Кактуси: фото, опис, цікаві факти, ТОП-20 види з назвами

Кактуси – дивовижні рослини з голками або колючками. В дикій природі вони зустрічаються переважно в жаркому сухому кліматі. В світі існує понад 2000 видів кактусів, які відрізняються за розміром та зовнішнім виглядом. Не дивно, що при такому різноманітті вони є улюбленими домашніми рослинами.

Кактуси – загальний опис та характеристика

Кактуси належать до родини Кактусові (Cactaceae), що об’єднує різноманітні види квіткових рослин, які мають соковиті стебла. Вони мають доволі дивні форми, колючки та яскраві квіти. Деякі з них схожі на подушечки для шпильок, інші – нагадують морських зірок або навіть травинки.

Існує приблизно 2000 різних видів кактусів. Навіть у межах певного виду є певна кількість варіацій між окремими рослинами. Наприклад, колючки можуть відрізнятися за довжиною та кольором.

Більшість кактусів є стебловими сукулентами. Вони мають товсті м’ясисті або соковиті стебла з восковою поверхнею, що діють як резервуар для зберігання води. За винятком декількох високих видів та чьоли, кактуси не мають або мають дуже мало деревної тканини.

До уваги! Від інших сукулентних рослин кактуси можна відрізнити за наявністю ареол – невеликих подушкоподібних структур з трихомами (рослинними волосками) та колючками (майже у всіх видів) або колючими щетинками.

Як виглядають кактуси?

Кактуси дуже різноманітні за розміром та формою. Гігантський сагуаро виглядає як голе дерево із товстим стовбуром і довгими, загнутими догори гілками. Він може виростати до 18 м. Інші кактуси мають висоту менше 2,5 см.

У більшості видів кактусів листя відсутнє, сильно зменшене або модифіковане як колючки. Останні мінімізують площу поверхні, з якої втрачається вода.

У кактусів дуже довге коріння, яке простягається крізь піщаний кам’янистий ґрунт. Воно росте близько до поверхні, збираючи якомога більше води.

Наприклад, у сагуаро коренева система має довжину 15 м. Після сильного дощу коріння кактуса вбирає та транспортує велику кількість води назад до стебла рослини.

Більшість кактусів росте дуже повільно. Молодим рослинам може знадобитися рік або більше, щоб досягти висоти 2,5 см. Старі кактуси можуть виростати на 7,5-10 см щороку. У природному середовищі вони живуть від 50 до 200 років.

Колючки кактуса

Найбільш відмінною рисою всіх кактусів є колючки. У деяких видів вони м’які пір’ясті, у інших – жорсткі та гострі. Вчені вважають, що насправді це видозмінене листя. Цілком можливо, що спочатку воно мало типовий вигляд, але з часом перетворилося на шипи.

Залежно від виду колючки кактуса можуть бути короткими, довгими, м’якими або гострими, прямими або мати гачкуваті кінчики. Вони ростуть на стеблі скупченнями з невеликих грудок або горбків (ареолів), що утворюють регулярні візерунки.

У деяких видів (наприклад, у сагуаро) ареоли зливаються, утворюючи ребра, які проходять уздовж стебла. Ребра дають рослині тінь і допомагають стеблу зберігати воду.

Існує 2 основних типи шипів: центральні, що важчі, більш глибоко пігментовані та часто гачкуваті, та радіальні, які зазвичай прямі та розкидані навколо центральних.

Деякі кактуси рифлені або ребристі. Інші мають форму виступів, що називаються горбками. У кактусів такого типу ареоли з колючками розташовані на кінчиках. Горбки деяких видів мають борозенки на верхній поверхні, що є продовженням ареоли.

Функції кактусових колючок

Колючки допомагають кактусам виживати в жаркому сухому середовищі, де вони зазвичай ростуть. Вони відкидають тінь по всій рослині в найбільш спекотні часи, тим самим захищаючи її. Крім того, колючки слугують захисним механізмом, заважаючи тваринам з’їсти кактус.

Також шипи дозволяють отримувати рослині воду, необхідну для виживання. Зазвичай кактуси ростуть у сухому, посушливому середовищі, проте поблизу є водойми. Колючки створюють зону, де волога від туману може конденсуватися та згодом стікати по стовбуру прямо до коріння рослини.

Квіти кактуса

Усі кактуси дають квіти. Ареоли – це місце, де зазвичай беруть початок і колючки, і квіти. Вони розподілені вздовж стебла та іноді мають повстяні та довгі волоски.

Квіти у кактусів часто великі та барвисті, зазвичай поодинокі. Залежно від виду вони можуть бути білими або яскравими (жовтими, помаранчевими, лавандовими або червоними).

У більшості різновидів кактусів квіти недовговічні, їхнє цвітіння триває всього декілька днів. Деякі кактусові квіти розкриваються лише вночі. Вони можуть відкриватися протягом дня або менше, перш ніж зів’янути. Плоди кактусу зазвичай є ягодами та містять чимало насіння.

До уваги! У кактусів важко відрізнити чашолистки від пелюсток квіток. Вони поступово змінюються від одного до іншого, переходячи від зеленого до яскравого кольору.

Де ростуть кактуси в дикій природі?

Нерідко кактуси вважають рослинами, що ростуть винятково в пустелі. Проте чимало їх видів можуть зустрічатися в різних середовищах існування.

Наразі кактуси можна побачити по всьому світу. При цьому більшість їхніх видів походить з теренів Америки. Чимало існуючих кактусів в дикій природі ростуть у жарких та сухих регіонах.

У Північній Америці вони поширені в Мексиці та багатьох частинах південного заходу Сполучених Штатів. Проте кактуси також можна знайти в горах, у тропічних лісах, а деякі навіть ростуть на Алясці та поблизу Антарктиди.

Кактуси поширені більшою частиною Північної та Південної Америки, від Британської Колумбії та Альберти до Чилі та Аргентини. Найбільша кількість та різноманітність видів в природі зустрічається на теренах Мексики.

Деякі види кактусів ростуть в Східній Африці, на Мадагаскарі та Шрі-Ланці. Хоча ці колючі рослини іноді ростуть у тропічних або субтропічних районах, більшість з них все ж зустрічається у посушливих регіонах та добре пристосовані до них.

Види кактусів з фото та описом

Кактуси опунція (Opuntia)

Цей вид кактусів налічує приблизно 300 різновидів, деякі з яких є найбільш холодостійкими. Більшість з них ростуть у Західній півкулі та культивуються заради їхніх плодів та їстівного листя.

