Мастити у корів: препарати для лікування, діагностика, ознаки

Мастити у корів – поширена проблема, як на великих фермах, так і у приватних господарствах. Доїння — щоденна процедура, від якої залежить стан та здоров’я молочної залози. Вважається, що 70% корів інфікуються збудниками маститів під час доїння.

Щодо лікування маститу – однозначно є пряма залежність успішного лікування від загального стану організму корови та часу початку лікування. Чим швидше виявлено та прийнято міри – тим більше шансів на успіх!

Лікування антибіотиками – основний принцип, оскільки причиною виникнення є бактерії.

Є два варіанти: інтрамамарні антибіотики, які ефективні при легких формах неускладнених маститах та системні антибіотики, що вводяться внутрішньом’язово або підшкірно, які застосовуютьcя при ураженні більше ніж однієї частки вимені. Комбінована терапія із застосуванням як системних, так і інтрамамарних антибіотиків може збільшити швидкість одужання, але застосовувати будь-яку терапію слід лише за порадою ветеринара.

Другим компонентом терапії є нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), які зменшують запалення та біль, пов’язані з маститом. У корів, які отримували інтрамамарні антибіотики та НПЗЗ, кількість клітин була нижчою, кращі показники виліковування та краща фертильність, ніж у корів, які отримували лише антибіотики.

Для профілактики та в комплексній терапії маститів використовуються місцеві з антимікробною та протизапальною дією. В боротьбі з маститами добре зарекомендував себе гель ЕКОДЕЗМАСТ з протизапальною, антисептичною, регенеруючою дією. Засіб ефективний при появах перших ознак маститу та для щоденного догляду за вим’ям лактуючих тварин шляхом змащування дійок після кожного здоювання, як гігієнічний засіб для профілактики маститу та тріщин вимені. Під час ручного доїння гедь проникає в тканини дійок і забезпечує їх живлення та захист від подразнень. Використання гелю при ручному доїнні робить процес комфортним для тварини, а тому більш продуктивним завдяки кращій молоковіддачі. Він ефективно зволожує, пом´якшує, підвищує еластичність та захищає шкіру вимені корів.

Часом лікування виявляється неефективним з наступних причин:

1. Неправильно підібраний антибіотик – мікроорганізми, що викликають мастит, є стійкими до обраного антибіотику
2. Недостатній час лікування – час та дозу має визначати ветеринар, можлива корекція після повторних оглядів
3. Повторне зараження-лікування діє, але корова заражається повторно.
4. Важка форма ураження та слабкий загальний стан організму

Діагностика

Один із методів, що використовується для виявлення маститу, включає дослідження молока на кількість соматичних клітин, число, яких корелює з наявністю інфекції. Запальні зміни вимені та зниження якості молока можуть бути при кількості соматичних клітин до 100 000 клітин/мл. Корови показником > 280 000 клітин/мл мають ймовірність зараження > 85%.

З метою визначення збудників маститу необхідно провести бактеріальний посів молока, взятого з ураженої частини (залози).

Джерелами інфекції можуть бути:

• Забруднені руки доярок
• Брудні вкладиші доїльного апарату
• Недостатньо очищені доїльні установки
• Забруднена підстилка
• Забруднений сосок
• Брудна вода використовується для очищення вимені перед доїнням
• Травми сосків
• Мухи

Види маститу у корів. Класифікація маститів у корів

Для правильного лікування необхідно:

• диференціювати форму і вид маститу, для чого діагностувати відсутність гнійного вмісту молочної залози, а також локалізацію вогнища запалення – в альвеолах, молочних протоках або інших частинах вимені;
• провести лабораторне дослідження молока – ідентифікувати збудника хвороби;
• визначити чутлтвість збудника до антибіотиків.

Поява субклінічного або клінічного маститу залежить від:

Випадки зараження можуть залежати від таких факторів, як:

Групи тварин з підвищеним ризиком:

• Доросла велика рогата худоба в період лактації, тому що молочна залоза є основним резервуаром інфекції, передача збудників відбувається переважно при доїнні, від рук або обладнання, може вражати тварин або під час лактації, або в сухостої
• Телиці – підвищений ризик зараження через дерматоз соска.

Класифікації маститів у корів за клінічними ознаками, перебігом, ускладненням та за фізіологічним станом тварини наведені в Таблиці 1.

