§ 29. Острівні країни Океанії
Крім Австралії, до макрорегіону Океанія належать численні острови в центральній та південно-західній частинах Тихого океану. На площі, що перевищує 10 млн км 2 , розкидано понад 10 тис. островів. За своєю природою, географічним положенням та економічним устроєм острівні країни, що тут розташовані, досить не схожі на інші регіони планети.
Острівний світ Тихого океану зазвичай поділяють на три субрегіони: Мікронезію, Меланезію та Полінезію.
Мікронезія (із грец. — малі острови) — лежить між Північним тропіком та екватором у західній частині Тихого океану, майже примикаючи до острівних країн Азії. Тут розташовані дрібні острови та архіпелаги: Маріанські, Каролінські, Маршаллові, Гілберта, Банаба.
Меланезія (із грец. — чорні острови) — група відносно великих островів також у західній частині Тихого океану, але в Південній півкулі. Жителі Меланезії відрізняються темним кольором шкіри. Звідси й назва субрегіону. У Меланезії розташовані Нова Гвінея, Нова Каледонія, Соломонові Острови, архіпелаг Бісмарка, Нові Гебриди (Вануату), Фіджі.
Полінезія (із грец. — багато островів) — розташована в центрі Тихого океану. Це найбільш віддалена від усіх материків частина Океанії. Основні групи островів Полінезії: Гавайські, Туамоту, Тонга, Самоа, Товариства, Маркізькі, Лайн, острови Нової Зеландії (Північний і Південний).
Більшість острівних країн мають вигідне економіко-географічне та військово-стратегічне положення, оскільки лежать на перехресті міжнародних морських шляхів, що ведуть з Америки в Австралію, Східну та Південно-Східну Азію. Саме це й зумовило інтерес європейських держав та США до крихітних ділянок суходолу в акваторії Тихого океану. У XIX ст. практично всі острови Океанії стали колоніальними володіннями.
Нині на островах у Тихому океані розташовані 13 держав та 11 залежних територій (Американське Самоа, Гуам, Нова Каледонія, Острови Кука та ін.) (див. таблиці 1, 2). За формою державного устрою всі вони, крім Федеративних штатів Мікронезії, унітарні. За формою правління переважають республіки. Колишні колонії Великої Британії, що залишилися у складі Співдружності, формально є монархіями.
ДЕРЖАВИ ОКЕАНІЇ (2017 р.)
Площа, тис. км 2
Населення, тис. осіб
ВВП (за ПКС) на одну особу, дол.
Федеративні штати Мікронезії
ЗАЛЕЖНІ ТЕРИТОРІЇ ОКЕАНІЇ (2017 р.)
ВВП (за ПКС) на одну особу, дол.
Північні Маріанські острови
Мал. 1. Статево-вікові піраміди деяких острівних країн: а) Федеративні штати Мікронезії; б) Вануату; в) Маршаллові Острови; г) Нова Зеландія.
За допомогою карт атласу та матеріалів електронного додатка до підручника визначте загальні риси острівних країн Океанії. Зверніть увагу на чинники, що створюють умови для розвитку туризму.
2. Населення.
Загальна кількість населення острівних країн Океанії складає близько 18 млн осіб, із яких понад 11 млн проживає в Папуа-Новій Гвінеї та Новій Зеландії. Кількість населення інших країн налічує від кількох тисяч до кількох десятків тисяч осіб.
Для острівних держав характерні висока народжуваність та високий природний приріст населення (15—20%), велика частка дітей та молоді, порівняно невисока середня тривалість життя (65—70 років), від’ємне сальдо міграції (мал. 1, а, б, в).
По-іншому виглядає демографічна ситуація в Новій Зеландії, яка має багато спільних рис з Австралією (мал. 1, г).
Расовий та етнічний склад населення островів досить складний. Меланезія населена переважно папуасами, які належать до екваторіальної раси. Корінні жителі Полінезії та Мікронезії належать до особливої полінезійської групи та мають ознаки монголоїдної раси. Вони відрізняються від папуасів більш світлою шкірою, хвилястим волоссям. Поряд із корінними жителями на островах проживають переселенці з Європи та Азії, які складають близько половини всього населення, а іноді й навіть більше. Зокрема, у Новій Зеландії понад 70% становлять новозеландці європейського походження, близько 11 % — вихідці з Азії, частка корінного населення (полінезійці — маорі) складає 14 %. Велика кількість європейців розселилася у Французькій Полінезії та Новій Каледонії, а також на островах, які використовуються як військові бази.
Острів Гуам у системі Маріанського архіпелагу має статус самоврядної території США. Острів є місцем базування американських військових баз. Ще одна військова база американського морського флоту США — Перл-Харбор — розташована на острові Оаху (архіпелаг Гаваї). На деяких островах у Тихому океані в повоєнні роки проводили ядерні випробування.
Майже в усіх країнах Океанії панівною релігією є християнство — католицизм і протестантство. На деяких островах збереглися традиційні релігії.
Великих міст в острівних державах немає, і навіть столиці — це незначні населені пункти. Більшість населення складають сільські жителі.
