Коли Карл повернеться із військового училища

Коли Карл Великий став королем, із півночі та північного сходу франкську державу оточували землі германських племен, передусім саксів; на півдні знаходилась Іспанія, захоплена арабами-мусульманами; на сході жили авари та слов’яни. Війська монарха здійснили 53 походи, 27 з них очолював особисто король.

Успіхам Карла сприяла найсильніша на той час армія, ядром якої була важка кіннота, створена Карлом Мартеллом.

Насамперед, Карл Великий у 773-774 pp. остаточно знищив Лангобардське королівство, приєднавши його землі до своєї держави. Згодом, 778 p., він розпочав тривалу і важку війну з арабами. Лише у 801 р. після численних поразок і перемог Карл остаточно приєднав до своєї держави землі на південь від Піренеїв і до річки Ебро.

Найтривалішими і найважчими були війни проти саксів, що тривали протягом 30 років (772-804).

На південному сході 788 р. Карл захопив велике Баварське герцогство. Воював проти слов’янських народів, а згодом уклав з ними союз проти аварів і розпочав війну (788-803) з Аварським каганатом — державою, утвореною кочовиками-аварами у Паннонії. Вояки Карла Великого розгромили аварів, і Аварський каганат зник із карти Європи.

У результаті завоювань Карла Великого під його владою опинилася територія, що розмірами нагадувала колишню Західну Римську імперію.

Школярі у новому навчальному році можуть навчатися у кілька змін – Шкарлет

В умовах воєнного стану очну форму навчання у закладах освіти відновлять лише за умови наявності бомбосховищ.

Якщо у них бракуватиме місця на всіх учнів, запровадять кілька змін, повідомив Міністр освіти та науки Сергій Шкарлет в ефірі Єдиного телемарафону 3 липня.

“Якщо в бомбосховищі, в укритті не вистачає місця на всіх учасників освітнього процесу, є рекомендація щодо розділення освітнього процесу на декілька змін – дві зміни, наприклад.

Є рекомендація стосовно формування змішаного навчання, де деякі дисципліни будуть вивчатися онлайн, деякі дисципліни – офлайн, в тому числі застосовуючи змінність освітнього процесу“, – сказав Шкарлет.

Він додав, що очне навчання впроваджуватимуть лише за згоди з обласними та Київською військовими адміністраціями.

За потреби крім очної форми можуть запровадити змішану або дистанційну (у разі небезпеки регіону).

Якщо батьки мають сумнів щодо безпекової ситуації та не хочуть віддавати дитину на очне навчання, вони можуть обрати іншу форму:

• дистанційку;
• індивідуальний графік;
• екстернат(дитина самостійно опановує шкільну програму).

Сергій Шкарлет наголосив, що освітні заклади, які повернуться до очної форми навчання матимуть “паспорт безпеки”. Тобто затверджений план евакуації з розрахунком добирання до бомбосховища. Батьків та дітей проінформують щодо умов навчання.

Очільник освітнього міністерства додав, що вчителі, які зараз перебувають за кордоном будуть змушені повернутися в Україну, якщо їхній освітній заклад повернеться до очної форми навчання.

Якщо ж керівництво школи ухвалить дистанційну роботу, тоді викладачі зможуть продовжити працювати віддалено.

Література середньовічної Європи

На розвиток літератури й культури Західної Європи в середні віки надзвичайно вплинуло християнство, а також антична спадщина, яку в той час переосмислювали по-новому.

У літературі європейського середньовіччя визначають два основні етапи: 1) ранній (IV-X ст.) — час розпаду родового устрою й зародження феодальних відносин: панування різних форм фольклору, розвиток героїчної епічної народної поезії; 2) зрілий (XI-XIV ст.) — епоха розвинутого феодалізму, панування дворянства та церкви: формування писемних літератур (клерикальної, лицарської, міської), розвиток оригінальних жанрів, поступове формування національних мов, їх розподіл на романські й германські.

Одним із поширених жанрів доби Середньовіччя був героїчний епос. У середні віки носіями епічної традиції були професійні співці: жонглери — у Франції, шпільмани — у Німеччині, хуглари — в Іспанії. У кожній країні героїчний епос формувався століттями й має свої зразки: у Франції — «Пісня про Роланда», у Німеччині — «Пісня про Нібелунгів», в Іспанії — «Пісня про мого Сіда» тощо. Основний зміст героїчного епосу — зображення боротьби за волю народу та віру.

Під впливом християнської релігії в середньовічній Європі активно розвивалася клерикальна література. Спочатку її створювали латиною, а з XI ст. романськими й германськими мовами. До клерикальної літератури належать численні житія святих, прозові й віршовані твори, тексти гімнів і молитов, поеми й вірші на сюжети християнської міфології, заклинання.

У цей період розвивалася й світська, зокрема міська, література, де знаходимо чимало форм народно-сміхової культури.

