Розмноження цибулинами

Цибулина є видозмінений пагін, у якого стебло сильно укорочений у вигляді донця (див. Рис. 201). Від донця тісно відходять м’ясисті листя, що містять велику кількість запасних поживних речовин, в пазухах листків розвиваються пазушні бруньки. Міжвузля в цибулині дуже короткі, на вершині донця знаходиться верхівкова брунька. Зовні цибулину покривають сухі омертвілі листя бурого кольору. Цибулина не впадає в стан повного спокою, тому в ній постійно йдуть ростові процеси, правда, дуже повільно. При активізації цих процесів на дінці утворюються корені, які таким чином є підрядними (головний корінь цибулина не утворює).

З верхівкової бруньки розвивається надземний пагін, пазухи нирки також можуть утворювати втечу, але до закінчення вегетативного періоду вони стають дочірніми цибулинами. Іноді пазушна нирка не утворює надземний пагін, а перетвориться в бічну цибулинку, використовуючи живильні речовини материнської рослини (наприклад, у гіацинта, тюльпана та ін.). Надземний пагін може розвиватися з пазушної нирки, в такому випадку нова цибулина формується з верхівкової бруньки. У деяких рослин маленькі цибулинки можуть утворюватися в суцвіттях або в пазухах вегетативних листя.

Цибулинні рослини зазвичай є дліннодневнимі, тобто зацвітають навесні або влітку, коли світлий час доби триває довго. Багато хто з них відрізняються дуже коротким вегетаційним періодом, що дуже важливо для рослин, які ростуть в пустелях і напівпустелях, оскільки за короткий весняний період сприятливих погодних умов вони встигають сформувати достатню вегетативну масу, отцвесті, утворити нові цибулини з запасом поживних речовин. Багато цибулинні рослини не цвітуть, а розмножуються тільки вегетативно. З настанням посухи їх надземна вегетативна частина відмирає, а захована в грунті цибулина зберігається до наступної весни, при цьому тривалість несприятливого періоду може бути дуже значною (до 10 місяців у році). Цибулинні рослини також широко поширені на високогірних альпійських луках. Багато культурні рослини розмножуються цибулинами (цибуля, часник, тюльпани, гіацинти, нарциси та ін.).

Тема 11. Цибулинні

ознайомлення з походженням, ботанічною характеристикою та біологічними особливостями овочевих культур групи цибулинних (цибуля ріпчаста, цибуля шалот, порей, часник); сорти.

Матеріальне забезпечення:

свіжі зразки видів і сортів, макети, стенди, рисунки, слайди.

Ботанічна класифікація родини, до якої належить цибуля і часник зазнали найбільших змін. Спочатку до 1981 року вони належали до родини Лілійні, потім їх виділили в окрему родину Цибулеві. Зараз на основі молекулярного аналізу ДНК у таксономічній системі класифікації квіткових рослин, яка розроблена “Групою філогенії покритонасінних” (Angiosperm Phylogeny Group, APG III, 2009) рід Цибуля (Allium) приєднаний до родини Амарилісові (Amaryllidaceae). Ботаніки зараз користуються чотирма уточненнями ботанічних класифікацій: APG I (1998); APG II (2003); APG III (2009); APG IV (2016).

Цибулинні овочеві культури мають спільні морфологічні ознаки: належать до класу однодольних; розвивають цибулини різні за формою і забарвленням; утворюють подібне насіння; мають тонкі ниткоподібні корінці; вузькі трубчасті або лінійні листки; квітконосну стрілку і головкоподібний зонтик; містять гірку ефірну олію, фітонциди.

За морфологічними ознаками усі види цибуль поділяються на дві групи. До першої належать види, які утворюють продуктові органи у вигляді цибулини з покривними лусками: цибуля ріпчаста, цибуля шалот, багатоярусна цибуля, часник. Види другої групи не утворюють цибулин, а формують цилиндричну ніжку без покривних лусок з незначним потовщенням біля основи: цибуля порей, цибуля батун, цибуля шніт, цибуля слизун, цибуля запашна. Хоча цибуля порей має різновидність під назвою “слоновий часник”, який утворює цибулину із зубками.

• види з трубчастими листками (цибуля ріпчаста, цибуля батун, цибуля шалот, багатоярусна цибуля, цибуля шніт);
• види з лінійними листками (часник, цибуля порей, цибуля слизун).

11.1. Цибуля ріпчаста

Завдання 1.