Високоурбанізованими є лише Нова Зеландія (86,4%), а також декілька країн, де сформувалися гірничодобувна промисловість та пов’язані з нею види промислової діяльності (Науру, Нова Каледонія).
3. Види діяльності, що визначають міжнародну спеціалізацію країн.
Усі острівні країни Океанії, крім Нової Зеландії, за рівнем економічного розвитку належать до групи країн, що розвиваються. Серед них можна виділити держави з розвиненою добувною промисловістю (мал. 2, а), що має експортне значення, та держави, де переважають сільське господарство та дрібнотоварне виробництво (мал. 2, б, в). Це найменш розвинені країни світу.
Нова Зеландія є другою (після Австралії) за економічним потенціалом державою в регіоні. Це розвинена країна, яка разом з Австралією входить до групи переселенських країн. Структура господарства Нової Зеландії схожа на структуру господарства Австралії (мал. 2, г).
Основа економіки багатьох острівних країн — сільське господарство й рибальство. На великих островах розвивається високотоварне плантаційне господарство. Значні площі займають плантації кокосової пальми. Також вирощують інші тропічні культури — каву, какао, цукрову тростину, батат. Товарне значення мають цитрусові, папая, манго, банани, спеції. Тваринництво відіграє другорядну роль. Розводять овець, кіз, буйволів. До традиційних занять населення також належать рибальство, збір молюсків і ракоподібних.
Мал. 2. Структура ВВП окремих країн Океанії (2017 р.). Джерело: CIA World Factbook.
У промисловості найбільше значення мають переробка риби й рослинної сировини (копра, кокосова олія, борошно), виробництво будівельних матеріалів. Зберігає своє значення кустарне виготовлення сувенірів із морських мушель і дерева.
У Новій Зеландії видобувають кам’яне вугілля, природний газ, титан, руди заліза, міді, свинцю, цинку, золота; у Папуа-Новій Гвінеї — мідь та золото, у Науру — фосфорити тощо.
У країнах, які мають значні лісові ресурси (Папуа-Нова Гвінея, Соломонові Острови, Фіджі), важливу роль в економіці відіграють лісова та деревообробна промисловість.
Перспективними напрямками сфери услуг, що динамічно розвиваються, є туризм та фінансова діяльність. Фіджі, Тонга, Нова Каледонія, Вануату, Західне Самоа, Острови Кука отримують до 20—30% національного доходу від надання туристичних послуг. Найбільшою популярністю користуються пляжний та екологічний туризм, рибальство, дайвінг, ознайомлення із життям аборигенів. Стримують приплив туристів віддаленість регіону та недостатньо розвинена інфраструктура транспорту.
На островах, які мають зручне географічне положення та розвинене авіасполучення, досить поширеною стала практика реєстрації офшорних компаній.
Економіка Нової Зеландії ґрунтується на високотоварному сільському господарстві та харчовій промисловості. За вивезенням на світовий ринок вершкового масла, сиру, м’яса, вовни країна посідає провідні позиції у світі.
4. Зовнішні економічні зв’язки.
Експорт більшості острівних країн складає продукція сільського господарства та харчової промисловості: копра (висушена м’якоть кокосового горіха), фрукти, кава, какао, спеції. Науру, Папуа-Нова Гвінея,
Нова Каледонія спеціалізуються на видобутку та експорті мінеральної сировини. В імпорті переважають машини та обладнання, паливо, хімікати, споживчі товари, медикаменти.
Економіки острівних країн значною мірою залежать від фінансової допомоги зі своїх колишніх або теперішніх метрополій. Іноземні інвестиції здебільшого спрямовані на розвиток туристичної інфраструктури та гірничодобувної промисловості.
• Загальна риса острівних держав та володінь Океанії — обмеженість ресурсів (трудових, земельних, мінеральних), що поряд зі складностями міжострівного спілкування стримує розвиток економіки.
• В економіці острівних територій переважають сільське господарство, рибальство, видобуток корисних копалин, туристична сфера. Єдиною розвиненою країною серед острівних держав Океанії є Нова Зеландія.
• Міжнародну спеціалізацію острівних країн визначають складові первинного сектору економіки (сільське господарство, лісова, добувна промисловість) та туризм.
Запитання та завдання для самоперевірки
1. Які субрегіони виділяють в акваторії Тихого океану? Оцініть ЕГП кожного з них. 2. Наведіть приклади держав та залежних територій у Тихому океані. 3. Які складові природно-ресурсного потенціалу мають найбільше значення для економічного розвитку острівних країн? 4. Охарактеризуйте основні загальні риси населення острівних країн Океанії. 5. Назвіть головні види економічної діяльності на островах Океанії. Які чинники визначають слабкість економіки більшості країн Океанії? 6. Які перспективи подальшого економічного розвитку мають острівні країни Океанії?
Чому Нова Зеландія змогла досягти високого рівня розвитку економіки?
Практичне завдання
Позначте на контурній карті: 1) кордони Меланезії, Мікронезії, Полінезії; 2) острівні держави, що входять до їхнього складу.
Працюємо самостійно
Використовуючи додаткові джерела інформації, охарактеризуйте основні проблеми розвитку малих острівних держав.
