Чому вбили Майкла в іншому світі

Рік виходу аніме: 2021 Жанр: Драма, Ісекай, Фентезі Режисер: Окамото Манабу Студія: Studio Bind Серій: 11 з 11 (24 хв.) Переклад: Simona, Хоттабич, lillavka Ролі озвучували: Regis, sovenya, Schmetterling, Ray, Trina_D, Ukrainskiygul, Smolka, lillavka, RaidenYD, Маґура, Yukio, Olderix, Denny Prout, Kitsune, Skald, Demidrol

Дивитися Реінкарнація безробітного: В інший світ на повному серйозі онлайн

Типова зав’язка: 34-річний безробітний, вантажівка, смерть, переродження в іншому світі. І тут перед нами відкривається світ меча і магії, у якому наш герой переродився немовлям зі свідомістю дорослого задрота, який 20 років не вилазив з хати. Що ж чекає в новому світі нашого героя, який ледве ходити навчився і вже безмовно кастує магію середнього рівня, і має намір прожити нове життя на повну, уникнувши помилок минулого?

FanVoxUA:
Переклад: Simona
Ролі озвучували: Regis, sovenya, Schmetterling

Майкл Джексон – великий артист і при цьому педофіл? Нам з цим жити

Майкл Джексон залишає будівлю окружного суду Санта-Барбари під час процесу за звинуваченням у розбещенні 13-річного Гевіна Арвізо у себе на ранчо “Неверленд” в 2003 році. Фото 24 березня 2005 року.

Попри обурення сім’ї та спадкоємців Майкла Джексона, попри протести його численних шанувальників по всьому світу, документальний фільм “Залишаючи Неверленд” для переважної більшості людей в світі поставив останню крапку у позитивній відповіді на питання, що висіло у повітрі чверть століття: “Чи Майкл Джексон педофіл?”

Свідчення двох людей, що в дитинстві потрапили під дію шарму всесвітньо відомої зірки, свого кумира, якого вони по-дитячому наївно обожнювали, і який обережно і ніжно, але разом з тим цілеспрямовано і наполегливо перетворював їхнє поклоніння у готовність задовольняти свої ганебні схильності, розкриває справжню трагедію. Трагедію на кшталт набоковської “Лоліти” – як ошуканих хлопчаків, так і самого Джексона, з його понівеченим дитинством і зіпсованим необмеженим багатством і вседозволеністю життям.

Трагедія і співчуття до неї не зменшують жаху того, що він скоїв. Смерть 10 років тому позбавила Джексона від нового, тепер, судячи з усього, куди більш жорсткого, суду правового.

Джеймс Сейфчак (зліва) і Вейд Робсон – тепер дорослі чоловіки, які розповідають у фільмі “Полишаючи Неверленд” про те, як їх протягом довгих років, коли вони були дітьми, розбещував Майкл Джексон

Але тепер постає необхідність суду з боку всіх нас, які десятиліттями – хто з палким захопленням і обожнюванням, а хто, як я наприклад, зі спокійною повагою і навіть захопленням мимоволі – стежив за кар’єрою цього непересічного артиста.

З усією гостротою постає питання: що робити з багатим культурним спадком “короля поп-музики”?

Чи залишається його роль в мистецтві і культурі непохитною, або ж слідом за засудженням його вчинків ми повинні так само рішуче відкинути і те, чим так щиро і самовіддано захоплювалися і продовжують захоплюватися сотні мільйонів людей у ​​всьому світі?

“Уже приблизно на третій хвилині чотиригодинного документального фільму стало зрозуміло, що спадщина Майкла Джексона після цього дня не зможе залишатися такою ж, як раніше”, – так вже наступного дня після прем’єрного показу фільму “Залишаючи Неверленд” пророкував кореспондент британської Guardian.

Через буквально день після трансляції фільму по американському телеканалу HBO ціла низка радіостанцій у Канаді і Новій Зеландії оголосили, що знімають пісні Джексона з ротації.