Вплив християнства позначився й на розвитку драматургії середніх віків. Театр у добу Середньовіччя відігравав виняткову роль. Провідним жанром середньовічної драматургії була містерія, у якій розігрували сюжети Біблії. Популярним жанром середньовічної літератури був також міракль, що розвивався в XIII-XIV ст. Сюжети міраклів — це «чудеса» святих або діви Марії. Релігійно-дидактичну мету мали й мораліте — невеличкі п’єси на різні морально-етичні та церковні теми, що поширились у Західній Європі в XIVXV ст.

У середньовічну добу були популярними численні хроніки, у яких знайшли відображення факти з життя королів, знатних лицарів і феодалів. У хроніках розповідалося про хрестові походи, війни, про діяльність видатних особистостей.

«Роман про Трістана та Ізольду» є яскравим прикладом лицарського роману доби Середньовіччя. Для нього характерні такі ознаки: 1) увага до світського життя людини та її почуттів; 2) відображення релігійних уявлень того часу; 3) використання мандрівних сюжетів і мотивів; 4) вільний стиль оповіді; 5) живі діалоги; 6) яскраві психологічні портрети персонажів; 6) формування оповіді довкола життєвої історії з мотивами випробування, долі, провидіння та ін.

На півдні Франції, у місцевості Прованс, в XI-XII ст. була створена чудова поезія, яку в історії літератури називають провансальською, або куртуазною, лірикою (з фр. amour courtois — шляхетний, ґречний, лицарський). Куртуазність передбачала побожне схиляння лицаря перед коханою жінкою, оспівування її краси й чеснот, служіння та відданість Дамі серця (якою могла бути навіть заміжня жінка).

Творцями куртуазної лірики були трубадури. Вони належали до різних соціальних груп, серед яких — заможні феодали та їхні васали, священнослужителі й купці. Провансальська лірика в Європі — це перший досвід авторської лірики народною мовою. Серед трубадурів найвідомішими були Бернард де Вентадорн, Бертран де Борн, Джауфре Рюдель та ін. До сьогодні дійшло понад 2500 пісень трубадурів. Розквіт їхньої лірики припадає на XII—XIII ст. У куртуазній поезії оспівували мотиви щасливого й нерозділеного кохання, радощі й печалі, лицарське служіння Дамі серця тощо.

Ще одна яскрава сторінка середньовічної літератури — поезія вагантів. Ваганти (з латин. vagantes — мандрівні люди), або голіарди (зі старофр. goliord — блазень) — мандрівні ченці, школярі, студенти Західної Європи XII-XIII ст., автори вільнодумної та життєлюбної лірики, яку створювали латиною.

Навчаючись у різних європейських містах, ваганти знали, що таке бідність і приниження, тому не прикрашали життя, а розповідали про нього правдиво й весело. Прикрощам долі вони протиставляли вільне братство й свободу мислення. Ваганти, на відміну від простого люду, прекрасно знали твори античної класики й історії, які тоді вивчали в усіх освітніх закладах Європи. Освічені й розумні, середньовічні студенти утверджували велику роль розуму, а в процесі пізнання, як вони вважали, людина має бути вільною у своїх думках, мріях і почуттях.

Дж. Уотерхаус. Трістан та Ізольда. 1916 р.

Дуже багато їхніх творів набули викривального та сатиричного змісту. У такий спосіб ваганти намагалися протистояти догмам свого часу, обмеженням духовного єства людини, що панувало за часів середньовіччя.

Основними мотивами лірики вагантів є радість життя, молодість, свобода в мисленні та вчинках, братерство, пізнання світу, викриття всього того, що суперечить інтересам людини.

Найвідомішими збірками вагантів є «Кембриджські пісні» (XI ст.) і «Буранський збірник» (XIII ст.). Автори більшості творів цих видань невідомі.

Cтуденти всіх вищих навчальних закладів Європи й тепер співають (як латиною, так і в перекладах) гімн студентів «Gaudeamus», який виник у XIII—XIV ст. в Гейдельберзькому або Паризькому університеті. Тривалий час пісню передавали з уст в уста, тому вона має кілька варіантів. Уперше її записали в 1776 р. У XV ст. обробку цієї мелодії зробив фламандський композитор Окенгейм.

Сучасні студенти

• 1. Назвіть провідні жанри середньовічної літератури Західної Європи.
• 2. Які твори належали до героїчного епосу?
• 3. Яку роль у добу Середньовіччя відігравав театр?
• 4. Як лицарська культура позначилася на розвитку жанрів?
• 5. У творчості яких поетів розроблялися волелюбні й викривальні мотиви?

ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА

• 1. Пригадайте, у яких літературних творах головними героями були середньовічні лицарі.
• 2. Які риси притаманні героям-лицарям?

