Кукурудза на зерно норма висіву кг га

Культура Кукурудза на зерно (особливості вирощування та зберігання)

Кукурудза одна з найцінніших кормових культур. За врожайністю зерна вона перевищує всі зернові культури. Зерно використовується на продовольчі цілі (20%), технічні (15-20%) і на фуражні (60-65%). За вмістом кормових одиниць зерно кукурудзи переважає овес, ячмінь, жито. Кілограм його містить 1,34 кормової одиниці, 78 г перетравного протеїну. Протеїн представлений неповноцінним зеїном і глютеліном, тому згодовувати зерно слід у суміші з високопротеїновими кормами. У зерні кукурудзи 65-70% вуглеводів, 9-12% білка, 4—8% рослинної олії (у зародку до 40%) і лише близько 2% клітковини. Містяться вітаміни А, Вр В2, В6, Е, С, незамінні амінокислоти, мінеральні солі і мікроелементи. Вміст білка невисокий, він дефіцитний за деякими незамінними амінокислотами, особливо за вмістом лізину і триптофану.

Кукурудза – одна з найбільш поширених зернових культур. Із загальної світового виробництва зерна кукурудзи близько 65% йде на корм худобі. Зерно використовують в цілому, роздробленому або розмолотому вигляді в якості основного незамінного компонента концентрованого корму, придатного для годування всіх сільськогосподарських тварин, особливо свиней і птиці. Воно характеризується високими кормовими якостями, так як має майже всі необхідні поживні речовини в легкозасвоюваній формі.

Зерно кукурудзи використовується на продовольчі цілі. З нього виготовляють понад 150 харчових і технічних продуктів: борошно, крупу, пластівці, крохмаль, сироп, глюкозу, спирт. Із 100 кг зерна одержують 37-40 л спирту, що на 3-5 л більше, ніж із зерна інших культур. Із зародків зерна добувають цінну харчову олію, яка має лікувальні властивості (зменшує вміст холестерину в крові і запобігає захворюванню на атеросклероз). Із стрижнів качанів виготовляють фурфурол, лігнін, ксилозу, одержують целюлозу і папір. З 1 ц зерна можна одержати 56 кг крохмалю (або 60 кг фруктози чи 38 л спирту), 22,4 кг корму з вмістом протеїну 21%, 5,2 кг глютенового борошна і 2,7 кг кукурудзяної олії. Кукурудза, як просапна культура має важливе агротехнічне значення

Найвищі врожаї кукурудзи в Степу після озимої пшениці, попередниками якої були чорний пар або багаторічні трави. У північно-західних степових районах, де більш сприятливі умови зволоження, пшениця забезпечує високий урожай після другої озимини в ланці з багаторічними травами, а також після цукрових буряків і гороху. На родючих ґрунтах при достатньому удобренні і високій культурі землеробства кукурудзу можна вирощувати повторно протягом 3 – 4 років, що застосовується у господарствах з високорозвиненим тваринництвом. У південному Степу не слід сіяти кукурудзу після культур, які сильно висушують ґрунт (суданська трава, соняшник, цукрові буряки). Кращими попередниками кукурудзи в Лісостепу і на Поліссі є озима пшениця, зернобобові культури, картопля, а в районах достатнього зволоження — цукрові буряки.

Кукурудза добрий попередник для зернобобових, ярих зернових культур; гірший для озимих зернових, оскільки після неї важче якісно підготувати ґрунт до сівби. При дотриманні вимог агротехніки вона залишає поле чистим від бур’янів з розпушеним ґрунтом. Повертається значна частина органіки у вигляді коренів і стеблових решток. Важливим елементом біологізації рослинництва є заорювання листостеблової маси при збиранні і вивезенні з поля лише зерна кукурудзи. На кожну тонну приораної кукурудзи в ґрунт повертається N16-17P47K30-37Mg4. Приорювання 7 т листостеблової маси рівноцінно за надходженням елементів живлення внесенню 20-25 т гною.

