Сучасна легенда ляльки-мотанки

Інтерес до української культури, її атрибутів та символів призвів до збільшення кількості публікацій і впізнаваності багатьох із них. Та якщо деякі з цих символів можуть виявитися вигаданими, сфальшованими чи сконструйованими нашими сучасниками й видаватися за більш давні? Сьогодні йтиметься про ляльки-мотанки.

Ви, напевно, бачили ляльки-мотанки на виставках, чули оповіді майстринь, які їх виготовляють. Влітку 2023 року один з українських брендів розкритикували користувачі через нову ювелірну прикрасу — підвіску мотанку. Бренд у своїй рекламі розповідав, що мотанки походять ще з часів Трипілля. Утім очевидно, що ляльки з підручних недовговічних матеріалів тисячі років зберігатися не могли. На різноманітних ресурсах можна зустріти оповіді про ці ляльки, на перший погляд, з давньою історією. Часто ці ж ресурси пропонують і придбати в них ляльку-мотанку, і почитати її історію. Інформації там можна зустріти дуже багато, аж до рекомендацій з виготовлення ляльки залежно від фаз місяця. Такі публікації ставлять перед лялькою-мотанкою дуже багато викликів: зберегти від пристріту, забезпечити добрий урожай, знайти справжнє кохання і сімейне щастя. Та що якщо лялька — це просто лялька? Без надмірного сакрального змісту з основною функцією — ігровою.

Інформація про народні ляльки з назвою «мотанка» дуже поширена. Їх видають за щось автентичне, прадавнє та навіть тисячолітнє. Проте така назва не відома дослідникам народної іграшки, побуту та етнографії дитинства. Її позиціонують як головний оберіг українського народу. Якщо вона була б такою, то це слово можна було б знайти в словниках, довідниках, монографіях. Але «мотанки» там немає. Бо насправді це сучасний фейк, сконструйований на основі інформації про давні народні вузликові ляльки, з додаванням забарвлення містичності й сакральності та, власне, назви «мотанка», яка не трапляється в академічних професійних текстах.

Традиційну народну ляльку часто виготовляли з природних чи підручних матеріалів, такі іграшки не містять формальних надлишків, зайвої складності та інформативної переобтяженості. Народна іграшка слугувала одним із важливих засобів виховання, а головна їхня функція — ігрова. Матеріалами для виготовлення іграшок слугували глина, деревина, сир, тканина, тісто чи рослинні матеріали.

Українська народна лялька, яку по селах можуть називати «кукла», становить частину іграшкової культури, а разом з тим — і частину східнослов’янської та європейської лялькової культури ХХ століття. Слово «кукла» тут не є суржиком, адже має походження з грецького κούκλα. Можуть траплятися й інші локальні назви, проте, наприклад, у праці дослідника української народної іграшки Олександра Найдена «Українська народна лялька» немає жодної згадки про мотанки. Схожі на сучасні мотанки ляльки та дослідження про них подані під назвою «вузликові». Вузликові ляльки в основі мають вузол з тканини, який утворює голову, а залишки — тканини тіло. Загалом виходить мінімалістичний антропоморфний образ, що нагадує людину. Такі ляльки можна дуже швидко виготовити зі шматка тканини і так само швидко повернути його до вихідного положення, розв’язавши вузол.

Ілюстрація народних вузликових ляльок Середньої Наддніпрянщини з книги О. Найдена «Українська народна лялька»

Дослідники української народної іграшки Марко Грушевський та Зенон Кузеля в розвідці «Дитина в звичаях та віруваннях українського народу» на початку минулого століття не знайшли жодного свідчення про ляльки-мотанки, проте звичайні вузликові ляльки без використання цієї назви в їхній праці є.

У різних популярних дописах невідомі дослідники виводять назву «мотанка» від слова «мотати». До цього також додають заборони колоти чи різати цей предмет. Але не існує жодного джерела, наукової публікації чи роботи, де б до народної ляльки використовували слово «мотанка». Не існує жодного словника, лінгвістичного чи етимологічного аналізу походження слова від «мотати». Ляльки виконували з підручних матеріалів для дитячої гри, а не обрядів. Функція ляльки — ігрова, а не магічна (чим є оберіг).