Географічні дослідження (за вибором учня/учениці)
1. Нова Зеландія — високорозвинена країна зі сприятливими умовами для ведення бізнесу.
2. Країни Океанії — регіон екзотичного туризму.
Корисні посилання
§ 18. ІНДІЯ
1. Назвіть риси фізико-географічного положення Індії. Охарактеризуйте вплив ФГП на формування природних умов країни.
2. Індія – один з давніх осередків людських цивілізацій. Що вам відомо про культуру, традиції, менталітет індійців?
3. Наведіть обґрунтування включення Індії до однієї з провідних категорій країн світу – «Великої двадцятки», або G-20.
• Місце країни у світі та ЕГП країни. Індія – найбільша країна Південної Азії, розташована на півострові Індостан, за площею посідає сьоме місце у світі, за чисельністю населення — друге після Китаю (кожний шостий житель Землі мешкає в Індії). Індія омивається водами Аравійського моря на заході, Індійського океану на півдні та Бенгальської затоки на сході.
Індія – країна давньої культури, батьківщина багатьох винаходів і досягнень цивілізації. Так, Індії людство зобов’язане винайденням десяткової системи обчислення та гри в шахи. Індійці першими навчилися розводити домашню птицю, вирощувати рис, бавовник, цукрову тростину. Індія є батьківщиною світової релігії — буддизму і національної – індуїзму. Досягнення Індії у сфері культури та мистецтва увійшли до скарбниці світової спадщини.
Індія – парламентська республіка, у якій главою держави є президент із суто представницькими повноваженнями. Конституція визначає Індію як «союз штатів», які не мають права вільного виходу з країни. Індійські штати – це великі адміністративно-територіальні утворення, в основу яких покладено мовну єдність населення.
• Основні чинники розвитку. Надра Індії утримують великі запаси мінеральних ресурсів, зокрема залізних і марганцевих руд, кам’яного вугілля, бокситів, хрому, графіту, торію, алмазів, титану, золота й дорогоцінних каменів. У Гімалаях починаються найбільші річки Індії – Інд (3180 км), Брахмапутра (2900 км) і Ганг (2700 км), які є судноплавними. Річки мають величезний гідроенергетичний потенціал, який використовується лише на 10 %. Озер в Індії мало. Ліси вкривають 23 % території країни. Й досі ліси інтенсивно вирубують на паливо, для розширення орних земель, під промислові об’єкти і забудову.
Рекреаційні ресурси Індії багаті й різноманітні: гірські масиви Гімалаїв і Каракоруму, тропічні пустелі, савани, вологі ліси, морські узбережжя. У країні створено мережу національних парків (понад 75) і заповідників (до 420), найвідоміші з яких Канха в Мадхья-Прадеш, Казіранга в Ассамі, Корбетт-парк в Уттар-Прадеш, Періяр у Керале.
Працересурсний потенціал Індії дуже значний (510 млн осіб), але переважає некваліфікована робоча сила. Частка письменних серед дорослого населення ледве сягає 60 %. Вищою освітою охоплено всього 12 % індійської молоді. Індія – одна з найбільш соціально поляризованих країн світу, тут понад 1/3 населення живе за «межею бідності».
• Система розселення. Населення Індії налічує понад 1,28 млрд осіб, що становить майже 1/6 населення планети. Із початку XX ст. кількість мешканців Індії збільшилася майже в 3 рази, а щорічний природний приріст перевищує 1,17 %.
Для країни характерна висока густота населення (364 особи/км 2 ). Найзаселеніші приморські території (700-800 осіб/км 2 ), найменш заселені – гірські північні території (10-20 осіб/км 2 , мал. 62). Рівень урбанізації низький (33 %), але у водночас в Індії наявні 54 міста-мільйонери (табл. 1), що утворюють великі агломерації. На базі швидкорослих агломерацій формується мегалополіс Колката-Асансол-долина р. Дамодар (або Візагмаханагар) на кордоні Індії з Бангладеш.
• Сучасний стан господарства. Економіка Індії багатоукладна, економічна відсталість межує з новітніми досягненнями науки й техніки.
Man. 62. Густота населення Індії (осіб/км 2 )
Таблиця 1. Найбільші міста Індії
Сільське господарство має вагоме значення для економіки Індії (17 % ВВП). Його основа – землеробство ( 3 /4 аграрного виробництва). Головні сільськогосподарські культури – рис (157 млн т – II місце у світі), пшениця, просяні культури, кукурудза, бобові. Прибережні низовини, долини Гангу та Брахмапутри – пояс рисосіяння, Індо-Гангська низовина – царина пшениці. Багато вирощують і технічних культур — бавовник (II місце у світі), цукрову тростину, тютюн, чай, каву тощо. Олійні культури (арахіс, рапс і кокосові горіхи) культивують майже повсюдно. Традиційна стаття експорту – прянощі (чорний перець, гвоздика, кардамон). Незважаючи на найбільше у світі поголів’я великої рогатої худоби (300 млн голів корів і 85 млн буйволів), тваринництво має специфічний характер – використовується як тяглова сила. М’ясне тваринництво загалом не розвинене й обмежується розведенням дрібної рогатої худоби та птиці.