Багато ЗМІ також помітили, що пісні Майкла Джексона не з’являлися в плейлістах однієї з радіостанцій ВВС – Радіо 2 – з 24 лютого, проте в корпорації це пояснили тим, що цей плейліст призначений для нових релізів.

Проблема, однак, – як бути зі спадщиною Майкла Джексона – залишається, і жодних ознак того, що вона зникне, принаймні, найближчим часом, немає. Поставлені питання вимагають відповіді.

Не кажучи вже про те, що питання ці не тільки зі сфери моралі. Від відповіді на них залежить і чисто практична, комерційна доля спадщини Майкла Джексона, що вимірюється мільярдами доларів.

Геній і лиходійство

Проблема сумісності гріховності особистості художника і значущості його творінь стара, як світ. Саме їй багато в чому присвятив одну зі своїх “Маленьких трагедій” Пушкін, проголосивши, що “геній і лиходійство – дві речі несумісні”.

Навіть у Пушкіна в категоричності цієї формули є іронія – проголошений Моцартом геній Сальєрі тут же кидає йому в чашу отруту.

Реальному Антоніо Сальєрі і пощастило, і не пощастило. На відміну від Моцарта, який єдиний симпатизував йому, історія не тільки не визнала його генієм, а й спростувала поширений в пушкінські часи міф про те, що він вбив великого композитора. З іншого боку, саме цей міф і залишив його в історії.

Семирічний Вейд Робсон поруч з Майклом Джексоном у фільмі “Полишаючи Неверленд”

Згодом до категорії “лиходійства” почали потрапляти вчинки, погляди та ідеї, які в момент здійснення аж ніяк не вважалися поганими. Для Ріхарда Вагнера або Федора Достоєвського, як і для їхніх сучасників, антисемітизм був цілком прийнятною системою поглядів.

Але і тут принципова відмінність. Відверта неприязнь великого російського письменника до євреїв здається нині огидною, але, на відміну від антисемітизму Вагнера, вона не призвела до виникнення тоталітарної політичної ідеології і практики, результатом якої став один з найбільших злочинів в історії людства – Голокост.

І що ж? Через півстоліття, з усіма застереженнями, світ – в тому числі і єврейський світ – визнає велич і геніальність музики Вагнера.

Важливим і в цьому сенсі революційним є виконання євреєм Даніелем Баренбоймом музики Вагнера у Єрусалимі на концерті в 2001 році. Він це зробив наперекір не тільки громадській думці, але і негласній забороні на цю музику, яка існувала у єврейській державі.

Або взяти Лені Ріфеншталь. Пристрасна відданість і прихильність ідеям націонал-соціалізму не тільки не завадили, а й, навпаки, сприяли створенню нею видатного з точки зору формальної образотворчості кінематографа.

Десятиліттями “Тріумф волі” і “Олімпія” були під заборонами. Та й зараз ставлення до цих фільмів справедливо насторожене – небезпеку відродження нацизму далеко не викорінили, і найбільш яскрава символіка нацистської образності Ріфеншталь, що зачаровує і магнетично приваблює, може служити не лише об’єктом аполітичного схиляння естетів-синефілів.

А на нещодавній, приуроченій до 100-річчя Російської революції виставці в Королівській академії мистецтв у Лондоні її організаторам і кураторам дорікали у пропаганді радянського мистецтва 20-30-х років – мистецтва, яке “передбачило і славило епоху комуністичного терору”.

Небезпечні ідеї і реальні злочини

Але одна справа – світ антигуманістичних ідей і небезпечної, “шкідливої” художньої образності. Інша – цілком конкретні, злочини, за які передбачені покарання, по типу тих, які тепер ставлять в провину Майклу Джексону.

Але і тут немає однозначної відповіді. Точніше, вона є і повинна бути з точки зору закону. А як бути з культурою?

Його колега зі світу поп-музики, найбільший продюсер, творець легендарної техніки “стіна звуку” і продюсер бітлівської “Let It Be” Філ Спектор у 2009 році був засуджений до 19 років тюремного ув’язнення за вбивство акторки Лани Кларксон. Вбивство наробило багато галасу, Спектор досі за ґратами, але в суспільній свідомості його злочин і його музичні досягнення якось розділилися у різних світах.