Опунція – колючий кактус із плоским стеблом та їстівними плодами. Він має веслоподібне листя, схоже на подушечку, вкрите колючками. Опунція цвіте ефектними червоними, жовтими або фіолетовими квітами та має яйцеподібні помаранчеві плоди, що ростуть із кінчиків листя.

В дикій природі ця колюча рослина є звичайним явищем у пустельних ландшафтах. В розплідниках вирощують десятки сортів кактусу опунція – переважно через їхню декоративну цінність. При мінімальному догляді ці кактуси рясно цвітуть та плодоносять.

Доволі поширена індійська опунція може виростати до 4,8-7 м у висоту. Діаметр стовбура у неї сягає приблизно 90 см. Для цього виду кактусів характерні декілька великих подушечок у формі диска, що утворюють великі зарості.

Забарвлення плодів у індійської опунції варіюється від зеленого до темно-червоного. Зустрічається цей вид кактусів на півдні Сполучених Штатів – від Флориди до Каліфорнії.

Фіолетова опунція зустрічається в сухому ландшафті Арізони. Цей кактус легко впізнати за численними плоскими стеблами або подушечками синьо-сірого кольору з темно-фіолетовим забарвленням по краях стебла.

Ці дископодібні подушечки вкриті гострими, жорсткими шипами. Квітки зазвичай жовті. Висота цього виду опунції сягає від 30 см до 1,5 м, а ширина – до 1,8 м.

Кактуси карнегія або сагуаро (Carnegiea gigantea)

Цей вид кактусів – ендемік пустелі Сонора в штаті Арізона. Він процвітає на рівнинних, скелястих ділянках або на схилах. Цей кактус є справжнім рекордсменом за розміром, тривалістю життя та популярністю в світі.

Сагуара – найвищий з існуючих кактусів. Він має деревоподібну форму та може сягати до 12-15 м заввишки і до 3-х метрів у діаметрі. Добре зволожений кактус сагуаро такого розміру може важити приблизно 5,4 т.

Ці величезні кактуси ростуть доволі повільно. Вони часто досягають 50 років до першого цвітіння і 75 років – до розвитку гілок. Вік кактуса сагуаро в дикій природі може сягати до 150-200 років. Швидкість його росту та висота залежать від кількості опадів.

Найбільш впізнаний вигляд кактусу карнегія надають гілки, що нагадують руки, загнуті вгору та прикріплені до товстого стовпчастого стебла. Може знадобитися до 75 років, щоб у сагуаро відросла перша гілка.

Колючки у цього величезного кактусу особливо гострі та можуть виростати до 1 мм на день. Цвіте він великими білими восковими квітами, схожими на трубу, з квітня по червень. Квітки розпускаються після заходу сонця та закриваються вдень. Вони приваблюють колібрі та бджіл та дають червоні плоди.

Чимало північноамериканських індіанців використовували ці кактуси як джерело їжі протягом століть. Також сагуаро забезпечують середовище існування для гніздування птахів та пилок і нектар для комах та кажанів.

До уваги! Кактус сагуаро можна вирощувати вдома, якщо помістити його в яскраво освітлену кімнату із можливістю регулярного переміщення на вулицю.

Слоновий кактус або гігантський мексиканський кардон (Pachycereus pringlei)

Цей вид є одним із найбільших кактусів, що зустрічаються в пустелі. Росте він на теренах північно-західної Мексики, а також у штатах Сонора та Нижня Каліфорнія.

Цей кактус сягає до 21 м у висоту та може важити до 25 тон. Росте він дуже повільно. Середня швидкість зростання становить приблизно 10 см на рік.

Гігантський мексиканський кардон може рости навіть на голій скелі без будь-якої ґрунтової основи. Все це завдяки грибковим та бактеріальним колоніям на його корінні. Вони допомагають фіксувати азот із повітря, таким чином розщеплюючи породу на поживні речовини.

За формою та ростом кактус кардон нагадує сагуаро. Проте він сильніше розгалужений, а його гілки з’являються лише біля основи. Слоновий кактус дає великі білі квіти, що розташовуютьс вздовж ребер рослини, а не лише на верхівках стебел.

До уваги! Кактус кардон можна вирощувати в кімнатних умовах, але йому потрібно достатньо сонця і тепла, оскільки він пристосований для пустелі.

Ехінокактус (Echinocactus)

Цей невеликий круглий кактус не дуже високий, але доволі широкий. Зазвичай він виростає до 90 см заввишки, хоча подекуди може сягати навіть майже 3 м. Найбільші ехінокактуси ростуть в пустелі Мохаве на півдні Каліфорнії. Через пухкий та круглий вигляд цей вид ще відомий як «бочковий кактус».

В природі ехінокактус зустрічається у пустелях Південної та Північної Америки. Він може жити понад 100 років та щорічно цвіте, досягнувши зрілості. Ехінокактус – один із найстійкіших пустельних кактусів. Він вражає своїми численними, яскраво вираженими ребрами.

Колір колючок у нього може варіюватися від блідо-жовтого до помаранчево-червоного – залежно від виду та віку рослини. Крім того, шипи залежно від виду можуть бути довгими, щільними та гострими, або ж скупчуватися та мати ватяні нитяні покриви. Квітка ехінокактуса, що розпускається щорічно, зазвичай пурпурова, жовта, помаранчева або червона.

Цей кактус після цвітіння дає невеликий плід у формі ананаса. Якщо його не чіпати, то він може залишатися на рослині цілий рік. Однак, фрукти не їстівні, оскільки вони переважно гіркі та досить сухі.

Кактус Шлумбергера (Schlumbergera)

Цей вид ще нерідко звуть «різдвяним кактусом» або «квіткою травня». Ці назви стосуються сезону його цвітіння, який у Північній півкулі триває з листопада по січень, а в Південній – у травні.

В дикій природі кактус Шлумбергера найчастіше за все зустрічається в тінистих лісах прибережних гір у південно-східній частині Бразилії. Він є епіфітною рослиною, та росте на деревах і інших рослинах або на скелях, а не в ґрунті.

Цей чагарникоподібний кактус може виростати до 1,2 м. Він має довгі безлисті стебла з квітками різного кольору на кінці. Цвіте кактус Шлумбергера двічі на рік.

Кактус цереус (Cereus tetragonus)

Цей вид кактусу ще відомий як «Казковий замок». Пов’язано це з тим, що він має чимало вигнутих гілок, які різняться за висотою та нагадують крихітні вежі.

Зазвичай цей кактус не цвіте, але якщо це відбувається, то з’являються білі квіти, що розпускаються вночі. Його зелена м’якоть з віком буріє. Зібрані в скупчення кінчики розширюються і з часом розгалужуються в міру росту.

