Зміст:
Біологічні вимоги й особливості вирощування та догляду за рослинами
Ім’я файлу: Доповідь_Біологічні вимоги_особливості вирощування_догляду за ро
Розширення: doc
Розмір: 43кб.
Дата: 25.02.2024
скачати
Пов’язані файли:
ТЮС 5511 м 2021 (2).docx
Доповідь_Біологічні вимоги_особливості вирощування_догляду за ро
Доповідь “Біологічні вимоги й особливості вирощування та догляду за рослинами”.
І. Актуальність питання
Зазвичай в ландшафтному дизайні використовують різноманітні рослини. Для створення ландшафтних композицій у виборі рослин ми часто керуємося передусім власним смаком і вподобаннями. Але необхідно також враховувати життєво важливі для рослин фактори, такі як: біологічні вимоги й особливості вирощування та догляду за рослинами. Рослини, незалежно від їх кількості, між собою повинні гармоніювати. Тому варто якнайбільше дізнатися про обрані рослини: їх розміри в зрілому віці, вигляд у пору цвітіння, особливості поливу, ґрунтові переваги тощо. Виходячи з цих відомостей, і потрібно садити рослини, кущі та дерева. Ще один важливий момент: поєднання вертикального і горизонтального озеленення.
ІІ. Особливості рослин, які використовуються в ландшафтному дизайні
Усі рослини, що використовуються в ландшафтному дизайні, можна класифікувати за такими типами:
дерева: плодові; листяні; хвойні;
чагарники: ягідні; декоративні; квітучі
ампельні рослини: ліани; вазонові
квіти: однорічники, багаторічники; ґрунтопокривні рослини; рослини для газону; водні рослини
Основні фактори, від яких залежить ріст та розвиток рослин – це кліматичні та ґрунтові умови. А саме: кількість світла та тепло, кількість вологи, затіненість ділянки, родючість ґрунту, рівень залягання ґрунтових вод … Всі ці фактори впливають на особливості вирощування рослин.
По відношенню до світла квіти бувають:
Світлолюбні – вони погано ростуть при недостатній кількості світла та в тінистих місцях. До цієї групи відноситься більша частина квіткових рослин – жоржини, майорці, айстра, чорнобривці.
Тіневитривалі – рослини погано себе почувають на сонці, можуть добре рости та розвиватись як при повному освітленні, так і в напівтіні. На освітлених ділянках вони швидше досягають декоративної цінності, а при затіненні довше цвітуть. До рослин цієї групи можна віднести півники, астильбу, плющ.
Тінелюбиві рослини (примула) добре ростуть при неповному освітленні, в тіні. Більшість із них пригнічується при освітленні і прекрасно ростуть під пологом дерев та кущів (барвінок, хоста, бальзамін).
Потреба в воді у квіткових рослин теж різна, їх поділяють на 4 групи.
1. Гідрофіти – дуже вологолюбні рослини, що ростуть в воді – циперус, латаття біле, кувшинки.
2. Гігрофіти – вологолюбні рослини, живуть в умовах надлишкового зволоження, біля водойм – антуріум, аспидистра тощо. Багато води потребують і багаторічники, які цвітуть весною, такі як конвалія, незабудка, а також папороті.
3. Мезофіти – рослини із середньою потребою в воді. Це найчисленніша група, до якої відноситься більшість культивованих квітів.
4. Ксерофіти – погано переносять надлишок вологи, ростуть на сухому ґрунті. Особливо багато серед них сукулентів, які роблять запас води в листках та стеблах. До них відносяться кактуси, агави, алое, очитки.
Вплив ґрунту на рослини. Декоративні рослини по-різному відносяться до родючості ґрунту. Добре ростуть і цвітуть на малородючих ґрунтах азалії, буксус, вереск, антиринум, килимові однорічники тощо. Середня потреба у хризантем, гербер, троянд. Вимогливі до добрив гвоздика, олеандр тощо. Всім рослинам потрібні мікроелементи – залізо, цинк, мідь, бор, молібден. Отже, міцні та рясно квітучі рослини виростають тоді, коли місце, де вони висаджені, більше всього відповідає їх вимогам.