Серед небагатьох творів, що дійшли до нас з епохи Середньовіччя, особливе місце належить «Пісні про Роланда» — героїчному епосу про драматичне й славетне минуле французького народу. Складена невідомими авторами, вона була однією з поем циклу про Карла Великого — короля Франції (768-814), відомого своїми спробами об’єднати французьку державу й припинити криваві міжусобні війни феодалів. «Пісня про Роланда» виникла на основі реального факту. Улітку 778 р. Карл Великий, завершивши похід до Іспанії з метою протидії поширенню мусульманства, повертався зі своїм військом до Франції через Піренейські гори. У Ронсевальській ущелині на його ар’єргард 1 напало гірське плем’я басків. Перебивши всіх франків 2 і пограбувавши обози, баски зникли так само раптово, як і з’явилися. Проте в народній уяві полеглі лицарі Карла перетворилися на могутніх і легендарних героїв.

1 Ар’єргард — загін, який під час походу йде позаду головних сил із метою охорони від нападу.

2 Франки — французи, піддані Карла.

На цей сюжет було складено багато пісень, що поширилися по всій Франції. Оспівана в них історична подія поставала докорінно зміненою. Пісні про невдалий похід Карла складали й виконували впродовж Х ст., аж поки не з’явився геніальний поет, який об’єднав їх, надавши пісням стрункого й закінченого вигляду. Жодних відомостей про цього поета не збереглося, окрім загадкового імені Турольд.

Героїчна поема починається з королівських нарад у двох войовничих таборах — Карла Великого та володаря Іспанії Марсілія. Автор прямо висловлює своє ставлення до Франції та її героїв. Про головну сюжетну подію — зраду Ганелона та його підступні плани — читач дізнається відразу. Це створює атмосферу приреченості долі головного героя — Роланда, оскільки темні сили (Марсілій, Ганелон) убачають у славетному лицарі уособлення військової і моральної сили Франції. Лицар Роланд схожий на міфічних героїв героїзмом і силою духу, але якщо в міфах майже все вирішували боги, то Роланд — вільний у своєму виборі. Це ідеальний герой середньовічного епосу, відданий Франції, королю, лицарству, Богу. І коли він стоїть перед вибором: обов’язок або життя (розділ «Гордота Роланда»), військова звитяга переважила ціну життя лицаря й усього війська. Під час нерівної битви в Ронсевалі Олів’єр тричі благає Роланда засурмити в чудодійний ріг Оліфант і покликати Карла на допомогу, але тричі отримує відмову. Роланд сприймає цю пораду як визнання слабкості, негідної лицаря. Краще смерть у бою, ніж безчестя. Так зустрічають смерть Роланд, дванадцять перів і весь доблесний загін. Автор захоплений безрозсудною відвагою Роланда й разом з тим протиставляє йому мудру передбачливість Олів’єра.

Собор у м. Шартрі був побудований на початку ХІІІ ст. Готичний собор Нотр-Дам де Шартр зробили відомим унікальні вітражі. Усього в соборі майже 200 яскравих скляних картин, серед яких є й сцени з поеми «Пісні про Роланда».

Кінчався ясний день, вже вечоріло.

Посольських мулів Карл до ясел зразу ж

Звелів одвести. У саду затишнім

Він наказав поставити намет розкішний

І всіх послів до нього запросити,

Пажів дванадцять дав, щоб їм служити.

Посли проспали аж до сходу сонця.

Раніш за них прокинувсь Імператор,

Прослухав ранню службу, помолився.

Обрав затишне місце під сосною

І поскликав баронів на нараду,

Щоб справи не вершити без придворних.

Замисливсь Імператор під сосною.

Барони всі зібрались на нараду:

Там був Одж’єр, Турпін-архієпископ,

Старий Річард з Анрі, своїм небожем,

І Ацелін, сміливий граф гасконський,

А з ним кузен Мілон, Тедбальт із Реймса.

Були там і Джер’єр з Джеріном, також

І граф Роланд з’явився, а з ним разом

Друг Олів’єр, шляхетний і відважний.

Зійшлось до тисячі мужів французьких,

Між ними й Ганелон, майбутній зрадник.

В недобрий час та рада відбулася.

«Барони! — так звернувся Карл до франків. —

Марсілій вирядив до нас посольство.

Він обіцяє нам багатства незчисленні:

Надішле гончаків, ведмедів, левів,

Сімсот верблюдів, соколів мисливських

І сотні мулів з злотом сарацинським,

З коштовностями п’ятдесят возів ще.

Умова — нам до Франції вернутись.

А він, Марсілій, прийде сам до мене

І в Ахені спасе себе хрещенням,

А в ленний дар одержить володіння.

І все ж його думок таємних я не знаю. »

Відповіли барони: «Будьмо пильні!»

Скінчив свою промову Імператор,

Роландові вона не до вподоби.

Підвівшися, він палко заперечив:

«Не можу я Марсілію повірить.