Зазвичай кактус цереус нерідко тримають у якості кімнатної рослини через його невеликі розміри. Його максимальна висота сягає 1,8 м. Проте ростуть ці кактуси дуже повільно, тому потрібен деякий час, щоб вони досягли повної зрілості. В природі вони зустрічаються в Північній Америці.

Кактус астрофітум зірчастий (Astrophytum asterias)

Цей вид також відомий як кактус «морського їжака» або «морської зірки» через форму, подібну до цих морських істот. В дикій природі астрофітум зірчастий росте у кам’янистих напівпустелях Техасу та деяких штатів Мексики на висоті 150-200 м, інколи – в прибережній смузі. У Сполучених Штатах він визнаний видом, який знаходиться під загрозою зникнення.

Ці кактуси вирощують як кімнатні рослини ще з 1840-х років. Вони виростають лише до 5-7,5 см заввишки.

З їхньої верхівки ростить жовті квіти з червонуватою основою майже такого ж розміру, як і сам кактус. Період цвітіння триває з березня по червень. Маленькі рожеві плоди овальної форми утворюються з квітня по червень.

Колючок у астрофітума зірчастого немає. Зеленувато-коричневе тіло вкрито білими лусочками, що додають йому декоративності. На жаль, в дикій природі цей вид кактусів перебуває під загрозою знищення через втрату середовища існування та надмірну зацікавленість колекціонерів в ньому.

Кактуси астрофітум багатокрапковий (Actrophytum myriostigma)

Цей пустельний кактус легко впізнати завдяки округлій формі з 3-7 вираженими вертикальними ребрами. Зверху він має характерну форму зірки. Також цей кактус має назву «капелюх єпископа».

Ці низькорослі блакитно-зелені кактуси мають помітну жовту квітку під час цвітіння. Потім з’являються червонуваті плоди, що надають рослині величезної декоративної привабливості.

Заввишки цей кактус сягає 0,7-1 м. По мірі зростання він стає більш циліндричним, а не куполоподібним. Унікальна його особливість полягає в тому, що він не має помітних колючок і білуватих пучків, характерних для багатьох кактусів.

Рідний ареал зростання астрофітума багатокрапкового – центр північної Мексики та південь Каліфорнії. Цей кактус процвітає в сухому кліматі, на кам’янистих ґрунтах і в чагарникових рівнинах, де на нього потрапляє багато прямого сонячного світла та немає тіні.

Кактуси мамілярія Хана (Mammillaria hahniana)

Цей вид ще відомий як кактус «Стара Леді» через те, що його поверхня вкрита довгими білими шипами. Він виростає до 25 см у висоту та до 50 см вшир. В дикій природі цей вид кактусів зустрічаються у центральній частині Мексики.

Дрібні фіолетові квітки з’являються навколо верхівки мамалярії Хана з весни до літа. Цей кактус доволі популярна домашня рослина. Його рекомендують заводити початківцям через мінімальні потреби у догляді.

Кактуси гімнокаліціум Міхановича (Gymnocalycium mihanovichii)

Цей вид доволі популярний серед поціновувачів кімнатних рослин. Нерідко він відомий ще як «місячний кактус». Проте ця назва більше відноситься до його найпопулярніших сортів, що являють собою мутантів, у яких повністю відсутній хлорофіл.

Верхівка у них має біле, рожеве, помаранчеве, червоне або яскраво-жовте забарвлення. Ці кактуси зазвичай вирощують як кімнатні рослини через їх невеликі розміри. Їхня висота не перевищує 25-30 см.

Кактус подовжена мамілярія або елонгата (Mammillaria elongata)

Цей вид кактусів ще відомий як «золотий мереживний» або «жіночий пальчиковий». Остання назва пов’язана з його п’ятьма стеблами у формі трубочок. Ці кактуси вкриті довгими жовтими або коричневими шипами, які можуть бути дуже гострими.

Навесні на верхній частині стебла мамілярії подовженої утворюються білі, жовті, а іноді червонувато-фіолетові квіти. В дикій природі ці кактуси ростуть в Мексиці. Проте вони доволі розповсюджені як кімнатні рослини, але слід пам’ятати, що їм потрібно достатньо світла.

Кактус «Дід»/«Старий» або цефалоцереус старий (Pachycereus scottii)

Назву «Дід» цей вид кактусів отримав через довгі білі волоски, якими вкрито усе стебло. Під ними ховаються маленькі жовті шипи, які доволі гострі.

Кактус «Старий» має колоновидну форму та добре процвітає в сонячному посушливому середовищі пустелі. В дикій природі цефалоцереус старий зустрічається у східній частині Мексики та на півдні Аризони.

Синювато-зелені стебла цього кактусу ростуть вгору та мають ребристі краї з короткими чорними або коричневими шипами. Росте він дуже повільно, і для його цвітіння може знадобитися від 10 до 20 років.

Цвіте він красивими червоними, білими або жовтими квітами. Вони з’являються влітку та повністю розпускаються лише вночі. Плоди – яйцеподібні, яскраво-червоного кольору. Цей вид кактусів виростає до 3-х метрів вшир та в висоту.

Кактуси пахіцереус облямований (Lophocereus marginatus)

Цей кактус ще відомий як мексиканський. Він являє собою високу колоноподібну пустельну рослину з темно-зеленими прямими стеблами, вкритими короткими колючками.

Висота цього кактусу може сягати до 6 м, а ширина – 1,2 м, тоді як його стебла мають діаметр 7,5-10 см. Росте він дуже повільно.

Батьківщина цього кактусу – Центральна Мексика. Однак його можна побачити на південному заході Сполучених Штатів у житлових ландшафтах. Цвіте цей кактус рожевими квітами та має колючі жовті або червоні плоди.

Кактус коріфанта (Coryphantha)

Ці кактуси ростуть на теренах Північної Америки та Центральної Мексики. Існує майже 60 їхніх видів та 20 підвидів. Через це коріфанта вважається одним із найбільших родів кактусів.

Всі представники цього роду вкриті круглими вузликами, кожен з яких містить 10-15 шипів. Квітка у кактуса коріфанта доволі велика. Зазвичай вона має лавандове, рожеве, фіолетове, помаранчеве, біле або жовте забарвлення.

Цей кактус може виростати від 15 до 60 см залежно від виду. Він дає їстівні ягоди, які зазвичай червоного або жовтого кольору.

Кактус «Королева ночі» або епіфіллум гостропелюстковий (Epiphyllum oxypetalum)

Цей вид кактусів отримав назву «Королева ночі» через великі білі квіти, що цвітуть рідко та лише вночі. Як тільки квітка розцвіте, вона в’яне до світанку. Квітки цього кактусу сягають до 15 см у діаметрі та мають дуже сильний аромат.