Гірничодобувна промисловість має життєво важливе значення для держави. У країні видобувають 156 млн т залізної руди, 19 млн т бокситів, З млн т мідної руди, а також марганець, золото, срібло, алмази, цинк і свинець тощо. Більшу частину електроенергії виробляють ТЕС (79 %), на ГЕС припадає 18 %. З 1960-х років. Індія однією з перших серед країн, що розвиваються, розпочала будувати АЕС (поблизу Ченная), нині в країні діють 7 АЕС, але виробляють вони лише 3 % електроенергії.
В Індії важливе значення має текстильна промисловість, країна посідає одне з провідних місць у світі за виробництвом та експортом бавовняних і джутових тканин, килимів, взуття. Дуже швидко розвивається машинобудування. Індійські підприємства виробляють ткацькі верстати, електромотори, трансформатори, тепловози, вагони, судна, трактори, літаки, устаткування для металургійних заводів. Перспективним є автомобілебудування, яке вже нині стало п’ятим у світі. Національні індійські компанії Tata Motors (мал. 63), Hindustan Motors, Force Motors, Mahindra Group та ін. 2016 p. виробили 4,4 млн авто. У металургії переважає виготовлення сталі й алюмінію, 70 % необхідних кольорових металів імпортується з інших країн. У державі виробляється 145 млн т добрив (III місце у світі), що забезпечує 70 % потреб країни. Фармацевтична промисловість є однією з найрозвинутіших. Давнім і традиційним видом виробництва країни є алмазна промисловість, Індія щороку експортує алмазів на понад 1 млрд дол.
Третинний сектор економіки. У 2016 р. на нього припадало 46 % ВВП. Найрозвинутішими є фінансові, банківські, бухгалтерські послуги, фрахт, туризм, освіта, операції з нерухомістю, національна інфраструктура. Індія швидко стає однією з головних фігур на світовому ринку інформаційних технологій, у якому вже зайнято понад 1/4 працівників країни. Технопарки, які виробляють 90 % програмного забезпечення, розміщені по всій території Індії. Своєрідною «Кремнієвою долиною» в Індії вважається високотехнологічний центр на околицях м. Бангалор, що спеціалізується на проведенні науково-дослідних робіт, виробництві електроніки і створенні програмного забезпечення.
Мал. 63. Малогабаритне авто компанії Tata Motors (Мумбаї)
Індія належить до азійських країн із відносно розвиненим транспортом. Залізнична мережа – одна з найбільших у світі, загальна довжина залізниць – 68 тис. км (V місце у світі). Залізницями перевозять 60 % вантажів. Основні міста країни з’єднані між собою національними автострадами. Загальна протяжність автомобільних доріг – 4,7 млн км (II місце у світі). Більшість індійських доріг, особливо в глибинці, ґрунтові й у сезон дощів стають важкопрохідними. Індія володіє найбільшим серед країн, що розвиваються, торговельним флотом. Значного розвитку набув повітряний транспорт. Міжнародні мережі обслуговує державна компанія Air India, а на внутрішніх – IndianAirlines і деякі приватні. Досі в країні використовують гужовий і в’ючний види транспорту, роль яких дуже важлива.
В Індії традиційно розвинутий туризм. У 2016 р. країну відвідало понад 14,5 млн туристів, яких приваблюють чудові пляжі, притягальні для альпінізму Гімалаї; великий попит мають релігійний, медичний і чайний види туризму. В країні чимало видатних історико-культурних пам’яток (мал. 64). До списку ЮНЕСКО занесено 26 об’єктів.
• Характерні риси просторової організації господарства. В Індії виділяються 5 економічних районів, які мають чітку спеціалізацію.
Район Північно-Східної Індії включає штати нижньої течії Гангу. Це район із розвинутою чорного металургією, основною хімією, машинобудуванням. У передгір’ях Гімалаїв вирощують дві найважливіші експортні культури Індії – чай і джут. Ключовим центром цього району є місто Колката (великий центр освіти, науки, культури, економіки і фінансів, розвинуті сектор інформаційних технологій, металургія, машинобудування).
Другим важливим районом традиційно є Західна Індія, що сусідить із Пакистаном. Західна Індія поступово нарощує нафтовидобуток і розвиває сучасну нафтопереробку. Основним центром району є місто Мумбаї (кол. Бомбей) – головний порт країни, що створює 5 % ВВП Індії, центр бавовняної, машинобудівної, металообробної, хімічної, деревообробної, шкіряної промисловості. Тут виробляється близько 70 % кінофільмів країни.
Два економічні райони – Центральний і Північний – часто об’єднують в один район. Тут у долинах Гангу та його приток вирощують рис, просо і пшеницю, цукрову тростину, бавовну, олійні й бобові культури. Це один із найбільших світових центрів землеробства. Місцева промисловість пов’язана з переробкою агропродукції, металургією. Тут розміщена столиця країни – Нью-Делі.
Найвідсталішим є район Південна Індія, який традиційно спеціалізується на тропічному землеробстві й зерновому господарстві. Розвивається легка, харчова, металургійна і нафтопереробна промисловість. Економічними центрами району є міста Хайдарабад – великий промисловий і ремісничий центр і Ченнаї (до 1996 р. Мадрас) – автомобільна промисловість, ВПК, біотехнології, великий порт.