Квіткові рослини неоднаково відносяться до кислотності ґрунтів. По цих ознаках їх поділяють на чотири групи. Рослини нейтральної реакції ґрунту – айстра, агератум, капуста декоративна, кохія, троянди, хризантеми. Рослини слабо кислої або нейтральної реакції аспарагус, амарилліс, альтернант ера, традесканція, пеларгонія, примула. Рослини помірної кислотності – азалія, кала, монстера, папороть. Рослини підвищеної кислотності – люпин, гортензія, деякі види лілій.
Потрібно також звернути увагу на способи розмноження. Всі рослини поділяються на дві великі групи: рослини, що розмножуються вегетативно та насінням. Відрізняються рослини не тільки по біологічних та декоративних якостях, але і по використанню. Найбільш поширені способи використання квіткових рослин – для озеленення та на зріз. Всі квіткові рослини відкритого ґрунту поділяються за циклом на три основні групи – однорічники, дволітники, багаторічники.
Ландшафтні композиції зазвичай створюють у містах. Тому слід зважати що на розвиток рослин в умовах міста негативно впливають наступні фактори:
– надлишок або нестача світлової енергії;
– підвищена температура повітря і ґрунту, пов’язана з перегрівом асфальтних покрить;
– знижена вологість повітря і, як результат її, повітряна посуха;
– запиленість та забруднення повітря викидами автотранспорту та промислових підприємств;
– ущільнення верхніх шарів ґрунту;
– шуми, вібрація, механічні пошкодження рослин тощо.
Інтенсивність впливу на рослини перерахованих факторів неоднакова.
По інтенсивності негативного впливу на ріст та розвиток рослин елементів міської території можна розбити на три основні групи. До першої групи віднесені території, де негативний вплив міського середовища виражений більш різко (магістралі, транспортні розв’язки тощо). Тут можна використати алісум, вербену, іберійку, кохію, портулак, шавлію, чорнобривці, тощо, а також не зимуючі багаторічники. Другу групу складають території, на яких негативний вплив міського середовища менше виражений та складається більш сприятливі умови існування рослин за рахунок збільшення розмірів озеленених територій, в тому числі під газонами (озеленені полоси, пішохідні алеї та вулиці, широкі односторонні бульвари тощо). Асортимент розширюється середньо стійкими багаторічниками, дворічниками та однорічними рослинами. До третьої групи віднесені території , де негативний вплив міського середовища зведений до мінімуму або практично відсутній (парки, великі сквери та сади). Можна використовувати весь рекомендований асортимент квітково-декоративних рослин, в тому числі і малостійкі види.
ІV. Висновок.
Огірок – технологія вирощування
Огірок – це однорічна, однодомна, роздільностатева, теплолюбна, світлолюбна, трав’яниста культура. В Україні огірок вирощують у відкритому ґрунті та в спорудах закритого ґрунту безрозсадним і розсадним способами. У структурі посівних площ серед овочевих культур огірок займає третє місце (16,8%). Його вирощують на площі біля 80 тис. га.
- Ботанічні та біологічні особливості огірка
- Вимоги рослин огірка до умов навколишнього середовища
- Особливості вирощування огірка у відкритому ґрунті
- Особливості вирощування огірка у закритому ґрунті
- Огірок – технологія вирощування
Ботанічні та біологічні особливості огірка
Коренева система огірка стрижнева, проникає в ґрунт на глибину до 80-120 см. Основна маса її сильно розгалужена в орному шарі (15-40 см), який добре прогрівається. Бокові корінці розростаються в діаметрі до 260 см. Однак, незважаючи на те, що коренева система займає такий великий об’єм ґрунту, вона відносно слабо засвоює поживні речовини і може вбирати їх лише з легкодоступних форм за температури не нижчої 20°С. Тому для нормального росту і розвитку рослин потрібно, щоб у ґрунті була достатня кількість поживних речовин. На холодних і слабо окультурених ґрунтах коренева система розвивається слабо.