Те ж саме можна сказати і про письменника Вільяма Берроуза. П’яниця, наркоман і пристрасний любитель вогнепальної зброї, в 1950 році в Мексиці Берроуз після довгого вечора з алкоголем і наркотиками сказав своїй такій же п’яній, як і він, дружині Джоан Волмер: “Час нам показати наш фокус Вільгельма Телля”. Вона з готовністю поставила собі на голову склянку з коктейлем, Берроуз вистрілив, але сп’яну промахнувся – куля замість склянки розтрощила череп дружини, яка відразу померла.

Ненавмисність вбивства, “гнучкі” закони Мексики і багатство сім’ї допомогли Берроузу отримати лише кілька тижнів в’язниці: за допомогою хабарів і судової тяганини йому вдалося уникнути покарання. Втім, в житті і літературній спадщині Берроуза, сповнених важкої наркоманії і скандально відвертої прози, навіть такий тяжкий злочин, як вбивство, залишилося всього лише епізодом.

Епоха #MeToo

Немає сумніву в тому, що резонанс від фільму “Залишаючи Неверленд” багаторазово посилений, та й сам факт створення і трансляції фільму саме в 2019 році безпосередньо пов’язаний з кампаніями #MeToo і Time’s Up, які почалися після скандалу з Гарві Вайнштайном.

Обидві кампанії мають на меті розкрити порушення закону та етики у сфері сексуальних відносин, які навіть стосуються порівняно давнього минулого.

Мабуть, найбільша нетерпимість щодо винних випала на долю Кевіна Спейсі. Ще до рішення суду роботу над уже практично повністю знятим фільмом “Всі гроші світу” припинили, картину практично повністю перезняли, і в новій версії вже недоторканного Спейсі замінив Крістофер Пламмер. Виробник популярного телесеріалу “Картковий будиночок”, компанія Netflix, оголосила, що виводить Спейсі з серіалу.

Однак, це не означає, що попередні епізоди “Карткового будиночка”, як і багато хороших і не дуже фільмів за участю актора – від “Секретів Лос-Анджелеса” до “Краси по-американськи” – будуть вилучені з відеотек, магазинів і кіно онлайн-сервісів.

Так, Спейсі і Вайнштейн піддані остракізму і повністю – принаймні, зараз, – викинуті з професії.

Але Вуді Аллен – нехай і з неабияк підмоченою репутацією – залишається, однак, цілком працюючим режисером. І підмочена людська репутація практично не вплинула на його статус одного з найбільших комедіографів світового кіно.

А звинувачення на адресу Джеймса Франка, що спалахнули було буквально кілька місяців тому, вже забуті.

А звинувачення на адресу режисера “Богемської рапсодії” Брайана Сінгера і зовсім практично не вплинули на тріумфальний хід його картини у сезоні нагород.

Індивідуальний вибір

Популярність, привабливість та й комерційна міць бренду “Майкл Джексон” куди вища, ніж у Вайнштейна, Спейсі і всіх інших разом узятих діячів кіносвіту, що піддаються нападкам.

Його неможливо викреслити, неможливо забути. Навіть якщо всі радіостанції світу відмовляться грати музику Майкла Джексона, вона нікуди не зникне. Навіть якщо його пісні приберуть зі своїх архівів всі онлайн-сервери, один тільки альбом Thriller існує на 60 мільйонах фізичних носіїв, що розійшлися по всьому світу.

Як не зникнуть і портрети Майкла Джексона роботи Енді Уорхола, які стали вже іконічними, а також Джеффа Кунса, Кіта Харінга і безлічі інших більш-менш широко відомих художників.

Портрет Майкла Джексона роботи Енді Воргола

Що робити тепер зі своєю любов’ю і повагою до Джексона – кожен вирішуватиме сам.

Одні з обуренням викинуть на смітник його платівки, диски і плакати.

Інші з не меншим обуренням відкинуть всі звинувачення на його адресу і будуть непохитними у своєму обожнюванні кумира, що б і хто б про нього не говорив.