• Зовнішні економічні зв’язки. Зовнішня торгівля приносить значні прибутки. Основний експорт припадає на текстиль, ювелірні вироби, програмне забезпечення, електроніку, транспортне обладнання, фармацевтику, сільгосппродукти; імпорт — на нафту, машинне обладнання, добрива й хімікати. Головними торговельними партнерами Індії є США, країни ЄС і Китай.
Мал. 64. Перлина Індії – мавзолей Тадж-Махал (1632-1653 рр.)
• Населення – 257 тис. мешканців, густота населення – 3820 осіб/км 2 .
• Місто розташоване на Індо-Гангській рівнині, на березі р. Джамна.
• Нью-Делі фактично є районом Делі, і первісно його територія була забудована в 1911-1923 рр. для англійської колоніальної адміністрації, що перенесла сюди центральну резиденцію з Калькутти. Після здобуття Індією незалежності 1947 р. Нью-Делі став автономним районом.
• Нью-Делі – лише політичний центр країни, тут розміщені урядові служби, промислових підприємств немає. Основною є сфера послуг, що включає інформаційні технології, телекомунікації, готелі, банки, туристичну інфраструктуру.
• Більшу частину Нью-Делі спроектував провідний британський архітектором Едвіном Лаченсом у XX ст. Адміністративний центр міста включає будівлю Сансад-Бхаван (парламент, 1912-1913 рр.), президентський палац Раштрапаті-Бхаван, меморіальну пам’ятку Ворота Індії, храм Лакшмі-Нараяні (1939 р.).
Ще за часів СРСР Індія була традиційним партнером України. Завдяки українським проектним закладам і промисловим підприємствам у країні побудовані великі заводи та комбінати чорної металургії, хімічної промисловості, важкого та транспортного машинобудування тощо. Основні товарні позиції українського експорту до Індії: жири й олії рослинного походження, метали, ядерні реактори, котли та машини, добрива, продукти неорганічної хімії; Індія постачає в Україну: фармацевтичну продукцію, органічні хімічні сполуки, пластмаси та полімерні матеріали, тютюн тощо. Активно співпрацюють країни у сферах біотехнологій і біомедицини, інформаційних і комунікаційних технологій, нанотехнологій і нових матеріалів, енергетики й енергоресурсів, фізики високих енергій та астрофізики.
ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ
• В Індії мешкає найбільша кількість вегетаріанців світу. Близько 40 % індійців – вегетаріанці. У країні найнижчий у світі показник споживання м’яса на душу населення. До того ж корова – священна тварина. Якщо під час подорожі на дорозі опиниться корова, то водієві варто бути дуже обережним: у разі навіть незначного зіткнення з твариною йому загрожує штраф, а в деяких випадках навіть строк за ґратами.
• Поділ суспільства на 4 соціальні категорії (варни), що його було запроваджено Ведами, пізніше трансформувалося в кастову систему і нормативно закріплено одним із найдавніших кодексів – Законами Ману, які датовані, за різними оцінками, VI або II ст. до н. е., зберігається і дотепер. Однак первісна система 4 варн-каст (браміни, кшатрії, вайшиї, шудри) і сучасна система каст не подібні. Остання налічує сотні каст – джат. У сучасній конституції Індії існує додаток «Таблиця каст», у якій зазначено всі офіційно визнані державою касти – джати.
1. Охарактеризуйте місце Індії в сучасному економічному житті Азії й світу.
2. Розкрийте вплив основних чинників на спеціалізацію індійської економіки та її участь у МПП.
3. Поясніть причини нерівномірності розселення населення та економічного розвитку економічних районів Індії.
4. Які склалися передумови для розвитку високотехнологічних сфер економіки Індії? На прикладах доведіть, що Індія – країна, яка стрімко розвивається.
5. Складіть міні-твір «Незабутня туристична подорож Індією».
6. Охарактеризуйте міжнародні зв’язки України з Індією.
ОРІЄНТОВНА ТЕМА ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
«Коридори зростання» в Індії.
ПРАКТИЧНА РОБОТА № 4
Тема: Аналіз статево-вікових пірамід Японії, Китаю та Індії з метою оцінювання працересурсного потенціалу країн
Мета: поглибити знання про структуру населення країн Азії на прикладі Японії, Китаю та Індії; закріпити вміння читати статево-вікові піраміди, аналізувати співвідношення статевих (чоловіче та жіноче) та вікових (діти, працездатне населення, люди похилого віку) показників населення Японії, Китаю та Індії; спираючись на аналіз статево-вікових пірамід країн Азії, оцінити сучасний стан та перспективи працересурсного потенціалу цих країн.
1. Порівняйте статево-вікові піраміди населення Японії, Китаю та Індії.
Японія, 2016 р.
Китай, 2016 р.
Індія, 2016 р.
2. Зробіть висновки про демографічну ситуацію та структуру населення Японії, Китаю та Індії:
а) тип відтворення населення;
б) співвідношення чоловіків і жінок у різних вікових групах;
в) демографічне явище, що є характерним для країни (демографічний вибух, демографічна криза, депопуляція, старіння населення тощо) і які його причини;
г) прогноз забезпеченості трудовими ресурсами на найближчі 15-20 років.