За інтенсивної технології вирощування під кукурудзу використовують органічні й мінеральні добрива. Гній або торфогнойові компости вносять зазвичай під зяблеву оранку. Норму гною розраховують за вмістом у ньому азоту (5 кг в 1 т). У середньому вона становить 30 – 40 т/га. Така норма азоту у складі гною забезпечує найбільшу віддачу добрив і не забруднює навколишнє середовище. Для вирощування кукурудзи після неудобрених попередників на дерново-підзолистих, сірих лісових ґрунтах Полісся і північнозахідних районів Лісостепу необхідні норми підстилкового гною не менше 40 – 50 т/га, на чорноземах Лісостепу 30 – 40 т/га, на чорноземах звичайних, каштанових ґрунтах півдня 25 – 30 т/га. Рідкий гній вносять з розрахунку 80 – 100 т/га і негайно заробляють у ґрунт. З органічних добрив використовують також різні компости, а на Поліссі приорюють зелену масу післяукісного люпину, яку за ефективністю можна прирівняти до внесення 20 – 30 т/га гною. Повні мінеральні добрива під заплановану врожайність вносять: у степових і лісостепових районах недостатнього і нестійкого зволоження під зяблевий обробіток або навесні локальним способом на глибину 10 – 12 см перед внесенням базового гербіциду. При розкиданні добрив їх заробляють у ґрунт одночасно із базовим гербіцидом. На Поліссі і в західних районах Лісостепу на достатньо зволожених ґрунтах легкого механічного складу восени вносять фосфорнокалійні добрива, а навесні — азотні. У рядки дають фосфорні добрива (Р10–15), а на Поліссі — складні гранульовані (нітрофоски, нітроамофоски) також у нормі за фосфором 10 – 15 кг/га. Рідкі азотні добрива (аміачну воду) можна вносити разом з базовими гербіцидами. Кукурудзу за інтенсивної технології вирощування здебільшого не підживлюють. Проте в разі потреби вносять азотні добрива у фазі 5 – 6 листків, а на Поліссі — повне мінеральне добриво з розрахунку N30Р30К30. Орієнтовні норми мінеральних добрив для одержання врожаю зерна 50 – 80 ц/га на фоні гною становлять: на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся — N40Р100К120, дерново-підзолистих ґрунтах Закарпаття — N120Р120К120, чорноземах глибоких правобережного Лісостепу — N90Р80К80, чорноземах глибоких опідзолених, сірих лісових ґрунтах правобережного Лісостепу — N90Р90К90, чорноземах опідзолених, сірих лісових ґрунтах лівобережного Лісостепу — N70Р70К70, чорноземах звичайних Степу — N60Р60К60, на чорноземах південних — N60Р60К30. Під кукурудзу вносять також мікродобрива як безпосередньо у ґрунт — при зрошенні разом з поливною водою в поєднанні з гербіцидами (гербигація), так і при передпосівній обробці насіння або одночасно з позакореневим підживленням рослин. В останні роки практикують внесення у ґрунт так званих комплексонів (спеціальних кислот), за допомогою яких мікроелементи перетворюються на біологічно активні форми, та комплексонатів — сполук комплексонів з мікроелементами. Ці сполуки вносять у ґрунт у суміші з мінеральними добривами, застосовують для передпосівної обробки насіння, а також позакореневого підживлення рослин. Серед мікродобрив під кукурудзу використовують: бормагнієві (30 – 35 кг/га), сульфат цинку (0,8 – 1 кг на 1 т насіння), сульфат марганцю (0,7 – 0,9 кг/т), марганізований суперфосфат (2 – 3 ц/га) у ґрунт до сівби або під час сівби (0,5 – 1,5 ц/га) в рядки; молібденізований суперфосфат (2 – 3 ц/га) у ґрунт до сівби або (40 – 50 кг/га) під час сівби в рядки, піритний недогарок (3 – 5 ц/га) під основний обробіток ґрунту (із внесенням у сівозміні не більше одного разу за 4 – 5 років).

