Названо ТОП-8 ферм в Україні, які варто відвідати

Українські ферми — це не лише про корів та свиней. Креативні господарі не йдуть простим шляхом, а відкривають екзотичні ферми та активно розвивають екотуризм. Ви можете відвідати крокодилів, подивитись на життя буйволів, сфотографуватися зі страусом та погодувати віслюків. І так, це все в Україні. Пропонуємо вам познайомитись ближче з унікальними українськими фермами, які вам точно варто відвідати. Про це повідомляє Шо там, пише agronews.ua.

1. Долина страусів під Києвом

Де: село Ясногородка, Київська область.

Якщо ви хочете екзотичного відпочинку, то не обов’язково їхати у спекотні країни. Неподалік від Києва знаходиться “Долина страусів”. Це найбільша в Україні страусина ферма, і єдина, на якій проживають всі види страусів. Маточне поголів’я страусів було завезено у квітні 2001 року і вже через місяць, в червні, з’явилися на світ перші київські страусенята. Зараз ферма налічує понад 100 страусів. Крім цього, на території є зоопарк, де проживає безліч інших тварин — павичі, віслюки, поні, свинки, козлики, качки, фазани, барани, верблюд.

Тут можна прогулятися з екскурсоводом та дізнатись багато цікавих фактів про тварин. Наприклад, що тривалість життя страусів може досягати до 70 років. Крім цього, тут ви можете покататись на африканському страусі, продегустувати авторське вино, спробувати ексклюзивні страви та просто чудово провести час з родиною в компанії екзотичних тварин.

2. Вінницькі крокодили

Де: м. Вінниця

Хтось розводить кіз, а подружжя з Вінниці — крокодилів. Світлана та Дмитро Бичковські ще 10 років тому почали займатись розведенням екзотичних тварин і купували їх у циркачів та приватних зоопарках. Зараз утримують до трьох десятків рептилій.

На фермі не продають м’ясо та не роблять з тварин модні аксесуари. Засновник переконує, що ферма створена для розширення та збереження всіх видів хижих рептилій. Подружжя навчилось вирощувати хижаків навіть з яєць. Але новонароджених крокодилів нікому не продають. Цікаво, що ферма є мандрівною, тому ви можете зустріти крокодилів і у власному місті.

3. Західний равлик

Де: с. Солонка Пустомитівського р-ну Львівської області.

Для більшості гурманів равлики вже давно не є делікатесом. А є й ті, хто створює цілі равликові господарства! Ірина та Іван Юськевичі ще у 2017 році відкрили власну ферму з розведення молюсків. Ферма спеціалізується на розведенні та реалізації равликів сімейства HELICIDAE роду Helix (Pomatia, Aspersa Maxima, Aspersa Muller). Види равликів відрізняються не лише походженням, а й розмірами. Їхнє м’ясо смачне та корисне.

Господарі ферми готові поділитися тонкощами розведення равликів з тими, хто хоче відкрити власний бізнес та з простими туристами. На фермі ви зможете відкрити для себе незвичайний світ життя равликів та спостерігати за процесами вирощування, відкладання ікри. А також тут можна скуштувати смаколики, позмагатись в равликових перегонах та чудово провести час.

4. Віслюкова ферма

Де: Вінницька область, Крижопільський район, село Заболотне

На цій фермі живе 42 віслюка і тут планують виробляти найдорожчий сир у світі. А все тому, що лише за літр молока ослиці за кордоном просять 58 євро, а за сир – 1760 євро. Віслюкова ферма знаходиться на території професійного училища в селі Заболотне, що на Вінниччині. Заснував її нинішній директор училища Василь Романцов. У 2012 році він перевіз сюди першу п’ятірку віслюків з Туреччини. За тваринами доглядають студенти училища і сам директор.

Окрім ослячої ферми, в училищі є лайки, ведмеді, борсуки і купа інших тварин. Але, звісно, найбільша увага відвідувачів зазвичай прикута до огородженої для 30 ослиць та 12 віслюків (не рахуючи малят) території. Окрім спілкування з тваринами, туристи мають можливість безкоштовно спробувати молоко ослиці. Директор переконаний, що воно має цілющі властивості.

