Опис та характеристика рослини льон-довгунець

Льон довгунець – основна прядивна культура в Україні. Вона дає два цінних продукти: волокно і насіння.
Основна продукція льону-довгунця – волокно утворюється у стеблах. Від морфологічних особливостей стебел залежить вихід волокна, кількість якого, залежно від сорту та умов вирощування, може бути 20-30%. У довгих і тонких стеблах волокна більше і воно кращої якості, ніж у товстих і коротких.

Льон – це найстародавніша культурна рослина, яку однією з перших почала використовувати людина. Стебла льону, нитки, мотузки та інші вироби знайдені у будівлях, що відносяться до кам’яного віку. Разом з коноплями льон одягав, годував, зігрівав стародавню людину. Із прадавніх часів, ще до заснування Київської держави, льон, для одержання волокна, олії і виготовлення полотна, вирощували всі племена, що населяли територію сучасної України. Швидке збільшення посівних площ льону відбулось у XIII столітті. Льон прядивний здавна вирощували і в інших країнах світу – у Китаї, Індії, Єгипті, Сирії. Найбільшого розквіту льонарство досягло у 60-80-ті роки минулого століття. У світі тоді було близько 1,5 млн. гектарів льону-довгунцю, в Україні щорічно засівали ним 230-240 тис. га. Урожайність волокна була у нашій державі в межах 5-6 ц/га, насіння 3-4 ц/га. Галузь льонарства в Україні була добре розвинута, причому мала повністю завершений цикл – від вирощування до одержання готових виробів. Урожайність волокна в багатьох господарствах і навіть в районах становила 8-10 ц/га, насіння 5-8 ц/га. Проте, починаючи з 1993 року, стан льонарства в Україні значно погіршився. Посівні площі в 1996-1998 pp. скоротилися до 40 тис. га. Виробництво волокна порівняно з 80-ми роками зменшилося майже в 10 разів. За цей час Китай збільшив площі посіву під льоном-довгунцем до 130 тис. га, Франція з 40 до 80 тис, удвічі зросли вони в Бельгії, втричі в Єгипті. Льон-довгунець поширений у регіонах з вологим і помірним кліматом. Вирощують його переважно у Чернігівській, Житомирській, Київській, Рівненській, Волинській, Львівській, Івано-Франківській, Сумській областях.

Якість льоноволокна набагато вища, ніж у конопель, джута, канатника. За міцністю воно в два рази перевищує бавовняне і в три рази – шерстяне. На текстильних підприємствах із волокна виробляють різні тканини, що відзначаються тривалим строком носіння, дуже гігієнічні, антистатичні, легко перуться, стійкі проти гниття. Це дуже цінний лляний батист, одяг, простині, полотно. Із волокна гіршої якості виготовляють брезенти, мішковину, пакувальні тканини, мотузки, шпагат, нитки, пожежні рукави.
Костриця, яка утворюється при переробці стебел на волокно і є відходом виробництва, використовується для виробництва тепло- і звукоізоляційних матеріалів, паперу, целюлози, меблевих плит, а також як паливо.
У насінні льону-довгунця міститься 35-39% швидковисихаючої олії і до 23% білка. Олія є цінним харчовим продуктом і використовується у харчовій, маргариновій, кондитерській промисловості.
Завдяки вмісту ненасичених жирних кислот (олеїнова, лінолева, лінолінова, ізоліноленова), олія сприяє зниженню вмісту холестерину в крові.
Олія швидко висихає, вона високопридатна для виготовлення оліфи, лаків, фарб. Використовують її також у миловарній, фармацевтичній, електротехнічній, паперовій, гумовій та інших галузях промисловості. Насіння й олію льону використовують також як лікарські засоби. Із олії одержують препарат лінетол для лікування і профілактики атеросклерозу.
Льон має велику кормову цінність. В одному кілограмі насіння міститься 1,8 кормових одиниць. Цінним концентрованим кормом є і макуха – побічний продукт переробки насіння льону на олію, що містить 6-12% жиру, 32-36% легкоперетравних білків. За поживністю 1 кг макухи прирівнюється до 1,2 кормових одиниць. її використовують як важливий компонент при виготовленні комбікорму. За кормовими якостями переважає макуху інших рослин, тому що легко засвоюється тваринами.

