Зміст:
Баптизм
Баптизм (від грецького «баптідзо» — занурювати, хрестити у воді) — є найпоширенішою протестантською конфесією в Україні. Назва вказує на сповідання баптистами хрещення у дорослому віці через повне занурення хрещеного та підкреслює відмінність баптистів від християнських течій, які практикують хрещення немовлят.
Баптизм (від грецького «баптідзо» — занурювати, хрестити у воді) — є найпоширенішою протестантською конфесією в Україні. Назва вказує на сповідання баптистами хрещення у дорослому віці через повне занурення хрещеного та підкреслює відмінність баптистів від християнських течій, які практикують хрещення немовлят.
Віровчення
Фундаментом і критерієм віри та життя баптистів, джерелом їх богослов’я є Слово Боже – Біблія. При цьому під Словом Божим розуміються 66 Богомнатхнених книг Біблії, які є першоканонічними в Православ’ї. Особисте дослідження Біблії і виконання заповідей Христа, за вірою баптистів, є єдиним правдивим шляхом для пізнання Бога.
Вчення про Бога, як і у більшості протестантів, відповідає традиційному християнському розумінню, що склалося в ІV-VI ст. Баптисти сповідують триєдність Бога – Отця, Сина і Духа Святого, кожна з Осіб якого має всі атрибути Бога. Баптисти визнають Христа єдиним посередником між Богом і людьми, вірять у спокутну жертву Христа.
Вчення про людину полягає в розумінні повної зіпсутості гріхом її природи і можливості спасіння лише завдяки благодаті Божій (Еф. 2:8-9). Найважливішим моментом життя людини вважається навернення до Бога через повне розкаяння перед Ним у своїх гріхах. Людина, яка не покаялась перед Богом, розуміється як загибла і духовно мертва. Покаяння розуміється як внутрішнє усвідомлення своєї вини перед Богом, рішення перестати грішити і розпочати нове життя у Христі. Баптисти вірять, що покаяння – це єдиний шлях для отримання спасіння. Завдяки смерті Христа за гріхи людини, в момент покаяння Бог прощає її, дарує їй спасіння і вічне життя. При цьому людина народжується згори (Ів. 3:3-8), стає новим творінням у Христі. Бог оселяється в серці людини Духом Святим. Це перетворення проявляється в повсякденному житті людини. Дух Святий, що відтоді живе в людині, спонукає її до молитви, дослідження Біблії, зміцнює віру, надихає на добрі вчинки, навчає, викриває гріхи, втішає, спонукає до свідчення іншим людям про те, що Бог зробив в житті цієї людини. Важливим моментом, до якого спонукає Дух Святий, є процес освячення — «Бо це воля Божа – освячення ваше» (1Сол. 4:3-7). Цей процес триває все життя віруючого і є, по суті, все більшим відокремленням від гріха, приведенням думок і дій людини у відповідність до заповідей Христа, все більшою посвятою себе і свого життя Викупителю Христу. Процес освячення є явищем надприродним і відбувається у взаємодії Бога (Отця, Сина і Духа Святого) і людини, яка прагне цього.
Баптисти розуміють Церкву Христову як спільноту, що складається з народжених згори людей впродовж усіх століть та з усіх народів. З точки зору внутрішньої організації, баптизм усвідомлює себе як групу помісних (місцевих) церков, що є частиною Всесвітньої Церкви Ісуса Христа. Кожна помісна церква (громада) є незалежною. Главою церкви є Христос. Усі члени помісної церкви є рівноправними. Приєднання до помісної церкви відбувається за згодою громади після покаяння та через хрещення в ім’я Отця, Сина і Святого Духа з одноразовим повним зануренням у воду того, хто хреститься. Останнє символізує смерть для гріха. Піднімання з води вказує на відродження для нового життя (Рим. 6:3-5, Кол. 2:12). Хрещення також є Обітницею Богу: «Хрещення не тілесної нечистоти позбуття, але обітниця Богові доброго сумління» (1Петр. 3:21).
Основні священнодії: водне хрещення, Вечеря Господня чи хліболамання з використанням хліба і виноградного вина, молитви з покладанням рук (при висвяченні служителів, молитві над дітьми, над тими, які беруть шлюб, над хворими).
Історія виникнення
До XVII століття немає надійних свідчень про існування баптистів, хоча віра й принципи баптизму органічно витікають з вчення Ісуса Христа та Його апостолів. Адже сам Христос прийняв хрещення від Івана Хрестителя у дорослому віці (Мт. 3:13-17, Мр. 1:9-11,2, Лк. 3:21-22). Баптизм не є продовженням анабаптизму, що існував до нього, оскільки, попри схожість назви і практики хрещення людей у дорослому віці, історично не походить від нього і має певні віросповідні відмінності.
