Садиба «Бабина Лоза» – приклад ефективного використання державної підтримки для розвитку власної справи, – Володимир Федоренко
Перший заступник голови ОДА Володимир Федоренко відвідав фермерське господарство «Бабина Лоза» у Малинському районі, яке скористалося державною підтримкою з обласного та державного бюджетів. На ферму у селі Лісове залучали кредитні кошти з безвідсотковою ставкою на розвиток фермерського господарства, а також отримали часткове відшкодування за придбану сільськогосподарську техніку.
«Садиба «Бабина Лоза» – це справжня перлина Полісся. Ця родинна ферма спеціалізується на переробці молока та виробництві сирів. Господарство доглянуте, виробництво унікальне, а продукція неймовірно смачна», – розповідає Володимир Федоренко.
Так, на фермерському господарстві «Бабина Лоза» налічується близько 100 кіз, загальна площа в обробітку – 15 га. Вироблена тут продукція постачається у відомі мережі магазинів та ресторанів столиці. Також на фермі є власна пасіка. Серед жителів на господарстві ще є корови, козенята та віслюк.
Власниця ферми Ірина Хаценко розповідає, що все почалося з теплих спогадів про дитинство, проведених у цьому селі у бабусі з дідусем та мрії відновити ті відчуття. Спочатку пані Ірина завезла дві кози, які купувала в якості породистих, проте ті виявилися звичайними. Та й потім одна з них втекла, але згодом повернулася. Далі придбали теля, і так почала створюватися ферма «Бабина Лоза».
За словами Ірини Хаценко, їй довелося вивчати все самотужки про корів та кіз, про те, як їх годувати, як їх лікувати. Колись її вразив той факт, що кози є дуже розумними тваринами.
«Це справжній приклад ефективного використання державної підтримки для розвитку власної справи. З колишньої сільської хатинки тут створили сучасну європейську еко-ферму. Власниця ферми – пані Ірина – дуже глибока та креативна особистість, справжня господиня», – наголошує Володимир Федоренко.
У перспективних планах відкриття на фермі еко-ресторану, де б охочі могли приїхати погостювати на вікенд цілими родинами, посмакувати корисною продукцією ферми та просто отримати масу задоволення, позитивних емоцій та відпочити.
За словами першого заступника голови ОДА, родина Хаценків мріє про відкриття картинної галереї та музичної кімнати, аби створити ще й культурний простір.
«Ми не будемо стояти осторонь і обов’язково допоможемо, щоб вже восени завітати на відкриття новоствореного еко-арт-об’єкту», – запевняє Володимир Федоренко.
ФЕРМА «РАЙ ДЛЯ ТВАРИН» – ДЖОРДЖ ОРУЕЛЛ – Хрестоматія з зарубіжної літератури
Містер Джонс із ферми «Садиба» позачиняв на ніч курники, але з перепою зовсім забув про годівниці.
Щойно в хазяйській спальні погасло світло, як по будівлях все заворушилося й зашамотіло. Ще завидна прокотилася новина, що минулої ночі старому Майору — білому породистому кнурові, привидівся чудернацький сон, і його він волів чимшвидше повідати мешканцям ферми. Вирішили зібратися у великому хліві.
У кутку хліва, де було невеличке підвищення, на свіжій солом’яній підстилці вже лежав Майор і дожидався, поки всі зберуться. Майорові було дванадцять років, останнім часом він помітно погладшав, проте ще не зовсім утратив свою свинячу велич, мудру й зичливу водночас, хоч йому так і не видалили ікол.
