Помер той – помре і цей. Чому сьогодні так важливо переглянути фільм “Смерть Сталіна”

70 років тому помер Йосип Сталін, один із найкривавіших диктаторів ХХ століття. І хоча зараз нікому не спаде на думку називати “ефективним менеджером” Пол Пота або захоплюватися економічним генієм Гітлера, у сьогоднішній росії найдивовижнішим чином повернувся культ особистості Сталіна. Тим більш актуальними є такі твори, як графічний роман Фаб’єна Нурі “Смерть Сталіна” та його екранізація майстром політичної сатири Армандо Іануччі. Чому саме, читайте в матеріалі “Телеграфа”.

Смішний та страшний урок історії

Сюжет цієї історії та її фінал усім нам відомі із підручників. Після смерті Сталіна розгортається запекла боротьба за владу між найближчим оточенням керманича: Хрущовим, Берією, Молотовим та іншіми. Найсильнішим спочатку видається всемогутній голова НКВС Лаврентій Берія, який зібрав компромат на усіх конкурентів. Але його переграє Хрущов: він повів власну інтригу за спиною Берії, об’єднавши інших членів Політбюро і заручившись підтримкою маршала Жукова.

І хоча сценарист графічного роману Фаб’єн Нурі дозволив собі вільне поводження з окремими історичними фактами, а художник Тьєрі Робен надав історичним постатям карикатурних рис, ця абсурдистська реконструкція боротьби за владу навколо труни Сталіна передає головне: злочинну природу будь-якої тиранії, не лише радянської.

Навіть у Франції, де нікого не здивувати коміксами на політичні чи історичні теми, книга мала великий успіх і зібрала купу спеціальних призів – у тому числі за найкращий історичний графічний роман (фестиваль BD Boum, Франція, 2012) та премію Les Dossiers de la bande dessinée 2010 року за найкращий сценарій.

Обкладинка графічного роману

За словами сценариста Фаб’єна Нурі, він задумав комікс про смерть “червоного монарха”, коли успадкував бібліотеку свого діда, великого шанувальника історії: серед інших книг там був десяток досліджень про Сталіна.

“Я сказав собі, коли помер цей хлопець, мали бути великі заворушення та смертельна боротьба за владу. Так що я почав працювати над цією історією, але спочатку в стилі Джона Ле Карре: агенти КДБ, пістолети з глушниками, змови”, — згадував Нурі.

Але потім він упіймав себе на тому, що чим сильніше занурювався в цей страшний матеріал, тим смішніше йому здавалася “політична криза на найвищому рівні, в яку залучена купка божевільних, алкоголіків та масових вбивць”.

“Робота над цією книгою дала мені важливий урок, — розповідав Фаб’єн Нурі. — Що диктаторів, незважаючи на все зло, яке вони завдали, не тільки бояться і ненавидять. Їх насправді любить народ. Це дуже сумне і збочене кохання, але його не можна заперечувати. Сталіна любили і люблять досі, наскільки я чув”.

У свою чергу художник Тьєрі Робен давно мріяв створити мальовану біографію Сталіна і навіть почав роботу, але відступив перед вагою задуму. Як він зізнався у передмові до видання графічного роману, для цього потрібно було б намалювати як мінімум тисячу сторінок. Тож їхня зустріч із Нурі була зумовлена.

Заборонений фільм

Екранізація графічного роману вийшла на екрани у 2017 році і одразу ж ви викликала істерику в росії – у рф, білорусі та Китаї цей фільм заборонений досі. Що не дивно. Режисер Армандо Іануччі, який присвятив життя політичній сатирі на ТБ (його найвідоміша робота, серіал “Віце-президент”, витримав сім сезонів), перетворив графічний роман на дуже смішний та неполіткоректний фарс.

У ролі Хрущова – відомий ролями гангстерів Стів Бушемі (по центру)

У фільмі вільно поєднується страшне, смішне та абсурдне, причому часто в межах однієї сцени. Наслідуючи літері (та картинці) графічного роману, Іануччі показує кремлівську верхівку бандою ідіотів, інтриганів, п’яниць та вбивць, ні на хвилину не даючи глядачам забути про те, що в руках цих нелюдів зосереджена влада над мільйонами громадян.

