Стоїть шлунок: що робити і як собі допомогти

Практично кожна людина періодично скаржиться на порушення роботи шлунково-кишкового тракту. Статистика стверджує, що кожен четвертий відчуває дискомфорт від нозології – несваріння. Лікарям гастроентерологів, часто доводиться чути скарги пацієнтів, що немає відрижки, шлунок варто. Що робити в такій ситуації?

• Головні причини розладу шлунка
• Зміна клімату – причина несварення шлунка
• Причина розладу – бактерії
• Несварення шлунка – результат хронічного гастриту
• Уразливі хвороби ЖКТ
• Симптоматика несварення
• Профілактичні заходи при несваренні
• Допомога народним засобам
• Що робити, якщо незварення у дитини

Лікарі диференціюють кілька факторів, що спричинили несваріння. До них належать:

• морфологічні;
• функціональні;
• біологічні;
• бактеріологічні фактори.

Головні причини розладу шлунка

Найпоширенішими проблемами, що призводять до розладу роботи травної системи, є:

• стресові ситуації;
• відсутність будь-якого режиму в прийомі їжі;
• використання незбалансованої дієти;
• зловживання спиртними напоями;
• постійне куріння;
• вживання надто гострої, смаженої та жирної їжі.

Дослідження показують, що часте вживання екзотичних фруктів, не характерних для наших регіонів, також здатне спровокувати несваріння.

Зміна клімату – причина несварення шлунка

Мало хто знає, що кардинальна зміна кліматичних умов виступає провокуючим фактором у розвитку змін роботи травлення. Часто це відбувається під час відпусток, коли люди вирушають у поїздки, тим самим різко змінюючи звичний клімат. Після прийому їжі виникає відчуття, що їжа стоїть у шлунку. Що робити в такій ситуації, сказати складно. Потрібно точно знати причину нездужання, адже якщо справа не в зміні кліматичного поясу, то можливо проблема більш серйозна, і вимагає невідкладної лікарської допомоги. Лікар напевно визначить зміну слизовий тканин, які і викликають патогенний розлад.

Причина розладу – бактерії

Особливе місце в гастроентерології фахівці відводять негативному впливу на травний тракт бактерії хелікобактер пілорі, колонії яких здатні викликати відчуття, ніби стоїть шлунок. Що робити при цьому, лікарі з’ясували ще в 1983 році, коли мікроорганізм був відкритий вперше. За це наукове дослідження вченим з Австралії була присуджена Нобелівська премія, адже даний мікроорганізм відіграє не останню роль у розвитку виразки. Спочатку вчені приписували бактерії основну роль у розвитку цього захворювання, проте практика показала, що на її паразитування впливають багато факторів. Тільки 40% пацієнтів зі скаргами на те, що стоїть шлунок, (що робити, ми обов’язково з’ясуємо), були схильні до інфікування бактерією.

Лише при надлишку кислотності мікроорганізм підвищував ступінь ризику розвитку виразкової хвороби. Хелікобактер пілорі виробляє особливі ферменти, що знищують кислотність шлунка, саме ця якість дозволяє їй виживати.

Несварення шлунка – результат хронічного гастриту

Часто наявність у пацієнта хронічної форми гастриту виступає причиною того, що «вартий шлунок». Що робити в ситуації, коли будь-яка їжа викликає в період загострення хвороби ізжогу і підташнування? Самолікування в цьому випадку небезпечне, воно може спричинити ще більші проблеми і спровокувати загострення захворювання. Будь-який прийом медикаментів повинен бути узгоджений з лікуючим лікарем.

Уразливі хвороби ЖКТ

Виразка дванадцятипалої кишки також здатна призвести до неприємних больових відчуттів в області живота. Вона вважається найсерйознішим порушенням роботи перистальтики. Пробідна форма захворювання здатна викликати не тільки несваріння, а й призвести до смерті хворого. Без консультації фахівця не рекомендується вживання будь-яких препаратів.