Вимоги до температури. Льон-довгунець до тепла малови-могливий, культура помірного клімату, яка потребує помірно теплої, навіть прохолодної погоди без різких коливань температури дня і ночі. Вирощування льону в умовах жаркої погоди (понад 22°С) негативно впливає на ріст стебла у висоту, погіршується якість волокна. Насіння льону починає проростати при температурі 3-5°С, дружні сходи з’являються при прогріванні ґрунту до 7-9°С. Молоді сходи можуть витримувати приморозки до мінус 3,5-4°С. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин становить: у період сходів 9-12°С, у фазі “ялинки” 14-16°С, у фазі цвітіння-формування насіння 16—18°С. Вимоги до вологи. Льон-довгунець дуже вимогливий до вологи. Можна вирощувати лише в зоні достатнього зволоження. Під час проростання насіння поглинає воду в кількості, що рівна його масі. Найбільше води потребує під час інтенсивного росту стебла і цвітіння. Нестача в ґрунті води під час бутонізації та цвітіння призводить до відмирання верхньої частини стебел і навіть загибелі посівів. Після цвітіння льон стає менш вимогливим до вологи. Навпаки, часті дощі в цей період можуть спричинити розвиток грибкових захворювань, вилягання і підгнивання рослин льону. При цьому утруднюється механізоване збирання, втрачається частина врожаю, погіршується його якість. Разом з тим рослини не витримують і надмірного вмісту води в ґрунті. Льон погано росте на перезволожених ґрунтах та на полях з близьким заляганням ґрунтових вод. Транспіраційний коефіцієнт льону-довгунця 400-430. Вимоги до світла. Льон відноситься до культур маловимогливих до світла. Довгий день і відносно невелика інтенсивність сонячного світла – обов’язкова умова для нормального росту і розвитку рослин цієї культури. Рання сівба і зменшення тривалості дня сповільнюють процеси розвитку рослин, завдяки чому стебла стають довшими. Найкращою для льону є хмарна погода, густі посіви, при яких виростають тонкі малорозгалужені стебла, що містять велику кількість волокна високої якості. При інтенсивному сонячному освітленні посилюється гілкування, що зменшує технічну довжину стебла. Вимоги до ґрунту. Льон-довгунець потребує структурного родючого і окультуреного ґрунту з слабокислою реакцією (рН 5,9-6,5). Найкраще росте на дерново-підзолистих суглинистих або суглинисто-супіщаних ґрунтах. Льон також дає добрі врожаї на удобрених дерново-підзолистих супіщаних і дерново-буроземних ґрунтах. Малопридатні для нього легкі піщані й супіщані ґрунти, оскільки вони бідні на поживні речовини і погано утримують вологу. На піщаних ґрунтах льон страждає від посухи. Важкі глинисті ґрунти повільно прогріваються навесні, після дощу утворюють кірку, яка є перешкодою для виходу на поверхню ґрунту ніжних проростків льону. Не рекомендується сіяти льон на кислих торфових ґрунтах. На вапнякових ґрунтах формується грубе і крихке волокно.

Будова рослини

Стебло гладеньке, циліндричне, тонке. Залежно від різновидності має висоту від 15—20 до 100—120 см, розгалужується тільки зверху.Стебло світле або сизо-зелене.

Листки сидячі, ланцетні, цілокраї, зелені або сизі, густо розміщені на стеблі почергово, гладенькі, із восковим нальотом, 26—30 мм завдовжки і 2—4 мм завширшки.