Тим часом мешканці ферми помалу сходилися та вмощувалися кому де зручніше. Першими прибігли троє псів — Квітка, Джессі та Пінчер, а за ними й свині. Кури злітали на підвіконня, голуби вмощувалися на балках, вівці й корови лягали за свинями й відразу починали ремиґати. Двоє ломовиків прийшли разом. За кіньми прийшли біла коза Мюріел та осел Бенджамін. Зібралися майже всі, окрім прирученого ворона Мойсея, що дрімав на тичці за надвірними дверима. Перечекавши, поки гамір вляжеться, Майор прокашлявся і почав:
— Товариші, ви вже чули, що цієї ночі мені приснився химерний сон. Не певен, що тепер мені пощастить довго пробути з вами. Я прожив довге життя, тож мав досить часу для роздумів. Смію гадати, що сенс життя на цій землі я розумію незгірше від будь-кого з вас. От про це я і хочу поговорити з вами.
У чому, власне, сенс нашого життя, товариші? Наше життя жалюгідне, виснажливе й недовге. Ми з’явилися на світ, а годують нас як? Аби лише життя жевріло. А ті, хто видатніший, мусять працювати до цілковитого виснаження; щойно ми стаємо непридатними до роботи, нас ріжуть брутально і жорстоко. Жодна тварина в Англії, старша року, не відає, що таке щастя і дозвілля. Життя тварини — це злидні й рабство; отака вона, очевидно, правда.
Але, може, це просто такий природний стан речей? Чи, може, наша земля настільки убога, що не здатна прогодувати тих, хто живе на ній? Ні, товариші! Чому ж тоді ми й досі отак гибіємо? Бо майже всю нашу працю крадуть собі людські створіння. Ось де, товариші, відповідь на всі наші злигодні. Людина — ось наш справжній ворог. Усуньте Людину, і першопричина голоду та виснажливої праці зникає назавжди.
Людина — єдина істота, що не виробляє, а споживає. Вона не доїться, не несеться, вона заслабка тягнути плуга. Проте вона — господар над тваринами. При всій жалюгідності нашого існування нам не дають навіть померти своєю смертю. Я не нарікаю на свою долю, ні, бо мені ще пощастило. Але нікому врешті-решт не уникнути безжального рожна. Через це жахіття ми всі повинні пройти: корови, свині, кури, вівці — всі.
То хіба не ясніше ясного вам, товариші, що всі наші напасті через людську тиранію? Позбудьмося Людини, і плоди нашої праці належатимуть нам самим. То що ж нам діяти?! Мій заклик до вас, товариші — Повстання! І пам’ятайте, нехай ваша рішучість буде несхитною. Щоб ніяка чвара не збила вас на манівці. Не слухайте, коли вам казатимуть, нібито в людини й тварини спільні інтереси, що процвітання Людини — і ваше процвітання. То все — бридня! Людина знає свою і тільки свою користь. А серед нас, тварин, нехай запанує цілковита єдність, справжнє братерство у борні. Всі тварини — друзі!
Зчинився страшенний гармидер. Поки Майор промовляв, з нір вилізли чотири пацюки і стали слухати його, звівшись на задні лапки. Пси раптом помітили їх, і лише блискавична втеча до своїх нір врятувала пацюкам життя. Майор підніс ратицю, закликаючи до тиші.
— Товариші,— знову заговорив він,— нам треба дещо з’ясувати. Дикі створіння, як ото щурі або зайці, вони нам друзі чи вороги? Давайте визначимося голосуванням.
Проголосували й переважною більшістю визнали, що щурі — друзі. Лише четверо були проти: троє псів і кіт, що, як згодом з’ясувалося, голосував і «за», і «проти».
— Хочу іще одне сказати,— продовжив Майор. — Я лише нагадую, що ваш священний обов’язок — ненавидіти Людину й усе, що з нею пов’язане. І затямте собі: в боротьбі з Людиною не уподібнюйтесь їй. Навіть коли здолаєте її, не перебирайте її вад. Тварина не повинна мешкати в будинку й спати в ліжку, носити одяг і пити спиртне, палити тютюн і мати гроші, торгувати. Звичаї Людини лихі. І понад усе — не тираньте собі подібних.
