§ 38. Спарта

1. Населення Спарти. Як ви вже знаєте, в XI ст. до н. е. дорійці завоювали півострів Пелопоннес. Тут вони заснували власне поселення — Спарту. Згодом воно перетворилося на місто-державу, яке контролювало території у грецькій області Лаконії. Громадян Спарти називали спартіатами.

Завойовуючи нові землі, дорійці перетворювали місцеве населення на рабів — ілотів. Ілоти належали всій Спарті, а не окремим її громадянам, як в інших полісах. Ілотів було набагато більше, ніж спартіатів. Щоб утримувати рабів у покорі, найсильніших щороку вбивали.

Ще однією верствою підкореного населення були періеки — люди, які зберегли свободу, але сплачували спартіатам данину.

Хто такі ілоти?

Склад населення Спарти в V ст. до н. е.

Руїни Спарти. Сучасний вигляд.

2. Закони Лікурга. Усе життя населення Спарти було впорядковане згідно із законами Лікурга. Лікург був одним зі спартанських царів, який відмовився від свого титулу й залишив місто, але спочатку взяв із його жителів обіцянку, що вони житимуть за встановленими ним законами.

УПРАВЛІННЯ СПАРТАНСЬКОЮ ДЕРЖАВОЮ

Мармурове погруддя спартанського гопліта. V ст. до н. е.

Верховним власником усієї землі, згідно із законами Лікурга, був поліс. Проте землі були поділені серед громадян Спарти на 9 тис. рівних частин — клерів. Їх забороняли продавати або розділяти між синами. Клери обробляли не самі власники, а ілоти.

Щоб зберегти єдність спартанців та не допустити поділу на багатих і бідних, Лікург створив спеціальні закони. Вони перешкоджали збагаченню окремих осіб. Так, під страхом смертної кари їм заборонялося володіти золотом, сріблом, коштовним камінням. Житло й одяг спартанців були дуже простими.

Будь-яка спроба спартанця залишити межі держави в особистих справах каралася смертю. Хитромудрий Лікург запровадив нові гроші, які нікому не спадало на думку нагромаджувати. Вони мали вигляд довгих залізних прутів і важили кілька кілограмів.

Народні збори — збори громадян, громади або держави для обговорення суспільних справ, видання законів, обрання посадових осіб тощо. Також орган управління в полісах Давніх Греції та Риму.

Герусія. Сучасний малюнок.

3. Життя спартанського суспільства. Згідно із законами Лікурга, життя громадян Спарти було підпорядковане одній головній меті — бути воїнами. Вони не мали права займатися торгівлею або ремеслом. За зраду або боягузтво воїна могли стратити або вигнати з міста, але не могли перетворити його на ілота. Так само, незважаючи на будь-які досягнення та заслуги перед Спартою, ілот або іноземець не міг стати повноправним громадянином.

Короткі та влучні вислови, які цінували спартанці, називають лаконічними (від назви області, де розміщувалася Спарта, — Лаконія).

За легендою, під час персько-грецьких війн, коли перське військо зупинилося перед Фермопільською ущелиною, цар Ксеркс послав до спартанського царя Леоніда гінця зі словами: «Склади зброю». Леонід відповів так само коротко: «Прийди і візьми». Ця фраза стала одним із найвідоміших лаконічних висловів.

Пригадайте, що ви знаєте про битву біля Фермопільської ущелини. Прикладом чого вона може бути?

Жителі міста вважали себе непереможними в битвах, тому Спарта не була захищена стінами.

Життя спартанців минало в постійних військових вправах. Хлопчики із семи років навчалися мистецтва війни у спеціальних школах. Тут вони зростали, виховувалися, потім разом воювали. До 12 років вони не носили одягу, спали на в’язках соломи або очерету. Із 16 років і до старості спартанець був зобов’язаний служити в армії. У 30 років спартанець вважався повнолітнім і мав право отримати ділянку землі та одружитися. Неодруженого спартанця суспільство карало. Його могли побити під час релігійних свят.