Голки і ножиці переважно не використовували для виготовлення ляльки, бо її робили з підручних матеріалів за кілька хвилин. Голка і ножиці могли бути одними в домі, і їх використовували за більшої потреби, де без них не обійтись у роботі.

Походження цього фейку може рости від російської народної ляльки «закрутки», «скрутки», «зернушки». У книжці білоруської мистецтвознавиці Зінаїди Зиміної «Текстильні та обрядові ляльки» «мотанка» згадується сім разів поряд із «закруткою». Проте жодного посилання на джерела походження цих двох назв авторка не дає. Про «мотанки» чи «закрутки» невідомо і російським мистецтвознавцям. Наприклад, їх не згадує Галина Дайн та їх немає в одній із найповніших етнолінгвістичних праць «Слов’янські старожитності». Тому обидві ці ляльки можуть бути сучасним фейком з російським слідом. Саме етнічні ляльки росіян мають багато локальних назв, які походять від процесу виготовлення, матеріалів: «зернушки», «купавки», «столбушки» тощо. Серед переліків таких назв у академічних виданнях також відсутня мотанка. Проте вона активно цитується на різних популярних ресурсах. Також українські лялькарі на власному форумі Artdoll обговорювали ймовірне походження тренду на мотанки від російських лялькарів.

Сучасні мотанки майстри часто виготовляють з декоративними хрестами на обличчі та надають їм оберегового, захисного змісту. Такі декоративні елементи народних іграшок не були поширені на всій території України, вони трапляються лише на Середній Наддніпрянщині та в деяких районах Слобожанщини. Справді більшість ляльок не мали облич, але так само більшість ляльок не мали хрестів. Проте існують артефакти з намальованими обличчями.

Жодна стаття в мережі чи поза нею не має посилання на реальні джерела походження чи вживання слова «мотанка» для народної ляльки. Такі публікації часто містять описи народних вузликових ляльок та запозичену з праць Грушевського та Найдена інформацію, але з використанням слова «мотанка», яке в цих працях ніде не використовується. Зараз важко простежити, хто першим вигадав це слово. Та навіть 20 років тому в популярних публікаціях воно траплялося менше.

На форумі українських лялькарів artdoll 6 ще у 2010 році обговорювали стрімке поширення фейку ляльки-мотанки. Автори ляльок, майстри та дослідники припускали можливе запозичення з російського аналога та висловлювалось припущення поєднання нововигадного слова з історичними ганчірковими ляльками. Ось цитата адміністратора Українського об’єднання лялькарів: «Останнім часом лялькова культура зазнала значних змін – з’явилося багато майстрів-лялькарів, багато цікавих робіт на виставках, конкурсах, ярмарках та поняття “мотанка”. Вважаю, що це нове ім’я української народної ляльки. Всюди подається інформація про традиційну вузлову ганчіркову ляльку, тільки добавляється слово “мотанка”» 6 .

На новоствореність поняття «мотанка» може вказувати також відсутність поняття і в профільних словниках. Їхня мета — фіксувати максимальну можливу кількість слів, розкривати походження, використання і подавати схожі слова. Можна наводити дуже багато таких професійних інструментів, складених філологами, лінгвістами, мовознавцями. Та погляньмо всього на декілька. Їх цілком достатньо, адже результати пошуку в решті видань будуть ідентичні.

Отже, Етимологічний словник у семи томах, завданням якого є розкривати семантику та походження слів української мови, нічого не згадує про мотанку. В розширеному матеріалі статті до слова «мотати» є перелік похідних дієслів, проте жодне не містить слова «мотанка». Оскільки це слово жіночого роду, то виокремимо та розглянемо подані в статті похідні жіночого роду: моталка — прилад для розмотування чи перемотування; моталя — жінка, яка мотає пряжу; мотальня — приміщення, де мотають пряжу; мотанина — біганина, метушня; мотачка — котушка, шпулька; мотушка — витушка; моташка — моток; мотига — марнотратник; мотяга — інтриган.

Словник української мови Грінченка подає три спільнокореневі слова: «мотанина», «мотати», «мотатися», проте «мотанки» між ними немає.