Сім довгих літ в Іспанії я б’юся.

Я підкорив вам Нобль разом з Комміблем,

Здобув Вальтерну, всю округу Піно,

Туделу й Балагер, іще Себілью.

Та сам Марсілій був завжди зрадливий.

Згадайте, надіслав п’ятнадцять маврів,

І кожний гілочку тримав оливи,

Словами тими ж нас вони дурили,

Порадились ви з франками відразу,

Й вони ж підтримали вас, нерозумні,

Ви графів двох послали до поганця:

Один — Базан, а другий був Базилій.

Їм голови відтяли близ Альтільї.

Я раджу: воювати слід із ними

І грізну рать вести на Сарагосу,

Облогу до взяття її тримайте,

Від помсти зраднику втекти не дайте!»

Схилив чоло великий Імператор,

Куйовдить вуса, бороду рукою.

Не відповів ні слова він Роланду,

Мовчать й барони. Ганелон тут раптом

Підвівсь і Карлові сказав сміливо:

«Даремно вірите Ви божевільним,

Мені чи іншим. Слухається мудрий

Порад корисних. Цар Марсілій ладний

Кінчать війну і як васал покірний

Готовий в лен Іспанію прийнять, сумирний,

Як ми, вклонитися хресту Ісуса.

Хто ж радить відхилить заяву мирну,

Забув про смерть, яка на нас чекає.

Не слухайте порад, яких причина

Чванливість або гірше ще — безумство.

Володарю, керуйтесь власним глуздом!»

(Переклад із старофранцузької Вадима та Нінелі Пащенків)

Карл усе ж таки повірив Марсілію й почав обирати гідного посла. Роланд запропонував свого вітчима Ганелона, але той сприйняв пропозицію вороже й задумав помститися Роланду. Ганелон-посол змовився з ворогом і почав діяти за підступним планом іспанців. Не підозрюючи пастки, Карл Великий розвернув своє військо до Франції. На чолі ар’єргарду, за порадою Ганелона, імператор поставив відважного Роланда, поруч із ним — лицаря Олів’єра й архієпископа Турпіна. Раптом загін Роланда побачив величезне військо сарацинів.

(. ) Тут Олів’єр додав: «Тьма-тьмуща маврів,

А наших вояків не так й багато.

Сурміть, Роланде-друже, в ріг негайно,

Почує Карл, повернеться із військом».

Та відповів Роланд: «Я не безумець,

Щоби зганьбити честь свою довіку.

Мій Дюрандаль 1 завдасть страшних ударів

І до ефеса вщент заллється кров’ю.

Прийшли на лихо в бескеди ці маври

І, певний, всі приречені на смерть в них!»

1 Дюрандаль — меч Роланда.

«Роланде, в Оліфант сурмити треба!

Почувши, Карл повернеться із військом,

З баронами на поміч поспішить нам!»

Роланд відповідав: «Хай Бог боронить,

Щоб я збезчестив весь свій рід шляхетний,

Красуню-Францію покрив безслав’ям!

Мій добрий меч на поясі висить ще,

І Дюрандаль завдасть страшних ударів,

Побачите його в крові багряній!

Собі на горе маври позбігались,

І запевняю — всі вони загинуть!»

«Роланде, друже, в Оліфант сурміть вже!

Почує Карл, виходить він з тіснини.

Я запевняю, франки повернуться».

Та лицар відповів: «Хай Бог боронить,

Щоб хтось з людей сказав: “Роланд злякався,

Й від страху перед маврами сурмив він!”

Не докорятиме ніхто із рідних.

Коли потраплю у велику битву,

То тисячу і ще сімсот смертельних

Завдам ударів, меч заллється кров’ю!

Хоробрі франки б’ються всі відважно!

Іспанські ж маври не втечуть од смерті».

А Олів’єр: «Не бачу в тім ганьби я.

Бо ж я розгледів військо сарацинів,

Вони покрили гори всі й долини,

Поля всі, бескеди і верховини.

Велика сила в цього плем’я маврів,

Йому протистоїть лиш жменька франків!»

«Тим більший запал! — граф відповідає. —

Хай Бог боронить з усіма святими,

Щоб через мене слава франків згасла!

То краще вмерти, ніж ганьбу стерпіти,

Бо за безстрашність Карл нас полюбляє».

Роланд відважний, мудрий Олів’єр,

Усім відомі доблестю своєю,

Озброєні, на коней посідали.

Їм краще вмерти, ніж уникнуть битви.

Сміливі графи, а слова їх горді.

Зрадливі маври мчать на них із люттю.

І Олів’єр промовив: «Гляньте, друже,

Вони вже близько, Карл від нас далеко.

Коли б ви не відмовились сурмити,

Карл був би тут, і смерті б ми уникли.

Погляньте, серед гір й ущелин Аспри

Зостався франків ар’єргард скорботний.