5. Буйволина ферма

Де: Закарпатська область, Виноградівський район, село Олешник

У мальовничому куточку Закарпаття знаходиться дім карпатських буйволів. Єдина в Україні буйволина ферма “Карпатський буйвіл” відновлює популяцію цих дивовижних і дуже корисних тварин. Чому корисних? Бо ще кілька років тому ці тварини допомагали людям валити лічи та орати землю. А сьогодні карпатські буйволи знаходяться на межі зникнення. Утримувати й відновлювати популяцію таких тварин на фермі розпочали 9 років тому. Коли ж кількість стада побільшала, вирішили створити ферму, на якій нині близько 50 буйволів.

Під час екскурсії можна ближче познайомитися з цими тваринами, побачити, як вони ласують сіном. Тут також працює невеликий переробний цех, де з корисного молока готують екологічно чисті продукти. Буйволину продукцію куштують за таким порядком: молоко, сир “Панір”, домашній плавлений сир, моцарела, масло, сметана та сир. Сім позицій є постійними, а ось восьма змінюється залежно від наявності ресурсу: може бути бринза, або овечий чи ж буйволиний тверді сири.

6. Екоферма Климівка

Де: м. Благовіщенське, Кіровоградська область

Екоферма “Климівка” – це місце, де поєдналось фермерське життя з комфортним проживанням у зручних заміських будиночках.

“Я відвідав не один десяток ферм у Європі та Північній Америці, мені захотілося втілити тут, на український землі, те, що я побачив у світі. Уже сьогодні на екофермі Климівка ви можете ознайомитися з розмаїттям фермерського життя, скуштувати лише натуральні продукти, подихати свіжим повітрям, оздоровити тіло у бані та заспокоїти душу, просто перебуваючи на природі”, – каже засновник ферми Андрій Клименко.

На території ферми є екоферма баранчиків Романівської породи, сад та город, а також невеличка пасіка. Тут можна і подихати свіжим повітрям, і оздоровити тіло у бані, і відпочити на сіновалі, і в більярд чи теніс пограти. А для любителів риболовлі тут можна “полювати” на коропа, товстолоба чи окуня.

7. Центр реабілітації бурих ведмедів

Де: Закарпатська область, Міжгірський район, село Синевирська Поляна

Якщо ви ще досі не здивовані різноманітністю ферм і українських тварин, то пропонуємо відправитись до закарпатського реабілітаційного центру бурого ведмедя. Розташований він на території Національного природного парку “Синевир”. Клімат і ландшафт території ідентичний природному середовищу існування клишоногих. Місце для потерпілих ведмедів підібрали найкраще. На 12 гектарах змішаного лісу з гірськими річками та водоспадами. Спочатку ведмеді живуть у вольєрах, а після лікування їх відпускають в облаштоване природне середовище.

Сюди потрапляють тварини, які пережили нелегке минуле. Є історія про ведмедя, якому мастили лапи вазеліном і кидали на розпечене залізо, щоб він навчився “танцювати”. Таке навчання не дало результатів і його віддали в центр. Спочатку ведмеді живуть у вольєрах, а після лікування їх відпускають в облаштоване природне середовище. Це місце вразить будь-якого туриста не залишить байдужим.

8. Cozy Farm – козяча ферма

Де: с. Когути, Львівська область

Сімейне господарство Cozy Farm – це мініферма, що налічує понад тридцять кіз. Її засновниками є молоде подружжя Андрій та Галина Маланчаки, яке покинули місто та переїхали в закинуте обійстя.

“Кози у нас дуже щасливі, адже харчуються вільним випасом (навіть зимою) і завжди перебувають на свіжому повітрі. Тому молочко таке смачне і корисне. Бо перш ніж потрапити в банку, кізоньки визбирують у лісі та полі, ті трав’яні смаколики, які вважають за потрібне”, – кажуть засновники ферми.

Подружжя активно розвиває екотуризм та запрошує до себе всіх охочих. Гості поринути у казкову і затишну атмосферу села, як у дитинстві, а також скуштувати натуральну молочну продукцію від Cozy Farm. А фішкою екоферми є екстремальні гойдалки, які власноруч створив власник господарства.

Нагадаємо, що на Чернігівщині популяризують гастротуризм.

Як вирощувати врожай з мінімумом води. Розповідає український фермер з Оману

Василь Сокирський має в Омані 350 га землі, з них під зрошенням — 140-145 га. Загалом же в цій місцевості щось може рости лише там, де поливають. Тобто фермер вирощує їжу в пустелі. Після підриву Каховської греблі ми поговорили з Василем, щоб дізнатися, як можна займатися фермерством у спеку й за відсутності води. Василь добре обізнаний з українськими реаліями, тому його досвід та спостереження можуть бути цінними для українських фермерів і холдингів.

