано в імпресіоністичному стилі? Обґрунтуйте свою думку. Як авторові вдалося так яскраво змалювати рух отари? Які звуки наповнюють цю картину?
4. Близько до тексту розкажіть про життя Івана на полонині. Чому нявка приходила до нього саме в образі Марічки?
5. Прочитайте опис «народження» будзу 1 . Які образи створюють відчуття священнодійства ватага?
6. Чому Іванові стало байдуже, коли мольфар ворожив йому на смерть? Чи можна назвати Палатну співучасницею цього жахливого дійства?
1 Будз – свіжий овечий сир.
7. Чи розумів Іван, що лісом веде його нявка, а не Марічка? Якщо так, то чому ж ішов за нею, навіщо врятував лісовичку від доброго духа гір чугайстра?
Мистецькі діалоги
1. Розгляньте кадр фільму «Тіні забутих предків» і доберіть до нього відповідний уривок із повісті М. Коцюбинського.
2. Порівняйте ілюстрації «Іван та Марічка» й «Іван та Палатна», створені Г. Якутовичем до повісті «Тіні забутих предків». Якими образними засобами та деталями художнику вдалося відтворити два різні типи взаємин Івана із жінками?
3. Перегляньте фільм «Тіні забутих предків». Визначте його особливості як високохудожнього мистецького явища. Знайдіть відмінності між повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» і однойменним фільмом С. Параджанова.
Діалог із науковцем
Юрій Кузнецов
ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ МИХАИЛА КОЦЮБИНСЬКОГО ДЛЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1
Хоча творчість Коцюбинського і формувалася на ґрунті традиції літератури XIX ст., письменник зміг вийти за її межі, започаткувавши новий стиль художнього письма в українській літературі – психологічний імпресіонізм. Мотивація поведінки героїв стає складнішою – до уваги береться весь комплекс внутрішніх факторів, що впливає на той чи інший вчинок. Психічний світ особистості постає як процес, як багатошарова структура у взаємодії свідомості та підсвідомості, як внутрішній конфлікт.
Імпресіоністична поетика визначила й синтетичний характер його прози. Використання прийомів живопису, музики випередило багато які здобутки кіномистецтва; функція кольору, світлотіні, мікрообразів природи, симфонізм, поліфонія, ракурс, монтаж стали важливими складовими естетизму прози письменника. Коцюбинський у всьому прагне гармонії, ритму. Його імпресіонізм рідкісний навіть для європейської літератури за своїм викінченим естетизмом і глибиною психологічного аналізу.
1 Назва статті наша. – Прим. авторів підручника.
1. Що нового ви довідалися з літературознавчої статті Ю. Кузнецова? Як ви розумієте слова «Коцюбинський у всьому прагне гармонії, ритму»? Проілюструйте на прикладі вивчених творів письменника.
2. Чи вплинула, на вашу думку, творчість М. Коцюбинського на молодше покоління митців. На кого саме? Обгрунтуйте свої міркування.
Консультація
Читацький практикум «Імпресіоністичний твір. “Ключі” до прочитання. Есе як форма рефлексії про прочитане»
Пригадайте природу імпресіоністичного літературного тексту, його основні ознаки. Есе – це невеликий за обсягом і з довільною композицією прозовий текст, у якому автор викладає свої індивідуальні враження від певного явища, але не претендує на його вичерпну оцінку. Найпростішим видом есе вважається відгук. Пригадайте, який твір М. Коцюбинського-імпресіоніста вас найбільше схвилював, чим саме запам’ятався і напишіть про це кілька речень. У своєму есе використовуйте словосполучення і частини речення «На мою думку. », «Мені здається. », «Якщо порівнювати з іншими художніми текстами, то. », щоб ваше есе мало відповідний характер особистих вражень від прочитаного.
худоба
1. збірн. Чотириногі сільськогосподарські свійські тварини; скотина, худобина, німина.
Один Рябко, один, як палець, не дрімає, Худобу панську, мов брат рідний, доглядає (П. Гулак-Артемовський);
Знайшовся такий чоловік з другого села: .. – Віддай, – каже, – твою дочку за мого сина, то побачиш, яка з неї буде невсипуща хазяйка. – Добре, – каже батько, – віддам, і з нею, як сказав, третину худоби (О. Стороженко);
Раз Андрійко, як і завше, пас худобу: пару конячок, корову та двоє телят (М. Коцюбинський);
У кошарах тихо ремигала худоба. (О. Десняк);
* У порівн. Не можна довше стерпіти! Не можна! Пани ріжуть нас, як худобу на м’ясо, як овечок! – загула громада (І. Нечуй-Левицький).
2. перен., розм., лайл. Те саме, що би́дло 2, 3.