Використовуйте матеріали підручника, карти атласу, інтернет-джерела.
ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ
Тести з однією правильною відповіддю
1. Субрегіоном Азії, у якому немає жодної монархічної держави, є:
2. До числа азійських країн-гігантів за населенням (понад 100 млн осіб) не належить:
3. За показниками ІЛР, найрозвиненішою країною Азії є:
4. Виберіть місто – столицю азійської держави:
5. Малайзія, Сінгапур, Південна Корея, Тайвань – це:
А країни «переселенського капіталізму»
Б ключові країни, що розвиваються
В нові індустріальні країни
Г постсоціалістичні країни
6. На якому острові розташовані три держави Азії (Малайзія, Індонезія та Бруней)?
7. Країна Азії, що посідає II місце у світі за кількістю об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО та є одним із лідерів свого регіону:
8. Країни якого регіону Азії входять до регіональної організації АСЕАН, що забезпечує їх ринковий розвиток?
9. Знайдіть помилку в парі «країна — столиця»:
Тести на встановлення відповідності
10. Установіть відповідність між ТНК та країнами Азії, яким вони належать:
1 Tata Motors, Hindustan Motors, Mahindra Group
2 Haier, TCL, Gree, SAIC Motor
3 Toyota, Honda, Nissan, Mitsubishi Group
11. Установіть відповідність між субрегіонами Азії та країнами, що входять до їхнього складу:
12. Установіть відповідність між країнами та поєднанням їхніх форм державного правління й устрою:
Тести з кількома правильними відповідями
13. Визначте столиці тих країн, які межують з Індією на суходолі:
14. З переліку світових міст виберіть ті, що представляють субрегіон Східна Азія:
15. Виберіть країни Азії, у яких активно запроваджують заходи демографічної політики і досягнуті певні результати завдяки плануванню родин:
16. Країни Західної Азії мають широкий спектр інтеграційних інтересів. Вони є членами таких міжнародних організацій:
Тести з пропущеними відповідями
17. Укажіть країни Азії відповідно до їхньої форми правління:
18. Найбільший мегалополіс світу, що розташований у Японії, називається ______ .
19. Унітарна азійська монархія, майже 99 % населення якої належить до одного етносу; приблизно половина населення мешкає в найбільшому мегалополісі світу; головна складова економіки – машинобудування, продукція якого переважає в експорті; імпортує майже все паливо, руди металів, значну частину продовольства: країна ______ ; столиця ______ ; регіон ______ .
20. Напівострівна країна, що розвивається, федерація, на території якої розташоване найвологіше місце на Землі; столиця держави не найбільше місто в країні. Є батьківщиною чаю, рису, цитрусових. Один зі світових лідерів з вирощування бавовни, джуту і розведення великої рогатої худоби: країна ______ ; столиця ______ ; регіон ______ .
21. Новоіндустріальна півострівна країна. Один з провідних виробників електротехніки, суден; активно розвиває автомобілебудування, атомну енергетику. За високі темпи економічного розвитку отримала другу назву «азійський тигр»: країна ______ ; столиця ______ ; регіон ______ .
Австралія
Географічне положення. Австралія — найменший материк земної кулі. Її площа — 7,6 млн.км 2 . Австралія, як і Антарктида, цілком лежить у Південній півкулі (латинською мовою australis— південний). Крайні точки Австралії: північна — мис Йорк; південна — мис Південно-Східний; східна — мис Байрон; західна — мис Стіп-Пойнт.
Береги Австралії, як і Африки, розчленовані дуже слабо. Тут мало бухт, найзручніші з них розташовані на південному сході материка, де й знаходяться великі порти. Найбільш звивистою є лінія північного узбережжя, де глибоко в материк врізається затока Карпентарія і виступає великий півострів Кейп-Йорк. Південні береги Австралії омиває Велика Австралійська затока.
Австралію омивають теплі води Індійського й Тихого океанів. Найвища температура на поверхні води (влітку +24 °С, узимку близько +20 °С) спостерігається в районі Коралового моря. Такі температурні умови сприяють росту коралових поліпів, які утворюють вапнякові споруди химерної форми. Ось чому вздовж північно-східної частини Австралії, ніби повторюючи обриси берегової лінії, простягається більш як на 2 тис. км найбільший у світі кораловий риф, що називається Великим Бар’єрним. Його ширина від 2 км на півночі до 150 км на півдні. Поверхню рифу під час припливів затоплює вода. Місцями риф переривається вузькими протоками, якими судна виходять у відкритий океан.
З історії відкриття і дослідження Австралії
Через віддаленість від Європи та відокремленість Австралія була відкрита європейцями пізніше за всі населені материки. Ще в давнину вчені припускали, що на південь від Південного тропіка існує земля. Цю землю відкрили голландці. У першій половині XVII ст. їм стали відомі майже все північне, західне й південно-західне узбережжя материка. В середині XVII ст. голландський мореплавець Абел Тасман обігнув Австралію з півдня і натрапив на острів, згодом названий його ім’ям, — Тасманія. Він довів, що Австралія — самостійний материк, а не частина невідомого Антарктичного материка, як вважалося перед тим. Східне узбережжя Австралії відкрив у другій половині XVIII ст. англійський мореплавець і дослідник Джеймс Кук.
