Сценка «казка про те, чому помідор став червоним»

– Без мене на грядці порожньо. А звуть мене – капуста.

– Без мене ви як без рук. У кожній страві потрібен лук.

– Люблять діти з давніх-давен смачний, солодкий помідор.

Ведучий. Господиня любила свій маленький городик, і кожен день поливала його.

Господиня (ходить з лієчкою і поливає овочі). Я поллю свій город, адже він теж воду п’є.

Ведучий. Овочі з кожним днем ​​росли і зріли. Жили дружно, не сварилися. Але одного разу помідор вирішив, що він краще за всіх, і почав хвалитися.

Я на світі всіх смачніше, всіх круглее, зеленішою,

Мене дорослі і діти люблять більше за всіх на світі.

Огірок. Слухай, це просто сміх – хвалитися, що ти краще за всіх.

Цибуля. Чи не зрозуміє ніяк він, братці, не гарно задаватися!

Ведучий. А помідор все своє твердив.

Я на світі всіх смачніше, всіх круглее, зеленішою,

Мене дорослі і діти люблять більше за всіх на світі.

Овочі (хором). Хвалився, хвалився і з куща звалився!

Ведучий. В цей час прийшла господиня зібрати овочі на обід. Всіх з собою взяла, а помідор не помітила.

Летіла повз Ворона.
Гава. Кар! Кар! Ганьба! Кошмар! Не хотів бути з нами дружний, будеш нікому не потрібен.

Ведучий. Соромно стало помідору. І почервонів він від сорому.

Помідор. Ви мене, друзі, вибачте. Ви мене з собою візьміть.

Ведучий. Почула ці слова господиня, зглянулася і взяла помідор. Хочете вірте, хочете ні, але з тих пір помідори стають червоними.

Схожі статті

Місто неслухняних фруктів і овочів

А ви ніколи не задумувались, що трапляється з тими овочами, які втікають з лотка на базарі, з пакета чи тарілки?
От мені розповіли. А я з вами поділюся.
Жив у коробці з такими ж червонобокими братами Помідор. Поважний і круглий.
І, коли його купили, не захотів він стати салатом. Та й рагу не захотів.
Втік тихенько з пакета. аж у місто неслухняних овочів і фруктів.
Знайшов тут вулицю Помідорну та й став жити у пустому будиночку.
Якось вранці він прокинувся з думкою, як же у цьому гарному місті ще й досі є пусті будинки. Та не довго, рушив між чудернацьких древ і яскравих квітів блукати.
Аж тут на зустріч йому йде Апельсин, такий самий круглий. Тільки не червоний, а оранжевий.
І бік у нього підозріло побілів.
– Що з вами трапилось, пане?
– Я вжее тут довго живу, багато бачив. От і прийшла моя черга покидати місто. Колись давно я скотився з дерева, та й не у кошик, а повз. Так і сюди потрапив. Думав, що довго житиму серед цієї краси. Але ми, фрукти й овочі, маємо дарувати свою вроду і користь іншим – людям та тваринам. Якщо ж нас вчасно не з’їдять, ми зіпсуємося.
– Не хочу просто зіпсуватись. Хочу ппотрапити у якийсь салат і порадувати смаком якусь дівчинку чи якогось хлопчика.
І тільки він це вимовив, як опинився у тому ж пакеті, звідки викотився.
А ввечері Помідор став частинкою вишуканого капрезе. І всі ще довго згадували неймовірно смачний салат.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна

Посилання

Пошук

Серії казок

• Серії казок
  • Іграшки
  • Африка
  • Дивовижний світ музики
  • Звірята
  • Людські якості
  • Лісовичок Боровичок і його господарство
  • Математика
  • Матрьошки-детективи
  • Меблі
  • Мишенятко-пустун
  • Мовна країна
  • Наше тіло
  • Наші пернаті друзі
  • Оленка
  • Оля
  • Пори року
  • Пригоди маленького козлика
  • Пригоди сонечка Крапки
  • Природа
  • Свято Миколая, Новий рік, Різдво
  • Сніговичок Морквинка
  • Тетянка
  • У ванній
  • У квітковім царстві
  • У морях і океанах
  • Феї, гноми і домовички
  • Цікавинки зі скриньки
  • Чарівна кухня
  • Транспорт
  • Довкола світу