Хто зараз в ньому — в інший не потрапить!»

Роланд сказав: «Не треба лихословить!

В переполох вдаватися не варто!

Ми залишились тут і не відступим,

Тож почнемо наш бій на лихо маврам!»

Роланд побачив — битва неминуча,

Грізніший став за лева й леопарда.

Скликає франків, Олів’єру мовить:

«Мій друже, так не говоріть ніколи!

Довірив Імператор нам цих франків,

Зібрав найкращих цілих двадцять тисяч

І знає — боягузів тут не знайдеш.

За нашого сеньйора слід терпіти

Жорстокий холод і нестерпну спеку,

Віддати кров свою і тіло разом.

То бийте ж списом, я мечем дістану,

Дарунком Карла, славним Дюрандалем,

Якщо ж загину, той, хто його візьме,

Все ж скаже: “Меч шляхетного васала!”»

З’явився і Турпін, архієпископ,

Коня острожить і злетів на пагорб,

Звернувсь до франків і запально мовив:

«Сеньйори, Карл нас залишив на варті,

За короля повинні ми померти

І ствердити святу Христову віру.

Ви знаєте, що зараз буде битва,

Бо перед нами лави сарацинів.

Моліться і просіть прощення в Бога.

А я земні гріхи всім відпускаю,

Блаженний мученик лиш той, хто згине,

Його душа спасіння знайде в Раї».

Зійшли всі з коней, на колінах франки.

Турпін благословив в ім’я Христове,

Замість покути ж наказав їм битись.

Звелись на ноги, помолившись ревно,

Гріхи замолені, спокійні душі франків.

Благословив Турпін їх хресним знаком,

На скакунах швидких вони вже в сідлах,

В надійному, міцному обладунку.

Завмерли вояки в чеканні битви.

Тут граф Роланд звернувсь до Олів’єра:

«Мій друже, правду ви пізнали вчасно,

Що Ганелон занапастив нас й зрадив,

Одержав гроші, золото, манаття.

За нас помститись має Імператор.

Марсілій-цар купив нас у злочинця,

Сквитаємо рахунок ми мечами!»

Ось мчить Роланд іспанськими долами,

Під ним кінь Вельянтіф, прудкий, надійний,

І обладунок прикипів до тіла,

А лицар потрясає гострим списом,

І грізно вістря звернене до неба,

Лиш білий прапорець мигтить на ньому,

Вниз торочки спадають золотії.

Могутній стан, лице ясне й красиве.

За ним услід прямує друг незмінний

І франки всі — в надії на спасіння.

З завзяттям подививсь Роланд на маврів,

На франків — із захопленням й любов’ю.

До них звернувся він з привітним словом:

«Хід уповільніть краще ви, сеньйори,

Бо нехристі по смерть самі підійдуть!

Сьогодні буде здобич в нас багата,

Французькі владарі такої ще не мали!»

По цих словах дві раті в бій вступали.

Сказав тут Олів’єр: «Не час базікать!

Не захотіли в Оліфант сурмити,

Тепер підтримки не чекать од Карла.

То не його провина, він не знає,

Та й іншим докорять не маєм права.

Вперед, барони, і назад ні кроку!

З ім’ям Господнім лиш про те турбуйтесь,

Щоб кращу відсіч сарацинам дати,

Могутніми ударами їх бити.

Не забувайте й бойовий клич Карла!»

Всі франки закричали «Монжуа 1 !»

І хто почув цей поклик славнозвісний,

Пізнав, що значать доблесть і відвага.

З якою гордістю помчали франки!

Мій Боже! Шпорять коней, галопують!

І зараз вдарять — хто їх переможе?

Проте не налякали сарацинів.

І от впритул зійшлися франки й маври.

(Переклад із старофранцузької Вадима та Нінелі Пащенків)

1 Монжуа — бойовий клич французів, уперше засвідчений у 1119 p.; можливо, походить від фр. Mont-joie — «гора радощів», тобто гора, яку вітали пілігрими, наближаючись до святих місць.

Л. Льєде. Ронсевальський бій. Мініатюра. 1461-1462 рр.

Франки сміливо б’ються в Ронсевальській ущелині, але сили нерівні — сарацини перемагають. Король Марсілій вирішив особисто знищити Роланда, але той вдрузки розбив його щит і відрубав правицю. У війську Роланда теж страшні втрати — загинув вірний друг Олів’єр, осліплений і смертельно поранений у бою.

Як тільки граф Роланд прийшов до тями,

Опам’ятався і навколо глянув,

То враз збагнув: загибель неминуча.

Він втратив військо, вояки всі мертві,

Окрім Турпіна і Готьє де л’Ума.

Готьє спустився щойно з гір тутешніх,

Де з маврами в тяжких боях він бився.

Та весь його загін був перебитий,

А сам він мусив утікти в долину

Й тепер гукав Роланда на підмогу:

«Шляхетний сіре! Де ти, відгукнися!