За перебігом

За закінченням (ускладненням) маститу

За фізіологічним станом тварини в момент захворювання

· підгострий (від 8 до 15 діб);

· прихований (субклінічний або латентний).

1. Індурація вим’я (заміщення паренхіми сполучною тканиною).

2. Гангрена вим’я (некроз і гнильне розкладення тканини).

3. Мастит періоду сухостою.

За субклінічного (прихованого) перебігу хвороби патологічні зміни в молочній залозі виникають локально і охоплюють незначну кількість альвеол та молочних протоків, іноді навіть строму органу, що залежить також від імунного стану тварини.

Для того, щоб не упустити розвиток запалення, необхідно:

• за два місяці до отелення і місяць після нього здавати молоко корови на аналізи.
• в сухостій аналізи потрібно брати два рази.
• проводити діагностику в спеціалізованих лабораторіях.
• для дослідження підходить тільки свіже молоко.
• брати молоко окремо з кожної чверті.

Субклінічний мастит триває щонайменше два місяці, потім переходить в хронічний. Зустрічаються випадки, коли корови переносять інфекції, які зберігаються протягом усієї лактації або навіть протягом усього життя.

Симптоми маститу у корів

Ознаки маститу у корів залежать від виду захворювання.

Симптоми субклінічного маститу у корови, який зустрічається дуже часто та відрізняється від інших форм запалення молочних залоз відсутністю яскравої симптоматики.

Симптоми субклінічного маститу:

• уражена чверть молочних залоз вимені болюча, злегка опухла, набрякла, гаряча через місцеве підвищення температури;
• кількість вироблення молока знижується, але не суттєво;
• рівень рН молока зсувається в лужну сторону, кількість загального цукру зменшується;
• в молоці присутня патогенна мікрофлора.
• в процесі розвитку захворювання і відсутності лікування на вимені можуть утворюватися ущільнення, а в молоці невеликі пластівці або згустки без зміни відтінку.

Небезпечним є попадання такого молока в загальний надій разом зі здоровими особинами – вся продукція буде неякісною. Її не можна застосовувати в приготуванні сирів і кисломолочних продуктів та для випоювання телят.

Симптоми клінічного маститу у корів.

Легкий або помірний клінічний мастит включає місцеві ознаки, включаючи:

• Помітні зміни в молоці:
  • Фібринові згустки
  • Зміна кольору
  • Набряк
  • Місцеве підвищення температури
  • Біль
  • Почервоніння
  • Затвердіння

  Тяжкий клінічний мастит включає системне ураження, на яке вказують:

  • Шок
  • Лихоманка
  • Анорексія
  • У важких клінічних випадках, коли мастит починається швидко, стан корови називають гострим випадком важкого маститу.

  Висновки

  • Мастит може призвести до зміни молока, вимені та смерті корови.
  • Найкращий метод раннього виявлення маститу – аналіз передного молока – згустки, зміни кольору або консистенції можна побачити, коли молоко розчищають на темній поверхні.
  • Спостереження і пальпація вимені необхідні, але мають тенденцію виявляти лише пізніші або більш важкі випадки маститу.
  • Лікувати мастит можна за допомогою інтрамамарних або системних антибіотиків або їх комбінації.
  • Інтрамамарні препарати, як правило, найкраще підходять для легких форм маститу, тоді як системне лікування краще для більш важких випадків.
  • Для лікування маститу антибіотиками слід розробити порядок дій для швидкого реагування, який буде знати відповідальний персонал ферми.

  Розпізнавання симптомів маститу та моніторинг ранніх ознак зараження так само важливі для здоров’я корови, як і для стада.

  Небезпечні тварини, або Чи такий страшний вовк, як його малюють?

  Мова, у першу чергу, про зустрічі з небезпечними тваринами. Правда, потрібно уточнити: небезпечні з якого погляду? Бо навіть вдома можна інфікуватися від миші, щура, домашніх улюбленців, корови, свійської свині чи кролика, зрештою, від укусу комах… Крім того, домашні свійські тварини здатні травмувати людину.

  За формами небезпеки тварин можна умовно поділити на великих хижаків, для яких людина може стати здобиччю; великих тварин, які у змозі завдати людині травми; розповсюджувачів інфекційних та інвазійних захворювань; тварин, які пошкоджують споруди й запаси харчів.