Вивчити походження, розповсюдження та біологічні особливості цибулі ріпчастої. Походження виду. Батьківщиною цибулі ріпчастої (Allium cepa L.). є Середня Азія. В дикомі стані росте до цього часу в гірських районах Афганістану, Середньої Азії, а також Алтаю. Вторинним центром формування цибулі ріпчастої згідно з теорією академіка М.І. Вавилова, є райони Середземномор’я. Про це свідчить той факт, що в передгір’ї Карпат і Балкан, ще й зараз можна знайти оригінальні та місцеві культурні форми цибулі ріпчастої і шалоту. Розповсюдження. Це одна з найстародавніших овочевих культур. Є відомості, що вона введена в культуру понад 4000 років до н.е. На територію України цибулю ріпчасту завезено приблизно в XII-XIII ст. н.е., де відразу вона почала широко використовуватись у кулінарії й народній медицині. В кінці XIX ст. цибулю експортували із західних областей України в Польщу, Австрію та інші країни Західної Європи. Селекціонерами створено велику кількість холодо- і посухостійких сортів, що забезпечило розширення ареалу цибулі. На даний час цибулю ріпчасту вирощують у всьому світі. Біологічні особливості. Цибуля ріпчаста – холодостійка рослина. Насіння проростає за температури 4-5°C. З підвищенням її до 10-15°C сходи на поверхні грунту з’являються через 12-17 діб. Цибулини, одержані з сіянки, проростають за температури 1-2°C впродовж 10-12 діб. Оптимальна температура для росту рослин 17-22°C, максимальна – 33°C. До світла цибуля помірно вимоглива. Це культура – довгого світлового дня (15-16 год). Зараз створені коротко денні сорти і гібриди, які вирощують за осінніх термінів сівби. За розмноження із сіянки вимогливість до інтенсивності освітлення знижується у початкові фази росту, оскільки в цей період листки наростають за рахунок поживних речовин цибулини. В умовах скороченого дня сповільнюються процеси формування цибулин. Тому за літніх строків сівби рослини продовжують нарощувати надземну массу, не утворюючи цибулин. Водночас за умов часткового затінення подовжується період достигання і цибулини мають менші розміри. Це спостерігається за вирощування її в садах або на забур’янених площах, яка може знизити врожай на 50 % і більше. Цибуля має підвищені вимоги до вологості ґрунту, особливо в період проростання насіння та формування листків. Це пояснюється тим, що коренева система її слаборозвинута і розміщена переважно в орному шарі ґрунту. Кращою вологістю грунту під час проростання насіння є 85-90 %, в подальшому оптимальний ріст проходить за оптимальної вологості грунту 70-85 % НВ і відносній вологості повітря 60-70 %. За вищої відносної вологості повітря рослини сильно уражуються несправжньою борошнистою росою. У період достигання цибуля ріпчаста менш вимоглива до вологості ґрунту й повітря. Особливо у кінці вегетації цибуля потребує зниженої відносної вологості повітря (до 50-60 %). Зниження вологості ґрунту прискорює достигання, позитивно впливає на лежкість цибулин, запобігає ураженню шийковою гниллю. За підвищеної вологості ґрунту у цибулин утворюється нова коренева система, що продовжує період достигання. Серед овочевих культур цибуля найбільш вимоглива до родючості ґрунту. Це пояснюється слабкорозвинутою кореневою системою, яка розміщена переважно в орному шарі ґрунту. Високу врожайність її можна отримати лише на структурних, пухких, родючих ґрунтах із слабокислою або нейтральною реакцією.

Завдання 2.