З тобою, графе, всякий страх зникає.

Це я, Готьє, що Маельгуд полонив,

Старого й сивого Дроона небіж.

З’єднала нас відвага войовнича,

Та зараз щит мій луснув, спис зламався,

І панцир пошматований дощенту,

А тіло скрізь поранене списами.

Помру, а ворогам не дамсь задаром!»

Слова Готьє Роланд почув здалека,

Пришпорив скакуна і мчить до нього.

Засмучений й розгніваний Роланд

Знов у бою, він б’є нещадно маврів,

Убив відразу двадцять тих невірних,

Готьє іще шістьох, п’ятьох Турпін сам.

Язичники кричать: «Жахливі вбивці!

Дивіться, щоб вони не повтікали!

Той боягуз, хто з ними не стинеться,

Той зрадник, хто полишить бойовище!»

Лунають кличі бойові невірних,

З усіх боків на франків нападають.

Ілюстрація до твору «Пісня про Роланда». Середина XV cт.

Роланд уславивсь як славетний воїн,

Готьє де л’Ум також чудовий лицар,

Турпін й собі досвідчений рубака,

І жоден з них товариша не кине.

У самій гущі січі б’ють невірних.

Було там десять сотень піших маврів

Й кіннотників ще понад сорок тисяч.

Бояться всі наблизитись до франків,

Лиш засипають стрілами й списами,

Дротами, піками та гарпунами.

Загинув першим втомлений Готьє.

Турпіну з Реймса щит пробили наскрізь,

Шолом розбитий, в голові вже рана,

Розтрощений і панцир, у дірках весь,

І враз вп’ялись стріли чотири в тіло.

Вже впав скакун, під ним списом убитий,

І чорна мить — впав сам архієпископ.

Турпін відчув, що неміч наростає —

Стріли чотири ще стирчали в тілі —

Та, мужній воїн, швидко сам підвівся,

Роланда бачить — й поквапом до графа.

Сказав йому: «Я ще не вбитий! Лицар

Поки живий, не припиняє битись!»

І, вихопивши меч, Альмас булатний,

Завдав він тисячу страшних ударів.

Пізніше скаже Карл: “Турпін бив влучно:

Лежало там чотири сотні маврів,

Поранені, розсічені надвоє,

А хто й з відрубаною головою. ” —

Про це є в Джесті запис достовірний:

На полі брані був святий Егідій,

В Лаонському монастирі все описав він.

А хто того не знає — просто неук.

Як справжній лицар б’ється граф Роланд.

Та спекота, піт заливає тіло,

Страшенно голова болить, всю ломить:

Коли сурмив у ріг, порвав всі жили.

Проте він хоче знать, чи прийде Карл,

Взяв Оліфант, але сурмить так слабо.

Король завмер, послухав, тихо каже:

«Сеньйори, нам цей звук віщує горе.

Сьогодні небіж мій, Роланд, загине.

По звуках рога чую — смерть вже близько.

Не гайте часу, скакунів острожте!

Заграйте гучно в усі сурми війська!»

І враз відповіли всі сорок тисяч,

Луна пішла по горах і в долинах.

Почули маври, переполошились,

Здійнявся гомін: «Карл вже повернувся!»

А потім крик: «Він зовсім од нас близько!

Ми чули звук французьких труб тривожний.

Як прийде Карл, то не минути кари!

Роланд живий — війна почнеться знову,

Ми втратимо Іспанію, весь край наш!»

Із війська відібрали щонайкращих

Чотири сотні вояків в шоломах.

Смерть несучи, вони мчать на Роланда.

Що ж, є робота для меча героя.

Коли Роланд побачив наступ вражий,

Відчув він силу, гордість і відвагу.

Поки живий, завзято буде битись.

Сів на коня, прудкого Вельянтіфа,

Ударив острогами золотими

І кинувсь в саму гущу сарацинів.

Слідом за ним з мечем архієпископ.

А маври закричали: «Всі рятуйтесь!

Король могутній повернувсь, тікайте!

Французькі сурми близько вже лунають!»

Ніколи граф Роланд не міг терпіти

Пихатих гордіїв, страхополохів

І зрадників, злостивих і негідних.

Сказав архієпископу Турпіну:

«Ви піший, сіре, на коні сиджу я,

Але залишусь з вами, вас не кину,

Поділимо і радості, і горе.

Ніколи й ні для кого вас не зраджу.

А за наскок віддячим бусурманам

І нагадаймо вдари Дюрандаля!»

Турпін: «До бою, хай тремтять невірні!

А прийде Карл, то він за нас помститься!»

Волають маври: «Горе нам, нещасним!

Для нас цей день став днем страшної згуби,

Ми втратили всіх перів і сеньйорів,

А Карл з великим військом повернувся.

Ми чуєм звук французьких сурем ясний,

Та поклик “Монжуа!” іще гучніший.