– Пани як пани. Що ми для них? – худоба! Бувало роби хоч перервись, очі на лоба лізуть. А харч відома: глевтяк та борщ з червивою таранею (А. Головко);
Його дружина За предковічним звичаєм хевсурським Йому дітей родила у хліві, Бо породілля – то, мовляв, худоба. (М. Рильський);
– За кучму сю твою велику Як дам ляща тобі я в пику, То тут тебе лизне і чорт! І очі видеру із лоба Тобі, диявольська худоба (І. Котляревський);
Його промова перепліталась із найрізноманітнішими лайками, але щодо змісту – була дуже коротка. Всі вони – худоба і лайно (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).
3. збірн., діал. Майно, скарб, статки.
Я, бувало, й тому [рам’ю] рада. Хоч переміна буде, думаю. Та виберу вільну часину, позшиваю, та й пошию або керсетку або спідницю. Ото і все мов збіжжя і вся худоба! (Панас Мирний);
А староста все своє торочить: і скоту багато [у молодого], і воли, і корови, і коні, і всяка худоба (Грицько Григоренко);
Те що предки потом збили, Скарб, худобу накопили – Все козак прогайнував (Л. Боровиковський);
От як умер батько, зосталася їм худоба: млин і хлів, і кіт (з казки).
(1) Вели́ка рога́та худо́ба – бики, воли, корови, буйволи, яки і т. ін.
Надзвичайно великий економічний ефект у тваринництві дає, наприклад, безприв’язне утримання великої рогатої худоби (з наук.-попул. літ.);
(2) Голла́ндська худо́ба – велика рогата худоба, яка відрізняється своєю високою молочністю;
(3) Худо́ба худа́ – Тварини, які не відповідають вимогам категорії нижнесередньої вгодованості.
△ (4) Чо́рно-ряба́ худо́ба – порода худоби свійського молочного напряму, що є поміссю різних поколінь, які утворилися в різних зонах у результаті схрещування різноманітної місцевої худоби з плідниками остфризької породи та деяких ін. порід голландського походження.
Будова тіла, молочна продуктивність і жирномолочність чорно-рябої худоби великою мірою залежить від якості вихідних місцевих порід. рівня зоотехнічної роботи з помісями і місцевих природно-історичних умов (з наук.-попул. літ.).
Значення в інших словниках
- худоба — (свійські тварини) худобина, скот, товар, розм. бидло, діал. маржина. Словник синонімів Полюги
- худоба — худо́ба іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- худоба — зб., скотина, товар, д. маржина, (робоча) тягло; од. зб. худобина, худібчина; Л. бидло, скотиняка; худібка. Словник синонімів Караванського
- худоба — Тварини, товар, худібка, худібонька, худібчина, худібчинка, худобина, худобинка, худобка, худобонька Фразеологічні синоніми: велика рогата худоба; голланддська худоба Словник синонімів Вусика
- худоба — Ані дати, ані брати, ані хвоста коло хати. Не має й худобини коло хати, тому від нього нічого не дістанеш та й небезпечно такому помагати. Де є худоба, там є шкода. Худоба несвідомо робить шкоду, або сама гине з невідомої причини. Приповідки або українсько-народня філософія
- худоба — Майно, добро Словник застарілих та маловживаних слів
- худоба — -и, ж. 1》 збірн. Чотириногі свійські сільськогосподарські тварини. Велика рогата худоба. 2》 перен., розм., лайл. Те саме, що бидло 2), 3). 3》 збірн., діал. Майно, скарб. Великий тлумачний словник сучасної мови
- худоба — МАЙНО́ (речі, які комусь належать на правах власності), ДОБРО́, ПОЖИ́ТОК, ПОЖИ́ТКИ, СТА́ТКИ, МАЄ́ТОК розм., МАЄ́ТНІСТЬ розм., ВЖИ́ТОК (УЖИ́ТОК) заст., ФОРТУ́НА заст.; ЗБІ́ЖЖЯ (хатні, господарські, особисті речі); НА́ДІБОК, СКАРБ розм. (перев. Словник синонімів української мови
- худоба — Худо́ба, -би, -бі Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- худоба — ХУДО́БА, и, ж. 1. збірн. Чотириногі свійські сільськогосподарські тварини. Один Рябко, один, як палець, не дрімає, Худобу панську, мов брат рідний, доглядає (Г.-Арт., Байки. 1958, 49); Знайшовся такий чоловік з другого села: .. Словник української мови в 11 томах
- худоба — Худо́ба, -би ж. 1) Имущество, состояніе. От як умер батько, зосталася їм худоба: млин і хлів, і кіт. Рудч. Ск. II. 12. Брати будуть на худобі жити. Чуб. V. 990. 2) Домашній скотъ. Мов у кошару заганяє чужу худобу. Шевч. 657. 3) Употребл. Словник української мови Грінченка