А через три ночі Майор тихо сконав уві сні. Поховали його за садком.
Те сталося на початку березня. А в наступних три місяці розгорнулася бурхлива потайна діяльність. Сповідь Майора спонукала кмітливіших тварин по-іншому глянути на своє дотеперішнє життя. Вони не знали, коли вибухне Повстання, провіщене Майором, і не тішили себе ілюзією, що те станеться за їхнього життя. Але чітко усвідомлювали, що готувати його — їхній обов’язок. Робота по навчанню і згуртуванню інших, природно, лягла на свиней, яких усі визнавали за найрозумніших тварин. Найпоказнішими з-поміж свиней були два молодих кнури, Сніжок і Наполеон, яких Джонс відгодовував на продаж. Усі інші вепри на фермі ще були підсвинками. Найбільш відомим серед них був маленький вгодований підсвинок Пищик. Він умів блискуче говорити. Дехто казав про Пищика, що він здатен зробити з чорного біле.
Ця трійця й опрацювала вчення старого Майора в цілісну систему, яку назвали тваринизм. Вони потай збиралися в хліві й розтлумачували засади тваринизму іншим. Найбезглуздіші запитання задавала біла кобилка Моллі.
— А після Повстання ще буде цукор?
— Ні,— впевнено відповів Сніжок. — Ми не маємо можливості виробляти цукор на фермі. Та й цукор тобі не потрібен, ти їстимеш досхочу вівса й сіна.
Свині мусили боротися ще тяжче, спростовуючи брехню, що її поширював ручний ворон Мойсей. Він доводив, що існує блаженна країна, така собі Солодкоцукряна гора, куди відходять після смерті всі тварини. Вона містилася десь на небі.
Найревнішими послідовниками тваринизму були ломовики Боксер і Конюшинка. Обом їм годі було додуматися до чогось путнього власним розумом.
Та Повстання вдалося здійснити значно швидше й легше, аніж сподівалося. В минулі роки містер Джонс був хоч і безжалісний, зате вправний господар, але й для нього настали лихі часи. Програвши на суді гроші, він втратив і завзяття, запив ще більше. Напередодні Івана Купала, в суботу, містер Джонс так нажлуктився, що повернувся аж у неділю опівдні. Удома містер Джонс одразу впав на дивані й заснув, тож тварини стояли голодні аж до вечора. І вони не витримали. Одна корова виламала рогами двері комори, й тварини допалися до засіків. Саме тоді й прокинувся містер Джонс. За мить він і ще четверо наймитів уже щосили шмагали корів. Це виявилося останньою краплею. Всі, як один, хоч на таке й не заносилися досі, кинулися на своїх катів. Ситуація остаточно вийшла з-під контролю. Цей несподіваний заколот тварин налякав їх до смерті. Усі п’ятеро щодуху помчали по дорозі. За ними звитяжно гналися тварини. «Садиба» стала їхньою.
Спочатку тварини не могли повірити в свою щасливу долю. Перше, що вони зробили, це всі гуртом прогалопували вздовж огорожі. Потім прогалопували назад, змітаючи останні сліди ненависного Джонового правування. Вудила, кільця до носа, ланцюги — все це було пожбурено на дно колодязя. Віжки, вуздечки, шори кинули у багаття. Туди ж полетіли й батоги. Тварини стрибали в захваті. Невдовзі було знищене все, що нагадувало про містера Джонса.
Удосвіта вони прокинулися, як і колись, але згадавши про славну перемогу, дружно побігли на пашу. Потім обстежили ферму; їм не вірилося, що те все тепер належить їм.
Тварини поснідали, а потім Сніжок і Наполеон знову зібрали їх.
— Товариші,— звернувся до них Сніжок,— зараз пів на сьому, а попереду довгий день. Сьогодні ми починаємо косовицю. Але ще одне треба вирішити.