  Загалом, усі тварини можуть, за певних умов, становити загрозу здоров’ю та життю людини. І мешканці дикої природи тут – у лідерах.

  Якщо проаналізувати список найнебезпечніших тварин світу, то в Україні з усіх видів є лише ведмідь та отруйні змії. У нас немає тигрів, левів, крокодилів, диких буйволів, бегемотів, слонів, акул, піраній, отруйних медуз тощо.

  Спробуємо розібратися, яких небезпек можуть завдати людині дикі тварини нашого краю.

  Побутує думка, що найнебезпечніші серед них – хижі звірі, які в Україні представлені 20 видами. З них потенційну небезпеку становлять бурий ведмідь, вовк, здичавілі собаки, рись, борсук та лисиця. Але чи вони є найнебезпечнішими тваринами?

  Ведмідь

  Зустріч з ведмедем може дійсно закінчитись трагічно. Бурий ведмідь – єдиний в Україні вид тварин, який спроможний убити людину заради поживи. Адже за певних умов він ідентифікує її як потенційну здобич.

  Ведмеді, як і більшість великих звірів, найбільш небезпечні у шлюбний період, потривожені під час зимової сплячки, ті, що не залягли на зимовий сон чи відразу прокинулися після нього. Та найстрашніше – натрапити на ведмедицю з ведмежатами.

  Але чи багато у нас шансів зустрітися з ведмедем?

  Бурий ведмідь – дуже рідкісний вид. В Українських Карпатах їх приблизно 250. Ще менше на Поліссі: здебільшого, поодинокі звірі заходять з білоруських та брянських лісів. Наприклад, у Чорнобильському заповіднику не зафіксовано жодного бурого ведмедя, який би постійно мешкав на такій величезній (майже 227 тис. га) території. Лише фотопастки зрідка фіксують появу одинаків. Отож, ймовірність зустрічі з цим хижаком – мізерна. Та якщо вам все ж «пощастило» зустрітися з ним, то кілька порад фахівців не будуть зайвими.

  Ведмідь, як і більшість диких тварин, уникає зустрічі з людиною. І якщо є підозра, що він мешкає у цій місцевості, то не варто мовчки, з острахом іти лісом. Навпаки, краще голосно говорити, щоб звір, здалеку почувши голос, обійшов вас десятою дорогою. Якщо ж ви таки зненацька зустрілися з хижаком, не варто панікувати чи дивитися звіру в очі. Найнебезпечнішим є намагання втекти від нього. Краще неквапливо (крок за кроком) відступати у зворотному напрямку. Імовірність погоні за вами – невелика.

  Загалом, за останні кілька десятиліть в Україні не зафіксовано жодного випадку зустрічі з ведмедем, яка б закінчилася для людини трагічно.

  Вовк

  Вовк – друга за розміром хижа тварина України. Він мешкає у всіх регіонах. Чисельність його близько 3 тисяч особин. Усі вони страшні, вічно голодні й тільки думають про те, аби когось з’їсти. Людина не є об’єктом полювання навіть для голодного звіра. Вовк намагається оминати її не через те, що боїться, а тому, що вона не цікава йому як потенційна жертва. Винятком може стати дитина вагою до 40 кг. Людина як прямоходяча істота своїм зростом збиває оцінку звіром об’єкта полювання. Але якщо доросла людина присяде, то це може спровокувати вовка напасти. Звідси один із методів, який змусить його відійти від вас при випадковій зустрічі: розстібнути куртку, максимально розгорнути поли над головою, щоб здаватися більш масивним і вищим.

  Загалом випадки нападу вовка на людину є рідкісними. Можливі напади зграєю взимку, коли вовкам бракує їжі й вони наближаються до людських осель, щоб украсти свійську тварину. Спроби людей захистити худобу теж стають причиною конфліктів. Проте більшість нападів здійснюють тварини, які хворі на сказ.

  Більшу загрозу для людини складають бродячі й здичавілі собаки. Відсутність культури утримання тварин удома призводить до формування великих зграй, особливо на околицях міст і містечок, у сільській місцевості. Кількість бродячих та здичавілих собак в Україні не встановлена. Ці пси не бояться людини, агресивні й досить часто нападають. Імовірність бути вкушеним хворою на сказ бездомною собакою досить висока.