Симптоматика несварення

Симптоматика несварення, як правило, є початковою сходинкою більш серйозних патологічних змін у роботі травлення. Всі пацієнти відчувають при цьому одні і ті ж симптоми: «» стоїть шлунок «» і нудота. Що робити при гастроезофагеальному захворюванні, а саме так класифікують його лікарі, з’ясується при додаткових обстеженнях пацієнта, які йому призначать. У хворого відбуваються певні зміни в роботі ЖКТ. Виникає довільне потрапляння вмісту шлунка в канал стравоходу. Внаслідок цього процесу соляна кислота, опинившись на стравохідній слизовій оболонці, перешкоджає проходженню їжі, звужуючи кардіальний сфінктер. Такий стан лікарі класифікують, як гастроезофагеальний рефлюкс, симптоми якого виражаються в:

• постійних приступах зжоги;
• тяжкості в області шлунка;
• больових відчуттях під час прийому їжі;
• відрижці.

Саме за наявності таких симптомів лікарі діагностують несваріння. Слід зазначити, що у маленьких пацієнтів ферментні розлади спостерігаються значно рідше, ніж у дорослих. Це пов’язано з підвищеною іннервацією у дітей.

Профілактичні заходи при несваренні

Вживана нами їжа визначає концентрацію шлункової секреції і хімічні складові, що входять до її складу. Згадайте досліди Павлова з собаками, саме його дослідження довели залежність концентрації шлункового соку від того, що ми збираємося з’їсти. Важливим є і те, як ми будемо їсти, адже не дарма існують певні правила вживання їжі.

1. Дотримуйтеся правильного раціону харчування, не передайте.
2. Уникайте неадекватних фізичних навантажень, вони здатні викликати несваріння.
3. Позбудьтеся звички перед ноутбуком і телевізором.
4. Намагайтеся не наїдатися перед сном, адже шлунку теж потрібен відпочинок.
5. Щоб не страждати диспепсією (несваренням), поменше нервуйте, уникайте стресових ситуацій.
6. Не слід пити воду відразу після прийому їжі. Це посилює процеси бродіння в шлунку.
7. Не запивайте обід або вечерю солодким чаєм. Напій спровокує тяжкість шлунка.
8. Тренуйте мускулатуру живота присіданнями і нахилами.
9. Протягом дня їжте маленькими порціями 5-6 разів на день. Використовуйте неглибокі столові прилади. Краще з’їсти невелику порцію, ніж намагатися доїсти весь вміст тарілки.
10. У разі частого дискомфортного стану і відчуття тяжкості допускається прим таблеток “” Мезим “”, “Фестал” “. Але зловживати ними не слід.

Допомога народним засобам

Багато людей задаються питанням про те, як полегшити стан, коли варто шлунок, що робити? Народні кошти не раз приходили на допомогу. Для зняття неприємних відчуттів можна провести такі маніпуляції:

• самомасаж;
• покласти на область шлунка грілку з теплою водою;
• виконати кілька нахилів і присідань.

Часто симптоми несваріння наздоганяють у найбільш невідповідну годину, особливо в нічний час, коли, відмовляючись працювати, варто шлунок. Що робити в домашніх умовах, якщо проблема не терпить відкладання?

Добре впорається з неприємними симптомами настій ромашки. Володіючи антисептичними і бактеріальними якостями, цей народний засіб нормалізує роботу кишечника, за умови, що хворий вживав його 3 рази на добу.

У домашніх умовах можна заварити настій, в який покласти по одній ложці листя смородини, крижовника і чорниці. Готовий напій приймати тричі на день, за 15 хвилин до вживання їжі.

Сильний шлунковий біль і відрижку добре знімають 200 мл картопляного соку з додаванням ложки меду.

У профілактичних цілях допускається легке голодування і вживання трав’яних чаїв, якщо стоїть шлунок.

Що робити, якщо незварення у дитини

Якщо на тяжкість у животі скаржиться дитина, простежте, які саме продукти викликають цей стан і виключіть їх з раціону малюка. Не привчайте дитину відразу після їжі їсти солодке і фрукти. Буде куди корисніше запропонувати йому пожувати кілька зернят тміна, це допоможе позбутися від несваріння. І, звичайно, проконсультуйтеся з лікарем, описавши симптоми, що виникають у дитини.