Можна перераховувати багато словників, які якраз і мали б фіксувати назву такого популярного та важливого, навіть сакрального об’єкта української культури, яким подають мотанку, проте жодний професійний словник не знає такого слова.

Архів української історичної періодики Libraria має один з найбільших доступних цифрових архівів: «Більше 700 000 сторінок понад 400 видань українською, польською, німецькою, румунською, їдиш, кримськотатарською та російською мовами, що видавалися у різних регіонах України та поза її межами від початку до 50-х років ХХ ст». Цей архів дозволяє пошук за ключовими словами, заголовками та повнотекстовий пошук, проте запит слова «мотанка» знову не увінчується успіхом та завершується видачею похідних слів від слова «мотати» і жодним результатом з використанням слова «мотанка».

Усі перераховані професійні дослідження з етнографії дитинства, етимології народних слів, народної іграшки виключають поняття «мотанка», що вкрай дивно для явища, яке видається за настільки відоме. Корпуси мови починають фіксувати перші згадки в 90-х роках ХХ століття та на початку 2000-х років 12 . Цей час характеризується виникненням багатьох міських легенд, коли такі фейки дуже швидко виходять із середовища художньої літератури і на зламі цінностей та втрати орієнтирів і пошуків свого стають популярними.

При цьому можна зустріти твердження про те, що мотанку робить чиясь бабуся і так називає, а ляльки-мотанки передають військовим від дітей разом з листами та малюнками, самі ляльки при цьому наділяючи обереговою функцією.

Сучасне нам явище і поняття ляльки-мотанки можна віднести до одного з видів міських легенд, форми сучасного фольклору, заснованої на міфологічному мисленні та архетипових образах. Напрям досліджень міських легенд деякі фахівці іменують напрямом сучасних легенд, адже він виходить винятково за вивчення міської культури та «крокодилів у каналізації», в яких вірять містяни. Цей напрям також досліджує конструювання сучасних легенд, їх поширення, функціонування в світі. Методика досліджень сучасних легенд може найкраще надаватися до вивчення явища мотанки.

Якщо припустити, що сучасні записи про народні ляльки, де людина, що дає інтерв’ю, називає ляльку мотанкою, є справжніми, то стає незрозуміло, чому настільки поширене явище і назву не фіксують численні етнографічні експедиції, що почалися в Україні з ХІХ століття. Все це свідчить на користь сучасності явища. Якщо ж в сучасному українському селі і можливо зафіксувати цю назву, то це, радше наслідки поширення інформації з радіо, телебачення та друкованих медіа. Наслідування міських сучасних легенд в реальності називається остензією. Яскравим прикладом цього є виготовлення «мотанок» та апелювання до традиційності, автентичності, сакральності, подекуди лялькових гороскопів і всього іншого, що з’явилося навколо цієї легенди.

Та чи варто нам відмовлятися від використання мотанки і чи це можливо?

Підписатися на Куншт

Образ мотанки сконструйований, як і в берегині, і сфальшований. За основу тут є інформація про справжні народні вузликові ляльки, трохи магічного флеру сакральності та сучасна назва «мотанка», яку не фіксують словники і профільні дослідження.

Ця сконструйована легенда вже є сучасним фольклором і працює по-своєму: коли мотанки передають військовим, майстри передають і цитують цю легенду, маркетологи використовують це для продажу народних ляльок і супутніх товарів, малюють картини, друкують футболки, називають благодійні організації, крамниці, а дослідники сучасного фольклору фіксують усе це. Варто розрізняти історичні розвідки про народні ляльки та популярні публікації, які підміняють поняття. Явище мотанки не зникне найближчим часом і ставатиме лише популярнішим. Життєдіяльність цієї міської легенди є викликом на запит на свої цінності, коли автентичні є мало популяризованими публічно, а фейки заміщують їх у цій площині.

