Чому розпався Радянський Союз? П’ять причин, які досі важливі

Наступного дня, 26 грудня, парламент країни – Верховна Рада СРСР – офіційно визнав незалежність 15 нових держав та припинив існування Радянського Союзу. Над Кремлем приспустили червоний прапор із серпом і молотом, що колись був символом однієї з наймогутніших країн світу.

Горбачов прийшов до влади у 1985 році, йому було лише 54 роки. Він почав низку реформ, щоб вдихнути нове життя у країну, яка була у стані стагнації.

Багато хто стверджує, що ці реформи, відомі як перебудова (відновлення та реструктуризація) та гласність (відкритість і свобода слова), призвели до занепаду країни. Інші кажуть, що Радянський Союз не можна було врятувати з огляду на його жорстку структуру.

Якими були основні причини колапсу, що вплинув на те, як Росія бачить себе сьогодні та взаємодіє з рештою світу?

1. Економіка

Крах економіки був найбільшою з усіх проблем Радянського Союзу. Країна мала централізовану планову економіку, на відміну від ринкової економіки більшості інших країн.

В СРСР держава вирішувала, скільки виробляти машин, пар взуття чи буханців хліба.

Вона ж вирішував, скільки цих речей потрібно кожному окремому громадянину, скільки все має коштувати та скільки людям потрібно платити.

Автор фото, Getty Images

В останні роки Радянського Союзу товари першої необхідності були дефіцитом, а черги в магазинах – звичним явищем

Теоретично ця система була ефективною і справедливою, але на ділі вона не могла нормально функціонувати.

Пропозиція завжди відставала від попиту, а гроші часто не мали значення.

Багато людей у Радянському Союзі не були бідними, але вони просто не могли придбати основні товари, тому що їх постійно не вистачало.

Щоб купити машину, треба було стояти у черзі роками. Щоб придбати пальто чи зимові черевики, доводилося стояти в черзі годинами, а потім виявлялося, що потрібний розмір вже продали.

У Радянському Союзі говорили не про те, щоб щось купити, а про те, щоб щось дістати.

Становище погіршували витрати на освоєння космосу та перегони озброєнь між Радянським Союзом і Сполученими Штатами, що розпочалися наприкінці 1950-х років.

СРСР був першою країною у світі, яка відправила людину на космічну орбіту, він також мав арсенал ядерної зброї й високотехнологічних балістичних ракет, але все це коштувало дуже дорого.

Радянський Союз покладався на свої природні ресурси (нафту й газ), щоб фінансувати ці перегони, але на початку 1980-х років ціни на нафту впали, і це дуже вдарило по нестійкій економіці.

Горбачовська “перебудова” принесла деякі ринкові принципи, але гігантська радянська економіка була надто громіздкою, щоб її можна було швидко реформувати.

Споживчих товарів, як і раніше, не вистачало, а інфляція росла.

У 1990 році влада здійснила грошову реформу, яка знищила навіть мізерні заощадження мільйонів людей.

Розчарування діями уряду зростало.

Чому це важливо сьогодні?

Дефіцит товарів надовго позначився на ментальності пострадянського суспільства.

Навіть зараз – через покоління – є страх залишитись без предметів першої необхідності.

Це сильна емоція, якою легко маніпулювати під час виборчих кампаній.

2. Ідеологія

Горбачовська гласність була спрямована на збільшення свободи слова в країні, яка десятиліттями існувала в умовах репресивного режиму, де люди були надто налякані, щоб говорити те, що вони думають, ставити запитання чи скаржитись.

Він почав відкривати історичні архіви, показуючи справжні масштаби сталінських репресій, внаслідок яких загинули мільйони людей.

Він закликав до дискусії щодо майбутнього Радянського Союзу та його владних структур про те, як їх треба реформувати країну, щоб рухатись вперед.

Він навіть завів мову про багатопартійність, кидаючи виклик пануванню комуністичної партії.

Автор фото, Getty Images

Михайла Горбачова дуже поважали на міжнародній арені, але в рідній країні його популярність падала

Ці кроки змусили багатьох в СРСР зрозуміти те, що система, керована комуністичною партією, за якої всіх посадовців або призначали, або обирали на безальтернативних виборах, була неефективною, репресивною та відкритою для корупції.

Уряд Горбачова спробував внести до виборчого процесу елементи свободи і справедливості, але було надто пізно.

Чому це важливо сьогодні?