Кукурудза, розвиваючи велику кореневу систему, 70 % якої розміщується в орному шарі, дуже реагує на глибину оранки. У зв’язку з цим основний обробіток ґрунту включає глибоку зяблеву оранку з попереднім лущенням або без нього, якщо кукурудзу розміщують після картоплі чи цукрових буряків. На чистих полях обмежуються одним лущенням на 6 – 8 см, на забур’янених кореневищними бур’янами проводять дворазове лущення важкими дисковими боронами БДТ-3, БДТ-7 або лущильниками ЛДГ-10, ЛДГ-15 на глибину 10 – 12 см. На полях, забур’янених багаторічними коренепаростковими бур’янами, перший раз лущать поле дисковими лущильниками на 6 – 8 см, а другий — лемішними ППЛ-10-25 при з’явленні розеток бур’янів на глибину 12 – 14 см. Якщо проростання бур’янів продовжується, їх знищують плоскорізним обробітком. На чорноземах звичайних і південних оранку проводять плугами з передплужниками ПЛН-5-35, ПЛН-6-35 на глибину 27 – 30 см; на чорноземах змитих малогумусних, каштанових ґрунтах 25 – 27 см; на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся на 20 – 22 см з поглибленням орного шару до 35 – 40 см (краще двоярусними плугами ПНЯ-4-40 із знятими полицями на нижніх корпусах). Для повного знищення осоту перед лемішним лущенням площу, засмічену бур’янами у фазі розеток, обприскують розчином гербіциду — амінної солі 2,4Д у дозі 4,0 – 6,0 кг/га за препаратом (у 200 – 300 л води). Проти багаторічних злакових вегетуючих бур’янів вносять Раундап (6 – 8 кг/га за препаратом) або фосулен (3 – 6 кг/га в 150 – 200 л води). Зяблеву оранку проводять плугами з передплужниками (ПЛН-4-35, ПЛН-6-35, ПГК-9-35, ПЯ-3-35) на глибину 27 – 30 см, а на змитих дерново-підзолистих ґрунтах — на глибину орного шару. При розміщенні кукурудзи після кукурудзи краще проводити зяблевий обробіток ґрунту двоярусними плугами, які при глибині оранки 27 – 32 см повністю заорюють післяжнивні рештки навіть без їх подрібнення дисковими лущильниками. У районах поширення вітрової ерозії застосовують плоскорізний обробіток ґрунту, який включає розпушування ґрунту після збирання зернових культур голчастими боронами (БИГ-3) на 5 – 6 см, дворазове розпушування плоскорізами (КПЕ-3,8, КПП-2,2): перше на глибину 10 – 12 см, друге — в агрегаті з боронами БИГ-3 і кільчасто-шпоровими котками на 12 – 14 см та зяблевий обробіток плоскорізами (ПГ-3,5, КПГ-250, КПГ-2,2) на 27 – 30 см. На схилах різної крутизни проводять щілювання ґрунту щілерізами ЩН-2-140, ЩП-3-70 на глибину 45 – 50 см, при відстані між щілинами 1,4 – 4 м. Щілювання поліпшує вологопроникність ґрунту і зменшує руйнівний стік води. На схилах складної конфігурації застосовують контурний обробіток ґрунту, рекомендований Українським інститутом землеробства УААН. Рано навесні, як тільки настає фізична стиглість ґрунту, вирівнюють поверхню ріллі вирівнювачами-планувальниками ВПН-5,6, ВП-8 або волокушами ВВ-2,5, зубовими боронами БЗТС-1,0, спрямовуючи агрегати під кутом 45° до напрямку оранки. На важких ґрунтах використовують комбіновані ґрунтообробні машини РВК-3, РВК-3,6 або ВГ-5,6. Під час весняної підготовки ґрунту застосовують основні (базові) гербіциди проти однорічних злакових і двосім’ядольних бур’янів — так звані гербіциди ґрунтової дії, наприклад, Ерадикан в дозі 4,5 – 8 л/га, Прімекстра (4 – 5 кг/га), Трофосупер (2,5 – 3,4 л/га), Харнес (1,5 – 3 кг/га) та ін. Вносять їх машинами ПОУ, ОШТ-1, ОПШ-15, ОПШ-15-01 при настанні оптимальних строків сівби кукурудзи і не пізніше як через 15 – 20 хв заробляють у ґрунт дисковими боронами БДТ-3, БДТ-7 або комбінованими агрегатами РВК-3, РВК-3,6, КПШ-8,4, КАПП-8,8 на глибину 10 – 12 см. Передпосівну культивацію проводять на глибину 5 – 7 см культиваторами УСМК-5,4, КПС-4, що обладнані вирівнювальними дошками та роторними котками. Замість ґрунтових застосовують технологічні гербіциди, які вносять безпосередньо під передпосівну культивацію. Це, зокрема, Дуал (1,6 – 2,1 кг/га), Ротаприм (6 – 8 кг/га), Ацетал (3 – 4 кг/га) та ін. Їх вносять у вигляді водних розчинів з витрачанням 200 – 300 л води на 1 га.