Вивчити ботанічну характеристику та будову цибулини цибулі ріпчастої. Ботанічна характеристика. Цибуля належить до однодольних перехреснозапильних рослин. Це дворічна рослина. Залежно від способу вирощування насіння утворюється на другий і третій рік. Коренева система мичкувата, слаборозвинена. Первинний корінь в цибулі росте лише 8-10 діб після проростання насіння, потім відмирає. В цей час розростаються бокові додаткові корінці, які і живлять рослину. Залежно від розміру цибулини вона проникає в ґрунт на глибину 30-40 см і лише незначна частина їх заглиблюється дещо глибше. У кінці вегетації рослин з відмиранням листків одночасно припиняє функціонування і коренева система. Стебло – укорочене денце, яке знаходиться між основою кореневої системи та листків. Листок трубчастий. Під час проростання насіння на поверхні ґрунту з`являється одна гачкоподібна сім`ядоля. Кожний наступний листок виходить із середини попереднього. Квітка. Квітконосні стрілки у центрі розетки листків починають з’являтися на другому році життя після утворення 6-10 листків. На одній рослині буває від 2 до 6 стрілок висотою 70-120 см, у центрі стебла – здуті. Цвітіння починається з верхівки суцвіття через 60-70 діб. Суцвіття – щільний кулястий зонтик. За генеративного розмноження на квітконосній стрілці з багатьох (250-800) квіток утворюється суцвіття, що після запилення має від 100 до 300 плодиків. Плід – тригнізда коробочка, яка має тригранну форму і ясно-сіре з різними відтінками забарвлення. В коробочці утворюється до шести насінин. Насіння. Насінина чорна, з хвилястою поверхнею, має тверду оболонку, просочену ефірною олією, тому погано вбирає воду і повільно бубнявіє. Маса 1000 насінин 2,7-3,5 г. Схожість зберігається 2-3 роки. Будова цибулини. Цибулина є головною частиною товарного врожаю цибулі ріпчастої, яка утворюється із нижніх частин листків. Вона складається з денця, часто розгалуженого; соковитих відкритих лусок, які спочатку переходять в несправжнє стебло – шийку і вище – у листки; соковитих закритих лусок; сухих лусок, що покривають її на поверхні. Денце розташоване внизу цибулини і буває простим, якщо на ньому утворюється лише одна цибулина, і складним, якщо на ньому є дві і більше цибулин. Нижня частина денця – п’ятка, у цибулі ріпчастої, яка розмножується через сіянку, виділяється з основи цибулини у вигляді невеликого пеньочка (рис. 11.1.). Рис. 11.1. Будова цибулини: 1 – сухі луски; 2 – відкриті соковиті луски; 3 – закриті соковиті луски; 4 – корінці; 5 – денце з п’яткою Внутрішні соковиті та зовнішні сухі луски розвиваються з укороченого стебла – денця, яке знаходиться між основою кореневої системи та листків. Денце цибулини має 1-5 і більше зачатків (бруньок), з яких на другий-третій рік життя після висаджування в ґрунт розвиваються квітконосні стебла (стрілки). Кілька зачатків з об’єднаними внутрішніми і зовнішніми лусками називається зачатковістю. Розрізняють цибулини малозачаткові (1-2 зачатки), середньозачаткові (3-4 зачатки), багатозачаткові (5 зачатків і більше). Із збільшенням маси цибулини, збільшується кількість зачатків. Значне галуження денця впливає на розвиток зачатків, які переворюються на самостійні частини цибулини, які мають свої внутрішні соковиті луски та розміщуються на спільному денці і покриті спільними покривними лусками. Таке галуження називається діткуванням. Перехід цибулин, що діткуються, в самостійні цибулини, називається гніздуванням. Кожна із цибулин має власні внутрішні сковиті луски і покривні сухі луски, що з’єднані материнським денцем. За кількістю цибулин на денці сорти поділяють на малогнізді (1-2), середньогнізді (3-4) і багатогнізді (понад 5 цибулин). За кількістю цибулин на денці встановлюють гніздість того чи іншого сорту, який буває одно-, дво- чи багатогніздий. Кількість гнізд у цибулі є сортовою ознакою і залежить від маси цибулини. Зачатковість, діткування і гніздування – це ступені розгалуженні денця і розвитку бруньок. У виробництві поширені здебільшого одно – п’яти зачаткові сорти і гібриди, без вираженого діткування і гніздування. Луски цибулини є видозміненими листками. Для росту зачатків використовуються поживні речовини зовнішніх, соковитих лусок, внаслідок чого останні стають тонкими, підсихають і перетворюються в покривні. Вони малопроникні для вологи, повітря і збудників хвороб. Із збільшенням кількості сухих лусок, збільшується лежкість цибулі.

Завдання 3.

Вивчити різновидності та сорти цибулі ріпчастої за класифікацією Ф.А. Ткаченка. За комплексом біологічних ознак та вмістом сіркоалілу (гірка ефірочасникова олія) розрізняють три різновидності ріпчастї цибулі: гостра, напівгостра і солодка. До гострої (гіркої) цибулі належить найбільша кількість сортів. Сорти мають найкоротший вегетаційний період і нижчу врожайність. Цибулини характеризуються найкращою щільністю, тривалим періодом спокою, найкраще зберігаються. Цибулини добре вкриті міцними сухими покривними лусками і складаються з багатьох тонких або середніх за товщиною внутрішніх соковитих лусок. Вони відзначаються найвищим вмістом сухої речовини (13-20 %), цукрів (8-12 %) та ефірної олії (0,020-0,065 %). Поширені сорти: Сквирська, Стригунівська носівська, Луганська, Амфора, Глобус, Мавка, Ткаченківська, Харківська 82, Любчик, Маяк, Золотиста (Україна); Ройал Опорто, Супра, Спіріт F₁ (Нідерланди). До напівгострої (напівгіркої) належать сорти малогніздої цибулі, що відзначаються помітно вищою врожайністю, тривалішим вегетаційним періодом. Цибулини менш щільні і мають більше товстих або середньої товщини соковитих лусок. Період спокою у них коротший, тому вони гірше зберігаються. До складу цибулин входить менше сухої речовини (10-13 %), цукрів (6-9 %) та ефірної олії (0,016-0,025 %), ніж у гострих сортів. Поширені сорти: Каба Дніпропетровська, Веселка, Лілія, Алмадон, Рубін, Донецька золотиста (Україна); Халцедон (Молдова); Банко F₁, Копра F₁, Дайтона F₁, Ред Барон, Кампіло F₁ (Нідерланди). До солодкої (салатної) цибулі належать південні сорти з високими смаковими якостями. Вони найбільш врожайні та мають найтриваліший вегетаційний період. Цибулини малогнізді та мало зачаткові, складаються з товстих соковитих лусок (понад 3 мм), нещільні. Покривна луска одна і часто розірвана. Період спокою короткий, лежкість погана, зберігається лише 2-3 місяці. Цибулини мають найменший вміст сухої речовини (6-10 %), цукрів (4-7 %) та ефірної олії (до 0,015 %). Солодкий смак зумовлений низьким вмістом гострих ефірних олій. Вирощують розсадним способом. Поширені сорти: Ялтинська місцева, Ялтинський рубін (Україна). Близький до цієї групи і сорт Антоніна.