  Рись європейська

  Рись європейська взагалі не розглядає людину як об’єкт своєї здобичі. Хоча є випадки (не в Україні) нападу великої рисі на маленьких дітей. Побутує міф, що ця кішка може зачаїтись на дереві, стрибнути на голову людині й убити її. Це – неправда. Поодинокі випадки нападів рисі спровоковані самою людиною. Найнебезпечнішими є поранені тварини. Переслідуючи хижака по «гарячих» слідах, можна очікувати, що звір, який причаївся, зненацька нападе.

  І, як усі хижаки, рись небезпечна, якщо опинитись поряд з її малюками. Загрозу становлять також звірі під час поїдання їжі. Загалом, це дуже обережна дика кішка, яка уникає зустрічі з людьми. Крім усього, вона, як і ведмідь, є рідкісним в Україні звіром: тут мешкає майже 450 особин, переважно – у карпатських лісах.

  До 100 рисей живе на території Чорнобильського заповідника. Шанс побачити їх у дикій природі – невеликий. Якщо ви натрапите в лісі на цю тварину, вважайте, що вам пощастило побачити рідкісного хижака – велику плямисту кішку.

  Дикий кабан

  А от дикий кабан може загрожувати людині більше, ніж згадані хижаки. По-перше, їх багато у наших лісах. Зустріч з ними – не рідкість. По-друге, вони досить люті, особливо під час шлюбного періоду. Дикі свині – тварини, схильні до невмотивованої агресії. Вепри великими гострими іклами можуть завдати серйозних поранень, нерідко смертельних.

  Дуже небезпечною є зустріч із маленькими смугастими поросятами, адже десь поруч їхня мати. Дика свиня зможе розірвати будь-кого, захищаючи потомство. Втечею тут не обійдеться. Кабани дуже прудкі та йдуть напролом через чагарники, завали й болота.

  Досвідчені мисливствознавці стверджують, що від контакту з кабаном, який нападає, іноді можна врятуватися втечею, різко змінюючи напрям руху. Але краще вибратися на високе дерево. Воно гарантовано врятує від тварини майже метрової висоти й вагою 100–200 кг. Дикий кабан погано бачить, але має розвинений нюх та слух. Отож, щоб уникнути небажаної зустрічі з твариною, потрібно, ідучи лісом, подавати голос, попереджаючи її про своє наближення.

  Лось

  Лось також досить небезпечна тварина. Як і дика свиня, лось може завдати смертельних травм. Відомі випадки, коли лось копитами пробивав обшивку легкового автомобіля. Для нього не проблема підняти людину на свої роги. Самці лося – дуже агресивні у шлюбний період, а самиці проявляють лють, коли наблизишся до лосенят. Якщо ви натрапили на цих тварин, то краще помилуватися ними здалеку, сфотографувати й залишити це місце. На відміну від ведмедя й дикого кабана, лось не переслідує свого противника.

  Та найбільш небезпечні лосі для автомобілістів. Відомо багато випадків зіткнень цих тварин з автомобілями. Наприклад, у листопаді минулого року на території Чорнобильського заповідника з лосем зіткнувся легковик. Автомобіль перекинувся, чотири пасажири у тяжкому стані були шпиталізовані, а тварина загинула на місці. Тому і на лісових дорогах, і на асфальтових, які проходять через лісисту місцевість, потрібно бути дуже уважним, знизити швидкість, щоб вчасно зреагувати на раптову появу цього велетня.

  Олені також можуть загрожувати людині. Але лише самці у шлюбний період. Під час гону олені збирають собі гарем, який ревниво охороняють. Якщо людина опиниться між самцем і його самкою, олень може напасти. Нахилом рогів вперед, тупотом копит та звуками, що нагадують хрюкання, самець попереджає про напад. Гострі роги й міцні копита можуть призвести до значних травм, іноді несумісних із життям.

  Олені також є причиною автомобільних аварій. На проїжджій частині ці тварини завжди становлять небезпеку. Вони не бояться машин, а тому на лісових дорогах потрібно бути надзвичайно уважним.

  Чи не найчастіше люди ходять у ліс восени. Отут і потрібно пам’ятати, що в цей період розпочинається гон лосів та оленів. І якщо ви почули їхнє ревіння, то краще в той бік не йти.