І граф Роланд подвоїв наче сили,

Ніхто його перебороть не зможе!

Ще спробуймо поцілить — і облишмо!»

Так і зробили. Враз дроти летючі

Посипались, списи і піки, стріли

Пошматували панцир, щит пробили,

Та жодне вістря шкіру не прошило.

А Вельянтіф отримав ран зо тридцять,

І врешті замертво він впав під графом.

Та сарацини врозтіч, а на полі

Зоставсь один Роланд. Один, самітній.

Тікають маври до країв іспанських,

Їх переповнює шалена злоба.

А граф Роланд не може гнатись слідом,

Бо втратив Вельянтіфа-скакуна він,

І мусить відтепер боротись піший.

Тож поспішив допомогти Турпіну.

Граф відстібнув реміння у шолома,

А потім зняв білястий легкий панцир,

Мечем розрізав одяг на Турпіні,

Клаптями з нього закриває рани,

А потім притулив до своїх грудей,

Поклав легенько на траву зелену

І лагідно сказав: «Шляхетний друже!

Дозвольте борг мені сплатить останній.

Всі друзі, що були нам любі, вбиті,

Та ми не можемо їх так лишити.

Піду на розшуки і всіх знайду я,

А потім поруч покладу любовно».

Турпін сказав: «Ідіть і повертайтесь!

Хвалити Бога, поле бою наше!»

Відчув Роланд — пітьма вкриває очі.

Підвівсь на ноги і стоїть насилу,

Сірішає знекровлене обличчя.

А перед ним лиш темно-сіра скеля.

Він десять раз мечем ударив гнівно,

Та сталь дзвенить, щербин немає навіть.

Сказав: «Допоможи, Свята Маріє!

О мій чудовий Дюрандале! Горе!

Ми маємо розстатись! Не загострю

Тебе я більше! Скільки битв позаду!

А скільки володінь завоювали,

І Карл — сивобородий їх володар.

Ти не служив ніколи боягузу —

Належав ти шляхетному барону,

Таких у вільній Франції не буде!»

Ж. Фуке. Смерть Роланда в Ронсевальській битві. Мініатюра. 1455-1460 рр.

І знов Роланд масив б’є мармуровий.

Сталь не розбити, не зігнуть — дзвенить лиш.

Побачив граф: не може меч зламати,

Оплакувати став його майбутнє:

«О Дюрандале! Ти ясний, блискучий!

Як ти палаєш барвами під сонцем!

Коли був Карл в долині Моріанській,

То ангела Господь послав до нього

З наказом меч віддати капітану.

З усіх мене обрав король шляхетний.

З тобою Мен і Пуату здобувши,

Я підкорив Анжуйський лен з Бретанню,

Узяв також Прованс і Аквітанію,

Нормандію, країну волелюбну,

А потім вже Романью і Ломбардію;

Скорив також баварців і всіх фландрів,

Здалися нам болгари і поляки,

Константинополь сам скорився Карлу,

Який тоді вже правив краєм саксів.

Валлійців підкорили й всю Ірландію,

І Англію, а потім і Шотландію.

Та скільки ще земель й держав взяли ми,

Що ними править Карл сивобородий!

Тому за тебе вболіваю дуже,

Нізащо не віддам невірним, друже.

О Господи, не дай безчестя франкам!»

Роланд все б’є ту брилу темно-сіру.

Вже вдарив безліч раз, та все даремно.

Сталь лиш дзвенить — ані щербин, ні тріщин,

Клинок зі свистом вгору підлітає.

Переконався граф: йому несила,

І знов оплакує меча він долю:

«О Дюрандале! Ти краса й святиня!

Ховаєш в золотій ти рукояті

Нетлінні мощі: зуб Петра й священну

Василія святого кров, волосся

Дениса пресвятого і уривок

З одежі Пріснодіви! Неможливо,

Щоб нехристі тобою володіли,

Лиш християнам ти служити маєш!

Тобою підкорив великі землі,

Якими править Карл сивобородий —

Могутнім став із ними він й багатим.

О Небо, меч не дай в безчесні руки!»

Роланд відчув, що смерть вже зовсім близько,

Вона іде від голови до серця.

У тінь сосни високої лягає

Він долілиць, в траву зелену й ніжну,

Підклав під себе меч і Оліфант свій,

Звернув обличчя до землі невірних.

Аби відразу стало зрозуміло

І Карлові, і лицарям-баронам,

Що він, Роланд, помер як переможець.

Відпущення гріхів у Бога просить

Й до Неба рукавицю простягає.

Граф розумів — життя його скінчилось.

На пагорбі лежить лицем до маврів,

Рукою в груди б’є слабкою мляво:

«О Боже, дай моїм гріхам прощення,

Великим і малим від дня появи

Мене на світ і до самої смерті».