Завдання 4.

Вивчити основні сортові ознаки цибулі ріпчастої. Форма цибулини: плеската, округло-плеската, округла, округло-овальна, глечикоподібна, довга. Кожна основна форма може мати закономірні відхилення, наприклад плеската зі збігом вгору, плеската зі збігом вниз, зі збігом вниз і вгору (рис. 11.2.). Забарвлення зовнішніх лусок: біле, біло-рожеве, світло-коричневе, коричневе, жовте, червоне, фіолетове різних відтінків. Рис. 11.2. Схема форм цибулин ріпчастої цибулі Розмір цибулин: малі – маса до 50 г, середні 51-100 г, великі – понад 100 г. Ця ознака є мінливою і залежить не лише від сорту, а й від особливостей технології вирощування, зокрема від способу розмноження (насінням, розсадою чи сіянкою). Щільність цибулин: щільна, середньої щільності і нещільна (пухка). Забарвлення внутрішніх лусок: біле з зеленуватим відтінком, біле з фіолетовим або рожево-фіолетовим відтінком, біле із забарвленим епідермісом. Товщина соковитих лусок: тонкі – до 2 мм, середні 2-3 мм, товсті – понад 3 мм. У гострих сортів луски тонші, у солодших – товстіші. Гніздість цибулин – мала (1-2 цибулини в гнізді), середня (3-4) та велика (п’ять і більше) (рис. 11.3.). Рис. 11.3. Гніздість цибулі ріпчастої: 1,2 – мала; 3 – велика Зачатковість – відрізняють малозачаткові цибулини (1-2 зачатки), середньозачаткові (3-4) і багатозачаткові (п’ять і більше) (рис. 11.4.). Рис. 11.4. Зачатковість цибулин: 1,2 – малозачаткові; 3 – середньозачаткові Смак: гострий, напівгострий, солодкий. Гострий смак в окремих сортів буває з гіркотою (Стригунівська носівська). Тривалість вегетаційного періоду від сходів до масового вилягання листків за вирощування через насіння: ранньостиглі (до 100 діб), середньоранні (101-115 діб), середньостиглі (116-130 діб) та пізньостиглі (понад 130 діб). За вирощування рослин з сіянки вегетаційний період скорочується на 30-40 діб.

Контрольні завдання:

1. Що таке «зачатковість», «діткування» та «гніздування» цибулі? Намалюйте у поперечному розрізі ці явища.
2. Описати характерні морфологічні ознаки і сорти різновидностей цибулі ріпчастої за наведеною формою:
3. Проаналізувати цибулини сортів цибулі ріпчастої за наведеною формою:

11.2. Цибуля шалот

Завдання 5.

Вивчити походження, біологічні особливості та сорти цибулі шолоту. Походження. Цибуля шалот походить з Сірії та північних районів Африки. Вторинним центром походження культури є райони Середземномор’я, в т.ч. і Україна, оскільки багато її форм можна знайти і до цього часу. Багато авторів справедливо вважають шалот різновидністю цибулі ріпчастої (Allium cepa (L.) var. ascalonicum L.). Біологічні особливості. Цибуля шалот – дворічна, багатогнізда, багатозачаткова цибуля, так звана “кущівка”, яка утворює на денці велику кількість цибулин і листків. Листки її ніжні. Цибулини дрібні (20-50 г) скоростиглі, дуже щільні. Вони містять до 13 % цукрів, 20 % сухої розчинної речовини, близько 2 % білків, мінеральні солі, вітаміни С, В₁, В₂, РР. Характеризуються підвищеною лежкістю (можуть зберігатися протягом року). Рослини морозостійкі і після накривання мульчею добре переносять зиму (переносять зниження температури до мінус 20°C). Насіння дещо дрібніше за насіння ріпчастої цибулі. Розмножується насінням (рідко) і цибулинами. У виробництві розмножують переважно цибулинами. Висаджена цибулина розростається, утворюючи здебільшого 5-8 товарних цибулин (інколи навіть до 25-30 цибулин, але вони тоді маленькі) (рис. 11.5.). Сорти цибулі шалоту легко схрещуються із сортами ріпчастої, тому за одночасного їх вирощування необхідно дотримуватись просторової ізоляції. Рис. 11.5. Цибулини цибулі шалоту Цибуля шалот чутлива до поливів, підживлення, розпушування ґрунту. Її можна висаджувати як ущільнювач, наприклад, картоплі. Технологія вирощування цибулі шалоту подібна до цибулі ріпчастої через сіянку. Відомі сорти: Кущівка місцева, Забава, Сюрприз, Ліра. Однак городники більше вирощують місцеві сорти, яких дуже багато (подібно до часнику).

11.3. Цибуля порей

Завдання 6.