Стебло (огудина) – повзуче, п’ятигранне з рівчиком на кожній грані, жорстко опушене. На ньому в пазухах 3-6 і наступних листків розвиваються вусики, завдяки яким рослина чіпляється за різні предмети і підтримується в горизонтальному, похилому або вертикальному стані. Довжина огудини в сортів і гібридів відкритого ґрунту досягає 80-250 см, а закритого ґрунту — 500 см і більше. У процесі росту стебло галузиться, утворюючи 2-8 і більше пагонів першого порядку, на них розвиваються пагони другого порядку і т.д. Довжина стебла залежить від сорту (гібриду) та умов вирощування. У кущових і детермінантних форм огірка довжина головної огудини не перевищує 50-80 см. Кожна частина огудини здатна за сприятливих умов укорінюватися. З метою більш раннього вступу рослин у плодоношення та збільшення на них репродуктивних органів інколи застосовують такий агрозахід, як прищипування верхівкової бруньки над 3-4 листком. Це сприяє швидкому утворенню бокових пагонів першого порядку, на яких у більшості формуються жіночі квітки.
Листки почергові, опушені, черешкові, серцеподібні, три- і п’яти-лопастеві або овальні. Краї їх зубчасті. Розміри листків часто змінюються, залежно від умов вирощування. Забарвлення темно-зелене, зелене і світло-зелене, іноді зі світло-жовтим відтінком.
Суцвіття. На одній рослині формуються чоловічі, жіночі та дуже рідко двостатеві квітки. Цвітіння в ранньостиглих сортів, гібридів у відкритому ґрунті розпочинається через 25-30 діб після з’явлення сходів, причому перші жіночі квітки утворюються майже одночасно з чоловічими, а іноді й раніше, переважно на головній огудині. Цвітіння більш пізніх сортів розпочинається через 35-40 днів після з’явлення сходів. Чоловічі квітки (пустоцвіт) формуються на довгих плодоніжках і зібрані в щиток. Вони мають 5 тичинок і на 1-3 доби зацвітають швидше жіночих. Жіночі квітки здебільшого поодинокі і мають нижню видовженоовальну або еліпсоподібну зав’язь на короткій квітконіжці. Зав’язь має трипелюсткову форму, всередині якої розміщається приймочка. Двостатеві квітки мають нижню зав’язь і приймочку, а також п’ять пиляків, іноді у двостатевих квіток зав’язь округла.
За формою віночка та чашечки квітки однакові. Чашечка п’ятироздільна, густо опушена. Чашолистики шилоподібні або ланцетоподібні і теж опушені. Віночок жовтий, колоподібний і складається з 5 пелюсток, у нижній частині зростається з чашечкою. У чоловічих п’ять тичинок, з яких чотири зростаються попарно. Пиляки петлеподібні, зігнуті. Жіноча квітка має трироздільну приймочку. Запилюються квітки за допомогою комах, переважно бджіл. Тому в насінництві просторова ізоляція між сортами на відкритій місцевості повинна становити 1000, а на закритій 500 м.
У період цвітіння кількість жіночих квіток поступово збільшується до верхівки головної огудини та на бокових пагонах. Жіночі квітки переважно поодинокі. Співвідношення між чоловічими та жіночими квітками дуже варіює залежно від сорту, гібриду та умов вирощування. На центральних пагонах першими квітують чоловічі, рідше жіночі. На пагонах першого і другого порядків кількість жіночих квіток різко зростає. Селекціонерами створені сорти і гібриди з жіночим типом квітуванням. Тому при їх вирощуванні використовують сорти-запилювачі, які висівають через 6-8 рядків або в шаховому порядку (до 10% від загальної кількості рослин). Збільшенню кількості жіночих квіток сприяє використання для сівби двох- і трьохрічного насіння. Цьому також сприяє прогрівання його перед сівбою, а також підживлення рослин вуглекислотою. В овочівництві використовують сортимент двох типів огірка: бджолозапильні та партенокарпічні сорти і гібриди. У бджолозапильних зав’язь починає розвиватися лише після запилення квітки або нанесення пилку на приймочку маточки. У партенокарпічних сортів і гібридів плід розвивається без запилення. Такі плоди є безнасінними, і їх збирають лише в технічній стиглості. Для одержання насіння квітки з жіночим типом цвітіння і партенокарпічні гібриди потрібно запилювати. В огірка відоме явище апоміксису — утворення насіння без запилення.
Плід огірка — несправжня ягода (гарбузина) з 3-5 насінними камерами. На товарні цілі плоди збирають у технічній стиглості. Поверхня плодів у цей період велико-, дрібно-горбкувата або гладенька глянцева. Плоди з велико-горбкуватою поверхнею мають складне опушення, з дрібно-горбкуватою — просте або змішане, а з гладенькою глянцевою можуть бути з різним опушенням. При цьому слід зазначити, що забарвлення опушення 3-5-денної зав’язі безбарвне.