Тут свині призналися: останніх три місяці вони вчилися читати й писати за старим правописом, що належав дітям містера Джонса і що його викинули на смітник. Наполеон послав за горнятком з чорною і білою фарбою, а Сніжок, бо саме він писав найкраще, зафарбував на верхній перекладині слова «Ферма «Садиба», а натомість написав: «Рай для Тварин». Далі Сніжок і Наполеон пояснили, що за три місяці навчання свиням пощастило звести принципи тваринизму до Семи Заповідей. Вони становитимуть непорушний закон, яким усі тварини мають керуватися. Відтепер і назавжди. Вони проголошували:
1. Усяка двонога істота — ворог.
2. Усяка чотиринога або крилата істота — друг.
3. Жодна тварина не повинна носити одягу.
4. Жодна тварина не повинна спати в ліжку.
5. Жодна тварина не повинна вживати спиртного.
6. Жодна тварина не повинна вбивати іншу тварину.
Як же вони трудилися, аби заготувати сіна! їхні зусилля віддалися сторицею, бо врожай вдався понад усі сподівання. Часом робота давалася вкрай тяжко, адже знаряддя призначалися для людей. Але свині виявилися кмітливими, вони знаходили вихід із будь-якої скрути. Свині, втім, самі не працювали, лише давали вказівки й керували іншими. Вони більше знали, тож цілком природно, що вони перебрали на себе керівництво.
Усе літо ферма працювала як заведена. Тварини неабияк тішилися, бо ж хіба вони думали, що таке можливо. Кожен трудився в міру своїх можливостей. Ніхто не байдикував або майже ніхто. Моллі, щоправда, вкрай неохоче вставала вранці й мала звичку залишати роботу нібито через те, що в копито забився камінець. І кіт трохи дивно поводився. Він зникав на цілі години, а вигулькував, коли всі сідали за стіл.
По неділях не працювали. Снідали годиною пізніше, ніж у будень, а після сніданку відбувався незмінний ритуал. Першим було підняття прапора. У збруярні Сніжок знайшов стару зелену скатертину і намалював на ній білою фарбою ратицю й ріг. Зелений колір, пояснював Сніжок, то лани Англії, а ратиця з рогом означають Республіку Тварин, яка постане, коли остаточно буде здолано людський рід. Після підняття прапора всі марширували до великого хліва на загальні збори, що звалися Мітинг. Тут визначали роботу на наступний тиждень, виносилися й приймалися резолюції. Саме свині завжди й висували резолюції. Інші тварини знали, як голосувати, але самі на резолюцію не могли спромогтися. Сніжок і Наполеон були найактивнішими в дебатах, проте між ними, як помітили, ніколи не було згоди. Мітинг завжди завершувався гімном «Тварини Англії». Решта недільного дня відводилася дозвіллю.
Свині влаштували у збруярні свій штаб. Вони навчалися корисних ремесел з книжок. Сніжок іще заходився залучати інших тварин у Комітет тварин. Тут він утоми не знав. Він створив Комітет по виробництву яєць для курей, Лігу Чистих Хвостів для корів, Комітет приручення диких побратимів (він прагнув одомашнити щурів та зайців). Проте ці проекти не мали успіху. Зате уроки читання й писання тішили неабиякими здобутками. До осені кожна тварина на фермі стала до певної міри письменною. Що ж до свиней, то ті й так уміли добре читати й писати. Чимало тварин виявилися неспроможними завчити Сім Заповідей. Після тривалих роздумів Сніжок оголосив, що Сім Заповідей можна, власне, звести до одного гасла: «Чотири ноги добре, а дві — погано». Це і є, як він казав, основна засада тваринизму. Спершу птахи протестували, бо їм здавалося, що і в них дві кінцівки, але Сніжок довів їм, що вони помиляються.
— Крило у птахів, товариші, це засіб пересування, а не маніпулювання. Корінною ознакою людини є рука, знаряддя, яким і чинять всі кривди.