І хоча творці фільму часом скочуються в карикатуру, два центральні персонажі, які смертельно схльоснулися за владу – Хрущов у виконанні маститого Стіва Бушемі (“Скажені пси”, “Підпільна імперія”) та Берія, якого зобразив знаменитий театральний актор Саймон Рассел Біл, у фіналі з блазнів перетворюються на майже трагічні фігури, що надає фільму додаткової глибини. Хоча не слід забувати, що реальний Микита Хрущов був набагато мерзеннішим персонажем, ніж привабливий упир у виконанні Бушемі.

Досвід перегляду цього фільму дає потужний терапевтичний ефект, який вартий усіх перейменованих у рамках декомунізації вулиць Києва.

До речі, про Київ – фільм частково знімався у столиці України, а в одній із головних ролей можна побачити колишню українку та екс-дівчину Бонда Ольгу Куриленко. Так, київська мерія у кадрі зображує зловісну будівлю НКВС на московській луб’янці, сцени нічних арештів знімали в одному із дворів на вулиці Гончара, а в масовку набрали столичних акторів. Що зробило фільм ще достовірнішим: гострохарактерні маски головних персонажів виглядають особливо гротескними порівняно з простими обличчями масовки, з такими знайомими слов’янськими рисами.

Як показали події останнього року, згодом цей фільм стає все більш актуальним: на вершині піраміди російської влади все ті ж ідіоти, п’яниці та вбивці, які продовжують плести інтриги та занурюють навколишній світ у кривавий хаос. При цьому самі вони не помічають, що перетворилися на огидні карикатури на людей, які нібито зійшли зі сторінок графічного роману Фаб’єна Нурі і Тьєрі Робена. Але нічого, як говорить відомий мем, помер той — помре і цей.

Річниця смерті Сталіна: який слід залишив радянський тиран

66 років тому, 5 березня 1953 року, помер Йосип Джугашвілі, більш відомий як Сталін. Цією людиною захоплювалися в СРСР, цю людину возвеличує сучасна російська пропаганда, однак в українській історії він залишив кривавий слід.

Як помирав Сталін

Сталін захопив владу в СРСР на початку 20-х років XX століття. Деякі історики припускають, що саме він є причетним до смерті попереднього вождя Володимира Леніна. У підсумку цей тиран керував країною близько 30 років і позиціонував себе як переможець у всіх сферах, в тому числі і у Другій світовій, точніше у Великій вітчизняній, як нарекла радянська пропаганда невеликий період протистояння Союзу з нацистською Німеччиною. Крім того, колишній радянський лідер запам’ятався жорстким знищенням усіх незручних людей як серед верхівки, так і серед простого народу.

Але помирав Сталін зовсім не як велика людина та вождь могутньої держави. За день до смерті тодішній керівник СРСР запросив на вечерю, яка відбулась на ближній дачі, своїх найближчих соратників – Берію, Булганіна, Маленкова та Хрущова. За спогадами останнього, тоді Сталін почувався добре та мав прекрасний настрій. Однак вже 1 березня його тіло виявив охоронець на підлозі їдальні поблизу столика з телефонами. Сталін був у піжамі та лежав у калюжі власної сечі. Відтак, його перенесли на диван, аби він міг оговтатися: очі політика були відкритими, а дихання прискореним.

Георгій Маленков, Лаврентій Берія, Микита Хрущов і Йосип Сталін

“Все, що відбувалося далі, в поясненнях різних людей було описано по-різному. Зрозумілим є одне, що було повідомлено Ігнатьєву, який очолював Міністерство державної безпеки. Іноді вважають, що перед смертю Сталіна всі кінці зводилися до Берії – це не так. Ігнатьєв доповів своєю чергою Берії, Маленкову, Хрущову. Ці люди приїжджали, від’їжджали, було кілька візитів. Причім є цікава деталь: охорона потім згадує, що коли Маленков вперше підходив до дивану, на якому лежав Сталін, він йшов навшпиньках, але у нього були нові туфлі, які скрипіли. Тоді він зняв туфлі, узяв їх під пахву та в такому вигляді підійшов до тіла ще живого Сталіна, намагаючись перевірити, як той почувається. Лікарів викликали тільки ввечері 2 березня, і вони відразу визначили, що це був масивний інсульт. Навіть сьогодні це захворювання важко вилікувати”, – розповідав свого часу історик-публіцист Рафаель Гусейнов в ефірі “Радіо Свобода”.