Цей вид кактусів має вигляд великого дерева з безліччю гілок, схожих на виноградну лозу, з листям. Його плоди мають довжину приблизно 4 дюйми та багряно-червоне забарвлення. Вони є їстівними. В дикій природі ці дивовижні кактуси ростуть від Мексики до Бразилії.

Кактус циліндропунція або стрибуча чолья (Cylindropuntia)

Цей вид кактусів тісно пов’язаний з опунціями, але має більш обмежений ареал розповсюдження в пустелях Сполучених Штатів та Мексики. Місцева назва «чолья» пов’язана з прямими або подовженими циліндричними стеблами, з’єднаними сегментованими частинами. Щільні колючки, вкриті паперовими оболонками, з’являються на всіх чолья, а у деяких видів вони барвисті.

Лише від найменшого дотику вільні сегменти цього кактусу прикріплюються до перехожих за допомогою своїх незліченних грізних шипів. Саме через це він отримав назву «стрибучої чольї». Ці кактуси в природі ростуть у південно-західній частині Північної Америки. Їх краще за все побачити здалеку та не чіпати.

Доволі поширеним видом є циліндропунція Бігелоу, яка ще відома як «плюшевий ведмедик чолла». Цей деревоподібний низькорослий кактус росте в прибережних пустельних ландшафтах Колорадо, пустелі Сонора та північно-західної частини Мексики. Також він зустрічається в національному парку Джошуа-Трі.

Незважаючи на пухнастий вигляд, він покритий сріблясто-білими щільними гострими колючками. Стебла в нього сіро-зелені, а квіти – жовто-зелені. Заввишки цей вид пустельних кактусів сягає від 0,3 до 1,5 м.

Кактус мамілярія пір’яста (Mammillaria plumosa)

Таку незвичну назву цей вид кактусів отримав через своє покриття тонкими білими нитками. Останні слугують як декоративним, так і функціональним цілям. Нитки захищають цей низький, присадкуватий кактус від інтенсивного сонячного світла.

В природі мамілярія пір’яста зустрічається лише в мексиканському Нуево-Леоні. Цей кактус сягає лише 7,5 см у висоту та до 40 см у ширину.

Золотистий ехінокактус Грузона (Echinocactus grusonii)

Цей кактус походить зі східно-центральної частини Мексики. Також його можна побачити на південному заході Америки в посушливих ландшафтах. Проте він є доволі рідкісним та знаходиться під загрозою зникнення в дикій природі.

Ехінокактус Грузона має форму кулі з плоскою верхівкою, насичено темно-зеленим стеблом та м’яко вигнутими золотистими шипами на ребрах. Через специфічний вигляд він ще відомий як «золота бочка» або «золотистий шар».

Цей вид кактусів відомий своїм досить швидким розвитком. Його висота сягає до 3-х метрів, а ширина – приблизно 1 м. Проте у молодих рослин діаметр співпадає за розміром з висотою.

Максимальна висота ехінокактуса Грузона в домашніх умовах становить до 1,5 м. Квіти у нього мають яскраво-жовтий відтінок, утворюючи привабливу крону.

Ескобарія живородна (Escobaria vivipara)

Цей вид кактусів зустрічається в Північній Америці, хоча деякі його різновиди можна знайти від Мексики до Канади. Він має вигляд колючої кулі. Особливістю цього кактуса є прямі білі колючки довжиною 2,5 см. Цвіте він рожевими, червоними, фіолетовими або жовтими квітами.

Ці кулясті кактуси ростуть, утворюючи великі скупчення круглих стебел (до 24-х штук) різного розміру. Вони ще відомі під назвою «вуликових» або «кулькових». Ці кулясті кактуси виростають до 15 см у висоту та вшир.

Органний кактус (Stenocereus thurberi)

Рідний ареал зростання цього виду кактусів – пустеля Сонора, південь Арізони, Сіналоа та Нижня Каліфорнія. Вони процвітають в пустельних ландшафтах та витримують посуху і кам’янисті неродючі ґрунти.

Органний кактус дуже повільно зростає. Він має доволі високий зріст та колоновидну форму із циліндричними вертикальними стеблами.

Ребристі зелені стебла сягають до 5 м заввишки та мають помітні вертикальні гребні. Цвіте органний кактус білими квітами, що розкриваються ввечері, та має великі плоди розміром із тенісний м’яч.

Пристосування кактусів до пустельного середовища існування

Крім унікального зовнішнього вигляду, кактуси мають ще одну визначну особливість, яка відрізняє їх від більшості звичайних рослин.

Їхня здатність адаптуватися до процвітання в найсуворіших умовах надзвичайно вражаюча. Кактуси добре пристосовані до сухих районів зростання завдяки декільком особливостям.

Кактуси мають неглибоку кореневу систему

У пустелях важко знайти воду. Кактуси пристосовані до відсутності вологи через свою розгалужену неглибоку кореневу систему.

Коріння поширюється на більшій площі, але трохи під поверхнею, щоб вбирати невелику кількість дощової води, яка час від часу надходить. Під час сезону дощів більшість кактусів розвивають тимчасові кореневі волоски, щоб краще використовувати невелику кількість води та запобігати її втраті.

Кактуси не мають листя

За винятком декількох видів, кактуси зазвичай безлисті. Ця адаптація допомагає мінімізувати втрати воду під час фотосинтезу.

Пустельні кактуси перенесли фотосинтез від листя до стебла, щоб зменшити втрату вологи. До того ж цей процес відбувається лише тоді, коли температура нижча, переважно вночі.

Соковитість кактусів

Стебла кактуса спеціально пристосовані для зберігання великої кількості води завдяки свої соковитості. Кортикальний шар цих рослин спеціально пристосований діяти як резервуар для води через свої тонкі, але гнучкі клітини, що утримують вологу. Потім ця вода буде виділятися частинами, коли це найбільш важливо, бажано під час сухих сезонів.

Термостійкість кактусів

Для рослин, що ростуть у пустельних середовищах, одним із найлютіших ворогів є сонце. Палюча спека може бути невблаганною для будь-якого живого організму.

Однак кактуси пристосувалися до цього завдяки ефекту гармошки. Завдяки цьому ребра та горбки розширюються, не лопаючись, а потім втягуються, коли вода витрачається. Це дозволяє мінімізувати площу поверхні, на яку потрапляють прямі сонячні промені.

Повільний метаболізм у кактусів

Листя допомагають каталізувати фотосинтез і згодом ріст рослин. Однак для пустельних кактусів менша кількість зеленої тканини означає повільніший метаболізм.