Уже достигали яблука. Тварини вважали, що яблука розподілять порівну. Проте було сказано зібрати їх і доставити свиням до вжитку. На це дехто невдоволено буркотів, та марно: тут усі свині були одностайні.
— Товариші! — гукнув Пищик. Сподіваюся, ви не гадаєте, що чи чинимо так з егоїзму й через привілей? Багатьом із нас не до вподоби молоко та яблука. Молоко і яблука — це, товариші, довела наука — містять речовини, необхідні для добробуту свині. Ми, свині, працюємо розумово. Удень і вночі ми дбаємо про ваш добробут. І саме заради вас ми п’ємо молоко. А чи знаєте ви, що було б, якби ми, свині, не виконували свого обов’язку? Повернувся б Джонс! А серед вас, звісно, ніхто не хоче, щоб повернувся Джонс?
І справді, якщо в чомусь тварини й були одностайні, то це в тому, щоб ніколи не повернувся Джонс.
До кінця літа звістка про те, що сталося в «Раї для Тварин», облетіла півкраїни. Фермерів неабияк налякало повстання в «Раї для Тварин». І вони зробили все, аби їхня худоба якомога менше дізналася про нього. Вони розпускали плітки, що на «Садибі» процвітає страшне зло. Однак цим байкам не йняли особливої віри. Чутки про дивовижну ферму, з якої повиганяли людей і на якій тварини господарюють самі, і далі ходили країною.
На початку жовтня до ферми ввійшли Джонс зі своїми наймитами та півдесятком найманців з інших ферм. Всі з кийками, а містер Джонс з рушницею. Не інакше, настроїлися відвоювати ферму.
Цього давно сподівалися, тож і приготувалися заздалегідь. Сніжок, який проштудіював стару книгу про воєнні виправи Юлія Цезаря, відав оборонними заходами. За кілька хвилин кожна тварина вже стояла на бойовому посту. Але люди з їхніми кийками виявилися дужчими. Сніжок подав знак до відступу, і тварини кинулися через браму в двір.
Люди торжествуюче закричали, бо гадали, що перемога за ними. І безладно кинулися навздогін. Але саме цього Сніжок і сподівався. Щойно люди втяглися в двір, як із тилу вискочили троє коней, три корови і решта свиней. Сніжок подав сигнал до атаки. Людей охопила паніка. їх буцали, копали, топтали. Люди притьмом дременули з двору.
Тварини зійшлися в нестямному захваті, щодуху вихваляючи свої подвиги. Тут же зімпровізували святкування перемоги. Потім одностайно вирішили запровадити військову відзнаку «Тварина — Герой І ступеня», якою одразу ж нагородили Сніжка й Боксера. Медаллю II ступеня посмертно нагородили полеглу вівцю.
. У січні настали вкрай суворі часи. На полі годі було щось робити. У великому хліві проводилися безконечні збори. Стало звичним, що свині, помітно розумніші за інших тварин, вирішували всі стратегічні питання ферми. І все було б непогано, якби не суперечки між Сніжком та Наполеоном.
За кілька днів Сніжок остаточно сформулював свої задуми щодо вітряка. Вітряк той розділив ферму на два табори. Коли Сніжок завершив свою палку промову, було зрозуміло, хто тепер переважить. Але саме цієї хвилини Наполеон підвівся і тонесенько запищав. І відразу знадвору донісся моторошний гавкіт. Дев’ятеро величезних псів у нашийниках з латунними шипами заскочили до хліва. Вони кинулися до Сніжка.
Мовчазні й налякані тварини почвалали до хліва. А ще за хвилю примчали пси. Ніхто не міг второпати, звідки взялися ці страховиська. Але невдовзі все з’ясувалося: то були ті щенята, що їх Наполеон одібрав у матерів і сам виховував. Пси махали біля нього хвостами точнісінько так, як колись собаки махали біля містера Джонса.