Перші баптистські церкви виникли в середовищі тогочасних протестантських напрямків пуританства, конгрегаціоналізму (громад з общинним укладом) в англіканстві, а також під впливом менонітів. Основною відмінністю баптистських громад від інших християнських течій того часу було саме розуміння необхідності хрещення в дорослому, а не в дитячому віці. Перша баптистська громада виникла в Амстердамі в 1609 р. Керівником цієї громади був Джон Сміт (1570-1612 рр.). Частина послідовників Сміта на чолі з Томасом Хелвісом і Джоном Мертоном повернулись до Англії, незважаючи на гоніння, які за кілька років перед тим спонукали групу Сміта виїхати з Англії. Ця група дала початок так званим «загальним» або «генеральним» баптистам, тобто баптистам, чиї погляди формувались під впливом армініанства. Вони вірять, що хресна жертва Христа спокутувала гріхи усього людства, а не лише обраних; доля кожного залежить від добровільного рішення прийняти Христа у своє серце. Передвизначення ж є по своїй суті лише знанням Бога наперед тих людей, хто прийме дар спасіння. Відзначається також можливість втратити спасіння.
Інший напрямок баптизму виник незалежно від першого у 1633 р., давши початок так званим «партикулярних» баптистів, які дотримуються богослов’я Кальвіна. Назва «партикулярні» походить від того, що вони вірять, що спасіння дістануть лише наперед обрані Богом, також і Христос помер не за всіх людей, а лише за цих обраних. Особиста ж віра виникає внаслідок дії Духа Святого і свідчить про обраність цієї людини. Крім того, партикулярні баптисти, на відміну від генеральних, вірять в неможливість втратити спасіння. При цьому партикулярні баптисти дотримуються жорстких вимог щодо поведінки своїх вірних. Згодом саме ця гілка баптизму набула домінуючого становища в США.
На сьогоднішній день чисельність баптистів в світі становить близько 100 млн. осіб.
Євангельські християни – баптисти в Україні
Історична довідка
Виникнення євангельсько-баптистського руху на теренах України та Російської імперії відбулося в середині ХІХ сторіччя і не було наслідком місіонерської діяльності баптистів з інших країн. Воно стало результатом духовних пошуків частини українського народу і пройшло певні етапи еволюції євангельського руху, що спричинило вплив і на богослов’я і на практичні аспекти життя громад. Православні дослідники А.Рождественський та С.Маргаритов відзначали наступні причини виникнення та розповсюдження штундизму, під яким практично розуміли саме баптизм, в Російській імперії: відірваність реального життя більшості тогочасних християн від виконання заповідей Христа; великі недоліки в житті і діяльності православного духівництва; велике прагнення народу зрозуміти істину в справі віри і моральності. Крім того відзначається вплив скасування кріпацтва, історія релігійного вільнодумства на теренах України, особливий склад населення та вплив різних релігійних течій: духоборів, молокан тощо. Найбільше ж слід відзначити розповсюдження в середині ХІХ ст. серед населення Святого Письма, яке і стало критерієм справжньої духовності. Прості люди, прагнучи пізнати Господа, вчились читати і читали Біблію, яка на той час була перекладена російською мовою. Саме Слово Боже вчило людей як і що має бути в житті християнина, вчило про необхідність духовного відродження для Христа.
Початок євангельського руху в Україні сягає 50-х років ХІХ сторіччя. Його піонером став селянин із с. Основи Одеського повіту Федір Онищенко, який, бувши православним, довгий час шукав розуміння Бога і жадав виправлення себе. З часом в його житті відбулась надзвичайна подія – глибоке покаяння і відчуття близькості Бога. Згодом Федір Онищенко поділився своїми поглядами із сусідом Михайлом Ратушним, з яким вони разом досліджували Біблію. У 1860 р. М.Ратушний сам пережив духовне відродження. Внаслідок його проповіді в 1861-1862 рр. в с. Основі виникає громада, яка через подібність своєї релігійної практики з практикою німців-штундистів отримує від сторонніх спостерігачів назву «української штунди» (від німецького «штунде» – година – час для духовного спілкування і вивчення Біблії на додаток до офіційного богослужіння, коли українці разом досліджували Біблію, залишаючись православними). Незалежно від с. Основи, євангельське пробудження одночасно охопило селища Карлівку і Любомирку сусіднього Єлизаветградського повіту тієї ж Херсонської губернії. Євангельський рух в цих селах, як і в с. Основі, спочатку з’явився у формі штундизму.
Зазначені громади дали початок українському баптизму. Завдяки дослідженню Біблії на 1867 р. віруючі, що належали до них, прийшли до баптистських поглядів. 11 червня 1869 р. Юхим Цимбал, мешканець с. Карлівки, за своєї настійної вимоги був охрещений Абрамом Унгером, керівником громади братських менонітів з Хортиці, на р. Інгул на Єлизаветградщині (тепер — Кіровоградщина). Саме від Юхима Цимбала ми можемо прослідкувати розвиток українського баптизму, оскільки його хрещення мало продовження в хрещеннях інших віруючих. Крім вже зазначених, незалежні центри виникнення українського євангельського руху були також в Таврійській, Катеринославській та Київській губерніях. На 1882 р. у Херсонській, Катеринославській та Київській губерніях нараховувалось вже близько тисячі баптистів. Їх відрізняв тверезий і скромний спосіб життя, прагнення до навчання, працьовитість, вірність своїм сім’ям, завдяки чому вони досягали заможності в час відсутності гонінь. Однак вся історія баптистів сповнена гонінь, які тільки інколи змінювались певною відлигою. Багато віруючих загинуло в ув’язненні, багато хто втратив родину через примусове переселення у важких умовах, багато хто зазнав знущань односельців, світської та православної влади. Проте, незважаючи на гоніння, наприкінці ХІХ ст. кількість баптистів сягала вже 5 тисяч осіб.