Коренева система стрижнева. Головний корінь проникає у грунт на глибину більше 1 м. По всій довжині головного кореня утворюється бічне коріння першого порядку, яке в результаті послідовного гілкування досягає п’ятого-шостого порядку. Характерною особливістю кореневої системи є густе розміщення бічних коренів першого порядку зверху головного кореня не глибше 30 см. Льон у зв’язку з цим характеризується слабким розвитком кореневої системи, яка не перевищує 9—15% надземної маси рослини.

Суцвіття — зонтикоподібні китиці, розміщені на верхівці стебла і його бічних розгалуженнях. Квітка п’ятірного типу, симетрична, складається із чашечки, що має п’ять загострених зелених чашолистиків із війками по краях, віночка, який складається з п’яти пелюсток голубого кoльору, звужених до основи,і п’яти тичинок із синіми або рідше жовтими пиляками, п’ятигніздої зав’язі, яка зверху має п’ять стовпчиків. Відомі форми льону з білими, рожевими або фіолетовими квітками. Льон належить до самозапильних рослин, хоч не виключається і перехресне запилення за допомогою вітру і комах.

Насіння яйцеподібної форми, з вузьким, трохи загнутим носиком, коричневе з різними відтінками. Відомі форми льону з жовтим або оливковим насінням. Поверхня блискуча, гладенька, слизька. Довжина 3,2—4,8, ширина 1,5—2,2 мм. Маса 1000 насінин — 3,5—6,5 г. Насінина складається з оболонки, ендосперму і зародка. Зверху вона покрита тонкою оболонкою, яка складається із шести шарів: кутикули, епідермісу, шару клітин повітроносної паренхіми, шару кам’янистих клітин, другого шару клітин паренхіми й пігментного шару, від якого залежить коричневе забарвлення насінини. Під оболонкою знаходиться ендосперм, багатий на білки та олію. Всередині насінини знаходиться зародок, який складається з короткого корінця, двох сім’ядольних листочків і бруньки між ними.

Квіти строго пятерні. Крім 5-ти розвинутих тичинок, є 5 недорозвинених у вигляді зубчиків чи ниток, що розміщені проти листя; завязь цільна.

Плід — п’ятигнізда, округла, зверху загострена коробочка. Повними перегородками вона поділяється на п’ять гнізд, а кожне гніздо неповними перегородками — на дві частини, в яких утворюється, як правило, по одній насінині. В нормально розвинутій коробочці може бути не більше 10 насінин.

Технологічні основи вирощування льону-довгунця в Україні

Розміщуючи льон у сівозміні, необхідно враховувати, що він погано витримує часте повернення на попереднє місце.

Спостерігається так звана льоновтома: урожайність і якість льону різко знижуються, а іноді він навіть гине внаслідок значного накопичення у ґрунті патогенів (збудників фузаріозу, антракнозу і поліспорозу). Серед ефективних засобів уникнення льоновтоми найпершим є дотримання чергування полів у сівозміні з поверненням культури на попереднє поле не раніше ніж через 6–7 років.

Із рекомендованих попередників льону-довгунця кращими в умовах України є озимі зернові культури, які вирощувалися по пласту багаторічних бобових трав, та ярі зернові після удобрених просапних культур. Зернові не пошкоджую­ться збудниками хвороб льону і сприяють очищенню грунту від фітопатогенів. Крім того, у санітарних цілях після збирання зернових культур слід засівати поле, на якому планує­ться висівати льон, проміжними культурами із сімейства капустяні (ріпак, суріпиця), ризосферна мікофлора яких позитивно впливає на біологічну активність грунту, знижує її інфекційний потенціал. Висівають льон також після картоплі, коренеплодів, гороху.

Пласт багаторічних трав як попередник льону часто поступається своєю активністю пласту озимих культур, після яких його розміщують. Зумовлено це тим, що після бобових трав (на Поліссі — конюшини) ґрунт збагачується рухомим азотом, який стає причиною вилягання волокна й погіршення його якості. Тому багаторічні трави як попередник можуть бути використані тільки на бідних, слабоокультурених грунтах.