Тому вони повільно ростуть. Проте саме це є адаптацією кактусів до пустельного середовища. Завдяки повільному росту ці рослини зберігають енергію, яка в іншому випадку була б використана для розвитку додаткового листя. Натомість кактуси зосереджені на підтримці існуючих структур, які зберігають їх життя.

Повільний метаболізм також допомагає кактусам довше жити. Вік деяких з них в дикій природі сягає до 200 років.

Захисні колючки кактуса

Більшість пустельних кактусів мають колючки різних форм і кольорів. Вони призначені не для краси, а як захисна функція, що допомагає рослині відлякувати хижаків.

Враховуючи, що кактуси процвітатимуть і залишатимуться зеленими навіть під час посухи, у деяких тварин виникає спокуса посмакувати їхніми смаковитими стеблами. Колючки дозволяють стримувати їх, таким чином зберігаючи шанси рослини на виживання.

Значення кактусів

Кактуси важливі для тварин і людей. Їх стеблами та квітами харчуються дрібні тварини, комахи, птахи. Останні нерідко будують гнізда в кактусових стеблах. Тварини і птахи ховаються і шукають притулку від хижаків серед кактусів.

Також кактуси є джерелом їжі для людей. Після того, як колючки зішкрябані, стебла опунції можна смажити та їсти. Багато людей їдять плоди кактуса або подрібнюють насіння в муку. Деякі різновиди кактусів відіграють важливу роль у виробництві червоного харчового барвника.

Кактус із кольоровими голками

Ехінокактус – кулястий сукулент, поширений у пустелях Центральної Америки. Інша назва цього роду – їжаковий кактус , від грецького слова “їжак” – echinos.

Розлучається як кімнатна і садова рослина, добре приживається в слабокислому пористому грунті, але чутливий до морозу і від низької температури гине.

Види ехінокактусів

Розрізняють 6 видів, кожен з яких має характерні відмінності.

Echinocactus grusonii (Грузоні)

Ендемічний для сходу та центру Мексики, але в дикому вигляді зустрічається рідко і знаходиться під загрозою зникнення. Область проживання – базальтовий субстрат на схилах височин, на висоті близько 1400 м.

Вперше описаний німецьким ботаніком Генріхом Хільдманом, який дав увазі назву на честь співвітчизника – Германа Грузона

Зовні нагадує велику майже правильну кулю. Через багато років досягає метрового розміру. Молоді екземпляри зовні відрізняються від зрілих. Тривалість життя становить приблизно 30 років.

У дорослих представників може бути до 35 виражених ребер, хоча у початкових стадіях зростання помітні лише невеликі виступи. Гострі довгі колючки зазвичай прямі або злегка вигнуті, представлені відтінками жовтого та іноді білого кольору.

Після досягнення приблизно 20 років на короні Грузоні щоліта з’являються маленькі жовті квіти.

Echinocactus platyacanthus (широкоголий або плоскоколючковий)

Походить із пустелі Чіуауа. Жителі Мексики готують із нього традиційні солодощі, виварюючи м’якоть. Рослина досягає висоти 2,5 м і ширини 1,5 м. Живе понад сто років. Має сірувато-блакитне стебло з жорсткими колючками.

Верхівка плоска, вкрита жовтою волокнистою текстурою. Є сильна ребристість і великі ареоли. Квіти розпускаються на рубежі сезонів весна-літо і приносять невеликі волохатие плоди.

Echinocactus parryi (парі)

Сплюснуто-кулястий або у формі короткого циліндра, морфологічно нагадує polycephalus. Рослина має сіро-зелене стебло завдовжки 20-30 см з виразними ребрами. Голки білі або рожеві, розташовані пучками, що майже повністю прикривають рослину. Цвітіння відбувається влітку.

Echinocactus horizonthalonius (горизонтальний)

Природне середовище – вапнякові субстрати пустель Сонора та Чіуауа. Колір варіюється від сіро-зеленого до синювато-сірого, форма буває кулястої, напівсферичної , циліндричної або сплюснутої.

Витягується до 45 см при ширині 20. Складається з секцій, що злегка згинаються навколо поздовжньої осі, за образом гвинта. Яскраво-рожеві або пурпурно-червоні квіти діаметром 7-9 см розпускаються в червні. Бутони відкриваються в середині дня та закриваються на ніч.

Echinocactus polycephalus (багатоголовчастий)

Батьківщина – найбільш посушливі райони американського континенту – пустеля Мохаве та північна частина Сонори.

Буває поодиноким, але частіше утворює скупчення до 30 екземплярів, кожен до 0,6 м заввишки. Часті міцні колючки закривають стебло та перешкоджають повному відкриттю бутонів. Період цвітіння – липень. Коричневі голки червоніють від вологи.

Кактус приживається складно через слабке коріння.

Echinocactus texensis (техаський)

Відповідно до назви, походить з Техасу та прилеглих регіонів.

Кактус витривалий: одиночний на ранніх етапах зростання, з роками зрідка утворює скупчення. Варіанти відтінків – від сіро-зеленого до трав’яного. Рослина має безліч ребер. Надґрунтова частина напівсферична, з плоскою верхівкою.

Невеликі, але тверді колючки ростуть пучками. Як правило, техаський підвид глибоко сидить у землі, височіючи над поверхнею приблизно на 20 см з діаметром 30. Легко цвіте, добре приживається , має більшу морозостійкість, ніж інші види.

Грунт

Грунт повинен складатися з:

• Листового перегною (1 частина);
• Торфа (1 частина);
• Великозернистого піску (0,5 частини);
• Дерев’яного вугілля (кілька столових ложок на горщик).

Можна придбати і готову суміш для кактусів чи сукулентів у магазині.

Добриво

Навесні та влітку можна внести добрива кімнатному грузоні. Візьміть готову суміш добрив для кактусів та розведіть водою за інструкцією. Підгодовувати рослину можна не частіше ніж 1 раз на місяць.

Пересадка

Не пересаджуйте ехінокактус дуже часто. Кактус може серйозно захворіти, якщо зашкодити йому коріння. Пересадка необхідна, якщо:

• Горщик став явно малий кактус;
• На коренях з’явилася гнилизна, і рослину потрібно терміново рятувати.

Якщо квітка нещодавно з’явилася у вас, не поспішайте її пересаджувати – нехай вона звикне до клімату у вашому будинку. Краще пересаджувати нову рослину через 2-4 тижні після покупки:

• Пересаджувати ехінокактус грузоні потрібно із сухої землі на суху;
• Акуратно вийміть рослину зі старого горщика і поставте в новий;
• Якщо в старому горщику грунт був невідповідним, то його доведеться обтрусити;
• Поставте ехінокактус у новий горщик і дайте йому постояти кілька днів, не додаючи землю;
• Коли коріння підсохне, підсипте землю в горщик;
• За тиждень рослину можна полити.