Євангельський рух (значною частиною якого є баптизм) в Російській імперії розпочинався в різних географічних регіонах та в різних соціальних групах. Отже мали місце деякі богословські розбіжності в окремих євангельських групах, а також різні назви: охрещені християни-баптисти, дорослохрещені християни, християни-баптисти російської національності, віруючі євангельської віри, а то й просто віруючі.
Особливо слід відзначити Санкт-Петербург, де течія євангельських християн, яких спочатку називали пашковцями за прізвищем керівника громади В. Пашкова, розпочалася в аристократичному середовищі, але з часом поширилась в інших верствах населення. Серед навернених була значна кількість дворян, були також студенти, робітники, слуги. Згодом частина віруючих цієї громади стала основою для організації Союзу євангельських християн. Першою громадою на теренах України, члени якої прийняли назву «євангельські християни», була Севастопольська громада, утворена в 1898 р. Ця громада поклала початок іншим церквам з такою ж назвою.
З метою налагодження зв’язку і співпраці у 1884 р. в Петербурзі відбувся перший спільний з’їзд «пашковців», українсько-російських баптистів, «братських менонітів», штундистів і «захарівців». Учасники цього з’їзду на 5 день його роботи були заарештовані і вислані з Петербурга. Того ж 1884 р. в Нововасилівці Бердянського повіту Таврійської губернії відбувся перший з’їзд українсько-російських баптистів, на якому було утворено Союз баптистів Південної Росії та Кавказу.
З 1903 р. становище євангельських віруючих в Російській імперії починає покращуватись. У 1905 р. делегація вітчизняних баптистів бере участь у Першому всесвітньому конгресі баптистів у Лондоні.
З 1908 р. в Україні почали відбуватися з’їзди церков євангельських християн, а 1909 р. у Петербурзі проходить Перший всеросійський з’їзд євангельських християн. У 1910 р. був утворений Союз євангельських християн з центром у Петербурзі. Таким чином на території Російської імперії, а згодом Радянського союзу починає діяти два великих євангельських союзи – Союз баптистів та Союз євангельських християн. Вони мали багато спільного у віровченні. Робились певні кроки з метою об’єднання, яке врешті відбулось у 1944 р. Цікаво, що керівник союзу Євангельських християн І.С. Проханов був віце президентом Всесвітнього союзу баптистів. Причиною цього було те, що за своїм віровченням євангельські християни були по суті загальними (генеральними) баптистами. Слід відзначити, що у віровченні Союзу євангельських християн 1910р., написаному І.С. Прохановим, була чітко прописана армініанська позиція стосовно спасіння людини. Віровчення Союзу баптистів 1906 р. було більш схильне до кальвіністського погляду на спасіння. Таким чином, як і зазначали деякі тогочасні дослідники, баптисти в Російській імперії були баптистами партикулярними (тобто мали кальвіністичні погляди на спасіння), а євангельські християни – баптистами загальними (тобто мали армініанські погляди на спасіння).
Початок Першої світової війни приніс посилення утисків євангельських віруючих, тому вони з ентузіазмом зустріли Лютневу революцію 1917 р., що надала можливість поновлення діяльності раніше закритих громад та активної проповіді Євангелії. В 1918 р. в Києві відбувся Перший всеукраїнський з’їзд баптистів, а у 1921 р. в Єлизаветграді на Другому всеукраїнському з’їзді баптистів було проголошено утворення Всеукраїнського союзу баптистів.
Переслідування євангельських віруючих радянською владою розпочалось в Україні з 1927 р. Багато євангельських віруючих в кінці 20-х років стали жертвами розкуркулення і були переселені з України в Сибір, Киргизію, Казахстан і на Далекий Схід. Починаючи з 1929 р. переслідування віруючих прийняло систематичний і спланований характер. Все керівництво союзів, більшість пресвітерів і навіть просто активні віруючі були репресовані. Велика кількість з них не повернулась з місць ув’язнення. Доми молитви були відібрані. Величезна кількість Біблій і духовної літератури була конфіскована. Особливим методом знущань була невидача продовольчих карток євангельським віруючим. Проте, незважаючи на усі гоніння, віруючі продовжували збиратись нелегально.
Поява баптистських громад на Західній Україні, яка в довоєнний час була під владою Польщі, припадає на 1920-1925 рр. та пов’язана з місіонерською діяльністю українських проповідників-реемігрантів з США. У 1925 р. відбувається перший з’їзд баптистів Галичини, а на 1938 р. тут налічувалось 115 баптистських громад.