Президент Росії Володимир Путін рано усвідомив важливість сильної національної ідеї, особливо для уряду, який не є повністю прозорим і демократичним.

Він використав мотиви з різних епох російського і радянського минулого, щоб створити національний ідеал свого президентства: багатство і гламур Імперської Росії, героїзм і жертви перемоги у Другій світовій війні та спокійну стабільність радянської доби 1970-х років поєднали, щоб вселити гордість і патріотизм (і не звертати уваги на численні проблеми сучасної Росії).

3. Націоналізм

Радянський Союз був багатонаціональною державою, правонаступником Російської Імперії.

Він складався з 15 республік, що теоретично мали однакові права як братні народи.

Насправді ж Росія була найбільшою і наймогутнішою, а російська мова і культура домінували в багатьох сферах.

Гласність змусила багатьох людей в інших республіках усвідомити етнічне гноблення, зокрема український Голодомор 1930-х років, захоплення країн Балтії та Західної України відповідно до пакту про дружбу між СРСР та нацистами, а також насильницькі депортації численних етнічних груп під час Другої світової війни.

Автор фото, Getty Images

На початку 1990-х в СРСР зростали націоналістичні настрої

Ці та багато інших подій викликали сплеск націоналізму й прагнення до національного самовизначення.

Ідея Радянського Союзу як щасливої сім’ї націй була фатально підірвана, а спроби реформувати його, запропонувавши більше автономії республікам, були надто незначними й запізніми.

Чому це важливо сьогодні?

Напружені відносини між Москвою, країнами Балтії, Грузією і зовсім недавно – з катастрофічними наслідками – Україною продовжують формувати геополітичний ландшафт Європи і за її межами.

4. Моральна поразка

Багато років радянським людям казали, що Захід “гниє”, а його люди страждають у злиднях і деградації.

Ця ідея все частіше викликала сумніви з кінця 1980-х років, коли почастішали подорожі радянських громадян за кордон та контакти між звичайними людьми.

Радянські громадяни побачили, що в багатьох інших країнах рівень життя, особиста свобода й добробут значно перевищували те, що вони бачили у своїй країні.

Автор фото, Getty Images

Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов та президент США Рональд Рейган під час зустрічі у Женеві, 1985 рік

Вони також побачили те, що їхня влада намагалася приховати від них протягом багатьох років, забороняючи міжнародні поїздки, заглушаючи іноземні радіостанції (наприклад, ВВС) та цензуруючи будь-яку іноземну літературу й фільми.

Горбачову приписують припинення “холодної війни” й загрози ядерної конфронтації шляхом покращення відносин із Заходом, але результатом цього покращення стало те, що радянські люди усвідомили, наскільки їхнє життя гірше, ніж в інших країнах.

Михайла Горбачова дуже поважали за кордоном, але в рідній країні його популярність падала.

Чому це важливо сьогодні?

Російський уряд навчився маніпулювати повідомленнями ЗМІ у своїх інтересах.

Щоб уникнути несприятливих порівнянь з рештою світу, Росію часто представляють як унікальну у культурному та історичному плані – як воїна-одинака в оточенні ворогів.

Наукові досягнення, перемогу у Другій світовій війні та культурну спадщину постійно використовують у засобах масової інформації, щоб донести до людей ідею національної унікальності та відвернути увагу росіян від повсякденних проблем.

5. Лідерство

Горбачов знав, що потрібні радикальні зміни, щоб зупинити погіршення радянської економіки та суспільної моралі, але його баченню, як цього досягти, можливо, не вистачало ясності.

Завершивши “холодну війну”, він став героєм для зовнішнього світу, але вдома його критикували реформатори, які вважали, що він не перехоплює ініціативу, і консерватори, які вважали, що він заходить надто далеко.

В результаті він налаштував проти себе обидва табори.

У серпні 1991 року консерватори здійснили невдалий державний переворот, намагаючись усунути Горбачова від влади.

Автор фото, Getty Images

Наступного дня після відставки Горбачов провів прощальний вечір у готелі “Москва”, 26 грудня 1991 року

Це не врятувало СРСР, а лише прискорило його розпад. Менш ніж за три дні лідери державного перевороту спробували втекти з країни, а Горбачова повернули до влади, але ненадовго.

Борис Єльцин у Росії та лідери інших республік СРСР вийшли на передній план.