Вранці в п’ятницю, на наступний день після показу “Залишаючи Неверленд” по британському телебаченню, до вагона лондонського метро з гучними криками “Я брешу! Я брешу!” – увірвався енергійний чорношкірий хлопець. Коли пасажири з подивом на нього поглянули, він продовжив: “Я брешу, як Уейд Робсон! Я брешу! Я брешу!” і перейшов до наступного вагона. Нікому не потрібно було пояснювати, що Уейд Робсон – один з тих двох чоловіків, колись юних друзів Майкла Джексона, свідчення яких стали основою фільму.

Говорити про те, що особисте життя художника з його творчістю не пов’язане – це лицемірство. І ми повинні думати про те, як примирити в нашій власній свідомості чудовий талант Джексона і його огидні злочини.

“Шукайте правду. Думайте самі”; “Брехня біжить спринт, а правда – марафон” – з такими гаслами прихильники Джексона вийшли протестувати проти показу фільму “Полишаючи Неверленд” на фестивалі Sundance в місті Парк-Сіті, штат Юта. 23 січня 2019 року

Напевно, правильно, що музика і образ Джексона залишалися з нами у світі.

Але, слухаючи її, ми повинні пам’ятати, що велике мистецтво може бути справою рук жахливої людини.

Що талант може стати знаряддям зла.

Що віра в те, що улюблений наш художник – втілення добра, тільки лише тому, що мистецтво його дає нам добрі почуття, – є наївною помилкою, яка може привести до жахливих наслідків.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

“Вибуховий” фільм про Майкла Джексона. В чому вибуховість?

У прокат виходить новий документальний фільм про Майкла Джексона “Полишаючи Неверленд”. Британська газета Daily Telegraph вже називає його “вибуховим”.

Чотиригодинна стрічка базується на інтерв’ю двох дорослих чоловіків, які розповідають про їхні стосунки із нині покійним королем поп-сцени.

Джеймс Сейфчак і Вейд Робсон проливають світло на інтимні подробиці їхніх стосунків із Майклом Джексоном під час перебування у маєтку співака “Неверленд”, коли вони були 10 і 7-річними хлопчаками.

Адвокати родини Джексонів уже опублікували заяву, що заперечує слова обох чоловіків, яким сьогодні добре за 30, і називає фільм “обурливою і жалюгідною спробою експлуатації та намаганням заробити на пам’яті Майкла Джексона”.

З очима, наповненими сльозами, дорослі чоловіки розповідають про те, як їхнє захоплення суперзіркою поп-музики призвело до стосунків, які їм довелося спочатку приховувати, а потім через них ще і проходити курс психотерапії.

Daily Telegraph пише, що у 2015 році Джеймс Сейфчак і Вейд Робсон подали позов проти родини Джексона, стверджуючи, що вони ніби-то стали жертвами сексуальних апетитів ексцентричного співака.

Газета нагадує, що у 2005 році пан Робсон свідчив на боці захисту Майкла Джексона у справі щодо сексуального розбещення неповнолітніх. Тоді пан Робсон стверджував, що ночував у спальні Джексона кілька разів, але жодного разу не мав проблем через це.

Трамп проти Болдвіна

Американський актор Алек Болдвін побоюється за власну безпеку після погроз з боку президента США Дональда Трампа, пише Guardian.

Як відомо, в останні роки пан Болдуїн прославився своїми дотепними пародіями на нинішнього очільника Білого дому у сатиричному шоу Saturday Night Live.

Одна з останніх, в якій Болдуїн-Трамп скликав прес-конференцію щодо оголошення надзвичайної ситуації через плани побудувати стіну на кордоні з Мексикою, очевидно, добре зачепила президента США.

У притаманній йому манері, пан Трамп взявся робити дописи у Twitter, де заявив, що в пародії “немає нічого смішного”, а канал NBC News продукує “фейкові новини”. Президент також написав, що пародії виходять в ефір “без наслідків”, що, на його переконання, є “дуже несправедливим”, і що цим “треба зайнятися”.