З 1941 р., коли Німеччина напала на Радянський Союз, влада тимчасово припинила утиски віруючих. У травні 1942 р. з керівників союзів баптистів та євангельських християн, хто залишився в живих після репресій, була створена тимчасова Всесоюзна рада євангельських християн та баптистів, яка закликала євангельських віруючих усіма силами захищати Вітчизну. На окупованій території об’єднання євангельських християн та баптистів відбувалось стихійно, незалежно від керівництва союзів. У 1944 р. з дозволу влади в Москві було проведено Всесоюзну нараду євангельських християн та баптистів, наслідком якої стало утворення з Союзу євангельських християн та Союзу баптистів єдиного Союзу євангельських християн-баптистів. Згодом до цього Союзу під тиском влади приєднались п’ятидесятники, меноніти, а також деякі інші євангельські віруючі. В 1954 р. після смерті Сталіна відбулась амністія і реабілітація частини євангельських віруючих. Однак М.С.Хрущовим було розпочато нову кампанію боротьби з релігією, яка досягла апогею в 1959-1964 рр. Членам церков і їх дітям не давали можливості навчатись у вищих навчальних закладах. Проти багатодітних родин віруючих відкривали справи з метою позбавлення батьківських прав. Віруючих звільняли з роботи. Віруючих школярів та вояків прилюдно принижували і намагались «перевиховати». Формувалась суспільна думка про віруючих, як про людей темних і забитих, розповсюджувалися брехливі плітки. В цей період масово закривались будинки молитви, громади знімались з реєстрації. Будь-яке молитовне зібрання незареєстрованої громади вважалось незаконним, а його організатори чи навіть учасники підлягали кримінальній відповідальності або штрафам.
Під тиском влади у грудні 1959 р. пленум Всесоюзної ради євангельських християн-баптистів ухвалив «Положення про Союз ЄХБ в СРСР» та «Інструктивний лист старшим пресвітерам ВРЄХБ», які мали важкі наслідки для братства. Приймаючі ці документи, керівництво ЄХБ стояло перед нелегким вибором: або нові репресії та повна заборона діяльності Союзу ЄХБ, або збереження його легального існування шляхом максимальних поступок владі. Наслідком ухвалення цих документів стало розділення братства ЄХБ, яке зберігається і понині. На місцях в багатьох віруючих, особливо молодих, ці документи викликали обурення. Віруючі, незгодні з цими документами, переходили до існуючих незареєстрованих громад або створювали нові. У 1960-1961 рр. незгодними з позицією ВРЄХБ була створена ініціативна група (з 1962 р. Оргкомітет) по скликанню з’їзду братства для обговорення ситуації, що склалась. Однак влада заборонила проведення з’їзду, а незареєстровані церкви були піддані новим гонінням. Проводились розганяння богослужінь, руйнування або відбирання будинків молитви, арешти керівників громад та активних віруючих.
У жовтні 1963 р. з дозволу влади в Москві відбулась нарада Союзу ЄХБ, на якій були присутні 450 делегатів. Положення 1959 р. та Інструктивний лист були відмінені, був прийнятий новий статут Союзу. З огляду на це, керівництво ВРЄХБ закликало повернутись до Союзу тих, хто з нього вийшов через незгоду із вищезазначеними документами. Проте значна частина незареєстрованих церков на чолі з Оргкомітетом у вересні 1965 р. утворила новий Союз Церков ЄХБ на чолі з Радою Церков (так звані «відокремлені»). Головою новоствореного Союзу було обрано Георгія Костянтиновича Крючкова. У травні 1966 р. близько 400 представниками цього Союзу було проведено пікет біля будинку ЦК КПРС і демонстрацію біля Кремля. Демонстранти виступали проти нечуваних утисків і гонінь, яких найбільше зазнавали саме незареєстровані церкви. Всі демонстранти були ув’язнені на 15 діб чи більше, а керівників Ради Церков було заарештовано. Подальша діяльність обох союзів відбувалась під тиском і гоніннями влади. На початку 70-х років влада пішла на реєстрацію деяких церков з числа прихильників Ради Церков, маючи на меті розколоти її лави. Це призвело до того, що з початку сімдесятих років з’являється третій різновид євангельсько-баптистських церков, так звані «автономні церкви».
Нові умови діяльності євангельських християн-баптистів відкрилися з проголошенням у 1985 р. в Радянському Союзі «перебудови». Зміни в законодавстві дозволили церквам практично вийти з підпілля та розгорнути нечувану раніше євангелізаційну діяльність. У 1990 р. на ХХІ з’їзді євангельських християн-баптистів України було проголошено створення самостійного Союзу ЄХБ України. У 1992 р. українські баптисти нараховували біля 1100 церков, що об’єднували понад 96 тисяч віруючих (окрім незалежних, автономних церков і прибічників Ради Церков, що сукупно складали ще біля 20 % від названого числа). На ХХІІ з’їзді Союзу євангельських християн-баптистів України у лютому 1994 р. цей союз отримав назву Всеукраїнський Союз Об’єднань євангельських християн-баптистів (ВСОЄХБ). Головою Союзу було обрано Григорія Івановича Коменданта, а у 2006 р. його змінив В’ячеслав Васильович Нестерук.