У 2016 році я створив власну ферму в Омані й почав на ній працювати.

Перша ферма була для вирощування люцерни — кормової культури, а потім я перейшов на вирощування овочів та ягід. Вирощую також суданську траву — основний кормовий ресурс для місцевої худоби. З фруктів вирощуємо фініки. Зараз моя ферма — 350 га, з них під зрошенням — 140-145 га. Загалом же в цій місцевості щось може рости лише там, де поливають.

Спорудження системи поливу в пустелі

Країна без дощів

За площею Оман вдвічі менший за Україну. Але загальна площа, на якій займаються вирощуванням сільгоспкультур, становить лише 22 тис. га. Для України це площа двох великих ферм.

Використання води у сільському господарстві Омана та України істотно відрізняється. Бо в Україні іноді йдуть дощі навіть у південних регіонах, а в Омані їх не буває взагалі. Якщо тут трапляється дощ — це велика подія раз на три роки.

Зернові

До того ж дощ тут може трохи проморосити, на жодний водний баланс це не впливає. Сільське господарство у країні повністю перебуває під зрошенням. Плюс в Омані основний період вирощування — це зима, бо взимку прохолодніше, ніж улітку.

Літом займатися сільським господарством в Омані майже неможливо через дуже високу температуру, яка може сягати 53-55 °C. При такій температурі не виживає нічого, особливо якщо посіяти щось молоде. Рослини з розвинутим корінням ще можуть якось зберегтися, перейти на сплячий режим, зменшивши листя і зростання, проте здебільшого вони гинуть або не дають урожаю.

Бо при високій температурі не засвоюється велика кількість мікроелементів. В Україні інша ситуація. Зима — це період, коли накопичується волога, грунт насичується вологою.

Ще один важливий момент — вологість повітря. В Омані вологість повітря приблизно 40%. В Україні в середньому — близько 70 %. При такій вологості може виникати роса і грунт отримає певну вологість. У Омані таке неможливо. А якщо грунт не зволожується, він висихає повністю, зовсім не тримає вологи.

Щодо Херсонщини — якщо там вирощували зернові рослини, то це, найімовірніше, не вдасться без поливу, або врожайність впаде із 40 ц до 15 ц з 1 га чи й менше. Власне, як і в Омані. Я і торік, і цього року намагався вирощувати тут пшеницю, на конкурентну світову ціну вона не вийде, але Оман надає певні дотації саме на вирощування пшениці — щоправда, обмежені.

В Україні ціна на пшеницю нижча за світову, тому якщо світова ціна 360 доларів, то в Україні оптова продажна ціна на елеваторі може бути й 180 доларів, тобто вдвічі нижча за світову ціну. Але й собівартість української пшениці нижча, бо в багатьох регіонах її не потрібно поливати, а де потрібно — воду постачали каналами і її транспортування й саме зрошення не було таким затратним.

Установка для поливу зернових — дороге задоволення. В Омані це вигідно лише завдяки урядовим дотаціям

Ну і якщо мені в Омані треба поливати щодня або через день, то в Україні можна робити полив раз на тиждень — і цього буде достатньо. Бо навіть на українському півдні температура хоча й може сягати 40 °C, але водночас там висока вологість.

Овочі

Вирощувати овочі можливо, і вони можуть бути конкурентними.

Наприклад, у мене знайомий вирощує в Черкаській області кавуни, то він поливає їх раз на тиждень. Я в цей час вирощую дині й поливаю щодня по 8 год під краплею. Тому відмінність в Україні й Омані у споживанні води дуже істотна.

Але сільське господарство без води неможливе.

В Омані як таких придатних грунтів для вирощування немає. Шар грунту, на якому можна щось вирощувати, становить від 20 см до 30 см. Нижче йде кам’яна вапнякова плита. Для кращого розуміння — це фактично як бетонна плита, на якій насипано 20-30 см піску. І ось ці кілька десятків сантиметрів — весь простір, де може зберігатися волога й росте коріння рослин.

Де взяти воду?

В Україні більшість грунтів — це шар від 1,5 м до декількох десятків метрів. Коріння рослин, якщо, наприклад, брати ту саму люцерну, — може сягати до 15 м, а в середньому коренева система — 2 м. І відповідно шар вологи, з якого коріння може відбирати вологу, в Україні значно більший.