  Дикі звірі – непередбачувані

  Дикі звірі – непередбачувані. Ніхто не знає, як вони реагуватимуть на людину. Тому не зайвим буде повторити: щоб уникнути небажаної зустрічі з великими тваринами, потрібно трішки пошуміти, прогулюючись лісом, розмовляти чи наспівувати. Голос попередить тварин про наближення, і вони самі зійдуть з вашого шляху, відведуть дитинчат на безпечну відстань.

  Менші звірі, здавалося б, такі милі й пухнасті, також можуть проявляти агресію. Однією з небезпечних дрібних тварин є борсук. Він має потужні щелепи, які легко роздроблять кістку ноги. Але борсуки – полохливі. Вони намагаються уникати людей і нападають, лише захищаючи своє житло. А от поведінку хворої на сказ тварини передбачити неможливо. Відомі випадки заходу хворих тварин у населені пункти, де вони нападали на всіх, хто їм траплявся по дорозі.

  Лисиці теж можуть бути небезпечними. Це дуже обережний і полохливий звір, але не контролює себе, коли хворий на сказ. Шанси натрапити на скажену лисицю – досить високі, адже цих тварин багато і вони часто наближаються до житла людей. Серед дикої фауни хворі лисиці – основні переносники вірусу сказу, від якого можуть постраждати люди, домашня худоба, собаки через укуси зараженим звіром. Окрім того, лисиці є переносниками корости та інших хвороб.

  Усі дикі та домашні ссавці сприйнятливі до збудника сказу.

  На жаль, в Україні склалася негативна тенденція до збільшення випадків зараження людини цією хворобою через домашніх тварин. Загалом на території Європи лише в Україні та Росії більшість випадків захворювання на сказ припадає на собак і котів – майже 70%, із яких 30% – на безпритульних тварин.

  Тут дуже важливо пам’ятати: якщо вас безпричинно вкусив домашній улюбленець, бродячий пес або дикий звір, необхідно негайно звернутись до медичного закладу. Можливо, рану нанесла саме хвора тварина. Заражена сказом людина, у якої вже проявились симптоми хвороби, приречена на смерть.

  Птахи бувають дуже агресивними. Можна наблизитись до гнізда орлана-білохвоста і він не проявлятиме агресії, лише лякатиме криком і маханням крил. А от бородата сова, захищаючи гніздо міцними кігтями й дзьобом, здере шкіру з голови, роздере шию, плечі та інші незахищені частини тіла. Лебідь-шипун атакуватиме людину з повітря, допоки не зіштовхне з човна у воду, й усіма силами намагатиметься втопити противника, за якого він сприйме людину, котра наблизиться до його гнізда. Тому висновок тут очевидний: не тривожити птахів біля місць їхнього гніздування.

  Змії

  Отруйні змії входять у десятку найнебезпечніших тварин світу. На Поліссі, зокрема у Чорнобильському заповіднику, ці плазуни представлені гадюкою звичайною та гадюкою Нікольського. У центральних та південних областях України мешкає також гадюка степова.

  У порівнянні з кобрами чи гримучими зміями, гадюки – не агресивні. Вони намагаються втекти від людини. Лише випадково потривоживши змію, наступивши чи ненароком доторкнувшись, людина отримає укус, після якого на ураженому місці виникає болючий набряк, можливі множинні дрібні крововиливи – геморагії.

  Гадюки активні вдень. Як усі холоднокровні, вони люблять грітися на сонці. Їх можна зустріти прямо на стежці, на пеньках тощо. При раптовій зустрічі змія завжди попереджає шипінням, погрозливими кидками. Але не поспішає атакувати, оскільки економить свою отруту. Отож, натрапивши на гадюку, без різких рухів потрібно відійти в сторону.

  Щоб не стати жертвою укусу гадюки, потрібно бути обережним, особливо збираючи ягоди, гриби, хмиз. Йдучи до лісу, потрібно мати надійне взуття. Обов’язково бути одягненим у широкі штани з цупкої тканини, заправлені з напуском у взуття. Якщо змія й буде кусати, то прокусить штанину, не дістаючись до шкіри.

  Що ж робити, якщо вкусила гадюка?