Тепер уже Наполеон, а за ним і пси, вилізли на підвищення. Він оголосив, що відтепер недільним Мітингам настав край.
Надалі всі фермові питання розглядатиме спеціальний Комітет свиней, очолюваний ним.
Після того в хлів послали Пищика розтлумачити нові правила.
— Якщо товариш Наполеон так каже, то так тому й бути.
Третьої неділі після вигнання Сніжка Наполеон оголосив дещо здивованій аудиторії, що вітряк таки треба будувати.
Одного недільного ранку Наполеон оголосив про свою нову політику. Відтепер їхня ферма торгуватиме із сусідніми фермами, щоб отримати дефіцитні матеріали. І знову тварини відчули невиразну тривогу. Не мати діла з людськими істотами, не торгувати — хіба цих резолюцій вони не приймали? Наполеон оголосив, що вже про все домовлено. Жодна тварина не спілкуватиметься з людським створінням, цю тяжку повинність він бере на себе. Наполеон закінчив промову звичним вигуком: «Хай живе «Рай для Тварин»!
Настав листопад з лютими вітрами. Вранці, вийшовши надвір, усі побачили, що флагшток зламано. Жахливе видовище постало перед їхніми очима — вітряк лежав у руїнах.
— Товариші! — незворушно проказав Наполеон. — Чи знаєте ви лютого ворога, що прийшов уночі і поруйнував наш вітряк?
— СНІЖОК! — зненацька ревонув він. — Отут, на цьому місці, я оголошую Сніжкові смертний вирок. Чотири відра яблук тому, хто схопить його живцем. Уперед, товариші! Хай живе вітряк! Хай живе «Рай для Тварин»!
То була сувора зима. Тварини з усіх сил відбудовували вітряк, усвідомлюючи, що на них дивиться зовнішній світ, і що заздрісні людські істоти радітимуть, якщо вітряка не зведуть у строк.
А людські істоти вдавали, ніби не вірять, що вітряка зруйнував Сніжок; вони казали, що не витримали надто тонкі стіни.
У січні забракло харчу. Різко зменшилася зернова пайка. Здавалося, у вічі заглядає голодна смерть. Стало питанням життя й смерті приховати таке від зовнішнього світу. Наполеон звелів наповнити спорожнілі засіки в хліві по вінця піском, а пісок присипати залишками зерна й корму.
А напровесні виник новий клопіт. Сніжок потай уночі провідує ферму. Наполеон віддав наказ усебічно розслідувати Сніжкову діяльність.
— Товариші! — вигукнув Пищик. — Виявлено жахливу річ. Сніжок злигався з Джонсом від самого початку. І весь час був таємним агентом Джонса.
Тварини похололи, бо навіть підступно розвалений Сніжком вітряк на цьому тлі виглядав дитячою забавкою.
— Не вірю, щоб Сніжок був тоді зрадником,— засумнівався Боксер.
— Наш вождь, товариш Наполеон,— з притиском мовив Пищик,— заявив категорично, товариші, що Сніжок продався Джонсові давно.
— Хіба що так,— здався Боксер. — Якщо це каже товариш Наполеон, то так воно, певно, й було.
Через чотири дні Наполеон звелів усім зібратися у дворі. Зненацька Наполеон запищав. Пси метнулися вперед, ухопили за вуха чотирьох свиней. Свинячі вуха кривавилися. Четверо свиней чекали й тремтіли, у кожної на писку вбачалася вина. Тоді Наполеон закликав їх признатися в своїх злочинах. Вони без ніякої спонуки призналися, що таємно спілкувалися зі Сніжком і допомагали йому руйнувати вітряк. Зізнання й страти тривали, поки біля ніг Наполеона не виросла гора трупів. Нарешті все скінчилося, і решта тварин почвалали собі геть, приголомшені й нещасні. Відколи Джонс утік з ферми, жодна тварина не позбавила життя іншої.