Вивчити походження та розповсюдження цибулі порей. Походження. Цибуля порей (Allium porrum L.) – це двoрiчнa рослина, якa в перший рiк утвoрює неспрaвжню цибулину (нiжку), а нa другий – квiткoву стрiлку i дaє нaсiння. Бaтькiвщинoю цибулi пoрей є Схiдне Середземнoмoр`я. Тaм йoгo стaли вирoщувaти ще в III-II тисячoлiттi дo нaшoї ери. Пoтiм ця цибуля пoтрaпилa у Римську Iмперiю. Як oвoч i прянiсть її висoкo цiнувaли ще стародaвнi єгиптяни, євреї та греки. У деяких пiрaмiдaх були знaйденi нaписи, якi свідчать прo те, щo рaби, якi їх будувaли регулярнo хaрчувaлися цибулею пoреєм для пiдтримування сил. Розповсюдження. У Єврoпi вiн пoширився зaвдяки римлянaм, якi йoгo почали широко культивувати. Цибуля пoрей вiдoмa ще пiд нaзвaми жемчужнa, перлoвa цибуля, пoр, прaс. У середньoвiччя в гoлoднi рoки цибуля пoрей стaла улюбленим oвoчем, оскільки чудoвo втамовувала гoлoд. Сaме тoдi вона «зaвoювaла прихильність» в Єврoпі. Нa сьoгoднiшнiй день oснoвним єврoпейським пoстaчaльникoм цибулі пoрею є Фрaнцiя. Цибуля-пoрей ввaжaється нaцioнaльнoю емблемoю англійського міста Уельс. Кoжнoгo рoку 1 березня йoгo мешкaнцi прикрiплюють дo пaльтa чaстoчку цибулi пoрею нa честь святoгo Дaвидa, який нiбитo нaвчив мешкaнцiв цiєї чaстини Великoї Бритaнiї його їсти. Oднaк, пoпри тaку пoпулярнiсть пoрею, в сaмoму Уельсi, рoзмiщенoму нa зaхoдi Oб’єднaнoгo Кoрoлiвствa, йoгo мaйже не вирoщують. Тоді як нa схoдi крaїни цибуля пoрей пoчувaється чудoвo. Мiсцевi гoрoдники примудряються вирoстити гiгaнтськi екземпляри дo 4,5 кг. Oднaк, гурмaни впевненi, щo гoнитися зa рoзмiрoм не вaртo, aдже нaйсмaчнiшим ввaжaється пoрей, маса якoгo не перевищує 0,5 кг. Фрaнцузи гoтують iз цьoгo oвoчу знaменитий цибулевий суп. Iншi нaрoди їдять цибулю-пoрей сирoю, дoдaють у рaгу i сaлaти, пaсерують i тушкують. Водночас потрібно врaхoвувaти, щo цей вид цибулi дуже всмoктує всi зaпaхи iз ґрунту, i тoму перед тим, як гoтувaти, цибулю пoрей пoтрiбнo дoвгo i ретельнo мити. До цибулі порей належить і “Слоновий” часник, який дуже подібний до часнику. Його головки виростають до 500 г. Водночас рослини цвітуть, як і цибуля порей та формують насіння.

Завдання 7.