За формою плоди поділяють на яйцеподібні, видовжено-яйцеподібні, видовжено-овальні, циліндричні та веретеноподібні (мал. 1).
Мал. 1. Форма плодів огірка:
1 – яйцеподібна; 2 – видовженояйцеподібна; 3 – видовженоовальна;
4 – циліндрична; 5 – веретеноподібна;
Забарвлення плодів зеленця варіює від світло-зеленого до темно-зеленого. Плоди в біологічній стиглості (насінники) мають забарвлення від білого до темно-коричневого з сіткою або без неї, що пов’язано із забарвленням їх опушення.
За розміром плоди поділяють на 3 категорії: зеленець (довжина 9,1-12,0 см у відкритому ґрунті і 9,1-30,0 см — у закритому), корнішон (5,1-9,0 см) і пікуль (довжина 3-5 см). Технічна стиглість зеленця бджо-лозапильних сортів і гібридів у відкритому ґрунті настає через 8-10 діб, а в закритому — 5-10 діб після запилення, тоді як пікулів — через 1-3 доби залежно від погодних умов та інтенсивності плодоношення рослин. За скоростиглістю (від з’явлення сходів до першого збору) сорти та гібриди огірка поділяють на ультраранні (до 40 діб), ранні (41-45 діб), середньоранні (46-50 діб), середньостиглі (51-55), середньопізні (56-60) та пізньостиглі (понад 60 діб).
Рослини огірка разом із вступом у плодоношення продовжують квітувати та формувати врожай для наступних зборів. Тому кожний збір урожаю проводять через 1-3 доби залежно від погодних умов та інтенсивності наростання плодів. При збиранні потрібно одночасно зривати всі плоди (перерослі, виродливі тощо), оскільки кожний залишений плід на рослині використовує поживні речовини на формування насіння, внаслідок чого затримується формування нової зав’язі та зменшується інтенсивність наростання листків, що негативно відбивається на продуктивності рослин.
Насіння. На насіння плоди збирають у біологічній стиглості пізно восени до настання приморозків. Після збирання їх закладають на 15-20 діб на дозрівання і розм’якшення. Після цього насіння випускають, зброджують, промивають та висушують до сипучості. Насіння середнього розміру, видовжено-загострене, виповнене, білуватого забарвлення, без опушення. Маса 1000 насінин становить 16-25 г. При вологості 9% воно добре зберігає посівні якості протягом 6-8 років.
Вимоги рослин огірка до умов навколишнього середовища
Вимоги рослин огірка до умов зовнішнього середовища тісно пов’язані з його походженням. Батьківщиною його є тропічні райони південно-східної Азії, які характеризується високими температурами, частими опадами та високою інтенсивністю освітлення. Однак культивування огірка протягом тисячоліть у різних кліматичних зонах наклало свій відбиток до певної міри на зміну екологічної природи його рослин. Це дало можливість створити сорти і гібриди, пристосовані до вирощування в районах помірного клімату.
Вимоги до тепла. Огірок — теплолюбна культура. При зниженні температури до 18°С рослини сповільнюють свій ріст і розвиток, а до 0 — -1°С — гинуть. За температури 12°С квітки залишаються закритими протягом усієї доби. Пилок добре проростає лише за температури 26-29°С.
Мінімальна температура для проростання насіння 12-13°С, оптимальна для росту рослин — 25-30°С, а максимальна — 40-45°С. За сприятливого температурного режиму сходи огірка з’являються на 5-7 добу. Якщо під час проростання насіння мінімальна температура ґрунту є низькою протягом 20 діб, то насіння в ньому загниває. За температури 12-13°С сходи з’являються повільно і часто уражуються кореневими гнилями. Таке явище часто спостерігається при сівбі насіння в ранні строки в плівкових теплицях та у відкритому ґрунті.