Спартанські жінки мали найбільше свободи порівняно із жительками інших полісів. Вони нарівні із чоловіками займалися фізичними вправами і брали участь у спортивних змаганнях, присвячених богині Гері.

Яким було єдине дозволене законами Лікурга заняття для громадянина спарти?

4. Спарта в пізні часи. Починаючи з V ст. до н. е. розширилися відносини Спарти з іншими країнами. Так, у полісі набуло розвитку ремесло, а у II ст. до н. е. Спарта почала карбувати власні золоті та срібні монети.

Як ви пам’ятаєте, громадянами Спарти могли бути лише нащадки громадян. Тому внаслідок декількох невдалих битв у III ст. до н. е., де загинуло багато спартанських воїнів, кількість громадян Спарти зменшилася спочатку до 1 тис. осіб, а потім — до 700 осіб.

Як можна пояснити значне зменшення кількості громадян спарти? Як це могло вплинути на подальшу долю поліса?

Ваза зі Спарти. VI ст. до н. е.

• Спарта — дорійський поліс в області Лаконія.
• Усе життя спартанців проходило відповідно до законів Лікурга.
• Основним заняттям спартанців була війна.

Запитання та завдання

• 1. Які повноваження мав кожен з органів управління Спартою?
• 2. Як спартанці ставилися до розкоші?
• 3. Як основне заняття спартанців вплинуло на освіту у Спарті?

Стародавня Спарта

З другої половини VII ст. до н. е. на перше місце серед держав Пелопоннесу висувається Спарта. Назву державі дало місто Спарта, що виникло в XI-X ст. до н. е. Протягом IX – першої половини VIII ст. до н. е. спартанці вели запеклу боротьбу з сусідніми племенами за панування над усією Лаконією – областю на півдні Пелопоннесу, яку зрештою підпорядкували своїй владі. Значна частина місцевого (ахейського) населення була поневолена. Ті общини, які мешкали на малородючих землях і добровільно визнали гегемонію Спарти, увійшли до складу окремої держави на правах так званих періеків. Вони вважалися особисто вільними і користувалися громадянськими правами в своїх общинах і полісах.

V самій Спарті вони почувалися людьми “другого сорту”.

Таким чином, у Спарті було три основні класи: повноправні громадяни – спартіати, поневолені ілоти (населення, навернене у рабство; термін “ілоти” означав – полонені) та вільні, але не повноправні періеки.

У цей період сформувалися основи державного устрою Спарти, що не змінювалися протягом століть. Тут правили дві царські династії, представники яких користувалися загальною повагою, хоча влада їх була дуже обмеженою.

Особливе місце в ранній історії Спарти посідав період так званих Мессенських війн. Причиною їх був “земельний голод”. Спарта вирішувала цю проблему за рахунок своїх сусідів. Головним об’єктом спартанської експансії стала заможна і велика область у південно-західній частині Пелопоннесу – Мессенія.

Перша Мессенська війна тривала близько двадцяти років і завершилася перемогою спартанців, які поневолили її населення, зібравши велику данину. Проте поневолені мессенці повстали проти панування Спарти. Розпочалася друга війна і, незважаючи на героїзм мессенців, Спарта знову здобула перемогу.

Найродючіші землі Лаконії та Мессенії розподілялися і роздавалися спартіатам разом із закріпленими за ними і лотами, які були зобов’язані працювати на володаря землі, сплачувати податок. Спартіати не мали права продати чи вбити ілота, оскільки раби і земля вважалися власністю держави.

Праця і лотів давала спартіатам можливість не працювати, вивільняючи час для занять державними справами, вдосконалення військового мистецтва.

Разом з тим існувала постійна загроза заколоту ілотів. Утримати їх у покорі можна було з допомогою систематичного терору. Законодавцем Лікургом було проведено серію реформ, завдяки яким у короткий термін Спарта перетворилася на військовий табір, усі мешканці якого повинні були дотримуватися суворої дисципліни. Закони Лікурга регламентували найменші подробиці поведінки, форми одягу, навіть бороди і вусів кожного громадянина.

