Брати Кричевські

Фемдір Григомрович Кричемвський (нар. 10 (22) травня 1879, Лебедин — † 30 липня 1947, Ірпінь) — український художник і педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1940).

Один з засновників і перший ректор української Академії образотворчого мистецтва.

Брат Василя Кричевського.

Народився 22 травня 1879 року у Лебедині (нині Сумська область) в сім’ї фельдшера, єврея-вихреста Григорія Якимовича Кричевського та його дружини, Прасковії Григоріівни. Здобував художню освіту в Московському училищі живопису, скульптури і архітектури, яке закінчив у 1901 р. У 1910 закінчив Петербурзьку академію мистецтв, після чого здійснив річну подорож поСхідній Європі, під час якої також навчався у Відні в Ґустава Климта, вплив якого помітний як в філософії, так і в технічній манері Ф.Кричевського (порівн. триптих Крічевського «Сім’я» з картинами Г.Климта «Життя та Смерть», «Три віки жінки»,«Поцілунок» та інші).

З 1913 Кричевський працював у Києві: викладав у художньому училищі (1913-1917), Українській академії мистецтв (1918-1922, був її першим ректором), у Київському художньому інституті (1924-1932, 1934-1941). Більшість творів художника зберігається у Національному художньому музеї.

Під час Другої світової війни залишився на окупованій території. Був головою Спілки митців України. Ніхто з друзів та колег не зрадив його з дружиною, незважаючи на їх походження. Наприкінці війни намагався виїхати на Захід, де вже перебував його брат Василь, але поїзд в якому він їхав не встиг відійти далеко від Кеніґсберґа, через швидкий наступ Червоної Армії. Кричевський був зааррештований НКВС і засланий до селища Ірпінь Київської області, де й помер з голоду[Джерело?], незважаючи на поміч, яку отримував від Тетяни Яблонської.

Незабаром Кричевський та його дружина приїхали до Києва. Але і в Києві на них чекали тяжкі випробування. Їх квартира по Георгіївському провулку № 12 була зруйнована внаслідок бомбардування. Дача в селі Шишаках згоріла. Під час пожежі згоріло багато його картин. Комітет у справах мистецтва допоміг Кричевським найняти житло в Ірпені. Тут художник проживав в будинку № 1 по вулиці Пролетарської революції, з літа 1946 року і до смерті.

Перепохований у Києві на Лук’янівському цвинтарі в 1965 році (ділянка № 25, ряд 15, місце 3). На його честь названо вулиці у Києві йІрпені.

Монументальний триптих Кричевського «Життя» є найяскравішим зразком українського модернізму з елементами ар нуво та українського релігійного живопису (площинність, локальні фарби, порожне тло).

Васимль Григомрович Кричемвський (12 січня 1873), Ворожба (Лебединський район) — † 15листопада, 1952) — український маляр, архітектор, графік.

Був патріархом великої родини Кричевських, яка дала українському мистецтву ряд видатних особистостей. Батько художників Василя та Миколи, митців, які здобули собі розголос особливо за свої праці аквареллю. Дід мисткині Катерини Василівни Кричевської-Росандич. Брат Федора Кричевського — видатного митця і педагога.

Побіч малярства, у якому Василь Кричевський був типовим представником ліричного «українського імпресіонізму», графіки, де він пов’язував сучасність із здобутками книжкових прикрас 17-18 століть, виконавши у цьому дусі, між іншими цінними працями, проект прийнятого Центральною Радою українського державного герба, його вважають творцем нового українського стилю в архітектурі.[1]

Народився 1873 року в селі Ворожба на Слобожанщині. Він був найстаршим з 8-ми дітей міщанина. Навчався в місті Харкові в залізнично-технічному училищі. По закінченні був помічником міського архітектора.

1903 року одержав першу нагороду на конкурсі будинку Полтавського Земства, який був побудований за його планами і став зразком нового архітектурного стилю (Український архітектурний модерн) (УАМ),[1] спертого на спадщину українського народного будівництва. Між 1904-1908 роками він бере участь у керівництві будівництвом та художньому оформленні цього будинку.