Вивчити ботанічні та біологічні особливості, сорти цибулі порей. Листки – лiнiйнoї фoрми, стрiлки висoкi (100-140 см), зoнтики великі, свiтлo-фioлетoвi. Після прoрoстaння нaсiння нa пoверхнi ґрунту з’являється oднa сiм’ядoля. 3 нею oднoчaснo винoситься й лускa нaсiнини (нa вaжких ґрунтaх мoже не винoситися). Кoжний листoк вихoдить iз середини пoпередньoгo (нa певнiй висoтi) неспрaвжньoгo стеблa (пiхви). Рoзмiщуються листки нa рoслинi пiд кутoм 35-90°. Зa зaбaрвленням листки зеленi, свiтлo-зеленi тa темнo-зеленi з вoскoвим нaльoтoм. Під час вирощування, зaлежнo вiд признaчення, нa рoслинi фoрмується вiд 4-6 дo 10-16 листкiв i бiльше зaвдoвжки дo 45-50 см. Ширина листків дo 1,5 см i бiльше. Мoлoдi листки є не тiльки aсимiляцiйним aпaрaтoм, aле й прoдуктoвим oргaнoм. Їх ширoкo викoристoвують у кулiнaрiї для вигoтoвлення сaлaтiв, piзних припрaв, тушкують тa спoживaють у свiжoму виглядi Прoдуктoвий oргaн – неспрaвжня цибулинa (нiжкa) бiлoгo кольору (зaввишки 10-12 см і дiaметр 2-7 см), щo перехoдить у неспрaвжнє свiтлo-зелене стеблo дo 80 см. Цибулинa утвoрюється у результaтi рoзрoстaння в тoвщину нижньoї чaстини пiхв листкiв вiд мiсця їхнього прикрiплення дo денця дo висoти 5-7 см. Зaлежнo вiд технoлoгiї вирoщувaння, утвoрюються неспрaвжнi цибулини рiзнoї висoти i тoвщини. Хaрaктернoю oсoбливiстю є те, щo рoслини рoстуть дo нaстaння мoрoзiв, a рoзмiри нiжки весь чaс збiльшуються. Викoристoвується в oснoвнoму пoтoвщенa й витягнутa нижня бiлa чaстинa стеблa (видoзмiненa цибулина, яку називають несправжним стеблом), рiдше – плескаті ширoкi грубувaтi листки. Пoживнa цiннiсть дoсить висoкa: мiстить близькo 3 % бiлкa, 12 % вуглевoдiв, мiнерaльнi сoлi. Зa вмiстoм бiлку цибуля пoрей перевершує рiпчaсту. Вoнa мiстить ефiрнi олії, цукри, кaльцiй, фoсфoр, зaлiзo, кaлiй, нaтрiй, мaгнiй, вiтaмiнии С, В, РР, прoвiтaмiн A. Пiд чaс зимoвoгo зберiгaння кiлькiсть вiтaмiну С збiльшується у вiдбiленoму стеблi мaйже у двiчi зaвдяки вiдтoку йoгo з листків. Рiзкий цибулевий зaпaх i смaк вiдсутнi, aрoмaт йoгo нiжнiший, смaк приємнiший, вишукaнiший, сoлoдший пoрiвнянo iз цибулею рiпчaстoю. Викoристoвується для пригoтувaння рiзних сoусiв, a тaкoж для aрoмaтизaцiї рiзних м`ясних i, oсoбливo, oвoчевих страв. Цибуля пoрей має низький вміст сухої речовини, тoму її мoжнa нaзвaти низькoкaлoрiйнoю. Водночас, вoнa швидкo вгaмoвує гoлoд, незвaжaючи нa низьку енергетичну цiннiсть, мaє приємний смaк i нiжну кoнсистенцiєю. Цибуля пoзитивнo впливaє нa трaвлення i oбмiн речoвин. ЇЇ викoристoвують в сирoму, сушенoму, свiжoзaмoрoженoму, кoнсервoвaнoму, вaренoму, смaженoму i мaринoвaнoму виглядi. Найвищі врожаї цибулі-порею збирають на структурних, родючих, добре забезпечених вологою ґрунтах. Оскільки вона має тривалий вегетаційний період, вирощують її здебільшого розсадою, яку висаджують у борозни на глибину 10-15 см (з наступним поступовим підгортанням), щоб мати якомога довшу ніжку. Підготовка ґрунту, вирощування розсади, способи сівби насіння і висаджування розсади, догляд за рослинами такі, як і для цибулі ріпчастої. Різниця полягає лише у тому, що в період вегетації застосовують прийом ”вибілювання ніжки”, для якого потрібне одно або дворазове підгортання рослин, а також частіші поливи у другій половині вегетації. Цибуля порей характеризується не лише цінними біохімічними та поживними властивостями, а й високою стійкістю проти хвороб і шкідників, вважається добрим попередником для інших овочевих культур. Крім того сорти цибулі порей легко пристосовуються до різних ґрунтово-кліматичних умов та мають широкий ареал розповсюдження. Населення північних районів може вживати цибулю порей протягом 7-8 місяців, а південних – протягом року. Це й зумовило широке виробництво і споживання цієї рослини в усьому світі. Для цього необхідний великий сортимент. Сoртiв цибулi порей у свiтi порівняно бaгaтo i їхня кiлькiсть пoстiйнo збiльшується. Відомими в Україні є сорти зарубіжної селекції: Йoлaнт, Колумбус, Пoрбеллa, Бaндiт (Нiдерлaнди); Кaзiмiр, Гoлiaс (Нiмеччинa), Мaцек, Аріал (Пoльщa), Непал (Франція).

Контрольні завдання:

11.4. Часник

Завдання 8.