Льон-довгунець виявляє високу реакцію на внесення добрив, що пояснюється недостатньою фізіологічною активністю його кореневої системи, високим виносом урожаєм елементів живлення та коротким періодом вегетації і нерівномірністю їх засвоєння впродовж вегетації. Необхідно дотримуватися розробленої для кожного господарства системи удобрення та уникати надлишкового внесення азотних добрив, які збільшують тривалість вегетаційного періоду і сприяють розвитку ряду захворювань.

Льон краще росте й розвивається на слабокислих грунтах (рН — 5,0–5,5). Крім того, в кислих сповільнюються мікробіологічні процеси, порушується баланс між корисною і патогенною грунтовою мікрофлорою у бік накопичення грибкової інфекції. Таким чином, вапнування не тільки створює сприятливі умови для розвитку льону, але і пригнічує розвиток збудників грибкових хвороб.

На дерново-підзолистих ґрунтах Полісся, які мають підвищену кислотність ґрунтового розчину, льон-довгунець позитивно реагує на внесення невеликих норм вапна: за рН 4,5 і менше — 2,5–3 т/га; рН 4,6–5,0–2–2,5 т/га; рН 5,0–5,5–1,5–2 т/га. Вносити вапно краще під попередник. Вапнування кислих грунтів є ефективним заходом з обмеження шкідливості фузаріозу льону.

Але, з іншого боку, надлишок кальцію сприяє виникненню кальцієвого хлорозу (бактеріозу), тому що ускладнює поглинання калію, магнію, бору, цинку, які переходять у важкодоступні малорухливі з’єднання. Негативний вплив вапнування на льон можна нейтралізувати завчасним внесенням вапна (за 2–3 роки до посіву, під попередник), внесенням калійних добрив із підвищеними нормами (на 15–20%), мікроелементів, рівномірним розподілом вапна полем, вапнуванням доломітовим борошном, що містить магній.

Внесення мінеральних добрив — один із найбільш складних і відповідальних елементів агротехніки. Льон менше інших культур засвоює поживних речовин, але в той же час має підвищені вимоги до забезпеченості грунтів поживними речовинами. Це пояснюється тим, що коренева система не здатна засвоювати поживні речовини з важкорозчинних сполук. Як брак, так і надлишок елементів живлення негативно позначається на фізіологічному стані рослин і стійкості їх до хвороб.

Так, особливо надлишок азоту викликає посилений розвиток пухких тканин, найбільш уразливих для патогенів (іржа, антракноз), а також нестійких до вилягання. А на полеглому льоні сильно розвиваються сіра і біла гнилі. Надлишок фосфору сприяє ураження льону поліспорозом та іржею, а калію — підвищує стійкість до хвороб. Тому дози NРК повинні встановлюватися згідно з картограмою, попередника і запланованого врожаю, а також з урахуванням біологічних особливостей сортів та їх чутливості до умов живлення. Для формування вирівняного стеблостою льону переважніше внесення добрив під зяблеву оранку.

Внесення мікроелементів є ефективним прийомом підвищення урожаю і якості льонопродукції на дерново-підзолистих грунтах, особливо з реакцією середовища, близькою до нейтральної, що знижує ураженість рослин льону кальцієвим хлорозом (бактеріозом) більш ніж удесятеро, а іноді у 100 разів і збільшує врожай на 30%.

З органічних добрив можна використовувати під льон перегній-сипець (до 10 т/га під зяблевий обробіток), гноївку (3–5 т/га під весняну культивацію), пташиний послід (0,6–0,8 т/га під весняну культивацію). Гній, торфогнойові компости зазвичай вносять під попередник. Безпосереднє їх внесення під льон часто призводить до формування невирівняного стеблостою, вилягання рослин і погіршення якості волокна.

Слід уникати розміщення льону на перезволожених полях, із метою зменшення ураження культури фузаріозом, іржею, поліспорозом.