Через кілька днів, коли жах трохи влігся, дехто пригадав, ніби Шоста заповідь проголошувала: «Жодна тварина не повинна вбивати іншу тварину». Але зараз, на їхній подив, у шостій заповіді мовилося: «Жодна тварина не повинна вбивати іншу тварину без причини». Тепер вони впевнилися, що заповіді не порушено.
Усі накази тепер ішли через Пищика. Сам Наполеон з’являвся раз на два тижні. Подейкували, що навіть у будинку Наполеон займав окремі покої. Тепер на Наполеона не казали просто «Наполеон», а офіційно «Наш вождь, товариш Наполеон». Свині ще й полюбляли придумувати всілякі епітети, як Батько всіх тварин, Друг каченят і таке інше. Стало вже звичним приписувати Наполеону кожен успіх і кожну усмішку долі.
Тим часом Наполеон провадив виснажливі переговори з Фредеріком і Пілкінгтоном. Штабелі деревини все ще лежали. Найбільше її прагнув запопасти містер Фредерік. Прокотилася поголоска, ніби Фредерік і його люди виношують задум напасти на «Рай для Тварин» і розвалити вітряк. Серед літа тварини знову занепокоїлися: три курки призналися, що не без спонуки Сніжка вчинили змову з наміром убити Наполеона. Курей негайно стратили й вжили негайних заходів, щоб убезпечити Наполеона.
З наближенням осені та відбудовою вітряка все настійніше снували чутки про неминучий напад. Мовилося, що Фредерік хоче напасти. У тварин кров холола в жилах, коли вони слухали, як терплять їхні побратими, вони вимагали рознести дощенту зненависнілий «Лужок» й принести волю нещасним тваринам.
Ненависть до Фредеріка не влягалась. Якось Наполеон з’явився в хліві й пояснив, що й не збирався продавати деревину Фредерікові. Було замінено старе гасло «Смерть людству!» на «Смерть Фредерікові!».
Через якийсь час тварин скликали на надзвичайні збори й оголосили, що деревина продана Фредерікові. Наполеон запевнив збори, що розповіді про близький напад на «Рай для Тварин» — цілковита вигадка Сніжка та його поплічників.
Тим часом деревину швидко вивозили, а коли вивезли всю, відбулися загальні збори, аби подивитися Фредерікові банкноти. Гроші виявилися фальшивими.
А наступного ранку напад відбувся. З відчутною хоробрістю тварини кинулися на ворога, але цього разу їх чекала значно важча перемога, аніж у Битві під Корівником. П’ятнадцятеро людей відкрили вогонь з шести своїх рушниць. Тварини не встояли перед оглушливими пострілами й квапливо відступили. На хвилю здалося, що навіть Наполеон розгубився.
Тварини нажахано чекали. А ще за кілька хвилин вони побачили, як люди розбігаються од вітряка. А тоді розлігся оглушливий гуркіт. Вітряка як не було. До тварин повернулася відвага. Страх і розпач затопила лють на цей підлий вчинок.
Вони перемогли, але й самі були знесилені та зранені. Тож спроквола пошкутильгали назад до ферми. А там, де колись стояв вітряк, постояли в скорботному мовчанні.
— Вони зруйнували наш вітряк. А ми його зводили аж два роки!
— Велике діло! Збудуємо інший. Завдяки товаришу Наполеону ми знову відвоювали свою землю до останньої п’яді.
Тим часом життя не легшало. Зима видалася такою ж лютою, а харчу бракувало ще більше. Атож на якийсь час необхідно переглянути раціон. Пищик завжди казав «переглянути», а не «урізати». Він запевняв, що вони мають більше вівса, ніж за Джонса, що вони працюють менше, що питна вода краща. І тварини вірили йому. Та й колись вони були рабами, а тепер вільні. Ось у чому істотна різниця.