Вивчити походження, розповсюдження та біологічні особливості часнику. Походження виду. Батьківщиною часнику (Allium sativum L.) є Середня Азія і Західний Китай.До цього часу в дикому вигляді росте в горах Тянь-Шань. Розповсюдження. Із прадавніх часів люди знали часник, який вирощували ще за 3-4 тис. років до нашої ери в Китаї, Єгипті, Греції, Римі, Індії. Греки і римляни клали його в пайок своїм солдатам, думаючи нібито часник міг врятувати людей від хвороб та біди. Відомо, що англійський король Ричард пішов у свій черговий військовий похід з амулетом із часнику. Стародавні єгиптяни обожнювали часник і настільки вірили в силу цієї рослини, що простим смертним навіть було заборонено вживати часник в їжу. У часи, коли будувалася колосальна споруда старовини – піраміда Хеопса, заборона була знята. Близько 2,5 млн. величезних кам’яних плит були підігнані щільно одна до одної. Двадцять років будували цю усипальницю 10 тис. рабів. Щоб вони не хворіли і швидко відновлювали свої сили, їм щоденно давали часник і цибулю. Напис на одному з каменів піраміди стверджує, що за час будівництва на часник та цибулю витратили 1600 талантів, тобто більше 40 тонн чистого срібла. У Стародавньому Єгипті багато хвороб лікували часником. Єгиптяни навіть давали клятву на його цибулинах. В чарівну силу часнику вірили і в стародавній Індії: маленькій дитині на шию надівали захисний амулет – зашитий в тканину зубок часнику. Хоча люди тоді ще не знали, чим саме корисний часник! В Україну він завезений з Візантії в XІІ-XІІІ ст. На сьогоднішній день ця популярна рослина в усьому світі, культивується повсюди – Західній Європі, Азії, Кавказі, Середній Азії, на Далекому Сході, в тропічній Африці, Канаді, США, Південній Америці, Австралії. Біологічні особливості. За біологічними особливостями часник відноситься до багаторічних рослин, але у культурі його вирощують як однорічну. Всі сорти поділяються на озимі, ярі та дворучки, які можна висаджувати восени і весною. Розрізняють сорти стрілкуючі (лише озимі) і нестрілкуючі (ярі й озимі). Стрілкуючі сорти розмножують зубками і повітряними цибулинами, а нестрілкуючі – тільки зубками. Порівняно з цибулею, він вимогливіший до освітлення, вологи і родючості ґрунту. Це морозостійка овочева культура. Часник починає проростати за температури 0-1°C. Оптимальною температурою для росту і розвитку є 16-20°C. Запізнення із строками висаджування ярого часнику в умовах високих весняних температур стримує ріст кореневої системи, що різко зменшує врожайність. Часник стійкий проти несправжньої борошнистої роси (пероноспорозу), проте сильно уражується фузаріозною гниллю денця після заселення його мікроскопічною нематодою. Легко переносить заморозки, але в суворі зими на полях без укриття або снігозатримання вимерзає. Часник дуже вимогливий до грунтово-кліматичних умов і до вологості ґрунту, оскільки має слаборозвинену кореневу систему. За нестачі вологи, листки жовтіють з верхіки і поступово відмирають, що негативно позначається на врожайність культури. В період достигання вологість знижують, тоді головки утворюються щільніші та краще визрівають зубки. Добре реагує на рівномірне зволоження ґрунту. Високі врожаї часнику одержують лише на структурних, розпушених, родючих грунтах, тому, що коренева система слаборозвинута, вкрита малою кількістю кореневих волосків і всмоктуюча здатність зовсім низька. В період росту листкового апарату рослини потребують більше азотного живлення, а в період формування цибулин – фосфорного і калійного. Найбільш придатні середні та тяжкі родючі ґрунти з високим вмістом кальцію, магнію і сірки.

Завдання 9.