  Сказка про Помидор

  В одном огороде посадили весной помидорные кустики. К середине лета на этих кустиках появились маленькие зеленые бомбочки – будущие помидоры, и хозяева огорода стали ежедневно проверять, как растет и зреет их урожай.
  На одном из кустиков, росших в середине грядки, среди других помидорчиков рос и наш Помидор. Он поначалу ничем не выделялся, был как все зеленым и маленьким. Только все норовил спрятаться от глаз по листики да за своих братьев. Ему, почему-то, очень не понравились солнечные лучики, которые каждое утро гладили и согревали бока помидоров, заставляя их наливаться соком и постепенно краснеть.
  Наш Помидор все время повторял, что быть таким красным не красиво. Что бледная кожа и чахлый вид гораздо приятнее глазу. Что эта особенная зеленая прозрачность сделает его самым красивым и заметным помидором на всей грядке.
  Постепенно помидоры подрумянивались и становились налитыми соком красавцами.
  – Ах, какая красота! – то и дело восклицали хозяева огородика. – Посмотрите, вон какой красный! Он невероятно красив! А какая у него нежная и мягкая шкурка! Вкус помидора вообще выше всяческих похвал!!
  Постепенно один за другим помидоры с грядки перекочевывали на стол. Все соглашались, что урожай нынешнего года особенно удачен, потому что такой красоты на столе отродясь никто не видел.
  А что же наш герой? Он по-прежнему прятался под листиками, оставаясь бледным и нисколько не желая краснеть.
  – Они все ничего не понимают в настоящих помидорах! Они вообще ничего не понимают в красоте! Я самый прекрасный, утонченный, нежный! Почему же никто не хочет увидеть во мне эту красоту?!
  Но никто, ровным счетом никто не обращал на нашего героя внимания. Все проходили мимо, просто не замечая Помидор среди листвы. Только одна маленькая девочка однажды подняла листочки на кустике и заметила что-то зеленое и бледное в глубине.
  – Фу, это не помидор! Это больше напоминает грязный скомканный носовой платочек.
  Помидор услышал эти слова и очень обиделся:”Как она смеет говорить обо мне такие слова! Я особенный. Я не такой как все! В этом моя красота! Моя утонченная бледность гораздо красивее розовой вульгарности моих родичей! Быть как все красным! Ужас, это же примитив и отстой!”
  После обеда пошел дождик, который оставил на грядках лужицы. Наш Помидор, все еще переживая обидные слова, решил рассмотреть свое отражение в луже. Он стал крутиться на ветке, так и сяк поворачивая свои бока, чтобы лучше было видно. Он так увлекся, что не заметил, что дождик закончился, яркое летнее солнышко снова засияло на небе и его лучики запрыгали по мокрым листьям и кустам. Один игривый лучик заметил Помидор и в шутку коснулся его бока. Увлеченный своим отражением, Помидор не заметил, что в том месте, где до его кожицы дотронулся солнечный лучик, появилось розовое пятнышко. Лучик удивился и снова дотронулся до Помидора. И снова оставил на его бледной коже розовый след. Тогда уже множество лучиков согрели бока Помидора и он немедленно покраснел. От ярости Помидор раздулся и тут его заметили люди.
  – Вот это красавец! – воскликнули все в один голос. – Он станет самым замечательным украшением праздничного стола!
  С этими словами Помидор сняли, наконец, с куста и понесли в дом.
  Так может быть таким как все – это не самое плохое в жизни.