У роках 1912-1913-му Василь Кричевський керував майстернями килимів Ханенків у селі Геленівці Васильківського повіту Київської губернії і керамічною школою вМиргороді.[1] На замовлення відомого мецената-мільйонера Богдана Ханенка В. Г. Кричевський виконав картони (ескізи) килимів на теми українського народного мистецтва. Оленівська майстерня виткала ті килими для подружжя Ханенків.

За української влади він був обраний першим ректором Державної Академії Мистецтва в Києві, а пізніше був професором Архітектурного Інституту і Мистецького Інституту в Києві, який большевицька адміністрація переорганізувала з Державної Академії Мистецтва.

Василь Кричевський керував мистецькою частиною у випродукуванні великих українських фільмів «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило». «Борислав сміється» та«Звенигора» в роках 1925-1927. В роках 1935-1936 він оформив фільм «Назар Стодоля», а 1937 року перший в Україні кольоровий фільм «Сорочинський ярмарок». 1940 року в Києві була влаштована велика індивідуальна виставка його праць, яка мала 1055 експонатів.[1]

Під час війни Василь Кричевський залишив Київ і виїхав спочатку до Львова, де був ректором Вищої Образотворчої Студії. Потім викладачі та студенти переїхали на Лемківщину.

Пізніше до Німеччини, 1949 року на постійне місце проживання до Каракасу (Венесуела, де помер 15 листопада 1952 року.[1] Через деякий час відбулося перепоховання Митця на українському цвинтарі св. Андрія в м. Бавнд-Брук, штат Нью-Джерсі, США[4].

Протягом довгих років збирав предмети української народньої творчости і, будучи тонким знавцем української етнографії, зумів скомплектувати одну з найбагатших колекцій того типу в Україні. На жаль, збірка Василя Кричевського, що містилася в будинку Миколи Грушевського, згоріла під час артилерійського обстрілу більшовиками у 1918 році.

Частина робіт художника перебуває за кордоном, найбільша в Українському музеї Нью-Йорка. 2003 року онука Василя Кричевського Оксана де Лінде передала приблизно 300 робіт Кричевського від його доньки, що мешкає у Венесуелі, Галини Кричевської-Лінде до Харкова, Полтави, Лебедина, Києва в дарунок українським музеям. Зокрема, до 40 творів містяться в колекції Харківського художнього музею.

ханенки терещенки кричевські

Де жили брати кристівські

Відповідає на запитання: Редакція «Kyiv Dictionary»

Дата опублікування: 25.07.2020, 11:13

Брати Грімм чи Брати Грімми?

Читач Роман запитує: «Як правильно писати: брати Грімм чи брати Грімми?».

Правильно: брати Грімми (Ґрімми).

Згідно з чинною правописною нормою [1, с. 132–133; 2, с. 125], іншомовне прізвище Грімм (Ґрімм) не належить до категорії невідмінюваних, а отже, в усіх відмінках, незалежно від числа і сполучення з іншими словами, відмінюється як відповідні українські іменники II відміни. Підстав для внесення розглядуваного прізвища до винятків не існує. Тому правильно: брати Грімми (Ґрімми), братів Гріммів (Ґріммів), братам Гріммам (Ґріммам)…

Твердження про те, що сполучення слів «брати Грімм» – невідмінюване, можемо знайти в довіднику Є. Д. Чак «Складні питання української граматики та орфографії» 1978 р., де авторка стверджує, що «Зі словами брати або сестри прізвища іншомовного походження вживаються в однині: брати Грімм; у непрямих відмінках у такому разі прізвище лишається незмінним: братів Грімм, братам Грімм » [3, с. 95]. Цю позицію ми розглядаємо як хибну, оскільки аргументи авторки цілком дублюють положення довідників із російської мови. Для української словозмінної парадигматики прізвищ такі рекомендації абсолютно непритаманні й не мають жодного реального обґрунтування.

Для додаткової інформації щодо відмінювання українських та іншомовних прізвищ радимо ознайомитися з нашою статтею «Відмінювання прізвищ» у розділі української граматики.

Український правопис / Національна академія наук України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови. Київ : Наукова думка, 2015. 286 с.