ВСОЄХБ на сьогодні об’єднує понад 2500 церков та груп, до яких належить близько 140 тис. віруючих. Діє 95 місій. Союз складається з 25 обласних об’єднань церков ЄХБ, які в свою чергу об’єднані за територіальним принципом у 6 регіонів. Крім того до складу ВСОЄХБ входять п’ять закордонних українських баптистських об’єднань. Найвищим керівним органом ВСОЄХБ є з’їзд. Безпосереднє керівництво здійснює Рада, до якої входять старші пресвітери (єпископи) обласних об’єднань на чолі з Головою Союзу.
Церква має служителів: старших пресвітерів, що очолюють обласні об’єднання громад, пресвітерів чи пасторів, які є керівниками місцевих громад, євангелістів, проповідників, дияконів і дияконіс. Обраних на зборах громади служителів благословляють на служіння старші служителі з молитвою і рукопокладенням.
ВСО ЄХБ займається видавничою діяльністю та має розгорнуту сітку мас-медіа. Офіційним виданням Союзу є часопис «Євангельська нива». Офіційний сайт: www.ecbua.info.
Підготовка кадрів для потреб Союзу здійснюється у 2 університетах, 5 семінаріях, 23 біблійних коледжах тощо. Загалом нараховується 66 навчальних закладів та програм різного рівня та спрямованості. Також діє понад 1500 недільних шкіл для дітей.
Богослужіння проводяться у неділю і серед тижня в домах молитви, а за необхідності – в орендованих приміщеннях і інших місцях. Євангельські християни-баптисти відзначаються свята: Різдво, Новий Рік, Водохреща, Стрітення, Благовіщення, Великдень, Вознесіння, Трійця, Преображення, Свято Жнив.
Члени церков євангельських християн-баптистів ведуть тверезий спосіб життя, повністю утримуються від паління, вживання спиртних напоїв і наркотиків. Діють реабілітаційні центри для повернення до повноцінного життя в суспільстві нарко- та алкоголезалежних, безпритульних дітей, щороку організовуються дитячі табори для оздоровлення дітей, в тому числі дітей-сиріт і дітей з малозабезпечених родин, звершується духовне і благодійне служіння у в’язницях, дитячих будинках та будинках для осіб похилого віку, лікарнях, будинках і відділеннях для неповносправних дітей, інших місцях. Працюють дитячі та молодіжні клуби церков та місій. В кожній області діють християнські медичні асоціації, що надають безоплатну медичну та медикаментозну допомогу. Звершується місіонерська діяльність в Україні, Росії, Азербайджані, Середній Азії та інших країнах близького та далекого зарубіжжя.
Всеукраїнський Союз Об’єднань євангельських християн–баптистів є повноправним членом Всесвітнього Союзу Баптистів та Європейської Баптистської Федерації.
Другою баптистською спільнотою в Україні є Союз Церков ЄХБ під керівництвом Ради Церков, що зберіг єдину структуру в межах колишнього СРСР. За даними Ради Церков, у межах колишнього СРСР до складу цього Союзу входить близько 1700 церков. Рада Церков також має свої громади в Німеччині і США, які складаються переважно з емігрантів з колишнього СРСР. В Україні нараховується 49 церков цього Союзу. Беззмінним багаторічним керівником Ради Церков до серпня 2007 р. був Георгій Костянтинович Крючков. Рада Церков має свої біблійні та регентські курси, видає літературу та періодичні видання. Діють також палаткові місії.
Третім баптистським союзом, що діє в Україні, є Братство незалежних церков та місій ЄХБ, яке було започатковане у 1987 р., а офіційно почало діяти з 1993 р. Це братство здебільшого було утворене із згаданих раніше автономних церков. До його складу входить більше ста церков та місій, що об’єднують біля 10 тис. членів. Існує два навчальні заклади. Головою Братства є Сергій Миколайович Дебелинський.
Із 1993 р. в Україні діє Корейська баптистська церква — автономне національно-релігійне об’єднання, зорієнтоване на корейську діаспору в Україні.
Крім того, в Україні також існують інші баптистські громади і місії (більше 300 громад), що не належать до зазначених союзів. Більша частина цих церков носить назву євангельських християн.
Актуальні статистичні дані конфесії можна знайти у розділі “Статистика релігій в Україні”, а перелік відомих РІСУ її веб-сайтів – у розділі “Україна релігійна в інтернет-мережі”
Використані джерела і література:
Решетніков Ю. Санніков С. Огляд історії Євангельсько-баптистського братства в Україні. — Одеса: Богомисліє, 2000. — 230с.
Савинский С.Н. История Евангельских христиан–баптистов Украины, России, Белоруссии (1867-1917). – СПб: Христианское общество «Библия для всех», 1999. — 424 с.
Савинский С.Н. История Евангельских христиан–баптистов Украины, России, Белоруссии. Часть ІІ (1917-1967). – СПб: Христианское общество «Библия для всех», 2001. — 448 с.