  Найперше – зберігати спокій. Навіть без медичного лікування укус гадюки надзвичайно рідко призводить до смерті! Щороку фіксують кілька сотень випадків укусів зміями. І за останні роки лише у 2018-му на Львівщині зафіксували смертельний випадок. До речі, навесні отрута гадюки токсичніша, ніж влітку, і чим ближче місце укусу до голови, тим це небезпечніше.

  Отрута гадюк, у порівнянні з більшістю отруйних змій, не настільки токсична. Людина, уражена укусом гадюки, має більше часу для отримання медичної допомоги. Не чекаючи кваліфікованої допомоги, отруту з рани необхідно відразу ж відсмоктати, рідину обов’язково випльовувати. Важливо, щоб при цьому не було відкритих ран у порожнині рота чи на губах. Бажано місце укусу продезінфікувати й прийняти 1–2 таблетки ліків проти алергії. Травмовану частину тіла треба знерухомити. Щоб прискорити виведення отрути, варто часто невеликими порціями пити рідину. Місце укусу потрібно охолоджувати, намочивши хустинку. Вжити всіх заходів для якнайшвидшого доправлення постраждалого в лікарню.

  Якщо є можливість доправити постраждалого в медичну установу негайно – відсмоктувати отруту не потрібно!

  Досить часто першу медичну допомогу надають неправильно. Фахівці категорично забороняють накладати джгут на кінцівку вище місця укусу, припікати місце укусу вогнем, розрізати рану в місці укусу. Такі дії не принесуть користі, а лише шкоду, адже вони призводять до розвитку інфікованих ран, порушують обмін речовин у пошкоджених тканинах. В жодному разі не вживати алкоголь, оскільки він прискорює дію отрути.

  Гризуни

  Гризуни (миші різних видів, щурі) постійно супроводжують людину, де б вона не оселилася. Ці тварини не лише псують наші харчові запаси, майно, а й залишають на них збудників інфекційних захворювань – туляремії, лептоспірозу, геморагічної гарячки з нирковим синдромом та інші.

  Здебільшого люди інфікуються, споживаючи харчі та воду, забруднені виділеннями цих дрібних тварин; через подряпини та порізи шкіри; під час купання у водоймах; через укуси комах (кліщів, комарів, ґедзів), які теж можуть бути переносниками хвороб від гризунів.

  На території Чорнобильського заповідника, де максимально обмежено перебування людей та ведення господарської діяльності, гризуни не є фактором епідеміологічних ризиків. Натомість фахівці Заповідника розглядають гризунів, особливо мишей, як унікальні об’єкти дослідження впливу радіації на живі організми.

  Комахи

  Бджоли, джмелі, оси, шершні своїми уколами спричиняють біль, викликають набряки та алергію. Великі дози отрути, потрапляючи в організм, можуть викликати ураження внутрішніх органів. Тут усе залежить від стійкості окремої людини до отрути.

  Найнебезпечніше – потурбувати сімейство цих комах своїм наближенням до їхнього житла. Атака кількох сотень бджіл може стати смертельною.

  Найбільш загрозливими є шершні. За один укол шершень вприскує набагато більшу дозу отрути у порівнянні з бджолами й осами. Тобто укол кількох комах може призвести до дійсно неприємних наслідків. Шершні – досить агресивні комахи, які ревно охороняють своє житло. Отож, побачивши гніздо шершня, – не наближайтеся до нього без спеціальних засобів захисту.

  Якщо вас ужалили така комаха, потрібно видалити жало з мішечком отрути (якщо то була медоносна бджола), місце уколу протерти перекисом водню й прикласти холодний компрес. При алергічній реакції прийняти (попередньо проконсультувавшись із лікарем!) протиалергійні препарати.

  Жуки також можуть становити певні небезпеки. Найчастіше – при потраплянні отрути майки фіолетової, наривника чотирицяткового, шпанської мушки на шкіру. Та найнебезпечніше – проковтнути жука. Якщо з’явилися печіння слизових оболонок, блювота, болі в животі – негайно до лікарні, оскільки процеси в організмі ускладнюються й можуть призвести до смерті!

  Чи не найбільше неприємностей приносять двокрилі. Окрім надокучливого дзижчання та неприємних укусів, які призводять до подразнень та алергічних реакцій, ці комахи є переносниками багатьох інфекційних та паразитарних захворювань: лихоманок, туляремії тощо.