Пам’ятайте, що несваріння здатне перерости в хронічну форму диспепсії.

Шлунок

Шлунок (gаster) є порожнистим органом, резервуаром для їжі, де вона перемішується і розщеплюється під впливом шлункового соку, що містить пепсин, хімозин, ліпазу, соляну кислоту, слиз. Потім перероблена їжа проштовхується у дванадцятипалу кишку. Окрім хімічної обробки їжі, шлунок виконує ендокринну функцію – секрецію біологічно активних речовин (гістаміну, гастрину, серотоніну, ентероглюкагону та інших, які забезпечують регуляцію секреції шлункових залоз, моторики шлунка та кишки) і функцію всмоктування хімічних речовин: моносахаридів, спиртових розчинів, води, солей. У слизовій оболонці шлунка утворюється антианемічний фактор, який сприяє засвоєнню вітаміну В що надходить з їжею.

Шлунок виконує й екскреторну функцію: через слизову оболонку в просвіт травного каналу виділяється сечовина, аміак, алкоголь тощо.

Форма шлунка живої людини, що нагадує грушу чи реторту, постійно змінюється в залежності від наповнення його їжею, положення тіла тощо. У шлунку виділяють чотири частини. Вхідна частина шлунка, розміщена біля стравоходу, називається кардією, або кардіальною частиною (cardia; s. Pars cardiaca). Ця частина має кардіальний отвір (оstium cardiаcum), через який стравохід сполучається зі шлунком. Така назва походить від латинської назви серця, яке розташоване над шлунком вище діафрагми. Ліворуч від цієї частини шлунок розширюється, утворюючи дно шлунка (fundus gastricus), яке ще називають склепінням шлунка (fornix gastricus), воно прилягає вгорі до діафрагми. Дно шлунка переходить вправо і донизу в тіло шлунка (corpus gastricum), що є найбільшою його частиною. Звужена права частина шлунка називається воротарною частиною (pаrs pylоrica). В ній виділяють початкову широку частину – воротарну печеру (аntrum pylоricum), яка звужується і переходить у воротарний канал (canаlis pylоricus). Цей канал закінчується воротарем (pylorus), у якому є воротарний отвір (ostium pylоricum), через який шлунок сполучається з дванадцятипалою кишкою. Цій межі ззовні відповідає колова борозна. Воротар складається переважно з колових пучків гладких міоцитів, що утворюють воротарний м’яз-замикач (m. sphincter pyloricus). Цей м’яз регулює надходження травної маси у дванадцятипалу кишку. Лівий (нижній) опуклий край шлунка формує велику кривину (curvatura major), а правий (верхній) край – малу кривину (curvatura minor), що проходить праворуч від кінця стравоходу. На малій кривині на межі між тілом і воротарною частиною шлунка є добре помітна кутова вирізка (incisura angularis).

Шлунок має дві стінки: передню стінку (paries anterior), що обернена вперед, дещо вверх і вправо, та задню стінку (paries posterior), що обернена назад, вниз і вліво. Обидві стінки переходять одна в другу у ділянках великої і малої кривин.

Топографія шлунка та інших органів черевної порожнини добре виявляється на магнітно-резонансних зображеннях.

Довжина порожнього шлунка дорівнює приблизно 18–20 см, відстань між великою і малою кривинами становить 7–8 см. Помірно наповнений шлунок має довжину 24–26 см, найбільша відстань між великою і малою кривинами складає 10–12 см, а між передньою і задньою стінками – 8–9 см. Місткість шлунка дорослої людини коливається залежно від кількості спожитої їжі і рідини від 1,5 до 4 л. На передню черевну стінку шлунок проектується в лівому підребер’ї (три четвертини) і надчеревній ділянці (одна четвертина). Кардіальний отвір розташований ліворуч від тіла шлунка на рівні X–XI грудних хребців.