Закони передбачали, що кожний спартіат мав віддавати своїх семирічних дітей у спеціальні табори, де у них розвивалися навички воїна, терплячість, уміння наказувати і підкорятися, переносити різні труднощі.

Основою законів був принцип рівності. Запроваджувалася система заходів, спрямованих проти особистого збагачення: вилучено з обігу золоті та срібні монети, заборонено купівлю-продаж землі, всі спартіати мали носити простий і грубий одяг, було накладено заборону на виробництво і користування предметами розкоші тощо. За виконанням законів і правил поведінки стежили спеціальні наглядачі, які вживали адміністративних заходів до порушників.

Перетворення сприяли консолідації вільних громадян перед постійною готовністю ілотів до повстання. Завдяки цьому Спарта вийшла переможницею у третій Мессенській і в Пелопоннеській війнах. Вона підкорила собі практично всі держави Пелопоннесу, намагаючись розширити свій вплив на Афіни. Проте великодержавні претензії базувалися лише на військовій могутності, а в економічному, політичному і культурному аспектах Спарта відставала від грецьких держав, особливо від Афін.

Поступово Спарта ставала головним оплотом політичної реакції на території Греції.

Державний устрій Спарти мав яскраво виражений характер рабовласницької олігархії. Найвищим органом державної влади були Народні збори (апелла) за участю всіх спартіатів. Проте порівняно з афінськими зборами вони маля значно менше прав: могли приймати або відхиляти закони, але не обговорювати їх. Не обговорювалися також фінансові питання, не контролювалася діяльність магістратів, не розглядалися судові справи. Фактично це був орган спартанської олігархії.

Олігархія (грец. oligarchia, від oligos – нечисленний і arche – влада) – одна з форм режиму, за якого влада (політична, економічна та ін.) належить обмеженому колу осіб (військових, фінансистів та ін.). Вперше термін трапляється у стародавніх грецьких письменників (наприклад, у Арістотеля, Полібія) для характеристики форми державного устрою, яка виникає в результаті виродження аристократії.

Вирішальну роль у державному управлінні відігравала Рада геронтів (герусія) з 30 чоловіків віком старше 60 років. 28 із них обиралися довічно, до складу геронтів входило і два царі. Рада ніким не контролювалася і мала право скасовувати рішення народних зборів. Вона фактично вирішувала усі справи держави. Не менш авторитетним органом була колегія з п’яти наглядачів. Вони наглядали за виконанням законів, контролювали посадових осіб, навіть діяльність царів, щоб не допустити посилення царської влади, мали право притягати царів до суду.

У Спарті владарювали два царі, які належали до двох династій. Кожний з них користувався однаковою владою і був підконтрольний апеллі, герусії та колегії наглядачів. Прерогативою царів було верховне військове керівництво і керівництво релігійним культом. Царі були великими землевласниками.

Значна роль у державному управлінні належала військовим. Спартанська апелла як верховний орган була практично зборами воїнів-спартіатів. В армії існував численний командний корпус.

Загалом спартанський державний устрій був поєднанням громадянської та військової влади, в якому влада вузької спартанської олігархії урівноважувалась авторитетом військових командирів на чолі з царями, з якими змушені були рахуватися спартанські виборні органи.

Спарті належала провідна роль у Пелопоннеському союзі, який був однією з найсильніших військово-політичних коаліцій Греції. Вищим його органом були збори всіх союзників, що відбувалися в Спарті. Кожний союзний поліс мав на них один голос. Рішення зборів затверджувалися спартанською Капеллою, а союзне військо очолювали спартанські царі.

Використовуючи значний військово-політичний потенціал Пелопоннеського союзу, Спарта стала однією з наймогутніших держав Греції та відігравала вирішальну роль у грецькому світі в V-ІV cт. до н. е., виступаючи оплотом грецької олігархії.