Та хоч і терпіла живність нужду, їй незмірно легше було зносити це від усвідомлення, що ти тепер живеш куди гідніше, ніж колись. Побільшало співів, промов і процесій.
У квітні ферму проголосили республікою, і одразу виникла потреба в президенті. Кандидат був один — Наполеон, і його обрали одноголосно.
Минали роки. Збігало недовге життя тварин. Народилося багато тварин, для яких Повстання було невиразною легендою. Тепер ферма стала заможнішою і краще організованою. Вітряк нарешті успішно завершили. Але про добробут, що про нього колись так мріяв Сніжок,— ніхто вже не заїкався. Наполеон розвінчав ці ідеї як противні духові тваринизму. Справжнє щастя в ревній праці й стриманому житті.
І все ж ніхто не втрачав надії, а надто почуття гордощів від усвідомлення того, що вони — з «Раю для Тварин». Життя їхнє, може й тяжке, та кожен був свідомий того, що вони не такі, як інші. Усі тварини були рівними.
Одного лагідного вечора із двору перелякано заіржав кінь. То іржала Конюшинка. Тварини гуртом влетіли до двору. Там вони й побачили те, від чого несамовито заіржала Конюшинка.
Подвір’ям на задніх ногах ішла свиня. Так, то був Пищик. За хвилину з будинку потяглася вервечка свиней, всі на задніх ніжках. І відразу розлігся оглушливий гавкіт.
Вражені й приголомшені тварини збилися докупи. Вони, може, б і кинули слово протесту, але саме цієї миті вівці несамовито замекали:
— Чотири ноги добре, а дві — краще!
— У мене слабкий зір,— мовила Конюшина. — А чи Сім Заповідей такі ж, як і раніше, Бенджаміне?
Тепер на стіні була одна — єдина заповідь, і вона провіщала:
АЛЕ ДЕЯКІ ТВАРИНИ РІВНІШІ ЗА ІНШИХ
Тож воно і не дивно, що наступного дня свині — наглядачі тримали в ратицях батоги. Не дивно було й те, що Наполеон прогулюється в садку з люлькою в роті; ба навіть і те, що свині подіставали з шаф одяг містера Джонса і повбиралися в нього.
Через тиждень на ферму прикотило кілька візків: то на оглядову екскурсію прибула делегація сусідів — фермерів. А ввечері з будинку линув регіт і спів. І той лемент пробудив у тварин цікавість. Що ж воно там таке, що тварини й люди знайшли спільну мову?
Тварини навшпиньки підійшли до будинку, і найвищі тварини зазирнули в вікно. За довгим столом сиділо з десяток фермерів і стільки ж свиней. Товариство розважалося грою в карти і випивкою.
— Я піднімаю свій кухоль за процвітання,— сказав містер Пілкінгтон.
У відповідь почувся схвальний гомін і тупання. Втішений Наполеон підвівся, щоб цокнутися з містером Пілкінгтоном.
Його промова, як завжди, була короткою і конкретною. Він щасливий, що період прикрих непорозумінь скінчився. Єдиним їхнім бажанням колись і тепер є добросусідські ділові стосунки. Він гадає, що розвіялися всі давні підозри, нещодавно на фермі впроваджено деякі нововведення. Досі тварини мали досить дурнуватий звичай казати одна одній «товариш» і марширувати. З цим слід покінчити. Ратиця й ріг на прапорі зараз зафарбовані. Він, Наполеон, оголошує, що назва «Рай для Тварин» перейменовується на ферму «Садиба».
Тваринам здавалося, що відбувається щось дивовижне. Що воно таке змінилося на свинячих рилах?
Дванадцять лютих голосів волали. Тепер стало зрозуміло, що трапилося з рилами свиней. Тварини надворі переводили погляд із свині на людину, з людини на свиню. Але розібрати, де тепер людина, а де свиня було годі.
Переклав з англійської ЮРІЙ ШЕВЧУК