Так, за свідченнями кардіолога, професора Павла Лукомського, права рука вождя не функціонувала, як і була паралізованою ліва нога, і він навіть не міг говорити. Лікарі робили все можливе, щоб поліпшити дихання та кровообіг, але позитивна динаміка не спостерігалася та Сталіну ставало ще гірше: піднявся тиск, з’явилася аритмія, хоча подеколи були слабкі проблиски свідомості. Про хворобу та стан свого керівника Радянський Союз дізнався 4 березня, коли про це сповістили на радіо 4 березня, а вже 5 числа серце “вождя народів” перестало битися.

Зауважимо, що тоді усі найкращі медики СРСР сиділи у в’язницях, в тому числі навіть особистий лікар Сталіна академік Виноградов, відтак радянського лідера цими днями оглядали лише ті, хто залишився на свободі. Також, на переконання істориків, його стан почав погіршуватися ще в 1946 році, оскільки як і поведінка, так і графіки тодішнього господаря Кремля суттєво змінилися. На здоров’я Сталіна могла вплинути і різка відмова від тютюну, а курив він до цього близько 50 років.

Похорон Сталіна відбувся 9 березня. Тоді на цей траурний захід зібралася не лише величезна кількість простого народу, а й силовиків. Відтак, не обійшлося без інцидентів – в районі Трубної площі утворилася тиснява, в якій, за різними даними, загинуло від кількох сотень до кількох тисяч осіб. Сама ж процесія пройшла від Будинку Союзів до Мавзолею, а за труною йшли члени Президії ЦК КПРС, сім’я, члени та кандидати в члени ЦК, депутати Верховної ради СРСР, очільники делегацій братніх компартій і почесний військовий ескорт. Тіло Сталіна було поміщено на загальний огляд у Мавзолей Леніна, який потім було перейменовано на “Мавзолей В. І. Леніна та Й. В. Сталіна”.

Похорон Сталіна: відео американського майора Манхофа

Сталін і Україна

Радянський диктатор однозначно залишив кривавий слід в українській історії. Упродовж 30-х років Сталін не лише знищив українське селянство (за різними підрахунками, внаслідок Голодомору 1932-33 загинули від 3,3 до 4,5 мільйона українців), а й тиснув на українську інтелігенцію – деякі науковці та митці були змушені емігрувати, а решта (понад 650 тисяч осіб) зазнала шалених репресій.

“Терор широко використовувався як засіб совєтизації Західної України після її інкорпорації до складу УРСР восени 1939 р. На приєднаних землях впродовж 1939-1941 років було здійснено три спецоперації з масової депортації представників “класово ворожих груп” в основному поляків і українців. Загалом репресії охопили 1,2 мільйона осіб (з них українців – до 500 тисяч), тобто до 10 відсотків місцевого населення. Американський історик Ян Грос підрахував, що на території Західної України від репресій загинуло в 3-4 рази більше місцевої людності, ніж на окупованій німцями частині Польщі, яка за площею була вдвічі більшою. На західних землях, як і на східних, було встановлено однопартійну політичну систему, здійснено націоналізацію промисловості, а зрештою і колективізацію селянських господарств. Дещо згодом, після Другої світової війни, влада ліквідувала Українську греко-католицьку церкву. “Возз’єднання” супроводжувалося уніфікацією населення за етнічною ознакою. З території Східної Галичини, Волині та Північної Буковини до Німеччини було виселено понад 160 тисяч німців-колоністів. До Румунії відправлено 200 тисяч румунів, натомість з окупованих польських земель та Румунії на радянську територію переселено кілька десятків тисяч євреїв”, – розповів український науковець Владислав Верстюк.