Підготувала: Тамара РЕШЕТНІКОВА
Останнє оновлення — 8 квітня 2008 року
Чому люди хрестяться знаком троеперстием, цікаве, лазарев сергей николаевич
Чому в церкві, де люди хрестяться троеперстием, називають інших людей і себе “святими” і “святе”?
При Ісусе церкви не було. Після відходу Ісуса з землі перші збори людей в Антіохії назвали себе Церквою, для того щоб висловити, що вони несуть вчення Христа, ось тоді і з’явилася перша Християнська Церква.
Церкви є Євангелістські, Єгови, Баптисти, Католицькі, Православні і багато інших. Ось ваші зборів і назвали себе Церквою. Я спілкувалася з людьми з усіх Церков, але ні в одній Церкві я не знайшла істини.
У 381 році імператор Феодосій I надав Християнства статус державної релігії.
У 1054 року Християнська Церква в імперії Риму розкололася, і утворилися дві незалежні гілки Християнської Церкви і отримали назву Католицької і Православної. Причиною розколу була внутрішньоцерковна боротьба за першість (влада) кафедр за вплив у Вселенській Церкві.
За історичним подіям ми бачимо, що після розколу 1054 року греки далі стали втрачати і змінювати вчення Сина Божого Ісуса і Його апостолів. І в кінці 1200 року і до кінця 1300 року, а це в кінці в XII століття і до кінця XIII століття греки втратили і змінили вчення Сина Божого Ісуса і Його апостолів про Знак Двоперстя – хресне знамення Сина Божого Ісуса. Знак Ісуса Двоперстя замінили знаком троеперстием. І коли знак триперстя у греків став панівним – визнаний державою, то тоді і почався занепад Візантійської імперії, а потім загибель в ХV столітті під ударами турків. У 1453 році XV століття. Візантія була завойована турками-османами. Грецьке населення увійшло в Османську Імперію. Європа втратила другу свою столицю – Константинополь, центр Православної Церкви.
Як же вчення Спасителя Ісуса Знак Двоперстя прийшло в Київську Русь і Україну, і було оголошено християнство державною релігією?
У літописі свідки пишуть, що в 860 році Київський князь Аскольд організував військовий похід русичів на Константинополь (Царгород на сьогодні Стамбул). Численне язичницьке військо русичів оточило столицю православної Візантійської імперії. Але після молебню і положення святим патріархом Фотієм Ризи Божої Матері у море, піднялася буря і потопила кораблі українського язичницького війська. Але коли сталося чудо Боже, яке повністю розбиває флот Аскольда.Казалось, людина повинна була озлобитися, але в Аскольда цю подію викликає зовсім іншу реакцію. Він упокорюється, починає бачити силу християнського Бога і вірити в Нього. З покорою приймає свою поразку, і ця поразка для нього обертається перемогою духовної. Уражені дивом Божим, князь Аскольд (в хрещенні Микола) і частина його воїнів прийняли християнство і хрестилися. Прийняття християнства князем Аскольдом було без примусу. У 860 році в Візантійської Християнської церкви все люди хрестилися Знаком Спасителя і Господа Ісуса Христа Двоперстя, тому що в 381 році імператор Феодосій I надав християнству статус державної релігії, і тому князь Аскольд охрестився Знаком Спасителя і Господа Ісуса Христа Двоперстя. Прийняття християнства Київської Русі князем Аскольдом відбулося на 128 років раніше Хрещення Київської Русі князем Смелаом.
Як бачимо, твердження Християнства на Русі почалося вже за Аскольда і тривало ціле століття до Смелаа без примусу. Прийнявши християнство, князь Аскольд, як видно з описів Костянтин Багрянородний, нікому свою віру не нав’язував. Християнська і язичницька громади мирно співіснували на Русі. Створювалися школи для навчання дітей грамоті. За часів князювання Аскольда проповідували брати Кирило і Мефодій, в Криму там вони зустріли українського християнина і виявили Євангеліє і Псалтир, написані українськими письменами. На основі цих «письмен» Кирило створював старослов’янську абетку.
Одного разу, під час проповіді, величезний натовп язичників зажадала кинути в огонь Євангеліє, і якщо воно не згорить, вони увірують. Посеред площі був розпалений велике багаття. «І здійнявши руки до неба архієрей рече:« Христе Боже, Прослави ім’я Своє! »І поставив святе Євангеліє у вогонь; і пробисть багато час в ньому, і не доторкнувся до його вогонь ». Після цього чуда багато язичників прийняли вчення Ісуса. З цих подій ми бачимо, що вчення Ісуса і Знак Двоперстя НЕ билонасільно нав’язано Київської Русі, воно було показано через знання, чудеса і знамення. Але язичництво поступово втрачала свої позиції на тлі християнської культури, писемності та освіти. З боку язичників це викликало закономірне озлоблення, неприязнь і ненависть, що, в общем-то, і призвело, до змови проти князя Аскольда і правлячої християнської партії. Змовники запросили з Новгорода язичника Олега, а князя Аскольда обманом заманили в пастку і вбили. Як вважають багато істориків, в Києві відбувся справжній релігійно-політичний переворот, в результаті якого був убитий законний київський князь-християнин і на зміну йому прийшли язичники на чолі з Олегом. З цього часу язичники стали жорстоко переслідувати християн на Русі за часів Олега, Святослава і Смелае.