Пам’ятайте, що при пересадці ехінокактусу потрібно бути дуже обережним. Голки цієї рослини можуть серйозно пошкодити руки та пальці. Використовуйте рукавички, згорнуті кілька рушників, дротяну петлю, щоб уберегти себе від травм.

Також читайте: Кактуси – різноманітні домашні краєвиди

Як доглядати за ехінокактусом Грузоні

Цей вид також відомий як ехінокактус Грусона. Найлегше побратим пристосовується до штучного середовища, внаслідок чого став найпоширенішим представником роду серед домашніх кактусів.

У продажу є екземпляри альтернативного забарвлення – Грузоні червоний або Грузоні рейнбоу, але найпоширенішим відтінком залишається золотистий.

Освітлення

При зовнішньому розміщенні потрібно багато сонця: рослину слід тримати відкритим або півтіні, якщо на нього потрапляють яскраві промені сонця. В кімнаті кактус розташований у точці з підвищеним доступом денного світла та потраплянням прямих сонячних променів.

Стійкий до помірного затінення. Після тривалого перебування в тіні потрібно поступове звикання, перш ніж повністю виставляти рослину на сонці. В іншому випадку є ризик сильних ушкоджень.

Температура

Може переносити короткі прояви морозу за умови, що похолодання несильне. Для безпеки Грузоні рекомендується передбачити захист від морозу, якщо передбачається зниження температури .

Полив

Регулярний полив потрібен протягом літнього циклу зростання. Води має бути достатньо, проте без надлишку: ґрунту потрібно дати висохнути перед додаванням наступної порції. Слід уникати попадання вологи на відкрите сонце стебло. Це викликає опіки та шрами , а можливо грибкову інфекцію та смерть. Зимове поливання – епізодичне, більшу частину часу кактус тримають сухим. Застій води навколо коріння неприпустимий у будь-яку пору року.

Грунт

Для Грузоні підходить насичена пориста земля з невеликим вмістом перегною. При вмісті в горщику, якщо коріння виявляється стисненим, пересадка краща навесні. Для забезпечення свіжості ґрунту процедура проводиться щорічно.

При цьому більша судина не завжди обов’язкова. До чверті об’єму заповнюється щебенем та гравієм, щоб підтримувати необхідну проникність . Влітку додається добрива з високим вмістом калію.

Вибір горщика

Розмір судини не надто великий, інакше в корінні заводиться гнилизна. Водночас рослині не повинно бути тісно. Необхідно забезпечити невелику, але достатню глибину, щоб умістити дренажний шар та ґрунт. Остання повинна добре проводити вологу та не залишатися сирою надовго. Коли горщик стає тісним, заміна підбирається не із запасом, а за розміром, щоб унеможливити проблеми з корінням.

У цьому відео розказано, як доглядати ехінокактус грузоні в домашніх умовах.

Посадка та пересадка

Пересадка після покупки (важливі аспекти):

• розмір ямки – як мінімум удвічі більший за обсяг кореневої системи;
• відстань до найближчих сусідів. Якщо місце підібрано в саду , то відстань має бути не менше 2,5 кола кактуса;
• дренаж із кварцового піску або щебеню укладають поверх землі;
• ґрунт притискають, щоб усунути потенційні порожнечі ;
• перше поливання має бути рясним.

Коли Грузоні міститься у саду, власник попередньо дає йому пристосуватися до нефільтрованого сонячного випромінювання. Кактус протягом хоча б тижня щодня виставляють назовні . Тривалість сеансів починається від 1 години та поступово збільшується.

Увага! Тільки дорослі представники виду здатні переносити інтенсивне випромінювання та полуденну спеку.

Пересадка означає стрес для рослини і не проводиться так. Приводом стає виснаження живильного середовища, і навіть надмірне зростання коренів, що вони стають видно лежить на поверхні чи дренажні отвори. У процесі переміщення субстрат, що прилип, обережно видаляють. Діаметр нової судини має приблизно на 3 см перевищувати стару.

Ехінокактус грузоні червоний і рейнбоу і як їх доглядати

У магазинах часто можна зустріти ехінокактус грузоні з додатком до найменування «Червоний» або «Ред», або «Рейнбоу», при цьому самі рослини мають різнокольорові яскраві колючки.

Не вірте цьому маркетинговому прийому, думаючи, що це особливий сорт кактусу. Ні, просто у звичайного ехінокактусу Грузоні колючки пофарбовані в червоний колір («Ред» і «Червоний») або – перед вами мікс з кактусів, в якому рослини колючки пофарбовані в різноманітні кольори і відтінки («Рейнбоу»).

Забарвлення проводять або звичайними харчовими барвниками або навіть фарбою для принтерів. Іноді це може вплинути на здоров’я квітки, адже фарба потрапляє і на стебло рослини теж. На ділянках, покритих фарбою, погано виробляється хлорофіл. Рослина може витягуватися та скидати колючки. Якщо ви хочете придбати здоровий ехінокактус грузоні, який буде рости у вас довгий час, уникайте яскравих неприродних колючок – у справжнього грузоні колючки жовті.

Також читайте: Апорокактус – «щурий хвіст» він же «зміїний кактус». Особливості догляду

Але найчастіше це процедура проходить для кактуса без серйозних наслідків. Однак з часом, у міру зростання ехінокактусу, колір колючок буде бліднути і поступово повернеться до природного жовтуватого кольору.

Доглядати за червоним ехінокактусом потрібно так само, як і за звичайним. Можна лише спробувати змити фарбу, намочивши ватяну паличку в трохи теплій воді та акуратно протерти нею стебло рослини. Але не тріть дуже сильно, щоб не пошкодити тонку шкіру кактуса.

Хвороби та шкідники

Грузоні відрізняється гарною опірністю хворобам. Зазвичай до них призводить неправильний або надто дбайливий догляд. Головним негативним фактором стає насиченість вологою – надлишок швидко спричинить гниття.

Щитівка

Про ураження щитівками свідчить поява коричневих плям із стороннього матеріалу. Такі лусочки легко підчепити і відокремити від стебла , що підтверджує присутність шкідника. Вирішенням проблеми стане обробка поверхні кактусу змоченої у спирті ватою. Інший спосіб більш серйозних випадків – обробка інсектицидом.

Кактусовий кліщ

Дрібне членистоногое практично непомітне неозброєним оком. Ознака зараження – освіта на кактусі коричневого висипу. Для боротьби застосовуються спеціальні засоби для знищення кліщів – акарициди. Щоб запобігти рецидиву, через тиждень після першої обробки робиться друга.