Насіння кукурудзи готують до сівби на спеціалізованих калібрувальних заводах, де його доводять до високих посівних кондицій: висушують до вологості 13 – 14 %, калібрують (за товщиною, шириною та довжиною) на фракції, інкрустують, протруюють Вітаваксом 200 (2 кг/т), Максимом 025 (1 кг/т) та іншими препаратами. Відповідно до державного стандарту, насіння товарних гібридів (F1) має задовольняти таким нормам якості: мати типовість мінімум 98 %, схожість не менше 92 %, чистоту не менше 98 %, насіння сортів (рН 1 – 3) не менше 87 % та чистоту не менше 98 %. Особливо високої якості має бути насіння при сівбі кукурудзи в допустимо ранні строки. Строки сівби кукурудзи залежать від біологічних особливостей гібриду або сорту, ґрунтово-кліматичних і погодних умов. Кукурудзу на зерно і силос висівають, коли ґрунт прогріється на глибині 10 см до 10 – 12 °С, а холодостійкі гібриди і сорти — до 7 – 9 °С, використовуючи сівалки СПЧ-6М, СУПН-8. Основний спосіб сівби пунктирний з міжряддям 70 см. Вища продуктивність посівів кукурудзи забезпечується при дотриманні густоти середньостиглих гібридів і сортів: у південних посушливих районах Степу 25 – 30 тис. рослин на 1 га, у центральних більш вологих степових районах 35 – 40 тис., в північних 40 – 45 тис., у Лісостепу і на Поліссі 55 – 65 тис., на зрошуваних землях півдня 70 – 75 тис. рослин на 1 га. При вирощуванні скоростиглих гібридів та сортів кількість рослин на 1 га збільшують на 20 – 25 %, а високорослих пізньостиглих — зменшують на 15 – 20 % порівняно із середньостиглими. Кукурудзу на силос вирощують з більшою густотою рослин, ніж на зерно, приблизно на 15 – 20 %. Норми висіву насіння встановлюють з урахуванням рекомендованої густоти рослин (шт./га), маси 1000 зерен (г), посівної придатності (%). Для отримання рекомендованої густоти рослин на час збирання норму висіву насіння збільшують: у районах Степу на 30 %, Лісостепу 30 – 40 %, Полісся на 40 – 50 %. У Лісостепу і на Поліссі при сівбі кукурудзи на вологих і важких ґрунтах насіння загортають на глибину 4 – 5 см, на легких ґрунтах і при підсиханні посівного шару 6 – 7 см. У степових районах з дефіцитом вологи у верхньому шарі ґрунту насіння загортають на глибину від 6 – 8 до 10 см

Після сівби кукурудзи площу коткують і боронують легкими боронами ЗБП-0,6, ЗОР-0,7. Якщо базові гербіциди, внесені навесні, виявляються недостатньо ефективними, посіви кукурудзи, забур’янені однорічними злаковими бур’янами, у фазі 3 – 5 листків (не пізніше) обробляють страховими гербіцидами, наприклад, Олеогезапримом-200 або Олеогезапримом-400 у дозі відповідно 4 та 2 л/га за препаратом або Майазином у дозі 5 – 8 кг/га, розчинених у 300 л води. При засміченості поля одно- і двосім’ядольними багаторічними бур’янами посіви у фазі 3 – 5 листків обприскують амінною сіллю 2,4Д у дозі 0,7 – 1,2 кг/га, Базаграном (2 – 4 кг/га), Банвелом 4С (0,4 – 0,8 кг/га). При забур’яненні посівів і відсутності гербіцидів широко застосовують до- і післясходове боронування легкими або середніми боронами у фазі першого листка, далі з інтервалом 4 – 5 днів ще 1 – 2 рази та 1 – 3 міжрядні культивації. Розпушують міжряддя і захисні зони рядків культиваторами КРН-4,2А, КРН-5,6А, а для присипання бур’янів у рядках застосовують лапи-відвальники. Глибина розпушування ґрунту 4 – 6 см