Оптимальна температура росту рослин огірка тісно пов’язана з інтенсивністю освітлення та концентрацією вуглекислого газу. Найбільш інтенсивно ріст рослин проходить за температури 23-32°С. За температури повітря понад 32°С і нижче 16-18°С ріст і розвиток рослин сповільнюється. Тому за температури 16°С рослини хоча ще квітують, але зав’язь не розвивається, жовтіє і відпадає. За температури від 3-4°С у рослин настає фізіологічне пошкодження. При підвищенні температури понад 40°С ростові процеси припиняються. Різке зниження температури повітря від високої до низької призводить до з’явлення гіркоти в плодах.
Після появи сходів рослини огірка ростуть спочатку досить повільно, що пов’язано з малим розвитком їх кореневої системи. Перший справжній листок з’являється лише через 5-10 діб після з’явлення сходів. Після 7-8 листка, залежно від сорту (гібриду), починають утворюватися пагони першого порядку.
Вимоги до світла. До інтенсивності освітлення огірок помірно вимогливий і відноситься до культур короткого дня. Оптимальний ріст і розвиток рослин його відбувається при 12-годинному дні з інтенсивністю освітлення 15 тис. люкс. Найбільше рослини реагують на нестачу світла в період сходів, утворення 3-7 листків та квітування. При його нестачі сходи витягуються, а зав’язь жовтіє й опадає, що часто спостерігається при вирощуванні огірка в зимовий період у зимових теплицях. Для запобігання цього розсаду досвічують.
При високій інтенсивності світла та тривалому світловому дні спостерігається передчасне старіння рослин, що також призводить до зниження їх продуктивності. Щоб цього не допустити, у відкритому ґрунті огірок часто висівають у кулісах із високорослих культур, а в теплицях і парниках забілюють скло.
Склад світла також впливає на продуктивність рослин огірка. Короткохвильові синьо-фіолетові промені прискорюють квітування рослин, сприяють утворенню жіночих квіток та одержанню більш раннього і вищого врожаю. Так, рослини огірка, які розміщені у східній частині двосхилих теплиць, за нашими даними, підвищують урожайність плодів на 1,0-1,5 кг/м² порівняно з тими, які вирощуються в західній частині, де переважають червоні промені.
Вимоги до вологи. Рослини огірка досить вимогливі до вологості ґрунту і повітря. Це пов’язано з тим, що до складу плодів входить 96-98% води. Коренева система рослин в основному розміщена в орному шарі ґрунту до 40 см, який у літній період часто пересихає. Найвища продуктивність рослин є при вологості ґрунту 80-90% НВ та відносній вологості повітря 90-95%.
Зниження вологості ґрунту негативно впливає на розвиток рослин. Плоди стають дрібними, гіркуватими, рослини швидко старіють, сповільнюється їх ріст і плодоношення. Критичними періодами у вологозабез-печенні рослин є фази 2-4 листків та плодоношення. Перезволоження ґрунту в період вегетації призводить до погіршення газообміну в ґрунті та поширення гнилісних хвороб, коренева система буріє, ослизнюється і відмирає.
Зниження відносної вологості повітря в період квітування рослин негативно впливає на запилення квіток та затримує наростання плодів. Вони стають гіркуватими, особливо при підвищеній температурі повітря. Рослини ушкоджуються шкідниками — попелицею, трипсами, павутинним кліщем.
Регулювання вологості ґрунту і повітря досягається зрошенням та вирощуванням огірка в кулісах. Своєчасне забезпечення рослин вологою сприяє одержанню високого врожаю плодів як у відкритому, так і в спорудах закритого ґрунту.
Вимоги до повітряно-газового середовища. Щоб одержати високий урожай плодів, потрібно підтримувати відповідний повітряно-газовий режим.
Надземна частина огірка особливо реагує на вміст вуглекислого газу (СO2) в повітрі, а коренева — на обмін повітря та збагачення його киснем. Найкращі умови для рослин створюються при наявності в повітрі вуглекислого газу в межах 0,3-0,6%, коли більш інтенсивно проходять процеси фотосинтезу, нагромадження рослинами органічної маси та підвищення врожаю. Для збагачення повітря на CO2 у спорудах закритого ґрунту, особливо в гідропонних, використовують вуглекислий газ із балонів, сухий лід та зброджують курячий послід у дерев’яних бочках.
Для покращання розвитку кореневої системи огірка необхідно протягом всієї вегетації підтримувати ґрунт у розпушеному стані. При ущільненні або перезволоженні в ґрунті слабо проходить обмін повітря, коренева система задихається. Це призводить до побуріння корінців та передчасного їх відмирання.