  Найбільш небезпечним захворюванням є малярія, яка впродовж тисячоліть була бичем людства. Ця хвороба переноситься комарами з роду Anopheles. За даними ВООЗ, щорічно від неї гине приблизно 2 млн осіб. В Україні ця хвороба переможена. Але основний «малярійний» комар живе на всій її території. Через потепління епідеміологів тривожить питання: чи не повернеться малярія на наші терени? Ця проблема хвилює і фахівців Чорнобильського заповідника. Адже десята частина його території (понад 20 тис. га) – це найрізноманітніші водно-болотні угіддя, які є місцями масового розмноження комарів.

  Навесні, правда, не щороку, активізується «гнус» – велика кількість дрібних кровосисних комах в одному місці. Вони небезпечні масовими укусами, які можуть закінчитися анафілактичним шоком.

  Навесні, влітку і восени на траві, а зрідка на невеликих кущах, сидять кліщі. Найбільш поширеним і небезпечним для здоров’я людини є лісово-луговий (мармуровий, дермацентор) та європейський лісовий (енцефалітний, звичайний) кліщі. Вони живляться кров’ю ссавців на всіх стадіях розвитку і тому переносять збудників інфекційних хвороб між тваринами й заражають людей.

  Іксодовий кліщовий бореліоз (хвороба Лайма), кліщовий поворотний тиф, кліщовий вірусний енцефаліт, хвороба Укуніємі, геморагічні лихоманки, лихоманка Ку, Марсельська лихоманка, туляремія – це далеко не весь перелік захворювань, які переносять іксодові кліщі.

  Найбільш поширеним і небезпечним захворюванням в Україні є хвороба Лайма. Вона характеризується ураженням шкіри, нервової системи, опорно-рухового апарату, серця. Джерелом збудника цієї хвороби можуть бути 1300 видів ссавців і 100 видів птахів. Фахівці реєструють щорічне зростання цієї хвороби. У 2018 році в Україні медики зафіксували 5418 випадків зараження хворобою Лайма.

  Стати жертвою кліщів можна не лише на лоні дикої природи. Прогулюючись міським парком, доглядаючи присадибні кущові насадження, будьте певні, що й там вас підстерігає небезпека – павукоподібна тварина кліщ.

  Найкращим профілактичним засобом від кліщів є одяг. Йдучи у ліс, необхідно одягти сорочку з довгими рукавами. Штани мають бути заправлені в шкарпетки, бажано світлого кольору. Буде не зайвим обробити одяг репелентними (що відлякують комах і кліщів) засобами. У лісі потрібно періодично оглядати один одного. Повернувшись додому – оглянути тіло. І робити це регулярно впродовж року з весни до пізньої осені.

  Якщо кліщ уже впився у тіло, необхідно звернутися до травмпункту. Можна й самому витягнути кліща за допомогою пінцета. Для цього потрібно схопити його ближче до шкіри й з натиском, розхитуючи з боку в бік (без ривків), викрутити його у зручний для вас бік. Місце укусу знезаразити. Кліща, який ще не встиг напитися крові, бажано помістити у скляну тару й передати на аналізи до лабораторного центру.

  Висновок

  І все ж: яка з тварин найнебезпечніша для людини? Кожна по-своєму. Велетень ведмідь, натрапити на якого – рідкісний випадок, з легкістю вб’є людину. Маленький кліщ, один із сотень, що чіпляються до одягу й непомітно добираються до тіла, здатен зробити людину хворою на все життя, а то й убити її… Але варто пам’ятати: ні ведмідь, ні дикий кабан, ні гадюка, ні кліщ не є нашими ворогами, як, звичайно, і друзями. Вони є представниками фауни, які займають відповідну нішу в Природі. А щоб не стати жертвою їхніх інстинктів, варто вивчати світ дикої природи. Як кажуть, обізнаний – значить захищений.

  Станіслав ГУМЕНЮК, Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник

  Автор висловлює подяку за допомогу в підготовці матеріалу: науковому співробітнику відділу акарології Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України Ігорю Небогаткіну; начальнику відділу екології флори та фауни Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника Денису Вишневському. Особлива подяка – фахівцям Поліського радіаційно-екологічного заповідника (Білорусь) за надані фотоматеріали.