Від кінця XVIII ст. почалося освоєння Австралії. Англійський уряд попервах засилав до Австралії злочинців. На південному сході материка було закладено місто Сідней як колонію каторжників. Увагу європейців в Австралії привернули чудові пасовища, придатні для розведення худоби. Тому вивчення внутрішніх частин материка було спрямоване головно на пошуки пасовищ і води для худоби європейських переселенців. Згодом (у середині XIX ст.) з відкриттям багатющих родовищ золота в Австралію ринули численні “шукачі щастя”, і Англія оголосила весь материк своєю колонією.
Рельєф Австралії, як і Африки, простий. В основі її, за винятком східної частини, лежить платформа — найдавніший кристалічний фундамент, який, як і більша частина Африканського материка, входив до складу Гондвани. Західна половина платформи трохи піднята. Тут знаходиться невисоке плоскогір’я, на поверхню якого майже скрізь виступають давні кристалічні породи. Подекуди на ньому підносяться невеликі гори. На схід поверхня знижується, і плоскогір’я переходить у низовину, обмежену затокою Карпентарія на півночі та Індійським океаном на півдні. Низовина вкрита потужною товщею осадових відкладів. У районі озера Ейр вона опускається нижче від рівня океану.
На східній окраїні материка вздовж узбережжя простяглися дуже зруйновані невисокі гори давньої складчастості — Великий Вододільний хребет. Австралія — єдиний з материків, на якому немає діючих вулканів та сучасного зледеніння. У процесі розвитку материк зазнавав піднять, опускань і розломів. Унаслідок прогинів і розломів на дно Тихого океану опустилася значна частина суходолу, відокремились острови Нова Гвінея і Тасманія.
Корисні копалини. В Австралії, як і в Південній Африці, рудні корисні копалини (золото, кольорові метали, залізна та уранова руди тощо) переважають над нерудними. Це пояснюється тим, що материк складений головно кристалічними породами. Проте Австралія багата і на кам’яне вугілля, поклади якого залягають переважно на південному сході материка в осадових породах. Є там також нафта і природний газ.
Клімат. В Австралії домінує жаркий сухий клімат із великими річними й добовими коливаннями температури. Лише 1/3 її території одержує достатньо або надміру опадів. Це залежить насамперед від географічного положення материка — майже посередині його перетинає Південний тропік.
На клімат Австралії впливають і переважні вітри, рельєф та океанічні течії, а також протяжність материка із заходу на схід. У більшій частині Австралії панують пасати. їхній вплив на клімат східної гірської та рівнинної частин материка виявляється по-різному. На крайньому півдні клімат формується під впливом західних вітрів помірних широт, а на півночі – північно-західних.
Улітку (грудень — лютий) материк сильно нагрівається, причому значно більше, ніж Південна Африка, що знаходиться в тих самих широтах. Цьому сприяє велика протяжність Австралії з заходу на схід. Високий тиск панує над південною частиною материка. Надходячи у внутрішні жаркі частини, тропічні повітряні маси прогріваються і стають сухішими. Тому влітку встановлюється суха й жарка погода.
Східні схили Великого Вододільного хребта знаходяться під впливом вологих повітряних мас, що надходять із Тихого океану. Насичення повітря вологою посилюється завдяки теплій океанічній течії. Тому на схилах гір опадів багато. На південь материка надходять екваторіальні повітряні маси, що проникають до 20° пд. ш. Завдяки цьому там установлюється жарка волога погода.
Узимку материк охолоджується. Пояс високого тиску з переміщенням Сонця в зеніті змішується на північ. Окрім південної частини, на материк чинить вплив сухе тропічне повітря, і отже, опадів тут майже немає. Вони бувають лише на сході й крайньому півдні материка. На схід їх приносять пасати, які дмуть з океану. На півдні материк зазнає впливу вологого помірного повітря.
Отже, на півночі Австралії формується субекваторіальний клімат. У середній частині в тропічному поясі, як і на півдні Африки, два типи клімату — тропічний пустельний на заході й у центральній частині та тропічний вологий на сході. У субтропічному поясі (на південь від 30° пд. ш.) три типи клімату: на південному заході — субтропічний із сухим літом (середземноморський); на південному сході — субтропічний вологий; у середній частині — субтропічний континентальний з малою кількістю опадів протягом року та різкими річними й добовими коливаннями температур. Острів Тасманія, крім північної частини, лежить у помірному поясі. Там цілорічно переважають західні вітри. Тому клімату Тасманії вологий, з нежарким літом і теплою зимою.
Внутрішні води. В Австралії мало річок та озер. Річки з більшої половини її площі не мають стоку в океан. Для материка, а надто для його внутрішніх пустельних і напівпустельних частин, характерною є мережа тимчасових річок, що пересихають, які тут називають криками. Вода в них з’являється лише після нечастих дощів на дуже короткий час. Повноводні протягом року річки течуть лише на сході Австралії зі схилів гір, де багато опадів. Живлення річок—тільки дощове та від підземних вод.