У виробництві кукурудзу на зерно збирають у качанах без їх обмолочування і з обмолочуванням. У качанах з їх одночасним доочищенням або з доочищенням на стаціонарі (ПП-10) кукурудзу починають збирати при вологості зерна не більше 35 – 40 % кукурудзозбиральними комбайнами КСКУ-6А, КСКУ-6, ККП-3, ККП-2, «Херсонець-7В», «Херсонець-9», «Херсонець-200»; без качанів — при вологості зерна 30 % зерновими комбайнами СК-5, «Нива» з пристосуванням ППК-4 або зернозбиральними комбайнами «ДОН 1500» з пристосуванням КМД-6. Збирають кукурудзу також комбайном «ДОН-1500» при підвищеній вологості зерна (35 – 40 %) із спеціальним пристосуванням ПДК-10 для одержання подрібненої зерно-стрижневої суміші. Зібрані і подрібнені качани закладають у траншеї, на дно яких кладуть шар соломи 20 – 30 см, а стінки обкладають поліетиленовими плівками. Подрібнену масу при закладанні у траншеї ущільнюють, а після заповнення трамбують і герметизують плівкою з шаром соломи. Зібране вологе зерно при зберіганні в траншеях, устелених плівками, консервують з додаванням спеціальних консервантів. Зерно для комбікормової промисловості, на насіння і для інших господарських потреб висушують на зерноочисних агрегатах та комплексах ЗАВ-25, ЗАВ-40, ЗАВ-50, КЗС-50, КЗС-25Ш або на площадках активного вентилювання до вологості 15 – 16 %. Качани з вологістю зерна не менше 28 % добре зберігаються у сапетках, на горищах. Кукурудзу на силос збирають силосозбиральними комбайнами (КСК-100, Е-200, КС-2,6, КС-1,8 та ін.) у молочно-восковій стиглості. Подрібнену масу силосують, інтенсивно утрамбовують у траншеях і вкривають соломою. При збиранні у восковій стиглості застосовують комбайни, які подрібнюють масу на відрізки 0,7 – 0,8 см («Полісся», Дон-15 та ін.).

Норми висіву кукурудзи, соняшнику та сої

Перед стартом кожної посівної агрономам доводиться знаходити відповіді на сотні завдань, приймати десятки рішень, від яких залежатиме успішність, результативність року й його безпосередньої роботи.

Відтак, серед буденних, але важливих задач — визначити оптимальну норму висіву культур, що входитимуть до сівозміни тут і зараз.

Визначаючи норму висіву, слід взяти до уваги наступні моменти:

  • генетичний потенціал сорту;
  • тип ґрунту;
  • особливості живлення на даному полі;
  • особливості застосовуваної агротехнології;
  • схожість насіння;
  • групу стиглості;
  • погодні умови до та після сівби, а також загальні кліматичні умови регіону.

Норма висіву кукурудзи

При визначенні норми висіву насіння кукурудзи окрім лабораторної схожості насіння слід врахувати ряд факторів, які впливають на польову схожість та ризики зниження кількості рослин під час вегетації до збирання.

На польову схожість, головним чином, впливає якість насіння та якість підготовки ґрунту (його структура, наскільки вона забезпечує контакт насіння з ґрунтом) та запаси вологи в ньому.

Крім того, частина рослин втрачається під час вегетації, в основному на ранніх етапах розвитку, зокрема пошкоджуються шкідниками, що підгризають кореневу систему або ж ˮвідгризаютьˮ молоді проростки.

Норма висіву кукурудзи встановлюється з урахуванням наведеного вище і повинна забезпечити передзбиральну густоту. Для досягнення густоти стояння рослин на момент збирання встановлюють страхові надбавки. Вони можуть становити 5-20 %.

Негативний вплив на урожайність будуть мати як збільшення, так і зменшення густоти стояння рослин. За умови зрідженого посіву недобір врожаю буде зумовлено обмеженим потенціалом качана для компенсації кількості рослин, як елемента структури врожаю. При загущенні підвищується конкуренція за вологу та елементи живлення, пригнічується розвиток рослин а пізніше і качанів, сповільнюється дозрівання.

Мета вирощування кукурудзи на зерно чи силос одна – мати якнайвищий урожай зерна, оскільки основна частина енергії, біля 70 %, накопичується у зерні у вигляді крохмалю. Немає різниці між нормами висіву кукурудзи на зерно чи силос.

