✅Аналіз казки «Гуси-лебеді»

Народна казка “Гуси-Лебеді” сучасними читачами сприймається як забавна вигадка для малюків. Багато слов’янських казок привласнювали великим птахам тенденцію тягнуть залишилися без нагляду крихіток.

Тож не дивно, що селяни, відправляючись на польові роботи, нагадували своїм старшим дітям про гусей-лебедів, щоб не забували опікати молодших братиків і сестричок. Не те, мовляв, прилетять гуси-лебеді, віднесуть братика або сестричку, а тобі потрапить від батьків!

А чи існують Гуси-Лебеді в наші дні? Як рідкісна порода птахів, може бути і існує в нечисленному складі на будь-яких нецивілізованих ділянках землі … Чого тільки не виявляють допитливі дослідники там або сям на планеті Земля! Сама ж суть казки про гусей-лебедяй, звичайно ж, не на тему наукових відкриттів в області біології. Тут мова йде про тих життєві епізоди, коли людина, маючи перед собою важливе завдання, відволікається на забави і всякого роду витівки.

Особливо важко дається вміння бути зосередженим і уважним до дорученої роботі тим людям, які розпещені хорошими умовами попереднього життя. Старша сестриця в казці “Гуси-Лебеді” посадила крихту-братика біля будинку, сама не стала обтяжувати себе уважним наглядом за малюком, а побігла до подружок, та й загралася.

При пошуку викраденого птахами братика, багато труднощів і хвилювань довелося перенести дівчинці, зніженої доти благополучній життям в забезпеченому батьківському домі. Адже, розшукуючи малюка, старша сестричка капризно поставилася спочатку до прохань покуштувати гостинців грубки, дикої яблуньки і молочної річки з медовими берегами. Проста їжа для зніженої дівиці була нестерпна!

Але все ж, від страху перед гонитвою, на зворотному шляху до дому старша сестричка ковтає і житній пиріжок, і кисле яблучко і вівсяний кисіль з молочком.

Так, інші люди погоджуються більш скромно харчуватися тільки перед страхом загрожуючої біди. Якщо згадати скільки бід відбулося на землі через безвідповідальність людей, які “загралися з подружками”, будучи не серйозному посту, то існування Гусей-лебедів перестає бути легендою! Гуси-Лебеді в разі недбалого ставлення фахівців до роботи – це схема тих лих, які приходять при так званому “щастям”.

Насправді, невезіння рано чи пізно наздоганяє кожного, хто регулярно недбалий в дотриманні інструкцій, існуючого законодавства, прийнятих в суспільстві розумних правил поведінки. Як давно казок склали цю казку, але і в наші дні є сенс остерігатися, щоб Гуси-Лебеді не потягли з життя щось цінне і важливе!

Фразеологізми, прислів’я та приказки у творі “Гуси-лебеді летять”

Автобіографічна повість М. Стельмаха “Гуси-лебеді летять” розповідає про життя хлопчика Михайлика у невеличкому селі на Вінниччині.

Протягом усього твору автор дотримується поетичності, а часом і гостроти народного українського слова. Герої повісті часто використовують гострі і часом кумедні народні вислови, як-то “Далеко ви пустили кури…”, або “Іноді навіть за довгий язик буває сяка-така нарізка на іншому місці”.

Автор часто і густо використовує у мові персонажів говіркові обороти та слова.

Це надає твору особливого колориту, додає гумору та допомагає відчути своєрідну атмосферу тогочасної дійсності. Так мати Михайлика використовує “засоби народної педагогіки” – називає його “мухометом”, “вариводою”, “лоботрясом”, а й іноді “духопелить”. Проте подібні прізвиська не викликають образи в хлопчика, а іноді навіть служать приводом для жартів над власною особою.

Народна лексика у великій кількості зустрічається у мові усіх персонажів твору. Наприклад, у тексті можна зібрати велику кількість фразеологізмів про розум.

Як його тут тільки не називають : і “клепка”, і “олія в макітерці”.

Повість густо наповнена приказками та прислів’ями. Сам Михайлик досить часто їх використовує під час своїх розповідей, як-то: “дасть бог купця, а дiдько розгудця”, або “за цi три торби реготу мав я аж сiм смуткiв”.

Наслухавшись історій діда та бабусі хлопчик сприймає світ крізь призму чарів та легенд.

В образі діда Дем’яна втілена вікова народна мудрість і дід прилучає до неї хлопчика за допомогою розповідей про лебедів, про життя, про зорі. Часто він використовує приказки : “Сто друзiв – це мало, один ворог – це багато!”, або “…і ноги в нас невзуті, і голови босі”.

Повість пронизана любов’ю до української пісні.

Співають і мати, і дід і тітка Василина. Наприклад дід Дем’ян любив співати пісню:

“Як продала дiвчина курку, То купила козаковi люльку, Люльку за курку купила, Бо козака вiрно любила…”

Сам Михайлик також залюбки співає:

“Ой диби, диби, диби – Пiшов дiд по гриби, Баба по опеньки. Дiд свої посушив, Бабинi – сиренькi”.

Прослідковуються у творі деякі язичницькі елементи та обряди, як то наприклад у ставленні до землі, насіння, дерев з якими герої розмовляють наче з живими істотами.

Повість “Гуси-лебеді летять” стала справжньою скарбницею народної мудрості, гумору та життєрадісності.