Найбільша річкова система Австралії — Муррей (Маррі) з великою притокою Дарлінгом. Вони беруть початок на Великому Вододільному хребті. У нижній течії Дарлінг під час посухи пересихає та утворює окремі водойми. Муррей не пересихає, але рівень його різко змінюється. Під час дощів річка розливається плоскою рівниною. Повінь на Мурреї зазвичай настає швидко й триває недовго. Внаслідок різкого коливання рівня води судноплавство на Мурреї та Дарлінгу утруднене. Води річок використовуються для зрошення родючих, але посушливих земель. Для цього на них споруджено водосховища.
В Австралії багато озер, але здебільшого вони не мають стоку й засолені. Чимало озер заповнюються водою тільки у вологий період. Найбільше з них — озеро Ейр лежить на 12 м нижче від рівня океану. Під час дощів крики, що впадають в озеро, приносять багато води, воно переповнюється, і площа його збільшується. В сухий період року на місці Ейр утворюється низка мілких водойм. Висохлі ділянки його вкриваються кіркою солі.
Нестача поверхневих вод компенсується якоюсь мірою запасами підземних вод, які збираються в артезіанських басейнах. Артезіанські води містять досить багато солей, і тому їх використовують головно для технічних потреб, обводнення пасовищ.
Природні зони. Своєрідність органічного світу Австралії. Рослинність. Через сухість клімату рослинність на більшій частині Австралії досить бідна. Але вона дуже своєрідна. Майже 75 % видів рослин трапляються тільки в Австралії. Це пояснюється тим, що вона рано відокремилася від інших материків. Рівночасно в Австралії є такі самі рослини, як у Південній Америці та Південній Африці. Це свідчить про те, що сотні мільйонів років тому материки Південної півкулі з’єднував суходіл. Для Австралії характерні численні види евкаліптів, акацій та каузарин із безлистими ниткоподібними гілками, яких немає на інших материках. Евкаліптів налічується кілька сотень видів. Є евкаліпти-велетні висотою понад 100 м. Коріння таких дерев проникає глибоко в землю і, наче потужний насос, “викачує” вологу. Є тут і низькорослі евкаліпти та евкаліпти-чагарники. Листя евкаліптів зазвичай спрямоване ребром до сонячного світла, і тому крона не затінює ґрунту. Такі дерева утворюють світлі ліси.
В Австралії багато корисних рослин, які дають їстівні плоди, ефірні олії, цінну деревину, дубильні речовини. Проте культурні рослини, що їх тут вирощують, завезені з інших материків.
Тваринний світ. Тваринний світ Австралії, як і рослинність, дуже своєрідний. Тут водяться тварини, які давно вимерли в інших місцях земної кулі. Водночас немає тварин, дуже поширених на інших материках, оскільки тваринний світ Австралії та островів віддавна розвивався ізольовано.
Тільки тут є такі тварини, як єхидна і качкодзьоб. Це най примітивніші ссавці. Цікаві вони тим, що виводять малят із яєць, а годують їх молоком як ссавці.
В Австралії багато сумчастих тварин, малята яких народжуються дуже маленькими, і мати доношує їх у сумці, що являє собою складку шкіри на череві. Серед сумчастих особливо поширена родина кенгуру. Велетенські кенгуру досягають 3 м заввишки. Спираючись на міцні задні ноги, вони стрибають у довжину на 8—10 м. Є карликові кенгуру розміром до 30 см. Водяться вомбати, що нагадують наших хом’яків. Великі кенгуру і вомбати, на яких посилено полювали заради хутра, тепер трапляються зрідка. В евкаліптових лісах зберігся сумчастий ведмідь коала. Він живе на деревах і веде малорухомий спосіб життя, тому його називають австралійським лінивцем. На острові Тасманія трапляється рідкісний місцевий хижак — сумчастий диявол.
Багатий, різноманітний і також своєрідний світ птахів. Особливо багато папуг. У лісах водяться красивий птах лірохвіст, райські птахи з яскравим пір’ям, у сухих саванах і напівпустелях — страус Ему.
Є тут ящірки, отруйні змії, у водоймах Північної Австралії — крокодили.
До Австралії всіх свійських тварин завезено з Європи. Деякі з них, скажімо, кролі, здичавіли і так розплодилися, що стали справжнім лихом для сільського господарства — вони плюндрують пасовища, посіви, фруктові сади. Тому жителі вдаються до винищення кролів. Колись до Австралії разом із людиною потрапив собака динго. Він здичавів і став небезпечним хижаком.
Розміщення природних зон. В Австралії переважає сухий і жаркий клімат. Тому більшу її частину (центральну й західну) охоплює зона тропічних пустель і напівпустель з дуже бідною рослинністю. Екваторіальними, субекваторіальними та вологими тропічними лісами вкриті невеликі площі на сході та окремі ділянки на півночі Австралії. Субекваторіальному кліматичному поясові відповідають переважно савани й рідколісся з червоними фералітними і червоно-бурими грунтами. А на південному сході й південному заході материка зростають субтропічні евкаліптові ліси на коричневих грунтах.