У наступні місяці багато республік провели референдуми про незалежність, і до грудня долю наддержави було вирішено.

Чому це важливо сьогодні?

Володимир Путін є одним з лідерів, що править Росією найдовше.

Одним із секретів його політичного довголіття є ідея поставити Росію на перше місце або принаймні зробити так, щоб це так виглядало.

У той час, як Михайла Горбачова критикували за односторонню відмову від багатьох позицій впливу Радянського Союзу, наприклад, за виведення радянських військ зі Східної Німеччини, Володимир Путін щосили бореться за те, що він сам вважає російськими інтересами.

Путін був офіцером КДБ у Східній Німеччині, коли впала Берлінська стіна, і на власні очі став свідком хаосу виведення радянських військ.

30 років по тому він категорично виступає проти наближення НАТО до російських кордонів і готовий підкріпити це силою, про що свідчить нещодавнє нарощування російських військ біля України.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

“Епоха миру після Холодної війни закінчилась”. Чи готова Європа до нападу Росії?

Голова британського генштабу закликав країну готуватися до війни та збільшувати резерв шляхом навчання цивільних. Про ризики російського нападу зовсім нещодавно також попереджала влада Німеччини, Швеції, Норвегії та різні представники НАТО.

Їхні слова відображають дедалі більшу тривогу в Європі, яка запанувала після не надто успішного українського контрнаступу і напередодні президентських виборів у США, кажуть експерти.

Громадянська оборона для Британії

Молоді британці – це передвоєнне покоління, і вони мають приготуватися до загальнонародного подвигу, який може знадобитися найближчим часом, заявив минулого тижня генерал сер Патрік Сандерс, голова генштабу збройних сил Британії.

Генерал запропонував збільшити особовий склад до 120 тис. осіб із нинішніх 73 тис. шляхом створення резерву з цивільних і послався на загрозу конфлікту з Росією.

“[Війна в] Україні з усією жорстокістю ілюструє тезу, що регулярні армії починають війни, а армії громадян (citizen armies) у них перемагають”, – сказав Сандерс.

Призов у Британії востаннє проводили у 1960 році, й відтоді питання оборони зникли з життя більшості населення.

Під армією громадян генерал мав на увазі резерв із цивільних, які мають базові знання про військову справу та готові бути мобілізовані у разі великої війни.

Зі схожими попередженнями нещодавно виступав і міністр оборони Британії, який заявив про перехід країни “з повоєнного до передвоєнного світу”. Але від голови генштабу ці слова сприйняли інакше, ніж із вуст цивільного політика.

Автор фото, Getty Images

Понад 30 тис. українських військових пройшли підготовку у Британії з 2022 року

Промову генерала сприйняли неоднозначно. І хоча речник прем’єр-міністра оперативно пояснив, що про повернення призову не йдеться, преса активно обговорювала, чи готові британці до обов’язкової служби в армії.

Автори ліберальної газети Guardian зазначили, що мати ефективну армію важливо, але соціальні витрати та боротьба з глобальним потеплінням не менш важливі, тому військові мають стати в чергу за бюджетними грошима.

Консервативна Times, навпаки, підтримала заклик генерала і навіть змалювала потенційний сценарій збільшення резервів. За інформацією газети, основою підготовки майбутнього резерву може бути навчання українських військових у Британії.

З 2022 року понад 30 тис. солдатів ЗСУ пройшли підготовку на базах британської армії у рамках операції Interflex.

Постармійське суспільство

Зараз у забезпеченні нацбезпеки у різній формі бере участь абсолютна меншість громадян – менше 1%, каже Френк Ледвідж, старший викладач військової стратегії в Портсмутському університеті, який раніше служив у британській військовій розвідці.

Російське вторгнення в Україну – лише привід звернути увагу суспільства на проблему, яка виникла внаслідок багаторічної зневаги до збройних сил, вважає він.

Розмір королівського військово-морського флоту постійно зменшується, армія не має ресурсів, щоб розгорнути навіть одну дивізію, а в розпорядженні військово-повітряних сил – сім ескадронів винищувачів, що порівняно з ВПС Сінгапуру.

Фінляндія зберегла службу за призовом і може мобілізувати до 280 тис. резервістів

Як і в решті Європи, після кінця Холодної війни оборонні витрати Лондона послідовно урізали. Зараз збройні сили Британії налічують 73 тис. осіб і мають гостру нестачу контрактників.