Через десятиліття протиборства на Русі язичництва з християнством, княгиня Ольга, прийнявши в 957 році християнство не в чужому середовищі, а в природній і вже христианизированной. Як писав професор Михайло Максимович, без хрещення Ольги не відбулося б хрещення Смелаа, але без хрещення Аскольда не відбулося б хрещення і Ольги. Княгиня Ольга виступила продовжувачкою місії князя Аскольда і, бажаючи вшанувати пам’ять і вшанування першого руського князя – християнина, яке постраждало від родича її Олега, побудувала на місці старої нову, триголовий церква Миколи Чудотворця.
Таким чином, виходить, що саме язичники ціле століття були гонителями християнства. У літописах ми виявляємо, що в війську князя Ігоря половина воїнів були християнами. Традиція, закладена Аскольдом, збереглася і дала свої результати і принесла свої плоди.
Хрещення князем Смелаом Київської Русі було в 988 році, і в цьому ж році він оголосив Християнство Державною релігією. Так як, Київська Русь визнала хрещення Сина Божого Спасителя Ісуса Знак Двоперстя ще за князя Аскольда, тому визнали князь Сміла і його дружина. Таким чином, визнали вони Сина Божого Ісуса.
Так як історія нам залишила докази, що Київська Русь визнала Знак Ісуса Христа Сина Божого – Двоперстя від Візантії і як складати пальці вчила їх давня Грецька Церква і Грецькі Патріархи і священики свідчили, що і сам Ісус Христос хрестився саме таким перстосложение, тому що Двоперстя йде з апостольських часів.
У 1653 році в Російській Православній Церкві за підтримки царя Олексія Михайловича, Никон почав проводити виправлення українських богослужбових книг за сучасними грецькими зразками і змінив Знак Спасителя і Господа Ісуса Христа Двоперстя на знак триперстя. Дописали одну букву до імені Ісус і з цього часу стали писати не Ісус, а Ісус. Цими своїми діяннями Патріарх Никон виконав все те, про що Син Божий Ісус попереджав людей через Апостола Іоанна, чтопроізойдет з ними, коли вони додадуть слова або опустять слова в Новому Завіті. Про це Ісус сказав “І Я свідчу перед усіма, хто чує пророчі слова книги цієї: якщо хто-небудь додасть щось, то Бог пошле на нього всі напасті, описані в книзі цій. І якщо хто опустить щось зі слів пророчих книги цієї, то Бог відніме частку того в дереві життя і в місті святому, описаному в цій книзі “. “Добра Новина від Бога”. Новий Заповіт. Одкровення гл. 22. ст.18 – 19.
Люди не тільки додали, але і опустили слова пророчі в книзі ‘Біблія “. Опустили слова з молитви і додали свої слова до молитви, опустили слово провісник, слово втілення і так далі. Для того, щоб дізнатися правду повинно бути дві книги, тому було написано дві книги “Добра Новина від Бога”. Одні знання, тобто книга, пішли по руках, а інші знання, тобто книгу, сховали в землю, для того, щоб залишилися ці знання. Книга Новий Завіт “Добра Новина від Бога”, що дана була людям в руки, її люди канонізували в книзі “Біблія”.
У 1947 році книгу Новий Завіт “Добра Новина від Бога” дістали із землі, а в 1989 році її видали і віддали в усі церкви. Книга Новий Завіт “Добра Новина від Бога” – це є зразок вчення, тобто підручник Бога. Вчення Бога через Добру Новину від Бога. Добра Новина – благодать. Спокута – щире куплені, тільки через Добру Новину від Бога. У 325 році, коли люди переводили з старогреческого вчення Ісуса і Його апостолів на новогрецьку мову слова втратили значення.
А люди запитують мене, чому вони хворіють і хворіють їхні діти, та тому, що ви відійшли від істини, вклонились звірині і чините згідно з його вченням, а не науку Спасителя Ісуса, про це Ісус попередив наперед. А ім’я Ісус, і саме, кожна буква в Його імені має для людей дуже велике значення. У ньому прихований сенс порятунку для кожної людини. Всі ці нововведення були схвалені церковними соборами 1654 – 1655 рр. І протягом 1653 – 1656 рр. на друкованому дворі йшов випуск виправлених або знову переведених богослужбових книг.
І в Неділю Торжества Православ’я в 1656 р на богослужінні в Успенському соборі Макарій ще більш різко заявив, що православні повинні хреститися виключно троеперстно, і прокляв всякого, хто хреститься Знаком Спасителя Ісуса Сина Божого двуперстного.
В Неділю Торжества Православ’я в 1656 році на богослужінні в Успенському соборі виконали слова Ісуса, сказані в одкровенні: «І дозволено йому було вдихнути життя в зображення першої звірини, щоб зображення це могло не тільки говорити, а й наказати вбити всіх тих, хто не поклонився йому. Він примусив всіх людей, малих і великих, багатих і бідних, вільних і рабів, щоб дали вони відзначити себе клеймом на правій руці або на лобі »(« Добра Новина від Бога ». Новий Завіт, Одкровення, гл. 13, ст.15 -18).