Ставайте Другом Куншт

Отримайте доступ до ексклюзивного контенту й беріть участь у вебінарах з провідними українськими і світовими науковцями! Оформити підписку

Історія ляльок

Ляльки старі — як світ. У розкопках із найдавніших часів знаходимо ляльки, що ними бавилися діти наших предків. Були вони спершу певно дуже незугарні, вироблені з дерева, гілок, із шматок, поки не стали глиняні або камінні. І певно бавилися ними дівчатка, сповиваючи їх і заколихуючи, як їхні мами заколихували їх піснею до сну. Кажуть, що ляльки це виключно забава дівчат, це прояв вродженого кожній жінці материнського інстинкту. Та на мою думку, це радше ген до наслідування. Бачили дівчата, що їхні мами, що з ними невпинно перебували, плекають дітей, вбирають, годують — от і дівчатка поробили собі своїх „дітей” і ними зайнялись. Так само як у ті часі хлопці, наслідуючи батьків, робили собі луки й стріли, грались у війну чи лови.

Чи хлопці ляльками бавляться? Коли металеві жовніри чи паперові вирізанки війська, або солдатики вважати ляльками, значить: хлопці теж бавляться ляльками – фігурками, наслідуючи воєнне ремесло старших. Діти трактують забаву зовсім поважно, як реальну дію. Забава дитини позволяє нам простежити її психологію, вона є тим дзеркалом, в якому відбивається душа дитини. А коли ті два роди забав: дівчат ляльками, а хлопців солдатиками зіставимо побіч себе, то можна дійти до висновку, що тут грає головну роль не материнський інстинкт у дівчат, чи воєнний забіяковий у хлопців, але радше спільне всім людям бажання опанувати, створювати інших на свій лад та подобу. Дівчата хочуть кермувати лялькою-дитиною, хлопці – солдатиком-бійцем. Правда сучасні хлопці та дівчата нажаль вже майже перестали бавитись ляльками та солдатиками, їх замінили комп’ютерні ігри, телебачення. Але ми з вами повернемося до тих часів, коли комп’ютерними іграми і близько не пахло, а діти бавились ляльками. Та й не тільки діти, скажімо деякі старі генерали у відставці з 19-го століття вельми полюбляли грати олов’яними солдатиками, зводячи ними уявні військові кампанії. Також страшенно полюбляв бавитись солдатиками відомий швейцарський психолог, найталановитіший учень самого Фрейда – Карл Густав Юнг, причому любив він це вже у доволі зрілому віці.

Але повернімось до історії ляльок. Коли вперше повстали справжні ляльки на подобу нинішніх? Деякі історики кажуть, що сталося це 50 році по Христі в той час, коли у Римі панував імператор Нерон і його жінка Помпея. По образу прегарної цісаревої молоді римлянки стали робити малі статуетки і всюди носили їх з собою. Ті статуетки називали «попеї», від чого виводять французьку назву ляльки „La poupee” — німецьку „ die Puppe”.

Але в дійсності початок ляльок сягає у давнішу давнину. Археологічні розкопки в єгипетських гробницях у долині фараонів виявили велике число малих фігурок із кості, дерева, паленої глини. Це й були лялечки, що ними грались молоді єгиптянки. Бавилась ними певно й мала Клеопатра, до того як не почала бавитись людьми. Найстарша з тих ляльок з дерева, вбрана в єгипетський одяг, представляє жінку, що розтирає зерно. Деякі вчені датують її походження 1200 роком до н. е., отже багато раніше римських «попей».

В Римі ляльки бували дуже часто із слонової кістки, а молоді римлянки самі готували їм одяг. Римські ляльки переходять відтак до Галії, після того як її здобуває Юлій Цезар і знову тут молоді галійки прибирають їх по своєму і ось по тих ляльках-забавках маємо теж вказівки, який одяг носили жінки в гало-романську добу.

Із середньовіччя не багато знаємо про ляльки. Тільки всього, що в Німеччині в Норимбергії, а у Франції в Лімузені були спеціальні майстерні, де виготовляли дитячі забавки, передовсім ляльки. В XIII столітті Альбертові Великому, вченому монаху з Колонії вдалось, сконструювати ляльки-бесідниці. Але вони були з металу і майже у величину людини, так що годі їх вважати дитячими забавками.