На українському півдні трохи інша ситуація. Дощів там менше, ніж на півночі. До того ж шар грунту там може бути не такий потужний, особливо ближче до моря. Звичайно, там залишається можливість капілярного підйому води (підйом води вгору дрібними порами в землі через різницю тиску — ТЕКСТИ) з глибших шарів.

Але цей ресурс не нескінченний. Якщо вода не поповнюватиметься, то за рік чи два ці грунти виснажаться і просто висохнуть. Кількість води, накопичена у грунті раніше, просто зменшиться й вона опуститься нижче, що припинить капілярні зв’язки й вода не зможе потрапляти у верхні шари. Тому зовнішній полив там має бути обов’язковим.

Як варіант можна вирощувати рослини, що не потребують багато води. Це можуть бути певні види овочів. Або висаджування чагарникових рослин, які створюватимуть тінь, затримуватимуть вологу і не давати вітрам її забирати. Адже через високу швидкість вітру й швидкість випаровування збільшується. Власне через це свого часу було створено лісосмуги між полями.

Це за аналогією з банею, коли хтось починає над вами махати віником, холодний шар повітря навколо вас зникає й ви швидше прогріваєтеся. Те саме відбувається з грунтом. Тому якщо залишати грунт без нічого, це також призведе до ерозії. Спочатку грунт висихає, потім перетворюється на пил, а потім починаються пилові бурі.

Найменше з рослин у мене споживає трава. В Омані вирощують так звану “суданську” траву — і я можу поливати її десь раз на тиждень, вона виживає в умовах Оману. І вона є харчовою базою для тварин. Протеїну в неї, звичайно, лише 6 %, порівняно з кукурудзою чи люцерною, де протеїну 18-20 %, але її все одно можна вирощувати.

Так і на Херсонщині, де перед тим, як було зроблено зрощення, був степ і росла трава. Тому, можливо, є сенс перетворити ці землі на пасовища. Це до того, як зменшити на цих грунтах ерозію та отримати якийсь прибуток.

Будь-яка рослина, що ростиме, з одного боку, споживатиме ресурси землі, а з іншого — втримуватиме її від ерозії. Вона створюватиме тінь, якусь конденсацію й банально затінятиме грунт від висихання. Тому навіть дикорослі рослини тут можуть допомогти. Бо бур’яни найбільш сприятливі до того клімату, в якому вони ростуть.

Свердловини

Якщо орієнтуватися лише на воду зі свердловин, то затратна частина, звичайно, буде більшою. Будь-яка вода, яка є на поверхні, — завжди найдешевша. Зробити канал і забетонувати його — значно дешевше, ніж видобувати воду зі свердловини, використовуючи електроенергію. Вартість 1 куб. м води в Омані, де її качають зі свердловин, у середньому становить 1,1 кіловата електроенергії, з урахуванням плеча доставки 1,2 кіловата.

І тут ще важливо, звідки ви берете цю електроенергію. Якщо з мережі — це один тариф, якщо працюєте на дизельгенераторі — то ціна води втричі вища. В Україні вартість 1 куб. м може бути 0,1 кіловата, особливо там, де вода тече каналом самопливом.

А зі свердловиною ще треба враховувати, скільки максимально води вона може дати, а також скільки загалом води можна відібрати з цієї території. Тобто якщо ви робите одну свердловину на 1 км кв., вона, може, й не впливатиме на загальний баланс води. Але якщо грунтові води не будуть поповнюватися, то з певним часом їхні обсяги зменшуватимуться.

Відповідно, це вплине й на рівень цих вод. Почнете видобувати з глибини 40 м, а через рік спуститеся вже на 50 м, бо загальне поповнення грунтового шару води не відбувається так швидко.

Плюс максимальна кількість води, яку можна відкачати. Оман — це колишнє морське дно, тут весь грунт — фактично кам’яна порода, структура якої схожа на київський торт. Шари щільного матеріалу, а між ними — шари такого крихкого бутового каміння, між якими й протікає вода. Але якщо я забираю 100 м куб. води зі свердловини щогодини, то в мене її рівень навіть не падає, бо вода швидко поповнюється.

В Україні глинисті грунти й фільтрація води у грунті відбувається не так швидко. Тобто вона не так швидко заповнює свердловини. Тож якщо таким темпом, як я в Омані, качати воду в Україні, то вона закінчиться дуже швидко. Тому доведеться використовувати більше насосів для зрощення.