Воротарний отвір розташований на рівні XII грудного – I поперекового хребців з правого краю хребтового стовпа. Кардіальна частина, дно і тіло шлунка прилягають до діафрагми, а мала кривина – до нутрощевої поверхні лівої частки печінки. Безпосередньо до передньої черевної стінки дотикається невелика ділянка тіла шлунка трикутної форми. Розташована за шлунком чепцева сумка відокремлює його від органів, розміщених заочеревинно. Задня поверхня шлунка в ділянці великої кривини прилягає до поперечної ободової кишки та її брижі, дно шлунка – до селезінки. За тілом шлунка заочеревинно розташований верхній кінець лівої нирки і надниркова залоза, а також підшлункова залоза.

Стінка шлунка складається з чотирьох шарів: слизової оболонки, підслизового прошарку, м’язової оболонки і серозної оболонки з підсерозним прошарком.

Слизова оболонка (tunica mucosa) має товщину від 0,5 до 2,5 мм і вистелена одношаровим призматичним залозистим епітелієм. Слизова оболонка збирається в шлункові складки (plicae gastricae). Вздовж малої кривини від кардіального отвору до воротаря слизова оболонка утворює 4–5 поздовжніх складок. У ділянках дна і тіла шлунка є численні поперечні, косі і поздовжні складки.

Шлункові складки добре помітні у живої людини при ендоскопічному дослідженні порожнього шлунка і розправляються при його наповненні. В ділянці воротарного отвору слизова оболонка утворює колову складку – заслінку воротаря (valvula pylorica), яка при скороченні воротарного м’яза-замикача щільно відокремлює порожнину шлунка від дванадцятипалої кишки. На поверхні слизової оболонки видно численні шлункові поля (areae gastricae) полігональної форми розміром 1–6 мм, відмежовані борозенками. На полях є багато заглибин – шлункових ямочок (foveolae gastricae), у кожну з яких відкривається декілька шлункових залоз. Ямочки оточені ворсинчастими складками (plicae villosae).

Епітеліоцити, плазмолема апікальної поверхні яких утворює мікроворсинки, синтезують слизовий секрет і продукують бікарбонат, що нейтралізує соляну кислоту шлункового соку. Звідси на поверхні слизової оболонки шлунка утворюється захисний слизово-бікарбонатний барєр.

Окрім того, в слизовій оболонці містяться численні скупчення лімфоїдної тканини у вигляді лімфоїдних вузликів, що виконоють імунологічну функцію.

У власній пластинці слизової оболонки, яка побудована з пухкої сполучної тканини, залягають шлункові залози (glandulaе gastricae). Є три види шлункових залоз: власні, кардіальні і пілоричні.

Власні залози шлунка за будовою є простими трубчастими нерозгалуженими залозами, вони роз- міщені у ділянках дна і тіла шлунка. Кожна залоза має секреторний відділ, у якому виділяють дно, тіло та вивідну протоку з перешийком і шийкою. Залоза побудована з п’яти типів клітин: головних екзокриноцитів, парієтальних екзокриноцитів, ший- кових та додаткових мукоцитів і ендокриноцитів. У шлунку людини є приблизно 35 млн власних залоз, довжина кожної з них становить приблизно 0,65 мм, а діаметр – 30–50 мкм.

Головні екзокриноцити, розміщені у дні і тілі залози, виробляють пепсиноген і хімозин. Пепсиноген у по- рожнині шлунка перетворюється в активний фермент пепсин, який розщеплює білки до поліпептидів. Фермент хімозин (який виробляється переважно у дітей) розщеплює білки молока.

Парієтальні екзокриноцити розміщені поодиноко між головними екзокриноцитами в ділянці дна і тіла власних залоз. Ці клітини виділяють іони водню та хлору, з яких у просвіті шлунка утворюється соляна кислота. Окрім того, парієтальні клітини продукують внутрішній антианемічний фактор, який з’єднується в шлунку слизової оболонки шлунка утворюється захисний з вітаміном В, що потім всмоктується в тонкій кишці. слизово-бікарбонатний бар’єр. Окрім того, в слизовій оболонці містяться численні скупчення лімфоїдної тканини у вигляді лімфоїдних вузликів, що виконують імунологічну функцію.