Знов простяга до Бога рукавицю:

Небесні ангели летять до нього.

Роланд лежить зомлілий під сосною,

Лицем у бік країв іспанських дальніх.

Спливло багато спогадів яскравих:

Численні землі, всі мечем узяті,

Красуня-Франція, рідня привітна,

І Карл Великий, володар і вчитель.

Від згадок цих не стримав сліз небога,

Важких зітхань. Та не забув й про себе,

Бо визнає свій гріх, блага прощення в Бога:

«Отець небесний, ти брехні не знаєш!

Ти вивів з мертвих Лазаря святого,

Ти Даниїла спас від лютих левів,

Врятуй мене од мук, страждань посмертних

За ті гріхи, що їх в житті накоїв!»

Він простягнув до Бога рукавицю,

І Гавриїл прийняв її ласкаво.

Роланд, на груди голову схиливши,

Схрестивши руки, смерті ждав покірно.

І Бог послав до нього херувимів.

Злетіли з Неба Рафаїл-заступник,

І Михаїл, потвор злих переможець,

І сам архангел Гавриїл святійший.

Віднесли душу графа в Райські кущі!

(Переклад із старофранцузької Вадима та Нінелі Пащенків)

Коли Карл Великий повернувся зі своїм військом, він побачив лише мертвих героїв. Франки оплакали полеглих і з честю їх поховали. За смерть Роланда Карл Великий помстився захопленням Сарагоси й знищенням усіх сарацинів, але повернення на батьківщину було сумним. Суд над зрадником Ганелоном відбувся в місті Ахені. Божим судом, за законами середньовіччя, визнавався лицарський поєдинок. Ганелона було переможено й жорстоко покарано.

Перша версія «Пісні про Роланда» українською мовою з’явилася наприкінці ХІХ ст. й належала перу визначного науковця В. Щурата. Переклад поеми він розпочав ще будучи учнем гімназії. До цього його спонукало зацікавлення «Словом о полку Ігоревім».

Другу спробу перекладу здійснили В. і Н. Пащенки (2003). Ці переклади поеми було зроблено п’ятистопним ямбом, хоча реально її створено силабічним розміром з обов’язковим наголосом на четвертому й десятому складах. У найновішому українському перекладі (2010) І. Качуровського, блискучого знавця літератури середньовіччя, «Пісня про Ролянда» зазвучала, як у старофранцузькому оригіналі.

Коли Роланд побачив гибель франків,

Він так озвавсь до друга Олівера:

«Мій вірний друже, радь, що хочеш, пробі!

Бач, скільки лицарів тут землю вкрило.

Аж сум, що Францію солодку, гарну

Баронів стільки разом опустило!

Гей, Карле-друже, де ти, володарю?

Що нам почати, Олівере-брате?

Яким би світом вість йому подати?»

«Не знаю як, — говорить Олівер, —

Я над ганьбу волію смерть тепер».

(Переклад із старофранцузької Василя Щурата)

Роланд побачив — втрати величезні,

Й звернувся він до друга Олів’єра:

«Мій друже, бережи вас Бог, повсюди

Ми бачимо сміливців — друзів мертвих;

Як плакатиме Франція-красуня,

Коли дізнається про смерть баронів.

Чому ж, королю любий, ви не з нами?

Мій брате Олів’єре, що зробити,

Щоб сповістити короля про скруту?»

Той відповів: «Не знаю, що робити,

Та краще смерть, аніж безчестя наше!»

(Переклад із старофранцузької Вадима та Нінелі Пащенків)

Бачить Ролянд, що втрати в них великі,

І Олів’єра-товариша він кличе:

— Мій любий друже, на Бога, що подієм? —

Добрих васалів полягло вже без ліку.

Франції шкода, що прекрасна і мила,

Та без юнацтва вона тепер — пустиня.

Друже-королю, чом ви не тут, не близько?

Повідьте, брате, що маємо чинити.

Може, йому послати треба вістку?

Рік Олів’єр: — Не знаю, що робити.

Волію вмерти, аніж ганьбою вкритись.

(Переклад із старофранцузької Ігоря Качуровського)

• 1. Доведіть, що невідомий автор «Пісні про Роланда» — француз.
• 2. Чому всі військові обладунки Роланда мали імена?
• 3. Як смертельно поранений Роланд довів, що він непереможений?
• 4. Пригадайте, у яких ще літературних творах доля героя вирішується в лицарському двобої.

Чи мав право Роланд ризикувати життям своїх воїнів, відмовившись від допомоги?

УЗАГАЛЬНЮЄМО

• «Пісня про Роланда» — це героїчний епос середньовічної Франції, у якому невідомий автор прославляє ідею служіння державі, королю й Богові.

• Історичні події та реальні герої в героїчному епосі переосмислені творчою уявою невідомого автора.

• Роланд — це епічний герой, для якого лицарський обов’язок дорожчий за життя.