Вимоги до елементів живлення. Однією з головних умов нормального росту і розвитку рослин огірка та одержання високого врожаю його плодів є підтримання протягом усього вегетаційного періоду відповідного режиму живлення. За цей період рослини його виносять з ґрунту на 10 тонн товарної продукції 27,5 кг азоту, 14,6 — фосфору і 42,2 кг калію. При цьому слід також відзначити, що рослини огірка досить вимогливі до наявності в ґрунті легкодоступних форм мінеральних сполук.
Інтенсивність засвоєння поживних речовин огірком залежить від фази росту і розвитку. Сходи огірка особливо чутливі до підвищеної концентрації ґрунтового розчину у фазі 2-4 справжніх листків. Найбільше азоту і фосфору рослини виносять у молодому віці, а калію — в період формування врожаю та плодоношення. Тому внесення підвищених норм мінеральних добрив пригнічує ріст і розвиток рослин. У зв’язку з цим частину мінерального живлення вносять у підживлення.
Найбільш інтенсивно розвиваються рослини огірка при рН 6,5-7,0. З мінеральних добрив краще вносити під огірок ті, які у своєму складі не містять хлору. Рослини досить добре реагують на внесення органічних добрив. Це пояснюється тим, що при їх розкладі поряд із збагаченням ґрунту на органічну речовину і розпушування його ще й виділяється підвищена кількість вуглекислого газу.
Кращим ґрунтом для вирощування огірка є чорнозем легкосуглин-ковий або наносний у заплавах річок, багатий на органічну речовину, який добре прогрівається. Важкі та холодні ґрунти погано впливають на ріст і розвиток рослин. Фізіологічні процеси в них на таких ґрунтах проходять повільно, що затримує ріст та розвиток, внаслідок чого продуктивність рослин знижується. Піщані ґрунти також непридатні для вирощування огірка.
Особливості вирощування огірка у відкритому ґрунті
Ріст і розвиток огірка тісно повязаний із його біологією. Вирощують огірок у відкритому та закритому ґрунті. Період вегетації у відкритому ґрунті в середньому становить 100-130 діб.
Кращими попередниками для вирощування огірка є багаторічні трави, пасльонові, картопля, капуста, бобові, озима пшениця та чорний пар. Під зяблеву оранку вносять органічні добрива. Рано навесні до сівби проводять 2-3 культивації зябу з боронуванням і коткуванням з метою очищення верхнього шару фунту від насіння бурянів. Насіння огірка висівають у 2-3 строки, коли ґрунт прогріється до 10-12°С і мине загроза весняних приморозків. Насіння ранньостиглих сортів і гібридів висівають із шириною міжрядь 70-90 см, середньо- і пізньостиглих 90-140 см. У виробництві практикується і стрічковий спосіб вирощування за схемою 90+50 або 120+60 см. Глибина сівби 3-5 см. Норма висіву насіння 5-7 кг/га, а сівалками точного висіву 2-3 кг/га. При зявленні сходів розпушують міжряддя. У фазі 3-4 листків рослини проріджують на відстань 10-18 см. При цьому пошкоджені та хворі рослини видаляють. Оптимальна густота рослин після проріджування повинна становити 80- , 85 тис. шт./га короткоогудинних сортів і гібридів та 65-70 тис. шт./га довгоогудинних.
Горщечкову розсаду огірка висаджують у 20-25-денному віці, коли мине загроза весняних приморозків. Під плівкове покриття висаджувати її рекомендується на 10-15 днів раніше. У рядку рослини розміщають на відстані 18-22 см.
Подальший догляд за рослинами полягає у 2-4-разовому розпушуванні міжрядь, аж до початку утворення огудини. Кожне розпушування доцільно проводити через 7-9 днів після попереднього, краще після випадання дощу або поливу. У рядках буряни виполюють при їх появі. У разі потреби рослини огірка підживлюють аміачною селітрою (0,5-1,0 ц/га), гноївкою (3-4 т/га) або пташиним послідом (0,7-1,0 т/га), розведеними водою у співвідношенні 1:7-10 відповідно.
На початку цвітіння рослин доцільно вивозити на плантацію вулики з бджолосімями з розрахунку 1-2 бджолосімї на один гектар.