У власній пластинці слизової оболонки, яка побудована з пухкої сполучної тканини, залягають шлункові залози (glandulaе gastricae). Є три види шлункових залоз: власні, кардіальні і пілоричні.

Власні залози шлунка за будовою є простими трубчастими нерозгалуженими залозами, вони розміщені у ділянках дна і тіла шлунка. Кожна залоза має секреторний відділ, у якому виділяють дно, тіло та вивідну протоку з перешийком і шийкою. Залоза побудована з п’яти типів клітин : головних екзокриноцитів, парієтальних екзокриноцитів, шийкових та додаткових мукоцитів і ендокриноцитів. У шлунку людини є приблизно 35 млн власних залоз, довжина кожної з них становить приблизно 0,65 мм, а діаметр – 30–50 мкм.

Головні екзокриноцити, розміщені у дні і тілі залози, виробляють пепсиноген і хімозин. Пепсиноген у порожнині шлунка перетворюється в активний фермент пепсин, який розщеплює білки до поліпептидів. Фермент хімозин (який виробляється переважно у дітей) розщеплює білки молока.

Шийкові мукоцити утворюють вивідні протоки власних залоз і виділяють слиз. Серед шийкових мукоцитів виділяють малодиференційовані клітини, які є джерелом фізіологічної регенерації залозистого епітелію.

Додаткові мукоцити розташовані поодиноко у власних залозах. За будовою і функцією вони подібні до шийкових мукоцитів.

Ендокриноцити розташовані поодиноко між головними екзокриноцитами у ділянці дна і тіла залоз. Вони продукують глюкагоноподібні речовини, соматостатин, вазоактивний кишковий поліпептид, 5-гідрокситриптамін та інші речовини.

Кардіальні залози шлунка за будовою є простими трубчастими дуже розгалуженими залозами, що розташовані в кардіальній частині шлунка. Вони складаються переважно з призматичних клітин – мукоцитів, що подібні за структурою до мукоцитів власних залоз шлунка, але крім слизу вони виробляють ще ферменти – дипептидази. Головних та парієтальних екзокриноцитів дуже мало. У ділянці перешийка і шийки є одинокі малодиференційовані клітини, які є джерелом регенерації епітеліоцитів шлунка.

Пілоричні залози шлунка за будовою є простими трубчастими дуже розгалуженими залозами (подібні до кардіальних залоз) і розташовані у воротарній частині шлунка, переважно в ділянці воротаря. Ці залози численні, приблизно 3,5 млн. Вони побудовані з мукоцитів, що виробляють слиз та ферменти – дипептидази, головні та парієтальні клітини відсутні, однак є багато ендокриноцитів, а також є поодинокі малодиференційовані клітини.

М’язова пластинка слизової оболонки (lamina muscularis mucosae) добре виражена, утворена з гладких міоцитів, що розташовані трьома шарами: зовнішнім і внутрішнім коловим та середнім поздовжнім. Скорочення гладких міоцитів сприяє утворенню шлункових складок слизової оболонки і виведенню секрету з шлункових залоз.

Підслизовий прошарок (tela submucosa) стінки шлунка добре виражений і утворений з пухкої сполучної тканини, у якій багато еластичних волокон. У підслизовій основі артеріальні, венозні і лімфатичні судини утворюють густу сітку. Тут розміщені зовнішнє (Шабадаша) і внутрішнє (Мейснера) підслизові нервові сплетення. Завдяки підслизовому прошарку слизова оболонка зібрана в численні шлункові складки.

М’язова оболонка (tunica muscularis) утворена з трьох шарів гладких міоцитів: зовнішнього – поздовжнього шару (stratum longitudinale), середнього – колового шару (stratum circulare), внутрішнього – косих волокон (fibrae obliquae).