Але загалом на свердловинах можна працювати певний період часу. Десь впродовж 5-6 років це не сильно вплине на регіон. Але з часом рівень грунтових вод понизиться й воду буде важче добувати, її якість знижуватиметься, що з часом призведе до водного виснаження землі, якщо не буде повноцінного поповнення.

Для порівняння. Собівартість пшениці, яку я виростив в Омані, звичайно, на воді зі свердловин, становить приблизно 700 доларів за 1 т при ринковій ціні десь 360 доларів. В Україні це значно менше. Завдяки споживанню меншої кількості води, меншим трудозатратам на догляд і завдяки тому, що грунти родючіші, тобто вони потребують меншої кількості добрив.

Помідори

Моя думка щодо українського півдня — займайтеся частково овочами, які не потребують такої кількості води. Але припиніть вирощувати кормові культури й зернові. І перші, і другі потребують дуже багато води. Серед овочів — бахчеві, томати, все, що може рости в парниках. Бо для овочів не треба зрошувати всю площу, а лише корінь.

Помідори чудово витримують спеку Огірочки теж ростуть, але в парниках

Парники також зменшують витрату води. Волога накопичується всередині самого парника й так дає можливість її зберегти. У мене так само на фермі є парники, я там вирощую огірки. Вони дуже вибагливі до вологи, тому якщо їх вирощувати на сонці, вони будуть як мариновані. Також у парниках вирощую перець.

Парники зменшують витрати вологи Розсада

Щодо томатів — то вони здатні витримувати справді високу температуру. Ось зараз у мене температура 46 °C — і нічого, помідори ростуть. Є сорти, стійкіші до засухи й високих температур. Помідори я можу збирати три рази на рік, зараз у мене це вже третій врожай.

З площі 10 га в мене зараз виходить приблизно 2-3 т в день. Загалом моєї ферми вистачає, щоб повністю наситити ринок 300-тисячного міста помідорами.

Дині

Плюс зараз у мене ростуть дині, за кілька днів уже почнеться збір врожаю.

Їх так само тут можна отримувати тричі в рік. Більшість часу їх можна поливати 1-2 рази на тиждень, і лише коли вони достигають, то потребують інтенсивного поливу. Але це лише один місяць. Мій знайомий з України, який теж займається динями, пробурив свердловину, накопичує воду в басейні й уже звідти потихеньку поливає.

Дині не вимагають рясного поливу Кавуни теж годяться для вирощування в сухій і жаркій місцевості Зібрані гарбузи

Це, до речі, ще один спосіб: закачувати воду в місткості, а потім них крапельно зрошувати. Ставиться сонячна електростанція, яка впродовж сонячного дня набирає воду зі свердловини в якусь місткість, а вже потім з неї насосом воду можна подавати для крапельного поливу. І якщо це все до того ж перебуває під накриттям, у парнику — це буде справді вигідно.

Але для цього потрібні інвестиції. Парник — уже недешеве задоволення, що потребує певних затрат на початковому етапі. Тобто без державних субсидій і довгострокових кредитів це буде дуже важко зробити.

Сам крапельний полив — недорога частина, є кілька варіантів систем крапельного поливу, є дешевші одноразові системі, де трубочки зроблено з нетривкого пластику, є довговічніші. Але навіть дешевших вистачає на рік. У мене вартість крапельної системи становить близько 5 % від загальної собівартості продукції.

Якщо Україна планую перезапустити свої ірригаційні канали, то, звичайно, їх доведеться модернізувати і зробити закритими. Прокласти бетонні чи пластикові труби, якими надходитиме вода. Це зменшить випаровування й відповідно витрату води. Також треба оновити зрошувальні системи, які вже давно використали свій ресурс. Але, звичайно, все це потребує дуже значних капіталовкладень.

Як фермер опинився в Омані

Василь розповідає, що починав бізнес із компанії з виробництва ферментних препаратів, зокрема для сільського господарства. Препарати давали змогу швидко компостувати органічні відходи, сприяли підвищенню родючості грунті. Проте, за його словами, це було мало кому цікаво в Україні, тому він почав шукати інший ринок:

— У 2013 році ми знайшли зв’язки з оманцями й почали розробляти перший проєкт, щоб впровадити цю технологію саме в Омані. Оскільки ця країна є однією з найекстремальніших для ведення сільського господарства у світі.

Якби наша технологія виявилася ефективною там, то вона була б ефективною в будь-якій частині світу. Спочатку ми розглядали Оман як певний тестовий полігон. Але згодом виявилося, що в Омані прибутковіше займатися сільським господарством, а не впроваджувати власну технологію.