Протягом вегетації рослини огірка систематично поливають та ведуть боротьбу з шкідниками і хворобами. Залежно від погодних умов рослини в Лісостепу поливають 3-7, а в Степу 8-10 разів. Проти шкідників рослини обробляють інсектицидами, а проти хвороб фунгіцидами. Під час обробки рослин пестицидами звечора закривають вулики з бджолосімями на день обробки. Робітникам дозволяється виходити на оброблені площі не раніше, ніж через 5-10 діб, залежно від препарату та погодних умов.
Урожай плодів збирають вибірково. Перші 3-4 збори проводять через 2-3 доби, наступні – через одну добу після попереднього, залежно від інтенсивності наростання плодів. При збиранні зривають підряд товарні та нетоварні плоди (пошкоджені, хворі, перерослі), щоб не сповільнювалося квітування і не припинялося завязування нових. Товарні плоди сортують на три групи: до першої відносять пікулі (довжина 3-5 см, у діаметрі до 2,5 см), до другої – корнішони: 5,1-7,0 см завдовжки (перша фракція) і 7,1-9,0 см (друга фракція), до третьої – зеленець не довше 12 см, діаметром до 5 см.
Урожайність плодів огірка при належній технології становить 15-30 т/га.
Особливості вирощування огірка у закритому ґрунті
Огірок вирощують у засклених і плівкових теплицях та парниках. Для цього використовують бджолозапильні та партенокарпічні гібриди. Розсаду (горщечкову) вирощують у розсадному відділенні. Розмір горщечків 10×10 см. Для зимових теплиць розсаду вирощують із досвічуванням. Вік розсади 25-30 днів. У зимових теплицях розсаду висаджують з 20 грудня, у плівкових із обігрівом ґрунту і повітря — з 20-25 лютого, з повітряним обігрівом і в парниках — з 15 березня, а на сонячному обігріві — з 15-20 квітня. Догляд за рослинами полягає у підв’язуванні їх до шпалерного дроту, формуванні куща, підтримуванні площ у чистому від бур’янів стані, забезпеченні оптимальної температури повітря і ґрунту, вологи, газового середовища та боротьбі зі шкідниками та хворобами. За два дні до квітування бджолозапильних гібридів у теплицях або біля них встановлюють вулики з бджолосім’ями з розрахунку одна бджолосім’я на 800-1000 м².
До початку плодоношення бджолозапильних гібридів відносну вологість повітря підтримують у межах 80-90%, вологість ґрунту — 70-80% НВ, температуру повітря у сонячні дні на рівні 24-26°С, у хмарні — 22-24°С, вночі — 17-18°С, а ґрунту — 22-24°С. У період плодоношення відносна вологість повітря повинна становити 80-90%, температура повітря в сонячні дні — 26-28°С, у хмарні — 24-, вночі — 18-20°С, ґрунту — 22-24°С.
Для партенокарпічних гібридів відносна вологість повітря до плодоношення повинна становити 75-80%, ґрунту — 75-80% НВ, температура повітря в сонячну погоду — 22-24°С, в хмарну — 20-22°С, вночі — 17-18°С, ґрунту — 22-24°С, у період плодоношення відносна вологість повітря повинна підтримуватися на рівні 75-85%, ґрунту — 85-90% НВ, температура повітря в сонячні дні — 24-, в хмарні — 22-24°С, вночі — 18-20°С і ґрунту — 22-24°С.
Під час догляду за рослинами потрібно постійно контролювати процеси живлення рослин. На ріст і плодоношення рослин позитивно впливає позакореневе підживлення, яке рекомендовано проводити через кожні 15-20 днів.
Протягом періоду вегетації на рослинах систематично видаляють відмираючі листки та неплодоносні пагони. Рослини поливають підігрітою до 20-22°С водою невеликими нормами. При підвищенні температури повітря в спорудах вмикають вентиляцію, а в сонячні дні ще й забілюють скло крейдою. При оголенні кореневої системи на ґрунтовому субстраті рослини підсипають ґрунтосумішшю шаром 1-2 см.
Урожай плодів збирають через 2-3 дні. У зимових теплицях залежно від технології він становить 30-35 кг/м², у плівкових — 20-25 кг/м², залежно від строку вирощування та догляду за рослинами.