Перші два шари є продовженням однойменних шарів м’язової оболонки стравоходу. Поздовжні пучки м’язів розташовані переважно поблизу малої і великої кривини шлунка. Коловий шар найбільш розвинений у ділянці воротаря, з якого формується воротарний м’яз-замикач (m. sphincter pyloricus), що має товщину 3–5 мм. При скороченні цього м’яза закривається вихід зі шлунка. Косі волокна є тільки в шлунку. Вони проходять через кардіальну частину ліворуч від кардіального отвору і спускаються вниз і вправо в товщі передньої і задньої стінок шлунка в напрямку до великої кривини. Між м’язовими шарами розміщене м’язове нервове сплетення (Ауербаха).

Діяльність м’язів шлунка у живої людини зумовлює його моторику, підтримує тонус, майже стабільний тиск у просвіті шлунка, здійснює перемішування і забезпечує процеси виділення. Перемішування в шлунку відбувається завдяки перистальтиці, тобто хвилеподібним рухам стінки шлунка, що починаються у верхній частині в ділянці кардії, поширюючись зі швидкістю 10–40 см/с у напрямку до воротаря з інтервалом між скороченнями приблизно 20 с. Шлункові залози виробляють 2–3 л шлункового соку за добу. В результаті перемішування харчових мас зі шлунковим соком утворюється хімус – рідка кашка, що виводиться зі шлунка окремими порціями у дванадцятипалу кишку. Швидше зі шлунка виводяться вуглеводи, трохи повільніше – білки, довше “переварюються” жири – приблизно чотири години. Рідка і добре перероблена їжа евакуюється швидше, ніж щільна і погано пережована. Моторика шлунка регулюється описаними вище гормонами шлунково-кишкового тракту APUD-системи і відповідними нервовими волокнами автономної частини периферійної нервової системи. Розтягання стінки шлунка викликає подразнення рецепторів, і чутлива інформація передається у відповідні центри.

Шлунок іззовні покритий серозною оболонкою (tunica serosa), тобто очеревиною (peritoneum). Очеревина побудова з пухкої сполучної тканини, що вкрита ззовні одним шаром плоских клітин – мезотелієм. Лише вузькі смужки стінки шлунка, що розташовані на малій і великій кривинах, не вкриті очеревиною. Тут до шлунка підходять кровоносні судини і нерви. Серозна оболонка відділена від м’язової оболонки тонким підсерозним прошарком (tela subserosa), що складається з пухкої сполучної тканини.

Кровопостачання шлунка

Шлунок кровопостачають артерії, що відходять від черевного стовбура. До малої кривини шлунка підходять ліва шлункова артерія (із черевного стовбура) і права шлункова артерія (гілка власної печінкової артерії). До великої кривини шлунка прямують права шлунково-чепцева артерія (гілка шлунково-дванадцятипалокишкової артерії) і ліва шлунково-чепцева артерія (гілка селезінкової артерії). Від цієї артерії до дна шлунка йдуть короткі шлункові гілки. Шлункові і шлунково-чепцеві артерії анастомозують між собою в ділянках малої і великої кривини й утворюють навколо шлунка артеріальне кільце, від якого до стінок шлунка відходять численні гілки. Венозна кров відтікає від стінок шлунка по однойменних венах, що супроводжують артерії і впадають у систему ворітної печінкової вени.

Лімфатичні судини від малої кривини шлунка направляються до правих і лівих шлункових лімфатичних вузлів. Від верхніх відділів шлунка з боку малої кривини і від кардіальної частини лімфатичні судини йдуть до лімфатичних вузлів лімфатичного кільця вхідного отвору шлунка, від великої кривини і нижніх відділів шлунка – до правих і лівих шлунково-чепцевих вузлів, а від воротарної частини шлунка – до воротарних лімфатичних вузлів (надворотарні, підворотарні, заворотарні). Виносні лімфатичні судини від цих вузлів впадають у черевні лімфатичні вузли, а від них лімфа відтікає в поперекові лімфатичні вузли, а також безпосередньо в поперекові стовбури і грудну протоку.