В інтерв’ю каналу актор заявив, що після таких дописів вперше став побоюватися за безпеку свою і своєї сім’ї.

“Раніше мене запитували, чи я маю побоювання щодо відплати, не обов’язково від уряду або самого Трампа, але від його прибічників?” – заявив він. – “Я казав, що ні. Я дійсно не думав, що загроза є реальною, до тих пір, поки він не зробив цей коментар про наслідки”.

Пан Болдуїн наголосив, що такі дописи можуть мати сумні наслідки: “Трамп подає сигнал людям не про те, що робити, а як до цього ставитися. І це лише перший крок. Спочатку ви розлютите людей, а потім ви змушуєте їх зачаїти злобу і почуватися ображеними, а далі будуть дії”.

“Соняшники” Ван Гога повертаються

Один із шедеврів світової художньої спадщини, “Соняшники” Вінсента Ван Гога, повертаються до музею в Амстердамі після реставрації.

Необхідність вилучити культову картину в січні цього року виникла після того, як спеціалісти побачили, що через сто років після створення “Соняшники” нарешті почали “в’янути”, розповідає британське видання Independent.

Вчені виявили, що пелюстки й стебла квітів поступово темнішають: вони набувають коричневого відтінку через те, що митець використовував світлочутливу жовту фарбу, яка містить хром.

Робота 1889 року, виставлена в Амстердамі, є одним із кількох зображень соняшників, в яких, за словами Ван Гога, він використовував лише три відтінки жовтого “і нічого більше”.

Прес-служба музею підтвердила, що реставрація знадобилася через знебарвлення пігментів. Наразі, зміни не настільки значні, щоб побачити їх неозброєним оком.

Серію зображень соняшників Ван Гог створив під час перебування в містечку Арль, де проживав під одним дахом з іншим видатним митцем — Полем Гогеном.

Вважається, що його пристрасть до жовтого кольору була зумовлена деформованим сприйняттям, викликаним або зловживанням абсентом, або ліками проти епілепсії, які він приймав протягом всього життя.

Крім Амстердама, інші “Соняшники” Ван Гога можна побачити також в Лондоні, Філадельфії, Мюнхені й Токіо.

Найкращі ведучі “Оскарів”

Автор фото, AFP/Getty Images

Однією з новацій цьогорічної церемонії “Оскар” є відсутність ведучих, розповідає Independent.

Чи буде такий експеримент успішним — можна буде побачити вже 24 лютого, пише видання, і подає список найкращих ведучих найпрестижнішої церемонії у світі кіно.

Очолює п’ятірку комік Боб Гоуп, який тривалий час був “синонімом церемонії”, яку вів 19 разів з 1940 по 1978 роки.

На другому місті актор Біллі Кристал, який прославився тим, що під кінець церемонії 1991 року з’явився на сцені верхи на коні.

Третю сходинку посідає телеведуча Еллен Дедженерес, яка вела “Оскари” двічі — у 2007 і 2014 роках. Хітом останньої стало її колективне “селфі” із мегазірками, присутніми на церемонії, — Бредлі Купером, Дженіфер Лоуренс, Бредом Пітом, Анджеліною Джолі, Меріл Стріп і Джулією Робертс.

Фото стало найбільш популярним постом у Twitter, зібравши 3,3 мільйона репостів. На сьогодні у рейтингу популярності соцмережі воно третє.

Вупі Голдберг в образі англійської королеви Єлизавети І посідає четверте місце. Вона стала не лише першою афроамериканкою, яка вела церемонію, але й першою жінкою-ведучою.

Ще один комік, Єн Стюарт, закриває п’ятірку найкращих ведучих церемонії “Оскар”, складену британським виданням Independent.

Він запам’ятався тим, що запросив чеську співачку Маркету Ірглову повернутися на сцену і виголосити промову після присудження їй “Оскара” за найкращу пісню на 80-ій ювілейній церемонії у 2008 році.

Огляд підготувала Наталка Матюхіна, Служба моніторингу ВВС

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.