Вивчити ботанічні особливості та характеристику форм сортів часнику. Ботанічні особливості. Коренева система рослин часнику складається з 30-60 струноподібних корінців і більше. Окремі з них проникають на глибину 100-120 см. Перед замерзанням ґрунту коренева система скорочується у розмірах, що сприяє заглибленню денця в ґрунт. Наприкінці вегетації корінці відмирають. Листки в часнику лінійної форми. На одній рослини їх утворюється від 6 до 12, висота 40-50 см і більше, темно або жовто-зеленого забарвлення з восковим нальотом або без нього. Квітконосна стрілка у стрілкуючих сортів часнику висока (60-180 см і більше). У багатьох сортів на початку росту вона скручена в петлю, пізніше вирівнюється і стає вертикальною. Стрілки з часом дерев’яніють і не вилягають. Суцвіття. Кожна стрілка закінчується суцвіттям – простим кулястим зонтиком, укритим щільним ковпачком з характерно витягнутим носиком завдовжки до 20-25 см. На зонтику замість насіння утворюються дрібні (різної величини) повітряні цибулини кулястої або овесоподібної форми. У зонтику, залежно від сорту, утворюється від 2 до 500 і більше повітряних цибулин масою 0,1-3,0 г, укритих щільними лусками (рис. 11.6.). Рис. 11.6. Снопики стрілок з повітряними цибулинками у стрілкуючих сортів У кожному суцвітті будь-якого сорту часнику завжди утворюються неоднакові за масою і розвитком повітряні цибулини, які у виробництві називають “повітрянкою”. Поряд з великими, добре розвиненими є дрібні, слабко-розвинені та пригнічені, які не придатні до сівби. Якщо завчасно видалити повітряні цибулини з суцвіття на початку їх утворення, то часник інколи утворює невелике насіння, яке подібне до цибулевого (чорне, зморшкувате), але менше за розміром та масою. Повітряні цибулини мають тривалий період спокою і після сівби восени проростають пізно восени, або навіть навесні. За підзимової чи ранньовесняної сівби з повітряних цибулин виростає невелика однозубка (сіянка, або цілушка) масою 1-6 г, яка є добрим садивним матеріалом. У випадку сівби на початку липня повітрянкою минулорічного врожаю, яку зберігали для цього за понижених температур, рослини формують 4-6 листків і добре перезимовують. Характеристика типу форм. В Україні вирощують озимий стрілкуючий та ярий і озимий – нестрілкуючий часник. У Львівському НАУ, відомий часниківник Ліщак Л.П. зібрала Національну колекцію сортів і місцевих форм. Часник (Allium sativum L. subsp. sagittatum Kuzm.) у виробництві розмножують зубками та повітряними цибулинками (стрілкуючі сорти). У багатоквіткових стрілкуючих сортів утворюється до 200 повітряних цибулинок, у малоквіткових – до 50. Стрілкуючі сорти дають мало зубків (4-11 штук), які прикріплюються в один ряд до денця. Зубки у стрілкуючих сортів часнику більші, розташовані переважно в одне коло і мають спільні покривні луски, у нестрілкуючих – у кілька неправильних кіл, тому крім спільних лусок у них є ще й групові, які обгортають 2-5 зубків. Зовнішні зубки у нестрілкуючих сортів, як правило, більші за масою, ніж внутрішні. Середня маса цибулини у стрілкуючих сортів 20-50 г і більше. Маса 1000 зубків у стрілкуючих сортів становить 1-6 кг. В озимих сортів цибулини нещільні, тому це значно впливає на їхню лежкість. Використовують зубки для споживання в осінньо-зимовий період. Зубки великі, мають короткий період спокою і швидко проростають. Зубок часнику складається з сухої і потовщеної соковитої плівки, денця і центральної бруньки, яка розміщується на денці. Трапляються випадки, коли під однією лускою формуються 2-3 соковитих плівки (зубки). Зубки мають достатню кількість вологи для проростання. Покривні (обгорткові) луски часнику захищають цибулини від висихання та проникнення в них збудників хвороб. Сортимент озимого стрілкуючого часнику переважає над нестрілкуючим. Якщо промислових сортів мало, то місцевих – багато, які добре пристосовані до певних ґрунтово-кліматичних умов. Сорти озимого часнику стрілкуючого: Любаша, Спас, Лідер, Дюшес, Мереф’янський білий, Харківський фіолетовий, Мануйлівський, Добродій, Знахар, Промінь, Софіївський і Прометей. Часник ярий (Allium sativum L. subsp. vulgare Kuzm.) розмножуюється лише зубками. Під час розмножування зубками товарну продукцію одержують впродовж одного року. У нестрілкуючих сортів ширина та довжина листків є меншою порівняно із стрілкуючими і складає відповідно 0,8-1,5 та 15-25 см. Зубки розміщуються на денці спірально і вони зменшуються за розміром до центру головки. Здебільшого їх у цибулині 15-20 шт., а інколи – до 40 штук. Ярі сорти формують щільні цибулини, які добре зберігаються до нового врожаю. Зубки дрібніші та мають триваліший період спокою. Маса 1000 зубків – до 1 кг. Відомі сорти ярого часнику: Одеський 13, Український білий гуляйпільський, Сакський. Сорти часнику відчутно реагують на зміну природних умов і погано до них пристосовується. Хоча сучасні сорти – універсальні. Наприклад, сорт Любаша, який створено у Запорізькій області, добре росте по усій Україні, і навіть у Швеції, Фінляндії і країнах Балтій формує високу врожайність.

Контрольні завдання:

1. Описати морфологічні ознаки сортів часнику в таблицю за наведеною формою:
2. Провести аналіз цибулини часнику після її розділення на складові частини, знімаючи сухі луски і відділяючи зубки за методикою:
   • визначити загальну масу цибулини (М);
   • визначити масу нетоварної частини цибулини (п’ятка і сухі луски) (Н);
   • визначити % відходів (Н/М);
   • визначити загальну масу всіх товарних зубків (М-Н).

Контрольні запитання для самоперевірки знань до теми 11:

1. Назвати центр походження цибулі ріпчастої.
2. Які біологічні особливості характерні для цибулі ріпчастої?
3. З яких частин складається цибулина?
4. До яких різновидностей за комплексом господарсько-цінних та морфологічних ознак належать сорти цибулі ріпчастої?
5. До якої різновидності цибулі ріпчастої належать сорти Ткаченківська, Амфора, Любчик?
6. Назвати характеристику сортів цибулі ріпчастої гострої різновидності?
7. Сорти цибулі якої різновидності найгірше зберігаються?
8. Назвати основні сортові ознаки цибулі ріпчастої.
9. Який вид цибулі має велику кількість гнізд цибулин?
10. Назвати сорти цибулі ріпчастої із щільними цибулинами.
11. Яку товщину соковитих лусок має сорт цибулі ріпчастої Ялтинська місцева?
12. Назвати сорти цибулі шалот.
13. Назвати ботанічні та біологічні особливості цибулі порей.
14. Яка латинська назва часнику?
15. Які форми часнику поширені в Україні?
16. Якими органами розмножується часник?
17. Які ботанічні та біологічні особливості часнику?
18. Чим відрізняються цибулини часнику стрілкуючого і нестрілкуючого?
19. Назвати масу 1000 зубків ярого та озимого часнику?
20. Скільки повітряних цибулин формується у суцвітті часнику стрілкуючого?
21. Назвати сорти нестрілкуючого часнику, які поширені в Україні.
22. До якого сортотипу форми належать сорти часнику Любаша, Спас, Лідер, Промінь?