У 1656 році на Успенському соборі церкви в Москві, зраджують старообрядців анафемі, як єретиків і приймають рішення про їхнє покарання, тому що Ісус сказав, що дозволено, буде це зробити звірові дияволу Гніву і сатані Брехні для випробування людей, щоб відокремити праведників від праведних . Постанова Успенського собору про те, що всі православні повинні хреститися виключно троеперстно, і прокляли всякого, хто хреститься Знаком Спасителя Ісуса Двоперстя. І всякий, хто хреститься Знаком Спасителя Ісуса Двоперстя, оголосили єретиками, наслідувачами вірмен, проклятими і вилучено їх із церкви. Відкрито Антихрист пішов проти Знака Спасителя Ісуса Двоперстя. Про це всім в народних масах живий відгук знаходили проповіді вчителів про настання “останнього часу”, про воцаріння у світі Антихриста, про те, що цар, патріарх і всі влади поклонилися йому і виконують еговолю.
Після Московського Успенського собору церкви 1656 року розпочалося знищення, вбивство людей, які хрестилися Знаком Спасителя Ісуса Двоперстя і не захотіли прийняти знак триперстя клеймо зверяшестьсот шістдесят шість (666).
Патріарх Никон змінив обряди хрещення і вінчання примусово в обряд поклоніння.
У 1667 році на соборі церкви нововірами видали таку постанову: “У імені великого Бога і Спаса Нашого Ісуса Христа соборно заповедуем всім вам: архімандритом, і ігуменом і всім ченцем, протопопом і старостам попівським і всім священиком місцевим і немісцевим: кліриком ж і всякого чину православним християнам великим і малим: чоловіком і дружинам і наказуємо покарятіся вам у всьому без усякого сумнения і суперечки більший святої східної і Апостольський церкви Христової “(Соборна. діяння, Л.5 по изд. 1881 г.).
Згідно з цією постановою новообрядцев треба сліпо коритися єпископам, не розмірковуючи, православно або неправославних їх вчення – це значить, належати до їх Церкви.
При читанні цього визначення про безумовну покірності святий Христової церкви впадає в око те, що перераховані всі чини християн, всі члени церкви, а єпископи, архієпископи, митрополити і патріархи зовсім не згадані.
Дивна справа. Невже все повинні підкорятися Святої Церкви, а єпископи архієпископи, митрополити і патріархи немає?
Цього умовчання про єпископів, архиєпископів, митрополитів і патріархахнічем іншим не можна пояснити, як тільки тим, що під словом святої східної і апостольської церкви Христової собор розумів саме одних тільки єпископів, архієпископів, митрополитів і патріархів, яким і вимагав від усіх безумовного підкорення. Чи не Сину Божому Ісусу треба коритися і ні Богу, але тільки святої східної і апостольської церкви Христової. Вони мають право благословляти людей Знаком Сина Божого Ісуса Христа Двоперстя, а всі інші повинні підкорятися їм у всьому, поза всяким сумнівом, і суперечки більший, і повинні хреститися троеперстием.
З цього часу людям заборонено хреститися Знаком Сина Божого Ісуса Двоперстя, тому що ці всі інші, і є чернь, тобто, грішні, а єпископи, архієпископи, митрополити і патріархи “Святі” і “Святійші”, тобто без гріха.
Ось так Знак Ісуса Сина Божого Двоперстя в Православної Церкви у новообрядцев залишили для благословення людей вищими чинами.
Син Божий Ісус через апостола Іоанна сказав в книзі Новий Завіт “Добра Новина від Бога” в одкровенні гл. 15. “Хто не буде боятись Тебе, о Господи, і не прославить ім’я Твоє? Бо один лише Бог Святий “.
Тут чітко написано, що один Бог Святий і раз один, то іншого немає і бути не може. Син Божий Ісус навіть себе не називав Святим. Ви все знаєте, що одкровення Сина Божого Ісусу дано Йому Богом.
Так чому в церкви, де люди хрестяться троеперстием, називають інших людей і себе “святими” і “святе”.
Що вони цими словами роблять?
Вони цими своїми словами стверджують перед людьми, що стали вище Бога і цим вони показують нам, що йдуть проти Бога.
Книги апостолів і учнів Ісуса несли демократичний характер, а в церкві Антихриста відразу видали постанови примусового підкорення людей їх влади.
Знамениті захисники древлеправославной благочестя: протопоп Аввакум, священик Лазар, диякон Феодор, чернець Єпіфаній – були заслані на дальній Північ і заточені в земляну в’язницю в Пустозерске (Архангельська область).
Священик Лазар, диякон Феодор, чернець Єпіфаній були піддані ще особливої страти: їм вирізали язики і відсікли праві руки, щоб вони не могли ні говорити, ні писати.
Понад 14-ти років пробули вони в болісному ув’язненні – в сирій ямі.
