Сечовина (сеча)

По кількості сечовини, яка виділяється із сечею, можна судити про надходження в організм білків, а також про швидкість і повноту їх переробки. В остаточному підсумку 90% сполук азоту, які складають білки, перетворюються в сечовину й виводяться із сечею.

Важливе значення має контроль рівня сечовини в сечі для хворих, що знаходяться у відділеннях реанімації на штучному харчуванні (наприклад через зонд). Знаючи, які процеси переважають у хворого – підвищене або знижене виділення сечовини із сечею, можна розрахувати необхідне хворому кількість живильних білкових препаратів.

Зменшення виділення сечовини із сечею в здорової людини спостерігається в період зростання, під час вагітності, при дієтах з низьким вмістом білка.

Знижена концентрація сечовини в сечі спостерігається при захворюваннях печінки, що супроводжуються зниженням утворення сечовини, порушеннях функції нирок, вживанні деяких гормонів (гормон росту, тестостерон, інсулін).

Підвищення вмісту сечовини в сечі може бути пов’язано із прийняттям в якості лікування гормонів 11-оксикортикостероїдів (наприклад гідрокортизон), дієтах з великим вмістом білків і т.д.

Сечовина (кров)

Кінцевим продуктом перетворення білків в організмі є сечовина. Вона є продуктом знешкодження аміаку, який постійно утворюється в організмі під час перетворень амінокислот та нуклеотидів. Крім того, деяка кількість аміаку утворюється в кішківнику бактеріями, звідки поступає в кров. Слід зазначити, що аміак – токсична сполука; навіть незначна його кількість може призвести до ураження нервової системи. Біосинтез сечовини є основним способом, яким організм людини знешкоджує і виводить аміак.

Процес обміну білків, від їхнього синтезу до розпаду, проходить у клітинах печінки, звідки сечовина, що утворюється, надходить в кров і далі фільтрується в нирках. У результаті фільтрації із сечею з організму виводиться близько 50-60 % сечовини, а її залишок переробляється спеціалізованими клітинами нирок (тубулярними клітинами). Частина сечовини поступає назад в організм за рахунок т.з. реабсорбції. Це явище робить визначення сечовини дещо менш інформативним, ніж креатиніну, який практично не підлягає реадсорбції.

Деяка кількість сечовини постійно перебуває в крові. Залежно від віку та статі її нормальний вміст дещо різний:

• діти до 14 років — 1,8-6,4 ммоль/л
• дорослі до 60 років — 2,5-8,3 ммоль/л
• дорослі старше 60 років — 2,9-7,5 ммоль/л

У жінок концентрація сечовини переважно дещо менша, ніж у чоловіків. Цілком природно, що у людей старшого віку концентрація сечовини може дещо збільшуватись, оскільки нирки втрачають здатність ефективно концентрувати сечу. Рівень сечовини може змінюватися при різних захворюваннях і станах, що впливають на обмінні процеси або на діяльність нирок.

Знижена концентрація сечовини в крові особливого діагностичного значення не має. Вона може виникати після введення глюкози, при зниженні темпів переробки білків, частому сечовипусканні, після гемодіалізу (наприклад, при отруєнні) і інших станах, наприклад при печіночній недостатності. Нормальним можна вважати зниження концентрації сечовини під час вагітності та при внутрішньовенному введенню великої кількості рідини. Крім того, дієти із малим вмістом білків також можуть спричинити зниження рівня сечовини в крові.

Більший інтерес для діагностики має підвищення рівня сечовини в крові (азотемія). Фахівці розрізняють три групи причин, що призводять до збільшення концентрації сечовини в крові: надниркову, ниркову і підниркову азотемії:

• Надниркова (продукційна) азотемія з’являється при підвищеному надходженні білка в організм (переважно це пов’язано з харчуванням) або при втраті води, тобто при зневоднюванні, характерному для тривалих блювоти або проносу. Таке підвищення вмісту сечовини швидко минає, її надлишок видаляється нирками.
• Ниркова азотемія. Тривале збільшення вмісту сечовини в сироватці крові вище 8,3 ммоль/л уважається проявом ниркової недостатності, пов’язаної з різними порушеннями в їхньому функціонуванні. Зауважимо, що при гострому гломерулонефриті підвищення рівня сечовини спостерігається рідко і на короткий проміжок часу, тоді як при хронічному гломерулонефриті рівень сечовини може коливатися, підвищуватись при загостренні процесу та знижуватись при його загасанні. При хронічних пієлонефритах концентрація сечовини залежить від важкості запального процесу в нирках. При розвитку гострої ниркової недостатності сечовина крові нерідко досягає дуже високих концентрацій – більш 130 ммоль/л. Важливе клінічне значення для хворих з гострою нирковою недостатністю має швидкість зростання рівня сечовини. При відсутності ускладнень це зростання становить 5-10 ммоль/л за добу, у випадку наявності інфекції чи важкої травми зростання становить 25 ммоль/л за добу.
• Підниркова азотемія виникає при затримці виділення сечі перешкодами в сечовивідних шляхах (камінь, пухлина і т.д.).