Червці

Помітивши білий наліт між секціями та на ареолах, власник кактуса починає готуватися до протидії червакам. Ознаки виявляються більш пізньої стадії зараження, оскільки шкідники спочатку поселяються у кореневої області. Більш раннім симптомом стане безпричинне потемніння стебла.

Позбутися комах порівняно нескладно. Наліт змивається в душі, і потім рослину обприскують сумішшю мильної піни з дещицею спирту. Проводити процедуру потрібно щодня протягом тижня чи більше. Замість спирту можна використовувати оцет.

Увага! Підозра на черв’яків, як і інших шкідників – привід для негайного карантину, щоб уникнути міграції на інші рослини.

Фарбовані стебла

Рослина намагаються фарбувати в отруйні (кислотні) кольори. По-перше, це сильніше приверне увагу покупця, а по-друге, сильний пігмент завжди вбирається набагато швидше та краще проявляється. Втім, все залежить лише від бажання. Жовтий, рожевий та пурпуровий відтінки нададуть кактусу ніжності та прикриють «грізність» голок.

Природа обдарувала багато рослин синім, блакитним, блакитним і сапфіровим відтінками. Але, на жаль, того ж не скажеш про кактуси. Не тільки стебло, а й квітки «колючого друга» не відрізняються палітрою цих дивовижних фарб. У зв’язку з цим людина вирішила позбавитися загальноприйнятих умовностей. На полицях магазинів з’являється дедалі більше синіх кактусів. Тим більше, цей колір, поряд з фіолетовим і червоним, добре вбирається рослиною.

Зимівка

Грузоні перебуває у стані глибокого спокою з грудня до лютого, коли процеси життєдіяльності суттєво уповільнюються.

Зимує рослину за температури не нижче 10 °C. Чим прохолодніше довкола, тим менше кактусу потрібно води. Водночас він добре переносить кімнатне тепло. Тоді потреба у волозі зростає, але вона суттєво нижча порівняно з літнім періодом.

Важливо підібрати зимуючому грузоні добре освітлене місце і регулярно перевіряти його на наявність паразитів. Тепле сухе повітря поруч із батареєю створює привабливе для шкідників середовище .

Дорослим екземплярам рослини рекомендовано прохолодну зимівлю, оскільки це підвищує ймовірність появи квітів.

Догляд у домашніх умовах

Ребуція – гірська рослина, саме тому вона характеризується невибагливістю у догляді.

Температурний режим

У період активного розвитку рослини воно росте за будь-якої температури. У зимовий час важливо забезпечити культурі прохолодне повітря, прогріте до +10 градусів.

При купівлі ребуції спитайте у продавця оптимальний температурний режим . Це пояснюється тим, що останнім часом з’явилися сорти, які зимують навіть за температури +5 градусів. Кактусу потрібно забезпечити свіже повітря, тому приміщення регулярно провітрюють у будь-яку пору року.

Освітленість

Ребуція віддає перевагу яскравому освітленню, тому відмінно розвиватиметься навіть на південному підвіконні. При цьому можна не хвилюватися, що рослина отримає опіки. Навпаки, затінення завдасть культурі більше шкоди.

Полив

Оптимальний режим поливу в теплу пору року – раз на тиждень. Якщо в приміщенні дуже жарко і повітря сухе, грунт зволожувати можна і частіше. Ребуція перенесе перезволоження субстрату, але тільки в тому випадку, якщо це відбуватиметься нечасто . Взимку повітря в приміщенні прохолодніше, тому і вода з ґрунту випаровуватиметься повільніше.
Поливати рослину можна раз на 2 тижні, а іноді і рідше. Для зволоження субстрату використовують відстояну воду, температура якої на 2-3 градуси вище за кімнатну.

Обприскувати ребуцію або влаштовувати душ не потрібно. Якщо на поверхні скупчився пил, прибирають її щіткою з м’якою щетиною.

Підживлення

Цей вид кактуса зовсім не потребує підживлення . Але для більш тривалого та пишного цвітіння із середини весни і до початку осені його можна підгодовувати раз на місяць. Для підживлення вибирають готовий комплекс для кактусів. Перед внесенням добрива ґрунт зволожують.

Пересадка

Цю процедуру проводять лише за необхідності: якщо кореневої системи буде тісно у вазоні. Пересадку проводять після періоду відпочинку – на початку березня. Для посадки кактуса краще вибирати спеціальний грунт суміш для сукулентів.

Перед пересадкою потрібно дочекатися повного висихання ґрунту . У новому вазоні укладають дренажний шар, а потім перевалюють кактус із земляною грудкою. Порожнечі заповнюють новим ґрунтом. Рослина в новому горщику ставлять на добре освітлене та тепле місце. Поливають культуру через тиждень після пересадки. Протягом наступних 2-3 місяців потрібно бути дуже акуратним із зволоженням ґрунту – важливо не доводити до застоювання води та утворення болотистості.

Цвітіння

Квіти на ребуції з’являються на 2-3 роки розвитку рослини. Зазвичай перше цвітіння посідає літній період. Розкриваються бутони лише вдень, а у темряві вони знову закриваються. Тривалість життя одного квітки – не більше 2 діб.
Відсутність цвітіння пояснюється кількома причинами:

• нестача освітлення (якщо сонячного світла недостатньо, можна використовувати штучне освітлення);
• неправильний період відпочинку – взимку кактус повинен перебувати в приміщенні за температури не вище 10 градусів;
• невідповідний субстрат, який не пропускає воду та повітря;
• надто рясний полив – влітку і восени рослину поливають рідко, а взимку можна зовсім не зволожувати грунт.

Цвітіння Грузоні

Поява квіток відбувається на рубежі сезонів весни-літа у представників виду віком від 20 років. Судити про це можна за діаметром: з досягненням даного віку ширина стебла зазвичай перевищує або дорівнює 40 см. Навіть якщо розмір та вік відповідають критеріям, квітки можуть не з’явитися, якщо кактус отримав недостатньо сонця.

Важливо! При дотриманні всіх умов на верхівці стебла, оздоблюючи її, розпускаються невеликі трубчасті вінці. Пелюстки вузькі та витягнуті, темно-жовтого відтінку.

Розмноження

Щороку дорослі екземпляри виробляють достатню кількість плодів. З відмиранням квітки насіннєві коробочки збираються для розведення.

Насінням

Коробочки легко відокремлюються від навколишніх волокон. Одна сторона контейнера розрізається ножем і тим самим інструментом витягується вміст. Дрібне червоно-коричневе насіння на ніч поміщається у воду . Піддон, в якому відбуватиметься визрівання, заповнюється сумішшю торфу та вермікуліту у співвідношенні 6:4 і такою ж кількістю великого піску.