Знищення українського населення відбувалося й під час і після Другої світової війни. Так, в 1946-1947 роках стався третій Голодомор в українській історії, в результаті якого загинуло близько мільйона осіб. Такими жорстокими методами, а саме відбираючи в селян хліб, Сталін і вся радянська влада хотіли відбудувати зруйновану війною країну. А вже наприкінці 40-х – на початку 50-х років страшного удару зазнали українські література та культура – органи цензури зобов’язали бібліотечних працівників вилучити з відкритих фондів 1,1 мільйона примірників “політично шкідливої” літератури , а самі письменники отримували тюремні терміни від 15 до 25 років позбавлення волі. Загалом у повоєнні роки було репресовано 200 з 240 членів Спілки письменників України, і кількість засуджених постійно зростала аж до смерті Сталіна.

Щодо початку самого військового конфлікту, то сучасні історики у цьому також звинувачують Сталіна, який намагався поділити світ із Гітлером. СРСР навіть розпочинав свою участь у Другій світовій на боці нацистів і за домовленістю з ними окупував частину Польщі та анексував Буковину, Молдову та Бесарабію, які тоді належали Румунії.

Проте взаємини між Німеччиною та СРСР погіршилися в 1941 році, коли перші почали бомбардувати радянські міста та йти на них наступом. У зв’язку з цим радянський уряд дав вказівку місцевим органам влади та парторганізаціям знищувати все, що не вдалося евакуювати: устаткування заводів, фабрик, колгоспну техніку, реманент, палити збіжжя, сільськогосподарську рослинність. Так, під час евакуації радянська влада підірвала Дніпрогес у Запоріжжі, в тодішньому Дніпропетровську було підірвано хлібокомбінат разом з робітниками, в Одесі під час відступу Червоної Армії було затоплено приморськi квартали разом з жителями, а поранених червоноармійців скинули в море разом з санітарними машинами, з Харкова своєю чергою вивезли представників інтелігенції, щоб спалити в закритому будинку, а в Умані живими замуровували людей в льоху. Після війни тих українців, хто потрапляв до полону, вважали “ворогами народу”.

Культ Сталіна в Росії

Останніми роками в Росії завдяки її президенту починає відроджуватися культ Сталіна, хоча він здійснив багато кривавих злочинів і проти росіян, зокрема. Але у путінській Росії цього не помічають і починають відкривати не лише музеї, а й меморіальні дошки та різні монументи. За останні десять років на території нашої східної сусідки з’явилося близько тридцяти новеньких пам’ятників тирану, останній з яких було встановлено 9 травня 2017 року в Ставропольському краї.

Окрім цього всього, російська пропаганда прославляє діяльність Сталіна, як і весь Радянський Союз, роблячи їх чи не найкращим, що траплялося в історії людства. Створюються документальні передачі, фільми, про Сталіна говорять на ТБ. Підхоплює ці настрої і російська молодь, яка скуповує не лише одяг з комуністичною символікою та інші речі з зображенням радянських вождів, перш за все зі Сталіним, а й бере участь у різноманітних так званих “першотравневих демонстраціях”, де заявляє, що хоче повернути СРСР. Також і політика самого Путіна є дуже схожою на радянську.

Портрет Сталіна в анексованому Севастополі 9 травня 2017 року

Сталін у масовій культурі сьогодні

Наразі у світі нараховується близько 170 бюстів і пам’ятників Сталіну, в тому числі і в Україні, хоча більшість із них встановлено у Грузії, в місцевості, де він народився, та в Росії. Щоправда, монументи радянському вождю можна також побачити у США, Бельгії, Нідерландах, Балтійських країнах, Чехії, щоправда, вони там є або частиною музейних експозицій, або приманкою для туристів. Ідеологічне ж значення пам’ятники Сталіну досі не втратили у Китаї та Монголії.

Загалом світ сприймає Сталіна як історичну постать, що свого часу перемогла Гітлера та керувала найбільшою у світі країною. Крім того, вождь перетворився на певний мем, як усе комуністичне та радянське. Про нього знімають комедії, його висміюють у гумористичних передачах і його тролить молодь на псевдокомуністичних вечірках. Тобто, сьогодні Сталіна не бояться – сьогодні над ним сміються.