Як зауважують фахівці LNZ Group, основний спосіб посіву кукурудзи – пунктирний з шириною міжрядь 70 см іноді 75 см, хоча останнім часом все більшого застосування набуває посів із шириною міжрядь 50 см. Зменшення ширини міжрядь дає можливість оптимізувати площу живлення, ˮжиттєвий простірˮ, рослин, за якого він набуває більш квадратної форми у порівнянні з прямокутною при посіві з шириною 70 см і тим більше 75 см.

Крім того, рослини кукурудзи, при сівбі з меншою шириною міжрядь, швидше затіняють ґрунт, і, як наслідок, зменшується випаровування вологи, що особливо актуально за теперішніх умов, знижується ризик перегрівання ґрунту, знижується ризик появи другої і наступних хвиль бур’янів.

«З урахуванням складних погодних умов останнім часом, головним чином нестача вологи та високі температури, посів із шириною міжрядь 50 см є кращим для реалізації потенціалу урожайності кукурудзи. Проте перехід на таку технологію крім наявності сівалки потребує заміни й іншої техніки для догляду та збирання кукурудзи, зокрема культиваторів для міжрядкового обробітку та жниварок», — розповів Олександр Хмелюк, менеджер з розвитку агротехнологій, к.с.-г.н. компанії UNIVERSEED.

Рекомендована густота перед збиранням залежить від ряду факторів:

  • групи стиглості, висоти рослин
  • ґрунтово-кліматичної зони, вологозабезпеченості та ін., і становить 50-100 тис.росл./га.

Ранньостиглі гібриди потребують більшої густоти стояння у порівнянні з пізньостиглими.

Об’їздивши господарства по всій країні, можемо з упевненістю сказати — густота її може кардинально відрізнятись, в залежності, в першу чергу, від регіону.

В одному господарстві Миколаївщини норми знижують до 40 тис./га і, за словами керівника, це не межа. Він бачить в цьому ефективність, що пов’язана з нестачею вологи у регіоні.

Норма висіву в центральних регіонах варіюється в рамках 68-78 тис./га. А Західна Україна вирощує в межах 80 тис./га.

Норма висіву соняшнику

Рентабельність соняшнику визначається двома складовими: врожайність та вміст олії.

Щоб максимально використати потенціал цих двох компонентів, аграрії повинні розуміти фізико-біологічні властивості соняшника та дотримуватися певних правил при вирощуванні соняшника, що відповідають загальній (світовій) практиці, незалежно від умов:

  • Мінімальна густота при збиранні 45 000 рослин/га для забезпечення достатнього вмісту олії;
  • Максимальна густота при збиранні 70 000 рослин/га для максимального врожаю.

Якщо врахувати все вищесказане, то ми можемо порекомендувати наступні густоти посіву та густоти при збирання для трьох агрокліматичних районів України:

  • Степ: 45 000 – 50 000 при врожаї / 50 000 – 55 000 при сівбі
  • Лісостеп: 50 000 – 55 000 при врожаї / 55 000 – 60 000 при сівбі
  • Полісся: 55 000 – 60 000 при врожаї / 60 000 – 65 000 при сівбі

Норма висіву сої

Правильно підібрана норма висіву є одним з найголовніших факторів майбутнього врожаю сої.

  • схожість насіння, наявність хвороб, маса тисячі;
  • група стиглості;
  • генетичний потенціал сорту;
  • тип ґрунту;
  • особливості застосовуваної агротехнології;
  • система землеробства (конвенційна,органічна).

У більш посушливих та спекотних зонах , для підвищення врожайності потрібно зменшувати кількість рослин на гектар. Це дасть змогу уникнути конкуренції між рослинами за вологу та забезпечити максимально можливий в умовах регіону рівень живлення і вологопостачання для культури.

Зазвичай агрономи часто схиляються для розрахунку норми висіву до: групи стиглості, сортів сої і також розрахунку ефективності суми температур. У регіонах із достатнім зволоженням норми висіву, навпаки, краще збільшувати, щоб максимально реалізувати потенціал урожайності.

Середньо прийняті норми висіву для різних груп стиглості сої та Crop Heat Units (сума активних температур):

Оптимальні норми висіву для різних регіонів України важко визначити, бо на них впливають багато чинників такі як:

  • генетика сортів;
  • період вегетації;
  • кількість опадів;
  • якість ґрунтів;
  • технологія вирощування.