Насіння з водою набирають у великий шприц і рівномірно розподіляють по піддону. Існує думка, що перед висаджуванням корисно протягом року витримувати насіння у холодильнику.

Піддон ставиться під несильне сонце та накривається склом. Субстрат підтримується вологим до пророщування – 2-6 тижнів. Молоді пагони мають вигляд мініатюрних червоних сфер. Далі скло поступово забирається.

Коли маленькі кактуси почнуть випускати голки, садівник пінцетом переносить в п’ятисантиметрові судини, наповнені тієї ж сумішшю, як і піддон. Тут рослини проводять 1-2 роки, а потім переносяться в горщики 10 см завширшки.

У цьому відео показаний один із способів розмноження ехінокактуса грузоні насінням.

Дітками

В нормальних умовах Грузоні не дає відгалужень, тому вегетативний спосіб розмноження неможливий. Поява бічних відростків – свідчення ушкодження стебла внаслідок механічного впливу чи хвороби. Підсумком виявляється зупинка зростання, інколи ж і загибель кактуса.

Помітивши появу бічних пагонів, як тусовод приділяє їм підвищену увагу, щоб встигнути відрізати їх у разі відмирання основного стебла . Успішно висадивши відросток, власник отримує нову рослину.

Ехінокактус Грузоні добре підходить для прикраси інтер’єру , надання приміщенню колориту. Правильна сферична форма і яскравий золотистий колір у поєднанні мають позитивний візуальний вплив. Зважаючи на наскільки легкий догляд у домашніх умовах, стає зрозумілою велика популярність рослини серед любителів кімнатного квітництва .

Echinocactus GRUSONII – Ехінокактус Грусона, Ехінокактус Грузоні.
Опис:

Ехінокактус – рід кулястих сукулентів із сімейства Кактусові, поширених у субтропічних пустелях Мексики та південного заходу США, у тому числі у знаменитій пустелі Мохаві. Рослини повільно ростуть, але їх висота може досягати трьох метрів, а ширина – більше метра. Вік окремих рослин може досягати п’ятисот років, а маса однієї тонни.

Кулясті стебла у більшості видів у молодому віці діаметром практично рівні їх висоті, з віком пропорції трохи змінюються і рослини стають трохи витягнутими. Розмір дорослих рослин може досягати 1 метра в діаметрі та до 1,5 метрів у вистоту. При вирощуванні в кімнатних умовах його розміри набагато скромніші. При нестачі освітленості форма замість куляста може бути довгастою.

Зелене або блакитне стебло має численні ребра, що виступають, покриті колючками. У молодих рослин у віці 3-5 років ребра не сильно виражені і схожі на невеликі горбики. З віком у деяких видів кількість ребер може перевищувати п’ятдесят. Бічних пагонів не утворює.

На вершині, де грані сходяться, у більшості ехінокактусів утворюється світла опушена верхівка. Ареоли великі, опушені. Колючки міцні прямі, іноді злегка вигнуті, довжиною більше 3 см, бувають різних кольорів та відтінків, причому з віком їх колір може змінюватися.

Цвіте великими одиночними дзвінковими квітками жовтого, червоного або рожевого кольору, розташованими на верхівці, нерідко кілька кіл. Квіткова трубка коротка, луската, з повстяним опушенням. Пелюстки вузькі, часто з опушеними кінчиками. У домашніх умовах це відбувається дуже рідко.

Ехінокактус Грусона

– Найбільший кулястий кактус, який називають кактусом-бочкою. Рослина має велике округле стебло з яскраво вираженими численними, добре вираженими ребрами. Колючки прямі, гострі, янтарно-жовті. Дуже популярний різновид.

Не лише назва, а й зовнішній вигляд прямо вказує на приналежність цієї рослини до колючого сімейства кактусових. А завдяки вже не тільки колючкам, а й округлій – кулястій формі – цей кактус придбав до своєї назви додаткову приставку «ехіно», що в перекладі з грецької означає «їжак».

Ехінокактус потребує максимального освітлення. Навесні його рекомендується трохи притіняти і поступово привчати до прямих сонячних променів. При недостатньому висвітленні зростання рослини припиняється. Кактус дуже не любить частих перестановок з місця на місце або обертань навколо своєї осі.

Влітку рослину варто виносити на відкритий балкон. Дуже теплолюбний і чудово виносить підвищення температури понад 25°С. Взимку у суккуленту настає період спокою, протягом якого рослина бажано перенести у світле, але прохолодніше приміщення, де підтримується температура 8-12°С при сухому вмісті.

Полив помірний, надмірне зволоження набагато небезпечніше, ніж недополив. Навесні та влітку черговий полив можна проводити при підсиханні земляної грудки більш ніж на третину. Восени поливають ще рідше, взимку в теплому приміщенні – не частіше ніж 1 раз на місяць, а в холодному – полив припиняють до весни. Ехінокактус стійкий до сухого повітря, але регулярне обприскування теплою водою дуже корисне.

Представники цього роду мають особливі переваги до родючості ґрунту та його складу. Тому готовий універсальний ґрунт для кактусових, їм не зовсім підходить. Оптимальною буде слабокисла ґрунтова суміш, що складається з дернової, листової землі, торфу та піску навпіл із цегляною крихтою у співвідношенні 2:1:1:1 (pH=5,5).

Для міцності колючок у ґрунт можна додати вапно або товчену яєчну шкаралупу – близько 1–1,5% від загального обсягу. Деревне вугілля вноситься як профілактика кореневої гнилі. Ємність для вирощування вибирають всього на 1-2 см ширше за діаметр самої рослини. На дні висотою не менше 3-4 см має бути дренажний шар.

Пересаджують молоді рослини кожні 1-2 роки, а дорослі – раз на 4-5 років. Про необхідність пересадки можуть вказувати коріння, що виросло з дренажного отвору. Рослини при цьому потрібно витягти разом із грудкою землі і почекати кілька днів, щоб коріння трохи підсохло. З квітня до вересня ехінокактуси підгодовують спеціальним добривом для кактусів.

Розмноження:

Насіння висівається в плоскі та широкі миски поверх суміші листової землі та великого річкового піску (можна змішати субстрат для кактусів та пісок), зволожуються з пульверизатора, накриваються плівкою і пророщуються на світлі, але не на сонці при температурі 21-24°С. Сходи потребують провітрювання. Необхідно уникати перезволоження та пересихання посівів.

Leave a Comment Отменить ответ

Для отправки комментария вам необходимо авторизоваться.