Дуже важливим є передпосівний обробіток грунту, під час якого не слід допускати пересихання поверхневого шару, він повинен бути добре вирівняним та закоткованим перед сівбою. Правильно проведений основний обробіток грунту (з урахуванням механічного складу, попередника, засміченості) — дієвий захід боротьби з бур’янами, які, з одного боку, є резерваторами інфекції фузаріозу, поліспорозу, а з іншого, забирають у рослин льону вологу, світло, поживні речовини. У разі розміщення льону по зернових попередниках після їх збирання слід провести лущення стерні на глибину 6–8 см, а через 2 тижні — зяблеву оранку плугами з передплужниками на глибину орного горизонту — 18–22 см, потім, з інтервалом 2–3 тижні — культивацію на глибину 8–10 см. На полях, засмічених кореневищними бур’янами, лущення стерні не виконується, а бур’яни, що вегетують, обприскують відповідним гербіцидом, і через два тижні орють, а потім культивують.

Льон необхідно сіяти в оптимальні строки, що забезпечує більш дружні сходи. Ранні посіви менш чутливі до ураження збудниками хвороб. Сіяти його рекомендовано починати у ранні строки, як тільки ґрунт перестає налипати на знаряддя і добре обробляється, що буває під час його прогрівання на глибину 10 см до 5–6 °С.

Захист посівів льону

Відповідно до «Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні» під час догляду за посівами для обмеження шкідливості антракнозу і пасма рослини обприскують у фазі «ялинки» фунгіцидом на основі діючої речовини беноміл, 500 г/кг. У цей період для обмеження шкідливості таких хвороб, як іржа, антракноз, фузаріоз тощо, посіви льону рекомендовано обробляти хлорокисом міді, 90% з. п. (2,2 кг/га). З метою зниження ризику появи кальцієвого хлорозу можна додавати мікроелементи (борну кислоту — 0,3 кг/га і сірчанокислий цинк — 0,3–0,5 кг/га).

Захист льону від хвороб під час збирання культури, з метою отримання здорового насіння та якісного волокна льону, повинен включати такі заходи: за тиждень до збирання — проведення апробації насіннєвих ділянок. Посіви, уражені фузаріозом понад 5% і комплексом хвороб більш як на 30%, а також, де є пасмо, використовувати на насіння не дозволяється. Перед збиранням необхідно провести знезараження тари, машин, зерносховищ, сушильних пунктів.

Надзвичайно важливим є своєчасне збирання льону, щоб уникнути інфікування пасмом, запобігти сильному розвитку антракнозу та інших хвороб. Для контролю фузаріозу важливим є недопущення перестою льону в полі. З метою отримання високих і якісних урожаїв волокна льону необхідно збирати на початку фази ранньої жовтої стиглості і закінчувати не пізніше фази жовтої стиглості (цей період триває 8–12 днів).

Рання жовта стиглість настає приблизно через 25–30 днів після цвітіння. Насіннєві ділянки необхідно збирати у фазі жовтої стиглості, яка настає через 35–40 днів після масового цвітіння. Насіння, отримане у цей час і висушене за оптимальних умов, має високу схожість (94–97%), незначно заражене грибковими хворобами. Забороняє­ться льоносолому розстилати на полях сівозміни, особливо на багаторічних травах, а також на місцинах і низинах, які погано провітрюються, тому що залишки трести, уражені хворобами, інфікують грунт.

Після збирання льону рекомендовано провести зяблеву оранку, з метою обмеження поширення хвороб. Перед оранкою поля ретельно очистити від післяжнивних решток (полови, трести тощо).

Насіння очищують, сортують, забезпечують йому повітряний обігрів. Під час цих заходів потрібно не допускати його пересушування і травмування. Зберігати його слід за вологості не вище 13%, інакше воно може вкритися нальотом цвільових грибів, на яких розвивається борошняний кліщ, що є переносником хвороб.

Ігор СТОРЧОУС, канд. с.-г. наук
спеціально для газети “Агробізнес Сьогодні”