“У збройних силах панує повний хаос”, – каже Ледвідж у розмові з ВВС. Першочергове завдання, за його словами, – вирішення проблем із постійним недобором контрактників та створення умов для них.

Інша причина занепокоєння британських політиків – дедалі реальніша перспектива повернення Дональда Трампа до Білого дому, що може призвести до відмови від підтримки України і навіть ослаблення НАТО.

“Паніка” – так описує Ледвідж настрої частини стратегів.

Російська агресія: суперечка про терміни

Подібні настрої є й у Євросоюзі.

“У світлі потенційного президентства Трампа панує легка паніка”, – говорить Мінна Аландер, наукова співробітниця Фінського інституту міжнародних відносин.

Автор фото, Getty Images

Європейські лідери будують плани на випадок перемоги Трампа на виборах

Політики ставлять два питання: як довго ЄС зможе підтримувати Україну без допомоги США і що буде, якщо Вашингтон залишить європейських членів НАТО віч-на-віч із противниками.

На цьому тлі зростають страхи прямого зіткнення з Росією, попри запевнення Володимира Путіна, що він не має наміру воювати з НАТО.

Якщо раніше переважно вважали, що конфлікт між ядерними державами означає ядерну війну, то тепер дедалі частіше розглядають ширший набір сценаріїв, зокрема зіткнення російської армії з європейськими без підтримки США і з використанням усіх можливих озброєнь, крім ядерних.

Європейські політики усвідомлюють, що Росія використала два роки війни в Україні більш ефективно, ніж Захід, і змогла наростити виробництво боєприпасів та дронів, паралельно відновлюючи військовий потенціал, вважає Мінна Аландер.

Тріумфалізм швидко випаровується з кабінетів влади.

“Говорити про те, що Росія була ослаблена, несерйозно. Росія сильніша, ніж була у 2022 році, і стає ще сильнішою”, – припускає Френк Ледвідж.

У середині січня міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус попередив про ризик нападу Росії на НАТО і сказав, що його країні потрібно п’ять-вісім років, щоб підготуватися до цього.

Раніше німецький таблоїд Bild опублікував документ, що витік з німецького міноборони, в якому описують можливий сценарій нападу Росії на східні рубежі НАТО восени 2024 року, напередодні американських виборів. У відповідь у військовому відомстві сказали, що прораховувати усі можливі сценарії – це їхня робота.

Міністр цивільної оборони Швеції заявив, що війна може прийти до його країни, а головнокомандувач збройних сил закликав шведів готуватися до війни. Як і в Британії, ці попередження викликали суперечливу реакцію у суспільстві.

Голова збройних сил Норвегії тим часом заявив, що Європа має “два, може, три роки”, щоб підготуватися до російського нападу.

Роб Бауер, голова військового комітету НАТО і адмірал королівських ВМС Нідерландів, сказав, що мирні жителі Європи мають бути готовими до повномасштабної війни з Росією протягом 20 років.

“Провокаційні заяви – спроба розбудити мешканців цих країн та пояснити, що ситуація кардинально змінилася”, – каже Мінна Аландер.

Автор фото, Reuters

Україна закликає Захід виготовляти більше снарядів

Пліч-о-пліч з Україною?

У Києві розраховують, що Європа зможе поєднати допомогу Україні з інвестиціями у власну оборону, каже Альона Гливко, співробітниця британського аналітичного центру The Henry Jackson Society.

“Я сподіваюся, що ці процеси будуть йти пліч-о-пліч”, – каже політологиня.

Загалом до жовтня минулого року Євросоюз (як окремі країни, так і спільні програми) направив понад 133 млрд євро військової та гуманітарної допомоги Україні.

Але західні постачання артилерійських снарядів зменшилися за 2023 рік, і це призвело до “снарядного голоду” в ЗСУ.

У запасах британських збройних сил залишилося менше снарядів, ніж Росія витрачала за два дні найнапруженіших боїв на Донбасі, згідно з доповіддю Королівського інституту оборонних досліджень.

Виробництво нових снарядів – і для України, і для себе – потребує масштабних інвестицій та планування, до чого багато європейських країн досі не готові.

“Європі буде складно одночасно підтримувати Україну і нарощувати власний оборонний потенціал”, – говорить Аландер з Фінського інституту міжнародних відносин.

“Західні лідери починають усвідомлювати, що епоха миру після кінця Холодної війни була аномалією, а не новою реальністю”.