В 1532 році находимо в інвентарі Маргарити, дочки австрійського імператора Максиміліана, опис різних забавок; між іншими було там ціле мале ляльчине хазяйство з золота, а саме: два горнятка, і шість малих чашок, шість тарілок, чарка, два малі свічники, маленький креденс (буфет для посуду). Все було таке малесеньке, що разом важило не більш 3 кілограм.

Але передовсім в XV і XVI ст. ляльки поширились у Франції. Кардинал Ришельє якось подарував княжні д’Анґієн на Новий рік мініатюрну кімнатку, в якій було шість ляльок з воску. Зрештою, не тільки дівчатка грались у той час ляльками. Чи не самою улюбленою забавою короля Людовіка XIII, коли той був ще дитиною, було возитися по галереях Лувру з маленькою повозкою, в якій сиділи дві гарні ляльки. І Людовік XIV також дістав в дарунок дитиною ляльчине господарство і ховав його ціле життя поміж родинними пам’ятками. Складалось воно: із кухні, чотирьох маленьких свічників, пряділки, стола, кошика, шістьох крісел і крісла.

В той самий час пані де Тіянж дарувала молодому князеві де Мен кімнатку, завбільшки зі стіл, в якій було багато прегарних ляльок. Вони лежали на великому ліжку та приймали гостей, як славні куртизанки того часу. Визначні дворяни навідувались до них, а вчені Рошфуко, Боальо, Боссі, Ля Фон приходили сюди читати свої твори і вести дискусії перед ляльками князя де Мен.

В той же час ціни деяких ляльок доходили фантастичних сум. Так, наприклад одна лялька (дівчина перед дзеркалом), яку дарували іспанській принцесі, коштувала 20 000 франків (величезну суму на той час). Ляльками бавилися не тільки діти, а теж і дорослі особи. (Зрештою, дорослі часом такі самі діти, тільки великі). Майже всі тодішні дами мали ляльки, самі їх одягали й розвішували по своїх апартаментах, так само як сьогодні у нас деколи саджають декоративні ляльки на диванах, фотелях, подушках.

Згодом працелюбна Німеччина почала завалювати європейські краї забавками своєї продукції, але Франція таки зберігала лідерство у їх виробництві. Від XVII століття з’являються рухомі ляльки, які говорять та ходять.

Дві найгарніші в історії ляльки зроблено у Франції. Це ті, які президент Фелікс Фор на прикінці 19-го століття привіз у дарунок в час своєї подорожі до Росії двом донькам останнього російського царя Миколи II. Перша лялька, велика русява «артистка», говорила дуже виразно: „Добрий день, дорога мамочко, чи добре спала ти цієї ночі?” Крім того видавала цілий монолог і співала пісеньку. Друга — представляла велику даму. Вона була одягнена незвичайно елегантно по останній (на той час) французькій моді. Мала теж із собою цілу величезну валізу (як справжня жінка), наповнену найрізноманітнішою білизною і чотири народні французькі строї: нормандський, бретонський, беарнезький і арлезійський. Що сталося з тими ляльками і хто грається ними тепер, коли доля (в обличчі ленінських більшовиків-чекістів) так страшно погралася з членами царської сім’ї?

Та сьогодні ляльки не тільки забавляють дітей, не тільки втішають і старих, прикрашуючи їх помешкання, але сповняють ще й інші завдання. Знаємо вже, чим вони є в театрі маріонеток і які різнорідні образи можуть там представляти. А ось у 20-му столітті їх впроваджено теж у фільми, подібно як малюнки автора світової слави Мікі Мауса і трьох свинок — Уолта Діснея. Також можна згадати і про ритуальне застосування ляльок у деяких культурах. Скажімо всім відома лялька Вуду, зроблена чорними чаклунами (бокорами) релігії Вуду, як прототип якоїсь реальної людини, з метою нанесення відвертої магічної шкоди останній (а то і перетворення її на зомбі). У Японії ляльки застосовували у ритуальних цілях як жертву богам, які мали замінити собою реальних людей, зрештою відомості про ритуальні релігійні дії з ляльками є присутні практично в усіх давніх язичницьких віруваннях та шаманських ритуалах. Але це вже тема для іншої статті…