Іннервація шлунка

У підслизовому прошарку стінки шлунка розташовані внутрішнє (Мейснера) і зовнішнє (Шабадаша) підслизові нервові сплетення, а між шарами м’язової оболонки – м’язове нервове сплетення (Ауербаха). Утворюють ці сплетення чутливі і парасимпатичні волокна блукаючих нервів (Х пара черепних нервів), а також симпатичні післявузлові нервові волокна, що супроводжують артерії шлунка. Передній стовбур (лівий блукаючий нерв) розгалужується в передній стінці шлунка, а задній блукаючий стовбур (правий блукаючий нерв) – у задній стінці шлунка. У нервових сплетеннях шлунка розміщені автономні внутрішньоорганні (інтрамуральні) парасимпатичні вузли. По чутливих волокнах блукаючих нервів (Х пара черепних нервів) передається чутлива інформація від шлунка. По парасимпатичних післявузлових волокнах блукаючих нервів передається команда на посилення перистальтики шлунка та розслаблення воротарного м’яза-замикача, а також на виділення секрету шлунковими залозами. По симпатичних післявузлових волокнах передається протилежна команда, а також команда на звуження кровоносних судин та інформація про відчуття болю. Окрім того, процеси синтезу і секреції компонентів шлункового соку, кровопостачання та моторику шлунка регулюють біологічно активні речовини, які виробляються ендокриноцитами шлунка (APUD-система травного тракту).

Вікові особливості шлунка

У немовлят шлунок веретеноподібної форми. У дітей дно шлунка ще не сформоване. Шлунок у процесі постнатального розвитку росте дуже швидко. Маса внутрішніх органів збільшується до періоду статевозрілого віку приблизно в 12 разів, тіла в цілому – у 20 разів і більше, а шлунок – у 24 рази. Площа слизової оболонки шлунка у немовлят становить 40–50 см2. Темпи росту слизової оболонки шлунка у дітей прискорені. У чотиримісячних дітей площа слизової оболонки становить 138 см2, у трирічних – майже в 6 разів більша, у п’ятнадцятирічних – у 12,5 раза. У дорослої людини площа слизової оболонки досягає 750 см2. Об’єм порожнини шлунка немовлят складає 30–35 см3, а вже через 2 тижні – 90 см3, у трирічних дітей він дорівнює 576–680 см3, у дорослої людини складає 1200–1600 см3, тобто майже в 50 разів перевершує об’єм шлунка новонародженого. У немовлят шлункових ямок відносно мало, приблизно 200 000, у дорослої людини їх понад 4 млн. Шлункові залози у немовлят ще остаточно не сформовані. Їх щільністьТ становить 120–123 на 1 мм2 поверхні слизової оболонки, у дорослих людей – 260–270 на 1 мм2. Кількість шлункових залоз у дітей з віком швидко збільшується. У двомісячних дітей їх налічується приблизно 1,8 млн, дворічних – 8 млн, шестирічних – 10 млн, 15-річних – 18 млн, а в дорослої людини є приблизно 35 млн. шлункових залоз. У немовлят кардія, дно і частина тіла шлунка розміщені в лівому підребер’ї і прикриті лівою часткою печінки. Велика кривина шлунка прилягає до поперечної ободової кишки. Поступово з відносним зменшенням лівої частки печінки шлунок наближається до передньої черевної стінки і зміщується в надчеревну ділянку. Кардіальний отвір шлунка у немовлят розташований на рівні VIII–IX, а воротарний отвір – на рівні XI–XII грудних хребців. У процесі росту і розвитку дитини шлунок опускається, у семирічному віці його кардіальний отвір проектується вже на рівні між XI і XII грудними хребцями, а воротарний отвір – між XII грудним і I поперековим хребцями при вертикальному положенні тіла. У старечому віці шлунок ще більше опускається.

М’язова оболонка шлунка немовляти має всі три шари, але поздовжній шар і косі волокна цієї оболонки менше розвинені. М’язова оболонка досягає максимальної товщини у людей віком 15–20 років.